Теми статей
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Самовільне землекористування: підстав для сплати земельного податку немає, але негативні наслідки цілком можливі

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Серпень, 2010/№ 66
Друк
Стаття

Самовільне землекористування: підстав для сплати земельного податку немає, але негативні наслідки цілком можливі

 

Суть спору

Як це часто буває, після закінчення строку дії договору оренди землі чимало орендарів з тих чи інших причин продовжують користуватися земельною ділянкою, не маючи на те законних підстав. Зрозуміло, податкові органи, перевіряючи правильність, своєчасність та повноту надходження до бюджету плати за землю, виявляють до таких випадків особливу цікавість, яка найчастіше матеріалізується в солідні суми донарахувань із земельного податку та штрафних санкцій за його несплату. Однак у деяких випадках платникам податків удається оскаржити обґрунтованість таких донарахувань, про що свідчить судове рішення, що коментується.

Отже, суть цього спору зводиться до того, що ДПІ (відповідач за цим спором) пред’явила до суб’єкта господарювання претензії з приводу неподання до податкового органу розрахунків земельного податку та несплати такого податку за період, коли він, на думку перевіряючих, самовільно користувався землею. За результатами документальної перевірки було донараховано певні суми основного платежу та штрафні (фінансові) санкції.

Суб’єкт господарювання, у свою чергу, звернувся до суду з позовом, в якому заперечував факт самовільного використання частини земельної ділянки після закінчення дії договору на право короткострокового користування землею та свій обов’язок нараховувати й сплачувати земельний податок за зазначений період. При цьому позивач погоджувався з необхідністю сплати земельного податку з дати внесення до державного земельного кадастру відомостей про встановлення зовнішніх меж спірної земельної ділянки та точного розміру його площі.

 

Позиція податкового органу

Податківці в діях суб’єкта господарювання побачили порушення

ст. 2 і 14 Закону про плату за землю. Зокрема, у ст. 2 передбачена платність використання землі в Україні, а також установлено, що плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, яка визначається залежно від грошової оцінки земель. Обов’язок щорічного декларування платниками земельного податку суми такого податку, розрахованої на поточний календарний рік, прописано у ст. 14 зазначеного Закону.

 

Вирішення справи судом

Варте уваги, що суди першої та апеляційної інстанцій підтримали аргументи податкової інспекції. На їх погляд, матеріалами справи підтверджується факт самовільного використання суб’єктом господарювання спірної земельної ділянки, у зв’язку з чим такий суб’єкт був зобов’язаний сплачувати земельний податок.

Інакше підійшов до вирішення спору Вищий адміністративний суд України. На його думку, установлені судами попередніх інстанцій обставини не дають підстав для висновку про обґрунтоване визначення податковим органом позивачу податкового зобов’язання із земельного податку.

Аргументи ВАСУ нам здаються вельми логічними та справедливими. Насамперед, суд виходив з того, що

підставою для нарахування земельного податку згідно зі ст. 13 Закону про плату за землю є дані державного земельного кадастру. Тим часом, оскільки були відсутні правовстановлюючі документи, що надають позивачу право користування спірною земельною ділянкою, то жодних відомостей у зазначеному кадастрі про таку ділянку не було. Більше того, межі ділянки в натурі (на місцевості) не встановлювалися, а її площу було визначено орієнтовно, що свідчить про примірний розрахунок податковим органом земельного податку виходячи з умовного розміру площі земельної ділянки та умовного періоду її використання.

Усе це, на переконання суду, суперечить приписам

ст. 5 Закону про плату за землю, згідно з якою об’єктом плати за землю є земельна ділянка, а також ст. 7 цього Закону, де встановлено ставки земельного податку із земель населених пунктів, грошову оцінку яких визначено, у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки. Отже, не можна говорити про правомірне визначення податковим органом спірного податкового зобов’язання із земельного податку.

Заради справедливості зауважимо, що, задовольняючи позов з наведених вище підстав, ВАСУ вказав на певні наслідки для суб’єкта господарювання, які передбачені чинним законодавством за самовільне використання земельної ділянки та можуть бути застосовані до нього відповідними контролюючими органами, про що поговоримо далі.

 

Думка редакції

Про прагнення податківців обкласти земельним податком усіх і вся, у тому числі й осіб, які не є згідно із законодавством платниками такого податку, ми писали неодноразово (див. статті «Платники земельного податку: хто вони?» // «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 6; «ДПАУ оглядає землю» // «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 85; «Земельний податок-2009: усе про нього» // «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 8).

В останній із перелічених публікацій зазначалося серед іншого і про неоднозначний підхід різних судових інстанцій до вирішення питання про необхідність сплати земельного податку за земельні ділянки, про які з тих чи інших причин до

державного земельного кадастру внесені неповні та/або неточні відомості. В одних випадках суди брали до уваги тільки відомості з державного земельного кадастру (див., наприклад, постанови окружного адміністративного суду м. Києва від 16.04.2008 р. № 8/10 і 8/11), в інших же — критично оцінювали відомості з кадастру в сукупності з рештою матеріалів у справі (див. ухвали ВАСУ від 21.02.2008 р. та від 05.03.2008 р.).

Ще частіше виникають спори (і ще складніше передбачити їх результат!) про сплату

земельного податку за земельні ділянки, що перебувають у фактичному користуванні без оформлення правовстановлюючих документів та, природно, без унесення відповідних відомостей до земельного кадастру.

Так, у

постанові окружного адмінсуду АР Крим від 19.01.2010 р. у справі № 2а-10754/09/6/0170 з посиланням на ст. 2 і ч. 2 ст. 15 Закону про плату за землю вказується, що за відсутності в користувача земельної ділянки відповідних документів на землю така особа здійснює фактичне користування, що тягне за собою обов’язок сплатити за період користування земельний податок. Аналогічний висновок зустрічається і в постанові окружного адміністративного суду м. Києва від 09.07.2010 р. у справі № 2а-10129/09/2670.

Водночас існують і протилежні судові рішення, прийняті в різний час на користь платників податків (див., наприклад,

постанову ВГСУ від 08.02.2005 р. у справі № 33/102; ухвали ВАСУ від 15.05.2009 р. № К-26421/06 та від 21.05.2009 р. ), які базуються на буквальному прочитанні норм Закону про плату за землю, — суб’єкт господарювання не є платником податку на землю до внесення відповідних даних до державного земельного кадастру.

В

ухвалі Вищого адміністративного суду України, що коментується, відображено, на наш погляд, найбільш зважений підхід до вирішення спору про сплату земельного податку в разі фактичного землекористування, вільний від описаних вище крайнощів.

Звісно ж, суд не міг не враховувати положення

ст. 13 Закону про плату за землю, що розглядає дані державного земельного кадастру як єдину підставу для нарахування земельного податку. У зв’язку з цим ВАСУ чітко заявив, що не може бути й мови про правомірність визначення податковим органом зобов’язань із земельного податку виходячи з умовного розміру площі земельної ділянки та умовного періоду її використання, а не відповідно до відомостей про таку ділянку, отриманих із земельного кадастру. Зрозуміло, такий висновок суду ми цілком підтримуємо та пропонуємо ним керуватися платникам податків, яким податківці довільно донараховують земельний податок на свій власний розсуд.

Однак викладене не означає, що ми підтримуємо ідею користування землею без належних на те підстав та ще й без плати за таке користування, оскільки принцип платності користування землею закладено одночасно у

ст. 206 ЗКУ та ст. 2 Закону про плату за землю . Очевидно, що й ВАСУ теж не мав це на увазі, задовольняючи касаційну скаргу суб’єкта господарювання після того, як в обох попередніх інстанціях спір було вирішено на користь податківців.

Як нам здається,

головна думка рішення, що коментується , полягає в тому, що в разі самовільного користування земельною ділянкою до суб’єкта господарювання контролюючими органами можуть бути застосовані певні наслідки, передбачені чинним законодавством. І тут ідеться не про санкції, передбачені податковим законодавством, оскільки, точно кажучи, у його межах особу, яка самовільно користується землею, платником земельного податку визнано бути не може.

Відповідні наслідки для таких осіб передбачені спеціальним

Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19.06.2003 р. № 963-IV та прийнятими на його розвиток підзаконними нормативними актами. Насамперед слід сказати про компенсацію шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, розмір якої визначається відповідно до Методики, затвердженої постановою КМУ від 25.07.2007 р. № 963.

Крім того,

для посадових осіб суб’єкта господарювання передбачена адміністративна відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки за ст. 531 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а в деяких випадках — і кримінальна відповідальність за ст. 1971 Кримінального Кодексу України. Докладніше про те, що вважається самовільним зайняттям земельної ділянки, а також про види та розміри відповідальності за самовільне використання землі можна прочитати у статті, опублікованій у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 85, с. 22.

На завершення зауважимо, що

перевірки щодо виявлення фактів самовільного використання землі та притягнення до відповідальності здійснюються сьогодні Держземінспекцією України, повноваження якої визначено постановою КМУ від 21.06.2010 р. № 477.

 

Матеріал підготував Ігор Хмелевський,  економіст-аналітик

 

 

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

27 січня 2010

 К-29481/09

 

Вищий адміністративний суд України <…> розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Д» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.01.2008 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2009 р.  <…> за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Д» до Державної податкової інспекції у <…> районі міста <…> про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, — ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Д» подало позов про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ у <…> районі м. <…> від 05.04.2007 р. № <…>, від 08.05.2007 р. № <…>, від 25.07.2007 р. № <…>, а також заяву про уточнення позовних вимог, якою, окрім зазначених податкових повідомлень-рішень, просив також визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 03.10.2007 р. № <…>.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.01.2008 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2009 р., у позові відмовлено повністю.

ТОВ «Д» подало касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та постановити нове про задоволення позову. Вважає, що обов’язок для нарахування та сплати земельного податку у ТОВ «Д» виник з 31.01.2007 р. — з дати внесення Технічного звіту зі встановлення зовнішніх меж земельної ділянки, який містить точний її розмір — 0,0974 га, до Державного земельного кадастру. Зазначає, що суди попередніх інстанції дійшли безпідставного висновку про використання земельної ділянки площею 0,11 га. Кадастрові плани від 02.08.2004 р. та 09.12.2005 р. свідчать про невикористання позивачем земельної ділянки площею 0,11 га. Інформація про самовільне використання частини земельної ділянки, орієнтовною площею 0,11 га, викладена у листі Головного управління земельних ресурсів КМДА № <…> від 08.11.2006 р., не підтверджена іншими документами стосовно фактичного встановлення обставин щодо дотримання вимог земельного законодавства. Висновком експертизи Київського НДІСЕ від 16.07.2007 р. підтверджується, що ТОВ «Д» не було платником земельного податку за земельну ділянку, площею 1100 м2, по вул. <…> у період з 01.01.2005 р. по 31.01.2007 р. Довідка ДПІ у <…> районі за жовтень 2006 року свідчить про відсутність заборгованості позивача зі сплати податків та зборів.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій установлені такі обставини.

Актом від 15.03.2007 р. № <…> позапланової документальної перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог ст. 2, 14 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.92 р. № 2535-ХII, яке полягало у неподанні до податкового органу розрахунків земельного податку за 2005 — 2007 роки та несплаті земельного податку за період з 01.01.2005 р. по 31.01.2007 р. у загальній сумі <…> грн. щодо земельної ділянки, розташованої за адресою <…>, загальною площею 0,1100 га.

Такого висновку податковий орган дійшов виходячи з того, що після закінчення 07.03.2001 р. дії договору на право короткострокового користування землею від 07.09.99 р. за № <…> ТОВ «Д» продовжувало самовільно, без наявності документів, що посвідчують право власності та право користування земельною ділянкою, використовувати частину земельної ділянки, орієнтовною площею 0,1100 га по вул. <…>, що підтверджується листом Головного управління земельних ресурсів КМДА від 08.11.2006 р. № <…> на адресу Київдержземінспекції, листом Київдержземінспекції від 29.12.2006 р. № <…> та актом № <…> від 29.12.2006 р. перевірки дотримання вимог земельного законодавства.

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.04.2007 р. № <…> про визначення позивачеві податкового зобов’язання із земельного податку у сумі <…> грн., у тому числі <…> грн. основного платежу та <…> грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що матеріалами справи підтверджено самовільне використання протягом 2004 — 2006 років ТОВ «Д» спірної земельної ділянки, у зв’язку із чим у нього був обов’язок сплачувати земельний податок.

Суд касаційної інстанції не може погодитися

з такими висновками судів, оскільки вважає, що встановлені судами попередніх інстанцій обставини не дають підстав для висновку про обґрунтоване визначення податковим органом позивачеві податкового зобов’язання із земельного податку за земельну діяльну, площею 0,1100 га по вул. <…>.

Згідно зі ст.2 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.92 № 2535-ХII (у редакції чинній на момент існування спірних правовідносин) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів — учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Відповідно до ст. 5 цього Закону об’єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб’єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

У статті 15 цього Закону зазначено, що власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою, у разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Статтею 13 передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, який, згідно з п. 2 Положення про порядок ведення державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.93 р. № 15, включає дані реєстрації права власності, права користування землею та договорів на оренду землі, обліку кількості та якості земель, бонітування грунтів, зонування територій населених пунктів, економічної та грошової оцінки земель.

Як було достовірно встановлено судами попередніх інстанцій, правовстановлюючі документи, які б надавали позивачеві право на користування земельною ділянкою, площею 0,1100 га по вул. <…>, у період з 2005 по 2007 рік, відсутні.

Докази, на які послалися суди на підтвердження факту використання позивачем земельної ділянки, розташованої за адресою <…>, загальною площею 0, 1100 га (лист Головного управління земельних ресурсів КМДА від 08.11.2006 р. № <…> на адресу Київдержземінспекції, листом Київдержземінспекції від 29.12.2006 р. № <…>, актом № <…> від 29.12.2006 р. та актом від 13.12.2006 р. № <…>,

не є такими, що підтверджують перебування у користуванні позивача земельної ділянки вказаної площі у період з 01.01.2005 р. по 31.01.2007 р., адже площу земельної ділянки, щодо якої встановлено фактичне самовільне використання, визначено орієнтовно , межі у натурі (на місцевості) визначені не були, дані у державному земельному кадастрі щодо спірної земельної ділянки були відсутні, що свідчить про те, що розрахунок земельного податку здійснений виходячи з умовного розміру площі земельної ділянки та з умовного періоду її використання.

Проведення розрахунку земельного податку виходячи з

умовного розміру площі земельної ділянки та з умовного періоду її використання суперечить приписам ст. 5 Закону України «Про плату за землю», за якою об’єктом плати за землю є земельна ділянка, — ст. 13 цього Закону, за якою підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, — ст. 7 цього Закону, за якою ставки земельного податку із земель, грошову оцінку яких установлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки.

Викладене не дає підстави для висновку про правомірне визначення позивачеві спірного податкового зобов’язання із земельного податку, суди попередніх інстанцій також не врахували, що за самовільне користування земельною ділянкою для суб’єкта контролюючими органами можуть бути застосовані певні наслідки, передбачені чинним законодавством.

Оскільки обставини у справі встановлені правильно, але суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального права, що призвело до неправильних висновків та відповідно ухвалення незаконних судових рішень, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати останні та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Керуючись ст. 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України,

суд касаційної інстанції — ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Д» задовольнити

.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.01.2008 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2009 р. скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у <…> районі м. <…> від 05.04.2007 р. № <…>, від 08.05.2007 р. № <…>, від 25.07.2007 р. № <…>, від 03.10.2007 р. № <…> про визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «Д» податкового зобов’язання із земельного податку у сумі <…> грн., у тому числі <…> грн. основного платежу та <…> грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Д» судові витрати з державного мита у сумі <…> грн.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі