Щодо можливості включення до складу валових витрат сум заборгованості на підставі рішень третейського суду
Лист Державної податкової адміністрації України від 05.05.2010 р. № 8786/7/15-0317
Державна податкова адміністрація України розглянула лист Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області від 02.04.2010 № 8488/8/23-211 щодо включення платником податку до складу валових витрат сум заборгованості на підставі рішень третейського суду, і повідомляє.
Підпунктом 12.1.1 пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що платник податку — продавець товарів (робіт, послуг) має право збільшити суму валових витрат звітного періоду на вартість відвантажених товарів (виконаних робіт, наданих послуг) у поточному або попередніх звітному податкових періодах у разі коли покупець таких товарів (робіт, послуг) затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості (надання інших видів компенсацій їх вартості). Таке право на збільшення суми валових витрат виникає, якщо протягом такого звітного періоду відбувається будь-яка з таких подій, зокрема, платник податку звертається до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з такого покупця або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна.
Згідно з положеннями частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м’якого покарання від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Тому в контексті статті 55 Конституції України органи судової влади можуть здійснювати функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.
Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин
— це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування.Згідно з положеннями частини п’ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до Закону України «Про третейські суди» третейські суди приймають рішення тільки від свого імені (стаття 46), а самі ці рішення, ухвалені в межах чинного законодавства, є обов’язковими лише для сторін спорів. Забезпечення примусового виконання рішень третейських судів перебуває за межами третейського розгляду та є завданням компетентних судів і державної виконавчої служби (стаття 57 Закону, пункт 1 частини другої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).
Отже,
третейський розгляд не є правосуддям, а рішення третейських судів є лише актами недержавної юрисдикційної діяльності з вирішення спорів сторін у сфері цивільних і господарських відносин.Третейські суди та Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (стаття 125 Конституції України).
З аналізу положень Закону України «Про третейські суди» випливає, що третейські суди є недержавними незалежними органами захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.
Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону України «Про третейські суди», є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», арбітраж — це будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України.
Таким чином,
третейські суди та Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України не здійснюють правосуддя, їх рішення не є актами правосуддя, а самі вони не входять до системи судів загальної юрисдикції.З огляду на вищезазначене та враховуючи статті 124, 125 Конституції України, платник податку має право на збільшення суми валових витрат відповідно до підпункту 12.1.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» лише у випадку звернення до суду загальної юрисдикції, який ухвалює рішення іменем України.
Застосування підпункту 12.1.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» при зверненні платника податку до третейського суду та Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України є неправомірним.Головам Державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі довести зазначене роз’яснення до відома платників податків і підпорядкованих підрозділів та забезпечити його врахування при проведенні контрольно-перевірочної роботи та апеляційних процедур.
Заступник голови О. Любченко
коментар редакції
Третейський суд та врегулювання сумнівної заборгованості
Лист, що коментується, — не перша спроба ДПАУ обмежити можливість використання механізму врегулювання сумнівної заборгованості постачальником (п.п. 12.1.1 Закону про податок на прибуток) у разі намагання стягнути суми боргу через третейський суд. У попередньому листі від 18.02.2009 р. № 3227/7/15-0217 вона вже відповідала на це запитання, але не «проживши» й тижня цей лист «у зв’язку з виявленням технічних помилок» було відкликано (див. лист від 23.02.2009 р. № 3622/7/15-0217). Істотної різниці ні в позиції ДПАУ, ні в її мотивуванні нам знайти не вдалося. Як і раніше, основна ідея зводиться до того, що
третейський суд не входить до системи судів загальної юрисдикції.Цю тезу ніхто, власне, й не заперечує, однак дотримання зазначеної умови для застосування п.п. 12.1.1 Закону про податок на прибуток і
не потрібне. Основна вимога — звернення до суду (на наш погляд, мається на увазі суд, що діє відповідно до законодавства, причому не обов’язково українського). І ця умова в разі третейського розгляду справи виконується (див. наприклад, постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 08.09.2009 р. у справі № 2а-3982/09/0870).Можна провести аналогію із впливом подання позову до третейського суду на припинення нарахування пені за затримку повернення валютної виручки. Наприклад, в ухвалі ВАСУ від 02.11.2006 р. № К-6614/06 (хоча свого часу ВАСУ мав іншу точку зору щодо цього, див. п. 5 листа від 30.12.99 р. № 01-8/612) зазначається, що поняття «суд» у контексті Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» має
загальний характер, під визначення якого підпадає і Ризький Міжнародний третейський суд. Аналогічного висновку (щодо Міжнародного арбітражу) раніше дійшов і Верховний суд України (див. постанову від 18.11.2003 р. № 2/313а). На наш погляд, ніщо не заважає такий самий (загальний) характер надати терміну «суд», який використовується у ст. 12 Закону про податок на прибуток.Варто зауважити, що в аналогічному значенні (тобто такому, що охоплює будь-який, у тому числі третейський суд) термін «суд», який використовується у ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розуміє й Європейський суд із прав людини (див. справу «Regent Company проти України», в якій Уряд України саме й заперечував поширення ч. 1 ст. 6 Конвенції на провадження у третейському суді), зазначаючи, що насправді слово «суд» у ч. 1 ст. 6 Конвенції
не обов’язково слід розуміти як таке, що позначає суд в його класичному розумінні, пов’язаному із стандартною судовою системою держави.Тим часом висновок ДПАУ, будучи невигідним для постачальника, буде «на руку»
покупцю, оскільки йому при такому підході (третейський суд — не суд) не доведеться збільшувати валові доходи на підставі п.п. 12.1.5 Закону про податок на прибуток.
Дмитро Винокуров
