Теми
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Збір за розміщення відходів: найактуальніші запитання

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Квітень, 2010/№ 28
Друк
Стаття

Збір за розміщення відходів: найактуальніші запитання

 

Незважаючи на те що тема збору за розміщення відходів неодноразово розглядалася на сторінках нашої газети, запитання, пов’язані з нею, усе одно залишаються. Причиною для деяких з них стали нещодавні зміни у деяких нормативно-правових актах у цій сфері. Відповіді на найактуальніші запитання ви дізнаєтеся із запропонованої статті.

Марина КОВЕНКО, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»

 

Особливості сплати збору за розміщення відходів

Хто і на яких підставах зобов’язаний сплачувати збір за розміщення відходів?

 

Відповідно до ст. 44 Закону № 1264 одним із компонентів збору за забруднення навколишнього природного середовища є збір за розміщення відходів. Визначення термінів «відходи» та «розміщення відходів» у цьому Законі не наведено, однак їх розшифровку можна знайти у спеціальному законі, що діє у сфері поводження з відходами, — Законі про відходи. Згідно зі ст. 1 цього Закону відходами є будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не можуть бути в подальшому використані за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення. У свою чергу, під розміщенням відходів розуміється зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах.

Згідно з вимогою ст. 39 Закону про відходи за розміщення відходів із суб’єктів підприємницької діяльності стягується плата. Виняток становлять хіба що суб’єкти підприємницької діяльності, які мають ліцензію на збір та заготівлю відходів як вторинної сировини та здійснюють статутну діяльність зі збору та заготівлі таких відходів (надають послуги в цій сфері). З них плата за розміщення відходів не стягується (останній абзац ст. 39 Закону про відходи). Решта суб’єктів господарювання платить за розміщення відходів на загальних підставах. При цьому відповідно до вимог ст. 39 Закону про відходи, яку викладено в новій редакції, що набрала чинності з 16 лютого 2010 року, розмір такої плати повинен установлюватися на основі нормативів, які розраховуються на одиницю обсягу утворених відходів залежно від рівня їх небезпеки, кількості попередньо накопичених відходів, ступеня безпеки спеціально відведених місць чи об’єктів та цінності території, на якій вони розміщені.

Базовими нормативами плати за розміщення відходів є

:

— плата за розміщення відходів у межах гранично допустимих нормативів;

— плата за розміщення відходів в межах установлених лімітів (тимчасово узгоджених нормативів).

Ці нормативи встановлюються Кабінетом Міністрів України і є єдиними на всій території України.

В окремих регіонах базові нормативи плати за розміщення відходів повинні застосовуватися одночасно з коефіцієнтами, що враховують природно-кліматичні умови, цінність природних та соціально-культурних об’єктів.

Диференційовані ставки плати за розміщення відходів визначаються шляхом множення базових нормативів плати на коефіцієнти.

Зрозуміло, що плата за розміщення відходів — це й є збір за забруднення навколишнього природного середовища в частині, в якій він справляється за розміщення відходів. Єдині на території України правила справляння цього збору (у тому числі й за розміщення відходів) визначаються

Порядком № 303 та Інструкцією № 162, які поки що не приведено у відповідність до нової редакції ст. 39 Закону про відходи. Так, згідно з абзацом другим п. 3.1 цієї Інструкції об’єктом обчислення збору за розміщення відходів для стаціонарних джерел забруднення є обсяги відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях або на об’єктах.

Порядок розрахунку збору обумовлено

п. 6.4 Інструкції № 162. Відповідно до нього сума збору нараховується платником самостійно щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року на підставі затверджених лімітів виходячи з фактичних обсягів розміщення відходів, нормативів збору та визначених за місцезнаходженням спеціально відведених для розміщення відходів місць або об’єктів коригуючих коефіцієнтів, наведених в табл. 2.4, 2.5 додатка 2 до Порядку № 303, за формулою:
Прв = n пі х Млі х Кт х Ко) + (Кп х Нпі х Мпі х Кт х Ко),
Σ
i = 1

де

Млі — обсяг відходів і-го виду в межах ліміту (згідно з дозволами на розміщення), у тоннах (т);

Мпі

— обсяг понадлімітного розміщення відходів (різниця між обсягом фактичного розміщення відходів і лімітом) і-го виду, у тоннах (т);

Нпі

— проіндексовані нормативи збору в поточному році за тонну (одиницю) відходів і-го виду, у гривнях з копійками (з округленням до двох десяткових знаків), (грн. коп./т; грн. коп./одиницю), розраховані за формулою, наведеною в п. 4.5 Інструкції № 162*;

Кт

— коригуючий коефіцієнт, що враховує розташування місця розміщення відходів (див. табл. 2.4 додатка 2 до Порядку № 303);

Ко

— коригуючий коефіцієнт, що враховує характер обладнання місця розміщення відходів (див. табл. 2.5 додатка 2 до Порядку № 303);

Кп

— коефіцієнт кратності збору, який застосовується в разі відсутності затверджених у встановленому порядку лімітів на утворення та розміщення відходів чи допущення понадлімітних обсягів розміщення відходів, — 10.

* Детально про індексацію нормативів збору читайте на с. 23.

Сьогодні, після набуття чинності

Законом № 1825, керуватися порядком розрахунку суми збору, викладеним в Інструкції № 162, найімовірніше, не можна, оскільки Закон № 1825 запроваджує новий механізм справляння плати за розміщення відходів. Однак для його практичної реалізації Кабінет Міністрів ще повинен установити базові нормативи та визначити порядок установлення диференційованих ставок плати за розміщення відходів. Отже, нам залишається тільки чекати їх появи, а також роз’яснень представників головного податкового відомства з цього питання.

 

Ліміт та надліміт

Що є лімітом на розміщення відходів? В яких випадках його необхідно встановлювати?

 

Як відомо, для визначення об’єкта нарахування збору за розміщення відходів насамперед необхідно отримати відповідний ліміт на розміщення відходів. Правила розроблення, затвердження та перегляду ліміту на розміщення відходів затверджено

Порядком № 1218 . У ньому, зокрема, зазначено, що ліміт на розміщення відходів є обсягом відходів (окремо за кожним класом небезпеки), на який у власника відходів є дозвіл на їх розміщення, виданий органами Мінекоресурсів на місцях. Відповідно понадлімітним розміщенням відходів є той виявлений обсяг відходів, на які такого дозволу немає, але які підлягають обов’язковому розміщенню за окремим дозволом органів Мінекоресурсів на місцях.

До речі, після набуття чинності з

16 лютого 2010 року Законом № 1825, яким унесено досить істотні зміни до Закону про відходи, понадлімітними вважаються також обсяги відходів, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія та які не було передано на утилізацію. Водночас практична реалізація цієї норми неможлива. Принаймні до того моменту, поки в Україні не буде сформовано державний банк даних щодо впроваджених в Україні технологій утилізації відходів. Відповідно до п.п. «п» ч. 1 ст. 23 Закону про відходи створення такого банку даних належить до компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та його органів на місцях.

Як передбачено

пп. 10 і 11 Порядку № 1218 перелік суб’єктів, зобов’язаних отримати ліміт на розміщення відходів на майбутній рік, складається до 1 лютого поточного року місцевими держадміністраціями та до 1 березня доводиться територіальними органами Мінекоресурсів до відома включених до нього суб’єктів господарювання. А вони, у свою чергу, подають до територіальних органів Мінекоресурсів заяву на отримання дозволу на розміщення відходів (додавши до неї документи, перелічені в п. 12 Порядку № 1218). Тільки після отримання такого дозволу та проходження процедури погодження суб’єкти господарювання можуть розраховувати на встановлення ліміту. Як правило, ліміти встановлюються строком на один рік та доводяться до власника відходів до 1 липня попереднього року (п. 18 Порядку № 1218).

Водночас не всі підприємства повинні отримувати ліміт на розміщення відходів. Відповідно до

п. 8 Порядку № 1218 від цього обов’язку звільнено власників відходів, для яких платежі за розміщення відходів усіх класів небезпеки не перевищують 10 грн. на рік, власників побутових відходів, які уклали договори на розміщення відходів з підприємствами комунального господарства, та власників відходів, які отримали ліцензію на збір та заготівлю окремих видів відходів як вторсировини.

До набуття чинності

Законом № 1825 сума збору за розміщення відходів як у межах установленого ліміту, так і понад нього, визначалася за формулою з п. 6.4 Інструкції № 162, яку вже наведено нами вище. Однак тепер у ст. 39 Закону про відходи приписується обчислювати ці суми дещо іншим способом. Так, відповідно до норм згаданого документа розмір плати за розміщення відходів у межах установлених лімітів визначається шляхом множення відповідних ставок збору на різницю між лімітами і гранично допустимими обсягами розміщення відходів та підсумовування отриманих результатів.

Щодо плати

за понадлімітне розміщення відходів, то вона визначається шляхом множення відповідних ставок плати за розміщення відходів у межах установлених лімітів на величину перевищення фактичного обсягу та множення цих сум на коефіцієнт, що дорівнює 5.

Слід зауважити, що скористатися цими нормами та здійснювати розрахунок суми збору відповідно до описаного в них підходу платники податків не зможуть, принаймні до появи підзаконних актів, що роз’яснюють механізм такого розрахунку. Адже, як можна переконатися, він не збігається з добре знайомими для нас правилами розрахунку збору за розміщення відходів, установленими

п. 8 Порядку № 303 та п. 6.4 Інструкції № 162 . Так, наприклад, ці документи приписують застосовувати «понадлімітний коефіцієнт», що дорівнює 10, а це на сьогодні суперечить Закону про відходи. Тому в ситуації, що склалася, платникам податків нічого не залишається, як чекати відповідних роз’яснень уповноважених на це органів.

 

З якою частотою краще передавати відходи спецорганізації

У діяльності підприємства кожного кварталу утворюються відходи. На підставі договору ці відходи передаються для утилізації спеціалізованій організації. Як часто слід передавати відходи спецорганізації, щоб взагалі не сплачувати збір за їх розміщення?

 

Тривалий час це питання залишалося дискусійним, однак після появи роз’яснень компетентних органів тут удалося досягти певної визначеності. Але про все за порядком.

Почнемо з того, що об’єктом обчислення збору для стаціонарних джерел забруднення, зокрема, є

обсяги відходів, які розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах (п. 3.1 Інструкції № 162). Якщо підприємство своєчасно передає відходи, що утворилися, на утилізацію спеціалізованому підприємству, то воно не розміщує ці відходи на власних об’єктах. А отже, підстав для сплати збору за розміщення відходів немає.

До речі, на те, що відходи, передані на договірних засадах іншим суб’єктам господарської діяльності, більше не є власністю суб’єкта, який їх передав, і тому

не повинні враховуватися в розрахунках збору за розміщення відходів, звертало увагу Мінприроди в листі від 14.05.2003 р. № 4914-к/26-11/115-11. У більш пізньому листі від 22.05.2008 р. № 6540/20/10-08 // «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 58 Мінприроди конкретизувало свою думку, виділивши дві умови, виконання яких, на його думку, дозволить суб’єкту господарювання уникнути сплати екозбору після закінчення кожного звітного кварталу в межах року:

— обсяг відходів, що утворилися,

не повинен перевищувати ліміт на утворення відходів;

— відходи, що утворилися протягом року, необхідно передати спеціалізованій організації

до закінчення року.

Звісно, подібні висновки не можуть не радувати, але керуватися ними можуть тільки ті підприємства, для яких свого часу було затверджено ліміт утворення відходів*.

* Якщо на підприємстві утворилися небезпечні відходи, то в загальному випадку їх не можна зберігати більше 6 місяців. Тому утилізувати такі відходи необхідно до закінчення зазначеного строку.

Що ж до суб’єктів господарювання, для яких ліміти не встановлювалися, то їм краще організувати документальний облік відходів так, щоб їх утворення та передача для утилізації спеціалізованій організації згідно з укладеним з нею договором відбувалися в межах

того самого календарного кварталу. В іншому разі доведеться платити збір за забруднення. Підтвердження цьому знаходимо в листі ДПАУ від 28.05.2008 р. № 6208/5/15-0215 // «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 58, де представники головного податкового відомства зазначили таке: «…якщо суб’єкт господарювання своєчасно не передав відходи іншим спеціалізованим підприємствам (комунальним підприємствам) у встановлені договором терміни, тобто суб’єкт господарювання впродовж відповідного часу здійснював розміщення відходів на власних об’єктах, з власної вини та/або з вини комунального підприємства, який всупереч договору станом на кінець звітного кварталу не вилучив відходи шляхом їх вивезення, то такий суб’єкт господарювання має сплати збір за забруднення навколишнього природного середовища за фактичні обсяги відходів, що дійсно розміщувалися на його власних об’єктах протягом відповідного часу».

Як бачимо, підприємству доведеться заплатити екозбір, якщо з будь-яких причин відходи не вдалося передати спеціалізованій організації до закінчення звітного кварталу. Разом із тим, якщо вивезення відходів відбудеться в одному з подальших кварталів цього року, то нарахований раніше збір можна буде відсторнувати. Підставу для цього знаходимо в

п. 6.4 Інструкції № 162. Там зазначається: суми збору, який справляється за розміщення відходів, обчислюються наростаючим підсумком з початку року. Найімовірніше, податківці не заперечуватимуть проти цього, адже у згаданому вище листі вони самі говорять про сплату збору за фактичні обсяги відходів, які дійсно розміщувалися на об’єктах протягом певного часу.

 

Списані шини та акумулятори — чи сплачувати збір за розміщення відходів?

Після досягнення нормативного пробігу (строку експлуатації) автомобільні шини та акумулятори було списано за рішенням комісії, призначеної наказом керівника підприємства. Протягом календарного кварталу, на який припадає їх списання, відходи передали на утилізацію спеціалізованій організації. Чи потрібно сплачувати екозбір за списані протягом календарного кварталу автомобільні шини та акумулятори?

 

Шини.

Списані після досягнення нормативного пробігу автомобільні шини підпадають під визначення відходів, що наведено у ст. 1 Закону про відходи. Відповідно до нього відходами визнаються будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості та не можуть бути в подальшому використані за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Обов’язок сплачувати екозбір при розміщенні відходів покладено на суб’єктів господарської діяльності згідно зі

ст. 44 Закону № 1264 та п. 2 Порядку № 303 . Тому, якщо до кінця календарного кварталу списані шини не буде передано на утилізацію спеціалізованій організації*, за них доведеться сплачувати екозбір. Однак у нашому випадку підприємство встигло позбутися від відпрацьованих шин ще до закінчення кварталу, в якому їх було списано, а отже, підстав для нарахування збору немає.

* Зверніть увагу, що у спеціалізованій організації має бути відповідна ліцензія на збір та заготівлю вторсировини (за переліком, установленим КМУ), як того вимагає п. 38 ст. 9 Закону про ліцензування. Згаданий перелік затверджено постановою КМУ від 28.02.2001 р. № 183, у ньому, крім усього іншого, зазначені гумові вироби, у тому числі зношені шини.

Додамо, що з метою запобігання або зменшення обсягів утворення відходів та стимулювання впровадження маловідходних технологій згідно з

п. «г» ч. 1 ст. 31 Закону про відходи на Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні та місцеві органи виконавчої влади покладено обов’язок з розроблення та впровадження системи збору, заготівлі та утилізації зношених шин, гумотехнічних виробів та відходів гумотехнічного виробництва. А це дозволяє сподіватися, що в невдовзі необхідність сплати екозбору за зношені шини взагалі відпаде.

Акумулятори.

Відразу зауважимо, що на акумулятори дія Закону про відходи не поширюється. Вони перебувають у сфері впливу іншого документа — Закону про хімічні джерела струму, що, у свою чергу, спричинило таке запитання: чи можна розглядати списані акумулятори як відходи? Адже визначення терміна «відходи» можна знайти виключно в Законі про відходи, а він у цьому випадку незастосовний.

Відповідь на це запитання міститься в

п. 1 листа Мінприроди від 22.05.2008 р. № 6540/20/10-08 // «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 58, а також у п. 1 листа Мінпромполітики від 27.05.2008 р. № 15/2-3-319. Зокрема, у них зроблено висновок: Закон про хімічні джерела струму не виводить відпрацьовані акумулятори з категорії «відходи», це — спроба побудувати для поводження з хімічними джерелами струму протягом усього їх життєвого циклу окремий організаційно-економічний механізм, який мав забезпечити максимальний рівень їх утилізації. По суті, це означає, що відпрацьовані акумулятори можна вважати відходами в загальноприйнятому розумінні цього слова. Тому в разі розміщення таких відходів на власній території суб’єкти господарювання зобов’язані сплачувати екозбір, як того вимагає ст. 44 Закону № 1264 та п. 2 Порядку № 303.

