Загальновиробничі витрати: принципи розподілу

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Жовтень, 2009/№ 86
В обраному У обране
Друк
Стаття

Загальновиробничі витрати: принципи розподілу

 

Значна частка загальновиробничих витрат у собівартості продукції (робіт, послуг) вимагає підвищеної уваги до обґрунтованості їх розподілу між окремими об’єктами витрат.

Про процедуру розподілу витрат на обслуговування та управління виробництвом ітиметься в цій статті.

Тетяна ВОЙТЕНКО, консультант газети «Податки та бухгалтерський облік»

 

Документи статті

Закон про податок на прибуток

— Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. № 334/94-ВР (у редакції Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР), зі змінами та доповненнями.

П(С)БО 16

— Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 р. № 318, зі змінами та доповненнями.

Інструкція № 291

— Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 р. № 291, зі змінами та доповненнями.

МСБО (IAS)

2 — Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку (IAS) 2 «Запаси».

Насамперед розберемося, що ж розуміється під загальновиробничими витратами (далі — ЗВВ). На жаль, національні стандарти бухгалтерського обліку прямо не визначають цей термін. Разом із тим із характеристики рахунка 91 «Загальновиробничі витрати» згідно з

Інструкцією № 291 випливає, що ЗВВ — це виробничі накладні витрати. Параграф 12 МСБО (IAS) 2 (того міжнародного стандарту бухгалтерського обліку, який покладено в основу П(С)БО 16) також позначає ЗВВ як виробничі накладні витрати. Крім цього, там уточнюється, що вони є непрямими витратами на виробництво.

Звідси випливає, що ЗВВ насамперед є сукупністю витрат,

пов’язаних з виробництвом продукції (робіт, послуг).

Крім того, виходячи з економічної ролі у процесі виробництва, зрозуміло, що

ЗВВ є накладними витратами, або, простіше кажучи, витратами, що утворюються у зв’язку з обслуговуванням та управлінням виробництвом (цехів, дільниць). Про це свідчать положення п. 16 П(С)БО 16. Докладніше цю класифікаційну ознаку розкрито в Інструкції № 291, де при описі призначення рахунка 91 «Загальновиробничі витрати» чітко зазначено: на цьому рахунку «ведеться облік виробничих накладних витрат на організацію виробництва та управління цехами, дільницями, відділеннями, бригадами та іншими підрозділами основного й допоміжного виробництв, а також витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування».

За способом включення до собівартості продукції

ЗВВ це непрямі витрати. А отже, на відміну від прямих витрат, зважаючи на те, що пов’язані вони з випуском декількох видів продукції або ж з різними видами діяльності підприємства, ЗВВ не можна прямо віднести безпосередньо до конкретного об’єкта витрат. Унаслідок цього до виробничої собівартості продукції ЗВВ потрапляють опосередковано — шляхом відповідного розподілу.

Зауважимо, що під

розподілом витрат розуміється процес віднесення понесених витрат до певних об’єктів витрат. У п. 4 П(С)БО 16 об’єкт витрат розглядається як «продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов’язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат».

Отже,

ЗВВ є сукупністю всіх непрямих витрат, пов’язаних з процесом виробництва, які не можна віднести безпосередньо (прямо) до конкретного об’єкта витрат економічно доцільним шляхом.

Акцентуємо увагу, що власне

необхідність розподілу ЗВВ між окремими об’єктами витрат виникає тільки в разі, коли підприємством випускається більше ніж один вид продукції або воно займається декількома видами діяльності. Тільки в таких випадках у підприємства є більше, ніж один об’єкт витрат. Але перш ніж розподіляти на кожен об’єкт, П(С)БО 16 вимагає спочатку протестувати ЗВВ на наявність нерозподілених постійних загальновиробничих витрат, тобто частини постійних ЗВВ, яка не підлягає включенню до складу виробничої собівартості продукції.

Нагадаємо: відповідно до

п. 11 П(С)БО 16 змінні та постійні розподілені ЗВВ разом з прямими витратами (матеріальними, на оплату праці та іншими) формують виробничу собівартість продукції (робіт, послуг)*.

* Далі в тексті, щоб не повторюватися, під продукцією матимемо на увазі також роботи та послуги.

