Верховний суд України
До виручки підприємця-комісіонера на спрощеній системі включаються транзитні суми
Постанова від 19 січня 2010 року № 10/01
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України <…>, розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Державної податкової інспекції у м. <…> (далі — ДПІ) справу за позовом фізичної особи — підприємця Ф. О. Є. (далі — Підприємець) до ДПІ про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,
установила:У травні 2008 року Підприємець звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 5 травня 2008 року № <…> та № <…>. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Підприємець перебував на спрощеній системі оподаткування і, здійснюючи господарську діяльність, згідно з договорами комісії отримав виручку, що складається із сум комісійної винагороди, яка не перевищувала 500000 грн., установленої Указом Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» (далі — Указ 727/98).
Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 7 липня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2008 року, позов задовольнив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23 липня 2009 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив без змін.
Рішення судів мотивовані тим, що кошти, отримані Підприємцем за здійснений продаж товару за договорами комісії, не є виручкою від реалізації продукції в розумінні положень Указу № 727/98, оскільки вся виручка від продажу товару належить комітенту і не є доходом позивача.
У скарзі до Верховного Суду України ДПІ порушила питання про перегляд за винятковими обставинами та скасування зазначеної ухвали Вищого адміністративного суду України та рішень судів першої та апеляційної інстанцій із прийняттям нового — про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права, а саме статті 1 Указу № 727/98.
Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги.
Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач займався підприємницькою діяльністю, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування відповідно до Указу № 727/98.
Згідно з договорами комісії № <…> від 7 липня 2006 року та № <…> від 2 січня 2007 року, укладених Товариством з обмеженою відповідальністю «Б» (комітент) з Підприємцем (комісіонер), останній за дорученням комітента реалізував товар на суму 750374,49 грн. На виконання умов договорів комісії кошти, отримані позивачем від реалізації товару, перераховувалися на рахунок комітента.
У ході проведеної ДПІ перевірки встановлено, що позивач, виконавши умови договорів комісії та отримавши за реалізований товар кошти, був зобов’язаний зареєструватися платником податку на додану вартість (далі — ПДВ), перейти на загальну систему обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва, а також сплачувати податки на загальних підставах, починаючи з наступного звітного податкового періоду (підпункт 2.3.1 пункту 2.3 статті 2, пункт 9.4 статті 9 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»; статті 1, 2, 5 Указу № 727/98). Оскільки цього зроблено не було, Підприємцю донараховано ПДВ у розмірі 420928 грн. і застосовано штрафних санкцій на суму 210661 грн., та визначено зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 27653,43 грн.
Указом № 727/98 запроваджено спрощену систему оподаткування, обліку та звітності для суб’єктів малого підприємництва, пункт перший статті 1 якого надає фізичним особам право перебувати на такій системі оподаткування за умови, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн.
Згідно з положенням пункту 4 статті 1 Указу № 727/98 під виручкою розуміють суму, фактично отриману суб’єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
У разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу) (стаття 5).
З огляду на викладене вбачається, що позивач, отримавши на власний розрахунковий рахунок суму, яка перевищує дозволений Указом № 727/98 розмір виручки, а саме 500000 грн., повинен був перейти на загальну систему оподаткування
.Надаючи оцінку обставинам у справі, що розглядається, суди залишили поза увагою той факт, що наявність хоча б однієї з таких підстав як: загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), що перевищує допустимий розмір для платників єдиного податку; здійснення операцій або укладання угод на суму, що перевищує допустимий розмір для підприємців — платників єдиного податку; перевищення обсягу виручки, максимально встановленого для платників єдиного податку; недотримання форми розрахунків — передбачають перереєстрацію платника єдиного податку платником податків на загальних підставах. Недотримання строків такої перереєстрації тягне за собою встановлену законом відповідальність.
Оскільки суди попередніх інстанцій не з’ясували всіх обставин справи, яка розглянута з неправильним застосуванням норм права, ухвалені рішення підлягають скасуванню, а справа — направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
На підставі наведеного та керуючись статтями 241 — 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
постановила:Скаргу Державної податкової інспекції у м. <…> частково задовольнити
.Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23 липня 2009 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2008 року та постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 7 липня 2008 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, установленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
