Відеоплеєр, телевізор та холодильник є об’єктами,
що використовуються в господарській діяльності
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
Ухвала
| 13.01.2009 р. | № К-10567/07 |
<…>
Постановою господарського суду <…>, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду <…>, задоволені позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства <…> та визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ <…> в частині визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 793 грн. основного платежу та в сумі 170 грн. штрафних (фінансових) санкцій. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. сплаченого судового збору.
Не погоджуючись з прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, ДПІ <…> оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України, просить скасувати їх та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами встановлено, що ДПІ <…> було проведено планову виїзну перевірку позивача щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 р. по 30.06.2006 р. <…>.
В ході перевірки встановлено, зокрема, порушення позивачем п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» і як наслідок заниження чистої суми зобов’язань з податку на додану вартість у розмірі 979 грн., в тому числі за травень 2005 р. — 793 грн.
В ході перевірки перевіряючими встановлено, що Відкрите акціонерне товариство <…> має структурні підрозділи, які діють на підставі положень, затверджених рішеннями товариства, та не є юридичними особами.
Структурним підрозділом позивача — <…> в травні 2005 р. було придбано матеріальні активи, а саме відеоплеєр LG 417, телевізор LG 25045, 2 холодильники «Норд», що підтверджується податковими накладними. Загальна сума придбання становить 3965 грн., в тому числі 793 грн. податку на додану вартість.
Позивачем 793 грн. податку на додану вартість, сплаченого у зв’язку з придбанням цих матеріальних активів, було віднесено до складу податкового кредиту. Однак податковим органом зроблено висновок, що дані придбані активи не використовуються в господарській діяльності <…> з огляду на місцезнаходження побутової техніки під час проведення перевірки, оскільки остання знаходилася в бухгалтерії підприємства та в кабінеті головного інженера.
На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення <…>, яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 1469 грн., з яких 979 грн. — основний платіж, 490 грн. — штрафні (фінансові) санкції.
В судовому порядку позивачем оскаржено дане податкове повідомлення-рішення лише в частині визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість за травень 2005 р. в розмірі 793 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 170 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.
Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит — сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:
— придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
— придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Відповідно до п. 1.1 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» матеріальний актив — основні фонди та оборотні активи у будь-якому виді, що відрізняється від коштів, цінних паперів, деривативів та нематеріальних активів.
Пунктом 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що господарська діяльність — будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Як встановлено судами, ВАТ <…> є підприємством, основним видом діяльності якого є транспортування природного газу. На підприємстві діють аварійні та технічні служби, з працівниками яких проводяться постійні навчання та здійснюється перевірка знань, проводяться періодичні атестації. Для цілей навчання працівників за допомогою відеофільмів демонструються аварійні ситуації, схеми підключення побутових споживачів до загальних газових мереж, питання техніки безпеки тощо, що підтверджено позивачем наданими та оглянутими в судовому засіданні суду першої інстанції ліцензійними відеокасетами з учбовими матеріалами.
Крім того, судами встановлено, що специфіка роботи <…> передбачає цілодобову роботу працівників за графіками змінності. До таких працівників, зокрема, відносяться охоронці, диспетчери, водії аварійної служби.
Відповідно до Закону України «Про охорону праці» та колективного договору, укладеного між профспілковим комітетом та адміністрацією товариства, передбачено, що адміністрація товариства зобов’язана забезпечити належні умови праці для всіх працюючих. Саме для цих цілей і були придбані два холодильники «Норд», які призначені для збереження продуктів харчування (їжі) працівників, зокрема тих, які працюють у нічний час.
З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновком судів, що придбана побутова техніка використовувалась в межах господарської діяльності позивача, оскільки відеоплеєр та телевізор були придбані <…> для цілей навчання та забезпечення процесу виробництва, а холодильники для збереження продуктів харчування працівників. Відповідно сплачена у зв’язку з придбанням цих матеріальних активів сума податку на додану вартість в розмірі 793 грн. була правомірно включена позивачем до складу податкового кредиту, що спростовує висновок податкового органу про заниження ним чистої суми зобов’язань з податку на додану вартість у вказаній сумі за травень 2005 р.
В зв’язку з правомірністю формування позивачем податкового кредиту застосування до нього штрафних санкцій в сумі 170 грн. відповідно до п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» було безпідставним.
За таких обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і відповідним чином застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, а тому підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ <…> не вбачається.
Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:Касаційну скаргу Державної податкової інспекції <…> відхилити.
<…>
