Плата за землю
Згідно з
п.п. 14.1.147 Податкового кодексу плата за землю — загальнодержавний податок, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.У свою чергу,
земельний податок — обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (п.п. 14.1.72 Податкового кодексу). Орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності (далі — орендна плата) — обов’язковий платіж, який орендар уносить орендодавцю за користування земельною ділянкою (п.п. 14.1.136 цього ж Кодексу).Як бачимо, підхід до плати за землю, закріплений у
розд. XIII Податкового кодексу, нічим не відрізняється від прийнятого раніше в Законі № 2535, який, зауважимо, відповідно до п.п. 1 п. 2 розд. XIX «Прикінцеві положення» цього Кодексу втратить чинність з 1 січня наступного року. Що ж, тим простіше та безболісніше відбуватиметься перехід суб’єктів господарювання — власників землі та землекористувачів на нові податкові рейки.Наведемо для наочності в табличній формі порівняльну характеристику різновидів плати за землю у світлі положень
Податкового кодексу.
Порівняльна характеристика різновидів плати за землю
| № з/п | Критерій | Різновиди плати за землю | |
| Земельний податок (ЗП) | Орендна плата (ОП) | ||
| 1 | 2 | 3 | 4 |
| 1 | Правові підстави землекористування | — право власності на землю — право володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками (ч. 1 ст. 78 ЗКУ); | оренда землі — засноване на договорі строкове платне володіння та користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст. 1 Закону № 161) |
| 2 | Платники плати за землю | — власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); | орендарі земельних ділянок державної та комунальної власності (п. 288.2 Податкового кодексу) |
| 3 | Об’єкти плати за землю | — земельні ділянки, що перебувають у власності | земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в оренду (п. 288.3 Податкового кодексу) |
| 4 | Документ, що засвідчує правовий статус земельної ділянки | — державний акт на право власності на земельну ділянку (ч. 1 ст. 126 ЗКУ). Для земельної ділянки, придбаної у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, право власності посвідчується: | договір оренди землі, зареєстрований відповідно до закону |
| 5 | Статус платежу | загальнодержавний податок | — загальнодержавний податок (п.п. 9.1.10 Податкового кодексу); (ч. 1 ст. 21 Закону № 161) |
| 6 | Підстави для нарахування плати за землю | дані державного земельного кадастру (п. 286.1 Податкового кодексу) | договір оренди земельної ділянки, що перебуває в державній або комунальній власності (п. 288.4 Податкового кодексу) |
Не переказуючи весь зміст
розд. XIII Податкового кодексу, присвяченого платі за землю*, стисло зупинимося на тих відмінностях, які потрібно мати на увазі вже зараз. Оскільки про деякі з таких відмінностей ми вже розповідали у статті «Податковий кодекс: знайомимося з проектом» («Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 81), зробимо акцент на тому, яких змін вони зазнали в остаточному варіанті документа.* В одному з перших номерів газети «Податки та бухгалтерський облік» за 2011 рік ми плануємо опублікувати значну за обсягом статтю на цю тему, щоб подання звітності з плати за землю на майбутній рік відбулося з урахуванням усіх змін, передбачених Податковим кодексом.
1.
