Теми статей
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Дивіденди: новації-2010

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Червень, 2010/№ 49
Друк
Стаття

Дивіденди: новації-2010

 

Нещодавно чергові зміни законодавства торкнулися дивідендів. Як саме це вплинуло на їх виплату та оподаткування, розглянемо в цій статті.

Людмила СОЛОШЕНКО, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»
Олена УВАРОВА, юрист Видавничого будинку «Фактор»

 

Документи статті

ЦКУ — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.

Закон про держбюджет-2010

— Закон України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» від 27.04.2010 р. № 2154-VI.

Закон про податок на прибуток

— Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції від 22.05.97 р. № 283/97-ВР.

Закон про госптовариства

— Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.91 р. № 1576-XII.

Закон про АТ

— Закон України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 р. № 514-VI.

Закон № 2156

— Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо оподаткування дивідендів» від 27.04.2010 р. № 2156-VI.

П(С)БО 19

— Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 19 «Об’єднання підприємств», затверджене наказом Мінфіну України від 07.07.99 р. № 163.

 

Дивідендні зміни принесли із собою відразу два нормативні документи:

Закон № 2156 та Закон про держбюджет-2010. На них ми вже зупинялися в коментарях до кожного з цих документів (див. відповідно «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 41 та № 36 — 37). Та все ж важливість дивідендних змін потребує їх детального розгляду.

 

Дивідендні уточнення згідно із Законом № 2156

Законом № 2156

, що набрав чинності з 19.05.2010 р., дещо підкориговано правила оподаткування дивідендів. У цілому можна сказати, що внесені ним уточнення стосуються дивідендного авансового внеску та дивідендів, отриманих від нерезидентів.

 

Виплата дивідендів

Як відомо, за загальним правилом, установленим

п.п. 7.8.2 Закону про податок на прибуток, виплата дивідендів супроводжується сплатою авансового внеску з податку на прибуток у розмірі 25 % від суми дивідендів, призначених до виплати, без зменшення на його суму суми нарахованих дивідендів. Такий авансовий внесок сплачується до бюджету до/або одночасно з виплатою дивідендів. Разом із тим Законом про податок на прибуток також передбачено і виняток із правил — «звільняючі» випадки, коли дивідендний авансовий внесок сплачувати не потрібно. Їх дещо і підкориговано Законом № 2156.

Авансовий внесок не сплачується…

Так, упорядкованішою відтепер виглядає оновлена редакція п.п. 7.8.5 Закону про податок на прибуток, яка передбачає, що, як і раніше, авансовий внесок не сплачується:

при реінвестиції дивідендів — виплаті дивідендів акціями, частками, паями, за умови незмінності пропорцій (часток) участі всіх акціонерів (власників) у статутному фонді емітента (тепер у п.п. 7.8.5 це випадок «а»);

— у разі виплати дивідендів

інститутами спільного інвестування (до яких п. 1.34 Закону про податок на прибуток, нагадаємо, відносить інвестиційні фонди та взаємні фонди інвестиційних компаній, корпоративні інвестиційні фонди та пайові інвестиційні фонди, створені згідно із законодавством) (віднині це випадок «б» з п.п. 7.8.5).

При цьому на окрему увагу заслуговує модифікований третій випадок «

в», сформульований після набуття чинності Законом № 2156 дещо інакше. Так, віднині дивідендний авансовий внесок також не сплачується при виплаті дивідендів (будь-яким одержувачам) у межах сум дивідендів , отриманих підприємством від «підконтрольних» юридичних осіб (юросіб, які перебувають згідно з п. 1.26 Закону про податок на прибуток під контролем юридичної особи, що виплачує дивіденди). Тобто дивіденди, що виплачуються в такій сумі, відтепер також не обкладаються авансовим внеском. Нагадаємо, що до Закону № 2156 ця частина п.п. 7.8.5 Закону про податок на прибуток мала інше формулювання та звільняла від сплати авансового внеску виплату дивідендів (у будь-якому розмірі) платником податків, переважна частина доходів якого (більше 90 %) була отримана у вигляді дивідендів від підконтрольних резидентів-юросіб. Тепер же, як бачимо, умови про «дивідендну перевагу доходів» більше немає в цьому підпункті, а суму (величину) дивідендів, що звільняються від сплати авансового внеску, обмежено розміром дивідендів, отриманих від підконтрольних підприємству юросіб (резидентів та нерезидентів).

Оскільки говоримо про підконтрольних юросіб, нагадаємо, що поняття контролю розкрито в

п. 1.26 Закону про податок на прибуток, згідно з яким під здійсненням контролю розуміється будь-яка з перелічених далі дій:

 

Поняття контролю

(згідно з

п. 1.26 Закону про податок на прибуток)

Контроль — це

володіння безпосередньо
або через більшу кількість
 пов’язаних фізичних чи юридичних осіб
найбільшою часткою
 (паєм, пакетом акцій)
статутного фонду платника податку

управління найбільшою кількістю голосів
 у керівному органі такого платника податку

володіння часткою
 (паєм, пакетом акцій),
 не меншою 20 %
від статутного фонду платника податку

 

Випадки контролю також докладно на прикладах розглядалися у статті «Пов’язані особи: визначаємо без проблем» // «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 85.

У свою чергу, зауважимо, що таке податкове поняття контролю перекликається і з бухгалтерською термінологією, де в

п. 4 П(С)БО 19 наведені такі визначення понять:

«Дочірнє підприємство — підприємство, яке перебуває під контролем материнського (холдингового) підприємства.

Материнське (холдингове) підприємство — підприємство, яке здійснює контроль дочірніх підприємств.

Контроль — вирішальний вплив на фінансову, господарську і комерційну політику підприємства або підприємництво з метою одержання вигод від його діяльності»

Отже, бухгалтерською мовою «юрособу, яка здійснює контроль» та «підконтрольну юрособу» можна ще іменувати як «материнське підприємство» та «дочірнє підприємство». Тому з урахуванням цього

випадок «в» із п.п. 7.8.6 може бути сформульовано так: материнське підприємство звільняється від сплати дивідендного авансового внеску при виплаті дивідендів своїм власникам (будь-яким одержувачам) за умови, що сума дивідендів, які ним виплачуються, при цьому не перевищує суму дивідендів, отриманих від своїх дочірніх підприємств (резидентів та нерезидентів).

Очевидно, з таким оновленим випадком «в», що звільняє від сплати авансового внеску, безпосередньо тепер пов’язана і нова вимога з

п.п. 7.8.6 Закону про податок на прибуток, що зобов’язує підприємства-резиденти, які одержують дивіденди від підконтрольних їм юросіб, вести наростаючим підсумком облік отриманих та виплачених дивідендів, що тим самим допоможе підтвердити і проконтролювати суму дивідендів, які звільняються від оподаткування. Щоправда, форми такого обліку поки що не існує. Можливо, вона з’явиться у складі «прибуткової» звітності разом з поясненням порядку ведення такого обліку дивідендів, в якому хотілося б знайти відповіді, зокрема, на такі запитання: чи переходить в такому дивідендному наростаючому обліку невикористана в поточному році сума отриманих дивідендів (тобто якщо виплачено дивідендів менше, ніж отримано) на наступний рік; чи зберігається пільга з авансового внеску, якщо отримавши дивіденди від підконтрольної особи, підприємство в подальшому на момент виплати дивідендів своїм власникам втрачає щодо своїх підконтрольних юросіб статус контролера (наприклад, продає корпоративні права або їх частину) тощо.

Далі — про отримані дивіденди.

 

Отримання дивідендів

Нагадаємо, що досить тривалий час колишня редакція

п.п. 7.8.6 Закону про податок на прибуток установлювала такий підхід до оподаткування дивідендів: звільнялися від оподаткування (тобто не включалися до валових доходів) дивіденди, отримані від резидентів, та оподатковувалися (потрапляли до валових доходів) дивіденди, отримані від закордонних партнерів — нерезидентів. Тепер же особливості оподаткування отриманих дивідендів обумовлено в оновлених редакціях пп. 7.8.6, 4.1.4, 4.2.11 Закону про податок на прибуток, які передбачають таке.

Дивіденди від резидентів.

У цій ситуації, на наш погляд, нічого не змінилося: тобто дивіденди, отримані від резидентів (будь-яких: як підконтрольних, так і непідконтрольних), у підприємства-одержувача, як і раніше, не включаються до валових доходів. І хоча все ж можна говорити про неоднозначність формулювання абзацу першого п.п. 7.8.6 Закону про податок на прибуток, вважаємо, що його умова про підконтрольність, важлива для невідображення валових доходів за отриманими дивідендами, стосується тільки безофшорних нерезидентів. До речі, такого ж висновку можна дійти з іншого боку, проаналізувавши наступний абзац другий п.п. 7.8.6, який, у свою чергу, також не містить вимоги про необхідність включення до складу валових доходів дивідендів, отриманих від резидентів.

При цьому в разі отримання дивідендів від

підконтрольних резидентів, підприємство-одержувач, як зазначалося, згідно з вимогами абзацу третього п.п. 7.8.6 Закону про податок на прибуток віднині має вести наростаючим підсумком облік отриманих та виплачених дивідендів.

Дивіденди від нерезидентів.

А от при отриманні дивідендів від нерезидентів слід ураховувати такі особливості (відразу зауважимо, що деякі із закордонних дивідендів тепер звільняються від оподаткування та до валових доходів не включаються).

 

Оподаткування дивідендів, отриманих від нерезидентів

(п.п. 7.8.6 Закону про податок на прибуток)

Дивіденди від нерезидентів

не включаються до ВД

уключаються до ВД

Дивіденди, отримані від підконтрольних юросіб-нерезидентів (які перебувають під контролем згідно з п. 1.26 Закону про податок на прибуток), крім нерезидентів, що мають офшорний статус(абзац перший п.п. 7.8.6 Закону про податок на прибуток)

Дивіденди, отримані від непідконтрольних нерезидентів.

Дивіденди, отримані від підконтрольних нерезидентів, які мають офшорний статус (абзац другий п.п. 7.8.6 Закону про податок на прибуток)

 

Як бачимо, виняток віднині зроблено для дивідендів,

отриманих від нерезидентів, над якими підприємство здійснює контроль, — підконтрольних нерезидентів. Отримані від них дивіденди не включаються до валових доходів. Однак це правило не працює в разі отримання дивідендів від підконтрольних «офшорних» нерезидентів: дивіденди від них збільшать валові доходи в періоді отримання дивідендів. Ну і, як і раніше, до валових доходів у одержувача потрапляють дивіденди від решти (непідконтрольних) нерезидентів. Також до валових доходів включають суму отриманих дивідендів і постійні представництва нерезидентів.

При цьому знову ж таки відомості про дивіденди, отримані від

підконтрольних юросіб-нерезидентів, з урахуванням оновленого абзацу третього п.п. 7.8.6 Закону про податок на прибуток підприємству-одержувачу потрібно відображати при веденні наростаючого обліку отриманих та виплачених дивідендів.

Таким чином, оподаткування нерезидентських дивідендів віднині залежить від «

підконтрольності» нерезидентів, при цьому здійснення контролю над юрособами-нерезидентами відкриває шлях до звільнення від оподаткування закордонних дивідендів, які від них надходять.

Підсумовуючи, зазначимо, що в цілому зміни, внесені

Законом № 2156, фактично спрямовано на запровадження податкових пільг для юросіб-резидентів, які мають дочірні підприємства. Так:

при виплаті дивідендів: материнські підприємства звільняються від сплати дивідендного авансового внеску з дивідендів, що виплачуються в межах сум дивідендів, отриманих ними від своїх підконтрольних (дочірніх) підприємств (як резидентів, так і нерезидентів);

при отриманні дивідендів: сума дивідендів, отримана материнськими підприємствами від дочірніх «неофшорних» підприємств-нерезидентів, не обкладається податком на прибуток (до валових доходів не включається).

Щоправда, у зв’язку з таким пільговим порядком оподаткування у материнських компаній тепер з’явився новий обов’язок — ведення наростаючого обліку отриманих та виплачених дивідендів. У результаті таких нововведень планується стимулювати повернення валютних коштів у вигляді дивідендів із-за кордону, які раніше, зважаючи на підпадання під оподаткування та незацікавленість резидентів в їх отриманні, часто шляхом рекапіталізації залишалися в країні нерезидента, спрямовуючись тим самим на підтримку іноземних економік.

 

Обов’язкові дивіденди згідно із 

Законом про держбюджет-2010

Як зазначалося в коментарі до

Закону про держбюджет-2010 («Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 36 — 37, с. 40), цей Закон тимчасово — на 2010 рік — запровадив норму, що передбачає обов’язкове спрямування частини прибутку на виплату дивідендів у розмірі, як мінімум, 30 %. Однак яких суб’єктів стосуватиметься цей обов’язок і який порядок його виконання, до кінця незрозуміло і тепер, майже через два місяці з моменту набрання чинності відповідними нормами. Але про все по черзі.

Отже, парламент не зрадив традиції, і цього року включивши до

Закону про держбюджет «небюджетні» питання. Не виключено, що це стане підставою для визнання обговорюваних норм неконституційними. Відповідний прецедент, нагадаємо, уже був, коли окремі приписи Закону про держбюджет-2008 було визнано КСУ неконституційними та вони втратили чинність у зв’язку з тим, що «закон про Держбюджет має встановлювати тільки доходи та видатки держави; норми, які не охоплюються таким предметом регулювання, до нього включатися не повинні» (див. рішення КСУ у справі про предмет та зміст закону про Державний бюджет України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008).

Але на цей момент зміни, внесені

Законом про держбюджет-2010 до Закону про госптовариства та Закону про АТ, залишаються чинними і розраховувати на їх скасування поки що не доводиться. Тому є сенс розібратися, на які з госптовариств покладено обов’язок з виплати дивідендів і чи можуть настати негативні наслідки за його невиконання.

До того ж гостроти цим питанням додає посилена увага до них з боку податківців (про це свідчить досить оперативна реакція ДПАУ, настанови якої для місцевих ДПІ викладено в

листі від 18.05.2010 р. № 9637/7/15-0217; див. на с. 17), які з перших же днів дії змінених норм узяли їх на озброєння, вимагаючи від госптовариств перерахування до бюджету авансового внеску з податку на прибуток у розмірі 25 % від суми дивідендів, призначених до виплати (фактично 25 відсотків від 30 відсотків частини прибутку, якщо такий є). Чи є підстави для таких вимог податківців?

Розглянемо, які саме зміни було внесено. У

Законі про госптовариства з’явилася вказівка, що розпоряджатися чистим прибутком госптовариство може після сплати обов’язкової суми дивідендів (ст. 15). Крім того, загальні збори акціонерів реалізують свої повноваження із затвердження порядку розподілу прибутку, строків та порядку виплати дивідендів з урахуванням вимог, передбачених Законом про госптовариства та іншими законами (п. «д» ч. 5 ст. 41 Закону про госптовариства).

Зазначені зміни, на перший погляд, жодних істотних змін у житті госптовариств спричинити не повинні. Але запитання на практиці все ж виникають. Про них — дещо пізніше.

І декілька слів про зміни до

Закону про АТ. Вони куди істотніші. Установлено обов’язковий для виплати розмір дивідендів. Норму сформульовано так: «Виплата дивідендів здійснюється господарським товариством з чистого прибутку у звітному році та/або нерозподіленого прибутку в розмірі не менше 30 відсотків» (абз. другий ч. 2 ст. 30 Закону про АТ). Загальні збори акціонерів можуть тільки збільшити цей розмір дивідендів. Строк виплати залишився тим самим — не пізніше 6 місяців після закінчення звітного року.

Тепер перейдемо до запитань, які виникли у госптовариств у зв’язку з внесеними змінами. Слід зазначити, що переважна їх частина пов’язана з діями податкових органів.

1. На які госптовариства поширюється обов’язок з виплати дивідендів у розмірі не менше 30 відсотків?

На наш погляд, оскільки норму про обов’язкове спрямування на виплату дивідендів 30 відсотків чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку внесено до

Закону про АТ, то її повинні виконувати тільки акціонерні товариства, що привели свою діяльність у відповідність до цього Закону (тобто публічні та приватні АТ).

Підстави для такого висновку: згідно з

п. 2 Розділу XVII Закону про АТ положення Закону про госптовариства, які регулюють діяльність акціонерних товариств, утратять чинність через два роки після набуття чинності Законом про АТ, тобто 30.04.2011 р. Як роз’яснила ДКЦПФР, акціонерні товариства до приведення статуту та інших внутрішніх положень у відповідність до норм Закону про АТ повинні керуватися у своїй діяльності до 30.04.2011 р. Законом про госптовариства та відповідними підзаконними нормативно-правовими актами. Цими ж актами законодавства регулюються взаємовідносини товариства з акціонерами, інвесторами, органами державної влади та іншими особами (роз’яснення ДКЦПФР від 17.02.2009 р. № 3 // «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 22; від 14.07.2009 р. № 8). Аналогічну позицію в листі від 07.05.2009 р. № 5224 висловив і Держкомпідприємництва.

Те, що в

Законі про госптовариства є вказівка на необхідність розпоряджання чистим прибутком після сплати обов’язкової суми дивідендів, не означає, що всі господарські товариства за наявності в них чистого прибутку повинні виплатити дивіденди, оскільки таку обов’язкову до виплати суму Законом про госптовариства не встановлено. Її передбачено тільки Законом про АТ, дія якого поширюється виключно на публічні та приватні акціонерні товариства. Деякі податкові інспектори намагаються угледіти встановлення обов’язкової суми дивідендів у тому, що у відповідній нормі в Законі про АТ, якою закріплено 30-відсотковий розмір виплат, вказуються як суб’єкти, що зобов’язані їй підпорядковуватися, господарські товариства, а не тільки акціонерні. На цій підставі вони стверджують, що встановлений Законом про АТ розмір і є тією обов’язковою для сплати сумою дивідендів, про яку йдеться у ст. 15 Закону про госптовариства, а отже, обов’язковою для всіх господарських товариств. Із такою позицією, безумовно, погодитися не можна, оскільки Закон про АТ може встановлювати обов’язкову для виконання норму тільки для суб’єктів, на яких поширюється його дія, тобто для публічних та приватних АТ.

2. Чи підлягають перегляду рішення загальних зборів акціонерів про розподіл прибутку, прийняті до набуття чинності

Законом про держбюджет-2010?

Відповідно до

ч. 2 ст. 32 Закону про АТ акціонерне товариство зобов’язане щорічно скликати загальні збори (річні загальні збори). Проводити такі збори акціонерів, до порядку денного яких обов’язково має бути включено питання про розподіл доходів та витрат товариства, Закон про АТ вимагає не пізніше 30 квітня наступного за звітним року. Отже, товариства, що діють у межах законодавчих вимог, до моменту набуття чинності Законом про держбюджет-2010 (цією датою стало саме 30.04.2010 р.) річні загальні збори, на яких мало бути вирішене питання про розподіл прибутку (за його наявності), уже провели. Хоча, слід визнати, що чимало акціонерних товариств нехтують виконанням цього обов’язку без будь-яких негативних наслідків для себе.

Зміни, внесені

Законом про держбюджет-2010 , підставою для перегляду прийнятих рішень не є, оскільки в іншому разі це б означало зворотну дію закону і необхідність перегляду рішень, які повністю відповідали вимогам законодавства на момент прийняття.

Звернемо увагу на ще один нюанс: згідно з

абз. третім ч. 2 ст. 4 ЦКУ якщо суб’єкт права законодавчої ініціативи подав до ВРУ проект закону, що регулює цивільні відносини інакше ніж ЦКУ, він зобов’язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до ЦКУ. Ця норма вказує на пріоритетність положень ЦКУ перед іншими актами законодавства в частині регулювання цивільних правовідносин, у тому числі діяльності господарських товариств, у разі виникнення протиріч. Зазначені зміни до ЦКУ внесено не було і він, як і раніше, обов’язкової виплати дивідендів не передбачає, залишаючи це питання у сфері виключної компетенції загальних зборів акціонерів.

3. За наявності і чистого прибутку у звітному році, і нерозподіленого прибутку на виплату дивідендів має бути спрямовано 30 відсотків їх загальної суми або на вибір будь-якого з них?

Вказівка на те, що виплата дивідендів може здійснюватися з чистого прибутку у звітному році та/або нерозподіленого прибутку, була і раніше. Але до внесення передбачених

Законом про держбюджет-2010 змін товариство на загальних зборах акціонерів самостійно приймало рішення про те, чи взагалі виплачуватимуться дивіденди (або прибуток буде спрямовано, наприклад, на розширення та оновлення виробництва, поповнення фондів тощо) та з яких джерел — чи то з чистого прибутку звітного року, чи то з нерозподіленого прибутку, чи то з обох джерел відразу.

Тепер же виплата дивідендів акціонерним товариством у встановленому розмірі має бути здійснена обов’язково. І все свідчить про те, що, за задумом законодавця, така виплата повинна становити 30 відсотків чистого прибутку за звітний рік та нерозподіленого прибутку спільно (за їх наявності).

Однак у межах чинного законодавства незрозуміло, в якому порядку має виконуватися вимога про обов’язкову виплату дивідендів. Статути АТ, які складалися без урахування цієї вимоги, передбачають, що рішення про виплату дивідендів обов’язково має бути прийнято загальними зборами акціонерів та виконане виконавчим органом. Тому спрямування відповідних сум на виплату дивідендів без рішення загальних зборів може суперечити приписам статуту.

4. Якими можуть бути наслідки невиплати дивідендів у встановленому розмірі публічними та приватними акціонерними товариствами, які не провели річні загальні збори до 30.04.2010 р. та в яких є джерела для виплати?

По-перше, акціонери таких публічних та приватних акціонерних товариств можуть подати позови про виплату їм дивідендів у встановленому законом розмірі. За наявності всіх названих умов суди, як можна припустити, задовольнятимуть такі позови.

По-друге, досить реальною виглядає загроза винесення рішення ДКЦПФР про необхідність усунути порушення вимог законодавства про цінні папери. Якщо такий припис виконано не буде, може бути застосовано штраф у розмірі від 1000 до 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто від 17000 до 85000 грн. (

п. 8 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.10.96 р. № 448/96-ВР).

Будь-які негативні податкові наслідки настати не повинні, оскільки податкове законодавство прив’язує необхідність сплати авансового внеску з податку на прибуток до факту виплати дивідендів, а отже, допоки дивіденди не виплачено обов’язок зі сплати авансового внеску не виникає, і будь-які вимоги податковими органами висунуто бути не може. Не входить до їх компетенції і контроль за дотриманням корпоративного законодавства. Вони можуть «вступити у гру» тільки після виплати дивідендів з метою проконтролювати, чи було сплачено авансовий внесок і чи не занижено його розмір.

 

Облік операцій з виплати та отримання дивідендів

На завершення нагадаємо облік операцій з виплати та отримання дивідендів:

 

Виплата та отримання дивідендів

Зміст операції

Бухгалтерський облік

дебет

кредит

Виплата дивідендів

1. Використано частину прибутку на виплату дивідендів

441

443

2. Нараховано дивіденди засновникам

443

671

3. Сплачено авансовий внесок з податку на прибуток із сум дивідендів, нарахованих засновникам

641/аванс. внесок

311

4. Виплачено дивіденди засновникам

671

311

5. Нараховано податок на прибуток

981

641/податок на прибуток

6. Зменшено зобов’язання з податку на прибуток на суму авансового внеску

641/податок на прибуток

641/аванс. внесок

7. Сплачено податок на прибуток до бюджету

641/податок на прибуток

311

Отримання дивідендів

1. Нараховано суму дивідендів у момент прийняття рішення про їх виплату

373

731

2. Отримано дивіденди

311

373

 

Додамо також, що облік виплачуваних та отримуваних дивідендів докладно розглядався в тематичному номері газети «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 10.

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі