Донарахування митницею ввізного ПДВ після розмитнення та імпорту товару суд визнав неправомірним
Суть спору
Для вирішення спору з митними органами до суду звернулося підприємство з позовом про визнання податкового повідомлення митниці недійсним. Суперечка з митниками виникла через те, що первісно при ввезенні підприємством медичного товару митниця визнавала його звільнення від сплати ввізного ПДВ зі збереженням ПДВ-пільги згідно з
п.п. 5.1.7 Закону про ПДВ, оформляючи при цьому імпортований товар як звільнений від ПДВ (нагадаємо, право на пільговий імпорт у цьому випадку дає п. 5.5 Закону про ПДВ). Однак згодом, уже після того, як пільговий товар було ввезено та розмитнено, митники передумали та, визнавши класифікацію товару неправильною (тобто перекласифікувавши товар у «непільговий», а отже, оподатковуваний за всіма правилами ввізним імпортним ПДВ), донарахували підприємству суму податкових зобов’язань з ПДВ разом зі штрафними санкціями. Підприємство не погодилося з отриманим від митниці податковим повідомленням та вирішило оскаржити його в судовому порядку.
Позиція митних органів
У ситуації, що розглядається, варте уваги те, що за товаром, який увозився «без ПДВ» протягом понад 1,5 року (регулярні поставки) з безперешкодним з боку митниці таким його пільговим митним оформленням (жодних
претензій при розмитненні товару на момент увезення до пільговості товару митні органи не мали , погоджуючись із застосуванням щодо нього ПДВ-пільги), митники згодом вирішили переглянути свою позицію і почали вказувати на те, що товар насправді слід було вважати «непільговим» та «оподатковуваним». У результаті, змінивши згодом свою думку щодо пільговості імпортованого товару та вказуючи відповідно на неправомірність застосування до нього в минулому положень звільняючого п.п. 5.1.7 Закону про ПДВ, митні органи з посиланням на результати камеральної перевірки та п.п. «в» п.п. 4.2.2 Закону № 2181 нарахували підприємству суму податкових зобов’язань із ввізного ПДВ та супутніх штрафних санкцій, що підлягають сплаті.
Вирішення справи судом
Слід зауважити, що у спорі (справа розглядалася в декількох судових інстанціях: господарському суді, апеляційному адміністративному суді, ВАСУ і нарешті — у ВСУ) суди різних рівнів виносили різні вердикти у справі. Причини тому, як це часто трапляється, крилися в неоднаковому застосуванні судами законодавства та норм матеріального права. Радує те, що остаточно ситуацію було вирішено на вищому рівні, коли крапку у спорі зміг поставити Верховний Суд України.
Так, ознайомившись з матеріалами справи,
Верховний Суд підтримав платника податків, визнаючи обґрунтованість його скарги в цьому випадку. Адже при оформленні ВМД на момент імпорту та пропуску товару на територію України жодних претензій з боку митних органів до пільговості товару при митному оформленні не було. При цьому розмитнюючи товар, митники погоджувалися з його пільговим статусом та звільненням від ПДВ на підставі п.п. 5.1.7 Закону про ПДВ (в імпортній ВМД значилася преференція під кодом «002» — звільнення від сплати ПДВ). Тому, як відзначав суд, митниця, яка на момент розмитнення виступала контролюючим органом та несла відповідальність за правильність нарахування податків і зборів в імпортному випадку, згодом вже не мала жодних правових підстав для складання податкового повідомлення, вказуючи при цьому на порушення положень того ж п.п. 5.1.7 Закону про ПДВ, застосування якого первісно в минулому при митному оформленні було визнано працівниками митних органів правомірним.Стосовно посилання митників (на підкріплення податкового повідомлення, що направлялося підприємству за результатами камеральної перевірки) на положення
п.п. «в» п.п. 4.2.2 Закону № 2181, то, як установив суд, положення цього підпункту митницею в цьому випадку застосовуватися не можуть і на митні органи не поширюються. Адже, додержуючись вимог цього підпункту, контролюючий орган, нагадаємо, зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податку в разі, якщо камеральною перевіркою виявлено арифметичні чи методологічні помилки (що спричинюють заниження або завищення суми податкових зобов’язань) в поданій платником податків податковій декларації. У цьому ж випадку, як зазначав суд, п.п. «в» п.п. 4.2.2 Закону № 2181 застосовуватися не може, на митницю не поширюється, у зв’язку з чим виписувати податкове повідомлення, посилаючись на його положення митні органи не мали права.
Думка редакції
Ситуація, подібна тій, що стала приводом цього судового розгляду, напевно, знайома багатьом імпортерам. Адже спроби митників донарахувати згодом «заднім числом» ПДВ останнім часом не такі вже й рідкісні. Примітно, що вказівки вчинювати таким чином переважно зустрічалися в листах ДМСУ. Узяти хоча б
лист ДМСУ від 13.01.2010 р. № 11/3-10.15/114-ЕП, завершальна частина якого зобов’язала митні органи провести камеральні перевірки фактів пільгового митного оформлення медичних товарів та вжити заходів щодо донарахування ПДВ у встановленому законодавством порядку. Або лист ДМСУ від 25.12.2007 р. № 11/8-27/13089-ЕП, де з посиланням на п.п. «в» п.п. 4.2.2 Закону № 2181 пояснювалися особливості складання та направлення платнику податків акта камеральної перевірки (що здійснюється за даними ВМД), а також указувалося на обов’язковість проведення камеральних перевірок при виявленні порушень законодавства, що спричинюють заниження (завищення) податкового зобов’язання суб’єктів ЗЕД.Як бачимо, розглядаючи справу, на завершальному етапі судового процесу суд
підтримав платника податків, відмовивши митниці в донарахуванні ПДВ-зобов’язань за вже розмитненими товарами та зазначаючи про непоширення п.п. «в» п.п. 4.2.2 Закону № 2181 на митні органи. Зауважимо, що подібна позиція ВСУ з цього питання озвучена не вперше. Так, у листі ВСУ від 01.01.2010 р., який узагальнює практику розгляду судами адміністративних справ щодо спорів, пов’язаних зі справлянням податків і зборів митними органами, у п. 2 давалися такі настанови судам, які слід було враховувати при роботі в аналогічних випадках: «якщо митні органи, приймаючи ВМД та пропускаючи товар на митну територію України, погоджувалися з відомостями щодо звільнення позивача від сплати ПДВ або з кодом товарної номенклатури, зазначеним імпортером, то відповідно до п. 10.3 Закону про ПДВ і п.п. 4.2.1 Закону № 2181 митниця в подальшому не має правових підстав для прийняття податкових повідомлень про нарахування податкових зобов’язань у зв’язку з помилковим визначенням коду товарної номенклатури, зокрема, з посиланням на результати камеральної перевірки та на положення п.п. «в» п.п. 4.2.2 Закону № 2181, дія якого не поширюється на митні органи». Отже, позиція вищого судового органу з цього приводу виглядає усталеною.Слід зауважити, що такий висновок узгоджується і з положеннями
Закону про ПДВ, який в «імпортному» випадку також покладає відповідальність за податково-митні платежі саме на митницю. Адже, як передбачено п.п. «б» п. 10.1 Закону про ПДВ, відповідальним за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету ввізного ПДВ є митний орган. Також на відповідний митний орган при цьому покладаються й обов’язки зі здійснення контролю за правильністю нарахування та сплати ПДВ при імпорті товарів зі сплатою податку при митному оформленні (п. 10.4 Закону про ПДВ). Від платників податків, у свою чергу, при імпорті вимагається дотримуватись правил надання інформації для розрахунку бази оподаткування (суми податку, що підлягає сплаті) митним органам (п. 10.3 Закону про ПДВ). Як випливає із судової постанови, саме так і діяв платник податків, підтвердивши при ввезенні правомірність застосування ПДВ-пільги, з чим погодилися й митні органи. А отже, відповідальним за недоплату згодом він стати не може.
