Теми статей
Обрати теми

Збір за забруднення навколишнього природного середовища за викиди в атмосферу

Редакція ПБО
Стаття

Збір за забруднення навколишнього природного середовища за викиди в атмосферу

 

У попередній статті нюансам класифікації різних об’єктів, що забруднюють атмосферне повітря, як пересувних або стаціонарних джерел було приділено значну увагу не випадково. Річ у тім, що від цього не в останню чергу залежить порядок розрахунку збору за забруднення атмосферного повітря, про що зараз і поговоримо.

Ігор ХМЕЛЕВСЬКИЙ, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор», і.khmelevskiy@id.factor.ua 

 

Розрахунок екозбору за викиди пересувними джерелами забруднення

 

Як розраховується збір за забруднення навколишнього природного середовища пересувними джерелами, наприклад, автомобільним транспортом? Які вихідні дані для цього потрібні та як їх можна отримати? Чи сплачують такий збір громадяни — власники транспортних засобів?

 

Почнемо з того, що природоохоронне законодавство, яким передбачено необхідність сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, визначає декілька підстав для його сплати. Так, згідно зі ст. 44 Закону № 1264 екозбір установлюється на підставі:

фактичних обсягів викидів;

— лімітів скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище;

— лімітів розміщення відходів (кожному з перелічених напрямів справляння збору за забруднення присвячено окрему статтю цього тематичного номера).

Крім того, віднедавна екозбір справляється за утворення радіоактивних відходів (уключаючи вже накопичені) та за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками (про це йдеться у відповіді на запитання, розміщене на с. 47 сьогоднішнього номера).

Правила справляння збору за забруднення навколишнього природного середовища, а також установлення його нормативів визначено Порядком № 303, згідно з яким такий збір сплачується, зокрема, за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення. Для відповіді на поставлені запитання обмежимося розглядом нюансів обчислення екозбору за пересувні джерела забруднення.

Отже, згідно з п. 3.1 Інструкції № 162 об’єктами обчислення збору для пересувних джерел забруднення є обсяги фактично використаних видів пального, у результаті спалення яких утворюються забруднюючі речовини. При цьому відповідно до п.п. 3.3.2 Інструкції № 111 відомості про фактичні обсяги використаного пального зазначаються на підставі первинної документації бухгалтерського обліку (для суб’єктів господарювання, на яких законодавством покладено обов’язок ведення такого обліку), а також Книги обліку доходів та витрат за ф. № 10 (для визначення фактичних обсягів використаного пального фізособами-підприємцями для власних або орендованих транспортних засобів, які використовуються ними в підприємницькій діяльності).

Зауважимо: якщо суб’єкт господарювання здійснює експлуатацію автотранспорту за межами території України, то об’єкт для обчислення збору за забруднення навколишнього природного середовища відсутній (див. лист ДПАУ від 19.12.2006 р. № 14267/6/15-0716 // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 15), у зв’язку з чим екозбір за пальне, витрачене за кордоном, не сплачується. Як випливає з консультації, опублікованої у виданні «Податковий, банківський, митний консультант», 2007, № 35, с. 14, розподіл кілометражу та витрат пального в межах території України та поза її межами має здійснюватися підприємством на підставі первинних документів, що підтверджують обсяги використання ПММ та пробіг автомобіля, тобто товарно-транспортних накладних, подорожніх листів, банківських документів, квитанцій, чеків на придбання пального тощо.

Перелік платників збору за забруднення навколишнього природного середовища міститься в п. 2.1 Інструкції № 162. Серед них у контексті сплати збору за викиди в атмосферу пересувними джерелами забруднення названі:

суб’єкти господарювання, незалежно від форм власності;

юридичні особи, які не здійснюють господарську (підприємницьку) діяльність;

бюджетні, громадські та інші підприємства, установи і організації;

постійні представництва нерезидентів, зареєстровані в Україні, або нерезиденти, які виконують агентські (представницькі) функції щодо таких нерезидентів або їх засновників;

громадяни, які здійснюють на території України та в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони викиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище.

У зв’язку з наведеним вище переліком платників екозбору зупинимося на декількох важливих моментах.

По-перше

, у зв’язку з торішніми змінами, внесеними до розд. 2 Інструкції № 162, з 31 липня 2009 року філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, незалежно від місця розташування таких філій, наявності у них банківських рахунків, ведення окремого бухгалтерського обліку своєї діяльності та складання окремого балансу, виключено з переліку платників екозбору (про це повідомлялося в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 62, с. 4).

З урахуванням вимог

п.п. 3 п. 9 і п.п. 3 п. 10 Порядку № 303 після внесення зазначених змін місце подання податкових розрахунків за цим збором та місце його сплати при здійсненні викидів в атмосферу пересувними джерелами забруднення мало б, за ідеєю, визначатися за місцем перебування головного підприємства на податковому обліку, оскільки саме воно стає після зазначеної дати платником збору замість своїх філій.

Узагалі-то, на практиці так воно і відбувається, за винятком ситуації, коли йдеться про

пересувні джерела, які закріплено не за підприємством — юридичною особою, а за його філією (транспортні засоби, що зареєстровані в органах ДАІ за місцезнаходженням філії та значаться на її балансі). Тут податківці дещо підкоригували вимоги Порядку № 303 та постановили подавати звіт головному підприємству не за місцем його податкової реєстрації, а за місцем податкової реєстрації філії (див. листи ДПАУ від 24.09.2009 р. № 20856/7/15-0817 // «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 84 та від 22.10.2009 р. № 23120/7/15-0817 // «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 88).

По-друге

, щодо громадян, зазначених у Інструкції № 162 у числі платників екозбору, то, очевидно, вимоги про його сплату поширюються тільки на фізичних осіб — підприємців , а звичайні громадяни, які не мають такого статусу, сплачувати екозбір, зокрема, за пальне, використане при експлуатації власних транспортних засобів, не повинні. Звісно, такий висновок у нормативних актах, що стосуються екозбору, прямо не сформульовано (хоча його і наведено в консультації, опублікованій у журналі «Вісник податкової служби України», 2010, № 8, с. 16), але з аналізу спеціального законодавства він усе-таки напрошується.

Так, у

ст. 44 Закону № 1264 вказується: «Збори <…> громадян за викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів та інші види шкідливого впливу в межах лімітів* відносяться на витрати виробництва, а за перевищення лімітів стягуються з прибутку, що залишається в розпорядженні <…> громадян». Зрозуміло, що до звичайних громадян поняття «витрати виробництва» або «прибуток, що залишається в розпорядженні» незастосовні, отже, можна припустити, що все-таки йдеться про громадян-підприємців.

* Забігаючи наперед, зауважимо, що ліміти на викиди в атмосферу не встановлюються — лімітування стосується лише здійснення скидів безпосередньо у водні об’єкти та розміщення відходів (докладно про це зазначається у статтях, опублікованих у сьогоднішньому номері на с. 28 та 31 відповідно).

Крім того, у

Порядку № 303 (див. абз. сьомий і восьмий п. 2) згадуються саме громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності, щоправда не як платники, а як особи, яким видано дозволи на викиди**, що непрямо підтверджує звільнення звичайних громадян як від отримання будь-яких дозволів, так і від сплати екозбору.

** Нагадаємо, що такі дозволи видаються в разі здійснення викидів стаціонарними джерелами забруднення, про що йтиметься у статті на с. 39 сьогоднішнього номера.

По-третє

, слід підкреслити, що платником екозбору буде той суб’єкт господарювання, який безпосередньо здійснює експлуатацію пересувних джерел забруднення (найчастіше — власник транспортного засобу, а в разі передачі транспортного засобу в оренду — орендар***). Сама по собі наявність у суб’єкта господарювання пересувного джерела забруднення є необхідною, але не достатньою умовою для нарахування екозбору. Потрібний ще й факт здійснення викидів в атмосферу, які мають місце при спалюванні пального. Так само придбання пального само по собі теж не призводить до виникнення об’єкта для нарахування збору за забруднення.

*** До речі, якщо транспортний засіб, що належить юрособі або фізособі — підприємцю, передано в оренду звичайній фізособі, яка не є підприємцем, то виходить, що екозбір при цьому ніхто сплачувати не повинен.

Варті уваги у зв’язку з цим дві консультації податківців у журналі «Вісник податкової служби України». У першій з них (2007, № 30, с. 38) стверджувалося: якщо автотранспортне підприємство надає транспортні послуги з використанням пального замовника, то

платником збору за забруднення навколишнього природного середовища буде не особа, яка придбала пальне, а особа, яка використала таке пальне незалежно від умов його придбання, тобто автотранспортне підприємство.

Аналогічного висновку дійшли й автори другої консультації («Вісник податкової служби України», 2008, № 49, с. 25), де розглядалася ситуація, коли одне підприємство придбавало пальне, але, не маючи власних транспортних засобів, безоплатно передавало його іншому підприємству для виконання певних робіт та списувало його на витрати. Податківці справедливо визнали, що за таких обставин факт придбання та списання пального першим підприємством для нарахування екозбору значення не має.

Платником такого збору має бути друге підприємство, яке безпосередньо здійснює експлуатацію джерела забруднення та викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин . При цьому для правильного обчислення суми екозбору такому підприємству було рекомендовано вести аналітичний облік на підставі первинних документів, що підтверджують обсяги використання ПММ та пробіг транспортних засобів.

І, нарешті, щоб внести повну ясність до переліку осіб, які є платниками збору за забруднення, зауважимо, що

суб’єкти малого підприємництва, які обрали спрощену систему оподаткування, обліку та звітності (як єдиноподатники, так і платники фіксованого сільгоспподатку), зобов’язані сплачувати екозбір та подавати відповідну податкову звітність. Нагадування про це міститься в листі ДПАУ від 28.07.2005 р. № 14820/7/17-3117.

Визначення

суми збору, що справляється за викиди пересувними джерелами забрудненнявп), провадиться виходячи з кількості фактично використаного пального та його виду на підставі нормативів збору* за ці викиди та визначених за місцем податкової реєстрації платників коригувальних коефіцієнтів за формулою з п. 6.2 Інструкції № 162:
Пвп = n i х Нпi х Кнас х Кф),
Σ
i = 1

де —

Σ знак суми;

Мi

кількість використаного пального i-го виду, у тоннах (т);

Нпi

проіндексовані нормативи збору (нормативи збору) у поточному році за тонну i-го виду пального, у гривнях з копійками (з округленням до двох десяткових знаків) (грн. коп./т), які розраховуються за формулою, наведеною в п. 4.5 цієї Інструкції (порядок розрахунку нормативів екозбору, що включає у тому числі й механізм їх індексації, розглянемо далі в окремому розділі цієї статті; там же наведемо й приклад розрахунку);

Кнас

— коригуючий коефіцієнт, що враховує чисельність жителів населеного пункту (наведено в табл. 2.1 додатка 2 до Порядку № 303);

Кф

— коригуючий коефіцієнт, що враховує народногосподарське значення населеного пункту (наведено в табл. 2.2 додатка 2 до Порядку № 303).

* Як зазначається в п. 4.4 Інструкції № 162, нормативи збору, що справляється за викиди пересувними джерелами забруднення, встановлюються залежно від виду пального та транспорту відповідно до табл. 1.4 — 1.6 додатка 1 до Порядку № 303.

Ще раз підкреслимо, що при розрахунку суми

збору, що справляється за викиди пересувними джерелами забруднення, відповідні коефіцієнти Кнасі Кфвизначаються за місцем перебування платників збору на податковому обліку, незалежно від того, де територіально використовується транспорт або придбавається пальне для нього.

Окремо зупинимося на порядку застосування першого з коефіцієнтів

Кнас (оскільки у формулі для розрахунку екозбору за викиди стаціонарними джерелами бере участь цей самий коефіцієнт, то все викладене тут буде справедливим і для стаціонарних джерел). Як зазначається в одній із консультацій фахівця ДПАУ (див. «Вісник податкової служби України», 2008, № 40, с. 36), у методології державної статистики існує декілька показників чисельності жителів населеного пункту. Однак, за роз’ясненнями Мінприроди України, при обчисленні збору за забруднення слід використовувати показник чисельності населення в населеному пункті на початок звітного періоду, тобто на перше число відповідного року, оскільки збір за забруднення розраховується за квартал, півріччя, дев’ять місяців та рік наростаючим підсумком з початку звітного календарного року.

За отриманням зазначеної інформації платники збору можуть звернутися до територіальних органів державної статистики з письмовим запитом. Крім того, джерелом інформації про чисельність жителів населеного пункту можуть бути статистичні довідники, які видаються Держкомстатом України.

Особливістю розрахунку збору за забруднення за наведеною формулою є те, що необхідно знати

кількість використаного пального в одиницях маси (тоннах), а облік придбання та списання різних його видів (бензину, дизпалива, зрідженого нафтового газу, стисненого природного газу тощо), як правило, ведеться в одиницях об’єму (літрах або м3). На щастя, на сьогодні питання переведення об’ємних одиниць у масові остаточно врегульовано в п.п. 3.3.2 Інструкції № 111, яким передбачено, що в разі придбання пального не за масою, а за об’ємом платникам екозбору дозволяється розраховувати обсяги використаного пального за формулою:

M = (Q x Kп) : 1000

,

де

М — маса використаного пального, тонни (т) (заокруглення значення цього показника здійснюється до трьох десяткових знаків за загальновстановленими правилами);

Q

— об’єм використаного пального, л або м3;

Kп

— коефіцієнт переведення кількості використаного пального, вираженого в об’ємних одиницях (л або м3), у масові одиниці (т).

Значення коефіцієнта

Kп:

для бензину — 0,74 кг/л;

для дизельного пального — 0,85 кг/л;

для зрідженого нафтового газу — 0,55 кг/л;

для стисненого природного газу — 0,59 кг/м3.

Як зазначається в консультації фахівця ДПАУ в журналі «Вісник податкової служби України», 2008, № 31, с. 37,

застосування додаткових коефіцієнтів густини пального, крім наведених в Інструкції № 111, не передбачено.

Звертаємо увагу, що

платникам, які використовують стиснений природний газ, котрий на АГЗС традиційно відпускається в літрах та в цих же одиницях обліковується на підприємстві, для коректного переведення в тонни за допомогою наведеної вище формули об’єму газу, вираженого в літрах, його не слід ділити на 1000, оскільки коефіцієнт переведення для цього виду пального наведено в кг/м3.

І ще одне зауваження. В

Інструкції № 111 відсутній припис при переведенні об’ємних одиниць у масові орієнтуватися насамперед на сертифікат, що супроводжує на АЗС кожну конкретну партію пального, хоча до цього така вимога висувалася протягом досить тривалого часу (див., наприклад, спільний лист ДПАУ і Мінприроди України від 23.10.2003 р. № 9279/5/11-1316, № 10056/18-8 // «Податки та бухгалтерський облік», 2003, № 103 або лист ДПАУ від 07.03.2008 р. № 2077/6/15-0816). Отже, єдиним способом перерахунку об’єму ПММ у масові одиниці є використання зазначених перевідних коефіцієнтів, що звільняє платника від необхідності для цих цілей вимагати від постачальника пального будь-які сертифікати на нього.

Останнє, про що розповімо в цьому розділі, стосується порядку

віднесення екозбору за викиди пересувними джерелами забруднення до валових витрат. Як визначено п. 7.4 Інструкції № 162, керуватися при цьому слід безпосередньо Законом про податок на прибуток. Не викликає сумнівів, що мається на увазі п.п. 5.2.5 цього Закону, згідно з яким суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов’язкових платежів), установлених Законом про систему оподаткування (а збір за забруднення належить до таких відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 14 останнього), дозволено включати до складу валових витрат.

Так-от, питання тут навіть не в тому, чи дозволено екозбір в числі інших податків, зборів та обов’язкових платежів відносити на валові витрати виключно за нарахуванням чи можна й за передоплатою*, а в тому,

чи дозволено відносити цей збір до валових витрат повністю у випадку, якщо базою для його розрахунку були обсяги ПММ, використаних при експлуатації легкових автомобілів ? Адже заборона на включення до валових витрат 50 % таких пально-мастильних матеріалів загальновідома (див. п.п. 5.4.10 Закону про податок на прибуток). На наш погляд, подібні побоювання цілком безпідставні, оскільки згідно з п. 5.11 цього ж Закону встановлення додаткових обмежень щодо віднесення будь-яких витрат до складу валових витрат платника податків, крім прямо зазначених у ньому, не допускається.

* Аргументи на користь правомірності включення до валових витрат переплати за податками наведено у статті «Повернення податків», опублікованій у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 31. Однак у листі ДПА в м. Києві від 24.02.2010 р. № 1113/10/31-606 висловлено протилежну думку.

 

Розрахунок екозбору за викиди стаціонарними джерелами забруднення

 

На основі яких даних і як саме розраховується збір за забруднення навколишнього природного середовища стаціонарними джерелами забруднення?

 

Щоб відповісти на першу частину запитання (які вихідні дані знадобляться для розрахунку екозбору за викиди стаціонарними джерелами забруднення?), наведемо спочатку формулу, за якою слід здійснювати такий розрахунок.

Отже, згідно з п. 6.1 Інструкції № 162 суми збору, який справляється за викиди стаціонарними джерелами забруднення вс), обчислюються платниками збору самостійно щокварталу наростаючим підсумком з початку звітного року, виходячи з фактичних обсягів викидів, нормативів збору та визначених за місцезнаходженням цих джерел коригуючих коефіцієнтів, за формулою:

Пвс = n i х Нпі х Кнас х Кф),
Σ
i = 1

де — Σ

знак суми;

Мi

фактичний обсяг викиду i-ої забруднюючої речовини в тоннах (т);

Нпі

проіндексовані нормативи збору (нормативи збору) у поточному році за тонну i-ої забруднюючої речовини, у гривнях з копійками (з округленням до двох десяткових знаків) (грн. коп. /т), які обчислюються за формулою, наведеною в п. 4.5 цієї Інструкції (саму формулу та опис механізму індексації нормативів збору див. у відповідному розділі цієї статті);

Кнас

— коригуючий коефіцієнт, що встановлюється залежно від чисельності жителів населеного пункту (наведено в табл. 2.1 додатка 2 до Порядку № 303);

Кф

— коригуючий коефіцієнт, що встановлюється залежно від народногосподарського значення населеного пункту (наведено в табл. 2.2 додатка 2 до Порядку № 303).

Очевидно, найцікавішими в цій формулі є показники

Мi та Нпі, які далі й розглянемо. Але раніше зазначимо, що незважаючи на структурну схожість формул з пп. 6.1 і 6.2 Інструкції № 162, призначених для розрахунку екозбору, що справляється за викиди стаціонарними та пересувними джерелами забруднення відповідно, скористатися на практиці першою з них значно складніше, ніж другою.

Річ у тім, що, як було зазначено в попередньому розділі,

для розрахунку збору за забруднення атмосферного повітря пересувними джерелами (які згідно з Інструкцією № 7 ототожнено з транспортними засобами) достатньо знати вид пального, на якому працює таке джерело забруднення, та витрати пального. При цьому абсолютно не має значення хімічний склад того чи іншого виду пального, а також кількість та найменування забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферу при його згоранні, оскільки норматив екозбору в цьому випадку встановлено за одиницю маси використаного пального.

Набагато складнішою є ситуація з

розрахунком збору за забруднення атмосферного повітря стаціонарними джерелами. Це пов’язано, насамперед, з широким різноманіттям як самих стаціонарних джерел, так і хімічних процесів, що відбуваються під час їх експлуатації та спричинюють забруднення атмосферного повітря. Зрозуміло, що лише процесом горіння (який має місце при роботі пересувних джерел, оснащених переважно двигунами внутрішнього згорання) тут справа не обмежується. Тому для розрахунку екозбору в цьому випадку доводиться нормувати вже не види пального, а види забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферу стаціонарними джерелами. Легко здогадатися, що таких речовин теж чимало й охопити їх усі без винятку, достовірно оцінивши при цьому еколого-економічну шкоду кожної, практично нереально. У зв’язку з цим законодавець пішов іншим шляхом, про який розповімо далі.

На виконання

ст. 11 Закону № 2707, що встановлює порядок регулювання викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарних джерел, постановою КМУ від 29.11.2001 р. № 1598 затверджено перелік найбільш поширених та небезпечних забруднюючих речовин, викиди яких в атмосферне повітря підлягають регулюванню. Певно, орієнтуючись насамперед на цей перелік, і були свого часу встановлені нормативи збору, що справляється за викиди основних забруднюючих речовин від стаціонарних джерел забруднення (див. табл. 1.1 додатка 1 до Порядку № 303). Отже, якщо при експлуатації конкретного стаціонарного джерела в атмосферне повітря викидаються забруднюючі речовини, згадані в цій таблиці, норматив екозбору для таких речовин береться з неї.

А як бути, якщо тієї чи іншої речовини в

табл. 1.1 немає (повторимо, що таке цілком можливо, оскільки до неї включено тільки найбільш поширені та небезпечні речовини)? Як випливає з «приписки» після табл. 1.2 додатка 1 до Порядку № 303 , для забруднюючих речовин, що не ввійшли до попередньої таблиці, слід застосовувати нормативи збору залежно від установленого класу небезпеки забруднюючої речовини, наведені в табл. 1.2.

Далі, для забруднюючих речовин, які не ввійшли до

табл. 1.1 та на які не встановлено клас небезпеки, нормативи збору застосовуються залежно від установлених орієнтовно-безпечних рівнів впливу відповідно до табл. 1.3. При цьому для забруднюючих речовин, на які не встановлено клас небезпеки і орієнтовно-безпечний рівень впливу, нормативи збору встановлюються як за викиди забруднюючих речовин I класу небезпеки.

Резюмуючи викладене, ще раз підкреслимо, що

нормативи збору за забруднення атмосферного повітря пересувними джерелами забруднення, які встановлено залежно від виду транспорту та виду використовуваного пального, не містять будь-яких альтернатив, крім значень, наведених у табл. 1.4 додатка 1 до Порядку № 303. Водночас для стаціонарних джерел забруднення повітря вибір нормативів здійснюється поетапно, тобто нормативи з наступних таблиць вибираються за умови відсутності відповідних нормативів у попередніх таблицях (до речі, цю схему визначення нормативу збору викладено безпосередньо в п. 4.2 Інструкції № 162).

І нарешті, слід відзначити

роль місцевих органів самоврядування в механізмі встановлення нормативів екозбору з урахуванням місцевих особливостей здійснення господарської діяльності. Згідно з п. 3 Порядку № 303 і п. 4.2 Інструкції № 162 вони мають право за поданням територіальних органів Мінприроди розширювати перелік забруднюючих речовин, на які встановлюється збір за викиди, але з урахуванням критеріїв та відповідно до ставок, наведених у згаданих табл. 1.2 і 1.3.

Звертаємо увагу, що

податківці займають у цьому питанні фіскальну позицію, зобов’язуючи органи місцевого самоврядування своїм рішенням доповнювати перелік забруднюючих речовин за умови відсутності у Порядку № 303 нормативів збору для деяких речовин. Таку позицію свого часу було висловлено в консультації фахівця ДПАУ (див. «Вісник податкової служби України», 2007, № 16, с. 51). Із нашими контраргументами щодо неправомірності цієї позиції можна ознайомитися в статті «Так усе ж «вибираємо» нормативи екозбору чи чекаємо, поки нам підберуть їх місцеві органи влади?» («Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 73).

Як бачимо, механізм визначення нормативів збору за викиди стаціонарними джерелами забруднення досить докладно прописано в нормативних документах з екозбору. Однак перш ніж вибрати значення того чи іншого нормативу з відповідної

табл. 1.1, 1.2 або 1.3 додатка 1 до Порядку № 303 (або з рішення місцевої ради, якщо його було прийнято), необхідно визначити, які ж саме забруднюючі речовини викидаються в повітря конкретним стаціонарним джерелом. Одночасно з цим, щоб скористатися наведеною в цьому розділі формулою для обчислення суми екозбору за викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарним джерелом забруднення, необхідно знати фактичний обсяг кожної з речовин, що забруднюють повітря (Мі). Як же суб’єкту господарювання отримати відповідну інформацію про своє стаціонарне джерело щодо найменувань забруднюючих речовин та їх обсягів?

Зауважимо, що таких даних у жодному нормативному документі не знайти, оскільки

вони стають відомі конкретному платнику в ході отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин його стаціонарним джерелом забруднення. Докладну інформацію щодо необхідності отримання такого дозволу викладено у статті на с. 39 сьогоднішнього номера. Як зазначається в тій статті, у ході підготовки документів для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами проводиться інвентаризація викидів забруднюючих речовин на підприємстві.

Інвентаризація включає характеристику технології, газоочисних установок з точки зору утворення та відведення забруднюючих речовин, визначення параметрів стаціонарних джерел викидів, а також характеристику неорганізованих джерел. Інвентаризація викидів забруднюючих речовин може проводитися як у повному обсязі, так і вибірково щодо визначення параметрів окремих джерел утворення або викидів, визначення якісних та кількісних характеристик окремих забруднюючих речовин, які відводяться в атмосферне повітря при експлуатації технологічного устаткування.

Відповідно до

п.п. 2.9.1 Інструкції № 108 результатом проведення такої інвентаризації повинні стати такі відомості про стаціонарні джерела суб’єкта господарювання:

перелік найбільш поширених забруднюючих речовин та їх обсяги, викиди яких підлягають регулюванню та щодо яких здійснюється державний облік;

перелік небезпечних забруднюючих речовин та їх обсяги, викиди яких підлягають регулюванню та щодо яких здійснюється державний облік;

перелік інших забруднюючих речовин та їх обсяги, що викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами суб’єкта господарювання;

перелік забруднюючих речовин та їх обсяги, для яких не встановлено ГДК в атмосферному повітрі населених пунктів.

Інформація про результати інвентаризації надається до територіального органу Мінприроди та установ держсанепідемнагляду за формою, наведеною в

табл. 6.1 додатка 6 до Інструкції № 108. У разі відсутності в них зауважень до наданої інформації (про що свідчитиме отриманий суб’єктом господарювання спецдозвіл на викиди) цими даними і слід керуватися при обчисленні суми екозбору за викиди стаціонарними джерелами забруднення. Нагадаємо, що в іншому разі, тобто коли такий дозвіл з будь-яких причин дозвільний орган не видав, експлуатація стаціонарного джерела забруднення не дозволяється.

Чималий інтерес викликає питання про те,

як розраховувати екозбір за викиди стаціонарними джерелами, якщо через певний час після проведення інвентаризації викидів та отримання дозволу режим роботи технологічного устаткування істотно змінився (наприклад, у зв’язку з падінням обсягів виробництва, що досить часто трапляється в період фінансової кризи)? На жаль, нормативного врегулювання це питання поки що не знайшло. Відсутні також відповідні консультації фахівців ДПАУ з цього приводу. На практиці існують такі методи визначення фактичного обсягу викидів:

1)

продовжувати сплачувати екозбір за визначений у дозволі річний обсяг викидів (зрозуміло, розділивши його на 4, щоб визначити суму до сплати за квартал), не звертаючи увагу на зміну режиму роботи та виробничої потужності. Зрозуміло, що це найпростіший та найбезпечніший для платника податків спосіб, однак і найменш економний;

2)

провести додаткові розрахунки реального обсягу викидів із залученням спеціалізованих організацій. При цьому можна, наприклад, відкоригувати обсяги забруднюючих речовин, зазначені у спецдозволі на викиди, з урахуванням фактично відпрацьованого часу стаціонарним джерелом. На наш погляд, це більш точний результат, що потребує, однак, витрат на оплату послуг спеціалізованої організації, яка має право виконувати зазначені розрахунки;

3)

періодично провадити виміри концентрації викидів забруднюючих речовин, порівнюючи з тими показниками, на підставі яких було отримано дозвіл. Такий дослідний метод дозволить урахувати також і зниження потужності устаткування, однак він, як і попередній, повинен виконуватися силами спеціалізованих організацій.

Зрозуміло, що загальних рекомендацій щодо цього питання ми надати не можемо. Віддати перевагу тому чи іншому способу має сам суб’єкт господарювання з урахуванням конкретних умов своєї господарської діяльності. І відстоювати правильність прийнятого рішення перед податківцями йому теж доведеться самостійно.

 

Індексація нормативів екозбору

 

Як саме та із застосуванням яких коефіцієнтів індексуються базові нормативи збору, наведені в Порядку № 303, а також нормативи збору, уже проіндексовані в попередньому році?

 

Це запитання є загальним для всіх випадків обчислення збору за забруднення навколишнього природного середовища (при здійсненні викидів в атмосферу, скидів безпосередньо у водні об’єкти та розміщенні відходів), тому відповімо на нього один раз, і в наступних матеріалах цього тематичного номера більше до нього не повертатимемося. Найповніше механізм індексації нормативів екозбору викладено в п. 4.5 Інструкції № 162, основні положення якого ми і розглянемо.

Спершу зауважимо, що нормативи збору за забруднення, наведені в табл. 1.1 — 1.9 додатка 1 до Порядку № 303, залишаються незмінними з 2003 року, що, безумовно, наводить на думку про необхідність їх індексації. Таку індексацію можна проводити двома шляхами: починаючи з вихідних (базових) нормативів, наведених у Порядку № 303, або індексуючи вже проіндексований минулорічний норматив. Порядок № 303 та Інструкція № 162 основну увагу приділяють другому способу, однак у платників може виникнути необхідність скористатися і першим із них (наприклад, якщо звітність зі збору за забруднення складається вперше або знадобилося значення нормативу такої забруднюючої речовини, якої раніше не було у складі викидів).

Для приведення базових нормативів до такого значення, яке враховувало б інфляцію 2003 — 2005 років, базовий норматив збору за забруднення навколишнього природного середовища слід помножити на коефіцієнт 2,373 (див. текстову частину додатка 1 до Порядку № 303 після табл. 1.9, а також п. 4.5 Інструкції № 162). У результаті отримаємо проіндексований норматив, який мав застосовуватися протягом 2006 року.

Починаючи з 1 січня 2007 року

платники збору за забруднення навколишнього природного середовища зобов’язані були проводити індексацію його нормативів за формулою:

Ні = Нп х І : 100

,

де

Ніпроіндексований норматив збору в поточному році, гривень за 1 тонну (1 одиницю);

Нп

базовий норматив збору, гривень за 1 тонну (1 одиницю), але вже з урахуванням попереднього коефіцієнта 2,373;

І

— індекс споживчих цін (індекс інфляції) за попередній рік, відсотків.

І нарешті,

починаючи з 1 січня 2008 року і дотепер для цілей індексації слід користуватися також формулою, яка, втім, за змістом дещо відрізняється від наведеної вище. Так, з урахуванням останніх змін, унесених до Порядку № 303 та Інструкції № 162, формула для індексації нормативів має вигляд:

Нi = Нп х I : 100

,

де

Нiпроіндексований норматив збору в поточному році, гривень з копійками (з округленням до двох десяткових знаків) за 1 тонну (1 одиницю);

Нп

проіндексований норматив збору в попередньому році, гривень з копійками (з округленням до двох десяткових знаків) за 1 тонну (1 одиницю);

I

— індекс споживчих цін (індекс інфляції) за попередній рік у %.

Якщо індекс споживчих цін

(індекс інфляції) за попередній рік не перевищує 100 %, індексація нормативів збору не проводиться. При цьому при проведенні індексації базовими вважаються значення нормативів збору на 31 грудня 2006 року (ще раз зазначимо, що це нормативи з Порядку № 303, помножені на коефіцієнт 2,373), а для нововведених нормативів — на 31 грудня року їх уведення.

Таким чином, для індексації нормативів екозбору в поточному (2010) році необхідно

взяти вже проіндексовані раніше відповідні нормативи за попередній (2009) рік та збільшити їх на індекс споживчих цін (індекс інфляції) за попередній рік. Про це йдеться в листі ДПАУ від 11.02.2010 р. № 2723/7/15-0817 («Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 17), де наводиться торішній індекс інфляції, який дорівнює 1,123, та значення таких індексів за попередні роки:

за 2006 рік 1,116 для визначення проіндексованих нормативів збору у 2007 році;

за 2007 рік 1,166 для визначення проіндексованих нормативів збору у 2008 році;

за 2008 рік 1,223 для визначення проіндексованих нормативів збору у 2009 році.

Наприклад, якщо зі звітності з екозбору за минулий рік платнику збору відомий проіндексований норматив збору для дизпального, який дорівнює 17,00 грн./т, то величина проіндексованого нормативу збору

Нi для дизпального, що буде незмінною протягом усього 2010 року, визначається так:

Нi

= 17,00 (грн./т) х 1,123 = 19,09 (грн./т).

При цьому округлення проіндексованого нормативу збору має провадитися до двох десяткових знаків, як того вимагає

постанова КМУ від 14.11.2007 р. № 1317.

Якщо ж торішнє значення проіндексованого нормативу платнику взяти нема звідки (наприклад, усі його транспортні засоби до цього працювали виключно на бензині, а в поточному році була придбана вантажівка, що працює на дизельному пальному), то послідовність дій для визначення нормативу на 2010 рік, така:

— вибираємо

вихідне значення нормативу для дизпального з табл. 1.4 додатка 1 до Порядку № 303. Його значення дорівнюватиме 4,5 грн./т;

— множимо вибране значення на коефіцієнт 2,373 (це дозволяє привести величину збору

до рівня 2006 року):

4,5 (грн./т) х 2,373 =

10,68 (грн./т);

визначаємо проіндексований норматив збору для дизпального у 2007 році, для чого множимо отримане на попередньому кроці його значення на індекс інфляції за 2006 рік:

10,68 (грн./т) х 1,116 =

11,92 (грн./т);

визначаємо проіндексований норматив збору для дизпального у 2008 році, для чого множимо отримане на попередньому кроці його значення на індекс інфляції за 2007 рік:

11,92 (грн./т) х 1,166 =

13,90 (грн./т);

визначаємо проіндексований норматив збору для дизпального у 2009 році, для чого множимо отримане на попередньому кроці його значення на індекс інфляції за 2008 рік:

13,90 (грн./т) х 1,223 =

17,00 (грн./т).

Останню дію множення отриманого нормативу на індекс інфляції 2009 року не наводимо, оскільки це було зроблено вище. Результат індексації нормативу для дизпального в обох випадках однаковий і становить 19,09 грн./т.

На завершення розділу наведемо умовний числовий

приклад, що ілюструє розрахунок збору за забруднення атмосферного повітря пересувним джерелом забруднення (автомобілем), який працює на дизельному пальному. Припустимо, що підприємство, розташоване в м. Харкові, у I кварталі 2010 року витратило 3000 л дизпального. Спершу переведемо об’ємні одиниці (літри) у масові (тонни) із використанням наведеного вище перевідного коефіцієнта для дизпального:

(3000 х 0,85) : 1000 = 2,550 (т).

Проіндексовану величину нормативу екозбору на 2010 рік для дизельного пального ми вже знаємо (19,09 грн./т), залишилося вибрати з

табл. 2.1 і 2.2 додатка 2 до Порядку № 303 решту коефіцієнтів, необхідних для розрахунку. Виходячи з того, що м. Харків — обласний центр з чисельністю населення понад 1 млн чол., отримуємо значення Кнас = 1,8; Кф = 1,25.

Тоді нарахована сума збору за I квартал 2010 року дорівнюватиме:

2,550 (т) х 19,09 (грн./т) х 1,8 х 1,25 = 109,53 (грн.).

 

Складання та подання звітності, строки сплати до бюджету

 

Куди сьогодні слід подавати звітність зі збору за забруднення щодо пересувних та стаціонарних джерел? До якого бюджету та в які строки провадиться сплата цього збору?

 

З урахуванням змін, унесених з початку минулого року до Порядку № 303 відомою постановою КМУ від 03.12.2008 р. № 1050 («Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 100), платники збору за забруднення навколишнього природного середовища вже другий рік по-новому повинні визначати, до якого органу державної податкової служби слід подавати звітність з цього збору та до якого бюджету його слід сплачувати.

Обмежившись збором за викиди в атмосферу, який є темою цієї статті, нагадаємо, що тепер платники подають податковий розрахунок екозбору та сплачують його залежно від виду джерела забруднення , а саме:

за місцем знаходження стаціонарних джерел забруднення — у разі здійснення викидів стаціонарними джерелами забруднення;

за місцем перебування платника збору на податковому обліку — у разі здійснення викидів пересувними джерелами забруднення (застереження щодо подання звітності та сплати екозбору платниками, що мають філії, за якими зареєстровані транспортні засоби, зроблено в першому розділі цієї статті).

Крім того, якщо встановлене в такий спосіб місце подання податкових розрахунків не збігатиметься з місцем перебування підприємства на податковому обліку, то в нього виникає обов’язок подати копії відповідних податкових розрахунків ще й за місцем своєї податкової реєстрації. Докладно нюанси подання звітності описано в листі ДПАУ від 14.04.2009 р. № 7787/7/15-0817 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 34), а також у статті «Ресурсні збори та платежі: звітуємо за I квартал», опублікованій у тому ж номері.

Із цих же публікацій можна здобути й інформацію про приведення діючої форми звітності, затвердженої наказом ДПАУ від 17.03.2005 р. № 111, до реалій сьогодення. На жаль, зазначена форма податкового розрахунку збору за забруднення навколишнього природного середовища вкотре перестала відповідати Порядку № 303, зокрема, у зв’язку з правилами визначення місця її подання, що змінилися, та збільшенням коефіцієнта кратності при обчисленні збору при перевищенні лімітів (на щастя, збору за викиди в атмосферу це не стосується, оскільки для таких викидів ліміти не встановлюються). До речі, те, що форма звітності застаріла, визнає і сама ДПАУ (див. лист від 11.02.2010 р. № 2723/7/15-0817 // «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 17), обіцяючи незабаром привести її у відповідність, про що ми обов’язково повідомимо наших читачів.

Базовий податковий (звітний) період

щодо збору за забруднення навколишнього природного середовища дорівнює календарному кварталу. Отже, згідно з абз. «б» п.п. 4.1.4 Закону № 2181 податкові розрахунки цього збору подаються платниками протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу.

Розрахунок збору подається

наростаючим підсумком з початку року, що призводить до необхідності подавати його до кінця звітного року, якщо в попередніх звітних кварталах збір нараховувався, а у звітному кварталі цього ж року об’єкт для нарахування екозбору був відсутній.

У зв’язку з цим слід звернути увагу на важливе нововведення, що з’явилося в

Інструкції № 162 торік. Так, в абз. 9 п. 7.1 цієї Інструкції передбачено: якщо з початку звітного року платник екозбору не планує, зокрема, здійснення викидів протягом звітного року, то такий платник повинен повідомити про це відповідний орган державної податкової служби за місцезнаходженням джерел забруднення, а в разі здійснення викидів пересувними джерелами забруднення — орган ДПС, в якому перебуває на податковому обліку*, та подати заяву про відсутність у нього у звітному році об’єкта обчислення збору за забруднення навколишнього природного середовища. В іншому разі платник збору зобов’язаний подавати податкові розрахунки за загальними правилами, установленими Інструкцією № 162.

* Повторно зауважимо, що згідно з рекомендаціями, наданими ДПАУ в листі від 24.09.2009 р. № 20856/7/15-0817 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 84), екозбір, що справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення, зареєстрованими за філіями та іншими відокремленими підрозділами, сплачується головним підприємством за місцезнаходженням таких філій та підрозділів. Отже, у разі відсутності у звітному році таких джерел забруднення головне підприємство має подати заяву про це до податкового органу саме за місцезнаходженням своєї філії.

З аналізу наведеної норми та за відсутності додаткових роз’яснень податківців із цього приводу можна дійти висновку, що платник збору за забруднення навколишнього середовища, який з початку 2010 року не планує, зокрема, здійснення викидів протягом цього року, може

скласти зазначену заяву та подати її до відповідного податкового органу саме у звітному, тобто 2010 році, причому не пізніше граничного строку подання податкового розрахунку збору за I квартал 2010 року, що припадає на 11 травня 2010 року. Водночас зауважимо, що, на наш погляд, не можна вважати помилкою, якщо таку заяву платник подав у минулому році, тобто до початку звітного року, в якому не планується господарська діяльність, що спричинює забруднення навколишнього середовища. Аргументи редакції з цього приводу викладено у статті «Чи подається звітність з екозбору за відсутності джерел забруднення?» («Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 102).

Уточнення податкових зобов’язань зі збору за минулі звітні

(податкові) періоди здійснюється в загальному порядку, який регламентовано пп. 5.1 і 17.2 Закону № 2181 та повністю поширюється на збір за забруднення навколишнього природного середовища. Докладно про існуючі способи такого уточнення можна дізнатися зі статті «Забули сплатити екозбір за викиди бензопили» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 98). Там же наведено і приклади заповнення відповідних звітних форм при уточненні податкових зобов’язань з екозбору.

Оскільки, як уже зазначалося, базовим податковим (звітним) періодом щодо збору є календарний квартал, сплата податкових зобов’язань здійснюється платниками (з урахуванням озвучених змін до Порядку № 303 щодо визначення місця такої сплати) протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку подання податкового розрахунку збору, тобто протягом 50 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу.

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі