Валові витрати з перевезення вантажу за відсутності ТТН
Податкова інспекція у зв’язку з відсутністю ТТН знімає валові витрати в сумі витрат, понесених підприємством як замовником перевезення вантажу. При цьому надані підприємством накладні складського обліку, податкові накладні, акт виконаних робіт, документи на оплату послуг перевізника податківцями розцінені як неналежний доказ понесених витрат. Чи правомірні дії податкового органу?
(м. Львів)
Запитання не нове і ми вже неодноразово до нього зверталися (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 46, с. 43; 2008, № 86, с. 44). Проте, у відносинах суб’єктів господарювання з контролюючими органами воно не втрачає своєї гостроти, а тому доводиться шукати нові аргументи.
Нагадаємо: проблема полягає в тому, що
податкові органи відмовляються визнавати валовими витратами витрати замовника перевезення вантажу, понесені на його транспортування, якщо вони не підтверджені ТТН. Свою позицію вони обґрунтовують посиланням на п.п. 5.3.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. № 334/94-ВР, згідно з яким валові витрати має бути підтверджено відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами. На думку податківців, таким документом для підтвердження отримання послуг перевезення є ТТН (див. лист ДПА в м. Києві від 23.10.2007 р. № 341/Н/31-607; консультацію в журналі «Вісник податкової служби України», 2006, № 24). Висловлювався на користь такої позиції і Держкомпідприємництва (див. лист від 08.08.2006 р. № 6197).Держоргани традиційно підкріплюють свої висновки посиланнями на
Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.97 р. № 363 (далі — Правила перевезень). Відповідно до них товарно-транспортна накладна є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом, призначеним для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Крім того, у п.п. 11.1 п. 11 Правил перевезень передбачено, що ТТН та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.До того ж можна також послатися на
п.п. 14.4 п. 14 Правил перевезень, згідно з яким остаточний розрахунок за перевезення вантажів здійснюється замовником на підставі рахунка перевізника, який має бути виписано не пізніше 3 днів після виконання перевезення з додаванням ТТН. Рахунок за виконані перевезення виписується на підставі належним чином оформлених дорожніх листів разом з ТТН, а при використанні автомобілів, робота яких оплачується виходячи з часу роботи автомобіля у замовника, — тільки дорожніх листів. Цей припис цілком може розглядатися як такий, що свідчить про обов’язковість ТТН при здійсненні розрахунків між замовником та перевізником.Слід зауважити, що чинне законодавство передбачає необхідність наявності ТТН у водія юрособи або фізособи-підприємця як при наданні послуг перевезення, так і при транспортуванні вантажу для власних потреб (
ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 р. № 2344-III, п. 1 Переліку документів, необхідних для здійснення перевезень вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженого постановою Кабміну від 25.02.2009 р. № 207, далі — постанова № 207 // «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 28, с. 7). При цьому якщо Закон про автомобільний транспорт допускає можливість наявності інших документів на вантаж замість ТТН, постанова № 207 у цій частині є більш категоричною. Утім, ще до її появи Держдепартамент автомобільного транспорту розглядав як належний документ на вантаж саме ТТН (див. лист від 26.12.2007 р. № 5327-02/06/14-07).В аспекті питання, що нами розглядається, важливим є висновок: законодавчі акти єдині в тому, що
ТТН ними передбачено як документ на вантаж (незалежно від того, перевозиться він у межах відповідного договору або самостійно підприємством для власних потреб), а не як документ, що підтверджує надання послуг перевезення. Крім того, можлива ситуація, коли замовник послуг перевезення не є ні відправником, ні одержувачем вантажу, а це означає, що примірник ТТН на нього не виписуватиметься.Основним же аргументом, як і раніше, залишається позитивна для платників податків судова практика. Суди послідовно відстоюють позицію, згідно з якою
до валових витрат може бути віднесено витрати на перевезення вантажу за відсутності ТТН, але за наявності інших підтверджуючих документів. Як такі документи за умови зазначення в них всіх реквізитів первинного документа суди, зокрема, розглядають рахунки на транспортні послуги, платіжні доручення на перерахування коштів за транспортні послуги, акти приймання-здачі наданих послуг з перевезення вантажів, дорожні листи, підкреслюючи при цьому, що обов’язковість наявності ТТН для цілей податкового обліку чинним законодавством не передбачена і не може розглядатися як єдиний можливий засіб доведення обґрунтованості віднесення витрат на транспортування вантажу до валових витрат (див., наприклад, постанову Донецького окружного адмінсуду від 10.07.2009 р. у справі № 2а-4066/09/0570, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2009 р. у справі № 22а-2595/2008, ухвалу ВАСУ від 15.05.2008 р. у справі № К-30854/06).
Олена Уварова, юрист
