Указ Президента України
Про зупинення дії окремих положень постанов Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 915 та від 20 травня 2009 року № 508
Кабінет Міністрів України 20 травня 2009 року видав постанову № 508 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 р. № 915», якою внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 915 «Про впровадження системи збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації відходів як вторинної сировини».
Пунктом 2 змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 915, пункт 5 названої постанови (яким було передбачено можливість забезпечення збирання, сортування, заготівлі та утилізації використаної тари (упаковки) підприємствами, установами, організаціями самостійно або шляхом укладення договорів про надання послуг із збирання, сортування, перевезення, переробки та утилізації використаної тари (упаковки) з державною компанією «Укрекокомресурси» чи іншими спеціалізованими підприємствами, що мають відповідні ліцензії і умови для надання таких послуг на території України) викладено в новій редакції, за якою підприємства, установи та організації усіх форм власності, які використовують в Україні тару і пакувальні матеріали або імпортують їх разом з продукцією, зобов’язано самостійно з дотриманням вимог законодавства забезпечити приймання та утилізацію використаних тари і пакувальних матеріалів або укласти з державною компанією «Укрекокомресурси» договори про організацію їх збирання, заготівлі та утилізації.
Таким чином, оскільки для самостійного здійснення утилізації тари та пакувальних матеріалів зазначеним підприємствам, установам, організаціям на всій території України потрібно створити належну інфраструктуру, що на практиці виконати практично неможливо, постанова Кабінету Міністрів України № 508 зобов’язує виробників та імпортерів укладати контракти з єдиним підприємством — державною компанією «Укрекокомресурси», чим унеможливлює здійснення підприємницької діяльності більш як 1800 спеціалізованими підприємствами, що мають ліцензії і умови для надання відповідних послуг на території України.
Таке рішення Кабінету Міністрів України не відповідає Конституції України, за якою кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція не допускаються, види і межі монополії визначаються законом (частини перша і третя статті 42), правила конкуренції визначаються виключно законами України (пункт 8 частини першої статті 92), держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, усі суб’єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13), кожен має право розпоряджатися своєю власністю (частина перша статті 41). Вирішивши підзаконним актом питання, віднесені Конституцією України до сфери законодавчого регулювання, Кабінет Міністрів України порушив і норми статті 75, пункту 3 частини першої статті 85, статті 91 Конституції України, за якими прийняття законів належить до повноважень парламенту — Верховної Ради України як єдиного законодавчого органу в Україні.
Відтак, зазначене рішення Кабінету Міністрів України не відповідає також нормам частини другої статті 8 Основного Закону держави, якою проголошено, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України, які зобов’язують органи виконавчої влади здійснювати повноваження у встановлених Конституцією межах та діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, частини третьої статті 113, за якою Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується, зокрема, Конституцією України, частини першої статті 117 Конституції України, за якою Кабінет Міністрів України видає постанови і розпорядження в межах своєї компетенції.
Ураховуючи викладене, відповідно до пункту 15 частини першої статті 106 Конституції України
постановляю:1.
Зупинити дію:абзацу другого пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 915
«Про впровадження системи збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини» (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 508);абзацу четвертого пункту 2 змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 р. № 915, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 508.
2. Кабінету Міністрів України вжити заходів щодо відновлення конкуренції при наданні послуг зі збирання, сортування, перевезення, переробки та утилізації використаної тари (упаковки).
3. Цей Указ набирає
чинності з дня його опублікування.
Президент України
В. ЮЩЕНКО
8 вересня 2009 року, № 718/2009
коментар редакції
Президент сказав «ні!» черговій спробі реанімації «тарозбору»
На перший погляд, поява документа, що коментується, викликає в бухгалтерському середовищі значно менший резонанс, ніж той, яким ще до свого офіційного опублікування вже супроводжуються аналогічні Укази Президента від 04.09.2009 р. № 706/2009 і від 08.09.2009 р. № 717/2009 (див. відповідно с. 6 і с. 10 сьогоднішнього номера), що призупиняють сумнозвісні постанови Кабміну про адміністрування ПДВ та податку на прибуток.
Проте при уважнішому розгляді напрошується несподіваний висновок: проблематика, якої торкнувся цей Указ, за своєю значимістю для підприємництва в цілому анітрохи не менше, ніж спроби уряду змінити правила формування податкового кредиту з ПДВ або валових витрат. Адже якщо називати речі своїми іменами, то пунктом 5 постанови КМУ «Про впровадження системи збору, сортування, транспортування, переробки та утилізації відходів як вторинної сировини» від 26.07.2001 р. № 915 (у редакції постанови від 20.05.2009 р. № 508), чинність якого нині призупинено Президентом, по суті запроваджувався новий податок, не передбачений вітчизняною системою оподаткування, — так званий «тарозбір». Причому на цей раз його чергову реанімацію (а епопея з «тарозбором» має давню історію) було здійснено у багато разів зухваліше та витонченіше, ніж це відбувалося раніше.
Якщо звернутися до історії питання, можна пригадати: ще 9 липня 1999 року вийшла постанова Кабінету Міністрів України № 1225 «Про введення системи збору, сортування, транспортування, переробки та утилізації використаної тари (упаковки)», якою всім суб’єктам підприємницької діяльності, які використовують тару (упаковку) для пакування та транспортування продукції й не забезпечують її збір та утилізацію, ставилося за обов’язок укласти договори з Державною компанією «Укртарапереробка» (так тоді називалася компанія «Укрекокомресурси») про надання послуг зі збору, сортування, транспортування, переробки та утилізації використаної тари (упаковки). При цьому плату за надання таких послуг слід було вносити на рахунок компанії щоквартально до 15 числа місяця, наступного за звітним кварталом, що і давало підстави говорити про появу обов’язкового збору, не регламентованого чинною системою оподаткування.
На щастя, ту спробу Кабміну було своєчасно зупинено попереднім Президентом, який вирішив, що запровадження збору на утилізацію тари погіршило становище вітчизняних виробників на ринку. Проте тоді уряд на цьому не зупинився — і незабаром з’явилася вже згадувана вище постанова від 26.07.2001 р. № 915, якою й донині регулюються основні питання, пов’язані з тарою і «тарозбором».
Заради справедливості слід сказати, що в подальших редакціях цього документа було дещо пом’якшено ті його положення, що викликали найбільше обурення в підприємницьких колах. Зокрема, господарюючим суб’єктам, які використовують тару (упаковку) для пакування та перевезення продукції або імпортують продукцію в тарі (упаковці), надавалося право обрати один з трьох способів збору й утилізації використаної тари (упаковки):
1) самостійно з дотриманням вимог законодавства збирати, сортувати, заготовлювати та утилізувати використану тару (упаковку) відповідно до мінімальних норм утилізації;
2) укласти договори про надання таких послуг з Державною компанією «Укрекокомресурси»;
3) залучити до співпраці інші спеціалізовані підприємства, що мають відповідні ліцензії та умови для надання таких послуг на території України, де реалізується та утворюється відповідна використана тара (упаковка).
Очевидно, для тих, хто скористався першим або третім із перерахованих вище способів, гострота питання зі сплатою «тарозбору» зникла сама собою. А от та незначна кількість підприємців, які необачно пішли шляхом співпраці з Державною компанією «Укрекокомресурси», змушені були сплачувати чималі кошти за послуги, які насправді не отримували, що по суті прирівнювалося до додаткового оброку на користь держави.
Найсумніше те, що в окремих випадках навіть суди не змогли (або не захотіли?) захистити таких суб’єктів господарювання від державного свавілля. Наприклад, у постанові ВГСУ від 06.07.2006 р. у справі № 14/387-31/40 зазначалося, що надання Компанією послуг у вигляді збору, сортування, транспортування, переробки та утилізації тари (упаковки) вказує на єдиний цикл з метою утилізації відходів, при цьому такі послуги не підлягають ідентифікації щодо конкретного підприємства. Погодьтеся, дуже зручно отримувати гроші ні за що!
Мабуть, цим аргументом керувався і Кабмін, приймаючи постанову від 20.05.2009 р. № 508, якою компанія «Укрекокомресурси» знову отримала монопольне становище на відповідному ринку. А це, у свою чергу, автоматично означало чергове відродження «тарозбору» для всіх без винятку підприємств, що підпадають під дію зазначеної постанови. Причому передбачалося, що кошти, які надходять у вигляді «тарозбору» відповідно до цієї постанови (щоправда, уже без згадки про щоквартальну періодичність перерахування цих коштів), зараховуватимуться на спеціальний рахунок Компанії в Держказначействі та використовуватимуться в порядку і за напрямами, визначеними власне Кабінетом Міністрів України. При цьому й контроль за цільовим використанням отриманих таким монополістом коштів теж залишався за урядом.
Що ж, не заглиблюючись у справжні мотиви прийняття Президентом Указу, що коментується, можна сказати, що й цього разу підприємцям пощастило — «тарозбір» знову канув у Лету. Принаймні, до розгляду Конституційним Судом подання Президента про відповідність чинному законодавству окремих положень постанов КМУ від 20.05.2009 р. № 508 і від 26.07.2001 р. № 915, про результати якого ми обов’язково повідомимо на сторінках нашої газети.
Насамкінець зазначимо, що створення загальнодержавної системи збору, сортування, транспортування, переробки й утилізації тари (упаковки), безумовно, важливе завдання як з точки зору охорони довкілля, так і з економічної точки зору. Мабуть, постійні невдачі в процесі створення такої системи, про які сказано вище, мають врешті-решт навести на думку про неефективність методів, які застосовуються. Інакше незабаром нам доведеться писати черговий коментар про чергову спробу наступити на ті самі граблі. Не хотілося б...
Ігор Хмелевський
