Теми статей
Обрати теми

Екозбір. Сплата збору за розміщення відходів при списанні комп’ютерної та оргтехніки

Редакція ПБО
Відповідь на запитання

Сплата збору за розміщення відходів при списанні комп’ютерної та оргтехніки

 

У зв’язку з моральним застаріванням та фізичним зносом комп’ютерної (дисплеї, системні блоки, принтери, джерела безперебійного живлення) та оргтехніки (копіри, телефони, фотоапарати) підприємство прийняло рішення про її списання. Якими будуть наслідки такого рішення з точки зору необхідності сплати збору за розміщення відходів?

(м. Полтава)

 

Відповідь на поставлене запитання багато в чому перекликається з попередньою, зокрема, щодо несплати збору за розміщення відходів у разі передання відходів, що утворилися, у встановлені договором строки спеціалізованому підприємству з тим щоб на кінець звітного періоду (кварталу) не мати їх у себе в наявності.

Водночас перелік списаних активів, наведений у питанні, досить широкий, що потребує додаткових розмірковувань про те, чи всі з них після списання слід вважати відходами.

Почнемо з того, що згідно з

п. 4.9 Закону про ПДВ списання (ліквідація) основних фондів за самостійним рішенням платника податків кваліфікується як їх поставка за звичайними цінами з відповідним нарахуванням податкових зобов’язань з ПДВ за ставкою 20 % та виписуванням податкової накладної.

Водночас існує можливість

не нараховувати податкові зобов’язання на вартість об’єкта, що ліквідується, якщо, зокрема, платник податку подає до податкового органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення об’єкта основних фондів іншими способами, унаслідок чого такий об’єкт не може використовуватися в майбутньому за первісним призначенням (див. абз. другий п. 4.9 Закону про ПДВ). Виходячи з податкової привабливості цієї норми, можна припустити, що здебільшого списання основних фондів супроводжується їх знищенням, розібранням тощо*, унаслідок чого утворюються ті чи інші неліквіди (фрагменти пластмаси, стекла, відпрацьовані джерела живлення, металобрухт тощо).

* Зрозуміло, існує й інший спосіб позбутися активів, що стали непридатними внаслідок морального чи фізичного зносу, — продати їх на сторону за ціною можливої реалізації. У такому разі запитання, на яке ми тут відповідаємо, втрачає сенс.

З точки зору бухгалтерського обліку такі неліквіди, по суті, —

зворотні відходи, які є частиною запасів підприємства та прибуткуються на субрахунок 209 «Інші матеріали» бухгалтерським записом Дт 209 — Кт 746 з визнанням інших доходів від звичайної діяльності, як того вимагає п. 44 Методрекомендацій № 561.

Більшість з перелічених вище неліквідів вважаються відходами і в розумінні

Закону про відходи (визначення цього терміна див. у відповіді на попереднє запитання). Повторимо: для несплати збору за розміщення таких відходів достатньо своєчасно передавати їх спеціалізованим підприємствам. При цьому щодо деяких із них (наприклад, відходів та брухту електричних та електронних вузлів, що містять такі компоненти, як акумуляторні батареї, ртутні вмикачі, скло від електронно-променевих трубок** чи інше активоване скло; відходів скла від електронно-променевих трубок; відпрацьованих батарей свинцевих акумуляторів) слід мати на увазі, що згідно з Жовтим переліком відходів, затвердженим постановою КМУ від 13.07.2000 р. № 1120, вони є небезпечними відходами. Це, у свою чергу, потребує наявності у спеціалізованого підприємства, яке приймає їх на утилізацію, окремої ліцензії на право здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами, що передбачено п. 3 ч. 3 ст. 9 Закону про ліцензування.

** Як відомо, дисплеї комп’ютерів зовсім недавно були електронно-променевими і лише останнім часом поступово почали витіснятися РК-моніторами.

Водночас ті з неліквідів, що утворилися, які

містять у собі чорні чи кольорові метали або їх сплави, підпадають під визначення побутового та промислового металобрухту, наведені у ст. 1 Закону про металобрухт. Як установлено ст. 2 цього Закону, на відносини, що виникають у процесі здійснення операцій з металобрухтом, Закон про відходи не поширюється. Отже, не можна говорити і про необхідність внесення плати за розміщення відходів, передбаченої ст. 39 останнього, у тих випадках, якщо на території підприємства зберігається металобрухт, отриманий у ході його виробничої діяльності.

Принагідно зауважимо, що згідно з

п. 26 ст. 9 Закону про ліцензування заготівля, переробка, металургійна переробка брухту кольорових і чорних металів підлягають ліцензуванню. При цьому, як передбачено ст. 4 Закону про металобрухт, такі операції з металобрухтом здійснюються тільки спеціалізованими або спеціалізованими металургійними переробними підприємствами, а також їх приймальними пунктами, яким і видається ліцензія.

Разом із тим у

ч. 7 цієї ж статті уточнюється, що ліцензуванню не підлягає діяльність фізичних осіб, пов’язана зі збиранням та реалізацією побутового брухту чорних і кольорових металів, а також діяльність фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності та юридичних осіб, пов’язана із збором і реалізацією промислового брухту чорних і кольорових металів, що утворився в результаті їх діяльності. Отже, звичайному (неспеціалізованому) підприємству, у ході діяльності якого утворилися відходи у вигляді металобрухту, для реалізації таких відходів ліцензію отримувати не потрібно.

 

Ігор Хмелевський, економіст-аналітик

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі