Госптовариства: особливості правового регулювання
(огляд судової практики)
Господарські товариства є основною організаційною формою ведення бізнесу. Цим багато в чому й зумовлено таку кількість спірних питань, що виникають у їх діяльності. На більшість із них відповіді доводиться шукати в суді.
Олена УВАРОВА, юрист Видавничого будинку «Фактор»
Документи статті
ЦКУ
— Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.ГКУ
— Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV.ГПК
— Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.91 р. № 1798-XII.Закон про госптовариства
— Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.91 р. № 1576-XII.Закон № 755
— Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» від 15.05.2003 р. № 755-IV.
Відмінність госптовариства від інших юросіб
Відмітною ознакою господарського товариства слід визнати
наявність у нього статутного (складеного) капіталу, поділеного на частки між учасниками. Однак цей факт зовсім не запроваджує заборону як на створення, так і на функціонування господарських товариств з одним засновником (учасником). Більше того, ч. 2 ст. 114 ЦКУ прямо вказує, що господарське товариство (крім повного та командитного), може бути створено однією особою, яка стає його єдиним учасником.Статутний фонд, поділений на частки між учасниками, як вирішальну ознаку при відповіді на запитання, чи можна ту чи іншу юридичну особу відносити до господарських товариств, розглядають і суди. При цьому в найменуванні може бути зазначено й іншу організаційно-правову форму підприємства, однак ця ознака все одно дозволяє судам відносити його до господарських товариств (див., наприклад,
постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 03.09.2009 р. № 20/80-13/298-13/299). Так, в одному зі своїх рішень ВГСУ вказав на те, що оскільки суб’єкт господарювання, щодо діяльності якого виник спір, є юрособою, статутний капітал якої поділений між учасниками на частки, і розмір часток, у межах яких учасники несуть відповідальність, визначено установчими документами, такий суб’єкт господарювання може бути визнано товариством з обмеженою відповідальністю. Визнанню цього факту не зашкодило й те, що найменування суб’єкта господарювання не містило інформації про його організаційно-правову форму* (див. постанову ВГСУ від 26.06.2008 р. № 273/9-16).* Слід зауважити, що відсутність у найменуванні юридичної особи вказівки на його організаційно-правову форму суперечить чинному законодавству, зокрема вимогам ст. 90 ЦКУ. Крім того, Закон № 755 передбачає необхідність наявності такої інформації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців (ч. 2 ст. 17).
Якщо ж юрособа діє, наприклад, на підставі певного майнового фонду, що складається зі вступних, членських, цільових внесків та інших надходжень, але без розподілу його на частки між учасниками, таку юрособу господарським товариством вважати не можна (
ухвала Господарського суду Донецької області від 18.01.2010 р. у справі № 34/166пн, постанова ВГСУ від 15.10.2008 р. № 11/304/08). Це, зокрема, означатиме, що до неї не може бути застосовано положення законодавства, які регулюють діяльність господарських товариств.Установлення того, чи є суб’єкт господарювання госптовариством, важливо не лише для врегулювання його діяльності відповідно до норм, що визначають порядок створення, функціонування та ліквідації господарських товариств, а й для того, щоб знати, до якого із судів звертатися в разі виникнення спору між суб’єктом господарювання та його учасником. Річ у тім, що згідно з
ч. 4 ст. 12 ГПК якщо фізична особа є учасником (засновником, акціонером) госптовариства, з яким у такої особи виник спір (у тому числі, учасником, який вибув), спір має розглядати не загальний неспеціалізований, а господарський суд. Отже, якщо спір пов’язаний зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності інших суб’єктів господарювання, які не є господарськими товариствами, та однією зі сторін спору є фізособа, він підлягає розгляду в загальному неспеціалізованому суді (п. 3 постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24.10.2008 р. № 13).
Майнові відносини в господарському товаристві
Згідно з
ч. 1 ст. 115 ЦКУ господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.Звернемо увагу на деякі, очевидні на перший погляд, але водночас такі, що викликають спори на практиці, положення, на які орієнтуються суди при розгляді корпоративних спорів:
—
відчуження майна, яке було свого часу внесено як вклад до статутного (складеного) капіталу товариства, не спричинює зміни самого статутного капіталу (постанова ВГСУ від 08.11.2007 р. № 22/224д/07);— при виході учасника з товариства визначальним є розмір його частки у статутному фонді, а не вартість його вкладу (див.
п. 14 Інформаційного листа ВГСУ «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного і Господарського кодексів України» від 07.04.2008 р. № 01-8/211, постанову ВГСУ від 04.03.2010 р. № 38/159-6/50). Пропорційно частці учасника у статутному фонді при виході із госптовариства йому виплачується вартість частини майна;— суди виходять з того, що якщо немає прямої вказівки на інше, майно, яке вноситься як вклад до статутного фонду, вважається переданим у власність, а не в користування (див.
постанови ВГСУ від 17.02.2009 р. № 29/268-07, від 09.04.2009 р. № Б-48/152-07, від 20.04.2010 р. № 10/826/08-ЗН(08)).
Деякі питання реалізації права на управління госптовариством
Як зазначено в
п.п. 2.2.2 Рекомендацій Президії ВГСУ «Про практику застосування законодавства при розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» від 28.12.2007 р. № 04-5/14, при вирішенні корпоративних спорів суди виходять з того, що особа стає носієм корпоративних прав з моменту набуття права власності на акції акціонерного товариства або вступу до інших господарських товариств. Тому рішення органів госптовариства, прийняті до вступу особи до складу учасників товариства або до придбання нею акцій, не можуть бути визнані такими, що порушують її права (див., наприклад, постанову ВГСУ від 14.04.2009 р. № 10/364-ПН-08).ЦКУ
досить визначено говорить про право брати участь в управлінні, а не власне про управління товариством. Управління здійснюється через органи товариства (у тому числі загальні збори), тоді як участь в управлінні полягає, головним чином, у праві на участь та голосування на загальних зборах. Право на голосування можна реалізувати, беручи участь у зборах та голосуванні особисто або делегуючи ці права представнику (вони підтверджуються довіреністю) (див. постанову ВГСУ від 14.10.2009 р. № К39/167-09). Сюди можна віднести також питання, пов’язані зі зборами, а саме визначені законом права на ініціювання зборів та формування їх порядку денного (див. постанови Вищого господарського суду України від 06.11.2008 р. № 8/167, від 22.01.2009 р. № 2-1680/05).Як порушення права учасників товариства брати участь в управлінні ним, суди розглядають прийняття рішень з питань, віднесених до виключної компетенції загальних зборів товариства, іншим його органом. Такі рішення визнаються недійсними (див.
постанову ВГСУ від 15.07.2009 р. № К9/001-09). Водночас, якщо органи госптовариства, приймаючи те чи інше рішення, діяли в межах своїх повноважень, учасник не може оскаржити дії госптовариства в особі його органів, спрямовані на отримання цивільних прав та обов’язків у відносинах з іншими суб’єктами (наприклад, шляхом укладення договорів), оскільки учасник може впливати на діяльність товариства тільки через участь у роботі його органів (постанова ВГСУ від 28.04.2009 р. № 9/135-2971). Тому учасник господарського товариства не може, наприклад, подати позов про визнання договору, укладеного між госптовариством та третьою особою, недійсним. Він може тільки оспорювати, за наявності підстав для цього, рішення або дії органів управління товариством, які призвели до укладення такого договору (див. постанову ВГСУ від 14.06.2007 р. № 2-П-2078).Недотримання вимог закону та установчих документів господарських товариств під час скликання та проведення загальних зборів розглядається як порушення права на участь у роботі цього органу, яким наділені тільки учасники (акціонери) госптовариств. Тому недотримання таких вимог не визнається судами порушенням прав осіб, які не є учасниками (акціонерами) товариства (
п.п. 2.2.3 Рекомендацій Президії ВГСУ «Про практику застосування законодавства при розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» від 28.12.2007 р. № 04-5/14).
Порядок реалізації учасником госптовариства права на інформацію
Право на інформацію — це одне з немайнових прав, що належать учасникам господарських товариств
. Відповідно до п. «г» ч. 1 ст. 10 Закону про госптовариства на вимогу учасника товариство зобов’язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про діяльність, протоколи зборів.Для отримання можливості ознайомитися з офіційними документами товариства учаснику необхідно направити до виконавчого органу товариства інформаційний запит. Запит подається у письмовій формі та може бути індивідуальним або колективним. Запит може містити вимогу надати письмову або усну інформацію про діяльність товариства. У ньому учаснику необхідно зазначити прізвище, ім’я, по батькові, документ (або письмову чи усну інформацію), який його цікавить, форму, в якій він бажає отримати відповідь на запит, за необхідності — адресу, за якою має бути надано відповідь.
Крім того, учасники мають право робити виписки із наданих їм для ознайомлення документів, фотографувати їх, записувати текст на магнітну плівку тощо (див.
лист Мін’юсту від 24.01.2005 р. № 19-45-1626, № 19-45-1628).Слід зауважити, що право учасника на отримання інформації про діяльність товариства не обмежується залежно від того, коли особа набула статусу учасника госптовариства:
вимагати інформацію учасник може за будь-який період діяльності, у тому числі за той, коли ця особа ще не була учасником товариства (див. постанови ВГСУ від 25.10.2005 р. у справі № 45/3-2005, від 24.03.2010 р. № 4/100).Дискусійним залишається питання про перелік інформації, яку може вимагати учасник. У практиці ВГСУ можна зустріти рішення, в яких він виходить з того, що зазначений у
ст. 88 ГКУ перелік документів, які містять інформацію про діяльність товариства (річні баланси, звіти про фінансово-господарську діяльність товариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів управління товариства та інформація, що міститься в установчих документах товариства), не є вичерпним . Але з цим висновком не згоден Верховний Суд України, на думку якого, якщо в установчих документах товариства цей перелік додатковою інформацією, що підлягає наданню учаснику товариства на його вимогу, не доповнено, товариство може її надавати тільки на власний розсуд добровільно. Зобов’язати товариство надати таку інформацію суд не може (постанова ВСУ від 27.05.2008 р.). З часом цей висновок сприйняв у своїй практиці і Вищий господарський суд України (див., наприклад, постанову ВГСУ від 20.05.2009 р. № 6/138-08-4093).Способом захисту права учасника госптовариства на отримання інформації про діяльність товариства є примус в судовому порядку до виконання товариством певних дій — надання відповідної інформації (п. 36 постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24.10.2008 р. № 13).
