Кому стане простіше займатися госпдіяльністю?
Одним з останніх актів, прийнятих парламентом у 2009 році, став закон, спрямований, як заявлено в його назві, на спрощення умов ведення бізнесу в Україні. Розглянемо, які заходи Верховна Рада визнала необхідними для досягнення цієї мети і чи відчують суб’єкти господарювання реальне пом’якшення вимог законодавства до провадження підприємницької діяльності.
Олена УВАРОВА, юрист Видавничого будинку «Фактор»
Документи статті
ЦКУ — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.
Закон № 1759 — Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні» від 15.12.2009 р. № 1759-VI.
Закон про госптовариства — Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.91 р. № 1576-XII.
Закон про ліцензування — Закон України «Про ліцензування деяких видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р. № 1775-III.
Закон про дозвільну систему — Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» від 06.09.2005 р. № 2806-IV.
Закон № 877 — Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 р. № 877-V.
Закон № 2269 — Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.92 р. № 2269-XII.
Постанова № 502 — постанова Кабміну «Про тимчасові обмеження щодо здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності на період до 31 грудня 2010 року» від 21.05.2009 р. № 502.
Статутний фонд ТОВ — одна мінзарплата
Одним із заходів, спрямованих на спрощення умов ведення бізнесу, стало
значне зниження вимог до розміру статутного капіталу ТОВ — зі ста до однієї мінімальної заробітної плати в розмірі, що діє на момент створення господарського товариства.На наш погляд, досить суперечливе нововведення. Напевно, задум законодавця було спрямовано на стимулювання створення нових товариств з обмеженою відповідальністю, оскільки вимога до розміру статутного фонду перетворилася на чисту формальність.
Установлення мінімально можливого розміру статутного фонду ТОВ на рівні однієї мінзарплати не тільки спрощує створення ТОВ, а й знижує ризик його ліквідації за підставами, передбаченими
ч. 4 ст. 144 ЦКУ. Нагадаємо: відповідно до неї, якщо після закінчення другого чи кожного наступного фінансового року вартість чистих активів ТОВ виявляється меншою від статутного капіталу, товариство зобов’язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку, якщо учасники не прийняли рішення про внесення додаткових вкладів. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від установленого законом мінімального розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації. Відповідно, вартість чистих активів товариств з обмеженою відповідальністю, створених починаючи з 01.01.2010 р., порівнюватиметься з величиною 869 грн., а не 86900 грн.*, як було б у разі дії старої редакції ч. 1 ст. 52 Закону про госптовариства.* Слід зауважити, що Держкомпідприємництва для визначення мінімального розміру статутного фонду до прийняття Закону про держбюджет на 2010 рік пропонує виходити із мінімальної заробітної плати у 744 грн. (лист від 18.01.2010 р. № 321). Як можна очікувати, держреєстратори керуватимуться саме цією величиною, чим можуть скористатися нові ТОВ при реєстрації.
Це ті плюси, на які розраховували розробники
Закону № 1759, не приховуючи, що головна мета зниження вимог до розміру статутного фонду — залучити якомога більшу кількість суб’єктів до ведення підприємницької діяльності у формі ТОВ.Водночас, слід зауважити, що ТОВ, які вже діють, жодних поблажок у зв’язку з таким нововведенням не отримають, оскільки щодо них застосовуються вимоги до розміру статутного фонду, які діяли на момент створення госптовариства.
Основний же мінус зниження вимог до розміру статутного фонду полягає в тому, що таким чином повністю знівельована сама ідея вимоги про наявність статутного фонду в господарських товариствах, учасники яких несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства в розмірі своїх вкладів. Як зазначено в
ч. 2 ст. 144 ЦКУ, відповідно до статутного капіталу визначається мінімальний розмір майна товариства, що гарантує інтереси його кредиторів. Тепер таких гарантій фактично немає. Це яскраво виявляється, зокрема, у такому. Раніше співвідношення між вимогами до мінімального розміру статутного фонду ТОВ (100 мінзарплат) та розміром боргів такого госптовариства перед кредиторами для того, щоб могла бути ініційована процедура банкрутства (300 мінзарплат), становило пропорцію один до трьох. Тепер ця пропорція дорівнює одному до трьохсот. Фактично, у цій же пропорції можна вимірювати шанси кредиторів на стягнення боргів з ТОВ за його зобов’язаннями.
Додаткові гарантії для орендарів держкоммайна
Нагадаємо: на початку 2009 року до
ст. 17 Закону № 2269 було внесено норму, що закріплює за сумлінним орендарем переважне право на укладення договору оренди на новий строк. Виняток було зроблено тільки для випадків, коли майно необхідне його власнику, і лише за умови, що власник попередив орендаря про свій намір використовувати майно, яке здавалося в оренду, для власних потреб не пізніше ніж за 3 місяці до закінчення строку оренди (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 24).Цього разу зміни, унесені до
ч. 6 ст. 9 Закону № 2269, як одну з умов укладення договору оренди цілісного майнового комплексу (далі — ЦМК) з іншими фізичними та юридичними особами називають відсутність заяви чинного орендаря, який належним чином виконував свої обов’язки, протягом 20 днів із дня направлення йому повідомлення про намір орендувати цілісний майновий комплекс. У зв’язку з цим слід зробити декілька застережень.По-перше, розробники законопроекту не внесли необхідних змін до
ст. 7 Закону № 2269, що зобов’язує орендодавця повідомити про ініціативу орендувати майно з боку третьої особи та встановлює строки направлення такого повідомлення.По-друге, необхідно розібратися, в якому порядку повинен діяти орендодавець з урахуванням вимог
ст. 17 Закону № 2269 до порядку продовження договору оренди та його укладення на новий строк.Так, згідно з
ч. 2 ст. 17 Закону № 2269 у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору, він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах. Якщо ж відповідна заява надійшла, то орендар отримує переважне право перед іншими бажаючими орендувати майно на укладення нового договору оренди.З урахуванням нової вимоги, уключеної до
ст. 9 Закону № 2269, виходить, що в разі припинення договору оренди цілісного майнового комплексу (тобто якщо після закінчення строку договору жодна зі сторін не заявила про бажання його продовжити) колишній орендар отримує переважне право на укладення нового договору оренди ЦМК. Третій особі такий об’єкт може бути передано в оренду тільки в разі, якщо після отримання повідомлення від орендодавця про намір здати ЦМК в оренду третій особі протягом 20 днів такий орендар не заявить про те, що хоче скористатися своїм переважним правом.Ще одна гарантія для орендарів майна державної та комунальної форм власності — уведення норми, згідно з якою
строк дії договору оренди не може бути менше 5 років. Відхилитися від цієї вимоги сторони договору можуть тільки за наявності відповідної ініціативи орендаря.За всіма правилами дії нормативних актів у часі ця норма повинна поширюватися тільки на договори оренди, що укладаються після 30.12.2009 р. Однак у
п. 5 Прикінцевих положень Закону № 1759 передбачено, що строк договорів оренди державного та комунального майна для суб’єктів малого підприємництва, укладених до набуття чинності цим Законом, слід вважати продовженим до 5 років із дня укладення, якщо орендар не пропонує менший строк. Отже, шляхом прямої вказівки в Законі передбачено поширення загальної норми про 5-річний строк дії договорів оренди на укладені до 30.12.2009 р. договори, орендарями в яких виступають суб’єкти малого підприємництва. ЦКУ допускає внесення змін до укладеного договору за згодою сторін або за підставами, передбаченими законом (ч. 1 ст. 651 ЦКУ). Тому в цьому випадку орендарі — суб’єкти малого підприємництва можуть скористатися наданою їм п. 5 Прикінцевих положень Закону № 1759 можливістю та ініціювати внесення відповідних змін до укладених до 30.12.2009 р. договорів оренди державного або комунального майна. Для цього необхідно направити відповідні пропозиції орендодавцям. Автоматично правило про продовження строку договору оренди до 5 років із дня його укладення діяти не повинно.Нагадаємо:
суб’єктами малого підприємництва вважаються фізичні особи — підприємці та юридичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 70 млн грн. (ст. 1 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19.10.2000 р. № 2063-ІІІ).
Зміни у процедурі ліцензування
Зміни, що внесено
Законом № 1759 до Закону про ліцензування , здебільшого мають фрагментарний характер і будь-яких істотних новел для переважної частини суб’єктів господарювання не передбачають.Однак є й нововведення, що потребують уваги. Тепер, за загальним правилом,
дія ліцензії не обмежена строком, закінчення якого раніше робило обов’язковою процедуру переоформлення цього документа. Водночас за Кабміном закріплено повноваження в окремих випадках установлювати строк дії ліцензії на певні види господарської діяльності (але не менше ніж 5 років). При цьому єдина умова, яку повинен виконати Кабмін, щоб ним скористатися, — це наявність відповідного подання центрального органу виконавчої влади. На наш погляд, це робить повноваження уряду в цьому питанні невиправдано широкими. Це нововведення, як нам здається, вимагало одночасного закріплення в Законі про ліцензування критеріїв, якими слід керуватися при визначенні того, чи підлягає строк дії ліцензії обмеженню.До речі, Кабмін уже скористався наданим йому повноваженням і встановив для окремих видів госпдіяльності
5-річний строк дії ліцензії (див. постанову Кабміну від 29.11.2000 р. № 1755 зі змінами на с. 11). Це, зокрема:— виробництво вибухових матеріалів промислового призначення;
— виробництво особливо небезпечних хімічних речовин;
— видобування корисних копалин;
— розробка, виробництво, впровадження, сертифікаційні випробування, ввезення, вивезення голографічних захисних елементів;
— виготовлення бланків цінних паперів, документів суворої звітності;
— транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом, транспортування, поставка та зберігання газу;
— операції у сфері поводження з небезпечними відходами;
— виготовлення парфумерно-косметичної продукції з використанням спирту етилового.
Для ліцензій на провадження діяльності з випуску та проведення лотерей установлено строк дії 12 років.
Широко анонсованим самими парламентарями стало
скорочення переліку видів діяльності, що ліцензуються. Однак коло суб’єктів господарювання, яких це порадує, надзвичайно вузьке. Це, зокрема, такі види діяльності: оптова торгівля насінням, професійна діяльність у сфері надання соціальних послуг, розробка проектів та проведення робіт з консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту, улаштування пам’яток; діяльність з розведення домашніх тварин (собак, котів, екзотичних та декоративних тварин) у племінних розплідниках, дресирування собак та підготовка фахівців у цих сферах; діяльність з перепродажу предметів мистецтва, колекціонування та антикваріату, діяльність з організації торгів (аукціонів) предметами мистецтва, колекціонування та антикваріату.
Принцип «мовчазної згоди» при отриманні дозвільних документів
Серед змін, що вносяться до
Закону про дозвільну систему, особливу увагу слід звернути на так званий принцип мовчазної згоди. Його суть полягає в такому: якщо протягом 10 робочих днів (за умови, що інший строк не встановлено спеціальним законом) із дня подання суб’єктом господарювання всіх документів, необхідних для отримання відповідного дозволу (висновку, рішення, узгодження, свідоцтва, іншого документа для ведення госпдіяльності), уповноважений орган не видає відповідний дозвільний документ і не направляє відмову, суб’єкт господарювання може починати здійснювати відповідний вид діяльності.
Новий мораторій на перевірки
Законом № 1759
до 01.01.2011 р. установлено мораторій на заходи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, що проводяться органами державної влади та місцевого самоврядування щодо суб’єктів малого підприємництва.Використовувана термінологія дає підстави говорити, що йдеться про контролюючі органи, на які поширюється дія
Закону № 877. Відповідно на перевірки, що проводяться органами, які не потрапляють до сфери дії цього Закону, мораторій не поширюється.Установлення мораторію на перевірки на рівні
Закону знімає питання про правомірність обмежень наглядової діяльності, передбачених постановою № 502 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 46). Ця постанова з моменту набуття чинності Законому № 1759, тобто з 30.12.2009 р., повинна вважатися недіючою.Слід зауважити, що, порівняно з
постановою № 502, Закон № 1759 стриманіший в обмеженні повноважень контролюючих органів:—
обмеження стосуються тільки перевірок, що проводяться відносно суб’єктів малого підприємництва, діяльність яких віднесено до середнього або низького ступеня ризику; нагадаємо, постанова № 502 обмежувалася використанням як критерію ступеня ризику діяльності суб’єкта господарювання, не поширюючи заборону на проведення планових перевірок тільки щодо суб’єктів із високим ступенем ризику, незалежно від наявності або відсутності статусу суб’єкта малого підприємництва;— до переліку контролюючих органів, на яких поширюється
Закон № 877, але не застосовується мораторій, що вводиться, потрапили органи податкової служби при проведенні планових та позапланових виїзних перевірок, органи ПФУ при здійсненні ними як планових, так і позапланових перевірок, управління із захисту прав споживачів, але тільки в частині здійснення ними позапланових перевірок за скаргами споживачів.Варте уваги, що виняток у частині податкових перевірок зроблено для перевірок, які проводяться в разі коли:
— платник податків подав в установленому порядку скаргу про порушення законодавства посадовими особами органу державної податкової служби під час проведення планової або позапланової виїзної перевірки, в якій вимагає повного або часткового скасування результатів відповідної перевірки;
— вищий за рівнем орган державної податкової служби в порядку контролю за достовірністю висновків нижчого за рівнем органу державної податкової служби здійснив перевірку документів обов’язкової звітності платника податків або висновків акта перевірки, складеного нижчим за рівнем контролюючим органом, та виявив їх невідповідність вимогам законів, що призвело до ненадходження до бюджетів сум податків і зборів (обов’язкових платежів).
Виходить, що на зазначені перевірки мораторій поширюється, а це з урахуванням наведених підстав для їх проведення виглядає дещо нелогічним.
Водночас, на відміну від
постанови № 502, якою встановлювалася заборона тільки на проведення планових перевірок (проведення позапланових було можливим за зверненнями фізичних чи юридичних осіб або з ініціативи самого суб’єкта господарювання), мораторій, що вводиться Законом № 1759, має загальний характер та поширюється як на планові, так і на позапланові перевірки. Однак це послаблення радше ще один мінус цього Закону, оскільки позбавляє будь-яких мінімальних можливостей контролю за дотриманням суб’єктами господарювання вимог законодавства до їх діяльності допоки вона не потрапить уже до поля зору правоохоронних органів, на які мораторій не поширюється.Закон набрав чинності 30.12.2009 р. за винятком норми, що встановлює обов’язок повідомляти орган ліцензування про зміну відомостей, зазначених у документах, які подаються для отримання ліцензії (у цій частині Закон № 1759 набере чинності 28.02.2010 р.).
