Облік комп’ютерного «заліза»

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Жовтень, 2009/№ 83
В обраному У обране
Друк
Стаття

Облік комп’ютерного «заліза»

 

Навряд чи можна уявити собі сучасного бухгалтера, який не використовує комп’ютер у своїй професійній діяльності. Якщо провести опитування, що дає таке використання, кожен з нас відповість приблизно однаково: полегшує нашу нелегку облікову працю. Разом із тим, як це не парадоксально, поява комп’ютерів одночасно й ускладнила ведення обліку. Не в останню чергу через проблеми, які супроводжують відображення в бухгалтерському та податковому обліку власне комп’ютерів та іншої комп’ютерної техніки. Про шляхи їх вирішення поговоримо в цій статті.

Ігор ХМЕЛЕВСЬКИЙ, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор», i.khmelevskiy@id.factor.ua

 

Комп’ютер в обліку: розділяй і володарюй

Які існують особливості обліку комп’ютера як об’єкта основних засобів (основних фондів) у бухгалтерському (податковому) обліку?

Виходячи з очікуваного строку служби комп’ютера та його середньої вартості, що склалася на сьогодні, які майже завжди перевищують 365 календарних днів та 1000 грн.* відповідно, на перший погляд, можна сміливо стверджувати, що витрати на придбання комп’ютера в усіх випадках слід капіталізувати в бухгалтерському обліку та відносити до складу відповідної групи основних фондів у податковому обліку. Однак, згадуючи жарт зі старої комедії («Якби питання вирішувалося так просто, то вірменське радіо не запитувало б»), розглянемо облікові проблеми придбання комп’ютера докладніше.

* Як відомо, таку граничну величину передбачено п.п. 8.2.1 Закону про податок на прибуток як вартісний критерій для віднесення ТМЦ до основних фондів. Щодо бухобліку, то критерій для розмежування основних засобів від інших активів (зокрема, МНМА) підприємство може встановлювати самостійно, але з метою зближення з податковим обліком його практично завжди приймають таким, що дорівнює 1000 грн.

Насамперед зауважимо, що в нормативно-правових актах

визначення терміна «комп’ютер» не міститься, але в найширшому значенні під ним зазвичай розуміють електронно-обчислювальну машину для передавання, зберігання та обробки інформації. Така розпливчастість визначення призводить до того, що в деяких випадках невіддільними частинами комп’ютера вважаються і модем (пристрій для передачі інформації), і жорсткий диск (пристрій для її зберігання), і монітор (пристрій для відображення інформації), і процесор (пристрій обробки інформації), тобто всі внутрішні та зовнішні пристрої, що знаходяться на конкретному робочому місці. Особливо часто такий підхід зустрічається при одночасному обладнанні декількох робочих місць комп’ютерами однотипних конфігурацій, які можуть замовлятися в постачальника під назвою «програмно-технічний комплекс» навіть без виділення окремої вартості пристроїв, що входять до нього.

Інша крайність зустрічається у випадках, коли поставлені завдання обробки інформації на підприємстві (наприклад, монтаж і обробка відео, професійний запис звуку, розробка конструкторської та проектної документації тощо) повинні виконуватися комп’ютерами індивідуальної конфігурації, для чого всі комплектуючі та периферійні пристрої отримуються окремо і вже силами власних фахівців збираються в одне ціле та встановлюються на робочих місцях. При цьому виникає бажання обліковувати такі комп’ютери за частинами, класифікуючи окремі з перелічених пристроїв як самостійні активи.

Істина, як завжди, знаходиться десь посередині, однак єдиного облікового рецепту тут немає. Виходити в усіх випадках слід із того, що:

— з одного боку, комп’ютер як складний технічний пристрій може придбаватися, доукомплектовуватися та модернізуватися за

модульним принципом, що дозволяє довільно змінювати його технічні характеристики (частоту процесора, обсяг оперативної пам’яті, дисковий простір тощо), а також розширювати коло завдань, що ним виконуються;

— з іншого боку, існує мінімальний набір його складових (як правило, до нього входять системний блок, монітор, клавіатура та миша), який забезпечує виконання мінімальних функцій, нездійсненних при використанні перелічених компонентів окремо.

Розглянемо, як зазначені рекомендації співвідносяться з рекомендаціями щодо обліку різних активів підприємства, які містяться в бухгалтерських стандартах.

Комп’ютер та бухоблік.

Щоб підкреслити існування різних підходів при відображенні в обліку придбання комп’ютера, вище ми сконцентрувалися на його різновиді, який відомий під назвою «настільний комп’ютер» або «десктоп». Як зазначалося, відмінною рисою його є те, що він складається з декількох окремих фізичних об’єктів.

Разом із тим останнім часом на підприємствах досить широко використовуються й

портативні комп’ютери або ноутбуки, які є закінченим і неділимим пристроєм, що об’єднав в одному корпусі і системний блок, і монітор, і клавіатуру, а також інші пристрої. Його облік цілком підпорядковується вимогам п. 4 П(С)БО 7, що приписує матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва чи поставки товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних та соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він більше року), вважати основними засобами. Різні способи надходження такого основного засобу на підприємство (придбання за грошові кошти, за бартером, як внесок до статутного фонду, безоплатне отримання тощо) обліковуються за загальними правилами, про які йдеться в тематичному випуску «Облік типових операцій» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 32).

Повертаючись до

обліку настільного комп’ютера , зазначимо, що його класифікація як єдиного об’єкта основних засобів також не суперечить бухстандартам. Інакше кажучи, цілком допустимо вважати одним інвентарним об’єктом, наприклад, комплект у складі системного блока, монітора, клавіатури і навіть маніпулятора миша. Обґрунтуванням такого підходу є наведене в П(С)БО 7 визначення об’єкта основних засобів, яким, зокрема, є закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього . Тоді умовно приймаючи системний блок основним елементом такого комплекту (це правильно і з технічної точки зору), а решту частин — пристосуваннями і приладдям до нього, отримаємо звичайний об’єкт основних засобів, який, до речі, уводитися в експлуатацію і в подальшому амортизуватиметься як єдине ціле.

Нагадаємо:

при введенні в експлуатацію основних засобів на кожний інвентарний об’єкт приймальною комісією, призначеною розпорядженням (наказом) керівника підприємства, складається Акт за формою № ОЗ-1 в одному примірнику. У випадку, що розглядається, у рядку під назвою «Коротка характеристика об’єкта» доцільно конкретизувати перелік пристосувань і приладдя, що віднесено до складу настільного комп’ютера. Такий акт після його оформлення з доданою технічною документацією передається до бухгалтерії підприємства, підписується головним бухгалтером та затверджується керівником підприємства, організації або особами, на це уповноваженими.

Варто зауважити: зазначений варіант обліку настільного комп’ютера має істотні недоліки, що виразно виявляються у випадку, коли виникає необхідність заміни тієї чи іншої його складової (наприклад, клавіатури чи миші при виході їх з ладу або монітора при його заміні на сучасніший тощо). У зв’язку з цим звернемо увагу на іншу норму з

п. 4 П(С)БО 7, що надає підприємству можливість обліку одного об’єкта ОЗ як декількох. Її суть полягає в тому, що якщо один об’єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об’єкт основних засобів.

Ніхто не заперечуватиме, що строк служби монітора може істотно відрізнятися від строку служби клавіатури чи миші. Тому

другий варіант бухгалтерського обліку комп’ютера облік за частинами, які, у свою чергу, будуть окремими об’єктами основних засобів (при дотриманні відповідних критеріїв за вартістю та строком служби) або МНМА (якщо строк служби більше ніж один рік, але вартість менше встановленої на підприємстві граничної величини) або МШП (якщо незалежно від вартості строк експлуатації становить менше року). Щодо рахунків, на яких ведеться такий «частковий» облік комп’ютера, то використовуються відповідно субрахунки 104 «Машини та обладнання» та 112 «Малоцінні необоротні матеріальні активи», а також рахунок 22 «Малоцінні та швидкозношувані предмети».

При такому підході системний блок і, як правило, монітор потрапляють до складу основних засобів (хоча монітор може виявитися й у складі МНМА), інші ж складові (найчастіше це миша та клавіатура) зараховуються на облік або як МНМА, або як МШП. Будучи самостійними об’єктами, складові частини комп’ютера не створюватимуть додаткових проблем при заміні, внутрішньому переміщенні та в ході інвентаризації на підприємстві. Зауважимо: методи нарахування зносу для кожної з таких частин комп’ютера теж можуть бути різними.

