Банкрутство фізичної особи — підприємця
Банкрутство далеко не завжди розглядається суб’єктами господарювання як негативний результат їх підприємницької діяльності. Досить часто ця процедура використовується радше як механізм, що дозволяє боржникам уникнути необхідності сплати боргів. Особливо популярною в останній рік стала схема, коли через процедуру банкрутства списуються непідприємницькі борги фізичної особи. Чи вважають її правомірною суди і які нюанси банкрутства підприємців вони беруть до уваги, розглянемо в цій статті.
Олена УВАРОВА, юрист Видавничого будинку «Фактор»
Документи статті
ЦКУ
— Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.ГКУ
— Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV.Закон № 2343
— Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.92 р. № 2343-XII.
Спеціальний порядок банкрутства фізосіб-підприємців
Особливостям банкрутства окремих категорій суб’єктів господарювання, зокрема фізичних осіб — підприємців, присвячено
розділ VI Закону № 2343. Згідно зі ст. 41 відносини, пов’язані з банкрутством таких суб’єктів господарювання, регулюються Законом № 2343 з урахуванням особливостей, передбачених розділом VI. З цього можна зробити висновок, що банкрутство фізособи-підприємця відбувається за загальною процедурою, крім моментів, які окремо обумовлено у ст. 47 — 49 Закону (див. постанову ВГСУ від 24.03.2009 р. № 42/142б).Питання полягає в тому, які із загальних норм, що регулюють процедуру банкрутства юридичних осіб, можуть застосовуватися для визначення порядку банкрутства фізосіб-підприємців.
Нагадаємо, що
у загальному випадку процедура банкрутства включає такі етапи:—
подання заяви про порушення справи про банкрутство самим боржником або кредитором; при цьому, як передбачається у Законі № 2343, якщо справа порушується за заявою боржника, останній зобов’язаний одночасно подати план санації; боржником виступає будь-який суб’єкт підприємницької діяльності, не спроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язання зі сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов’язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів), протягом 3 місяців після настання встановленого строку їх сплати;— винесення судом ухвали про порушення справи про банкрутство за умови, що
безспірні вимоги кредитора (або декількох кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати, із зазначенням у ній розпорядника майном боржника та введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів;— опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство;
— подання до суду конкурсними кредиторами за вимогами, що виникли до дня порушення справи про банкрутство, протягом 30 днів із дня опублікування в офіційному друкованому виданні оголошення про порушення провадження письмових заяв із вимогами до боржника;
—
вжиття судом зі своєї ініціативи або за клопотанням сторін чи учасників провадження у справі заходів щодо забезпечення вимог кредиторів, які діють до дня запровадження процедури санації або до винесення постанови про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури та призначення ліквідатора, або до затвердження судом мирової угоди або винесення ухвали про відмову у визнанні боржника банкрутом;— проведення зборів кредиторів, вимоги яких визнано судом і яких включено до реєстру кредиторів, та створення комітету кредиторів;
— запровадження процедури розпорядження майном боржника;
—
застосування, якщо з відповідною ініціативою виступить комітет кредиторів, процедури санації боржника;— за наявності передбачених
Законом № 2343 підстав прийняття судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. З цього моменту строк виконання всіх грошових зобов’язань вважається таким, що настав, припиняється нарахування неустойки, процентів за всіма видами заборгованості банкрута.Серед найбільш дискусійних моментів, пов’язаних з визначенням особливостей банкрутства фізособи-підприємця порівняно з розглянутим вище загальним порядком, особливу увагу суди звертають на таке:
— у питанні про те, за яких умов може бути порушено справу про банкрутство фізичної особи — підприємця, на сьогодні у практиці ВГСУ переважає позиція, згідно з якою
справа про банкрутство порушується тільки у випадку, якщо безспірні вимоги кредитора (або декількох кредиторів) до підприємця сукупно становлять не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати (див. постанови ВГСУ від 04.11.2009 р. № 02-2/17-218, від 20.05.2009 р. № 01-16/21037-10-63), хоча є й одиничні рішення, в яких суди вказують на відсутність необхідності застосовувати цю вимогу до процедури банкрутства фізособи-підприємця зважаючи на її специфіку (постанова ВГСУ від 09.07.2009 р.);— якщо заява подається підприємцем, то до неї він може додати план погашення боргів перед кредиторами, який також надається кредиторам та іншим учасникам провадження у справі. У загальному випадку, як було зазначено вище, якщо процедура банкрутства ініціюється самим боржником, то він разом із заявою зобов’язаний подати план санації. Зауважимо, що окремі суди першої та апеляційної інстанцій поширюють вимогу про подання плану санації та проведення власне санації й на випадки банкрутства фізичних осіб — підприємців (див., наприклад,
постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.03.2007 р. у справі № Б29/362-06). Однак ВГСУ таку практику не підтримує, указуючи на більш спеціальний характер приписів, закріплених у ст. 47 — 49 Закону;— спеціальний порядок розгляду судом справи про банкрутство фізособи-підприємця обмежує перелік заходів щодо забезпечення вимог кредиторів таким заходом, як арешт майна фізособи, і, на відміну від загальної процедури, де питання про вжиття заходів щодо забезпечення вимог кредиторів розглядається з їх ініціативи або ініціативи самого суду, вказує на обов’язковість застосування цього заходу (див.
ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2008 р. у справі № Б15/357-08);— у
ст. 47 — 49 Закону немає спеціальних застережень щодо необхідності опублікування оголошення в офіційних друкованих виданнях про порушення процедури банкрутства фізичної особи — підприємця, запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів з моменту порушення справи про банкрутство, про заяву кредиторами своїх вимог до підприємця, що виникли на підставі його зобов’язань, узятих до порушення справи про банкрутство, тому в цих питаннях суди діють у загальному порядку (див., наприклад, ухвалу Господарського суду Львівської області від 15.01.2009 р. у справі № 21/8).
Підстави для порушення справи про банкрутство
Як і при загальній процедурі банкрутства, справу про банкрутство фізичної особи — підприємця може бути порушено за заявою або самого підприємця, або його кредиторів. Однак, на відміну від загальної процедури, щодо кредиторів, які ініціюють банкрутство фізособи-підприємця, передбачено деякі обмеження.
Так, згідно з
ч. 2 ст. 47 Закону № 2343 заяву про порушення справи про банкрутство підприємця не можуть подати кредитори, вимоги яких пов’язані із зобов’язаннями, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян, кредитори, які мають вимоги щодо стягнення аліментів та інші вимоги особистого характеру.Сьогодні особливо гостро постає питання про те, які вимоги для цілей процедури банкрутства слід вважати вимогами особистого характеру,
чи можна до них віднести будь-які не пов’язані з підприємницькою діяльністю фізосіб вимоги чи їх перелік має бути вужчим. Питання актуальне зважаючи на схему звільнення фізосіб від їх боргів, що виникли в них не у зв’язку з їх підприємницькою діяльністю (зокрема, ідеться про борги за споживчими та іпотечними кредитами), шляхом процедури банкрутства, яка набуває все більшої популярності .Якщо читати
ст. 47 Закону буквально, то виходить, що наявність у фізичної особи боргу за іпотечним або споживчим кредитом цілком може бути підставою для порушення справи про її банкрутство як фізособи-підприємця, оскільки до категорії вимог особистого характеру такі борги традиційно не потрапляють.Однак ВГСУ підходить до цього питання дещо інакше. Для відповіді на нього він звертається до
преамбули Закону № 2343, згідно з якою цей законодавчий акт установлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб’єкта підприємницької діяльності — боржника. ВГСУ посилається додатково на ст. 53 ЦКУ, в якій також є вказівка на зв’язок боргів фізособи з його підприємницькою діяльністю. Так, відповідно до цієї статті фізичну особу, неспроможну задовольнити вимоги кредиторів, пов’язані зі здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнано банкрутом. Згідно зі ст. 209 ГКУ суб’єктом банкрутства може бути тільки суб’єкт підприємницької діяльності.На підставі наведених приписів ВГСУ робить висновок, що законодавець таким чином визначив сферу застосування
Закону, обмеживши її суб’єктами підприємницької діяльності (юридичними особами та фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність). Фізичні особи — підприємці, в яких є заборгованість, не заснована на веденні підприємницької діяльності, не можуть бути суб’єктами банкрутства (див. постанови ВГСУ від 30.06.2009 р. № 21/63-06-2145, від 20.05.2009 р. № 01-16/21037-10-63, від 04.08.2009 р. № 16/87/09, від 03.06.2009 р. № 1/144-Б, від 20.10.2009 р. № 01/1876, від 04.11.2009 р. № 02-2/17-218*, а також постанову ВСУ від 20.11.2007 р. у справі № 6/33). Зв’язок з підприємницькою діяльністю суди, як правило, визначають через установлення того, в якому статусі фізична особа виступала в договорі, на підставі якого виникло відповідне зобов’язання, — у загальноцивільному чи як фізична особа — підприємець (див., наприклад, постанову ВГСУ від 09.07.2009 р.).* Слід зауважити, що така позиція ВГСУ сформувалася буквально за останній рік. До цього в його практиці можна було зустріти рішення, в яких суд визнавав можливість порушення справи про банкрутство за наявності непідприємницьких боргів (як приклад — постанова ВГСУ від 15.08.2007 р. № 6/33).
Водночас суди не заперечують можливості заяви вимог, заснованих на «непідприємницьких» зобов’язаннях фізичної особи, уже у процесі провадження у справі про банкрутство (див.
постанову ВГСУ від 08.07.2009 р. № Б-39/207-08). В іншому разі кредитори за такими зобов’язаннями виявлялися б у дуже невигідному, порівняно з кредиторами за підприємницькими зобов’язаннями фізосіб, положенні, оскільки до ліквідаційної маси при банкрутстві фізособи-підприємця включається все його майно, що належить йому як простій фізичній особі (крім того, на яке не може бути звернено стягнення). Отже, після визнання такого підприємця банкрутом та задоволення вимог кредиторів за його підприємницькими боргами, щось стягнути з такої фізособи для задоволення вимог за боргами, не пов’язаними з підприємницькою діяльністю, було б просто неможливо.Цей висновок також має означати, що до «непідприємницьких» боргів фізособи застосовується правило, згідно з яким
із дня прийняття судом постанови та визнання фізособи-підприємця банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури строки виконання зобов’язань вважаються такими, що настали, припиняється нарахування неустойки, процентів, інших фінансових санкцій за всіма його зобов’язаннями, припиняється стягнення за всіма виконавчими документами, за винятком документів за вимогами про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди здоров’ю та життю.Отже, підіб’ємо підсумок. «Непідприємницькі» борги фізичної особи не можуть стати підставою для порушення справи про банкрутство фізособи-підприємця. Однак у разі якщо справу про банкрутство підприємця порушено за вимогами, пов’язаними з його підприємницькою діяльністю, то в межах процедури банкрутства може бути заявлено до стягнення й «непідприємницькі» борги, тобто вже після порушення справи про банкрутство. Але, на наш погляд, якщо їх не буде задоволено в ході процедури банкрутства, то погашеними, на відміну від боргів, що виникли в межах підприємницької діяльності, вони не вважатимуться, тож їх може бути стягнуто з фізособи (уже без статусу підприємця) за загальноцивільною процедурою.