Отже, процедура розподілу ЗВВ складається в загальному випадку фактично з двох етапів. На першому етапі відбувається розділення ЗВВ на ті, що відносяться, і ті, що не мають відношення, до виробничої собівартості, на другому — по суті, і здійснюється процес розподілу між конкретними об’єктами витрат (якщо, звісно, їх у підприємства кілька).

При цьому важливою категорією процесу розподілу ЗВВ є

центр відповідальності (центр виникнення витрат), тобто організаційна одиниця або область діяльності, де накопичується інформація про зазначені витрати. Здебільшого як центри відповідальності виступають структурні підрозділи підприємства, наприклад, такі, як цехи, на рівні яких, власне, збирається інформація про витрати та здійснюється подальший розподіл ЗВВ.

 

Змінні та постійні ЗВВ

Для розмежування ЗВВ на ті, які включаються до складу виробничої собівартості продукції, та ті, які не відносяться до неї, дуже важливим є розділення складових їх витрат на змінні та постійні. Адже згідно з нормами

п. 11 П(С)БО 16 до складу виробничої собівартості продукції в повному обсязі включаються тільки змінні ЗВВ. А от постійні ЗВВ підлягають віднесенню до собівартості виробленої продукції виключно в розподіленій їх частині. Нерозподілені ж постійні ЗВВ безпосередньо списують не на виробничу собівартість продукції, а на собівартість реалізованої продукції. Інакше кажучи, постійні ЗВВ повинні щомісячно розподілятися між рахунками 23 «Виробництво» і 90 «Собівартість реалізації».

Змінними ЗВВ

вважаються витрати на обслуговування та управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності (у термінології МСБО (IAS) 2 — обсягу виробництва). До них належать, зокрема, непрямі витрати на допоміжні матеріали та оплату праці.

Змінні ЗВВ

, повторимо, списуються повністю в періоді їх виникнення на витрати виробництва (до дебету рахунка 23 «Виробництво») та щомісячно розподіляються на кожен окремий об’єкт витрат виходячи з показника фактичної потужності звітного періоду.

До

постійних ЗВВ належать витрати на обслуговування та управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності (обсягу виробництва). Серед таких витрат можна назвати амортизацію необоротних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення, витрати на управління виробництвом (оплату праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи та медичне страхування апарату управління цехами, дільницями тощо), орендну плату та ін.

При цьому

віднесенню до складу виробничої собівартості (до дебету рахунка 23 «Виробництво») підлягає лише частина постійних ЗВВ (називаються постійні розподілені ЗВВ), отримана в результаті їх розподілу на базі нормальної потужності. Інша ж частина таких постійних ЗВВ (іменована нерозподілені постійні ЗВВ) відноситься до собівартості реалізованої продукції періоду, в якому вони виникли (до дебету рахунка 90 «Собівартість реалізації»).

Проілюструємо порядок розподілу ЗВВ схематично.

 

 

Конкретний перелік та склад змінних і постійних ЗВВ установлюються підприємством самостійно, ґрунтуючись на специфіці його діяльності (

п. 16 П(С)БО 16). При цьому в п. 15 П(С)БО 16 наведено примірний перелік витрат, на який підприємства повинні орієнтуватися при включенні тих чи інших витрат до складу ЗВВ.

 

База розподілу ЗВВ

На кожен об’єкт витрат

змінні і постійні розподілені ЗВВ відносяться шляхом розподілу з використанням бази розподілу. Так зазначено в п. 16 П(С)БО 16.

Не обійтися без вибору бази розподілу також при розмежуванні постійних ЗВВ відповідно на ті, що підлягають, та ті, що не підлягають включенню до виробничої собівартості продукції. Це наочно демонструє приклад розподілу ЗВВ, наведений у

додатку 1 до П(С)БО 16.

Під

базою розподілу розуміється показник, у розрахунку на одиницю виміру якого встановлюється норматив (коефіцієнт) розподілу ЗВВ. Вибір тієї чи іншої бази розподілу ЗВВ здійснюється підприємством самостійно з урахуванням економічної доцільності. Причому такий вибір має бути закріплено його обліковою політикою. Це можуть бути, наприклад, такі показники:

— години роботи;

— заробітна плата;

— обсяг діяльності (наприклад, кількість готових виробів — штук, тонн, куб. м тощо або обсяг продукції, послуг чи робіт у вартісному виразі);

— прямі витрати тощо.

Зауважимо: як база розподілу можуть використовуватися як

вартісні, так і натуральні показники.

Досить широко на практиці підприємствами застосовується розподіл ЗВВ пропорційно заробітній платі виробничих робітників. Тим часом недосконалість цього способу впливає на достовірність визначення собівартості готових виробів, оскільки різні види продукції, що виробляється підприємством, можуть мати різну трудомісткість та ступінь автоматизації виробничих процесів. Розподіл же ЗВВ пропорційно заробітній платі призводить до того, що в його результаті основну частину ЗВВ буде віднесено на більш трудомістку продукцію з більш низьким рівнем механізації виробництва. Саме тому приймати за базу розподілу відпрацьовані людино-години або прямі витрати на оплату праці доцільно там, де застосовується здебільшого ручна праця (трудомістке виробництво). На повністю автоматизованому виробництві (капіталомістке виробництво) виправданим буде використовувати як базу розподілу ЗВВ машино-години роботи устаткування, а на матеріаломісткому виробництві — прямі матеріальні витрати.

Неправильний вибір бази розподілу ЗВВ зумовить некоректну величину собівартості одиниці продукції, а це може призвести до того, що через неправильний перерозподіл витрат окремі види продукції виявляться збитковими, а інші — занадто рентабельними. Зрештою така ситуація може спричинити управлінські помилки, зокрема, щодо об’єктивного визначення відпускних цін на ці види продукції.

Зверніть увагу:

база розподілу ЗВВ може бути різною для різних центрів відповідальності (тих же цехів), але витрати кожного такого центру виникнення витрат повинні включатися до собівартості продукції, що виготовляється тільки цим структурним підрозділом (у тому числі до собівартості робіт та послуг, що виконуються для інших цехів). І ще: ЗВВ у цілому є сукупністю відповідних витрат цехів основного виробництва, оскільки ці ж витрати допоміжних цехів уключаються до виробничої собівартості продукції підприємства через собівартість робіт і послуг, що виконуються такими допоміжними цехами для основного виробництва. Тому встановлювати базу розподілу та здійснювати розподіл ЗВВ достатньо на рівні цехів основного виробництва.

 

Правила розподілу постійних ЗВВ

Отже,

постійні ЗВВ, як уже згадувалося, відносяться до складу виробничої собівартості продукції в частині, що відповідає нормальній потужності — тобто очікуваного середнього обсягу діяльності, який може бути досягнуто за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва (п. 4 П(С)БО 16).

Безумовно, фактична потужність за звітний період може відрізнятися від нормальної як у більший, так і в менший бік. У зв’язку з цим для встановлення величини постійних ЗВВ, що підлягають віднесенню до складу виробничої собівартості продукції звітного періоду, слід запланувати

норматив (коефіцієнт) постійних ЗВВ на одиницю бази розподілу. Для цього виходячи з оціночних (прогнозних) показників установлюється величина постійних ЗВВ при нормальній потужності та визначається база розподілу зазначених витрат також при нормальній потужності підприємства. Потім шляхом ділення запланованого обсягу постійних ЗВВ на показник бази розподілу при нормальній потужності розраховується норматив (коефіцієнт) постійних ЗВВ на одиницю бази розподілу (на одну машино-годину, один виріб тощо).

Множенням такого розрахованого

нормативу (коефіцієнта) постійних ЗВВ на фактичну величину вибраної бази розподілу постійних ЗВВ звітного періоду (інакше — на базу розподілу за фактичною потужністю) отримують загальну суму розподілених постійних ЗВВ звітного періоду.

Однак не завжди розрахована таким чином величина в повному обсязі включається до складу виробничої собівартості продукції. Це пов’язане з тим, що вона може виявитися більше розміру самих фактичних постійних ЗВВ звітного періоду, який, у свою чергу, визначається як різниця між загальною сумою фактичних ЗВВ за звітний період та сумою змінних фактичних ЗВВ того ж періоду, установленою прямим шляхом на підставі первинних документів. Але ж цілком очевидно, що

розрахована величина розподілених постійних ЗВВ не може перевищувати фактично отриману у звітному періоді величину постійних ЗВВ.

Загалом, коли

фактичний розмір постійних ЗВВ звітного періоду менше розрахованої із застосуванням нормативу величини постійних розподілених ЗВВ, до виробничої собівартості продукції звітного періоду буде включено величину постійних ЗВВ, що фактично склалася (які і вважаються постійними розподіленими ЗВВ), а не сума, обчислена за допомогою нормативу. У цій ситуації нерозподілених постійних ЗВВ просто не буде.

Якщо ж

фактичний розмір постійних ЗВВ звітного періоду виявиться вище розрахованої за допомогою нормативу величини, до складу виробничої собівартості продукції слід відносити тільки частину постійних ЗВВ звітного періоду в межах такого нормативу (саме ця частина вважається постійними розподіленими ЗВВ), а різниця (залишок) розцінюється як нерозподілені постійні ЗВВ.

Отже, можна зробити висновок:

нерозподілені постійні ЗВВ виникають тільки у випадку, якщо сума таких постійних витрат, що склалася фактично, перевищить рівень, розрахований із застосуванням нормативу. В іншому разі вся сума постійних ЗВВ списується до складу виробничої собівартості та відповідним чином розподіляється на кожен об’єкт витрат.

Узагальнюючи викладене, підкреслимо, що

для визначення суми розподілених та нерозподілених постійних ЗВВ, тобто тих, що включаються і не включаються до складу виробничої собівартості продукції, необхідно виконати такі послідовні кроки:

1) вибрати базу для розподілу ЗВВ;

2) установити (на декілька років) рівень нормальної потужності виходячи з очікуваного середнього обсягу діяльності за звичайних умов господарювання;

3) визначити загальну планову величину ЗВВ з розбиттям на змінні та постійні витрати;

4) розрахувати норматив (коефіцієнт) постійних ЗВВ на одиницю бази розподілу;

5) визначити загальну суму постійних фактичних ЗВВ, віднявши із суми ЗВВ, що фактично склалася у звітному періоді, їх змінну величину;

6) порівняти фактичну величину постійних ЗВВ з отриманою в результаті застосування нормативу та в разі перевищення здійснити розподіл постійних ЗВВ на ті, що включаються до складу виробничої собівартості продукції, та ті, що до неї не включаються.

Здійснювати таку процедуру необхідно в розрізі кожного центру відповідальності (центру виникнення витрат), визначеного підприємством (наприклад, при цеховій структурі управління — за кожним цехом основного виробництва).

Отримана в результаті зазначеного розподілу величина постійних розподілених ЗВВ (що відповідає нормальній потужності) нарівні із сумою змінних ЗВВ (яка відповідає фактичній потужності) звітного періоду розподіляється за

кожним конкретним об’єктом витрат (видом продукції). Нерозподілені постійні ЗВВ перерозподілу між об’єктами витрат не потребують, оскільки не беруть участі у формуванні виробничої собівартості продукції.

Списання

змінних та постійних розподілених ЗВВ до складу витрат на виробництво в бухгалтерському обліку відображається за дебетом рахунка 23 «Виробництво» у кореспонденції з кредитом рахунка 91 «Загальновиробничі витрати». Нерозподілені постійні ЗВВ уключаються до складу собівартості реалізованої продукції записом за дебетом рахунка 90 «Собівартість реалізації» та кредитом рахунка 91 «Загальновиробничі витрати».

Для роздільного обліку постійних та змінних витрат підприємства можуть відкривати субрахунки до рахунка 91 «Загальновиробничі витрати», наприклад, такі як 911 «Змінні загальновиробничі витрати» та 912 «Постійні загальновиробничі витрати».

 

Порядок розподілу ЗВВ між об’єктами витрат

Узагальнені у складі витрат на виробництво (за дебетом рахунка 23 «Виробництво») змінні та постійні розподілені ЗВВ підлягають розподілу, крім того, між окремими об’єктами витрат (різними видами продукції або видами діяльності підприємства).

Порядок такого розподілу в

П(С)БО 16 не запропоновано, і це цілком зрозуміло, оскільки цей процес є одним з елементів управлінського обліку, який установлюється підприємством самостійно.

За аналогією з розподілом ЗВВ на ті, що відносяться до виробничої собівартості продукції, та ті, що до неї не відносяться, розподіл ЗВВ, що вже потрапили до її складу (змінних та постійних розподілених),

між об’єктами витрат також має проводитися пропорційно вибраній підприємством базі розподілу. Правильний вибір бази розподілу надзвичайно важливий, оскільки встановлення непідходящої бази означатиме, що суми ЗВВ, які відносяться на окремі об’єкти витрат (вироби, замовлення або види діяльності), неточно відобразять фактично понесені витрати. Тому встановлення бази розподілу є важливим моментом у процесі розподілу ЗВВ на кожен об’єкт витрат.

Часто

база розподілу ЗВВ (змінних та постійних розподілених) на кожен конкретний об’єкт витрат та база розподілу постійних ЗВВ на ті, що включаються до складу виробничої собівартості продукції, та ті, що відносяться на собівартість реалізації, можуть не збігатися. Проте для уніфікації облікових процедур та скорочення їх трудомісткості можуть прийматися схожі бази розподілу ЗВВ.

Отже, для розподілу ЗВВ між об’єктами витрат слід, насамперед, визначити

норматив (коефіцієнт) ЗВВ, що розподіляються, на одиницю об’єкта витрат відношенням фактичної суми ЗВВ, що розподіляються (тобто змінних і постійних розподілених ЗВВ, які вже потрапили до складу виробничої собівартості), до величини бази розподілу за звітний період. Далі перемноженням розрахованого в такий спосіб нормативу ЗВВ, що розподіляються, на величину бази розподілу, яка стосується конкретного об’єкта витрат (виду продукції або виду діяльності), визначається частина таких ЗВВ, що формують виробничу собівартість цього конкретного об’єкта витрат відповідного звітного періоду.

Можна також ЗВВ, уключені до виробничої собівартості звітного періоду, розподілити на кожен об’єкт витрат, визначивши

питому вагу (частку) баз розподілу відповідних об’єктів витрат у загальному обсязі величини бази розподілу. Потім шляхом множення отриманої в такий спосіб величини на суму ЗВВ звітного періоду, що розподіляються, розраховують величину ЗВВ, що припадають на конкретний об’єкт витрат.

Підсумовуючи викладене, сформулюємо порядок дій при віднесенні змінних та постійних розподілених ЗВВ

на кожен окремий об’єкт витрат. Для цього потрібно:

1) вибрати базу розподілу;

2) визначити величину змінних та постійних розподілених ЗВВ звітного періоду, що відносяться на виробничу собівартість, у розрізі центрів відповідальності (центрів виникнення витрат);

3) розрахувати норматив розподілу ЗВВ на одиницю бази розподілу (або визначити питому вагу бази розподілу окремих об’єктів витрат у загальному обсязі бази розподілу). При цьому якщо підприємство облік постійних та змінних ЗВВ веде на окремих субрахунках рахунка 91 «Загальновиробничі витрати», уключення до складу виробничої собівартості окремих об’єктів витрат змінних та постійних розподілених ЗВВ можна здійснювати окремо. Для цього розраховують окремі нормативи для змінних та постійних розподілених ЗВВ;

4) розрахувати величину ЗВВ звітного періоду, що припадають на кожен конкретний об’єкт витрат шляхом множення відповідного нормативу на базу розподілу (або добутком суми ЗВВ, що розподіляються, на питому вагу бази розподілу відповідного об’єкта витрат).

Для практичного виконання зазначеного розподілу ЗВВ (змінних та постійних розподілених) між окремими об’єктами витрат складають спеціальні відомості їх розподілу.

Розглянемо процедуру розподілу ЗВВ на умовному прикладі.

Приклад.

Підприємством з безцеховою структурою управління виробництвом як базу для розподілу ЗВВ на ті, що включаються до виробничої собівартості, та ті, що до неї не включаються, вибрано обсяг виробництва в натуральному виразі. На звітний період обсяг виробництва (нормальна виробнича потужність) визначено в обсязі 9  тис. шт. виробів щомісячно. ЗВВ при нормальній потужності становлять за кошторисом 54000 грн. або 6 грн. на одиницю продукції (54000 грн. : 9000 од.), із них змінні витрати — 36000 грн., постійні — 18000 грн., що на одиницю продукції дорівнює 4 грн. і 2 грн. відповідно.

Фактична величина ЗВВ за звітний період склала 54595 грн., у тому числі змінні — 34905 грн., постійні — 19690 грн. За цей період вироблено 8950 одиниць продукції.

Як базу розподілу ЗВВ на кожен об’єкт витрат (вид продукції) визначено прямі матеріальні витрати. Фактичні показники, необхідні для такого розподілу, характеризуються даними, наведеними в таблиці:

 

Продукція

Фактичний обсяг виробництва, одиниць продукції

Прямі матеріальні витрати

сума, грн.

частка в загальній сумі, %

А

2300

48500

29,63

В

4850

91400

55,83

С

1800

23800

14,54

Разом

8950

163700

100,00

 

Отже, спочатку розрахуємо величину постійних ЗВВ, що підлягають віднесенню до складу виробничої собівартості продукції. Для цього встановлений норматив розподілу постійних ЗВВ на одиницю бази розподілу (одиницю продукції), що дорівнює 2 грн., помножимо на фактичну величину вибраної бази розподілу (обсяг виробництва в натуральному виразі) за звітний період (8950 одиниць продукції). У результаті отримуємо розраховану із застосуванням нормативу суму постійних розподілених ЗВВ, що становить 17900 грн. (2 грн./од. х 8950 од.), яка менше суми постійних ЗВВ, фактично отриманих у звітному періоді, на 1790 грн. (19690 грн. - 17900 грн.). Отже, поряд з постійними розподіленими ЗВВ у сумі 17900 грн. у звітному періоді є також нерозподілені постійні ЗВВ у розмірі 1790 грн., які відразу списуються на собівартість реалізації та розподілу не підлягають.

У результаті на кожен окремий об’єкт витрат (вид продукції) підлягають розподілу ЗВВ (змінні та постійні розподілені ЗВВ) у сумі 52805 грн. (34905 грн. + 17900 грн. або 54595 грн. - 1790 грн.).

Розподіл ЗВВ за видами продукції наведемо в табличній формі:

 

Продукція

Прямі матеріальні витрати

Фактичні ЗВВ звітного періоду, що підлягають розподілу за видами продукції

сума, грн.

частка в загальній сумі, %

усього, грн.

змінні ЗВВ, грн.

постійні ЗВВ, грн.

А

48500

29,63

15646

(52805 х 29,63 : 100)

10342

(34905 х 29,63 : 100)

5304

(17900 х 29,63 : 100)

В

91400

55,83

29481

(52805 х 55,83 : 100)

19488

(34905 х 55,83 : 100)

9993

(17900 х 55,83 : 100)

С

23800

14,54

7678

(52805 х 14,54 : 100)

5075

(34905 х 14,54 : 100)

2603

(17900 х 14,54 : 100)

Разом

163700

100,00

52805

34905

17900

 

У бухгалтерському обліку підприємства буде зроблено такі записи:

 

№ з/п

Зміст господарської операції

Бухгалтерський облік

Податковий облік

дебет

кредит

сума, грн.

ВД

ВВ

1

Списано змінні ЗВВ на витрати виробництва

23

911

34905

2

Віднесено постійні розподілені ЗВВ на витрати виробництва

23

912

17900

3

Уключено нерозподілені постійні ЗВВ до складу собівартості реалізованої продукції

901

912

1790

4

Списано витрати на фінансовий результат

791

901

1790

 

На завершення зауважимо, що в сьогоднішніх реаліях призупинення діяльності та скорочення обсягів виробництва підприємствам у жодному разі не варто нехтувати процедурою розподілу постійних ЗВВ, оскільки завищені внаслідок несписання нерозподілених постійних ЗВВ на витрати періоду залишки незавершеного виробництва та готової продукції зрештою позначаться (через механізм перерахунку за

п. 5.9 Закону про податок на прибуток) на сумі податкових зобов’язань з податку на прибуток. І, повірте, позначаться не на користь платника...
Оформи передплату та читай все Передплатити журнал

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
Завантажуйте наш мобільний додаток iFactor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Закрити
icon-block
Заважає реклама?
Ви маєте можливість її відключити!
Бажаєте побачити, як сайт буде виглядати без реклами?
Вимкнути на 10 секунд