Щодо особливостей справляння плати за землю

Оглядовий лист Державної податкової адміністрації України від 10.07.2009 р. № 14447/7/15-0617

В листі встановлені наступні скорочення:

Закон України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» — Закон № 107;

Закон України від 26 грудня 2008 року № 835-VI «Про Державний бюджет України на 2009 рік» — Закон № 835;

Закон України від 3 липня 1992 року № 2535-XII «Про плату за землю» (із змінами і доповненнями) — Закон № 2535;

Закон України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (із змінами та доповненнями) — Закон № 2181;

Земельний кодекс України (із змінами та доповненнями) — Кодекс.

З метою правильності адміністрування плати за землю та забезпечення повноти та своєчасності сплати до бюджету земельного податку, та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності повідомляємо наступне.

1. Щодо індексації ставок земельного податку та грошової оцінки землі у 2009 році

Законом № 835 (стаття 63) установлено, що у 2009 році по населених пунктах, грошову оцінку земель яких не проведено, застосовуються ставки земельного податку, встановлені частиною другою статті 7 Закону № 2535, збільшені в 3,1 раза. Тобто по вказаних землях коефіцієнт індексації ставок земельного податку у 2009 році залишився на рівні 2008 року.

При цьому відповідно до статті 7 Закону № 2535 по земельних ділянках населених пунктів (за винятком сільськогосподарських угідь), де не встановлена грошова оцінка, ставки земельного податку диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням відповідних коефіцієнтів.

Статтею 63 Закону № 835 також установлено, що по сільськогосподарських угіддях та землях населених пунктів, грошову оцінку яких проведено і уточнено станом на 1 січня 2009 року, застосовуються ставки земельного податку, встановлені статтею 6 та частиною першою статті 7 Закону № 2535.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2000 року № 783 «Про проведення індексації грошової оцінки земель» (пункт 3, далі — постанова № 783) Державний комітет України із земельних ресурсів листом від 9 січня 2009 року № 14-22-6/87 повідомив Раду Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації, Республіканський комітет по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим, головні управління земельних ресурсів в областях, містах Києві та Севастополі про те, що грошова оцінка земель населених пунктів, яка проведена за вихідними даними станом на 01.04.96 р., та грошова оцінка сільськогосподарських угідь, яка проведена станом на 01.07.95 р., підлягає індексації станом на 01.01.2009 р. на коефіцієнт

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки землі на 2009 рік розраховується виходячи із середньорічного індексу інфляції за 2008 рік — 125,2 % відповідно до Порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого постановою № 783.

Отже, при обчисленні суми земельного податку та орендної плати за землі державної і комунальної власності нормативну грошову оцінку земель за 2008 рік необхідно індексувати на

2. Стосовно особливостей нарахування податкових зобов’язань по платі за землю

Преамбулою Закону № 2535 встановлено, що цим Законом визначаються розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Згідно зі статтею 14 Закону № 2535 платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій.

Платник податків має право подавати щомісячно нову звітну податкову декларацію, що не звільняє його від обов’язку подання податкової декларації до 1 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця наступного за звітним.

Відповідно до статті 17 Закону № 2535 податкове зобов’язання по земельному податку, а також по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Статтею 18 Закону № 2535 встановлено, що платники, яких своєчасно не було залучено до сплати земельного податку, сплачують податок не більш як за два попередні роки, а перегляд неправильно нарахованого податку, стягнення або повернення його платнику допускаються не більш як за два попередні роки.

Відповідно до статті 26 Закону № 2535 за порушення норм цього Закону платники податків несуть відповідальність, передбачену Земельним кодексом України та законами України.

Преамбулою Закону № 2181 визначено, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), включаючи збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 2181, якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

Підпунктом 15.1.1 пункту 5.1 статті 15 Закону № 2181 встановлено, що за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов’язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, — за днем її фактичного подання.

Враховуючи наведене, а також те, що відповідно до пункту 19.6 статті 19 Закону № 2181 закони та інші нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечать нормам цього Закону, платники земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (юридичні особи) мають право надати

Відповідно до статті 14 Закону № 2535 платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій.

Платник податків має право подавати щомісячно нову звітну податкову декларацію, що не звільняє його від обов’язку подання податкової декларації до 1 лютого поточного року, у тому числі і за нововідведені земельні ділянки, що не звільняє від обов’язку подання податкової декларації протягом місяця з дня виникнення права на нововідведену земельну ділянку, протягом 20 календарних днів місяця наступного за звітним.

Відповідно до пункту 4 Порядку подання податкового розрахунку земельного податку, затвердженого наказом ДПА України від 26.10.2001 № 434 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.11.2001 за № 963/6154 (із змінами та доповненнями), у разі набуття права власності та/або права користування земельною ділянкою протягом року платник земельного податку подає звітний Розрахунок протягом місяця від дня виникнення такого права.

Методичними рекомендаціями щодо подання та заповнення податкової декларації орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, які надіслані підпорядкованим органам державної податкової служби листом ДПА України від 01.02.2006 № 1833/7/15-0217, також встановлено, що платник податків має право подавати щомісячно нову звітну податкову декларацію, що не звільняє його від обов’язку подання податкової декларації до 1 лютого поточного року, у тому числі і за нововідведені земельні ділянки, що не звільняє від обов’язку подання податкової декларації протягом місяця з дня виникнення права на нововідведену земельну ділянку, протягом 20 календарних днів місяця, наступного за звітним.

Таким чином,

При цьому власники землі та землекористувачі, як визначено статтею 15 Закону № 2535, сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно із статтею 17 Закону № 2535 податкове зобов’язання по земельному податку, а також по орендній платі за землі державної та комунальної власності, визначене у новій звітній податковій декларації, у тому числі і за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

4. Щодо обчислення суми земельного податку за земельні ділянки, які придбані на підставі цивільно-правових угод

Пунктом 7 розділу II Закону № 107 внесені зміни до Закону № 2535-XII в частині розрахунку суми земельного податку у разі придбання земельних ділянок на підставі цивільно-правових угод.

Відповідно до статті 2 Закону № 2535 використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Згідно із статтею 7 Закону № 2535 ставки земельного податку з земель населених пунктів, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки.

Статтею 8 Закону № 2535 визначено, що податок за земельні ділянки за межами населених пунктів, надані для підприємств промисловості, транспорту, зв’язку та іншого призначення, справляється з розрахунку 5 відсотків від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Частиною третьою статті 7 та частиною другою статті 8 Закону № 2535 встановлено, що у разі придбання земельної ділянки на підставі цивільно-правової угоди розмір податку розраховується від суми, що дорівнює грошовій оцінці землі, але в будь-якому разі сума, від якої розраховується розмір податку, не може бути меншою ціни земельної ділянки, що вказана в угоді.

Відповідно до Прикінцевих положень Закону № 107 розділ II, зокрема пункт 7, набирає чинності з 1 січня 2008 року.

Однак, пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону № 107 і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1 — 4, 6 — 22, 24 — 100 розділу II Закону № 107 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) Конституційним Судом України визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема пункт 7 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону № 107.

Пунктом 5 резолютивної частини зазначеного вище Рішення Конституційного Суду України встановлено, що положення Закону № 107 визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто з моменту прийняття рішення, а саме з 22.05.2008 р.

Законом України від 3 червня 2008 року № 309-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі — Закон № 309), зокрема пунктом 1 розділу I, внесено зміни до статей 7, 8 Закону № 2535, аналогічні змінам, внесеним до статей 7, 8 Закону № 2535 розділом II Закону № 107.

Пунктом 1 розділу II Прикінцевих положень Закону № 309 встановлено, що цей Закон набирає чинності з дня його опублікування та застосовується з дня втрати чинності відповідними положеннями розділу II Закону № 107.

Закон № 309 був офіційно опублікований в газеті «Голос України», 2008, 06, 04.06.2008 № 105 та газеті «Урядовий кур’єр», 2008, 06, 04.06.2008 № 101, тобто вказаний Закон набрав чинності 04.06.2008.

Таким чином, зміни до статей 7 та 8 Закону № 2535 в частині визначення земельного податку за земельні ділянки, які придбані на підставі цивільно-правових угод, застосовуються відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 107 та пункту 1 розділу II Прикінцевих положень Закону № 309.

Отже, у разі придбання земельної ділянки на підставі цивільно-правової угоди земельний податок розраховується суб’єктами оподаткування (незалежно від часу придбання земельних ділянок за цивільно-правовими угодами) від

5. Щодо сплати земельного податку за земельні ділянки, надані житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам

Пунктом 12 розділу X Перехідних положень Кодексу визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів — відповідні органи виконавчої влади.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою (стаття 20 Кодексу).

Процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками визначає державний земельний кадастр, який згідно зі статтею 193 Кодексу є єдиною державною системою земельно-кадастрових робіт та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Статтями 125 — 126 Кодексу* встановлено, що право власності на земельну ділянку та право постійного користування нею виникає після одержання її власником або користувачем документа (державного акта), що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації.

* Положення норм статей 125 та 126 Земельного кодексу України поширюються на податкові зобов’язання щодо документів, які посвідчують право на земельну ділянку, що виникли до вступу в дію Закону України від 05.03.2009 № 1066 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об’єднання земельних ділянок», який набрав чинності 2 травня 2009 року.

Тому питання виникнення або припинення права власності або права користування земельними ділянками, встановлення грошової оцінки землі та визначення розмірів земельних ділянок є компетенцією підрозділів землевпорядних органів, які підпорядковані Державному комітету України із земельних ресурсів.

Справляння земельного податку здійснюється відповідно до Закону № 2535, яким визначено коло платників земельного податку, ставки податку, порядок його обчислення і сплати, а також пільги окремим категоріям платників.

Відповідно до статті 5 Закону № 2535 об’єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, а суб’єктом є власник земельної ділянки і землекористувач, у тому числі орендар.

Власники землі та землекористувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата (стаття 2 Закону № 2535). Підставою для нарахування земельного податку, як встановлено статтею 13 Закону № 2535, є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, — договір оренди такої земельної ділянки.

Згідно із частиною другою статті 12 Закону № 2535 не справляється плата за земельні ділянки в межах граничних норм, встановлених Земельним кодексом України, інвалідів I і II груп, громадян, які виховують трьох і більше дітей, та громадян, члени сімей яких проходять строкову військову службу, пенсіонерів, а також інших осіб, які користуються пільгами відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», громадян, яким у встановленому порядку видано посвідчення про те, що вони постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Підпунктом «д» пункту 1 статті 121 Кодексу норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам із земель державної або комунальної власності для будівництва індивідуальних гаражів встановлені у розмірі — не більше 0,01 гектара.

Відповідно до статті 40 Кодексу громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Згідно зі статтею 41 Кодексу житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Отже, громадяни, які є власниками земельних ділянок, наданих безпосередньо їм для гаражного будівництва, на яких поширюються пільги, визначені частиною другою статті 12 Закону № 2535, будуть звільнятися від сплати земельного податку. Громадяни — орендарі таких земельних ділянок повинні сплачувати орендну плату за землю відповідно до укладених договорів на оренду землі.

Статтею 12 Закону № 2535 звільнення житлово-будівельних (житлових) та гаражно-будівельних кооперативів від сплати земельного податку

Тому такі кооперативи є платниками земельного податку за надані їм земельні ділянки у розмірі трьох відсотків суми земельного податку, обчисленого у відповідності до частини першої та другої статті 7 Закону № 2535. Щодо орендної плати за землю, то житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи сплачують цю плату відповідно до умов договору на оренду землі.

6. Стосовно оподаткування земельних ділянок, призначених для садівництва

Статтею 35 Кодексу визначено, що громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.

Громадяни — члени садівницького товариства мають право приватизувати земельну ділянку і така приватизація здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства.

Землі загального користування садівницького товариства є його власністю і до них належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами та іншими об’єктами загального користування. Використання земельних ділянок садівницьких товариств здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств.

Згідно із статтею 116 Кодексу громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Статтею 121 Кодексу, зокрема, встановлено, що громадянам України можуть безоплатно передаватись земельні ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва у розмірі не більше 0,12 гектара.

Як встановлено статтею 125 Кодексу*, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

* Див. примітку на с. 39. —

Право власності на земельну ділянку та право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами, а право оренди оформляється договором, який реєструється відповідно до закону (стаття 126 Кодексу*).

* Див. примітку на с. 39. —

Справляння земельного податку здійснюється відповідно до Закону № 2535, яким визначено коло платників земельного податку, ставки податку, порядок його обчислення і сплати, а також пільги окремим категоріям платників.

Об’єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Власники землі та землекористувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (стаття 13 Закону № 2535). Юридичні особи самостійно обчислюють суму податкового зобов’язання щодо земельного податку в порядку та за ставками, визначеними Законом № 2535.

Відповідно до частини другої статті 12 Закону № 2535 не справляється плата за земельні ділянки, в межах граничних норм, встановлених Кодексом, інвалідів I і II груп, громадян, які виховують трьох і більше дітей, та громадян, члени сімей яких проходять строкову військову службу, пенсіонерів, а також інших осіб, які користуються пільгами відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», громадян, яким у встановленому порядку видано посвідчення про те, що вони постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Коли земельні ділянки приватизовані громадянами — членами садівничого товариства і кожен громадянин отримав документ, що засвідчує право на земельну ділянку, то такі громадяни, крім тих, кому надані пільги по земельному податку згідно із частиною другою статті 12 Закону № 2535, самостійно будуть сплачувати земельний податок до бюджету. За земельні ділянки загального користування, які знаходяться у власності товариства, земельний податок до бюджету сплачуватиметься товариством.

Якщо власником землі чи користувачем земельних ділянок, наданих для ведення садівництва, є

Враховуючи вимоги чинного законодавства,

7. Стосовно сплати бюджетними установами земельного податку за земельні ділянки під переданими в оренду будівлями

Справляння земельного податку здійснюється відповідно до Закону № 2535, яким визначено коло платників земельного податку, ставки податку, порядок його обчислення і сплати, а також пільги окремим категоріям платників.

Згідно зі статтею 2 Закону № 2535 використання землі в Україні є платним. Об’єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, а платниками — власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, в тому числі орендарі (стаття 5 Закону № 2535), тобто безпосередньо ті суб’єкти господарювання, яким земельні ділянки передані у власність або надані в користування, в тому числі на умовах оренди.

При цьому громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності, як визначено статтею 116 Кодексу, за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами, а право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону (стаття 126 Кодексу*).

* Див. примітку на с. 39. —

Пунктом 3 частини першої статті 12 Закону № 2535 встановлено, що від земельного податку звільняються (за земельні ділянки, що передані їм у власність або надані в користування), зокрема, заклади, установи та організації, які повністю утримуються за рахунок бюджету.

Якщо підприємства, установи та організації, що користуються пільгами по земельному податку, мають у підпорядкуванні госпрозрахункові підприємства або здають у тимчасове користування (оренду) земельні ділянки, окремі будівлі або їх частини, податок за земельні ділянки, зайняті цими госпрозрахунковими підприємствами або будівлями (їх частинами), переданими в тимчасове користування, сплачується у встановлених розмірах на загальних підставах (остання частина статті 12 Закону № 2535).

Законом № 2535

Таким чином, платниками земельного податку до бюджету у встановлених розмірах на загальних підставах є власники земельних ділянок та землекористувачі, яким земельні ділянки передані у власність або надані в користування.

Разом з тим, чинним законодавством передбачено

8. Щодо сплати орендної плати за землю при придбанні будівлі

Як встановлено статтею 120 Кодексу, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Відповідно до статті 15 Закону № 2535 власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно із статтею 125 Кодексу* право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує таке право, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладання договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

* Див. примітку на с. 39. —

Отже, до суб’єкта, який придбав будівлю, переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яке повинно бути оформлено згідно з вимогами чинного законодавства.

Підставою для нарахування земельного податку, як встановлено статтею 13 Закону № 2535, є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, — договір оренди такої земельної ділянки.

Всі інші надані податкові роз’яснення діють у частині, що не суперечать цьому

Заступник голови ДПА України С. Чекашкін