Місце проведення розрахунків та місце отримання товару не збігаються
Суть спору
Підприємство здійснювало торгівлю за готівку товарами не власного виробництва. При цьому отримання грошових коштів та відвантаження товару відбувалися в різних місцях. Ґрунтуючись на
п. 12 ст. 9 Закону про РРО, підприємство не застосовувало РРО, а оформляло отримання готівки прибутковим ордером. Непроведення розрахунків через РРО і стало причиною спору — податківці наполягали на застосуванні РРО.
Позиція податкового органу
Підприємство продавало за готівку товар не власного виробництва, тому застосування
п. 1 ст. 9 Закону про РРО, що дозволяє приймати готівку без використання РРО з виписуванням прибуткового касового ордера, не допустимо. У результаті підприємство було оштрафоване. Не виключено, що податківці зверталися й до п. 12 ст. 9 Закону про РРО, але не знайшли можливості його застосування. Як правило, у таких випадках вони зазначають, що звільнення від застосування РРО стосується місця отримання товарів, а не місця отримання грошових коштів.
Вирішення справи судом
Пославшись на
п. 12 ст. 9 Закону про РРО суд став на бік підприємства. При цьому отримання грошових коштів без використання РРО в період до набуття чинності цим пунктом (набрав чинності 03.11.2004 р.), усе-таки було визнано порушенням. Однак, ураховуючи строки застосування адміністративно-господарських санкцій (ст. 250 ГКУ), накладення штрафу було визнано незаконним.
Думка редакції
Проблема тлумачення
п. 12 ст. 9 Закону про РРО тягнеться із самої появи цього пункту. Нагадаємо: у ньому зазначено, що реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються, якщо в місці отримання товарів (надання послуг) операції з розрахунків у готівковій формі не здійснюються (оптова торгівля тощо). Традиційно податківці дотримуються позиції, що в цьому пункті йдеться тільки про незастосування РРО в місці отримання товарів, а про місце розрахунків нічого не зазначено. Отже, при отриманні готівки РРО застосовувати потрібно. Таку позицію висловлено в п.п. 2.2.50 листа ДПАУ від 06.07.2009 р. № 14083/7/23-7017/572 та деяких інших листах.Водночас деякі незалежні фахівці дотримуються іншої думки. Вони стверджують: якщо місце отримання покупцем товару та місце приймання продавцем готівки не збігаються, то
РРО не потрібно застосовувати ані там, ані там . Така позиція ґрунтується на логіці від протилежного: якщо п. 12 ст. 9 Закону про РРО розуміти так вузько, як розуміють його податківці, то внесення цієї норми до Закону про РРО втрачає будь-який сенс. Само по собі отримання (відвантаження) товару не може проводитися через РРО, оскільки взагалі не є розрахунковою операцією. Тобто якщо в місці отримання товару розрахунок готівкою не здійснюється, то, зрозуміло, РРО в цьому місці не потрібний. Так навіщо ж ще раз спеціально вводити «пільгу» тоді, коли вона і так наявна виходячи із загальних норм цього ж Закону?! Саме так і розуміють цю норму суди, запроваджуючи свого роду Рубікон (і це вбачається з рішення, що коментується): такі операції, здійснені без РРО до 03.11.2004 р., є порушенням, а після — ні.Водночас ми завжди
з обережністю ставилися до такого ліберального розуміння п. 12 ст. 9 Закону про РРО.По-перше, у ньому дійсно зазначено тільки про місце отримання товарів (послуг). Можливо, законодавець увів цю норму, щоб знеохотити податківців вимагати проведення через РРО таких операцій двічі? Тобто цю норму сформульовано не достатньо конкретно.
