Початок
Попередній фрагмент
3.4.6. У вирішенні спорів, пов’язаних з поновленням (пролонгацією) договорів оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, судам слід враховувати положення статті 33 Закону України «Про оренду землі».
Як вбачається зі змісту частини 3 статті 33 Закону України «Про оренду землі», нею
не передбачено порядок автоматичного поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін, а лише визначено, що в цьому разі договір підлягає поновленню. Вказана норма не передбачає зміну відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, яке є підставою для надання в оренду земельної ділянки, щодо встановлених в ньому строків оренди.Відтак, якщо за законом такий договір підлягає поновленню, то таке поновлення має здійснюватися за волевиявленням сторін. Таке волевиявлення має бути оформлене відповідно до пункту 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішенням міської ради.
За відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування, підстави для задоволення вимог позивача про зміну строку дії договору відсутні, а у випадку незгоди орендодавця щодо подовження договору оренди земельної ділянки орендар зобов’язаний звільнити займану земельну ділянку, привівши її у належний стан.
коментар редакції
Відсутність заперечень сторін автоматично не подовжує
оренду державної або комунальної землі
Ця позиція вищих судових інстанцій сформувалася давно (див. також «Судова практика щодо оренди землі: тези та коментарі» // «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 14, с. 27). Її взяли на озброєння і держоргани (див. лист Держкомзему від 09.07.2009 р. № 8842/17/11-09, в якому висловлено аналогічну займаній судами позицію, та коментар редакції до нього).
На наш погляд, основна ідея, закладена до законодавчого регулювання відносин оренди, полягає в такому:
якщо сторони договору оренди не заявляють про своє бажання припинити договірні відносини у зв’язку із закінченням установленого в договорі строку або змінити умови оренди, використання майна має здійснюватися далі на тих самих умовах та без необхідності переоформлення відносин. Це значно спрощує завдання сторонам такого договору та не створює загрози виникнення тимчасової прогалини, коли дія старого договору закінчилася, а новий ще не укладено, що в разі оренди землі особливо важливо.Проте, як бачимо, суди вважають неприйнятним застосування до земельних ділянок державної та комунальної власності такої моделі регулювання договірних відносин. Формальна підстава — наявність у законодавстві норми, згідно з якою такі питання повинні вирішуватися сесією місцевої ради. З цієї ж причини Держкомзем наполягає на непоширенні принципу мовчазної згоди на відносини, пов’язані з подовженням договору оренди державної або комунальної землі (див. лист від 26.03.2010 р. № 6711/17/4-10). Інакше кажучи, навіть якщо орендарем буде подано всі необхідні документи, для подовження договору оренди необхідне рішення відповідного органу влади.
Як нам здається, проблема полягає радше в тому, що заявити про незгоду подовжити договір оренди і цим не дати можливості для того, щоб оренда автоматично продовжувалася на тих самих умовах, місцева рада може тільки шляхом прийняття відповідного рішення на сесії. Для цього необхідно, щоб хтось ініціював розгляд цього питання, а така процедура чинним законодавством дійсно не передбачена. Тому підхід, викладений ВГСУ в Рекомендаціях, виглядає цілком обґрунтованим.
Наступний фрагмент