Застосування цього варіанта обліку можливе навіть тоді, коли в прибуткових документах (накладних) не буде виділено ціну складових. Підставою для цього є

п. 9 П(С)БО 7, що дозволяє первісну вартість об’єктів основних засобів, зобов’язання за якими позначено загальною сумою, визначати шляхом розподілу цієї суми пропорційно до справедливої вартості окремого об’єкта основних засобів. Наприклад, щоб оприбуткувати монітор як окремий інвентарний об’єкт, не маючи відомостей із товарно-супровідних документів про його ціну, слід її розрахувати виходячи зі справедливої вартості цього монітора.

Завершуючи бухоблікову тему, зауважимо, що у самому системному блоці комп’ютера теж можна виділити комплектуючі, які мають різний строк служби, у тому числі і з урахуванням морального старіння. Наприклад, для компанії, яка розробляє комп’ютерні ігри, надзвичайно важлива наявність найсучасніших відеокарт, заміна яких може здійснюватися навіть частіше, ніж раз на рік. Для інших завдань, скажімо, обчислювального спрямованості, вузьким місцем часто є процесор, при цьому особливі вимоги до відеокарти взагалі можуть не висуватися. У таких випадках не буде нічого поганого, якщо підприємство вважатиме окремим активом той чи інший вузол системного блока, оскільки приписи бухстандартів у цьому сенсі досить ліберальні. Зрештою, все залежатиме від облікової політики підприємства, що відображає специфіку його діяльності*.

* Підтвердження знаходимо в п. 11 МСБО 16 «Основні засоби»: «При визначенні того, з чого складається окремий об’єкт основних засобів, слід винести судження щодо застосування критеріїв для визначення конкретних обставин або конкретних типів підприємств».

Комп’ютер та податковий облік.

А от у податковому обліку все набагато складніше, причому навіть не внаслідок більш детальної, ніж у бухобліку, регламентації його норм та правил, а зважаючи на фіскальну спрямованість окремих роз’яснень податківців.

Як уже зазначалося, для визнання основними фондами будь-яких матеріальних цінностей

п.п. 8.2.1 Закону про податок на прибуток установлено два критерії:

— часовий (матеріальний актив має бути призначено для використання протягом періоду, що перевищує 365 днів);

— вартісний (щоб матеріальний актив, який відповідає першому критерію, було визнано основним фондом, його вартість повинна перевищувати 1000 грн.).

При цьому матеріальні активи, що відповідають першому критерію, але вартість яких менше 1000 грн., розглядаються в податковому обліку як запаси, що дає право на відображення валових витрат при їх придбанні, а їх вартість у подальшому перераховується відповідно до

п. 5.9 Закону про податок на прибуток. Витрати на придбання активів, що є основними фондами, у податковому обліку щоквартально амортизують, причому за різними ставками для кожної з чотирьох груп ОФ.

Відповідно до

п.п. 8.2.2 Закону про податок на прибуток для обліку комп’ютерної та іншої подібної техніки в податковому обліку передбачено окрему групу основних фондів групу 4. До її складу включаються, зокрема, електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, пов’язані з ними засоби зчитування або друкування інформації .

Зауважимо, що розшифровки терміна «електронно-обчислювальна машина»

Закон про податок на прибуток не дає. Більше того, сьогодні за його розшифровкою не варто звертатися і до Державного класифікатора України «Класифікація основних фондів ДК 013-97» від 19.08.97 р. № 507. Як випливає з листа Держкомстату від 03.12.2007 р. № 03/7-8/872 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 28), цей документ можна використовувати не більше ніж орієнтир, а керуватися необхідно прямими нормами зазначеного Закону. Але незважаючи на це ДПАУ в листі від 14.03.2008 р. № 4956/7/15-0517 посилається на цей класифікатор (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 82).

У ситуації, що склалася, послідовність міркувань платника податків може бути такою: оскільки у визначенні основних фондів, наведеному в

п.п. 8.2.1, на відміну від п. 4 П(С)БО 7, узагалі нічого не зазначається про об’єкт основних фондів, а використовується збірна назва «матеріальні цінності», то з величиною 1000 грн. слід порівнювати не вартість закінченого об’єкта в бухгалтерському розумінні, а вартість матеріальних цінностей, і в разі перевищення включати вартість кожної такої цінності (речі) до відповідної групи ОФ.

Стосовно податкового обліку настільного комп’ютера наведені аргументи свідчать на користь його

обліку за частинами , принаймні в розрізі монітора, системного блока, клавіатури та миші. Розвиваючи цю ідеологію далі, можна спробувати відстояти й можливість детальнішого відображення витрат на придбання комп’ютера в податковому обліку якщо не всіма підприємствами, то хоча б тими, про які йдеться в останньому абзаці попереднього підрозділу. Однак цьому напевно перешкоджатимуть податківці, тому без особливих на те причин так робити не варто.

ДПАУ, м’яко кажучи, не схвалює «частковий» облік комп’ютера. Це було зрозуміло ще з консультації її провідних фахівців у журналі «Вісник податкової служби України», 2005, № 43, с. 55. Пізніше така ж думка висловлювалася і в брошурі з питань оподаткування, доведеній

листом ДПАУ від 07.09.2006 р. № 16636/7/31-3017 (див. с. 46). На жаль, в обох випадках на пряме запитання: «Чи може підприємство оподатковувати складові комп’ютера як окремі об’єкти основних фондів вартістю до 1000 грн., оскільки різні його складові мають різні строки та порядок використання?» була дана розпливчаста відповідь: «Підприємство з метою оподаткування повинне вести облік не за окремими складовими комп’ютера, а за сукупною балансовою вартістю групи 4 основних фондів» у порядку, визначеному п. 8.4 Закону про податок на прибуток. Проте основна думка податківців зрозуміла і зводиться до заборони поділу комп’ютера на складові частини.

Рекомендації, які можна дати у зв’язку з цим, такі:

— найменш спірним буде рішення підприємства про включення до групи 4 основних фондів

мінімального набору складових комп’ютера, про який уже зазначалося, — монітора, системного блока, клавіатури та миші;

— разом із тим має право на життя і варіант, коли

кожна з перелічених частин комп’ютера (про облік інших його складових, відомих під назвою «периферійні пристрої» ітиметься в наступному розділі) оцінюється на відповідність обом податковим критеріям визнання основних фондів. Важливо при цьому, щоб і в бухгалтерському обліку він обліковувався так само, оскільки в першій консультації податківців є посилання на норму з п. 4 П(С)БО 7, яка дозволяє підприємству обліковувати один об’єкт ОЗ як декілька окремих об’єктів. А, як відомо, Закон про бухоблік (ч. 2 ст. 3) передбачає, що податкова звітність серед інших видів звітності, що використовують грошовий вимірник, повинна базуватися на даних бухгалтерського обліку;

— нарешті, варіант податкового обліку комп’ютера, коли, за аналогією з бухобліком,

у системному блоці виділяється найбільш важливий вузол (вузли), наприклад, процесор або відеокарта, найгірший. І навіть не тому, що цьому чинитимуть опір податківці (іноді вартість такого вузла та вартість решти «начинки» системного блока цілком можуть окремо перевищувати 1000 грн., а очікуваний строк їх використання в госпдіяльності становити більше ніж один рік, що зрештою при оприбуткуванні призведе до таких же податкових результатів, як і в попередньому варіанті). Річ у тім, що це може виявитися невигідним самому підприємству в разі потреби заміни застарілого вузла на новий, оскільки таку заміну не можна буде розглядати як ремонт* основних фондів, який у разі наявності «ремонтного» ліміту міг би дати підприємству право на валові витрати.

* Подробиці податкового обліку ремонту комп’ютера див. у статті на с. 25 сьогоднішнього номера.

Щодо ПДВ, то варто пам’ятати про

право платника податків на відображення податкового кредиту при придбанні комп’ютера, яке ґрунтується на нормах п.п. 7.4.1 Закону про ПДВ. Як завжди, для цього необхідно, щоб придбані товари або основні фонди призначалися для подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податків. При цьому таке право виникає незалежно від того, чи почали такі товари та основні фонди використовуватися в оподатковуваних операціях протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податків в цьому періоді оподатковувані операції.

Підбиваючи підсумки, підкреслимо, що

однозначних рецептів для відображення витрат на придбання комп’ютера як у бухгалтерському, так і в податковому обліку, на жаль, не існує. Водночас такий стан справ дозволяє підприємству в кожному конкретному випадку гнучкіше побудувати такий облік, оцінюючи при цьому всі супутні вигоди та ризики. У разі ж спорів з контролюючими органами з приводу правомірності того чи іншого облікового рішення завжди можна скористатися аргументами на свою користь, які наведено в цій статті.

 

Облік периферійних пристроїв

Як слід обліковувати периферійні комп’ютерні пристрої — разом із самим комп’ютером чи окремо?

Традиційно

периферійними пристроями комп’ютера (у цьому випадку не має значення, про який із двох його різновидів ідеться — настільний чи портативний) вважаються пристрої, які:

призначені для зовнішньої обробки даних, забезпечуючи їх підготовку, введення, зберігання, управління, захист, виведення та передачу на відстань каналами зв’язку;

функціонують сукупно з комп’ютером, отримуючи від нього спеціальні команди та виконуючи їх за певною програмою, але не завжди жорстко пов’язані з конкретним комп’ютером;

конструктивно відокремлені від основного (системного) блока обчислювальної системи.

Виходячи з такого визначення, можна зрозуміти, що облікових проблем при відображенні витрат на їх придбання буде значно більше, ніж при відображенні в обліку самого комп’ютера, хоча деякі з них мають схоже коріння. Але перш ніж розглянути їх, зауважимо, що існує безліч пристроїв, що виконують ті ж завдання щодо введення/виведення, зберігання, захисту та передачі інформації на відстань, що і периферійні пристрої, однак які такими не є. Головна відмінність таких пристроїв, через що вони називаються

внутрішніми пристроями, — необхідність їх установлення всередину системного блока.

Як приклад можна навести модеми, мережні карти, кард-рідери, накопичувачі на жорстких магнітних дисках (НЖМД), оптичні приводи, Bluetooth-пристрої, IR-порти, TV-тюнери тощо — усі вони можуть випускатися як у внутрішньому, так і у зовнішньому виконанні, але тільки в останньому випадку вважатимуться периферійними пристроями, і тільки про них ми говоритимемо*.

* Про облікові особливості відображення витрат на придбання внутрішніх пристроїв див. у тій же статті, присвяченій ремонту і техобслуговуванню комп’ютера (с. 25 сьогоднішнього номера).

Загальна проблема обліку, що стосується за деякими винятками майже всіх периферійних пристроїв, — чи слід вважати їх невід’ємною частиною самого комп’ютера та обліковувати разом із ним або розглядати кожний такий пристрій як окремий обліковий об’єкт. Оскільки щось схоже вже обговорювалося вище щодо обліку мінімально необхідних складових частин комп’ютера (системного блока, монітора тощо), не повторюватимемося. Суб’єктивізм, присутній і в тому, і в цьому випадку, повністю усунути не можна, але для багатьох периферійних пристроїв його можна спробувати обґрунтувати додатковими аргументами на користь вибраного облікового варіанта.

Разом із тим зауважимо: усі такі пристрої в бухгалтерському обліку обліковуватимуться залежно від вартості та строку служби. У податковому ж обліку периферійні пристрої, що відповідають критеріям визнання основних фондів, обліковуються як окремі об’єкти основних фондів згідно з

п.п. 8.2.2 Закону про податок на прибуток, де вони зазначені окремо від ЕОМ та інших машин для обробки інформації. При цьому периферійка, що має вартість менше 1000 грн., повинна відображатися як податкова малоцінка з віднесенням витрат на її придбання до складу валових витрат та подальшим перерахунком за п. 5.9 цього Закону.

Наведемо далі стислі зауваження, що стосуються окремих типів периферійних пристроїв.

1. Принтери, БФП**, сканери

. Для цієї групи пристроїв слід розрізняти ступінь їх інтеграції на конкретному робочому місці, де встановлений комп’ютер. Так, якщо принтером або БФП обладнано кожне робоче місце, то їх відображення в бухобліку значною мірою залежить від облікової політики підприємства, а також від того, як саме оформлені прибуткові документи (однією накладною разом із комп’ютером чи різними). Водночас принтер або БФП можуть обслуговувати декілька робочих місць одночасно, якщо всі комп’ютери на цих робочих місцях об’єднані в локальну обчислювальну мережу***. У цьому випадку не залишається нічого іншого, ніж визнати ці периферійні пристрої окремими об’єктами.

** БФП — багатофункціональний пристрій, що поєднує функції принтера, копіра та сканера.

*** Про бухгалтерський та податковий облік витрат на створення комп’ютерних мереж можна прочитати у статті на с. 41 сьогоднішнього номера.

Щодо

сканера, то включення його до об’єкта основних засобів з назвою «настільний комп’ютер» виглядає здебільшого не цілком виправданим. Хоча і тут можливий варіант створення комп’ютеризованого робочого місця, виключним завданням якого буде сканування та оцифровка текстів (наприклад, у бібліотеці для створення електронного фонду друкованих видань). Тоді такий комп’ютер (або, радше, «програмно-технічний комплекс для обробки текстової інформації») цілком міг би включати (як у відокремлений об’єкт основних засобів) і сканер.

2. Інші периферійні пристрої

(зовнішні модеми, мережні карти, кард-рідери, НЖМД, оптичні приводи, Bluetooth-пристрої, IR-порти тощо). Загальна характеристика перелічених пристроїв — цілковита їх автономність та можливість виконувати свої функції з будь-яким комп’ютером.

Очікуваний строк використання таких об’єктів, який становить більше ніж один рік, а також помірна вартість дозволяють їх обліковувати в бухобліку як МНМА з відображенням на субрахунку 153 при придбанні і потім на субрахунку 112 при введенні в експлуатацію. При цьому рекомендуємо вибрати метод амортизації: нарахування 100 % зносу при введенні в експлуатацію (це один із методів бухгалтерської амортизації, який дозволений

п. 27 П(С)БО 7 для МНМА). Пов’язана така рекомендація з вимогами податківців, які вони висувають до перерахунку малоцінки за п. 5.9 Закону про податок на прибуток вартістю менше 1000 грн. та строком використання понад рік (див. лист ДПАУ від 29.01.2007 р. № 1564/7/15-0217 // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 11).

Зауважимо: вартість зовнішніх накопичувачів на жорстких магнітних дисках (НЖМД), що мають чималу ємність, може і перевищувати 1000 грн., що відкриває їм шлях до складу основних засобів (на субрахунок 152 — у момент придбання, а після введення в експлуатацію — на субрахунок 104).

У податковому обліку всі такі пристрої (мабуть, за винятком тих же НЖМД) класифікують як «податкову малоцінку», тобто витрати на їх придбання включаються до валових витрат та перераховуються за

п. 5.9 до введення в експлуатацію. При цьому якщо підприємство вибере інший метод бухамортизації, а саме: 50 % зносу після введення в експлуатацію, а 50 % — при списанні, то 1/2 валових витрати зменшить оподатковуваний прибуток тільки при списанні конкретного пристрою з балансу.

3. TV-тюнери, пристрої відеомонтажу, веб-камери

. Для обліку цих периферійних пристроїв повністю застосовні всі аргументи, викладені в попередньому підрозділі. Виділити ж їх в окрему групу нас змусило те, що перевіряючі в окремих випадках напевно спробують вказати підприємству на негосподарську спрямованість таких пристроїв. Зрозуміло, для рекламного агентства, яке займається виготовленням рекламних відеороликів, пристрій відеомонтажу — об’єктивно необхідний засіб виробництва. Те ж саме можна сказати і про веб-камери, які сьогодні на багатьох підприємствах виконують функції стеження, охорони, ідентифікації клієнтів тощо.

Дещо складніше з TV-тюнером. Хоча і в цьому випадку аргументом зв’язку з господарською діяльністю може бути те, що такий пристрій необхідний працівникам, наприклад, відділу зв’язків з громадськістю або відділу реклами, щоб за допомогою телебачення бути в курсі останніх новин, подій в країні та місті (скажімо, ярмарків, виставок, презентацій), оголошень (у тому числі й рекламних, які можуть зацікавити підприємство), а також прослухування необхідної важливої ділової інформації, що транслюється на спеціальних бізнес-телеканалах.

Таким чином, якщо платник податків готовий відстоювати зв’язок з господарською діяльністю подібних периферійних пристроїв (у випадках, коли він відразу не очевидний) або, навпаки, такий зв’язок випливає безпосередньо зі специфіки його діяльності, то цілком можливо витрати на їх придбання відображати в податковому обліку за описаними вище правилами. Інакше такі пристрої повинні визнаватися або невиробничими фондами (якщо вони формально відповідають визначенню основних фондів, але в госпдіяльності участі не беруть), або товарами, що не використовуються в госпдіяльності (без права на валові витрати в момент придбання та без перерахунку балансової вартості запасів за

п. 5.9).

Нагадаємо: у бухгалтерському обліку поділу на виробничі та невиробничі активи не існує, тому відповідні витрати відображаються в загальному порядку як придбання основних засобів або МНМА.

4. Джерела безперебійного живлення (ДБЖ)

. Такі пристрої стоять дещо окремо, оскільки згідно з Класифікатором продукції та послуг ДК 016-97 вони мають код 31.10.50 і їх включено до групи «Машини і апаратура електричні» (код 31.1), на відміну від інших периферійних пристроїв, які за тією чи іншою назвою можна знайти у групі «Машини електронно-обчислювальні та інше обладнання для обробки інформації» (код 30.02). У зв’язку з цим ми б не рекомендували обліковувати їх у «традиційно-комп’ютерній» групі 4 — безпечнішим виглядає включення до складу групи 2 ОФ. Податківці ж узагалі пропонують обліковувати ДБЖ у складі основних фондів групи 1 (як передавальні пристрої), з чим ми, зрозуміло, погодитися не можемо (див. лист ДПАУ 14.03.2008 р. № 4956/7/15-0517).

 

Облік витратних матеріалів

Що розуміють під витратними матеріалами для комп’ютера? Які особливості їх обліку? Чи є підстави розглядати флешку як витратний матеріал чи її обов’язково слід визнавати активом підприємства?

Для конкретизації того, що зазвичай відносять до витратних матеріалів, які використовуються в ході експлуатації комп’ютерної техніки, розділимо такі матеріали на дві підгрупи:

— власне

витратники для оргтехніки. До них належать: картриджі, тонери (порошок для картриджів), стрічки для матричних принтерів, серветки для чищення, спреї, стиснене повітря тощо;

змінні носії інформації (дискети, оптичні диски).

Така класифікація характерна тим, що матеріали, включені до першої підгрупи, використовуються виключно для підтримки комп’ютера та периферійних пристроїв у робочому стані. Аналіз облікових особливостей використання таких витратних матеріалів пов’язаний з відповіддю на запитання: що слід вважати ремонтом оргтехніки, а що буде її техобслуговуванням, та за якими ознаками відрізнити одне від одного. Оскільки цьому питанню присвячено окрему статтю в цьому тематичному номері (див. с. __), тут його не розглядатимемо.

Матеріали другої підгрупи не забезпечують безпосередньо працездатність комп’ютера і не потребують періодичної заміни в цьому сенсі. Водночас їх власний технічний ресурс досить обмежений, що спричинює необхідність постійного поповнення запасів таких ТМЦ на підприємстві.

Почнемо з

дискет, які зараз, звісно, не так поширені, як раніше, але іноді ще використовуються на підприємствах. Зважаючи на багаторазовість використання цього носія інформації та його недовговічність (навряд чи варто вважати, що строк їх використання становитиме більше ніж один рік), вважаємо, що в бухобліку їх слід відображати на рахунку 22 як МШП. Отже, у міру витрачання дискет, тобто їх видачі зі складу в експлуатацію, їх вартість, як будь-якого МШП, списується в бухгалтерському обліку на витрати (рахунки 91, 92, 93, 94). Податковий облік дискет теж не складе проблем: їх вартість уключається до валових витрат та перераховується за п. 5.9 до моменту видачі в експлуатацію, податковий кредит відображається в загальному порядку.

Те саме можна зазначити про облік

оптичних дисків, що перезаписуються (CD-RW, DVD-RW). Для одноразових дисків (CD-R, DVD-R), на наш погляд, ближче субрахунок 209 «Інші матеріали», оскільки такі диски можна порівняти зі звичайним папером для запису. Зауважимо, що податковий облік від такого відображення не постраждає: фактично валові витрати зменшать оподатковуваний прибуток завдяки механізму перерахунку за п. 5.9 у періоді їх видачі для експлуатації.

Дещо інша справа з

флешками — переносними пристроями, що містять певний обсяг незалежної пам’яті, що перезаписується. Як і у випадку з оптичними дисками, що перезаписуються, число циклів перезапису інформації для флешки також обмежене, проте воно на декілька порядків вище.

При їх відображенні в обліку можна піти одним з кількох шляхів, вибір якого залежить від вартості самої флешки, інтенсивності її використання та облікової політики підприємства.

Традиційне облікове рішення полягає у визнанні флешки

малоцінним необоротним матеріальним активом, якщо, звісно, її вартість нижча за граничну величину, установлену в обліковій політиці підприємства для класифікації МНМА, а інтенсивність її використання невелика. У цьому випадку оприбуткування флешки в бухобліку відображається на субрахунку 153 «Придбання (виготовлення) інших необоротних матеріальних активів», а після початку її експлуатації — на субрахунку 112 «Малоцінні необоротні матеріальні активи».

Про рекомендації щодо вибору бухгалтерського методу нарахування зносу для МНМА, який приводив би одночасно до оптимальних результатів у податковому обліку, ішлося в попередньому розділі. Про всяк випадок повторимо, що одномоментне нарахування 100 % зносу при введенні в експлуатацію дозволить відразу збільшити валові витрати на повну вартість флешки, не чекаючи її списання з балансу.

Другий варіант обліку вибирають, якщо підприємство придбало досить об’ємну флеш-пам’ять вартістю понад 1000 грн. (зауважимо, що діапазон цін на флешки обсягом 64 і навіть 32 Гб на сьогодні перевищує зазначену граничну величину). Очевидно, що пристрій такого типу, зважаючи на значний обсяг пам’яті, навряд чи зноситься за рік, тому тут недоречно говорити про недовгострокове використання та бухгалтерські/податкові витрати. Такий актив у бухгалтерському обліку слід класифікувати як об’єкт основних засобів, а в податковому обліку амортизувати у складі групи 4. До речі, згідно з

Державним класифікатором продукції та послуг ДК 016-97 флешка як запам’ятовувальний зовнішній пристрій відповідає коду 30.02.15, який входить до підгрупи «Машини електронно-обчислювальні та інше обладнання для обробки інформації», а це дає всі підстави для включення її саме до цієї групи.

Нарешті, третій варіант обліку флешки відповідає на поставлене вище запитання: чи обов’язково слід визнавати цей пристрій активом підприємства? Узяти цей варіант до відома рекомендуємо сміливцям, які не бажають вести первинні документи за ОЗ, нараховувати знос, організовувати пооб’єктний облік щодо звичайної флешки тощо. Але скористатися їм на практиці вийде тільки тоді, коли витрати на придбання флешки не перевищують так званий поріг суттєвості (5 % від вартості всіх активів або меншу суму, установлену підприємством в наказі про облікову політику). У цьому випадку флешку можна не обліковувати у складі активів, а її вартість відразу списати на витрати (наприклад, на рахунок 92). Отже, вона не братиме участь у розрахунку приросту/убутку ТМЦ згідно з

п. 5.9 Закону про податок на прибуток.

От, власне, і все про облік комп’ютерного «заліза». Сподіваємося, що наші міркування з приводу трьох глобальних проблем, які охоплені цією статтею, привнесуть певну ясність та допоможуть кожному сформувати свій власний аргументований підхід до обліку комп’ютера та його складових на практиці.

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
Завантажуйте наш мобільний додаток iFactor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Закрити
icon-block
Заважає реклама?
Ви маєте можливість її відключити!
Бажаєте побачити, як сайт буде виглядати без реклами?
Вимкнути на 10 секунд