Ставки земельного податку, як і раніше, диференційовано залежно від цільового призначення земельних ділянок, місця їх розташування (у межах чи за межами населеного пункту), а також від того, чи проведено грошову оцінку землі, за такими категоріями:— земельні ділянки
сільськогосподарських угідь (незалежно від місцезнаходження) (ст. 272 Податкового кодексу);— земельні ділянки, надані на землях
лісогосподарського призначення (незалежно від місцезнаходження) (ст. 273 Податкового кодексу);— земельні ділянки,
нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження) (ст. 274 Податкового кодексу);— земельні ділянки, розташовані
в межах населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено (ст. 275 Податкового кодексу);— земельні ділянки
несільскогосподарських угідь, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено (ст. 277 Податкового кодексу);— земельні ділянки, надані підприємствам
промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони, розташовані за межами населених пунктів (ст. 278 Податкового кодексу);— земельні ділянки, передані у власність або надані в користування на землях
природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено (ст. 279 Податкового кодексу);— земельні ділянки на землях
водного фонду і лісогосподарського призначення, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено (ст. 280 Податкового кодексу).Практично щодо всіх із перелічених вище категорій земельних ділянок ставки земельного податку залишилися на тому ж рівні, що й досі. Дивує лише
зниження у 10 разів (!) ставки податку за земельні ділянки, передані у власність або надані в користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено , — з 50 % від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області (установлених раніше ст. 9 Закону № 2535) до 5 % (установлених ст. 279 Податкового кодексу).Зауважимо, що відповідно до
ч. 12 ст. 7 Закону № 2535 ставки земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено, мали щороку уточнюватися на коефіцієнт індексації, визначений «держбюджетним» законом на відповідний рік. Зокрема, Законом про держбюджет-2010 у поточному році передбачалася індексація таких ставок на коефіцієнт 3,2. Так ось, у ст. 275 Податкового кодексу цей коефіцієнт ураховано безпосередньо в самій ставці. А надалі ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено, індексуватиметься в тому самому порядку, що й ставки транспортного збору та екологічного податку, про що вже розповідалося вище.До речі, тепер
п. 275.3 Податкового кодексу передбачено, що диференціація ставок податку за земельні ділянки, розташовані в межах населених пунктів (за винятком сільськогосподарських угідь та земель лісогосподарського призначення), нормативну грошову оцінку яких не проведено, може досягати трикратного розміру таких ставок. Раніше ч. 5 ст. 7 Закону № 2535 зазначені ставки дозволялося підвищувати не більше ніж удвічі від середніх ставок податку. Як і раніше, коефіцієнт такої диференціації затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи, зокрема, з функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки.2.
Стало остаточно зрозуміло, що до Податкового кодексу не потрапили норми, аналогічні тим, які на сьогодні містяться в ч. 3 ст. 7 і ч. 2 ст. 8 Закону № 2535. Ідеться про припис у разі придбання земельної ділянки на підставі цивільно-правової угоди приймати за базу для розрахунку земельного податку за землі населених пунктів та землі за межами населених пунктів, надані для підприємств промисловості, транспорту, зв’язку та іншого призначення, величину, яка не може бути меншою, ніж ціна земельної ділянки, зазначена в такій угоді. Базу оподаткування тепер чітко визначено ст. 271 Податкового кодексу як:—
нормативну грошову оцінку земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, розрахованого відповідно до порядку, установленого ст. 289 цього Кодексу (про цей порядок ітиметься далі);—
площу земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.3.
У ст. 276 Податкового кодексу наведено деякі особливості встановлення ставок земельного податку. Зокрема, у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами іншим суб’єктам земельний податок за площі, надані в оренду, слід розраховувати від нормативної грошової оцінки, визначеної з урахуванням застосування відповідного коефіцієнта функціонального використання цих площ залежно від виду економічної діяльності орендаря.Як бачимо, ДПАУ все-таки вдалося закріпити як законодавчу норму свою ідею про перерахунок земельного податку орендодавцем у разі надання в оренду землі чи будівлі. Очевидно, що найменше клопоту буде в тих орендодавців — власників земельних ділянок та нерухомості, вид діяльності яких збігається з видом діяльності орендарів. Звертаємо увагу, що такий
збіг повинен мати місце не в розумінні точної відповідності кодів КВЕД, а в розрізі коефіцієнтів, що характеризують функціональне використання земельної ділянки, які, у свою чергу, залежать від коду розділу КВЕД і можуть бути однаковими для декількох однотипних розділів (див. додаток 1 до Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженого наказом Держкомзему України, Мінагрополітики України, Мінбудархітектури України, Української академії аграрних наук від 27.01.2006 р. № 18/15/21/11 ).4.
Відома на сьогодні вимога ч. 5 ст. 12 Закону № 2535 про необхідність сплати земельного податку на загальних підставах тими землекористувачами, які мають відповідні пільги з цього податку, але здають в оренду земельні ділянки, окремі будівлі або їх частини, збереглася і в Податковому кодексі (див. п. 284.3). Однак тепер вона не поширюється на бюджетні установи в разі надання ними будівель, споруд (їх частин) у тимчасове користування (оренду) іншим бюджетним установам.5.
Як і раніше, платники плати за землю самостійно обчислюють її суму щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають до відповідного органу ДПС за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за встановленою формою з розбивкою річної суми рівними частинами за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій . При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається в разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі (п. 286.2 Податкового кодексу).Водночас
Податковий кодекс дозволяє річну декларацію не подавати (див. п. 286.3), однак у цьому випадку потрібно щомісячно, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним, подавати нову звітну податкову декларацію. Про переваги такого способу подання земельної звітності ми вже неодноразово говорили і продовжуємо агітувати за нього й надалі: при збільшенні, на перший погляд, трудомісткості (12 місячних декларацій замість однієї річної) такий спосіб усуває низку запитань та непорозумінь, пов’язаних з уточненням податкових зобов’язань з плати за землю та виправленням самостійно виявлених помилок при її розрахунку.До речі, з аналізу змісту
п. 286.2 Податкового кодексу разом з п. 288.7 напрошується висновок, що податкова декларація із земельного податку та з орендної плати буде тепер єдиною*.* Судячи з форми податкової декларації з плати за землю, проект якої розміщено на офіційному сайті ДПАУ, так воно і є.
6.
Остаточно врегульовано питання про момент початку сплати земельного податку за земельні ділянки, на яких розташовано будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території, під час переходу права власності на такі будівлі, споруди (їх частини). Відповідно до п. 287.6 Податкового кодексу податок слід буде сплачувати на загальних підставах з дати держреєстрації права власності на нерухоме майно.7.
Порівняно з проектом Податкового кодексу в остаточному варіанті документа залишився незмінним обов’язок власника нежитлового приміщення (його частини) в багатоквартирному житловому будинку сплачувати земельний податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати держреєстрації права власності на нерухоме майно (див. п. 287.8).8.
Що стосується орендної плати, то їй у Податковому кодексі присвячено лише одну статтю (ст. 288). У результаті, на жаль, залишилися законодавчо неврегульованими багато питань, традиційно актуальних для платників. І найважливішим з них, що так і не отримало відповіді на рівні закону, є, звичайно ж, таке: чи обов’язково застосовувати коефіцієнт індексації до розміру орендної плати, закріпленого в договорі оренди? Судячи з усього, платникам податків, як і раніше, доведеться або виконувати абсурдні вказівки податківців на місцях, або відстоювати свою правоту в суді.9.
І наостанок декілька слів про індексацію грошової оцінки землі, порядок проведення якої встановлено ст. 289 Податкового кодексу. Зауважимо, що формула для розрахунку коефіцієнта такої індексації, на перший погляд, не зазнала змін:Кі = [І - 10] : 100
,однак
I тут означає індекс споживчих цін за попередній рік*. У разі якщо індекс споживчих цін не перевищує 110 %, такий індекс застосовується зі значенням 110.* Згідно з п. 1 Порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого постановою КМУ від 12.05.2000 р. № 783, раніше для цих цілей використовувався
середньорічний індекс інфляції року, за результатами якого провадиться індексація, а це, узагалі-то, різні статистичні показники.Звертаємо увагу, що цю формулу призначено не для платників плати за землю, а для центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів (який, до речі, з недавнього часу називається
Державне агентство земельних ресурсів України). Саме він (воно) за індексом споживчих цін за попередній рік має щороку розраховувати величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель і не пізніше 15 січня поточного року інформувати про його величину, зокрема, землевласників та землекористувачів. Зазначений коефіцієнт слід застосовувати кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.Ось, у принципі, і все, що варто було сказати про плату за землю за свіжими слідами після прийняття
Податкового кодексу. Про все інше читайте в анонсованій статті в одному з перших номерів нашого видання в новому році.
Ігор Хмелевський, економіст-аналітик
