Теми статей
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Виїзна торгівля: деякі актуальні питання

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Травень, 2010/№ 41
Друк
Стаття

Виїзна торгівля: деякі актуальні питання

 

Виїзна торгівля є досить поширеним видом підприємницької діяльності серед українських суб’єктів господарювання. Це особливо помітно, коли швидкими темпами розгортаються літні кафе та різноманітні точки для сезонного продажу товарів. Як грамотно організувати виїзну торгівлю, щоб не викликати претензій контролюючих органів? Відповідь на це та деякі інші запитання ви знайдете у запропонованій статті.

Наталя БІЛОВА, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»

 

Документи статті

Закон про захист прав споживачів

— Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.91 р. № 1023-XII.

Закон про ліцензування

— Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р. № 1775-III.

Закон про патентування

— Закон України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23.03.96 р. № 98/96-ВР.

Закон про РРО

— Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.95 р. № 265/95-ВР.

Закон № 2806

— Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» від 06.09.2005 р. № 2806-IV.

Указ № 727

— Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 03.07.98 р. № 727/98.

Указ № 761

— Указ Президента України «Про впорядкування механізму сплати ринкового збору» від 28.06.99 р. № 761/99.

Декрет № 56-93

— Декрет КМУ «Про місцеві податки і збори» від 20.05.93 р. № 56-93.

Порядок № 833

— Порядок провадження торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування населення, затверджений постановою КМУ від 15.06.2006 р. № 833.

Перелік № 1336

— Перелік окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, затверджений постановою КМУ від 23.08.2000 р. № 1336.

Положення № 1077

— Положення про виготовлення, зберігання і реалізацію торгових патентів, затверджене постановою КМУ від 13.07.98 р. № 1077.

Концепція № 1065

— Концепція розвитку виставково-ярмаркової діяльності, затверджена постановою КМУ від 22.08.2007 р. № 1065.

Правила № 185

— Правила роздрібної торгівлі продовольчими товарами, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 11.07.2003 р. № 185.

Правила № 198

— Єдині правила ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, затверджені постановою КМУ від 30.03.94 р. № 198.

Правила № 219

— Правила роботи закладів (підприємств) ресторанного господарства, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 24.07.2002 р. № 219.

Правила № 369

— Правила роботи дрібнороздрібної торговельної мережі, затверджені наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України від 08.07.96 р. № 369.

Правила торгівлі на ринках

— Правила торгівлі на ринках, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, МВС України, ДПАУ, Державного комітету стандартизації, метрології і сертифікації України від 26.02.2002 р. № 57/188/84/105.

 

Що таке виїзна (виносна) торгівля

На жаль, чіткого визначення виїзної (виносної) торгівлі законодавство не дає. Разом із тим

Порядок № 833 орієнтує нас на те, що виїзна (виносна) торгівля — це торгівля за межами основного торговельного приміщення (магазину чи іншої торговельної точки). Так, у п. 30 зазначено, що продаж продовольчих товарів, готових до вживання, а також тих, що швидко псуються, інших продовольчих товарів (у тому числі овочів і фруктів) за межами торговельного приміщення (виїзна, виносна торгівля) здійснюється у відведених для цього місцях за наявності у суб’єкта господарювання дозволу на розміщення пересувних малих архітектурних форм та за умови дотримання встановлених для таких товарів температурного режиму зберігання і санітарних норм.

Виїзна (виносна) торгівля є

різновидом торгівлі через дрібнороздрібну торговельну мережу і здійснюється відповідно до Правил № 369. Згідно з п. 3 цих Правил роздрібна торгівля через дрібнороздрібну торговельну мережу — це одна із форм позамагазинного продажу товарів, коли приміщення не мають торговельного залу для споживачів.

Продаж товарів у дрібнороздрібній торгівлі здійснюється через:

пункти некапітальної забудови — кіоски, ларі, ларьки, палатки, павільйони для сезонного продажу товарів, торговельні автомати;

засоби пересувної мережі — автомагазини, автокафе, авторозвозки, автоцистерни, лавки-автопричепи, візки, спеціальне технологічне обладнання (низькотемпературні лотки-прилавки), розноски, лотки, столики тощо.

Через дрібнороздрібну торговельну мережу дозволяється реалізація продовольчих та непродовольчих товарів тільки

нескладного асортименту, що здійснюється відповідно до правил їх продажу та Порядку № 833.

При цьому торгівля продовольчими та непродовольчими товарами на одному об’єкті виїзної (виносної) торгівлі дозволяється лише за умови, що продовольчі товари розфасовані, мають герметичну (непошкоджену) упаковку і продавці додержують принцип товарного сусідства, санітарні норми, норми складування та вимоги протипожежної безпеки.

