Теми статей
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Підстави для ліквідації юрособи: їх аналіз та характеристика

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Березень, 2010/№ 18
Друк
Стаття

Підстави для ліквідації юрособи: їх аналіз та характеристика

 

Ліквідація юрособи — крок, можливо, навіть більш серйозний, ніж її створення. При реєстрації юридичної особи в господарські правовідносини просто включається новий учасник, в якого в ході діяльності з’являються права та обов’язки перед іншими суб’єктами, тобто нова юрособа ні на чиї інтереси самим фактом свого створення вплинути не може. При ліквідації зворотна ситуація — із різних договірних та адміністративних відносин виходить один із учасників, що не може не позначитися на інших, пов’язаних із ним, суб’єктах. Цим пояснюється така пильна увага законодавця до регулювання процедури ліквідації, зокрема до підстав, за якими її може бути ініційовано.

Олена УВАРОВА, юрист Видавничого будинку «Фактор»

 

Загальну процедуру ліквідації юридичних осіб розкрито у

ЦКУ та ГКУ. Крім того, деякі особливості ліквідації госптовариств передбачено в Законі про госптовариства та Законі про АТ. Також важливим документом, вимоги якого слід ураховувати, розглядаючи процедуру припинення юросіб, є Закон № 755.

Почнемо із загальних положень.

Так, згідно зі

ст. 104 ЦКУ юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам — правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

Отже, є два види припинення юрособи — із правонаступниками та без. Ми розглянемо другий із зазначених видів припинення юрособи — її

ліквідацію.

Слід зауважити, що

припинення юридичної особи слід відрізняти від припинення її діяльності. Наприклад, для підприємства, що займається автомобільними перевезеннями, закінчення строку дії ліцензії означає припинення діяльності (на період до отримання нової ліцензії), але, звісно, автоматично не стає підставою для ліквідації самого підприємства.

У

ЦКУ також чітко визначено момент, з якого юридична особа вважається ліквідованою. Таким моментом названо день унесення до Єдиного державного реєстру запису про припинення юрособи (ч. 2 ст. 104 ЦКУ).

У цілому, аналіз чинного законодавства дозволяє виділити

два основні види ліквідації — добровільну та примусову.

 

Добровільна ліквідація

Відповідно до

п. 1 ч. 1 ст. 110 ЦКУ юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, у тому числі у зв’язку із закінченням строку, на який її було створено, досягненням мети, для якої вона створювалася, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Приблизно те саме коло осіб, уповноважених на прийняття рішення про добровільну ліквідацію суб’єкта господарювання, називає

ГКУ. Так, згідно з ч. 1 ст. 59 ГКУ таке рішення може бути прийнято власником (власниками) чи уповноваженими ним органами, а також засновниками суб’єкта господарювання чи їх правонаступниками.

Однак це загальні норми. Щодо господарських товариств чинним законодавством їх конкретизовано. Так, згідно з

п. «б» ст. 19 Закону про госптовариства рішення про добровільне припинення діяльності госптовариства може бути прийнято тільки вищим органом товариства . Зокрема, до виключної компетенції загальних зборів акціонерів належить прийняття рішення про припинення діяльності товариства, що має прийматися більшістю у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах ( ст. 42 Закону про госптовариства, п. 21 ч. 2 ст. 33, ч. 5 ст. 42 Закону про АТ). Питання про добровільну ліквідацію товариства з обмеженою відповідальністю також віднесено до компетенції загальних зборів учасників та приймається простою більшістю голосів (ст. 59 Закону про госптовариства).

Зауважимо також, що незважаючи на те що

ЦКУ та Закон про госптовариства передбачають необхідність уключення до статуту товариства інформації про порядок ліквідації товариства (ч. 2 ст. 4 Закону про госптовариства), передати вирішення питання про ліквідацію госптовариства з компетенції загальних зборів виконавчому органу госптовариства чи будь-якому іншому суб’єкту не можна, навіть уключивши відповідну умову до статуту товариства.

Слід звернути увагу ще на один момент.

У

Законі про госптовариства наведено перелік підстав ліквідації господарського товариства:

а) закінчення строку, на який створювалося товариство, або досягнення мети, поставленої при створенні товариства;

б) рішення вищого органу товариства;

в) рішення суду за поданням органу, який контролює діяльність товариства, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства;

г) рішення господарського суду в порядку, установленому

Законом про банкрутство;

д) інші підстави, передбачені установчими документами.

Такий перелік не має вводити в оману: навіть якщо у статуті господарського товариства передбачено, що його створено на певний строк або що воно припинить свою діяльність після досягнення постановленої при створенні товариства мети, або у статуті названо інші підстави припинення діяльності товариства, це не означає, що при їх настанні товариство автоматично ліквідується. Усі зазначені підстави належать до підстав добровільної ліквідації, рішення про яку в будь-якому разі має бути прийнято загальними зборами учасників. Наявність же у статуті конкретних підстав ліквідації товариства дасть учасникам такого госптовариства можливість у разі їх виникнення вимагати в судовому порядку розгляду питання про ліквідацію госптовариства на загальних зборах. Будь-яких інших наслідків включення таких додаткових підстав добровільної ліквідації не матиме. Наприклад, учасник не зможе вимагати в судовому порядку ліквідації госптовариства у зв’язку з настанням підстав, з якими статут товариства пов’язує припинення його діяльності.

 

Примусова ліквідація

Примусова ліквідація юридичної особи може здійснюватися

тільки за рішенням суду. Як зазначено в п. 2 ч. 1 ст. 110 ЦКУ, юрособа ліквідується за рішенням суду про визнання недійсною державної реєстрації юридичної особи у зв’язку з допущеними при її створенні порушеннями, які не можна усунути, а також в інших випадках, передбачених законом.

При цьому в

ч. 2 ст. 110 ЦКУ названо органи, які можуть пред’явити вимогу про примусову ліквідацію юридичної особи. Це державний реєстратор, учасник юридичної особи, а щодо акціонерних товариств — також Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Крім того, законодавством передбачено окрему процедуру примусової ліквідації, якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів (процедура банкрутства). У свою чергу,

Закон про банкрутство передбачає, що процедуру банкрутства може бути ініційовано самим боржником або його кредитором (кредиторами) за умови, що безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше 300 мінімальних заробітних плат і їх не було задоволено боржником протягом 3 місяців після встановленого для погашення таких виплат строку.

Таким чином, можна виділити два основні види ліквідації юридичної особи, які істотно відрізнятимуться процедурно, —

через процедуру банкрутства та ліквідацію, не пов’язану з такою процедурою. Відразу зауважимо, що процедура банкрутства через свою специфіку в межах цього номера не розглядається. Зосередимо увагу на особливостях процедури ліквідації, коли припинення юрособи не пов’язане з його банкрутством.

Найбільш спірними сьогодні залишаються питання про підстави для такої ліквідації та органи, які можуть її ініціювати. Розглянемо їх докладніше.

 

img 1

 

Підстави примусової ліквідації

Це питання різними нормативними актами врегульоване досить суперечливо.

Так,

ЦКУ обмежується загальною нормою про те, що примусова ліквідація юрособи може здійснюватися у зв’язку з допущеними при її створенні порушеннями, які не можна усунути, а також в інших випадках, передбачених законом, тобто перелік підстав залишає відкритим.

Відповідно до

ГКУ скасування державної реєстрації та ліквідація суб’єкта господарювання є одним із видів адмінгоспсанкцій, які, як зазначено у ст. 239 ГКУ, повинні застосовуватися в порядку, установленому законом. Кодексом також передбачено, що таку санкцію, як скасування держреєстрації та ліквідація госптовариства, може бути застосовано тільки в разі здійснення діяльності, що суперечить закону чи установчим документам (ч. 1 ст. 247 ГКУ).

Більш докладний перелік підстав примусової ліквідації наведено в

ч. 2 ст. 38 Закону № 755. Відповідно до неї підставами для винесення судового рішення про припинення юридичної особи, яке не пов’язане з його банкрутством, зокрема, є:

— визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації у зв’язку з порушеннями закону, допущеними при створенні юридичної особи, які не можна усунути;

— здійснення такою юрособою діяльності, яка суперечить установчим документам або заборонена законом;

невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону;

— неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону;

— наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

Більше того, як показує аналіз приписів нормативних актів, примусову ліквідацію госптовариства за наведеним переліком підстав з урахуванням

ст. 239 ГКУ слід розглядати як адміністративно-господарську санкцію, а отже, можливість звернення до суду уповноважених на це держорганів з вимогою ліквідувати товариство обмежена передбаченими ст. 250 ГКУ строками. Нагадаємо: відповідно до неї адмінгоспсанкції може бути застосовано до суб’єкта господарювання протягом 6 місяців із дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік із дня порушення суб’єктом господарювання встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. На жаль, прикладів застосування судами цієї норми у справах про примусову ліквідацію юросіб немає, тому говорити про те, як складеться практика, зарано. Поки що можемо тільки припустити, що більшість порушень, які можуть стати підставою для ліквідації, на момент їх виявлення ще матимуть місце, а отже, до них застосувати наведені строки буде не можна (наприклад, порушення законодавства, які допущені при створенні та такі, що не можуть бути усунуті, невідповідність мінімального розміру статутного фонду на момент розгляду справи вимогам законодавства). Водночас, приміром, наявність в Єдиному держреєстрі запису про відсутність юрособи за вказаним місцезнаходженням, на наш погляд, через півроку після його внесення вже не може бути підставою для прийняття рішення про ліквідацію юрособи.

Варто звернути увагу ще на декілька моментів.

Як свідчить аналіз судової практики,

здійснення госптовариством збиткової діяльності (якщо це не призводить до того, що вартість чистих активів стає менше мінімального розміру статутного фонду) або, наприклад, наявність майнового чи іншого спору госптовариства з іншим суб’єктом господарювання не можуть бути підставою для його ліквідації (див. ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2008 р. у справі № 22-а-4777/08, ухвали ВАСУ від 04.11.2008 р., від 01.04.2008 р. № К-35998/06, п. 6 Оглядового листа ВАСУ «Про деякі питання практики вирішення спорів у справах за участі органів державної податкової служби (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим адміністративним судом України)» від 24.10.2008 р. № 1776/100/13-08, постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.01.2008 р. № 17/303).

Досить часто податкові органи вимогу про ліквідацію господарського товариства обґрунтовують

відсутністю в госптовариства мети здійснювати госпдіяльність, сплачувати податки і збори. Суди такі вимоги визнають обґрунтованими за наявності вироку суду щодо засновників та посадових осіб такої юрособи, в якому було б вирішено питання про вчинення ними шахрайства у вигляді створення юридичної особи з метою прикриття незаконної діяльності (ухвала ВАСУ від 26.03.2009 р. № К-1094/07).

Однак набагато частіше як підставу примусової ліквідації госптовариства в позовах називають

порушення, які було допущено при створенні юрособи і вже не можна усунути . У цьому питанні суди виходять з того, що ця підстава для ліквідації може застосовуватися виключно у випадках, коли допущене порушення могло стати підставою для відмови в реєстрації юрособи. Так, наприклад, підставою для ліквідації може бути відсутність в установчих документах відомостей, які згідно із законом обов’язково повинні в них міститися (докладно про це див. «Ліквідація госптовариства за рішенням суду: огляд судової практики» // «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 94).

Окремо слід зупинитися на такій

підставі для ліквідації, як перевищення максимальної кількості учасників ТОВ. Відповідно до ч. 2 ст. 50 Закону про госптовариства максимальна кількість учасників ТОВ становить 10 осіб. Згідно зі ст. 141 ЦКУ у разі перевищення законодавчо встановленої максимальної кількості учасників ТОВ таке товариство підлягає реорганізації в акціонерне товариство протягом одного року, а після закінчення цього строку — ліквідації в судовому порядку, якщо кількість учасників не знизилася до встановленої межі. Норму, що встановлює максимальну кількість учасників у ТОВ, було внесено до Закону про госптовариства Законом № 997-V від 27.04.2007 р. і набрала чинності 20.06.2007 р. Отже, ТОВ, кількість учасників яких на момент набуття чинності Законом № 997 перевищувала 10 осіб, мали до 21.06.2008 р. або зменшити чисельність учасників, як мінімум, до 10, або провести реорганізацію (причому, на нашу думку, ТОВ не обмежене можливістю реорганізації тільки в АТ // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 51, с. 38).

Якщо точно дотримуватися законодавчих приписів, ТОВ, які не виконали зазначених умов, підлягають ліквідації. Як вказав Держкомпідприємництва, ініціатором ліквідації за цією підставою може бути учасник такого госптовариства (див.

лист від 07.05.2009 р. № 5222 // «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 64, с. 18). З моменту появи цієї норми минув досить тривалий період часу, однак жодного судового рішення про ліквідацію ТОВ у зв’язку з перевищенням ним максимальної кількості учасників нам знайти не вдалося. На сьогодні ця норма залишається без діючого механізму, який забезпечував би її реалізацію.

 

Суб’єкти, які можуть ініціювати примусову ліквідацію

На підставі аналізу чинних нормативних актів та судової практики їх застосування наведемо інформацію

про суб’єктів, на вимогу яких може бути ініційовано примусову ліквідацію госптовариства, у таблиці.

 

№ з/п

Уповноважений орган

Законодавче регулювання

Примітки

1

2

3

4

1

Державний реєстратор

Повноваження держреєстратора заявляти вимоги про ліквідацію юрособи у зв’язку з допущеними при її створенні порушеннями, які не можна усунути, а також в інших випадках, установлених законом, прямо названо в ч. 2 ст. 110 ЦКУ

Держкомпідприємництва дотримується позиції, згідно з якою держреєстратор є посадовою особою, а не органом, як того вимагає ч. 2 ст. 110 ЦКУ (лист від 31.12.2008 р. № 11210 // див. на с. 42), відповідно, використовувати повноваження, що надаються цією нормою, він не може. У цьому ж листі звертається увага на те, що виключні повноваження держреєстратора визначено в ч. 1 ст. 6 Закону № 755 і в цьому переліку відсутні повноваження з висування вимоги про ліквідацію юрособи за підставами, зазначеними в п. 2 ч. 1 ст. 110 ЦКУ

2

Учасник госптовариства

Можливість звернутися до суду з вимогою про ліквідацію госптовариства для цієї категорії суб’єктів прямо передбачена ч. 2 ст. 110 ЦКУ

Суди виходять з того, що вимогу учасника госптовариства про ліквідацію може бути задоволено при одночасній наявності таких умов:

 1) на момент розгляду справи установчі документи госптовариства не відповідають вимогам законодавства;

2) порушення, допущені при прийнятті та затвердженні установчих документів, не можна усунути;

3) відповідні положення установчих документів порушують права або інтереси позивача, що охороняються законом (див. п. 13 постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24.10.2008 р.).

Інші особи, які не є учасниками госптовариства, у тому числі колишні учасники, подати позов з вимогою про ліквідацію госптовариства не можуть (див. постанову ВСУ від 19.02.2008 р.)

3

Органи державної податкової служби

Згідно з п. 17 ст. 11 Закону № 509 органи державної податкової служби мають право звертатися в передбачених законом випадках до судових органів із заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності

Судова практика в частині застосування наведеного положення пішла протилежними шляхами: одні суди відмовляють у задоволенні позовів податківців про припинення діяльності госптовариства, указуючи на відсутність у них відповідних повноважень, інші — визнають правомірність подання таких позовів (докладно див. «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 94, с. 37)

4

Служба безпеки України, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ та СБУ

Законом України «Про Службу безпеки України» від 25.03.92 р. № 2229-XII передбачено, що в разі проведення заходів щодо боротьби з тероризмом та фінансуванням терористичної діяльності СБУ, її органи та працівники мають право подавати за матеріалами оперативно-розшукової діяльності до суду заяви про скасування реєстрації та припинення діяльності суб’єктів підприємництва (п. 4 ч. 2 ст. 25). Аналогічне повноваження закріплено в ч. 3 ст. 12 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30.06.93 р. № 3341-XII за спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ та СБУ

Сфера застосування наведених приписів дуже обмежена, у зв’язку з чим сьогодні вони залишаються «мертвими»

5

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку щодо акціонерних товариств

Відповідні повноваження цього органу закріплено в ч. 2 ст. 110 ЦКУ. Крім того, у ст. 9 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 р. № 514-VI зазначено: дії, що порушують процедуру створення акціонерного товариства, є підставою для прийняття ДКЦПФР рішення про відмову в реєстрації звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій. У разі прийняття такого рішення ДКЦПФР звертається до суду з позовом про ліквідацію акціонерного товариства

Практика застосування цих положень ще не склалася, оскільки вони діють тільки з 30.04.2009 р.

 

Завершуючи розгляд підстав, за якими може бути ініційовано процедуру ліквідації юридичної особи, нагадаємо, що

спір відносно ліквідації госптовариства розглядає адмінсуд, якщо його подано органом держвлади, госпсуд — якщо позивачем виступає його учасник (див. «Ліквідація госптовариства за рішенням суду: огляд судової практики» // «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 94, с. 37).
App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі