Пошта редакції. Тривалість відпустки при встановленні неповного робочого часу

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Травень, 2009/№ 42
В обраному У обране
Друк
Відповідь на запитання

Тривалість відпустки при встановленні неповного робочого часу

 

Як працівникам може бути встановлено неповний робочий час? Чи вплине встановлення неповного робочого часу на тривалість щорічної відпустки, на яку мають право працівники?

(м. Запоріжжя)

 

Відповідно до ст. 56 КЗпП неповний робочий час може бути встановлено за угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом як при прийнятті на роботу, так і згодом. Робота на умовах неповного робочого часу передбачає встановлення неповного робочого дня або неповного робочого тижня.

Якщо неповний робочий час установлюється при прийнятті на роботу, це зазначається у трудовому договорі (наказі про прийняття на роботу). Якщо працівник має намір перейти на роботу на умовах неповного робочого часу вже після прийняття на роботу, він повинен написати заяву на ім’я керівника. Якщо керівник підприємства згоден задовольнити прохання працівника, видається відповідний наказ. Однак роботодавець може відповісти відмовою на прохання працівника встановити йому режим неповного робочого часу.

Водночас роботодавець зобов’язаний установити неповний робочий день або неповний робочий тиждень на прохання:

— вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, у тому числі що перебуває під її опікою, або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку (ч. 1 ст. 56 КЗпП);

— інваліда (ч. 1 ст. 172 КЗпП);

— батька, який виховує дітей без матері, у тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі, а також опікунів (піклувальників) (ст. 1861 КЗпП).

Таким чином, власник або уповноважений ним орган не має права відмовити у встановленні режиму неповного робочого часу зазначеним категоріям працівників. При цьому роботодавець зобов’язаний на прохання працівника, який має право на неповний робочий час, установити робочий час такої тривалості, про яку просить працівник. Про це зазначається в листі Мінпраці від 29.03.2007 р. № 713/19/71-07.

У чинному законодавстві

передбачено можливість установлення неповного робочого часу з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Так, згідно зі

ст. 32 КЗпП у зв’язку зі змінами в організації виробництва та праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці — систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, установлення чи відміну неповного робочого часу, суміщення професій, зміни розрядів і найменування посад та інші — працівника має бути повідомлено не пізніше ніж за два місяці. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 38 Закону про профспілки зміна істотних умов праці, у тому числі встановлення неповного робочого часу, роботодавець повинен погоджувати з профспілкою підприємства.

У разі встановлення неповного робочого часу з ініціативи роботодавця необхідно довести наявність змін в організації виробництва та праці, які спричинили необхідність установлення неповного робочого часу.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.92 р. № 9

установлено, що зміною в організації виробництва та праці визнається: раціоналізація робочих місць, уведення нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну чи на індивідуальну форму, упровадження передових методів, технологій тощо. На нашу думку, в умовах економічної кризи причиною зміни організації виробництва та праці може бути зниження обсягів реалізації. Для встановлення режиму неповного робочого часу роботодавцю, по-перше, необхідно видати наказ про зміну істотних умов праці у зв’язку зі змінами в організації виробництва та праці, по-друге, персонально попередити кожного працівника про зміну істотних умов праці під розписку.

Якщо колишні істотні умови праці, у тому числі режим роботи, не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється на підставі

п. 6 ст. 36 КЗпп.

Зауважимо, що неповний робочий час установлюється шляхом зменшення тривалості щоденної роботи (неповний робочий час), кількості днів роботи протягом тижня (неповний робочий тиждень) або одночасного зменшення і кількості годин роботи протягом дня, і кількості робочих днів протягом тижня.

Робота на умовах неповного робочого часу не спричиняє будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників

(ч. 3 ст. 56 КЗпП). Причому незалежно від того, на підставі якої статті КЗпП їх було переведено на такий режим: чи то з власної ініціативи (ст. 56 КЗпП), чи то з ініціативи роботодавця (ст. 32 КЗпП).

Працівники, які працюють на умовах неповного робочого часу, мають право на щорічні основну та додаткову відпустки.

Відповідно до

п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону про відпустки час фактичної роботи (у тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка, уключається до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку. Отже, працівники, які працюють в умовах неповного робочого часу, мають право на щорічну основну відпустку повної тривалості. Нагадаємо: тривалість щорічної основної відпустки становить не менше 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік.

При наданні щорічної додаткової відпустки за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (

ст. 7 Закону про відпустки) та щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці (ст. 8 Закону про відпустки) працівнику, який працює на умовах неповного робочого часу, слід мати на увазі, що до стажу роботи, який дає право на такі відпустки, уключається час фактичної роботи зі шкідливими, важкими умовами праці чи з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, установленої для працівників цього виробництва, цеху, професії або посади (п. 1 ч. 2 ст. 9 Закону про відпустки). Це означає: якщо працівнику встановлено робочий день тривалістю менше половини нормальної тривалості, наприклад, при 8-годинному робочому дні працівник працює 2 години, такі дні роботи не включаються до стажу роботи при визначенні права на щорічні додаткові відпустки, передбачені ст. 7, 8 Закону про відпустки.

Працівникам, яким установлено неповний робочий день, не надається додаткова відпустка за роботу з ненормованим робочим днем, що прямо випливає з

п. 2 Рекомендацій щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджених наказом Мінпраці від 10.10.97 р. № 7. Це обмеження не поширюється на працівників, зайнятих неповний робочий тиждень.

 

Катерина Скрипкіна, економіст-аналітик

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
Завантажуйте наш мобільний додаток iFactor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Закрити
icon-block
Заважає реклама?
Ви маєте можливість її відключити!
Бажаєте побачити, як сайт буде виглядати без реклами?
Вимкнути на 10 секунд