Недійсність установчих документів контрагента не робить отримані від нього податкові накладні недійсними
Суть спору
До суду звернулося підприємство, якому податківці донарахували податкові зобов’язання з ПДВ. Причина такого донарахування —
виключення з податкового кредиту підприємства податкових накладних, отриманих від особи, установчі документи якої згодом було визнано недійсними.
Позиція податкових органів
На думку податкових органів, підприємство неправомірно сформувало податковий кредит, оскільки здійснювало операції з постачальником, реєстрацію якого згодом було скасовано, а установчі документи та свідоцтво платника ПДВ — визнано недійсними. У зв’язку з цим податкові накладні, отримані підприємством-покупцем від такого контрагента, податківці також визнали недійсними, а отже,
право на податковий кредит за такими накладними у платника податків відсутнє. У результаті суму ПДВ за ними було виключено з податкового кредиту, а підприємству донараховано податкові зобов’язання з ПДВ.
Вирішення справи судом
Ця справа, що отримала тривалу, частково з подальшим продовженням судову історію (згідно з вердиктом ВАСУ у зв’язку з порушеннями норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, справа частково підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції), варта уваги насамперед досить переконливими та вичерпними
аргументами судів, що висуваються на захист платника податків у цьому випадку. Cуди в ході розгляду, погоджуючись з правомірністю включення до податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, отриманими платником податків від «недійсного» контрагента, зазначали таке:— визнання недійсними з моменту реєстрації установчих документів контрагента платника податків
не може бути підставою для висновку про недійсність податкових накладних, виданих таким контрагентом під час здійснення господарської операції;— визнання недійсними установчих документів контрагента з наступним анулюванням його свідоцтва платника ПДВ не спричинює недійсності всіх господарських операцій, здійснених ним за час існування, та
не позбавляє правового значення видані за такими господарськими операціями податкові накладні;— згідно з
п.п. 7.4.5 Закону про ПДВ не дозволяється включати до податкового кредиту суми ПДВ, не підтверджені податковими накладними, а тому тільки відсутність податкової накладної позбавляє платника податків права на податковий кредит з ПДВ, сплаченому (нарахованому) при придбанні товарів (робіт, послуг);—
Закон про ПДВ не ставить податковий облік платника податків у залежність від податкового обліку його контрагентів та фактичної сплати контрагентами ПДВ до бюджету. Якщо ж контрагент не виконав своїх зобов’язань зі сплати ПДВ, то це тягне за собою відповідальність виключно для такого контрагента і не може бути підставою для позбавлення його партнера — платника податків права на податковий кредит;— згідно зі
ст. 18 Закону про держреєстрацію якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, було внесено до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою стороною, допоки до них не внесено відповідних змін. При цьому третя сторона може посилатися на них у спорі як на достовірні (за винятком випадків, коли третя сторона знала або могла знати про їх недостовірність).У результаті, спираючись на наведені вище аргументи, ВАСУ підтримав платника податків, частково
задовольнивши його скаргу , а в частині, що залишилася (щодо невизнаних судами попередніх інстанцій позовних вимог підприємства), направив справу на перегляд до суду першої інстанції.
Думка редакції
Подібна ситуація з впливом на податковий кредит платника податків податкових накладних «недійсних» контрагентів останнім часом, як показує практика, доволі часто стає предметом судового розгляду.
Зі свого боку, також захищаючи підприємство, яке звернулося до суду, та підтримуючи його право на
збереження податкового кредиту в такому випадку, зазначимо, що маємо при цьому на увазі, звісно ж, сумлінного та порядного платника податків, який виконав передбачені законом умови для відображення податкового кредиту і має його документальне підтвердження (при цьому бажано, щоб у ході судового розгляду суду надавалися відомості про дійсне проведення відповідних операцій, скажімо, підтверджувалася «товарність» операцій, оскільки інакше їх відсутність часом дає підстави продовжити судовий процес та направити справу на повторний розгляд до суду першої інстанції).Зауважимо, що аналогічної позиції в цьому питанні дотримується і
вищий судовий орган — Верховний Суд, який неодноразово підтримував платників податків у таких ситуаціях, визнаючи за ними право на податковий кредит за податковими накладними, отриманими від «недійсних» контрагентів (постанови ВСУ від 26.09.2006 р. // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 4; від 23.10.2007 р. № 07/138 // «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 53; від 13.01.2009 р. № 21-1578во08). Причому іноді, наслідуючи його висновки, з ними погоджувалася і сама ДПАУ (лист ДПАУ від 10.03.2009 р. № 10-3018/740), підкреслюючи, що визнання недійсними установчих документів юрособи з наступним анулюванням його свідоцтва платника ПДВ саме по собі не призводять до недійсності всіх угод , укладених з моменту держреєстрації такої особи та до моменту її виключення з держреєстру, та не позбавляють при цьому правового значення видані нею за такими операціями податкові накладні.Варте уваги також, що податківці в подібних випадках, як відомо, намагаються анулювати ПДВ-реєстрацію постачальників
з моменту їх реєстрації та саме з цієї дати вважають виписані ними податкові накладні недійсними. Однак цей підхід не відповідає законодавству. Адже згідно з п. 9.8 Закону про ПДВ реєстрація діє до дати її анулювання. При цьому згідно з п. 25 Положення № 79, датою анулювання є поточна дата прийняття рішення про анулювання, що підтверджується актом, який складається на цю дату (за формою № 6-ПДВ з додатка 5 до Положення № 79). Отже, анулювання ПДВ-реєстрації та визнання податкових накладних недійсними «заднім числом» є неправомірним (докладніше про анулювання ПДВ-реєстрації див. також «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 60).Залишається додати, що з 01.07.2010 р. (після прийняття
Закону № 2275, див. «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 50) перелік підстав для анулювання ПДВ-реєстрації в п. 9.8 Закону про ПДВ, зокрема, поповнився новим п.п. «д», що передбачає можливість виключення з платників ПДВ особи, установчі документи якої за рішенням суду визнано недійсними. Однак знову ж таки, судячи з Положення № 79, анулювання ПДВ-реєстрації при цьому можливо не «заднім числом», а вже тільки після появи відповідного судового рішення. Ураховуючи, що на момент виписування податкових накладних «недійсний» постачальник був зареєстрований як платник ПДВ (на підтвердження чого мав відповідне свідоцтво), а отже, мав право їх виписувати, то покупець, у свою чергу, мав усі підстави включити суму вхідного ПДВ за ними до податкового кредиту. Тому факт порушення ним законодавства відсутній.
Матеріал підготувала Людмила Солошенко, економіст-аналітик
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
| 29.07.2009 р. | № К-8877/06 |
Вищий адміністративний суд України <…>, розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ф» на рішення господарського суду Донецької області від 12.07.2005 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.08.2005 р. <…> за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ф» до <…> об’єднаної державної податкової інспекції <…> області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення <…> від 04.03.2005 р. та частково недійсним повідомлення-рішення <…> від 04.03.2005 р.,
встановив:Товариство з обмеженою відповідальністю «Ф» (надалі — позивач, ТОВ «Ф») звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до <…> об’єднаної державної податкової інспекції <…> області (надалі — відповідач, <…> ОДПІ <…> області) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення <…> від 04.03.2005 р. та частково недійсним податкового повідомлення-рішення <…> від 04.03.2005 р.
Рішенням господарського суду Донецької області від 12.07.2005 р. <…>, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 29.08.2005 р. (головуючий суддя — <…>), позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення <…> від 04.03.2005 р. У решті позовних вимог — відмовлено.
<…> ОДПІ <…> області, не погоджуючись з рішенням господарського суду Донецької області від 12.07.2005 р. та постановою Донецького апеляційного господарського суду від 29.08.2005 р. <…>, звернулась із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, що не підтверджені податковими накладними.
Таким чином, лише відсутність податкової накладної позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.
Визнання недійсними установчих документів контрагента платника податку з моменту його реєстрації не може бути підставою для висновку про недійсність податкових накладних
, виданих таким контрагентом на час здійснення господарської операції.При цьому Закон України «Про податок на додану вартість» не ставив у залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання від’ємного значення суми поширювалося тільки на окремо взятого платника податків і не ставило цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобов’язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Судами попередніх інстанцій вищевказані положення Закону України «Про податок на додану вартість» при вирішенні спірних правовідносин не враховано.
З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України звертає увагу на необхідність додаткового дослідження судами попередніх інстанцій питання правомірності включення до складу податкового кредиту позивача сум податку на додану вартість за податковими накладними, отриманими від ПП «О».
При цьому судами попередніх інстанцій не досліджено правову природу наявних у матеріалах справи первинних документів.
Крім того, відповідно до п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Пунктом 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» свідоцтво про реєстрацію особи як платника податку на додану вартість діє до дати його анулювання.
Згідно з вимогами п. 25 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 79 від 01.03.2000 р., свідоцтво про реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності платником податку на додану вартість діє до дати його анулювання, яке відбувається у випадках, передбачених законодавством. Одночасно з анулюванням Свідоцтва органи Державної податкової служби здійснюють виключення платника податку на додану вартість з Реєстру.
Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» установлено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
З огляду на викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що поза увагою судів залишилось те, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість не призвели до недійсності всіх господарських операцій, здійснених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за такими господарськими операціями податкові накладні.
Також, на думку судової колегії, судами попередніх інстанцій не було встановлено, чи внесено на час вирішення даного спору запис до Єдиного державного реєстру про припинення реєстрації ПП «О» та чи втратило воно статус платника податків відповідно до чинного законодавства.
<…>
Вищий адміністративний суд України зазначає, що оскільки допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення спору та не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, то всі винесені судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог підлягають скасуванню, а справа в цій частині — направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду слід врахувати викладене та вирішити спір відповідно до закону.
На підставі викладеного, керуючись ст. 210 — 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ф» на рішення господарського суду Донецької області від 12.07.2005 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.08.2005 р. у справі № <…> задовольнити частково.
Рішення господарського суду Донецької області від 12.07.2005 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.08.2005 р. <…> в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення <…> від 04.03.2005 р. скасувати.
Справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
У решті — рішення господарського суду Донецької області від 12.07.2005 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.08.2005 р. <…> — залишити без змін.
<…>