 

Чи потрібно отримувати дозвіл на розміщення об’єкта торгівлі

Відведення місць для розміщення об’єктів виїзної торгівлі здійснюється відповідно до вимог

розділу V Правил № 198 (див. п. 14 Правил № 369). Згідно з цими Правилами розміщення споруд торговельного призначення — малих архітектурних форм* — провадиться на підставі дозволів, що видаються:

— у межах червоних ліній міських вулиць і доріг — відповідними

виконавчими органами міських рад, а в містах Києві та Севастополі — міськими державними адміністраціями на підставі п.п. 9.3 ДБН А 2.2-3-97 за погодженням з ДАІ, дорожньо-експлуатаційними та іншими зацікавленими організаціями;

— у межах смуг відчуження автомобільних (позаміських) доріг — відповідними

дорожньо-експлуатаційними організаціями за погодженням з ДАІ.

* Малою архітектурною формою для провадження підприємницької діяльності є невелика (площею до 30 кв. метрів) споруда торговельно-побутового призначення, що виготовляється з полегшених конструкцій та встановлюється тимчасово без спорудження фундаменту (п. 4 Правил № 198).

За оформлення та видачу дозволу на розміщення об’єкта торгівлі вноситься плата (збір), передбачена

ст. 17 Декрету № 56-93. Граничний розмір збору не повинен перевищувати 20 нмдг (340 грн.) для суб’єктів, які постійно здійснюють торгівлю у спеціально відведених для цього місцях, і 1 нмдг (17 грн.) на день — для разової торгівлі.

Як відомо, з набуттям чинності

Законом № 2806 зникли правові підстави для видачі органами місцевого самоврядування дозволу на розміщення об’єктів торгівлі. Проте рішення органів місцевого самоврядування, як правило, передбачають необхідність отримання суб’єктами господарювання, що здійснюють продаж продовольчих та непродовольчих товарів, у тому числі через малі архітектурні форми або заклади ресторанного господарства, дозволів на розміщення об’єктів торгівлі та порядок їх видачі. Із місцевими радами в цьому питанні солідарна і ДПАУ, зазначаючи, що обов’язок сплати збору за видачу дозволу на розміщення об’єкта торгівлі виникає при отриманні такого дозволу відповідно до рішень органів місцевого самоврядування (див., зокрема, Узагальнююче податкове роз’яснення щодо окремих місцевих податків і зборів, затверджене наказом ДПАУ від 25.03.2010 р. № 184 // «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 32).

Отже, якщо підприємство не має наміру спорити з таким підходом, йому доведеться сплатити збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та отримати такий дозвіл.

Звертаємо увагу платників єдиного податку: згідно з

Указом № 727 вони звільнені від сплати збору за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі, але відповідний дозвіл їм отримувати потрібно, щоправда, безоплатно (див. лист Держкомпідприємництва від 19.10.2004 р. № 7197 // «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 30).

Докладніше проблему з отриманням дозволу розглянуто у статті «

Дозвіл на торгівлю для літнього кафе» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 25).

 

Які товари не можна продавати під час виїзної (виносної) торгівлі

Є низка товарів, які

заборонено реалізовувати в дрібнороздрібній торговельній мережі. Перелік цих товарів відповідно до п. 8 Правил № 369 включає:

— продовольчі товари, якщо при їх продажу відсутні умови для дотримання санітарних норм і правил, а також для додержання температурних режимів, умов зберігання та продажу цих товарів;

— нефасовані і неупаковані продовольчі товари з розносок, лотків, столиків, корзин та неспеціалізованого транспорту, крім картоплі, овочів, фруктів, плодів, ягід, баштанних культур у період сезонного продажу, а також морозива, квітів;

— алкогольні напої (за винятком автомагазинів системи споживчої кооперації, що здійснюють виїзну торгівлю в сільській місцевості, за наявності марок акцизного збору);

— тютюнові вироби через засоби пересувної мережі за винятком автомагазинів, автокафе, авторозвозок, лавок-автопричепів системи споживчої кооперації, що здійснюють продаж у сільській місцевості;

— тютюнові вироби через стаціонарні пункти, якщо стан приміщень не відповідає вимогам нормативних документів щодо їх зберігання;

— тютюнові вироби без марок акцизного збору;

— технічно складні та великогабаритні товари;

— тканини, взуття (крім домашнього та робочого), швейні вироби (крім робочого одягу і головних уборів для літнього сезону) та вироби верхнього трикотажу, що потребують примірювання;

— дорогоцінні метали, дорогоцінне каміння та вироби з них;

— вогненебезпечні товари побутової хімії, піротехнічні іграшки, паливно-мастильні матеріали (крім тих, що реалізуються через авторозвозки системи споживчої кооперації);

— об’єкти санітарних заходів, вимоги до обігу яких заборонено законодавчими актами; товари, вільна реалізація яких заборонена, а також ті, що не мають відповідного маркування, належного товарного вигляду, на яких не зазначено строк придатності або зазначено з порушенням вимог нормативних документів, строк придатності яких минув, а також ті, що надійшли без документів, передбачених законодавством, зокрема, які підтверджують їх якість та безпеку.

