Техобслуговування, ремонт та поліпшення основних засобів: принципові відмінності
Напевно, ніхто не заперечуватиме, що від правильної класифікації тих чи інших витрат, спрямованих на підтримання об’єкта основних засобів (фондів) у належному стані, залежить порядок їх відображення в податковому та бухгалтерському обліку підприємства. Про те, як розмежувати поняття «технічне обслуговування», «ремонт» та «поліпшення» основних фондів, якими документами при цьому слід керуватися, ви дізнаєтеся із запропонованої статті.
Марина КОВЕНКО, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»
Спершу нагадаємо, чому так важливо вміти розмежовувати витрати на технічне обслуговування, ремонт та поліпшення основних засобів (фондів).
По-перше
, це важливо для податкового обліку. Якщо витрати на утримання, обслуговування та експлуатацію власних основних фондів (до яких належать і витрати на технічне обслуговування) відразу потрапляють до складу валових витрат (підстава — п.п. 5.2.1 Закону про податок на прибуток), то витрати на поліпшення збільшують валові витрати з певними обмеженнями, установленими нормами абзаців першого і другого п.п. 8.7.1 Закону про податок на прибуток. Нагадаємо, що відповідно до них:1) частина витрат на поліпшення ОФ у межах 10 % ліміту включається до складу валових витрат;
2) витрати, що перевищили 10 % ліміт, розподіляються пропорційно сумі фактично понесених витрат на поліпшення ОФ груп 2, 3, 4 або окремих об’єктів основних фондів групи 1 та збільшують балансову вартість основних фондів відповідних груп або окремих об’єктів ОФ групи 1 станом на початок розрахункового кварталу.
По-друге
, правильна класифікація перелічених витрат вплине і на бухгалтерський облік: якщо всі види ремонту та технічного обслуговування включаються до складу витрат звітного періоду (п. 15 П(С)БО 7), то витрати, пов’язані з поліпшенням об’єкта основних засобів, підлягають капіталізації та збільшують первісну вартість об’єкта (п. 14 П(С)БО 7). Докладніше про податково-облікові особливості витрат на технічне обслуговування, ремонти та поліпшення власних основних засобів (фондів) читайте на с. 13.Незважаючи на всю серйозність проблеми правильного тлумачення понять «ремонт», «поліпшення» та «технічне обслуговування» ні
Закон про податок на прибуток, ні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку не містять чітких критеріїв для їх розмежування. Тому звернемося до інших нормативно-правових актів.Правова природа ремонту та технічного обслуговування по-різному розуміється в різних нормативних документах та багато в чому залежить від різновидів основних засобів (фондів). Найбільш загальні визначення зазначених термінів містить
п. 1.1 ДСТУ 2860-94 «Надійність техніки. Терміни та визначення». Відповідно до норм згаданого пункту ремонтом вважається комплекс операцій з відновлення справності або роботоздатності та відновлення ресурсу об’єкта або його складових. Під технічним обслуговуванням розуміють комплекс операцій або окрему операцію з підтримання справності або роботоздатності об’єкта під час його використання за призначенням, простою, зберігання та транспортування. Фактично, це означає, що ремонт проводиться для відновлення справності або роботоздатності об’єкта, а технічне обслуговування — для підтримання його справності або роботоздатності.Зауважимо, що дія
ДСТУ 2860-94 «Надійність техніки. Терміни та визначення» поширюється на технічні системи, програмні засоби, споруди, машини, апаратуру або їх окремі компоненти, тобто майже на весь спектр видів основних засобів. А отже, він може бути використаний при розгляді питань ремонту та обслуговування, щонайменше, перелічених об’єктів.Щодо «поліпшень», то розшифровку цього терміна можна знайти в
наказі Держкомстату «Про затвердження форми одноразового державного статистичного спостереження № 1-амортизація» від 15.12.2003 р. № 444. У ньому зазначено, що поліпшенням об’єкта основних засобів вважаються витрати, пов’язані з модернізацією, модифікацією, добудовою, дообладнанням, реконструкцією тощо об’єкта основних засобів, у результаті чого збільшуються економічні вигоди, які спочатку очікуються від його використання.Отже, ми навели загальні визначення термінів, що нас цікавлять. Однак для окремих видів основних засобів (як, наприклад, автомобілів та нерухомості) передбачені свої визначення з розшифровкою можливого комплексу операцій. Розглянемо їх докладніше.
Автомобілі
Технічне обслуговування
. Основним нормативним документом, що визначає загальні вимоги до проведення технічного обслуговування та ремонту автомобілів, є Положення № 102. Відповідно до п. 1.3 цього Положення технічне обслуговування є комплексом операцій чи операцією з підтримки роботоздатності або справності виробу під час використання за призначенням, зберігання та транспортування.Розрізняють такі види технічного обслуговування автотранспорту (див. таблицю):
Види технічного обслуговування
| Технічне обслуговування | Стисла характеристика |
| Щоденне обслуговування | Проводиться після роботи автомобіля відповідним технічним персоналом з метою підготовки до подальшої експлуатації |
| Перше та друге технічне обслуговування (ТО-1, ТО-2) | Здійснюється періодично в обов’язковому порядку. Періодичність проведення визначається пробігом автомобіля або періодом часу, що минув з моменту придбання (попереднього ТО) |
| Сезонне технічне обслуговування | Здійснюється двічі на рік — навесні та восени (разом з черговим ТО-2) для підготовки автомобіля до експлуатації у відповідних погодних умовах |
| Технічне обслуговування під час консервації | Виконується для забезпечення збереження автомобіля в період простою та можливості його експлуатації після розконсервації |
| Технічне обслуговування на лінії | Проводиться безпосередньо на лінії |
Відповідно до
п. 3.8 Положення № 102 щоденне обслуговування, технічне обслуговування, а також сезонне технічне обслуговування не належать до поліпшення транспортного засобу.Щоденне обслуговування
включає такі види робіт:1) перевірку технічного стану;
2) виконання робіт щодо підтримання належного зовнішнього вигляду;
3) заправлення експлуатаційними рідинами;
4) усунення виявлених несправностей;
5) санітарну обробку автомобіля.
Перше
та друге технічне обслуговування передбачають контрольно-діагностичні, кріпильні, регулювальні роботи щодо основних агрегатів та систем автомобіля, а також мастильні та очищувальні роботи.Мастильні та очищувальні роботи, що належать до ТО-1, включають:
1) змащування вузлів тертя та перевірку рівня оливи в картерах агрегатів і бачках гідроприводів; перевірку рівня рідини в гідроприводі гальм, виключення зчеплення, рідини в бачках омивача скла;
2) промивання повітряних фільтрів гідровакуумного підсилювача гальм, піддону та фільтрувального елемента повітряних фільтрів двигуна і вентиляції його картера, фільтра грубої очистки палива;
3) спуск конденсату з повітряних балонів пневматичного приводу гальм;
4) в автомобілях з дизелями — злив відстою з паливного бака і корпусів фільтрів тонкої та грубої очистки; перевірку рівня оливи в паливному насосі високого тиску та регуляторі частоти обертання колінчастого вала двигуна;
5) в умовах великої запорошеності — заміну оливи в піддоні картера двигуна, злив відстою з корпусів фільтрів очистки оливи, очищення від відкладень внутрішньої поверхні кришки корпуса фільтра відцентрової очистки оливи;
6) після обслуговування — перевірку роботи агрегатів, вузлів і приладів автомобіля під час руху або на посту діагностування.
При проходженні ТО-2, крім робіт, передбачених першим технічним оглядом, необхідно пройти низку додаткових контрольно-діагностичних, кріпильних, регулювальних робіт, мастильних та очищувальних робіт. Останні, зокрема, включають:
1) очищення і промивання клапана вентиляції картера двигуна, заміну фільтрувального елемента фільтра тонкої очистки оливи (або очищення відцентрового фільтра);
2) прочищення сапунів і доливання (заміну) оливи в картерах агрегатів і бачках гідроприводу автомобіля;
3) після обслуговування — перевірку роботи агрегатів, вузлів, приладів автомобіля на ходу чи на діагностичному стенді.
Сезонне технічне обслуговування
передбачає такі роботи:1) промивання системи охолодження двигуна, паливного бака і продування трубопроводів (восени), радіаторів опалювача кабіни (кузова) і пускового підігрівача;
2) перевірку стану і дії кранів системи охолодження і зливних пристроїв у системах живлення і гальм;
3) зняття акумуляторної батареї для підзаряджування і коригування густини електроліту;
4) зняття карбюратора і паливного насоса, промивання та перевірку стану їх роботи на стенді (восени);
5) зняття паливного насоса високого тиску, промивання та перевірку стану їх роботи на стенді (восени);
6) зняття переривника-розподільника, очищення, перевірку його стану і, за необхідності, регулювання на стенді;
7) зняття генератора і стартера, очищення, продування внутрішньої порожнини, заміну зношених деталей та змащення підшипників;
8) заміну оливи в обладнанні спідометра, перевірку правильності пломбування спідометра і його приводу;
9) перевірку справності датчика включення муфти вентилятора системи охолодження, датчиків аварійних сигналізаторів у системах охолодження і змащування двигуна;
10) перевірку працездатності шторок радіатора, щільності дверей, вікон, установлення (зняття) чохлів утеплення;
11) здійснення сезонної заміни олив відповідно до хімотологічної карти.
Як бачимо, у переліку операцій кожного виду ТО фігурують переважно види робіт, що передбачають перевірку тих чи інших деталей. Що ж до
заміни несправних деталей, то про неї Положення № 102 згадує украй рідко. Прикладом тому є заміна фільтрувального елемента фільтра тонкої очистки оливи (п. 12 додатка Б до Положення № 102) під час проходження ТО-2, а також заміна зношених деталей при проведенні робіт із зняття генератора і стартера в межах сезонного технічного обслуговування (п. 7 додаток В до Положення № 102). Однак це не означає, що решту замін несправних деталей та вузлів автомобіля необхідно прирівнювати до ремонту. Річ у тім, що усунення виявлених несправностей є однією з цілей проведення щоденного техобслуговування (п. 3.5 Положення № 102), яке, як відомо, є складовою частиною кожного наступного виду технічного обслуговування, передуючи їм. Отже, якщо при проведенні того чи іншого виду ТО підприємство понесло витрати на заміну певних деталей або вузлів, то такі витрати повинні розглядатися як витрати на проведення техобслуговування (а не як витрати на ремонт) з усіма валововитратними наслідками, що звідси випливають.Так, якщо в межах ТО-1 при перевірці дії
звукового сигналу, електричних ламп, контрольно-вимірювальних приладів, фар, підфарників, задніх ліхтарів, стоп-сигналу буде виявлено несправність тієї чи іншої деталі, то її заміну можна вважати операцією з технічного обслуговування. Описаний підхід поширюється і на будь-які інші операції із заміни деталей та вузлів автомобіля, що проводяться в межах технічного обслуговування. Виняток становлять операції із заміни одного чи декількох базових агрегатів, такі витрати слід класифікувати як витрати на ремонт транспортного засобу. Докладніше про це можна прочитати у статті «Ремонт і техобслуговування авто: проблеми класифікації та обліку», опублікованій у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 83.Крім орієнтовного складу робіт,
Положення № 102 встановлює і періодичність проведення технічного обслуговування. Так, наприклад, перше технічне обслуговування легкових автомобілів та автобусів необхідно проводити кожні 5000 км пробігу. Щодо вантажних авто, то для них комплекс операцій з підтримки працездатності в межах ТО-1 проводиться кожні 4000 км пробігу.Водночас для багатьох сучасних автомобілів ТО-1 може проводитися з іншою періодичністю: через 10000, 15000 км пробігу або через рік після придбання (якщо автомобіль використовується неінтенсивно). Пояснюється це насамперед тим, що нові технології, які застосовуються в автомобілебудуванні, дозволяють поліпшити їх технічні характеристики та як наслідок зменшити витрати на обслуговування та підтримання працездатності автомобіля. У зв’язку з цим визначальними щодо питань періодичності проведення технічних оглядів та повного складу робіт є інструкції виробника. Усі вони, як правило, наводяться в технічній документації на автомобіль і можуть відрізнятися від вимог
Положення № 102. До речі, про те, що класифікація виконаних робіт здійснюється виходячи з норм Положення № 102 тільки за відсутності експлуатаційної документації на дорожній транспортний засіб, ідеться в п. 24 Правил № 792.Операції із заміни шин та акумуляторних батарей
розглядаються окремо від решти операцій. Це пов’язане насамперед із тим, що вони не належать до реконструкції, модернізації, технічного переозброєння та інших видів поліпшення дорожньо-транспортних засобів (п. 3.19 Положення № 102). Згадок про них немає і в переліку операцій з технічного обслуговування. Тому класифікація операцій із заміни шин та акумуляторних батарей завжди викликала запитання.Слід зауважити, що за своєю суттю ці операції є одним із різновидів робіт,
необхідних для підтримки автомобіля в робочому стані. А тому їх слід розглядати як операції з технічного обслуговування. Як наслідок витрати на заміну шин та акумуляторних батарей можна в повному обсязі включати до валових витрат (підстава — п.п. 5.2.1 Закону про податок на прибуток), а їх вартість ураховувати при перерахунку за п. 5.9.Однак варто попередити наших читачів, що у представників головного податкового відомства із цього приводу є своя думка. Так, у консультації, опублікованій у журналі «Вісник податкової служби України», 2006, № 14, вони зазначили, що до техобслуговування можна віднести лише операції, що здійснюються в межах норм експлуатаційного пробігу. Щодо операцій понад такі норми, то вони прирівнюються до ремонту. Тому витрати на їх проведення відносяться до складу валових витрат лише в межах сум, установлених
п.п. 8.7.1 Закону про податок на прибуток. Щоправда, такий висновок податківці зробили тільки щодо автошин, а от про акумулятори умовчали.Ремонт.
Якщо при проведенні технічного огляду погіршення працездатності автомобіля або поломки окремих його деталей не спостерігаються, то при ремонті справа інша — тут несправності є в обов’язковому порядку.Зрозуміло, що періодичність ремонтних робіт та їх перелік не можна регламентувати нормативно-правовими актами, однак у ході їх проведення необхідно враховувати вимоги
Положення № 102. Згідно з нормами цього Положення ремонт буває поточним та капітальним. Відмінності між цими видами ремонтів полягають у цілях їх проведення та кількості деталей, що заміняються.Поточним ремонтом
вважається ремонт, що виконується для забезпечення або відновлення роботоздатності виробу та полягає в заміні та (або) відновленні окремих частин. До такого ремонту належать роботи з ремонту агрегатів, а також роботи, пов’язані з одночасною заміною не більше двох базових агрегатів (пп. 3.12, 3.13 Положення № 102). Перелік останніх міститься в додатку Г до Положення № 102. До нього входять:1) двигун з картером зчеплення у зборі;
2) коробка передач, роздавальна коробка;
3) гідромеханічна передача;
4) задній міст (вісь);
5) середній міст (вісь);
6) передня вісь (міст);
7) рульове керування;
8) кабіна вантажного та кузов легкового автомобіля;
9) кузов автобуса;
10) рама;
11) підйомне обладнання платформи автомобіля-самоскида.
Капітальним ремонтом
є ремонт, який виконується для відновлення справності та повного або наближеного до повного відновлення ресурсу виробу із заміною чи відновленням будь-яких частин, у тому числі базових. Такий ремонт необхідний для збільшення строку експлуатації автомобіля і може включати роботи, пов’язані із:— заміною кузова — для автобусів та легкових автомобілів;
— заміною рами — для причепів та вантажних автомобілів;
— одночасною заміною не менше трьох базових агрегатів.
Отже, ми виділили головні відмітні особливості поточних та капітальних ремонтів. Сподіваємося, що тепер ви без зусиль зможете правильно класифікувати ті чи інші витрати, що забезпечують безпечне використання авто. Нагадаємо: відповідно до
п. 29 Методрекомендацій № 561, рішення про характер та ознаки ремонтних робіт (тобто чи спрямовані вони на поліпшення об’єкта ОЗ або на підтримку його в робочому стані) приймається керівником підприємства з урахуванням результатів аналізу наявної ситуації та істотності таких витрат.І майте на увазі, що правильна класифікація витрат на ремонт може мати вирішальне значення, наприклад, при проведенні ремонтів
орендованих об’єктів. Це пов’язане насамперед із тим, що за правилами, установленими ст. 776 ЦКУ, поточний ремонт здійснюється орендарем, а капітальний — орендодавцем (звісно, якщо інше не встановлено договором оренди). І якщо орендодавець не здійснює капітальний ремонт у передбачені договором строки або в інші об’єктивно необхідні (розумні) строки, і це ускладнює використання майна, то орендар може або сам відремонтувати річ (із зарахуванням вартості ремонту в рахунок сплати орендних платежів або з вимогою відшкодувати ці витрати), або вимагати розірвання договору та відшкодування збитку.Крім того, від виду ремонту (поточний він чи капітальний) може залежати гарантійний строк та гарантійний пробіг на виконаний ремонт. Для капітальних ремонтів гарантійні параметри, як правило, більші (див. додаток 4 до
Правил № 792).
Об’єкти нерухомості
Роз’яснення термінів «технічне обслуговування», «капітальний ремонт» та «поточний ремонт» житлових приміщень можна знайти в
листах Державного комітету з питань житлово-комунального господарства від 26.01.2005 р. № 4/3-102 та Державного комітету з будівництва та архітектури від 30.04.2003 р. № 7/7-401. Відповідно до них технічним обслуговуванням будівель є комплекс робіт, спрямованих на підтримку справності елементів будівель або заданих параметрів та режимів роботи технічного обладнання. З конкретним переліком робіт, що належать до технічного обслуговування будівель, можна ознайомитися в п. 1.1 Переліку № 150. Так, наприклад, до технічного обслуговування будівлі належать перевірка її протипожежного та санітарно-гігієнічного стану, розшивка дрібних тріщин розчином у мурованих стінах, простукування та зміцнення окремої цегли, яка загрожує падінням, забивання тріщин у місцях примикання підлоги балкона до стіни, зміцнення парапетних огороджень, очищення дахів від сміття та бруду, зміцнення зірваних металевих листів на спусках та окремих покриттях.До
поточного ремонту належить комплекс ремонтно-будівельних робіт, що передбачає систематичну та своєчасну підтримку експлуатаційних якостей і запобігання передчасному зносу конструкцій та інженерного устаткування. При цьому, як зазначив Держкомітет з будівництва та архітектури у згаданому листі, поточний ремонт повинен проводитися з періодичністю, яка забезпечує ефективну експлуатацію будівлі або об’єкта з моменту завершення його будівництва (капітального ремонту) до моменту постановки на черговий капітальний ремонт (реконструкцію). На практиці поточний ремонт будівлі проводиться в міру необхідності для відновлення та підтримки будівлі в робочому стані.Примірний перелік робіт, що проводяться в межах поточного ремонту, наведено в
п. 1.2 Переліку № 150. Зокрема, у ньому зазначені охорона фундаментів від розмивання шляхом ремонту та відновлення в деяких місцях вимощення, а також тротуарів поряд з будівлею; усунення дрібних несправностей у фундаментах стін, не пов’язані з посиленням або перемуруванням фундаменту; дрібний ремонт бетонних та залізобетонних стін в окремих місцях; зміцнення окремих архітектурних деталей, які загрожують падінням, у перемичках, карнизах та інших частинах будівлі, що виступають; ремонт зовнішньої штукатурки в окремих місцях з відбиванням штукатурки, що відстала (не більше 3 % поверхні фасаду), просте фарбування фасаду будівлі вапняними сумішами.Капітальним ремонтом
вважається комплекс ремонтно-будівельних робіт, що передбачає заміну, відновлення та модернізацію конструкцій та обладнання будівель у зв’язку з їх фізичним зносом та руйнуванням, поліпшенням експлуатаційних показників, а також планування будівлі та благоустрою території без зміни будівельних габаритів об’єкта.Перелік робіт, що належать до капітального ремонту, наведено в
п. 2.1 Переліку № 150. До нього, крім усього іншого, увійшли роботи з часткового перекладання (до 15 %) та посилення фундаментів під зовнішніми та внутрішніми стінами, а також стовпами кам’яних та дерев’яних споруд, не пов’язані з надбудовою будівлі; ремонт кам’яних стін і ремонт кам’яного облицювання цоколя та стін (більше 10 облицювальних плиток в одному місці); часткове розбирання існуючих внутрішніх стін та кладка нових (до 25 % загального обсягу), пов’язана з переплануванням приміщень; відновлення зовнішньої штукатурки з подальшим фарбуванням фасадів будівель; суцільне фарбування фасадів будівлі стійкими фарбами; відновлення бетонних, асфальтових, мозаїчних, плиткових, цементних та інших видів підлоги та їх основ. Крім усього іншого, до капремонту відносять заміну вікон та дверей (п. 2.8 Переліку № 150), а також утеплення зовнішніх стін приміщень пінопластом чи іншими утеплюючими матеріалами з подальшим оштукатурюванням та фарбуванням. Докладно про це читайте у статті «Готуємо приміщення до холодів: що в обліку?», опублікованій у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 92, с. 25.Загалом можна зазначити, що в результаті проведення технічного обслуговування та ремонту об’єкта нерухомості (як поточного, так і капітального) майбутні економічні вигоди від використання об’єкта зберігаються. Відмінність полягає тільки в характері виконуваних робіт. Що ж до поліпшень об’єкта нерухомості, то вони призводять до збільшення строку можливої експлуатації об’єкта та зростання його матеріальної цінності.
Яскравим прикладом поліпшень об’єктів нерухомості може бути встановлення охоронної або протипожежної сигналізації. Нагадаємо: у податковому обліку згідно з
п.п. 8.7.1 Закону про податок на прибуток витрати на встановлення сигналізації, як і решта витрат на поліпшення об’єктів основних фондів, уключаються до складу валових в розмірі, що не перевищує 10 % сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів на початок року. А сума витрат, що перевищила 10 % ліміт, відноситься на збільшення вартості об’єкта ОФ групи 1.Водночас не всі сигналізації розглядатимуться як поліпшення об’єктів ОФ. Так, витрати на придбання автономних переносних сигналізацій
з урахуванням витрат на підключення та налаштування слід амортизувати у складі групи 3 основних фондів. Звісно, якщо строк їх корисного використання перевищує 365 календарних днів, а вартість — 1000 грн. Якщо ж вартість сигналізації не перевищує 1000 грн., то в податковому обліку вона визнається податковою малоцінкою. Витрати на її придбання потрапляють до складу валових витрат та в подальшому перераховуються за п. 5.9 Закону про податок на прибуток.До поліпшень об’єкта нерухомості можна віднести і роботи зі спорудження автономної системи опалення. Порядок відображення витрат на їх проведення в обліку багато в чому залежатиме від того, будують прибудову-котельну до приміщення чи встановлюють звичайний котел опалення у відведеному для нього в будівлі місці. У першому випадку витрати на автономну систему формують у податковому обліку окремий об’єкт ОФ групи 1, а в другому — обліковуються за правилами, передбаченими
п.п. 8.7.1 Закону про податок на прибуток (у межах 10 % ліміту відносяться до валових витрат, а перевищення — збільшує балансову вартість об’єкта ОФ групи 1 (будівлі)). Докладніше про це див. статтю «Готуємо приміщення до холодів: що в обліку?» // «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 92, с. 25.
Обслуговування та поліпшення орендованого об’єкта
Проблема правильної класифікації тих чи інших витрат, спрямованих на підтримання об’єкта основних засобів (фондів) у належному стані, актуальна не тільки щодо власних, а й орендованих основних засобів. Так, при укладенні договорів оренди сторони повинні попередньо встановити порядок проведення ремонтів та поліпшень об’єктів оренди. Якщо ж з якихось причин зазначені моменти не знайшли відображення в договорі, діятимуть загальні правила
ЦКУ. Відповідно до них:—
техобслуговування та поточний ремонт орендованих об’єктів здійснюється орендарем (ст. 776, 801 ЦКУ);—
капітальний ремонт таких об’єктів виконується орендодавцем (ст. 776 ЦКУ);—
поліпшення орендованого об’єкта можуть здійснюватися орендарем, але тільки з відома орендодавця (ст. 778 ЦКУ).Розглянемо перелічені операції за порядком.
Кожний орендар зацікавлений у тому, щоб об’єкт оренди, що ним використовується, перебував у належному робочому стані. Саме тому обов’язок щодо проведення техобслуговування та поточного ремонту покладається на орендаря.
Що ж до капітального ремонту, то в загальному випадку його проводить орендодавець. Відповідно до вимог
ст. 776 ЦКУ такий ремонт виконується у строки, установлені договором, а якщо такі строки не встановлено, то в розумні строки. Якщо ж з якихось причин орендодавець не виконує покладених на нього зобов’язань з проведення капітального ремонту, то орендар має право:1) відремонтувати річ самостійно, зарахувавши вартість ремонту в рахунок плати за користування річчю, або вимагати відшкодування вартості ремонту;
2) вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
Щодо поліпшень об’єкта оренди зауважимо, що їх може здійснювати як орендодавець, так і орендар (але
тільки з відома орендодавця). Така згода повинна міститися в тексті самого договору або бути оформленою у вигляді додаткової угоди. Якщо згода є, то орендар отримує право:— на відшкодування понесених витрат;
— зарахування їх вартості в рахунок орендної плати;
— на вилучення поліпшень, якщо вони віддільні від об’єкта оренди*.
* Тільки майте на увазі, що правом на вилучення можна скористатися лише у випадку, якщо це передбачено договором оренди. Інакше орендар зможе реалізувати тільки одне з двох зазначених прав.
Якщо поліпшення здійснювалися без згоди орендодавця, то поліпшення, віддільні від об’єкта оренди без його пошкодження, орендар зможе вилучити, а от невіддільні поліпшення переходять у власність до орендодавця.
На цьому ми завершуємо розгляд проблемних питань, пов’язаних з класифікацією витрат з технічного обслуговування, ремонту та поліпшення основних засобів (фондів). А про нюанси їх відображення в податковому та бухгалтерському обліку ви дізнаєтеся з інших статей тематичного номера.
