Теми статей
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Екологічний податок

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Грудень, 2010/№ 102
Друк
Стаття

Екологічний податок

 

Правила справляння екологічного податку, що прийшов на зміну збору за забруднення навколишнього природного середовища, порівняно з проектом

Податкового кодексу, який було проаналізовано нами раніше (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 81, с. 13), мало в чому змінилися. Проте вважаємо за необхідне хоча б стисло повторити ці правила, тепер уже не в умовному (мовляв, що буде, якщо проект приймуть), а в дійсному способі.

Отже, екологічний податок

— це загальнодержавний обов’язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів викидів в атмосферне повітря, скидів у водні об’єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів та з фактичного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 року (п.п. 14.1.57 Податкового кодексу).

Згідно з

п. 240.1 цього Кодексу платниками екологічного податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, які не здійснюють господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, уключаючи тих, що виконують агентські (представницькі) функції щодо таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України та в межах її континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони здійснюються:

викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення;

скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти;

розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях або на об’єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини;

утворення радіоактивних відходів (уключаючи вже накопичені);

тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк.

Крім того,

п. 240.2 Податкового кодексу визначає перелічених вище осіб, а також громадян України, іноземців та осіб без громадянства, платниками екологічного податку ще і в тому випадку, якщо вони здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення в разі використання ними палива. Однак утримувати і перераховувати такий податок до бюджету під час реалізації такого палива, подавати відповідну звітність контролюючому органу, а також нести відповідальність за певні порушення в останньому випадку доведеться не безпосередньо платникам податку, а так званим податковим агентам.

Відповідно до

п. 241.2 Податкового кодексу до податкових агентів належать суб’єкти господарювання, які :

здійснюють оптову торгівлю паливом;

здійснюють роздрібну торгівлю паливом (крім тих, які реалізують паливо, придбане в суб’єктів господарювання, зазначених вище).

Не можна не відзначити: при такому законодавчому регулюванні сплати екологічного податку, що справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення в разі використання палива, визначення

пересувного джерела забруднення, наведене в п.п. 14.1.142 Податкового кодексу*, тепер видається атавізмом. Як, утім, і згадка в цьому контексті про використання палива, оскільки сам факт його використання (спалювання) відходить на другий план, а податком фактично обкладатиметься кожен перший продаж палива (оптовий чи роздрібний).

* Пересувне джерело забруднення

транспортний засіб, рух якого супроводжується викидом в атмосферу забруднюючих речовин.

Резюмуючи викладене, зауважимо, що шляхом запровадження інституту податкових агентів кількість реальних платників екологічного податку різко скоротиться, оскільки сьогодні питома вага платників екозбору за пересувні джерела забруднення в загальній кількості платників збору за забруднення є найбільшою.

Зупинимося далі на найістотніших

змінах у правилах обчислення екологічного податку порівняно з раніше існуючим збором за забруднення навколишнього природного середовища.

Перше нововведення

, на яке варто звернути увагу, міститься в п. 249.1 Податкового кодексу: суми податку обчислюються платниками податків (у всіх випадках, крім здійснення викидів в атмосферу пересувними джерелами забруднення) та податковими агентами (в останньому випадку) самостійно щокварталу. Викладене означає відмову законодавця від дотримання принципу наростаючого підсумку при обчисленні екологічного податку. Те саме стосується й подання звітності**, яка, проте, як і раніше, має подаватися до органів держподатслужби протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем податкового (звітного) кварталу. Відразу додамо, що сплата податку відбувається, як і раніше, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку подання податкової декларації.

** Цей висновок підтверджується й розміщеним на офіційному сайті ДПАУ проектом податкової декларації екологічного податку — її дійсно потрібно складати за звітний квартал без застосування наростаючого підсумку.