Матеріал підготувала Людмила Солошенко, економіст-аналітик
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 2 червня 2009 року
2 червня 2009 року колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку провадження за винятковими обставинами за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю» (далі — Товариство) справу за його позовом до <…> митниці (далі — Митниця), третя особа — <…> об’єднана державна податкова інспекція <…> області, про визнання недійсним податкового повідомлення,
встановила:У березні 2007 року Товариство звернулося до суду з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення Митниці від 24 січня 2007 року <…>, яким позивачу визначено <…> грн. <…> коп. податкового зобов’язання з податку на додану вартість (далі — ПДВ), у тому числі <…> штрафних санкцій. На обґрунтування позовних вимог Товариство послалося, зокрема, на правомірність застосування ним пільги зі сплати ПДВ при ввезенні на територію України пробок гумових для закупорювання лікарських засобів, а також на те, що Митниця не уповноважена визначати податкові зобов’язання на підставі підпункту «в» підпункту 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі — Закон № 2181-III).
Господарський суд Житомирської області постановою від 9 липня 2007 року позов задовольнив частково: визнав недійсним оспорюване податкове повідомлення в частині застосування штрафних санкцій, в іншій — у позові відмовив.
Постановою від 4 вересня 2007 року Київський апеляційний адміністративний суд рішення суду першої інстанції скасував, позовні вимоги задовольнив повністю.
Вищий адміністративний суд України постановою від 12 лютого 2009 року рішення апеляційного суду скасував повністю, рішення суду першої інстанції — в частині задоволення позову та відмовив у цій частині, в іншій — залишив без змін.
У скарзі до Верховного Суду України Товариство порушило питання про перегляд за винятковими обставинами, скасування постанови касаційного суду та залишення в силі постанови апеляційного суду. На обґрунтування скарги позивач послався на неоднакове застосування судом касаційної інстанції підпункту 5.1.7 п. 5.1 ст. 5 Закону від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі — Закон № 168/97-ВР) та додав рішення Вищого адміністративного суду України, в якому, на його думку, по-іншому застосовано вказану норму права.
Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про обґрунтованість скарги.
Як установлено судами, при імпорті в Україну пробок гумових для закупорювання флаконів з лікарськими засобами у вантажних митних деклараціях у період із 21 квітня 2005 року по 7 грудня 2006 року Товариство вказувало на наявність преференції «002», тобто звільнення від сплати ПДВ. Приймаючи ці документи від позивача та пропускаючи товар на митну територію України, митний пост <…> Митниці погоджувався з відомостями щодо звільнення позивача від сплати ПДВ на підставі підпункту 5.1.7 п. 5.1 ст. 5 Закону № 168/97-ВР.
У п. 35 ст. 1 МК визначено, що пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України — це дозвіл митного органу на переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення митних процедур, пов’язаних відповідно до п. 19 тієї самої статті зі здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, митного оформлення цих товарів і транспортних засобів, а також із справлянням передбачених законом податків і зборів.
Згідно з п. 10.3 ст. 10 Закону № 168/97-ВР платники податку, які імпортують товари (супутні послуги) на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України, відповідають за дотримання правил надання інформації для розрахунку бази оподаткування (суми податку, належного до сплати) митним органам.
Відповідно до підпункту 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 Закону № 2181-III, якщо згідно з нормами цього пункту сума податкового зобов’язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне і повне погашення нарахованого податкового зобов’язання та має право на оскарження цієї суми у порядку, встановленому зазначеним Законом.
Враховуючи наведене, Митниця не мала правових підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення, посилаючись на порушення підпункту 5.1.7 п. 5.1 ст. 5 Закону № 168/97-ВР, застосування якого визнано правомірним її посадовими особами під час митного оформлення.
Оспорюване податкове повідомлення, прийняте Митницею з посиланням на результати камеральної перевірки та підпункт «в» підпункту 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону № 2181-III, суперечить закону. Дія наведеної норми не поширюється на відповідача
.Так, згідно з цим підпунктом контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податків у разі, якщо цей орган унаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов’язання. Оспорюване ж податкове повідомлення-рішення не є наслідком згаданих помилок, виявлених у поданій позивачем податковій декларації.
Оскільки відповідно до Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 166, податкова декларація подається до
податкового органу, то саме він наділений повноваженнями на проведення камеральної перевірки на підставі підпункту «в» підпункту 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону № 2181-III.З урахуванням наведеного рішення касаційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення апеляційного суду.
Керуючись статтями 241 — 244 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
постановила скаргу Товариства задовольнити .Постанову Вищого адміністративного суду України від 12 лютого 2009 року скасувати, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 4 вересня 2007 року залишити в силі.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.