По-друге, якщо підприємство не використовуватиме РРО, воно напевно буде оштрафовано податківцями, а свою позицію треба буде захищати у суді (що не кожному під силу), адже ми вказували, що їх фіскальну позицію сформовано давно та чітко. Крім листа
ДПАУ від 06.07.2009 р. № 14083/7/23-7017/572, можна відзначити лист ДПАУ від 17.12.2004 р. № 11459/6/23-2119, а також низку консультацій у «Віснику податкової служби України».По-третє, із цієї норми не зовсім зрозуміло, що мається на увазі під місцем отримання товарів та наскільки далеко воно має розташовуватися від місця отримання готівки. Ризикнемо припустити, що це має бути
інша адреса. Принаймні в рішенні, що коментується, суд звертає увагу, що склад підприємства знаходився на значній відстані від адміністративної будівлі.Тому це рішення суду стане в нагоді, насамперед, підприємствам, які вже здійснили такі операції без РРО. Якщо ж такі операції тільки у планах, то вважаємо, що розумніше (з урахуванням п’ятикратного розміру штрафних санкції) проводити їх з використанням РРО.
Матеріал підготував Дмитро Костюк,
заступник головного редактора
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
| 19 березня 2009 року | м. Київ |
Вищий адміністративний суд України: <...> розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у <...>, на постанову господарського суду <...> від 16 листопада 2006 року та ухвалу <...> апеляційного господарського суду від 3 квітня 2007 року <...>, за позовом Відкритого акціонерного товариства «В» (надалі — ВАТ «В») до Державної податкової інспекції <...> (надалі — ДПІ) про скасування рішення, —встановив
:
У вересні 2006 року позивач звернувся до господарського суду <...> з позовом про визнання протиправним та скасування рішення ДПІ від 01.09.2006 р. <...> про застосування штрафних санкцій у розмірі <...>.
Постановою господарського суду <...> від 16 листопада 2006 року, залишеною без змін ухвалою <...> апеляційного господарського суду від 3 квітня 2007 року, позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі наявних у справі матеріалів дійшли висновку, що позивачем не були допущені порушення Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», в зв’язку з чим відсутні підстави для застосування штрафних санкцій оскаржуваним рішенням.
Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій ДПІ звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ВАТ «В».
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
Контролюючим органом було проведено планову виїзну перевірку ВАТ «В» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2004 р. по 31.03.2006 р., про що складено акт від 18.08.2006 р. <...>.
Висновками зазначеного акта перевірки, зокрема, встановлено порушення позивачем пп. 1,2 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме,
встановлено здійснення підприємством через касу продажу продукції не власного виробництва <...> без застосування реєстратора розрахункових операцій (надалі — РРО).Судами встановлено, що у періоді, який перевірено, позивач здійснював виробництво та комплектацію машин і обладнання для післязбиральної обробки зерна. Також позивачем надавались послуги з оренди приміщень та обладнання.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, труби, паси, електродвигун, підшипник <...>, які реалізовані ВАТ «В», не є продукцією власного виробництва цього підприємства, тому при здійсненні торгівлі ними немає підстав для застосування п. 1 ст. 9 згаданого Закону.
Пункт 12 ст. 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», на який послався суд першої інстанції, набрав чинності 03.11.2004 р.
Згідно з цією правовою нормою реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються, якщо в місці отримання товарів (надання послуг) операції з розрахунків у готівковій формі не здійснюються (оптова торгівля тощо).
Матеріали справи свідчать, що покупці сплачувати готівкові кошти в касу ВАТ «В», а отримували товар в складі підприємства, який знаходиться на значній відстані від адміністративної будівлі.
Розрахунки щодо операцій з реалізації комплектуючих зерноочисної техніки були проведені у касі підприємства та оформлені прибутковими касовими ордерами і квитанціями.
Отже, попередніми судовими інстанціями було правильно застосовано п. 12 ст. 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» до операцій продажу товарів 19.07.2005 р.
<...> і 14.02.2006 р. <...> .Реалізація підприємством товарно-матеріальних цінностей 13 січня, 19 березня, 06 квітня, 02 липня 2004 року, тобто до набрання чинності п. 12 ст. 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»,
<...> проведена з порушенням вимог цього Закону.Однак, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, при прийнятті спірного рішення податкова інспекція мала застосовувати ст. 250 Господарського кодексу України щодо строків застосування адміністративно-господарських санкцій до суб’єктів господарювання.
<...>
Отже, суди попередніх судових інстанцій, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права, постановили обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, —
ухвалив
:Касаційну скаргу Державної податкової інспекції <...> —
залишити без задоволення.Постанову господарського суду <...> від 16 листопада 2006 року та ухвалу <...> апеляційного господарського суду від 3 квітня 2007 року — без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
