Ліквідація госптовариства за рішенням суду:
огляд судової практики
Припинення діяльності того чи іншого суб’єкта господарювання сьогодні не рідкість. Як правило, підставою для цього стає або рішення учасників товариства, або визнання його банкрутом. І те і інше найчастіше пов’язано з результатами господарської діяльності товариства. Однак підстави примусової ліквідації можуть бути й іншими. Цей огляд судової практики присвячено відповідям на запитання про те, які підстави суди вважають достатніми для ліквідації юрособи, в якому порядку та з чиєї ініціативи вони застосовуються.
Олена УВАРОВА, юрист Видавничого будинку «Фактор»
Документи статті
ЦКУ
— Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.ГКУ
— Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV.КАСУ
— Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-IV.ГПК
— Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.91 р. № 1798-XII.Закон про госптовариства
— Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.91 р. № 1576-XII.Закон № 509
— Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.90 р. № 509-ХII.Закон № 755
— Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» від 15.05.2003 р. № 755-IV.Який суд уповноважений приймати рішення про ліквідацію госптовариства?
Запитання про те, який із судів —
адміністративний, господарський чи загальний — має розглядати ту чи іншу категорію спорів, потребує вирішення в першу чергу, оскільки помилка у визначенні підвідомчості спору призведе до того, що справу буде повернено до суду першої інстанції і всю процедуру доведеться пройти заново.На жаль, з 2005 року, коли в судовій системі України з’явилися адміністративні суди, критерії визначення їх компетенції залишаються, як і раніше, недостатньо чіткими. Це справедливо і щодо спорів, пов’язаних з ліквідацією госптовариств у судовому порядку за підставами, не пов’язаними з банкрутством.
Відповідно до
ст. 17 КАСУ компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, установлених законом. Так, вищі судові інстанції справи за позовами податкових органів чи інших органів держвлади, державного реєстратора з вимогою про припинення юридичної особи, відносять до спорів публічно-правового характеру, а отже, до таких, що підлягають розгляду в адміністративних судах (див. Узагальнення практики розгляду судами корпоративних спорів від 01.08.2007 р., рекомендації ВГСУ від 27.06.2007 р. № 04-5/120, п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24.10.2008 р., ухвали ВАСУ від 03.02.2009 р. № К-33062/06, від 23.07.2009 р.). Від цієї позиції намагаються не відхилятися й суди на місцях (див., наприклад, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.06.2009 р. у справі № 22-а-19551/08).Однак питання про примусову ліквідацію юридичної особи з підстав, не пов’язаних з банкрутством, у певних випадках може розглядатися господарським судом. Так, згідно зі
ст. 12 ГПК справи, що виникають із корпоративних відносин за спорами між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між самими учасниками, пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, належать до компетенції господарських судів.Як зазначено в
п. 1.4 рекомендацій Президії ВГСУ «Про практику застосування законодавства при розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» від 28.12.2007 р. № 04-5/14, спори за позовами учасників товариства про визнання недійсними установчих документів товариства, про ліквідацію товариства або скасування його держреєстрації розглядаються господарськими судами за місцезнаходженням відповідних госптовариств.Верховний Суд України, у свою чергу, підкреслює: якщо разом з вимогою про припинення госптовариства учасник товариства заявляє також вимогу до держреєстратора про реєстрацію факту такого припинення, це не змінює характеру спору, та участь у ньому суб’єкта владних повноважень (держреєстратора) не робить його публічно-правовим. Першочерговою є вимога про припинення юрособи, і якщо вона заявляється учасником госптовариства або третьою особою, яка вважає свої права порушеними, спір підлягає розгляду в господарському суді (див.
Узагальнення практики розгляду судами корпоративних спорів від 01.08.2007 р.).Суб’єкти, які мають право вимагати ліквідації госптовариства
На підставі аналізу чинних нормативних актів та судової практики їх застосування можна назвати суб’єктів, на вимогу яких ініціюється процедура ліквідації госптовариства в судовому порядку:
1.
Державний реєстратор. Повноваження держреєстратора заявляти вимоги про ліквідацію юрособи у зв’язку з допущеними при її створенні порушеннями, які неможливо усунути, а також в інших випадках, установлених законом, прямо названо в ч. 2 ст. 110 ЦКУ. Однак жодного рішення, в якому б питання про ліквідацію юрособи розглядалося за позовом держреєстратора, нам знайти не вдалося. За визнанням самих держреєстраторів, вони це повноваження не використовують. Пояснюється це, мабуть, тим, що на етапі створення юрособи простежити за дотриманням усіх вимог законодавства — обов’язок держреєстратора, тому він і сам не зацікавлений у виявленні допущених на цій стадії порушень. Інших же підстав, за якими держреєстратор міг би вимагати ліквідації юрособи, закон не передбачає.Крім того, як вказує Держкомпідприємництва в
листі від 31.12.2008 р. № 11210, держреєстратор є посадовою особою, а не органом, як того вимагає ч. 2 ст. 110 ЦКУ. У цьому ж листі звертається увага на те, що виключні повноваження держреєстратора визначено в ч. 1 ст. 6 Закону № 755 і в цьому переліку відсутні повноваження з висування вимоги про ліквідацію юрособи за підставами, зазначеними в п. 2 ч. 1 ст. 110 ЦКУ.2.
Учасник госптовариства. Можливість звернутися до суду з вимогою про ліквідацію госптовариства для цієї категорії суб’єктів також прямо передбачено ч. 2 ст. 110 ЦКУ. На відміну від держреєстраторів, учасники госптовариств активно цією можливістю користуються. При цьому ВСУ вказує на те, що такі вимоги учасників госптовариства може бути задоволено при одночасній наявності таких умов:— на момент розгляду справи установчі документи госптовариства не відповідають вимогам законодавства;
— порушення, допущені при прийнятті та затвердженні установчих документів, не може бути усунено;
— відповідні положення установчих документів порушують права чи інтереси позивача, що охороняються законом (див.
п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24.10.2008 р.).3.
Органи державної податкової служби. Питання про те, чи можуть податківці заявляти такі вимоги, — найбільш спірне. На жаль, його спірність виражається і в дуже неоднозначній судовій практиці.Згідно з
п. 17 ст. 11 Закону № 509 органи державної податкової служби мають право звертатися в передбачених законом випадках до судових органів із заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності.Судова практика в частині застосування наведеного положення пішла двома протилежними шляхами: одні суди відмовляють у задоволенні позовів податківців про припинення діяльності госптовариства, указуючи на відсутність у них відповідних повноважень, інші — визнають правомірність подання таких позовів. Стисло зупинимося на аргументах, якими керуються прихильники кожної з позицій.
Суди, що визнають за податківцями наявність повноважень на звернення до суду з вимогою про припинення госптовариства, керуються наведеною вище
ст. 11 Закону № 509, а законами, що визначають, в яких випадках податковий орган може подати відповідний позов, називають Закон № 755, у ст. 38 якого наведено відповідний перелік, та ЦКУ, у ст. 110 якого як можливі підстави для примусової ліквідації юрособи називаються допущені при його створенні порушення, які неможливо усунути, а також в інших випадках, установлених законом (див. ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.06.2009 р. у справі № 22-а-19551/08).Ті, хто виступає проти визнання за податковими органами повноважень на звернення до суду з вимогою про ліквідацію госптовариства, зазначають, що
вичерпне коло суб’єктів, наділених такими повноваженнями, названо в ч. 2 ст. 110 ЦКУ. Це або орган, що проводить держреєстрацію, або учасник юрособи (ухвала ВАСУ від 22.05.2008 р., постанова Луганського окружного адмінсуду від 02.09.2009 р. у справі № 2а-20870/09/1270, ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.09.2009 р. у справі № 2-а-2618/09/1270, від 01.09.2009 р. у справі № 2-а-11008/08/1270).Спробу схилити чашу терезів на користь визнання за податківцями відповідних повноважень ВАСУ зробив в
Оглядовому листі «Про деякі питання практики вирішення спорів у справах за участі органів державної податкової служби (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим адміністративним судом України)» від 24.10.2008 р. № 1776/100/13-08. У п. 10 цього Оглядового листа, зокрема, зазначається: вимога про припинення юридичної особи відповідає повноваженням органу державної податкової служби. Цю позицію відразу ж узяли на озброєння суди нижчих інстанцій (див. постанови Дніпропетровського окружного адмінсуду від 19.05.2009 р. у справі № 2-а-4838/08/0470, Луганського окружного адмінсуду від 16.10.2009 р. у справі № 2а-21737/09/1270, Окружного амінсуду АРК від 16.07.2009 р. у справі № 2а-6375/09/1/0170 тощо).4.
Служба безпеки України, спеціальні підрозділи з боротьби з організованою злочинністю органів внутрішніх справ та СБУ. Законом України «Про Службу безпеки України» від 25.03.92 р. № 2229-XII передбачено, що в разі проведення заходів щодо боротьби з тероризмом та фінансуванням терористичної діяльності СБУ, її органи та працівники мають право подавати за матеріалами оперативно-розшукової діяльності до суду заяви про скасування реєстрації та припинення діяльності суб’єктів підприємництва (п. 4 ч. 2 ст. 25). Як бачимо, можлива сфера застосування цієї норми дуже обмежена, у зв’язку з чим на сьогодні вона залишається мертвою.Аналогічне повноваження закріплено в
ч. 3 ст. 12 Закону України «Про організаційно-правові засади боротьби з організованою злочинністю» від 30.06.93 р. № 3341-XII за спеціальними підрозділами з боротьби з організованою злочинністю органів внутрішніх справ та СБУ. Однак прикладів його застосування в судовій практиці також знайти не вдалося.5.
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку щодо акціонерних товариств. Відповідні повноваження цього органу закріплено в ч. 2 ст. 110 ЦКУ. Крім того, у ст. 9 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 р. № 514-VI зазначається: дії, що порушують процедуру створення акціонерного товариства, є підставою для прийняття ДКЦПФР рішення про відмову в реєстрації звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій. У разі прийняття такого рішення ДКЦПФР звертається до суду з позовом про ліквідацію акціонерного товариства. Практика застосування цих положень ще не склалася, оскільки вони діють тільки з 30.04.2009 р.Підстави для ліквідації в судовому порядку
Ліквідація госптовариства в судовому порядку не за процедурою банкрутства одночасно регулюється декількома нормативними актами, які по-різному її називають (скасування державної реєстрації, визнання її недійсною, ліквідація госптовариства, припинення юрособи). Зокрема йдеться про
ст. 239, 247 ГКУ, ст. 110, 111 ЦКУ, ст. 38 Закону № 755. Стисло на них зупинимося.Відповідно до
ГКУ скасування державної реєстрації та ліквідація суб’єкта господарювання є одним з видів адмінгоспсанкцій, які, як зазначено у ст. 239 ГКУ, повинні застосовуватися в порядку, установленому законом. Кодексом також передбачено, що така санкція, як скасування держреєстрації та ліквідація госптовариства, може бути застосована тільки в разі здійснення діяльності, що суперечить закону або установчим документам (ч. 1 ст. 247 ГКУ).ЦКУ
передбачає, що ліквідація юрособи може здійснюватися за рішенням суду шляхом визнання недійсною його державної реєстрації у зв’язку з допущеними при створенні цієї юрособи порушеннями, які неможливо усунути, а також в інших випадках, установлених законом (ст. 110).Як бачимо,
ГКУ як підставу для ліквідації госптовариства називає здійснення останнім діяльності, що суперечить закону або установчим документам, ЦКУ — допущені при створенні юрособи і що не підлягають усуненню порушення, а також інші передбачені законом підстави.Законом, який, на думку судів, конкретизує наведений припис
ЦКУ та наводить набагато докладніший перелік можливих підстав ліквідації юрособи, є Закон № 755.Згідно з
ч. 2 ст. 38 Закону № 755 підставами для винесення рішення про припинення юрособи, що не пов’язані з його банкрутством, зокрема є:— визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації у зв’язку з порушеннями закону, допущеними при створенні юрособи, які неможливо усунути;
— здійснення юрособою діяльності, що суперечить установчим документам, або заборонена законом;
— невідповідність мінімального розміру статутного фонду юрособи вимогам закону;
— неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону;
— наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за зазначеним місцезнаходженням.
Якщо тлумачити наведений перелік підстав примусової ліквідації госптовариства з урахуванням
ст. 239 ГКУ, відповідно до якої ліквідація є одним із видів адміністративно-господарських санкцій, то виходить, що можливість звернення до суду уповноважених на це держорганів з вимогою ліквідувати товариство обмежено передбаченими ст. 250 ГКУ строками. Нагадаємо: відповідно до неї адмінгоспсанкції може бути застосовано до суб’єкта господарювання протягом 6 місяців із дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік із дня порушення суб’єктом господарювання встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. На жаль, прикладів застосування судами цієї норми у справах про примусову ліквідацію юросіб немає, тому говорити про те, як складеться практика, зарано. Поки що можемо тільки припустити, що більшість порушень, які можуть стати підставою для ліквідації, розглядатимуться судами як триваючі, а отже, до них не можна буде застосувати наведені строки (наприклад, допущені при створенні та неусувні порушення законодавства, невідповідність мінімального розміру статутного фонду на момент розгляду справи вимогам законодавства). Водночас, наприклад, наявність в Єдиному держреєстрі запису про відсутність юрособи за зазначеним місцезнаходженням, на наш погляд, через півроку після його внесення вже не може бути підставою для прийняття рішення про ліквідацію юрособи.Незважаючи на існування окремих протиріч у практиці застосування судами наведених законодавчих положень, деякі правові позиції можна назвати усталеними.
Так, зокрема, усі судові інстанції визнають, що наведений
перелік підстав ліквідації юрособи є вичерпним. Тому, наприклад, здійснення госптовариством збиткової діяльності не може бути підставою для його ліквідації (див. ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2008 р. у справі № 22-а-4777/08, ухвали ВАСУ від 04.11.2008 р., від 01.04.2008 р. № К-35998/06, п. 6 Оглядового листа ВАСУ «Про деякі питання практики вирішення спорів у справах за участі органів державної податкової служби (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим адміністративним судом України)» від 24.10.2008 р. № 1776/100/13-08).Не може бути такою підставою і наявність майнового чи іншого спору госптовариства з іншим суб’єктом господарювання (
постанова Київського апеляційного господарського суду від 10.01.2008 р. № 17/303).Водночас є питання, до вирішення яких судові інстанції підходять по-різному. Одне з них — питання про те, що може бути достатнім доказом первісної
відсутності в госптовариства мети здійснювати госпдіяльність, сплачувати податки і збори. Відсутністю такої мети вимогу про ліквідацію госптовариства обґрунтовують податкові органи. При розгляді подібних вимог суди переважно відмовляють у їх задоволенні, посилаючись на те, що факт створення госптовариства без мети ведення господарської діяльності та сплати податків має бути встановлено вироком суду щодо засновників та посадових осіб такої юрособи, в якому було б вирішено питання про здійснення ними шахрайства у вигляді створення юридичної особи з метою прикриття незаконної діяльності (ухвала ВАСУ від 26.03.2009 р. № К-1094/07).Але є й інша позиція. Деякі судові органи задовольняють такі вимоги за наявності інших, достатніх, на думку суду, доказів (наприклад, зізнання самих посадових осіб).
Слід зауважити, що найчастіше як підстава примусової ліквідації госптовариства в позовах називаються
порушення, які були допущені при створенні юрособи і вже не можуть бути усунені. Однак, незважаючи на чималу кількість таких позовів, рішень судів, в яких вимогу про ліквідацію було б задоволено, не так багато. Це пов’язано з тим, що суди досить суворо підходять до застосування зазначеної підстави ліквідації госптовариства.Суди зокрема виходять з того, що ця підстава ліквідації може застосовуватися виключно у випадках, коли допущене порушення могло стати підставою для відмови в реєстрації юрособи. Так, наприклад,
підставою для ліквідації може бути відсутність в установчих документах відомостей, які згідно із законом обов’язково повинні в них міститися. Це відомості про вид товариства, предмет та мету його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок формування статутного капіталу, порядок розподілу доходів та витрат, склад та компетенцію органів товариства і порядок прийняття ними рішень, уключаючи перелік питань, щодо яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства. Крім того, слід пам’ятати, що спеціальні норми, які регулюють діяльність окремих видів госптовариств, установлюють щодо їх установчих документів спеціальні вимоги. Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону про госптовариства відсутність зазначених відомостей в установчих документах є підставою для відмови в державній реєстрації товариства.Отже, якщо в суді буде встановлено, що
на момент держреєстрації господарського товариства його установчі документи не містили необхідних відомостей і не були приведені у відповідність до закону, суд має підстави для винесення рішення про ліквідацію госптовариства. І навіть в цих умовах суди вважають ліквідацію крайнім заходом, який доцільно застосовувати тільки після того, як госптовариству буде надано можливість привести установчі документи у відповідність до закону (пп. 4.1, 4.2 Рекомендацій Президії ВГСУ «Про практику застосування законодавства в розгляді справ, що виникають із корпоративних відносин» від 28.12.2007 р. № 04-5/14).Якщо ж судами буде встановлено, що при реєстрації госптовариства були допущені порушення, які держреєстратор не міг виявити (єдиний спосіб, за допомогою якого він може перевірити достовірність поданих йому даних, це відомості Єдиного держреєстру), суди не можуть задовольнити вимогу про ліквідацію госптовариства на підставі порушень, які було допущено при створенні юрособи і вже не може бути усунено. Саме таку позицію послідовно відстоює ВАСУ (див.
ухвали ВАСУ від 19.03.2008 р., від 19.08.2008 р. № К-2878/07, від 19.08.2008 р. № К-8588/07).Нагадаємо також про позицію двох вищих спеціалізованих судів — ВГСУ та ВАСУ, згідно з якою
визнання недійсними установчих документів та запису про держреєстрацію господарського товариства не є підставою визнання недійсними правочинів, учинених товариством, оскільки на момент їх учинення товариство було внесено до Єдиного держреєстру, користувалося правами юрособи, мало цивільну право- та дієздатність (п. 4.9 Рекомендацій, ухвала ВАСУ від 31.03.2009 р. № К-4498/07).Це основні позиції, які на сьогодні склалися в судовій практиці у справах про ліквідацію господарських товариств. На жаль, від подібних позовів не застрахований ніхто. Знання ж думки судів щодо основних питань цієї категорії спорів може стати запорукою перемоги.