Слід зауважити, що цей перелік не є вичерпним — органи місцевого самоврядування можуть доповнювати його за своїм рішенням.

 

Які документи потрібно мати на товар

Згідно з

п. 28 Правил № 369 працівники пунктів дрібнороздрібної торговельної мережі на отримані для продажу товари, якщо це передбачено законодавством, повинні мати:

товарно-транспортні накладні, прибутково-видаткові накладні, приймальні акти, заборні листи тощо із зазначенням найменування, сорту, кількості, ціни та загальної вартості товару;

документи, на підставі яких надійшли товари, що підлягають сертифікації*, з позначенням реєстраційних номерів сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом з підтвердження відповідності на певний товар;

копії гігієнічних висновків, завірених печаткою господарюючого суб’єкта, від якого одержані ці товари, стосовно товарів, що не підлягають обов’язковій сертифікації відповідно до переліку, затвердженого Міністерством охорони здоров’я України;

документи, що засвідчують відповідність якості товарів вимогам нормативних документів (для імпортних товарів — копії сертифікатів, викладені мовою країни-експортера та українською або російською мовою та завірені печаткою господарюючого суб’єкта, від якого одержані ці товари). Зокрема, п. 13 Закону України «Про підтвердження відповідності» від 17.05.2001 р. № 2406-III передбачено, що постачальник продукції, яка підлягає підтвердженню відповідності, зобов’язаний реалізовувати її за умови наявності в документах, згідно з якими цю продукцію йому передано, реєстраційних номерів сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом на певний вид продукції.

* Перелік продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні, затверджено наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 01.02.2005 р. № 28.

Згідно з

Правилами № 185 на кожну партію (тушу) продовольчої сировини (м’ясо і м’ясопродукти, молоко, риба і рибопродукти), призначену для реалізації в межах адміністративного району, крім документа, що підтверджує їх якість та безпеку, має бути ветеринарна довідка. А якщо їх реалізація здійснюється в межах України — ветеринарне свідоцтво.

Крім того, у разі продажу продовольчих товарів кожний працівник пункту виїзної торгівлі зобов’язаний мати

особисту медичну книжку встановленого зразка. Працівники суб’єкта господарської діяльності, які не пройшли медичне обстеження, до роботи не допускаються (п. 9 Правил № 185).

Окремі вимоги висуваються до продукції, що реалізується закладами ресторанного господарства через дрібнороздрібну торговельну мережу. Так, відповідно до

п. 2.5 Правил № 219 продаж продукції за межами закладів (підприємств) ресторанного господарства має здійснюватися у спеціально відведених для цього місцях з дозволу місцевих органів виконавчої влади, установ державної санітарно-епідеміологічної служби та за умови додержання встановлених для цієї продукції вимог законодавства України.

Кожна партія продукції закладів ресторанного господарства, що реалізується поза торговельним залом, повинна мати

посвідчення про якість, в якому зазначаються (п. 29 Правил № 369 і п. 2.6 Правил № 219):

— найменування підприємства-виробника, його адреса;

— нормативний документ, відповідно до якого виготовлено продукцію;

— найменування продукції;

— дата виготовлення, строк придатності до вживання або дата його закінчення;

— умови реалізації та зберігання;

— маса одиниці розфасування (упаковки) та ціна за одиницю розфасування або ваги продукції.

Якщо підприємство здійснює торгівлю видами товарів, торгівля якими підлягає ліцензуванню відповідно до

ст. 9 Закону про ліцензування, йому обов’язково знадобиться ліцензія.

До обов’язкових документів, які потрібно мати в разі виїзної (виносної) торгівлі, належить і

торговий патент. Це випливає з частини третьої ст. 3 Закону про патентування.

 

Яким є порядок придбання торгового патенту

Законом про патентування

передбачено три види торгових патентів: звичайний, пільговий та короткостроковий.

Видача патенту здійснюється

за плату, розмір якої встановлюється окремо для кожного виду діяльності.

Так, вартість

торгового патенту на провадження торговельної діяльності залежить від місцезнаходження пункту продажу товарів та від асортиментного переліку товарів. Вона встановлюється органами місцевого самоврядування в таких розмірах у розрахунку на календарний місяць:

— на території м. Києва та обласних центрів — від 60 до 320 грн.;

— на території м. Севастополя, міст обласного підпорядкування (крім обласних центрів) та районних центрів — від 30 до 160 грн.; на території інших населених пунктів — до 80 грн.;

— у курортній місцевості або на територіях, прилеглих до митниць, інших пунктів переміщення через митний кордон, вартість торгового патенту на здійснення торговельної діяльності може встановлюватися у збільшеному розмірі, але не більше 320 грн. за календарний місяць.

Строк дії такого торгового патенту —

12 календарних місяців.

При придбанні

пільгового торгового патенту суб’єкт господарювання вносить одноразову плату в розмірі 25 грн. за весь строк дії патенту, який становить 12 календарних місяців.

Короткостроковий торговий патент

отримується на строк від 1 до 15 днів. Необхідність у ньому виникає при проведенні ярмарків, виставок-продажів та інших короткострокових заходів, пов’язаних із демонстрацією та продажем товарів (див. п. 16 Положення № 1077). Плата за короткостроковий патент становить 10 грн. за кожний день торгівлі та вноситься одноразово не пізніше ніж за один день до початку здійснення торговельної діяльності.

Для отримання торгового патенту суб’єкт підприємницької діяльності подає до податкового органу заявку, форму якої затверджено

Положенням № 1077. У п. 11 цього Положення зазначено, що посадова особа органу державної податкової служби звіряє відомості, наведені в поданій заявці, з оригіналами первинних документів, на підставі яких її заповнено. У зв’язку з цим податківці разом із заявкою, можливо, забажають побачити такі документи:

— свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи — підприємця;

— довідку з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (ЄДРПОУ) — для юридичних осіб;

— довідку про присвоєння ідентифікаційного номера — для фізичних осіб;

— довідку про взяття на облік платника податків за формою № 4-ОПП;

— документ про повну або часткову оплату вартості торгового патенту;

— довіреність на отримання патенту, для фізичної особи — паспорт.

До речі, згідно з роз’ясненнями, викладеними в

листах ДПАУ від 22.01.2008 р. № 650/5/15-0416 та Держкомпідприємництва від 03.10.2008 р. № 8461 , для отримання торгового патенту не потрібно надавати податковому органу разом із заявкою дозвіл на розміщення об’єкта торгівлі (нагадаємо, що наведення інформації про нього потребує форма заявки).

Також ДПАУ в зазначеному

листі дає добро на ненадання разом із заявкою довідки про погодження місцезнаходження структурного (відокремленого) підрозділу в разі отримання торгового патенту для цього підрозділу. Таке погодження, на думку податківців, може здійснюватися шляхом подання довідки з ЄДРПОУ про наявність у ньому відомостей про цей структурний (відокремлений) підрозділ.

Торговий патент видається суб’єктам підприємницької діяльності податковими органами

за місцезнаходженням цих суб’єктів або за місцезнаходженням їх структурних (відокремлених) підрозділів. А суб’єктам господарювання, що здійснюють торгівлю через пересувну торговельну мережу, — за місцем реєстрації цих суб’єктів. Якщо торговий патент отримується на транспортний засіб, то на такому патенті зазначається «виїзна торгівля» і він діє на всій території України (абзац другий частини другої ст. 7 Закону про патентування).

Придбати

пільговий торговий патент для торгівлі «на виїзді» можуть суб’єкти підприємницької діяльності, які реалізують такі товари вітчизняного виробництва:

— періодичні видання друкованих засобів масової інформації, що мають реєстраційні свідоцтва, видані уповноваженими органами України, книги, брошури, альбоми, нотні видання, буклети, плакати, картографічну продукцію, що видаються юридичними особами — резидентами України (

абзац дев’ятнадцятий частини шостої ст. 3 Закону про патентування);

— товари народних промислів (крім антикварних та тих, що становлять культурну цінність згідно з переліком, що встановлюється Міністерством культури України) (

абзац двадцять перший частини шостої ст. 3 Закону про патентування);

— мило господарське, а також сірники (незалежно від країни їх походження) (

абзац двадцять четвертий частини шостої ст. 3 Закону про патентування);

— насіння овочевих, баштанних, квіткових культур, кормових коренеплодів та картоплі (незалежно від країни його походження) (

абзац двадцять п’ятий частини шостої ст. 3 Закону про патентування);

— зошити (

абзац двадцять шостий частини шостої ст. 3 Закону про патентування).

Зверніть увагу: у наведеному переліку щодо окремих товарів, зазначених в

абзацах двадцять четвертому і двадцять п’ятому (мила господарського, сірників, насіння овочевих, баштанних, квіткових культур, кормових коренеплодів та картоплі) зроблено уточнення, що пільговий торговий патент видається на торгівлю цими товарами незалежно від країни їх походження.

Вважаємо, що це уточнення —

«(незалежно від країни їх походження)» — у контексті конструкції стосується всіх видів товарів, перелічених у цих абзацах, а не тільки до останніх із них — сірників та насіння картоплі. Тому, на наш погляд, суб’єкт підприємництва, придбавши пільговий торговий патент, може продавати мило господарське, сірники та насіння як вітчизняного, так й імпортного виробництва.

Хоча слід попередити: ДПАУ у схожій ситуації щодо торгівлі лікарськими засобами (

абзац двадцять другий частини шостої ст. 3 Закону про патентування) завершальну фразу «(незалежно від країни їх походження)» трактує як таку, що стосується тільки останньої товарної позиції з цього абзацу, — індивідуальних діагностичних приладів (див. лист від 25.04.2008 р. № 5160/5/15-0416 // «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 49). Цю думку ми не поділяємо та вважаємо, що слова «(незалежно від країни їх походження)» повинні відноситися до всього товарного переліку з «лікарського» абзацу, про що зазначили у статті « Патент для аптеки» у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 49.

Торгувати

без патенту можуть платники єдиного та фіксованого сільськогосподарського податку, фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, які торгують з лотків*, прилавків на ринку за умови сплати ринкового збору, а також деякі інші категорії суб’єктів підприємництва, перелічені в Законі про патентування, зокрема особи, які реалізують такі товари вітчизняного виробництва (див. частину шосту ст. 3 Закону про патентування):

— хліб і хлібобулочні вироби;

— борошно пшеничне та житнє;

— сіль, цукор, олію соняшникову і кукурудзяну;

— молоко і молочну продукцію, крім молока та вершків згущених із добавками і без них;

— продукти дитячого харчування;

— безалкогольні напої;

— морозиво;

— яловичину та свинину;

— домашню птицю (візьміть до відома: ДПАУ в

листі від 11.11.2009 р. № 5463/М/15-0414 під домашньою птицею розуміє курей домашніх, качок, гусаків, індиків та цесарок живих, віднесених до групи 01 «Живі тварини» розділу I «Живі тварини; Продукти тваринного походження» УКТ ЗЕД. Для здійснення ж торгівлі продукцією забою домашньої птиці, зокрема, м’яса та їстівних субпродуктів домашньої птиці (свіжих, охолоджених або морожених) необхідно придбавати торговий патент на загальних підставах);

— яйця;

— рибу;

— ягоди та фрукти;

— мед та інші продукти бджільництва, бджолоінвентар і засоби захисту бджіл;

— картоплю та плодоовочеву продукцію;

— комбікорми для продажу населенню.

* Якщо виносну торгівлю на лотку, розташованому на території ринку, здійснюватиме суб’єкт підприємницької діяльності, — юридична особа, торговий патент йому доведеться придбати на загальних підставах, оскільки від придбання патенту в такій ситуації звільнено тільки фізосіб-підприємців. У разі торгівлі з оптового складу та за готівку торговий патент потрібний як фізичним, так і юридичним особам (див. консультацію працівників ДПАУ, опубліковану в журналі «Вісник податкової служби України», 2010, № 10, с. 24).

Майте на увазі: якщо суб’єкт господарювання продаватиме не самі товари з наведеного переліку, що не патентуються, а

вироби з них, наприклад, цукрову вату, пельмені, пиріжки з яловичиною або овочами тощо, то для такого продажу за готівку потрібно буде придбати торговий патент.

Не обійтися без патенту і в ситуації, якщо суб’єкт господарювання торгує

овочами та фруктами імпортного походження (наприклад, бананами, ківі тощо), адже «безпатентна» норма частини шостої ст. 3 Закону про патентування, повторюємо, діє тільки щодо вітчизняних товарів (докладніше див. публікацію « Торгівля імпортними фруктами — з патентом» у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 27, с. 38).

Торговий патент потрібний і при здійсненні торговельної діяльності з доставкою товару

за адресою замовника, де здійснюватимуться розрахунки за цей товар. За таких обставин суб’єкту господарювання патент слід придбати на транспортний засіб, що використовується з цією метою (докладніше див. публікацію « Доставка товару автотранспортом: чи потрібний патент» у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 27, с. 37).

Якщо торговельна діяльність здійснюватиметься у

двох пунктах продажу товарів, наприклад, у кафе та на відкритому літньому майданчику, що не є частиною стаціонарного кафе, і якщо розрахунки з відвідувачами провадитимуться безпосередньо на такому відкритому літньому майданчику, то придбавати доведеться два торгові патенти на кожний пункт продажу товарів (докладніше див. публікацію « Торговий патент на літній майданчик» у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 25, с. 47).

Нагадаємо: згідно з

частиною першою ст. 7 Закону про патентування торговий патент має бути відкритим та доступним для огляду. При цьому в доступному для огляду місці може бути розміщено не оригінал торгового патенту, а його копію. Сам же оригінал повинен знаходитися в торговельній точці — він обов’язковий для пред’явлення на вимогу посадових осіб державної податкової інспекції та органів МВС. Такого висновку дійшов ВАСУ в ухвалі від 11.05.2006 р. № 2-263/06 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 4).

Із нюансами придбання та обліку торгових патентів можна ознайомитися у відповідному тематичному номері газети «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 27.

 

Яким є порядок розрахунків із покупцями в разі виїзної (виносної) торгівлі

Як правило, виїзна (виносна) торгівля здійснюється

за готівку, тому суб’єкту господарської діяльності при розрахунках з покупцями слід керуватися нормами Закону про РРО та Переліку № 1336.

Згідно зі

ст. 9 Закону про РРО реєстратори розрахункових операцій (РРО), розрахункові книжки (РК) та книги обліку розрахункових операцій (КОРО) не використовуються під час продажу:

— товарів фізичними особами — платниками фіксованого податку, якщо вони не продають підакцизні товари (крім пива на розлив) (

п. 5);

— товарів фізичними особами — платниками єдиного податку, якщо вони не продають підакцизні товари (крім пива на розлив), за умови ведення ними книги обліку доходів та витрат (

п. 6);

— товарів (крім підакцизних) фізичними особами, які не є платниками ПДВ та які придбали пільговий торговий патент відповідно до

Закону про патентування, за умови ведення ними книги обліку доходів та витрат (п. 8);

— газет, журналів та інших видань, листівок, конвертів, знаків поштової оплати в кіосках, з лотків та розносок, якщо питома вага такої продукції становить більше 50 % загального товарообігу, за відсутності продажу алкогольних напоїв та підакцизних непродовольчих товарів, а також при продажу жетонів та проїзних квитків у касах метрополітену (

п. 10);

— води, молока, квасу, рослинної олії та живої риби з автоцистерн, цистерн, бочок і бідонів; блюд та безалкогольних напоїв в їдальнях і буфетах загальноосвітніх навчальних закладів та професійно-технічних навчальних закладів під час навчального процесу (

п. 11).

А відповідно до

Переліку № 1336 без РРО, але з використанням РК та КОРО може здійснюватися, зокрема:

— роздрібна торгівля через

засоби пересувної торговельної мережі (автомагазини, авторозвозки, автоцистерни, цистерни, бочки, бідони, низькотемпературні лотки-прилавки, візки, розноски, лотки, столики), розташовані за межами стаціонарних приміщень (п. 2);

— роздрібна торгівля на ринках, ярмарках (за винятком розташованих на їх території магазинів, кіосків, палаток, павільйонів, приміщень контейнерного типу) (

п. 3);

— роздрібна торгівля та громадське харчування на території села, що здійснюються підприємствами споживчої кооперації, а також сільськогосподарськими товаровиробниками, які використовують продукцію власного виробництва (

п. 4).

Торгувати без РРО, але з РК та КОРО можна лише доти, доки обсяг розрахункових операцій за

всіма об’єктами виїзної (виносної) торгівлі протягом року не перевищить 200000 грн., а для роздрібної торгівлі та громадського харчування на території села, що здійснюються підприємствами споживчої кооперації, а також сільськогосподарськими товаровиробниками, які використовують продукцію власного виробництва, — 75000 грн. (п. 2 постанови № 1336). Майте на увазі: граничний обсяг у 75000 грн., на відміну від 200-тисячного, поширюється не на суб’єкта підприємницької діяльності в цілому, а на конкретний пункт продажу.

У разі перевищення встановленого річного обсягу протягом останніх 12 місяців суб’єкт господарювання

протягом місяця повинен перейти на облік розрахункових операцій з використанням РРО (див. лист ДПАУ від 23.12.2004 р. № 11643/6/23-2119 // «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 30).

У зв’язку з тим, що

Перелік № 1336 та граничний обсяг розрахункових операцій установлено саме щодо певних форм та умов діяльності, можна стверджувати: такий граничний обсяг стосується тільки тих видів діяльності, які наведені в цьому Переліку, і він не повинен впливати на інші розрахункові операції. Тобто в цьому випадку в розрахунку граничного обсягу (200000 грн.) повинні брати участь тільки надходження від виїзної торгівлі, а готівка, прийнята через касу з виписуванням прибуткового касового ордера, через РРО та безготівкова оплата товару включатися до такого розрахунку не повинні.

І ще: у разі перевищення встановленого ліміту щодо виручки, отриманої

через виїзну торгівлю, з лімітом має порівнюватися виручка не за кожним пунктом продажу, а за всіма пунктами виїзної торгівлі, які є в суб’єкта господарювання. Підтвердження цьому знаходимо в ухвалі ВАСУ від 15.02.2007 р. (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 58).

КОРО та РК реєструються в податковому органі

за місцезнаходженням суб’єкта господарювання, а якщо він обслуговується в інспекції по роботі з великими платниками податків — за місцем податкового обліку.

При намірі використовувати КОРО на території іншої адміністративно-територіальної одиниці її до початку використання має бути взято на облік в органі податкової служби за місцем проведення підприємницької діяльності. Щодо

КОРО, зареєстрованих на РРО, на транспортний засіб або на об’єкт виїзної торгівлі, то їх ставити на облік в податковому органі за місцем проведення підприємницької діяльності не потрібно (див. п. 2.1 Порядку реєстрації та ведення книг обліку розрахункових операцій і розрахункових книжок, затвердженого наказом ДПАУ від 01.12.2000 р. № 614).

 

Які особливості торгівлі на виставках-продажах та ярмарках

Почнемо з розшифровки понять «виставка» та «ярмарок». Для цього відкриємо

Концепцію № 1065. Тут зазначено, що виставка — це захід, пов’язаний з демонстрацією продукції, товарів та послуг, що сприяє просуванню їх на внутрішній та зовнішній ринок з урахуванням його кон’юнктури, створенню умов для проведення ділових переговорів з метою укладення договорів про постачання або протоколів про наміри, створення спільних підприємств, отримання інвестицій.

У свою чергу, під

ярмарком розуміється захід, пов’язаний з роздрібною або оптовою торгівлею, що проводиться регулярно у визначеному місці та у визначений строк.

Беручи участь у виставці-продажу або ярмарку, суб’єкт господарської діяльності може не лише демонструвати свою продукцію, товари, роботи чи послуги, а й продавати їх, тобто здійснювати безпосередньо торговельну діяльність.

Така діяльність, з точки зору

Правил № 369, класифікується як виїзна (дрібнороздрібна) торгівля, що потребує наявності в підприємства певних документів, які оформляються згідно з вимогами законодавства України для здійснення цього виду торгівлі.

Так, оскільки торговельна діяльність на виставці-продажу або ярмарку здійснюється за готівку, підприємству необхідний торговий патент. А зважаючи на те що ярмаркові заходи мають

нетривалий характер, слід придбати короткостроковий торговий патент (п. 16 Положення № 1077).

Причому навіть якщо підприємство вже має звичайний торговий патент на провадження торговельної діяльності, для торгівлі на виставці-продажу або ярмарку воно все одно має придбати

короткостроковий торговий патент. Адже виставка-продаж або ярмарок для нього — це окрема торговельна точка (а торговий патент, як передбачено частиною третьою ст. 3 Закону про патентування , отримується на кожну торговельну точку).

Для короткострокового патенту згідно з

частинами п’ятою та шостою ст. 3 Закону про патентування:

— строк дії становить

від 1 до 15 днів;

— плату встановлено у фіксованому розмірі —

10 грн. за кожний день торгівлі та її має бути внесено не пізніше ніж за один день до початку здійснення торговельної діяльності.

Короткостроковий торговий патент видається на підставі заявки суб’єкта підприємництва у триденний строк із дня її подання (

п. 12 Положення № 1077). Для його отримання підприємству слід звернутися до податкового органу за місцем проведення виставки-продажу або ярмарку.

Плануючи реалізовувати товари на виставці-продажу або ярмарку, найімовірніше доведеться потурбуватися про отримання

дозволу на розміщення об’єкта торгівлі.

Незважаючи на те що торгівля на виставці-продажу або ярмарку здійснюється за готівку, застосування РРО в цьому випадку

не потрібне (за винятком розташованих на території виставки або ярмарку магазинів, кіосків, палаток, павільйонів, приміщень контейнерного типу), але слід використовувати РК та КОРО. На це вказує п. 3 Переліку № 1336.

А от фізичним особам — підприємцям, які придбали фіксований патент або сплачують єдиний податок, надано право торгувати

без застосування РРО і РК (див. пп. 5, 6 ст. 9 Закону про РРО).

 

Якими є особливості виїзної (виносної) торгівлі на території ринку

Суб’єкт підприємницької діяльності, який має намір отримати на ринку торговельне місце на певний строк, укладає з адміністрацією ринку

письмову угоду, в якій зазначаються:

— строк дії угоди;

— асортимент (вид) товарів, що реалізуються;

— розташування торговельного місця;

— умови оренди торговельного місця;

— розмір та порядок оплати за оренду майна;

— перелік послуг, які надає ринок, та їх вартість.

Для виїзної (виносної) торгівлі на території ринку

не потрібний дозвіл на розміщення об’єкта торгівлі.

За право заняття торговельного місця на ринку з юридичних осіб усіх форм власності, їх філій, відділень, представництв та інших відокремлених підрозділів, а також фізичних осіб справляється

ринковий збір відповідно до Декрету № 56-93 та Указу № 761 .

Нагадаємо: ринковий збір — це плата за торговельні місця на ринках та в павільйонах, на критих та відкритих столах, майданчиках для торгівлі з автомашин, візків, мотоциклів, ручних візків, що справляється з юридичних осіб та громадян, які реалізують сільськогосподарську та промислову продукцію й інші товари.

Для деяких категорій торговців

ст. 4 Указу № 761 установлено пільгу зі сплати ринкового збору. Так, збір не справляється:

— з підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, розташованих у

стаціонарних приміщеннях (магазинах, кіосках, палатках) на території ринку;

— з

власних торговельно-закупівельних підрозділів ринку незалежно від займаного місця.

Таким чином, підприємства, які торгують у розташованих на території ринку

магазинах, кіосках та палатках та класифікуються згідно з Указом № 761 як стаціонарні приміщення, не сплачують ринковий збір. Це підтверджує і Держкомпідприємництва в листі від 13.06.2007 р. № 4247.

А от торгівля на об’єктах, що не підпадають під пільгу, супроводжується сплатою ринкового збору. Він справляється

за кожний день торгівлі та сплачується продавцем до початку торгівлі після проведення ветеринарно-санітарної експертизи продукції тваринного та рослинного походження. Справляння ринкового збору здійснюють касири та контролери ринку із застосуванням РРО та видаванням касових чеків*.

* Детальніше з нюансами сплати ринкового збору можна ознайомитися у статті «Особливості справляння ринкового збору» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 32).

На торговельному місці продавця (юрособи) установлюється табличка, на якій має бути зазначено:

— назву, місцезнаходження та номер телефону суб’єкта підприємницької діяльності, який організував торгівлю;

— прізвище, ім’я та по батькові продавця;

— копію ліцензії (якщо вид діяльності, що здійснюється, підлягає ліцензуванню).

Крім того, хоча це прямо і не передбачено

Правилами торгівлі на ринках, на місці торгівлі слід розмістити копію торгового патенту, якщо торговельна діяльність, що здійснюється «на виїзді», підлягає патентуванню.

Продавець повинен мати при собі:

— документи про оплату ринкового збору та послуг ринку. Хоча

Указ № 761 і Правила торгівлі на ринках не передбачають іншої форми сплати ринкового збору, ніж через РРО, за письмовою угодою з адміністрацією ринку торговці можуть сплачувати ринковий збір через установи банків на поточний рахунок ринку авансом. У цьому випадку замість касового чеку в торговця буде платіжне доручення або квитанція встановленого зразка, що підтверджують сплату ринкового збору (див. лист Держкомпідприємництва від 28.10.2005 р. № 9516);

— належним чином оформлену особисту медичну книжку в разі продажу продовольчих товарів (для суб’єктів підприємницької діяльності);

— копії документів, що підтверджують якість та безпечність продукції та товарів;

— копії документів, що підтверджують походження та проходження фітосанітарного контролю, у разі реалізації тропічних плодів;

— висновок лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи на ринку в разі продажу продуктів тваринного та рослинного походження.

Нагадуємо: крім товарів, які взагалі заборонені для продажу при виїзній формі торгівлі, на ринку заборонено продавати деякі продовольчі товари (див.

п. 41 Правил торгівлі на ринках) та непродовольчі товари (див. п. 47 Правил торгівлі на ринках).

До речі, звертаємо увагу: нещодавно перелік непродовольчих товарів, заборонених для продажу на ринку, поповнили

заборонені знаряддя добування тварин.

Такими є основні нюанси виїзної (виносної) торгівлі. Сподіваємося, що, ознайомившись з ними, ви зможете грамотно організувати діяльність у цій сфері. Бажаємо успіху!

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі