Дозволи на експлуатацію джерел забруднення
Виявляється, що визначитися з правильною класифікацією джерела забруднення атмосферного повітря — це тільки півсправи. Друга її частина — розібратися з необхідністю тих чи інших дозвільних документів на їх експлуатацію таких джерел та процедурою отримання зазначених документів, щоб заздалегідь убезпечити себе від можливих санкцій за їх відсутність. Давайте розбиратися разом.
Сергій КАМЕНСЬКИЙ, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»
Дозвільні документи на експлуатацію пересувних джерел забруднення
Які дозвільні документи слід мати суб’єкту господарювання на експлуатацію пересувних джерел забруднення, що здійснюють викиди в атмосферу забруднюючих речовин?
Щодо тих
пересувних джерел, які насправді є транспортними засобами, слід зауважити, що ст. 5 Закону № 2707 передбачено встановлення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел. При цьому під таким нормативом розуміють гранично допустиму кількість забруднюючої речовини у відпрацьованих газах пересувного джерела, що відводиться в атмосферне повітря (ст. 1 Закону № 2707).Зазначені нормативи розробляються для кожного типу пересувних джерел, що експлуатуються на території України, з урахуванням сучасних технічних рішень щодо зменшення утворення забруднюючих речовин, зниження рівнів впливу фізичних факторів, очищення відпрацьованих газів та економічної доцільності (
ст. 9 Закону № 2707).Наведені норми на практиці означають, що будь-яких
спеціальних вимог до оформлення додаткових дозволів на експлуатацію пересувних джерел забруднення, крім державної реєстрації транспортних засобів, законодавством не встановлено.Водночас варто мати на увазі, що
всі колісні транспортні засоби (КТЗ), зареєстровані підрозділами Державтоінспекції, повинні з певною періодичністю проходити державний технічний огляд, процедуру проведення якого встановлено Порядком № 606. Відповідно до п. 5 цього Порядку техогляд транспортних засобів передбачає, зокрема, перевірку їх технічного стану. У ході такої перевірки має встановлюватися, серед іншого, відповідність екологічних характеристик КТЗ вимогам законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища (п. 9 Порядку № 606). У разі виявлення невідповідності талон технічного огляду не видається (п. 14 Порядку № 606), У свою чергу, згідно з п. 19 цього Порядку експлуатація транспортного засобу без зазначеного талона забороняється.Аналогічні вимоги щодо відповідності технічного стану вимогам правил, нормативів та стандартів, що стосуються у тому числі й охорони навколишнього природного середовища, висуваються також до
великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів (див. п. 7 Порядку № 9). При цьому зазначені транспортні засоби вважаються такими, що не пройшли державний техогляд, якщо при їх обстеженні було виявлено, що вміст шкідливих речовин у відпрацьованих газах або їх димність перевищує встановлені стандартами норми (п. 10 Порядку № 9). Великотоннажні та інші технологічні транспортні засоби, що не пройшли техогляд, як і КТЗ, до подальшої експлуатації не допускаються.Те ж саме встановлено і для
тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки та інших механізмів — їх технічний стан також має відповідати вимогам чинних нормативних документів з охорони навколишнього природного середовища (див. п. 1.3 Вимог № 316).На щастя, щодо газонокосарок, ланцюгових пил, бензопил та подібних до них пересувних джерел забруднення ані державна реєстрація, ані державний техогляд не проводяться. Але навіть в цьому випадку
випуск таких механізмів в експлуатацію (так само, як і автомобілів, літаків, суден та інших пересувних засобів та установок), у ході якої вміст забруднюючих речовин у відпрацьованих газах, а також рівень впливу фізичних факторів, що здійснюється ними під час роботи, перевищують установлені нормативи, вважається адміністративним правопорушенням. Штраф за таке порушення на посадових осіб та громадян — суб’єктів господарської діяльності передбачено ст. 80 КУпАП та становить від 80 до 100 нмдг, тобто від 1360 до 1700 грн.
Дозвіл на викиди стаціонарними джерелами забруднення
Як чинне природоохоронне законодавство регулює експлуатацію стаціонарних джерел забруднення?
Аналогічно нормативам, які встановлюються щодо пересувних джерел забруднення та про які зазначалося вище, відповідні нормативи у сфері охорони атмосферного повітря передбачено і для стаціонарних джерел. Так, відповідно до
ст. 5 Закону № 2707 встановлюються:—
нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел;—
нормативи гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел.Однак тільки цим законодавче регулювання процесу експлуатації стаціонарних джерел не обмежується.
Частиною 5 ст. 11 Закону № 2707 визначено, що викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися тільки після отримання спеціального дозволу. Такий дозвіл видається територіальним відділенням органу виконавчої влади з питань екології і природних ресурсів (Мінприроди) за узгодженням з територіальним відділенням органу виконавчої влади з питань охорони здоров’я.Дозвіл на викиди забруднюючих речовин
в атмосферне повітря видається за умови:— неперевищення протягом строку його дії встановлених нормативів екологічної безпеки;
— неперевищення нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел;
— дотримання вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин.
Як перевіряється дотримання таких вимог? Згадані територіальні відділення органів виконавчої влади проводять спостереження за станом атмосферного повітря на предмет дотримання нормативів екологічної безпеки. Якщо на певній підконтрольній території нормативи перевищено, то вживаються заходи щодо зниження викидів забруднюючих речовин суб’єктами господарювання.
Механізм проведення та оплати робіт, пов’язаних з видачею дозволів на викиди, визначено
Порядком № 302, відповідно до п. 2 якого дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами — це офіційний документ, що дає право підприємствам, установам, організаціям та громадянам-підприємцям експлуатувати об’єкти, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, за умови дотримання встановлених відповідних нормативів гранично допустимих викидів та вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин протягом визначеного в дозволі строку. Тут же встановлено, що дозвіл видається суб’єкту господарювання — власнику стаціонарного джерела викидів, з якого надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші.Разом із тим слід звернути увагу, що в
п. 1.9 Інструкції № 108 під суб’єктом господарювання, який повинен отримувати дозвіл на викиди, розуміється фізична або юридична особа, яка керує або контролює устаткування, у тому числі особа, якій згідно із законодавством передані права володіти та користуватися устаткуванням, а також забезпечувати його технічне функціонування. Отже, у разі передачі в оренду того чи іншого стаціонарного джерела забруднення (у вигляді цілісного майнового комплексу або окремого агрегату чи установки) спецдозвіл зобов’язаний отримувати орендар такого джерела забруднення. Зауважимо, що податківці мають із цього приводу таку саму думку (див. «Вісник податкової служби України», 2008, № 40, с. 37).Що ж у практичному плані означає вимога про отримання зазначеного вище спеціального дозволу на викиди? Для його отримання суб’єкт господарювання повинен (
п. 4 Порядку № 302):— оформити
заяву;— підготувати
документи, в яких обґрунтовані обсяги викидів забруднюючих речовин (такі документи є невід’ємною частиною заяви на отримання дозволу на викиди, що передбачено п. 1.3 Інструкції № 108);— провести
інвентаризацію стаціонарних джерел, викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, видів та обсягів таких викидів, пилогазоочисного обладнання (методичні вказівки щодо змісту та оформлення необхідних документів для складання звіту з інвентаризації викидів забруднюючих речовин, які утворюються на підприємстві з урахуванням технологічного процесу та його особливостей, наведено в Інструкції № 7);— провести оцінку впливу викидів забруднюючих речовин на стан атмосферного повітря на межі санітарно-захисної зони;
—
розробити плани заходів щодо досягнення встановлених нормативів гранично допустимих викидів для найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин; охорони атмосферного повітря на випадок виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; ліквідації причин і наслідків забруднення атмосферного повітря; остаточного припинення діяльності, пов’язаної з викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря, та приведення місця діяльності в задовільний стан; запобігання перевищенню встановлених нормативів гранично допустимих викидів у процесі виробництва; здійснення контролю за дотриманням установлених нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин та умов дозволу на викиди;—
обґрунтувати розміри нормативних санітарно-захисних зон, провести оцінку витрат, пов’язаних з реалізацією заходів щодо їх створення;— провести оцінку та аналіз витрат, пов’язаних із реалізацією запланованих заходів щодо запобігання забрудненню атмосферного повітря;
—
підготувати інформацію про намір отримати дозвіл для ознайомлення з нею громадськості і відповідно до п. 5 Порядку № 302 розмістити таку інформацію в місцевих друкованих ЗМІ із зазначенням адреси місцевої держадміністрації, куди можна надсилати зауваження громадських організацій та окремих громадян.Які
документи потрібно подати для отримання дозволу? У пакеті документів наводиться вичерпна інформація про підприємство, його діяльність, місце розташування, а також про джерела викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря та їх параметри, установки очищення газів, їх технічний стан та середню ефективність роботи, параметри газопилового потоку, джерела залпових та неорганізованих викидів тощо.Конкретний склад документів з обґрунтуванням обсягів викидів
, визначається розд. 2 Інструкції № 108 з урахуванням того, що об’єкти, для яких розробляються такі документи, поділяються на три групи:а)
перша група — об’єкти, які взяті на державний облік* і мають виробництва або технологічне устаткування, на яких повинні впроваджуватися найкращі доступні технології та методи керування;б)
друга група — об’єкти, що узяті на державний облік і не мають виробництв або технологічного устаткування, на яких повинні впроваджуватися найкращі доступні технології та методи керування;в)
третя група — об’єкти, які не входять до першої та другої груп.* Зауважимо, що необхідність узяття на державний облік об’єктів, які здійснюють або можуть здійснити шкідливий вплив на здоров’я людей та на стан атмосферного повітря, установлена ст. 31 Закону № 2707, а порядок ведення такого обліку визначено постановою КМУ від 13.12.2001 р. № 1655.
Зрозуміло, що
найбільш суворі вимоги висуваються до документації, яка стосується викидів стаціонарними джерелами, віднесеними до першої групи. Не перелічуючи документи, які повинні розроблятися для об’єктів кожної із зазначених груп, звернемо увагу на роз’яснення Мінприроди України, надане листом від 30.01.2007 р. № 842/10/2-8. Воно буде корисним для суб’єктів господарювання, які здійснюють викиди в атмосферу котельними, а таких, насправді, — переважна більшість.Як зазначається в
листі, котельні (теплові станції, що мають одну або декілька теплових установок, які споживають органічне паливо та виробляють теплову енергію), для яких розробляються документи, що обґрунтовують обсяги викидів, для отримання дозволу на викиди слід розподілити на три групи:а)
перша група — котельні, у складі яких є технологічне устаткування (котлоагрегат, газотурбінна установка, установка комбінованого циклу тощо), призначене для вироблення теплової, механічної енергії, у тому числі і когенераційні установки, шляхом перетворення хімічної енергії палива, загальна сумарна потужність якого більше 50 МВт. Склад документів передбачено розд. 2 Інструкції № 108;б)
друга група — котельні, загальна сумарна потужність яких менше 50 МВт та які взяті на державний облік. Склад документів передбачено розд. 2 Інструкції № 108, за винятком пп. 2.11 і 2.15 цієї Інструкції. Для цих котельних найкращі доступні технології та методи керування не розробляються, а з метою реалізації вимог щодо скорочення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря розробляються та впроваджуються заходи, передбачені в типових проектах;в)
третя група — котельні, загальна сумарна потужність яких менше 50 МВт та які не взяті на державний облік.В іншому
листі Мінприроди від 08.11.2007 р. № 12052/11/10-07 порушується важливе питання про кількість дозволів на викиди, які повинен отримувати суб’єкт господарювання, що має філії. Очевидно (і це підтверджується зазначеним листом), у разі, коли відокремлені підрозділи розташовані в різних населених пунктах, для кожного підрозділу знадобиться окремий дозвіл на викиди.Якщо
ж у межах одного населеного пункту відстань між відокремленим підрозділом та основною територією підприємства не перевищує 500 метрів, то вони вважаються одним об’єктом і дозвіл на викиди при цьому теж буде один для головного підприємства та його підрозділу. Інакше суб’єкту господарювання доведеться оформляти окремі дозволи для кожного з підрозділів, навіть якщо вони і знаходяться в одному населеному пункті.Завершуючи відповідь на запитання, зауважимо, що
підготовку пакета документів з обґрунтуванням обсягів викидів підприємство може здійснити самостійно або ж доручити організації, що спеціалізується на підготовці таких документів. При цьому важливо врахувати, що згідно зі ст. 11 Закону № 2707 розробкою документів, що обґрунтовують обсяги викидів стаціонарними джерелами забруднення, мають право займатися тільки спеціальні організації. Їх перелік визначає центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. Чинний на сьогодні такий перелік доступний на сайті Мінприроди України за посиланням http://www.menr.gov.ua/documents/PerelikReestrSvid250609.rar.Відповідно до
п. 13 Порядку № 302 виконання робіт, пов’язаних з підготовкою документів, в яких обґрунтовуються обсяги викидів, здійснюється на договірних засадах. При цьому безпосередньо видача самого дозволу на викиди повинна відбуватися безоплатно, про що йтиметься при відповіді на наступне запитання.
Дозвіл на викиди — документ дозвільного характеру
Чи є дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами документом дозвільного характеру? Якщо так, то які особливості видачі таких документів слід мати на увазі суб’єктам господарювання при отриманні зазначеного дозволу?
Вочевидь, відповіді на ці запитання слід шукати в чинному законодавстві про дозвільну систему. На сьогодні основним законодавчим актом у цій сфері є
Закон № 2806 (з урахуванням останніх змін до нього, що набрали чинності 1 квітня), в якому під документом дозвільного характеру розуміється дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ, який дозвільний орган зобов’язаний видати суб’єкту господарювання в разі надання йому права на проведення певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та без наявності якого суб’єкт господарювання не може провадити певні дії зі здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.Досить важливими є норми
ч. 1 ст. 4 Закону № 2806, відповідно до яких виключно законами, що регулюють відносини, пов’язані з отриманням документів дозвільного характеру, установлюються:—
необхідність отримання документів дозвільного характеру та їх види;—
дозвільний орган, уповноважений видавати такі документи;—
платність або безоплатність їх видачі (переоформлення, видачі дубліката, анулювання);—
строк видачі або надання письмового повідомлення про відмову у видачі документа дозвільного характеру;—
вичерпний перелік підстав для відмови у видачі, переоформленні, видачі дубліката, анулювання такого документа;—
строк дії документа дозвільного характеру або необмеженість строку його дії, а також можливість застосування декларативного принципу.Не викликає сумнівів, що
дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами є дозвільним документом у термінах Закону № 2806. Це підтверджується складеним Держкомпідприємництва переліком* законодавчо встановлених вимог на отримання дозвільних документів станом на 05.10.2006 р., в якому серед інших фігурує й зазначений дозвіл.* Із цим переліком читачі можуть ознайомитися на офіційному сайті Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва (www.dkrp.gov.ua).
Водночас
Законом № 2707 установлено тільки необхідність отримання такого дозволу та дозвільний орган, уповноважений його видавати. Решта з перелічених вимог, що висуваються Законом № 2806 до будь-якого документа дозвільного характеру, а отже, і щодо дозволу на викиди, у Законі № 2707 відсутні. Отже, слід застосовувати загальні норми, наведені, зокрема, у ст. 41 Закону № 2806.Тим часом,
п. 3 Порядку № 302 установлено, що дозвіл на викиди видається безоплатно на строк не менше п’яти років. Отже, у частині несправляння плати за видачу дозволу норми Порядку № 302 не вступають у протиріччя з відомим листом Держкомпідприємництва від 01.10.2006 р. № 7121, в якому, зокрема, зазначалося таке: якщо законом закріплена необхідність отримання документа дозвільного характеру, але не встановлена платність або безоплатність його видачі, дозвільний орган повинен видати такий документ безоплатно.Зазначимо декілька слів про встановлення строку дії дозволу на викиди в підзаконному акті, тобто в
Порядку № 302 за відсутності вказівки на такий строк у самому Законі № 2707. Річ у тім, що норма ч. 1 ст. 4 Закону № 2806 щодо необхідності встановлення такого строку або безстроковості дозвільного документа виключно в законі почала діяти зовсім недавно — із 1 квітня поточного року, і, природно, Держкомпідприємництва ще не встиг відреагувати на це нововведення. Однак, за аналогією з іншими ліберальними висновками згаданого листа цього держоргану від 01.10.2006 р. № 7121, напрошується такий висновок: дозвіл на викиди стаціонарними джерелами забруднюючих речовин має бути безстроковим.Допоки ж позиція Держкомпідприємництва з цього приводу невідома, рекомендуємо суб’єктам господарювання завчасно потурбуватися про
продовження строку дії дозволу на викиди. Відповідні роз’яснення з цього приводу надано в п. 1 листа Мінприроди України від 30.01.2009 р. № 1127/11/10-09. У ньому зазначається, що п. 11 Порядку № 302 прямо передбачена можливість такого продовження. Для цього суб’єкт господарювання повинен не пізніше ніж за 30 календарних днів до дня закінчення дозволу, подати заяву до територіального органу Мінприроди, що видав дозвіл, та установи державної санітарно-епідеміологічної служби. У разі виконання цієї умови уповноважені держоргани приймають рішення про продовження строку дії такого дозволу.Якщо ж заявником буде порушено вимоги
п. 11 Порядку № 302 щодо завчасного подання заяви, то засмучуватися через це не варто, — дозвіл суб’єкту господарювання все одно буде продовжено. Мінприроди в тому ж листі зазначає, що нормативними актами не встановлено, як слід приймати рішення про продовження строку дії відповідного дозволу в разі такого порушення.Разом із тим, відмова у продовженні дозволу на викиди за такими суто формальними ознаками призведе до неможливості функціонування суб’єкта господарювання, що, з одного боку, спричинить безробіття та соціальну напруженість у відповідному регіоні, а з іншого — не приведе до істотного поліпшення стану навколишнього середовища та не підвищить рівень його екологічної безпеки. У зв’язку з цим Мінприроди пропонує
продовжувати відповідні дозволи, керуючись принципами обґрунтованості та пропорційності при прийнятті рішення. Те саме стосується і продовження строку дії дозволу на викиди в разі потреби доопрацювання документів, які додаються до заяви на отримання зазначеного дозволу.Тим часом, слід розуміти, що
несвоєчасне подання суб’єктом господарювання заявки про продовження строку дії дозволу є порушенням чинного законодавства, за яку посадову особу такого суб’єкта може бути притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 78 КУпАП (порушення порядку здійснення викиду забруднюючих речовин в атмосферу або впливу на неї фізичних та біологічних факторів), оскільки така особа зобов’язана була заздалегідь потурбуватися про продовження строку дії дозволу. Якщо ж таке порушення призвело до виникнення небезпеки для життя, здоров’я людей або для навколишнього середовища, то посадову особу може бути притягнуто навіть до кримінальної відповідальності за ст. 241 Кримінального кодексу України (забруднення атмосферного повітря). Докладніше про відповідальність за порушення законодавства про охорону атмосферного повітря йтиметься в наступному розділі.А як
бути суб’єкту господарювання, якщо протягом часу, необхідного для підготовки документів на отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, йому доводиться працювати без такого дозволу? У п. 2 листа Мінприроди України від 30.01.2009 р. № 1127/11/10-09 зазначається: у разі продовження строку дії дозволу такий суб’єкт вважається таким, що має дозвіл, у зв’язку з чим для притягнення його до будь-якого виду відповідальності підстав немає.Варто відзначити підхід Мінприроди до
притягнення суб’єкта господарювання до еколого-правової відповідальності у вигляді обмеження або припинення його діяльності, якщо він уже отримав дозвіл або продовжив раніше отриманий. Оскільки порушення чинного законодавства в цьому випадку вже усунено, то, як указується в тому ж листі, застосування санкцій до такого суб’єкта видається безпідставним. Зауважимо, що такі види відповідальності, як обмеження, тимчасова заборона (припинення) або припинення господарської діяльності, пов’язаної з порушенням умов та вимог до викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, передбачених дозволами, установлено ст. 12 Закону № 2707, а також п.п. «в» п. 4 Порядку № 2751.Якщо ж дозволу на викиди забруднюючих речовин у суб’єкта господарювання поки що немає, але триває процес розгляду та погодження матеріалів, які обґрунтовують обсяги викидів, для отримання відповідного дозволу, та з дій суб’єкта вбачається, що він вживає всіх залежних від нього заходів для отримання такого дозволу у найкоротші строки, то підстав для застосування до нього санкцій у вигляді обмеження або призупинення його діяльності також не буде. І навпаки, у разі безпідставного зволікання з отриманням дозволу або повної відсутності якихось кроків для його отримання з боку суб’єкта господарювання застосування таких санкцій вважатиметься правомірним.
Повернемося до
процедури отримання спецдозволу на викиди, яку визначено Порядком № 302 (пп. 6 — 8). Після подання заяви разом із пакетом перелічених вище документів на першому етапі відбувається їх погодження в установі держсанепідемслужби, якій для цього відведено 30 календарних днів із дати надходження документів. За відсутності зауважень ця установа готує висновок щодо видачі дозволу, який надається суб’єкту господарювання. У разі наявності зауважень документи повертаються заявнику з викладенням їх змісту та зазначенням строку повторного подання.Місцеві держадміністрації
розглядають зауваження громадських організацій, у разі потреби організовують проведення їх публічного обговорення та протягом 30 календарних днів із дати опублікування інформації про намір суб’єкта господарювання отримати дозвіл повідомляють про це територіальний орган Мінприроди. Той, у свою чергу, аналізує зауваження та за необхідності пропонує суб’єкту господарювання врахувати їх під час підготовки дозволу до видачі.Як можна зрозуміти з
п. 8 Порядку № 302, терорган Мінприроди розглядає заяву та документи на отримання дозволу протягом тих же 30 календарних днів, тобто паралельно з процедурами їх погодження із санепідемслужбою та публічним обговоренням зауважень громадськості та в разі позитивного результату видає дозвіл на викиди суб’єкту господарювання.Як бачимо,
строк видання спецдозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферу стаціонарними джерелами, встановлений підзаконним актом (Порядком № 302), а не законом, і становить 30 календарних днів замість десяти робочих днів, про які йдеться в ч. 1 ст. 41 Закону № 2806. При цьому не зовсім зрозуміло, чи має право суб’єкт господарювання, який подав усі документи для отримання спецдозволу на викиди та не отримав такого дозволу, скористатися принципом мовчазної згоди, задекларованим у Законі № 2806, і якщо так, то через який час (20 робочих днів (10 + 10), як установлено ч. 6 ст. 41 Закону № 2806, чи 30 календарних днів відповідно до Порядку № 302) можна починати експлуатацію стацджерела забруднення.Підзаконним актом врегульовано і процедуру
перегляду строку дії дозволу на викиди (п. 9 Порядку № 302), а також установлено підстави для його анулювання (п. 10 цього Порядку). У зв’язку з цим слід мати на увазі, що загальні підстави для анулювання документа дозвільного характеру містяться в ч. 7 ст. 41 Закону № 2806. Це означає, що за наявності розбіжностей у правовому регулюванні між нормами Порядку № 302 та Закону № 2806 перевага повинна віддаватися вимогам останнього.І наостанок звертаємо увагу суб’єктів господарювання, що чинним природоохоронним законодавством будь-яких обмежень щодо видачі дозволу на викиди не передбачено. Це означає, що
кожний власник (орендар) стаціонарного джерела забруднення має отримати дозвіл у встановленому порядку незалежно від виробничої потужності такого джерела, режиму його роботи, обсягу викидів забруднюючих речовин в атмосферу та інших параметрів. Інакше кажучи, будь-який стаціонарний об’єкт, що забруднює атмосферне повітря, не можна експлуатувати без спецдозволу на викиди. Факт такої експлуатації спричинює застосування до суб’єкта господарювання відповідних штрафів та санкцій, про що ми розповімо, відповідаючи на наступне запитання.
Відповідальність за експлуатацію стаціонарних джерел без дозволу
Які штрафи та санкції передбачено чинним законодавством у разі, якщо підприємство не має дозволу на викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними джерелами?
Як уже зазначалося, відповідно до
ст. 11 Закону № 2707 викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу.Статтею 33 Закону № 2707
установлено, що особи, винні у викидах забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціально уповноважених на те органів виконавчої влади, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. У зв’язку з цим слід насамперед ознайомитися з приписами ст. 78 КУпАП, якою визначено, що викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціально уповноважених на те державних органів або недотримання вимог, передбачених наданим дозволом, інші порушення порядку здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря або перевищення технологічних нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин та нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел під час експлуатації технологічного устаткування, споруд і об’єктів тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від 5 до 8 нмдг, тобто від 85 до 136 грн.Крім того,
ст. 34 Закону № 2707 передбачено відшкодування шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря. Причому в листі Мінекоресурсів від 30.04.2002 р. № 10-10/124/11 зазначається, що ця норма не містить жодних обмежень щодо суб’єктного складу порушників, тому може бути застосована до будь-якого підприємства, зрозуміло, за наявності факту порушення.Скажемо більше: у
листі ВГСУ «Про результати вивчення та узагальнення судової практики вирішення господарськими судами спорів, пов’язаних з охороною навколишнього природного середовища» від 01.01.2009 р. підкреслюється, що застосування відповідальності за порушення природоохоронного законодавства має свої особливості, які визначено ст. 69 Закону № 1264. Зокрема, цією статтею встановлено, що шкода, завдана внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, у повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.В одній із давніх консультацій (див. «Вісник податкової служби України», 2002, № 31, с. 44) податківці наполягали на тому, що підприємство, яке здійснювало викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, не отримавши на це дозвіл, має
нарахувати та сплатити до бюджету збір за забруднення навколишнього природного середовища виходячи з фактичних обсягів викидів, нормативів збору та коригуючих коефіцієнтів, визначених Порядком № 303. У разі несплати цього збору такому підприємству погрожували застосуванням штрафних санкцій, передбачених ст. 17 Закону № 2181.Не заперечуючи в цілому проти такого підходу податкових органів, слід зауважити, що розрахунок екозбору за викиди в атмосферу стаціонарними джерелами забруднення сам по собі є досить нетривіальним завданням, а
без наявності дозволу на викиди виконати такий розрахунок практично неможливо, оскільки такий дозвіл є джерелом вихідних даних для розрахунку (докладно про нюанси зазначеного розрахунку див. у статті на с. 16 сьогоднішнього номера). У зв’язку з цим доволі примарним є застосування до суб’єкта господарювання штрафів, установлених ст. 17 Закону № 2181, оскільки контролюючі органи самостійно нарахувати такий збір теж не зможуть.Проте сказане не означає, що викиди в атмосферу без дозволу можна здійснювати безкарно, оскільки шкоду, завдану в цьому випадку навколишньому природному середовищу, відшкодувати все ж доведеться (її розрахують фахівці Мінприроди, користуючись спеціальною
Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі унаслідок наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затвердженою наказом Мінекобезпеки України від 18.05.95 р. № 38). Крім того, у разі необхідності подальшої експлуатації стаціонарного джерела суб’єкту господарювання доведеться отримати і відповідний дозвіл. А це, у свою чергу, відкриває податківцям шлях до нарахування екозбору (причому, без строку давності, якщо до цього підприємство звіт з цього збору не подавало) та застосування численних фінансових санкцій за ст. 17 Закону № 2181.Окремий інтерес становить висновок, зроблений ВГСУ в листі від 01.01.2009 р., про те, що суми відшкодування шкоди, завданої державі порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, не є адміністративно-господарськими санкціями за порушення порядку ведення господарської діяльності (див. ст. 238 ГКУ). На думку суду, відповідальність за порушення законодавства, зокрема, про охорону атмосферного повітря у вигляді відшкодування завданої шкоди має цивільний характер, отже, до таких правовідносин не можуть застосовуватися норми ГКУ про адмінгоспсанкції. Викладене означає, що строк стягнення відшкодування такої шкоди не може обмежуватися шістьма місяцями з дня виявлення порушення, але не пізніше одного року з дня порушення цим суб’єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, як це передбачено ст. 250 ГКУ щодо адмінгоспсанкцій.