Друге важливе нововведення

впадає в око при вивченні формул для розрахунку найпоширеніших видів екологічного податку, зазначених у пп. 249.3 — 249.6 Податкового кодексу. Не можна не помітити істотного спрощення зазначених формул порівняно з тими, якими платники збору за забруднення користувалися досі. Таке спрощення відбулося, зокрема, за рахунок відсутності в них багатьох коригуючих коефіцієнтів, що застосовувалися раніше (наприклад, коефіцієнтів, що встановлюються залежно від чисельності мешканців населеного пункту або від народногосподарського значення населеного пункту, а також регіонального (басейнового) коригуючого коефіцієнта, що враховує територіальні екологічні особливості та еколого-економічні умови функціонування водного господарства).

Однак таке спрощення мало й негативний аспект — усі з перелічених вище коефіцієнтів було враховано у величині відповідних ставок екологічного податку, причому виходячи зі свого максимального значення. У результаті платники отримали

одномоментне підвищення ставок у середньому в 3,6 раза порівняно з проіндексованими ставками збору за забруднення, що діяли в поточному році. Як невелика розрада в п. 2 підрозд. 5 розд. XX «Перехідні положення» Податкового кодексу міститься ложка меду, що має на меті підсолодити цю гірку пігулку. Полягає вона в тому, що за податковими зобов’язаннями з екологічного податку, які виникли:

з 1 січня 2011 року до 31 грудня 2012 року включно, ставки податку становлять 50 % від ставок, передбачених ст. 243 — 246 цього Кодексу;

з 1 січня 2013 року до 31 грудня 2013 року включно, ставки податку складають 75 % від ставок, передбачених ст. 243 — 246 цього Кодексу;

з 1 січня 2014 року ставки податку дорівнюють 100 % ставок, передбачених ст. 243 — 246 цього Кодексу.

Третє нововведення

Податкового кодексу щодо правил обчислення екологічного податку, вважаємо, буде схвально сприйнято його платниками, зокрема тими з них, хто здійснює скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти та розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях або на об’єктах.

Як відомо, раніше таким суб’єктам господарювання ставилося в обов’язок отримання відповідного ліміту (на скиди або на розміщення відходів), величина якого відігравала помітну роль при розрахунку збору за забруднення. Нагадаємо, що такий збір за скиди і розміщення відходів у межах ліміту обчислювався в однократному розмірі, а в разі перевищення ліміту (або за його повної відсутності) — у підвищеному* розмірі.

* Спеціально не уточнюємо кратність такого підвищення, оскільки різними нормативно-правовими актами, зокрема, ст. 39 Закону про відходи і п. 8 Порядку № 303, її було встановлено по-різному.

На сьогодні в

Податковому кодексі відсутні будь-які вимоги до застосування понадлімітного коефіцієнта при розрахунку екологічного податку за скиди у водні джерела та за розміщення відходів. Проте варто застерегти платників цього податку: викладене зовсім не означає скасування обов’язку отримувати зазначені ліміти.

Про існування в наступному році лімітів скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, утворення та розміщення відходів промислового, сільськогосподарського, будівельного та іншого виробництва йдеться у

ст. 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.91 р. № 1264-XII, викладеній у новій редакції Законом № 2756. І отримувати їх надалі теж доведеться. Однак тепер відповідальність за недотримання таких лімітів виведена з податкової площини, але залишилася незмінною в межах природоохоронного, водного, земельного законодавства, а також законодавства про охорону атмосферного повітря.

Що стосується

індексації ставок екологічного податку, то окремого механізму індексації таких ставок (як, утім, й інших ставок оподаткування, визначених в абсолютних значеннях) Податковий кодекс тепер не містить. Замість цього п. 4 розд. XIX «Прикінцеві положення» зазначеного Кодексу уряду доручено щороку до 1 червня вносити до парламенту проект закону про внесення змін до цього Кодексу щодо таких ставок з урахуванням індексів споживчих цін, індексів цін виробників промислової продукції. Таким чином, Податковий кодекс звільнив платників податків від обов’язку щодо проведення індексації ставок екологічного податку, а також низки інших податків та зборів, поклавши його на держоргани, що варто лише вітати.

Декілька слів про порядок

подання податкової звітності та сплати податку, визначений ст. 250 Податкового кодексу. Зміст цієї статті за своєю суттю нічим не відрізняється від відповідних норм Порядку № 303, Інструкції № 162, а також останніх листів головного податкового відомства, присвячених адмініструванню збору за забруднення (зокрема, листа ДПАУ від 14.04.2009 р. № 7787/7/15-0817 // «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 34, с. 9). Стисло нагадаємо основні моменти.

Базовий податковий

(звітний) період, як і раніше, дорівнює календарному кварталу. Звітність з екологічного податку і його сплата відбуваються залежно від виду джерела забруднення, а саме:

за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення, скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти, розміщення протягом звітного кварталу відходів у спеціально відведених для цього місцях або на об’єктах — за місцем розміщення стаціонарних джерел забруднення, спеціально відведених для цього місць або об’єктів;

за паливо, реалізоване податковими агентами, — за місцезнаходженням пунктів продажу палива;

за створення радіоактивних відходів і тимчасове зберігання радіоактивних відходів понад установлений особливими умовами ліцензії строк — за місцем перебування платника на податковому обліку в органах державної податкової служби.

Як і раніше, якщо встановлене таким чином місце подання податкових розрахунків не збігатиметься з місцем перебування підприємства на податковому обліку, то в нього виникає обов’язок

подати копії відповідних податкових розрахунків ще й за місцем своєї податкової реєстрації.

Є в

Податковому кодексі й норма, знайома нам з листа ДПАУ від 14.04.2009 р. № 7787/7/15-0817: якщо платник збору перебуває на податковому обліку в місті з районним поділом, то такий платник може подавати одну податкову декларацію за викиди, скиди всіма своїми джерелами забруднення та розміщення відходів, якщо ці джерела і спеціально відведені місця для розміщення відходів розташовані на території зазначеного міста. При цьому в декларації необхідно вказати код згідно з Класифікатором об’єктів адміністративно-територіального устрою України (КОАТУУ) за місцем перебування платника збору на податковому обліку (міської ради).

Відповідно до

п. 250.9 Податкового кодексу якщо платник податків з початку звітного року не планує здійснення викидів, скидів забруднюючих речовин, розміщення відходів , утворення радіоактивних відходів протягом звітного року, то такий платник податків має повідомити про це відповідний орган держподатслужби за місцем розташування джерел забруднення і скласти заяву про відсутність у нього у звітному році об’єкта обчислення екологічного податку. Інакше він зобов’язаний подавати податкові декларації в загальному порядку.

Зауважимо, що необхідність інформувати податковий орган про відсутність джерел забруднення або здавати звітність з прокресленнями була у платників збору за забруднення раніше (ми писали про це у статті «Чи подається звітність з екозбору за відсутності джерел забруднення?» // «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 102). На жаль,

Податковим кодексом так і не було врегульовано ні строк подання такої заяви, ні її форма, внаслідок чого рекомендації, надані в зазначеній статті, залишаються актуальними і в наступному році.

І нарешті, підбиваючи підсумки нашого першого знайомства з екологічним податком, нагадаємо про необхідність востаннє подати звітність зі збору за забруднення і сплатити податкові зобов’язання за ним, задекларовані в такій звітності. У зв’язку з цим зауважимо, що згідно з

п. 1 підрозд. 9 розд. XX «Перехідні положення» Податкового кодексу зарахування до бюджету, зокрема, збору за забруднення навколишнього природного середовища, який сплачується в першому кварталі майбутнього року за останній квартал поточного, здійснюється в порядку та на умовах, що діяли раніше. Це означає, що за підсумками 2010 року звітність із цього збору слід подати не пізніше 9 лютого 2011 року, а сплатити його — не пізніше 21 лютого 2011 року.

 

Ігор Хмелевський, економіст-аналітик

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі