Джерела забруднення
Перш ніж приступати до обчислення збору за забруднення навколишнього природного середовища, варто спочатку визначитися, що в господарській діяльності того чи іншого підприємства може бути джерелом такого забруднення. Важливо отримати і правильну відповідь на запитання, чи за всі джерела забруднення слід сплачувати екозбір. Про це, і багато що інше, розповімо у статті.
Ігор ХМЕЛЕВСЬКИЙ, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор», i.khmelevskiy@id.factor.ua
Класифікація джерел забруднення
Які бувають джерела забруднення?
Щоб уникнути смислової плутанини, відразу внесемо ясність: поняття «джерела забруднення» у контексті обчислення збору за забруднення навколишнього природного середовища вживається переважно в разі здійснення викидів в атмосферу*. При цьому у спеціальному Законі № 2707, який присвячено охороні атмосферного повітря, термін «викид» визначено як надходження в атмосферне повітря забруднюючих речовин або суміші таких речовин, а джерелом викидів названо будь-який об’єкт (підприємство, цех, агрегат, установку, транспортний засіб тощо), з якого надходить в атмосферне повітря забруднююча речовина або суміш таких речовин.
* Наприклад, це простежується в п. 2 Порядку № 303 і п. 1.4 Інструкції № 162. Заради справедливості зауважимо: пп. 9 і 10 Порядку № 303, а також п. 3.1 Інструкції № 162 оперують поняттям «стаціонарні джерела забруднення» у більш широкому значенні, а саме у зв’язку зі скидами забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти та розміщенням відходів, що здається нам не зовсім коректним.
Згідно з Порядком № 303, а також Інструкцією № 7 усі джерела забруднення атмосферного повітря поділяються на стаціонарні та пересувні. Така класифікація має вирішальне значення як у питанні щодо необхідності отримання дозволу на здійснення викидів в атмосферу, так і безпосередньо при розрахунку збору за забруднення. Детально про це розповімо далі.
Отже, відповідно до п.п. 1.15.5 Інструкції № 7 стаціонарне джерело забруднення атмосфери — це підприємство, цех, агрегат, установка чи інший нерухомий об’єкт, який зберігає свої просторові координати протягом певного часу та здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу.
До пересувних джерел забруднення Інструкція № 7 відносить транспортні засоби, рух яких супроводжується викидом в атмосферу забруднюючих речовин (п.п. 1.15.6).
Визначення транспортного засобу дано в п. 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306, де зазначено: транспортний засіб — це пристрій, призначений для перевезення людей та (або) вантажу, а також установленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів. У свою чергу, механічний транспортний засіб — це транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна. Цей термін поширюється, зокрема, на самохідні машини та механізми.
Пересувні джерела забруднення: що це?
Що є визначальним при віднесенні того чи іншого об’єкта, експлуатація якого пов’язана з викидами в атмосферне повітря, до пересувних джерел забруднення?
Як бачимо, чинне законодавство не містить конкретного переліку пересувних джерел забруднення із зазначенням їх технічних характеристик та ознак . Визначення ж цього поняття через визначення транспортного засобу також не дає повної картини про те, що є пересувними джерелами забруднення саме в цілях обкладення їх екозбором.
У зв’язку з цим ДПАУ у своїх листах (наприклад, від 03.03.2007 р. № 2121/6/15-0816 // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 30; від 18.07.2007 р. № 8838/5/15-0316 // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 72; від 31.07.2008 р. № 354/4/17-0214 // «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 65) вважає за краще посилатися на відповідні роз’яснення з цього приводу, отримані від Мінприроди України*.
* Річ у тім, що на цей держорган покладено розробку нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища та порядку його стягнення (див. п.п. 17 п. 4 Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, затвердженого постановою КМУ від 02.11.2006 р. № 1524).
Зокрема, Мінприроди вважає, що в міжнародній практиці пересувні джерела — це не лише автомобільні, залізничні, повітряні, морські та річкові транспортні засоби, але ще й сільськогосподарська, дорожня і будівельна техніка та інші пересувні засоби й установки, які обладнані двигунами внутрішнього згорання та працюють на бензині, дизельному паливі, гасі, стисненому та зрідженому газах, бензогазових і газодизельних сумішах та інших альтернативних видах палива.
Керуючись зазначеним підходом, податківці пропонують використовувати таку класифікацію пересувних джерел забруднення (узяту, найімовірніше, із роз’яснень Мінприроди України; наведена в журналі «Вісник податкової служби України», 2008, № 14, с. 56; 2009, № 13, с. 15; 2010, № 8, с. 16):
Тип 1. Дорожні транспортні засоби:
1.1. Легкові і вантажні автомобілі.
1.2. Автобуси, мікроавтобуси, таксі.
1.3. Мотоцикли і мопеди.
Тип 2. Недорожні транспортні засоби і машини:
2.1. Сільськогосподарські і лісові трактори та машини.
2.2. Промислові і будівельно-дорожні машини.
2.3. Інші механізми.
Тип 3. Повітряні судна.
Тип 4. Плаваючі транспортні засоби:
4.1. Кораблі та інші морські судна.
4.2. Річкові судна.
4.3. Пересувні бурові та видобувні установки.
Тип 5. Локомотиви.
Очевидно, що побудована в такий спосіб класифікація невиправдано розширює визначення пересувних джерел забруднення як транспортних засобів, оскільки включає до нього ще й інші машини та механізми, що не є транспортними засобами.
Тим часом (і ми писали про це в замітці «Сплачуємо збір за забруднення навколишнього природного середовища за навантажувач» // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 47, с. 62) доцільніше було б не вигадувати нову класифікацію, а виходячи з тотожності понять «пересувні джерела забруднення» та «транспортні засоби», закріпленої на підзаконному рівні, користуватися загальноприйнятою класифікацією, тобто УКТ ЗЕД. Так, у цьому документі транспортні засоби об’єднано в розділі XVII, а механічне обладнання, машини і механізми включено до розділу XVI, що дозволяє стверджувати про помилковість їх віднесення до пересувних джерел забруднення.
Наприклад, той же автонавантажувач , що має згідно з УКТ ЗЕД код 8427 з розділу XVI, — це не транспортний засіб, отже, він не відповідає визначенню пересувного джерела забруднення з п.п. 1.15.6 Інструкції № 7, тобто об’єкт для обкладення навантажувача екозбором за такою логікою відсутній.
І вже зовсім абсурдним у світлі такого підходу видається віднесення пересувного дизель-генератора до стаціонарних джерел забруднення (див. «Вісник податкової служби України», 2008, № 14, с. 58), а також таких механізмів, як газонокосарки, ланцюгові пили та бензопили, — до пересувних джерел забруднення, зокрема до типу «недорожні транспортні засоби і машини» (див. лист ДПАУ від 31.07.2008 р. № 354/4/17-0214 // «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 65, а також консультацію фахівця ДПАУ в журналі «Вісник податкової служби України», 2008, № 40, с. 35 — 36).
Між іншим, свого часу податківці поділяли думку про те, що екозбір за викиди, які здійснюються сільськогосподарською та будівельною технікою, а також мотоциклами, газонокосарками, бензопилами тощо, не сплачується (див. «Вісник податкової служби України», 2001, № 3, с. 13 і 2002, № 46, с. 45 відповідно), оскільки вони (1) не належать до автомобільного транспорту і (2) не призначені для перевезення пасажирів та вантажів.
Згодні, що перший аргумент на сьогодні непридатний, оскільки нормативи екозбору в табл. 1.4 додатка 1 до Порядку № 303 давно вже встановлено не для автомобільного транспорту, а для пересувних джерел забруднення в цілому. Але другий аргумент цілком працює і зараз, ураховуючи такий логічний ланцюжок: пересувні джерела є транспортними засобами (п.п. 1.15.6 Інструкції № 7), які, у свою чергу, має бути призначено для перевезення людей та (або) вантажу, а також установленого на них спеціального обладнання або механізмів (п. 1.10 Правил дорожнього руху).
Проте податківці (де — з власної ініціативи, а де — з подачі Мінприроди) вимагають сплачувати збір за забруднення навколишнього природного середовища (якщо конкретніше, то за викиди в атмосферне повітря) і навантажувачем (див. лист ДПАУ від 18.07.2007 р. № 8838/5/15-0316 // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 72), і котком для укладання асфальту (див. «Вісник податкової служби України», 2008, № 40, с. 36), і переліченими вище механізмами, виходячи з обсягів фактично використаних ними видів пального.
У зв’язку з цим найбезпечнішим для платника податків при вирішенні питання про необхідність сплати/несплати екозбору нам видається віднесення до пересувних джерел забруднення всіх об’єктів, що не є стаціонарними джерелами, функціонування яких супроводжується викидом в атмосферу забруднюючих речовин. Великою мірою, саме цього й домагаються ДПАУ разом з Мінприроди, що, до того ж, не суперечить завданням природоохоронного законодавства. Тому до остаточного врегулювання на нормативному рівні проблем з класифікацією джерел забруднення суб’єктам господарювання, які тим чи іншим чином забруднюють атмосферне повітря, краще дослухатися до такої рекомендації.
Звичайно, не варто при цьому бути більшим католиком, ніж Папа Римський, сплачуючи екозбір за все без розбору. Наприклад, на нашу думку, відсутній об’єкт для сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища при використанні газозварювального та газорізального устаткування. Разом із тим не можемо не попередити читачів про існування в податківців протилежної точки зору (див. «Вісник податкової служби України», 2008, № 14, с. 57; № 40, с. 3). На думку фахівця ДПАУ, газозварювальні установки та газорізальне устаткування належать до стаціонарних джерел забруднення, що потребує сплати екозбору, оскільки при спалюванні газу утворюються та викидаються в атмосферне повітря забруднюючі речовини або суміш таких речовин.
Звісно ж, класифікація зазначеного устаткування як стаціонарного джерела забруднення не витримує жодної критики (для цього досить пригадати визначення стацджерела, наведене вище). Та й віднесення його до пересувних джерел теж украй сумнівне, але на практиці хоча б дає можливість обережним платникам податків обчислити екозбір за використаний газ за нормативами для стисненого природного газу, наведеними в табл. 1.4 додатка 1 до Порядку № 303 (докладно правила розрахунку екозбору описано у наступній статті).
Підемо далі. При експлуатації переносного електрозварювального апарату екозбір теж сплачувати не потрібно, хоча деякі податківці на місцях намагаються стверджувати, що розрахунок збору слід здійснювати виходячи з маси використаних електродів, що, на наш погляд, абсолютно неправильно. Водночас, якщо зварювальний апарат підключено до пересувного дизель-генератора, який, у свою чергу, працює від двигуна внутрішнього згорання, то ми рекомендуємо збір за забруднення все ж сплатити як за пересувне (а не за стаціонарне, як вважають податківці) джерело забруднення виходячи з маси витраченого палива. Порядок розрахунку, а також розрахункові формули, передбачені для цього випадку в Порядку № 303, докладно описано у наступній статті.
