Щодо збільшення валових витрат на підставі звернення до третейського суду
Лист Вищого адміністративного суду України від 15.06.2010 р. № 888/11/13-10
У зв’язку з виникненням у судовій практиці питань, пов’язаних із застосуванням підпункту 12.1.1 пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у частині права на збільшення валових витрат платника податку у зв’язку зі зверненням такого платника з позовом про стягнення вартості своєчасно несплачених товарів (робіт, послуг) до суду або третейського суду, на підставі пункту 3 частини першої статті 39 Закону України «Про судоустрій України», в порядку надання методичної допомоги Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне повідомити таке.
Відповідно до пункту «а» підпункту 12.1.1 пункту 12.1 статті 12 Закону України від 28.12.94 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі — Закон) платник податку — продавець товарів (робіт, послуг) має право збільшити суму валових витрат звітного періоду на вартість відвантажених товарів (виконаних робіт, наданих послуг) у поточному або попередніх звітному податкових періодах у разі, коли покупець таких товарів (робіт, послуг) затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості (надання інших видів компенсацій їх вартості). Таке право на збільшення суми валових витрат виникає, зокрема, якщо протягом такого звітного періоду платник податку звертається до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з такого покупця або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна.
При цьому вказана законодавча норма не містить переліку судових органів, звернення до яких може бути підставою для застосування наслідків, передбачених пунктом «а» підпунктом 12.1.1 пункту 12.1 статті 12 Закону.
Із системного аналізу норм Закону випливає, що
поняття «суд», застосоване у пункті «а» підпункту 12.1.1 пункту 12.1 статті 12 Закону, повинно розумітися як орган, уповноважений вирішувати спори, пов’язані із стягненням заборгованості у відносинах між суб’єктами цивільно-правових відносин.Вирішуючи питання про можливість звернення особи в контексті зазначеної норми Закону до третейського суду, а також до Міжнародного комерційного арбітражного суду чи Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України, судам слід виходити з такого.
Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 10.01.2008 № 1-рп/2008 (справа про завдання третейського суду), третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин — це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону, є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п’ятою статті 55 Конституції України. При цьому, як зазначає Конституційний Суд України у вказаному Рішенні, діяльність третейських судів не порушує припис статті 124 Конституції України про здійснення правосуддя виключно судами, оскільки третейський розгляд не є правосуддям, а рішення третейських судів є лише актами недержавної юрисдикційної діяльності з вирішення спорів сторін у сфері цивільних і господарських відносин.
Третейські суди
є недержавними незалежними органами захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин. Відповідно до статті 7 Закону України від 11.05.2004 № 1701-IV «Про третейські суди» третейський розгляд здійснюють постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору.Крім того, в Україні на підставі положень Закону України від 24.02.94 № 4002-XII «Про міжнародний комерційний арбітраж» також діє
Міжнародний комерційний арбітражний суд та Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України.До компетенції зазначених органів недержавної юрисдикційної діяльності належить вирішення спорів, що випливають із цивільних та господарських відносин, зокрема, між суб’єктами господарювання стосовно стягнення заборгованості за відповідними договорами (стаття 6 Закону України від 11.05.2004 № 1701-IV «Про третейські суди», частина друга статті 1 Закону України від 24.02.94 № 4002-XII «Про міжнародний комерційний арбітраж»).
Відтак зазначені органи вправі розглядати спори, ініціювання яких платником податку може бути підставою для збільшення валових витрат платника податку на прибуток на підставі пункту «а» підпункту 12.1.1 пункту 12.1 статті 12 Закону.
За таких обставин відсутні підстави для обмежувального тлумачення поняття «суд», вжитого в пункті «а» підпункту 12.1.1 пункту 12.1 статті 12 Закону. Враховуючи викладене, у контексті розглядуваної норми
поняття «суд» не обмежується лише судами загальної юрисдикції.Отже,
звернення платника податку до третейського суду або до Міжнародного комерційного арбітражного суду чи Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України з позовом про стягнення заборгованості за несвоєчасно сплачену вартість товарів, робіт, послуг є підставою для збільшення валових витрат платника податку — позивача на підставі пункту «а» підпункту 12.1.1 пункту 12.1 статті 12 Закону.Цей лист пропонуємо довести до відома суддів апеляційного та окружних адміністративних судів апеляційного округу для врахування при здійсненні правосуддя.
Голова суду О. Пасенюк
коментар редакції
ВАСУ визнає звернення до третейського суду підставою
для збільшення валових витрат
Листом, що публікується, ВАСУ фактично підтримав нашу позицію щодо
правомірності включення продавцем до складу валових витрат вартості неоплачених товарів, якщо він звернеться з позовом до третейського суду. Нагадаємо, що в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 41 ми наводили лист ДПАУ від 05.05.10 р. № 8786/7/15-0317, в якому вона висловлювала з цього приводу іншу думку. Основний аргумент ДПАУ зводився до такої тези: третейські суди не входять до системи судів загальної юрисдикції . Коментуючи позицію та аргументи ДПАУ, ми звертали увагу, що Закон про податок на прибуток (п.п. 12.1.1) дотримання названої умови не вимагає (тобто позов не обов’язково подавати до суду загальної юрисдикції).З цим згоден і ВАСУ, відносячи до суду (у розумінні цієї норми Закону про податок на прибуток) орган, уповноважений розглядати спори, пов’язані зі стягненням заборгованості. Він підтверджує, що третейський суд має відповідну компетенцію і є таким органом. Інакше кажучи, немає жодних підстав для обмежувального тлумачення терміну «суд».
Повністю розділяючи позицію ВАСУ, зі свого боку, додамо таке. По-перше, такий підхід має застосовуватися і в аналогічних випадках, коли значення терміна «суд» спеціально нормативним актом не обмежується і таке обмеження не випливає з суті відносин (наприклад, при розгляді питання про припинення нарахування пені у ЗЕД). По-друге, ВАСУ пропонує адміністративним судам нижчого рівня враховувати тези листа, що коментується, при здійсненні правосуддя, що вселяє надії на позитивний результат спорів (і сподіваємося, на подібний їх розгляд самим ВАСУ). По-третє, за таких умов покупцям не слід покладатися на позицію ДПАУ (з приводу того, що третейський суд — не суд), а керуватися п.п. 12.1.5 Закону про податок на прибуток (у частині збільшення валових доходів на суму неоплачених товарів) у разі визнання заборгованості третейським судом.
Дмитро Винокуров