Інша справа, що розміщувати в себе списані акумулятори, які, як відомо, є небезпечними відходами**, підприємство

не має права. Так, згідно з вимогами ст. 17 Закону про хімічні джерела струму, а також пп. 9.1 і 9.9 Правил експлуатації акумуляторних свинцевих батарей стартерів колісних транспортних засобів і спеціальних машин, виконаних на колісних шасі, затверджених наказом Мінтрансу від 02.07.2008 р. № 795, підприємства зобов’язані передавати відпрацьовані акумулятори спеціалізованому підприємству, яке має ліцензію на їх утилізацію протягом трьох місяців із дня закінчення строку їх експлуатації. Якщо ж із будь-яких причин підприємство залишить у себе небезпечні відходи більш ніж на 3 місяці, воно не лише сплатить екозбір у підвищеному розмірі, а й, можливо, отримає претензії з боку природоохоронних органів та органів з контролю за раціональним використанням та охороною земель. Плюс до всього його можуть звинуватити в неліцензійній діяльності у сфері заготівлі та утилізації відпрацьованих хімджерел струму, яка згідно з п. 75 ст. 9 Закону про ліцензування підлягає ліцензуванню.

** Підтвердження цьому можна знайти, наприклад, у п. 32 р. «А» Жовтого переліку відходів, затвердженого постановою КМУ від 13.07.2000 р. № 1120.

Люмінесцентні лампи

Чи вважаються списані люмінесцентні лампи відходами? Чи потрібно передавати їх на утилізацію спеціалізованим організаціям?

 

Відпрацьовані люмінесцентні лампи повністю відповідають визначенню відходів, наведеному у

ст. 1 Закону про відходи, тому при їх розміщенні суб’єкт господарської діяльності зобов’язаний сплачувати екозбір. Щоправда, тут є один нюанс, і пов’язаний він з особливим статусом відпрацьованих люмінесцентних ламп як небезпечних відходів, що містять ртуть або сполуки ртуті (п. 17 р. «А» Жовтого переліку відходів, затвердженого постановою КМУ від 13.07.2000 р. № 1120).

Точно кажучи, без відповідної ліцензії такі відходи не можна зберігати на території підприємства. Однак Міністерство екології та природних ресурсів України (яке є органом ліцензування у сфері поводження з небезпечними відходами) дозволяє тримати в себе без ліцензії відходи, що утворилися,

протягом 6 місяців до передачі спеціалізованому підприємству (яке має відповідну ліцензію на право здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами) на зберігання, обробку, утилізацію, видалення (лист Міністерства екології та природних ресурсів від 02.04.2003 р. № 2798/26-8). Отже, зберігання відпрацьованих люмінесцентних ламп протягом строку, що не перевищує 6 місяців, не потребує отримання ліцензії, але водночас призводить до необхідності сплати збору за розміщення відходів. Тому, на наш погляд, із відвантаженням списаних ламп спеціалізованим організаціям краще не зволікати. Адже якщо їх списання та передача для утилізації таким організаціям згідно з укладеними з ними договорами відбудуться протягом того самого календарного кварталу, збір за розміщення відходів нараховувати взагалі не доведеться.

 

Сплата збору за розміщення відходів сільгосппідприємствами

Сільськогосподарське підприємство займається свинарством. Чи потрібно сплачувати збір за забруднення навколишнього природного середовища при зберіганні гною?

 

Відповідь на це запитання залежатиме від подальшої долі гною, який, як відомо, є побічною продукцією сільськогосподарського виробництва.

Якщо сільгосппідприємство планує отримати в майбутньому

економічні вигоди від його використання (продати, обміняти або використовувати як органічні добрива для власних земель), то гній визнається активом підприємства. Його оцінка здійснюється за справедливою вартістю або за ціною можливого використання (п. 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Мінфіну від 31.12.99 р. № 318). Такий гній не підпадає під визначення відходів підприємства, тому сплачувати екозбір за його зберігання не потрібно. Найімовірніше, саме цю ситуацію й було розглянуто в давньому листі ДПАУ від 15.04.2005 р. № 3194/6/15-3216. Там було зроблено висновок, що сільськогосподарські підприємства, які займаються розведенням великої рогатої худоби та зберігають гній, не повинні сплачувати збір за розміщення відходів.

Якщо ж гній

не має подальшого використання та просто розміщується на території підприємства, то він уже вважається відходами (тобто потрапляє до сфери регулювання Закону про відходи). Тому в цьому випадку підприємство зобов’язане буде сплатити збір за розміщення відходів, як того вимагає ст. 44 Закону № 1264 та п. 2 Порядку № 303.

Приклад розрахунку збору за розміщення відходів щодо цієї ситуації розглядався в консультації представників головного податкового відомства, опублікованій у журналі «Вісник податкової служби України», 2009, № 16, с. 7. У ній же наводився приклад заповнення податкового розрахунку збору за забруднення навколишнього природного середовища. Як видно з цього прикладу, податківці вважають, що за відходи, які утворилися у вигляді гною, збір потрібно сплачувати двічі:

— уперше — за розміщення відходів;

— удруге — за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарним джерелом забруднення (тобто полігоном або сховищем, де розміщується гній).

Відразу зауважимо, що з подвійною сплатою екозбору ми погодитися не можемо. У ситуації, що розглядається, збір слід сплачувати тільки один раз —

за розміщення відходів. Нагадаємо: суми збору, який стягується за розміщення відходів, визначаються за формулою, наведеною в п. 6.4 Інструкції № 162. Очевидно, що в цій формулі є коригуючий коефіцієнт, який ураховує характер обладнання місця розміщення відходів (Ко). Так, якщо спеціальне сховище для побічної сільськогосподарської продукції не забезпечує повного виключення забруднення атмосферного повітря (унаслідок чого в повітря потрапляють метан, аміак тощо), то Ко == 3. При розміщенні гною у спеціально створених місцях складування (полігонах), що забезпечують захист атмосферного повітря та водних об’єктів від забруднення Ко = 1.

І майте на увазі: щоб охарактеризувати місце розміщення відходів та

перевірити правильність використання платниками збору коригуючого коефіцієнта, податківці повинні звернутися до фахівців Мінприроди України, а також отримати висновок посадових осіб Держсанепідслужби України. Про це повідомлялося в консультації представників головного податкового відомства, опублікованій у журналі «Вісник податкової служби України», 2007, № 48.

 

Бухгалтерський та податковий облік

Як відходи, що утворилися в діяльності підприємства, а також збір за їх розміщення відображаються в податковому та бухгалтерському обліку?

 

Відходи

. Почнемо з того, що відходи залежно від можливості використання в господарській діяльності підприємства поділяються на зворотні та незворотні. Відповідно до п. 2.13 Методрекомендацій № 2 зворотними відходами виробництва є залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів та інших видів матеріальних цінностей, що утворилися у процесі виробництва продукції (робіт, послуг), втратили повністю або частково споживчі властивості початкового матеріалу (хімічні та фізичні) та через це використовуються з підвищеними витратами (зниженням виходу продукції) або зовсім не використовуються за прямим призначенням. Зверніть увагу: від використання зворотних відходів можна отримати економічну вигоду.

Незворотні відходи

не може бути використано в діяльності підприємства або реалізовано. Ці відходи неможливо застосувати через втрату ними своїх споживчих властивостей. Як правило, саме від них підприємства позбуваються шляхом утилізації або видалення. Про облік незворотних відходів зараз і поговоримо.

У бухгалтерському обліку незворотні відходи

активом не визнаються і обліковуються на підприємстві тільки в кількісному виразі. Це прямо випливає з п. 2.13 Методрекомендацій № 2.

В операціях з відходами, які не мають подальшого використання за місцем їх утворення (незворотними відходами), необхідно керуватися нормами

Закону про відходи. Так, згідно з п. «г» ст. 17 зазначеного документа суб’єкти господарської діяльності зобов’язані виявляти та вести первинний поточний облік кількості, типу і складу відходів на основі матеріально-сировинних балансів виробництва. При цьому під веденням матеріально-сировинних балансів розуміється наявність на підприємстві відповідного планування виробництва продукції та її обліку, а також відповідного нормування утворення відходів, їх обліку та обліку їх переміщення за межі підприємства (див. листи Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 22.05.2008 р. № 6540/20/10-08 та Міністерства промислової політики України від 27.05.2008 р. № 15/2-3-319 // «Податки та бухгалтерський облік, 2008, № 58). Сьогодні кількісний облік утворення та розміщення відходів ведеться за типовою формою № 1-ВТ, затвердженою наказом Мінприроди від 07.07.2008 р. № 342. Докладно про порядок її заповнення можна прочитати у статті «Первинний облік відходів та упаковки за єдиною формою», опублікованій у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 85.

Як бачимо, до обов’язків підприємства входить не просто підрахунок кількості утворених відходів, а й їх планування через установлення норм.

Розподіл незворотних відходів на нормативні (вони відповідають установленим на підприємстві нормам відходів сировини, матеріалів і напівфабрикатів, що утворилися у процесі діяльності) та наднормативних (вони перевищують установлені норми) впливають і на

податковий облік.

Так, проблем з нормативними незворотними відходами не виникає. Їх утворення не призводить до зменшення валових витрат, раніше відображених при придбанні сировини та матеріалів. Із цим згодні і представники головного податкового відомства, які у своєму

листі від 08.12.2005 р. № 12060/6/15-0316 зазначили таке: «…якщо нормативними актами встановлені нормативи втрат матеріалів, запасів при виробництві продукції, то вартість таких запасів у межах установлених норм залишається у складі валових витрат підприємства».

Щодо наднормативних витрат, то, найімовірніше, податківці не визнають їх у складі валових витрат як використані не в господарській діяльності. Із цієї ж причини вимагатимуть відсторнувати й податковий кредит. Докладніше див. статтю «Обрізки, ошмаття, недогризки, помиї: (а також клаптики, шлаки, стружка, зола та інші скарби) ну як же без 5.9…»// «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 103, с. 40.

Збір за розміщення відходів.

У бухгалтерському обліку збір за розміщення відходів обліковується на окремому рахунку субрахунку 641 «Розрахунки за податками»:

— нарахування збору в межах ліміту відображається проводкою Дт 92 — Кт 641/Збір за забруднення, а у частині, що перевищує ліміт — записом Дт 949 — Кт 641/Збір за забруднення;

— перерахування збору до бюджету реєструється проводкою Дт 641/Збір за забруднення — Кт  311.

Щодо відображення збору в податковому обліку, то

вся сума збору (нарахована за розміщення відходів у межах ліміту та понад нього) збільшить валові витрати підприємства на підставі п.п. 5.2.5 Закону про податок на прибуток як сума збору, установленого Законом про систему оподаткування (п. 14 ч.1 ст. 14). Щоправда, представники ДПАУ дотримуються із цього приводу іншої точки зору. Так, у листі від 24.04.2008 р. № 8682/7/15-0217 // «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 90 вони зазначили, що сума збору за розміщення відходів, обчисленого за понадлімітні обсяги, не відноситься до складу валових витрат. Аргументом є останній абзац ст. 43 Закону № 1264, згідно з яким збір за використання природних ресурсів у межах лімітів відноситься до валових витрат виробництва, а за понадлімітне використання — стягується за рахунок прибутку, який залишається у розпорядженні підприємств.

Ми не можемо погодитися з таким підходом. По-перше,

Закон № 1264 не є Законом про податок на прибуток і не може встановлювати правила оподаткування. По-друге, установлення додаткових обмежень щодо включення витрат підприємства до складу валових витрат, крім тих, що встановлено Законом про податок на прибуток, прямо заборонено п. 5.11 зазначеного документа. До того ж 10-кратний розмір збору за розміщення відходів не можна розглядати як штрафну санкцію. Він є платою, яка стягується із суб’єкта господарської діяльності за певних умов, установлених п. 5.4. Інструкції № 162.

На цьому ми завершуємо розмову про збір за розміщення відходів. Звісно, у межах однієї статті неможливо висвітлити всі аспекти цієї багатогранної теми. Тому, якщо у вас виникнуть запитання, пишіть нам. Ми обов’язково проаналізуємо вашу ситуацію та відповімо на шпальтах газети.

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал
stop

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Увійдіть, щоб читати більше! Авторизовані користувачі одержують безкоштовно 5 статей на місяць