Теми статей
Обрати теми

Праця водіїв автотранспортних засобів

Редакція ПБО
Стаття

Праця водіїв автотранспортних засобів

 

Напевно, кожен хлопчисько в дитинстві мріє стати водієм та керувати красивим і обов’язково великим автомобілем. Деякі з них, подорослішавши, ідуть працювати водіями, залишаючись вірними своїй дитячій мрії. Про права та обов’язки водіїв автотранспортних засобів, а також про вимоги, що висуваються чинним законодавством до людей, які пов’язали своє життя з цією професією, ітиметься в цій статті.

Лілія УШАКОВА, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»

 

Документи статті

КЗпП

— Кодекс законів про працю України від 10.12.71 р.

Закон № 232

— Закон України «Про транспорт» від 10.11.94 р. № 232/94-ВР.

Закон № 2344

— Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 р. № 2344-III.

Закон № 2694

— Закон України «Про охорону праці» від 14.10.92 р. № 2694-XII.

Закон № 3353

— Закон України «Про дорожній рух» від 30.06.93 р. № 3353-XII.

Положення № 340

— Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затверджене постановою КМУ від 08.05.93 р. № 340.

Положення № 124

— Положення про медичний огляд кандидатів у водії та водіїв транспортних засобів, затверджене наказом Міністерства охорони здоров’я та МВС України від 05.06.2000 р. № 124/345.

Порядок № 975

— Порядок проведення інструктажів та стажування водіїв колісних транспортних засобів, затверджений наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 05.08.2008 р. № 975.

Перелік № 299

— Перелік захворювань і вад, при яких особа не може бути допущена до керування відповідними транспортними засобами, затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України від 24.12.99 р. № 299.

Перелік № 447

— Перелік посад і робіт, що заміщаються або виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, затверджений постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з праці та соціальних питань і Секретаріату Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 28.12.77 р. № 447/24.

Ліцензійні умови

— Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України «Про автомобільний транспорт», затверджені наказом Міністерства транспорту та зв’язку України 02.07.2010 р. № 427.

Класифікатор професій ДК 003:2005

— Класифікатор професій ДК 003:2005. Покажчик професійних назв робіт за кодами професій, затверджений наказом Держспоживстандарту від 26.12.2005 р. № 375.

Довідник кваліфікаційних характеристик

— Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 69 «Автомобільний транспорт», затверджений наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 14.02.2006 р. № 136.

 

Регулювання трудових відносин

Згідно зі

ст. 17 Закону № 232, ч. 2 ст. 16 гл. 4 р. I Закону № 2344 трудові відносини водіїв автотранспортних засобів регулюються КЗпП, іншими законодавчими актами України, у тому числі положенням про дисципліну та правилами внутрішнього трудового розпорядку, установленими на підприємстві.

Трудовий договір

, укладений з водієм при прийнятті на роботу, може бути:

безстроковим, тобто таким, що укладається на невизначений строк;

строковим, укладеним на певний строк, установлений за погодженням сторін, або укладеним на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не може бути встановлено на невизначений строк з урахуванням характеру роботи (наприклад, при прийнятті водія на сезонні роботи), умов її виконання (наприклад, для заміщення тимчасово відсутнього працівника) або інтересів працівника (наприклад, у зв’язку із сімейно-побутовими обставинами, що склалися), а також в інших випадках, передбачених законодавством.

З водієм також може бути укладено трудовий договір про роботу

за сумісництвом. На умовах сумісництва водії можуть працювати як на підприємстві, яке є їх основним місцем роботи, так і на іншому, у вільний від основної роботи час.

Трудовий договір укладається, як правило,

у письмовій формі та оформляється наказом (розпорядженням) роботодавця про прийняття на роботу. У випадках, передбачених ч. 1 ст. 24 КЗпП, дотримання письмової форми договору є обов’язковим. Запис про назву роботи, професії в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу, а також у трудовій книжці (якщо це місце роботи є основним) виконується відповідно до Класифікатора професій ДК 003:2005. Звертаємо увагу: зазначений Класифікатор не містить професії «водій», тому роботодавцю необхідно вибрати з переліку професійних робіт, зазначених у Класифікаторі професій ДК 003:2005, назву, яка підходить за видом робіт, що виконуються працівником. Згідно з Класифікатором професій ДК 003:2005 їх професія так і називається «водій автотранспортних засобів» (код 8322.2). Розглянемо особливості організації праці водіїв автотранспортних засобів (далі — водій).

Згідно з

ч. 1 ст. 26 КЗпП при укладенні трудового договору за угодою сторін, тобто за домовленістю між водієм, який приймається, та роботодавцем, такому водію може бути встановлений строк випробування. Умова про строк випробування в обов’язковому порядку має міститися в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу. Докладно про особливості встановлення строку випробування при прийнятті на роботу читайте у статті «Строк випробування при прийнятті на роботу» // «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 69, с. 34. Оскільки згідно з Довідником кваліфікаційних характеристик професія водія належить до робітничих професій, то тривалість строку випробування для таких працівників не може перевищувати одного місяця (ч. 2 ст. 27 КЗпП).

При прийнятті на роботу роботодавець має право вимагати від кандидата на посаду водія такі документи:

— паспорт;

— ідентифікаційний номер (якщо працівник з релігійних чи інших міркувань відмовився від отримання ідентифікаційного номера, замість нього він має право надати роботодавцю заяву та довідку про відсутність у нього ідентифікаційного номера, засвідчену відповідним податковим органом);

— трудову книжку (якщо це місце роботи буде основним);

— документ військового обліку (приписне свідоцтво, військовий квиток або довідку, що видається замість військового квитка);

— довідки про стан здоров’я (медичну довідку щодо придатності до керування транспортним засобом за формою № 083/о, медичну довідку про проходження обов’язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів за формою № 122-2/о, сертифікат про проходження профілактичного наркологічного огляду);

— документ про наявність професійно-технічної освіти (про закінчення навчального закладу з підготовки водіїв);

— диплом кваліфікованого робітника або свідоцтво про присвоєння (підвищення) кваліфікації (для водіїв транспортних засобів);

— посвідчення водія та талон до нього;

— інші документи.

Звертаємо увагу: трудовим законодавством забороняється вимагати від осіб, які приймаються на роботу, відомості про їх партійну та національну приналежність, походження, реєстрацію місця проживання чи перебування та інші документи, надання яких не передбачено законодавством (

ст. 25 КЗпП).

Також при розгляді кандидатур на вакантну посаду роботодавцю необхідно пам’ятати про законодавчо встановлені кваліфікаційні та інші вимоги до водіїв. Що це за вимоги, розглянемо далі.

 

Вимоги до водіїв

Вимоги, що висуваються законодавством України до водіїв, визначено

Законом № 232, Законом № 2344, Законом № 3353, Довідником кваліфікаційних характеристик, Ліцензійними умовами, а також іншими законодавчими актами.

До керування транспортними засобами допускаються громадяни, які досягли віку, визначеного

ч. 2 ст. 15 Закону № 3353 та п. 6 Положення № 340, за наявності в них національного посвідчення водія відповідної категорії (п. 2 Положення № 340) та які не мають медичних протипоказань і пройшли повний курс навчання за відповідними програмами. Для наочності узагальнимо інформацію щодо вимог, які висуваються до водіїв, у таблиці.

 

Транспортний засіб

Категорія
(п. 3 Загальних положень Положення № 340)

Мінімальний вік*


(ч. 2 ст. 15 Закону № 3353)

Автомобілі, дозволена максимальна маса яких не перевищує 3500 кг (7700 фунтів), а кількість місць для сидіння, крім місця водія, — 8

В

18 років

Призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких становить від 3500 до 7500 кг (від 7700 до 16500 фунтів)

С1

18 років

Призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких перевищує 7500 кг (16500 фунтів)

C

18 років

Призначені для перевезення пасажирів автобуси з кількістю місць для сидіння, за винятком місця водія, не більше 16

D1

21 рік

Призначені для перевезення пасажирів автобуси з кількістю місць для сидіння, за винятком місця водія, більше 16

D

21 рік

Состави транспортних засобів з тягачем категорії B, C1, C, D1 або D, яким водій має право керувати, але який не належить до зазначених категорій составів транспортних засобів

BE, C1E, CE

19 років

D1E, DE

21 рік

* Мінімальний вік — вік, досягши якого дозволено керувати транспортним засобом відповідної категорії.

 

Кваліфікаційні вимоги, що висуваються до професії (код КП 8322.2), визначено

Довідником кваліфікаційних характеристик. У загальному випадку для осіб, чия професійна діяльність пов’язана з керуванням транспортним засобом, є обов’язковою наявність:

— повної або базової загальної середньої освіти;

— професійно-технічної освіти (навчальний заклад з підготовки водіїв);

— спеціальної підготовки за типовими навчальними планами та програмами підготовки водіїв відповідної категорії;

— кваліфікаційної атестації.

Згідно з роз’ясненнями Міністерства освіти і науки, МВС, Мінпраці та Міністерства транспорту та зв’язку України, наведеними в

листі від 19.02.2010 р. № 1/12-625, № 3184/64, №141/0/15-10/021, № 869/05/14, кваліфікаційна атестація водія передбачає наявність у водія диплома кваліфікованого робітника або свідоцтва про присвоєння (підвищення) робочої кваліфікації (для водіїв транспортних засобів), виданого згідно з Положенням про порядок кваліфікаційної атестації та присвоєння кваліфікації особам, які здобувають професійно-технічну освіту, затвердженим спільним наказом Мінпраці та Міністерства освіти України від 31.12.98 р. № 201/469. Наявність цих документів разом з посвідченням водія відповідної категорії є необхідною умовою для зарахування на відповідне робоче місце. Якщо осіб було прийнято на роботу тільки на підставі посвідчення водія та допуску до керування транспортними засобами, то роботодавцю необхідно потурбуватися про отримання такими особами професійної кваліфікації водія в установленому порядку.

Для водіїв категорій «C1», «C», «D1», «D», «BE», «C1E», «CE», «D1E», «DE», крім перелічених вище вимог,

Довідником кваліфікаційних характеристик визначено наявність стажу роботи на транспортному засобі відповідної категорії. До безперервного стажу керування автотранспортним засобом уключається робота водієм на автотранспортному засобі з максимально допустимою перервою, що не перевищує одного місяця (абзац другий п.п. 2.3.5 Ліцензійних умов). Безперервний стаж підтверджується витягом із трудової книжки або довідкою з місця роботи із зазначенням дати наказу про призначення особи на посаду, дати, з якої така особа працює водієм, марки закріпленого автотранспортного засобу та його номерного знаку, що посвідчені підписами посадових осіб та скріплені печаткою. Цей показник впливає на можливість допуску водія до здійснення певних видів перевезень.

Для водіїв, які керують автотранспортними засобами категорії «В», вимоги до стажу відсутні.

При прийнятті на роботу водіїв, які протягом

12 і більше місяців до прийняття на відповідну роботу не працювали водіями, або приймаються на роботу водіями вперше, роботодавцю необхідно провести для таких осіб стажування з практичного керування на відповідному автотранспортному засобі не менше 30 годин (п. 3.2 Порядку № 975). Тільки після цього таких осіб може бути допущено до роботи.

Також проводиться стажування

при переведенні водіїв на нові марки або моделі автотранспортних засобів. У таких випадках тривалість стажування має становити не менше 8 годин (п. 3.3 Порядку № 975).

Крім того,

Порядком № 975 на роботодавця покладено обов’язок проведення інструктажів з водіями. Згідно з п. 2.1 Порядку № 975 інструктажі бувають: вступними; первинними; передрейсовими (цільовими); періодичними (повторними); позаплановими (спеціальними). Допускати водіїв до роботи без проходження ними інструктажів у встановлені строки забороняється (п. 2.2 Порядку № 975).

Метою проведення стажувань та інструктажів є підвищення кваліфікації та професійного рівня водіїв. Якщо роботодавець не має можливості провести стажування або інструктаж водіїв самостійно, то він повинен укласти договір на надання послуг з проведення стажувань та інструктажів водіїв із суб’єктом господарської діяльності. Роботодавці нарівні з працівниками мають бути зацікавлені у проведенні таких стажувань, інструктажів та інших заходів, спрямованих на підвищення кваліфікації водіїв, оскільки високий рівень кваліфікації персоналу привертає потенційних клієнтів.

Також

Довідником кваліфікаційних характеристик визначено можливість присвоєння водіям у процесі роботи на підприємстві, в організації, установі кваліфікації II чи I класу.

Незважаючи на те що сьогодні не існує нормативного документа, який регламентує порядок присвоєння класів водіям, чимало автотранспортних підприємств використовують практику присвоєння класів з установленням надбавки за класність, мотивуючи тим самим водіїв до підвищення знань, майстерності, кваліфікації, а також, що важливо для роботодавця, до тривалої, безперервної роботи на підприємстві.

При прийнятті на роботу на певне підприємство працівник вважається водієм ІІІ класу. У процесі роботи на підприємстві водію може бути присвоєно кваліфікацію II чи I класу. Присвоюються класи кваліфікаційною комісією, створеною на підприємстві. Рішення комісії затверджується наказом (розпорядженням) роботодавця про встановлення кваліфікації певного класу.

Для присвоєння ІІ класу в посвідченні водія має бути дозвіл на керування транспортними засобами категорій «В1», «B», «С1», «C», «Ве», «С1Е», «СЕ» або «D1», «D», або «D1Е» і «DЕ», а його безперервний стаж роботи водієм III класу на цьому підприємстві повинен складати не менше трьох років.

Для присвоєння I класу має бути дозвіл на керування транспортними засобами категорій «В1», «B», «С1», «C», «D1», «D», «Ве», «С1Е», «СЕ», «D1Е» і «DЕ», а також наявність безперервного стажу роботи водієм II класу на цьому підприємстві не менше двох років.

Кваліфікаційною комісією може бути прийнято рішення про присвоєння водіям кваліфікації II чи I класу і в менші строки, ніж ті, які визначено

Довідником кваліфікаційних характеристик, або про зниження класу кваліфікації, якщо водій не виконує кваліфікаційні вимоги. Для цього роботодавцю необхідно зафіксувати порядок установлення класності в колективному договорі або іншому локальному документі підприємства.

Ще одним фактором, який впливає на здатність водія керувати транспортним засобом та відповідно враховується як при прийнятті на роботу, так і в процесі роботи, є стан його здоров’я. З метою дослідження стану здоров’я водіїв проводяться медичні огляди водіїв. Про те, які бувають медогляди і хто зобов’язаний їх проходити, ітиметься далі.

 

Медичні огляди водіїв

З метою організації безпечних умов праці, а також визначення здатності водіїв безпечно керувати транспортними засобами як при прийнятті на роботу, так і в період роботи, роботодавці, у штаті яких є водії, зобов’язані здійснювати організацію і контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду (

ст. 169 КЗпП, абзац п’ятий ч. 1 ст. 18 гл. 4 р. I Закону № 2344, ст. 17 Закону № 2694). Організація та фінансування медичних оглядів працівників здійснюється за рахунок коштів підприємства. Проходження медичного огляду є обов’язковим для всіх водіїв. У період проходження медичного огляду за працівником зберігається місце роботи (посада) та середній заробіток (ст. 17 Закону № 2694).

Цей огляд включає: попередній, періодичний, щозмінні передрейсовий та післярейсовий огляди, а також позачерговий огляд, зумовлений необхідністю.

Періодичність оглядів, порядок їх проведення та направлення водіїв на позачергові огляди визначається

Положенням № 124.

Попередньому медичному огляду

(п. 1.2 Положення № 124) підлягають кандидати у водії для отримання права на керування транспортним засобом відповідної категорії. Тобто, як правило, такі огляди проходять кандидати у водії за рахунок власних коштів до прийняття на роботу.

Періодичному медичному огляду

(п. 1.3 Положення № 124) підлягають водії транспортних засобів для підтвердження права на керування транспортним засобом відповідної категорії або отримання права на керування транспортним засобом іншої категорії. Цей медичний огляд водії проходять періодично у зв’язку із закінченням строку дії довідки за формою № 083/о. Організацію та контроль за проходженням водіями періодичних медоглядів покладено на роботодавця і провадяться вони за рахунок коштів роботодавця.

Позачерговому медичному огляду

(п. 1.5 Положення № 124) підлягають водії підприємств, установ, організацій усіх форм власності, по напряму власника або посадової особи, яка відповідає за експлуатацію транспортних засобів підприємства, установи, організації, на підставі медичних даних про постійне погіршення здоров’я водія, що перешкоджає безпечному керуванню транспортним засобом або при виникненні ознак захворювань, уключених до Переліку № 299. Такими медичними даними можуть бути результати щозмінних передрейсового та післярейсового медичних оглядів, дані листків непрацездатності тощо.

У разі відмови водія від проходження позачергового медичного огляду роботодавець зобов’язаний не допускати водія до керування автотранспортним засобом.

Попередній, періодичний та позачерговий огляди проводяться медичною комісією, створеною в закладі охорони здоров’я

.

Після проходження цих видів медогляду водію видається

медична довідка щодо придатності до керування транспортним засобом (ф. № 083/о) (далі — медична довідка), підписана головою медичної комісії та засвідчена печаткою закладу охорони здоров’я. У медичній довідці вказується здатність водія керувати відповідною категорією транспортних засобів та строк її дії. У разі відсутності в кандидата у водії протипоказань до керування відповідною категорією транспортних засобів строк дії виданої медичної довідки становить три роки. Обмеження строку дії медичної довідки можливе в разі виявлення медичних протипоказань згідно з Переліком № 299, за наявності яких питання про придатність до керування відповідною категорією транспортних засобів вирішується медичною комісією індивідуально, а також у разі закінчення строку дії поданого громадянином сертифіката про проходження обов’язкового профілактичного наркологічного огляду. Для водіїв віком старше 55 років (жінок — старше 50 років) строк дії медичної довідки становить два роки.

Щозмінному передрейсовому та післярейсовому медичним оглядам

(п. 1.4 Положення № 124) підлягають водії транспортних засобів підприємств, установ, організацій усіх форм власності.

Обов’язок здійснення організації та контролю за своєчасним проходженням щозмінних медичних оглядів покладено

на роботодавців (абзац п’ятий ч. 1 ст. 18 гл. 4 р. I Закону № 2344).

Згідно з

ч. 2 ст. 46 Закону № 3353 з метою проведення таких оглядів роботодавці з кількістю водіїв 100 і більше осіб зобов’язані створити спеціалізовані медичні пункти (відомчі, фельдшерські та оздоровчі), або медико-санітарні частини, або поліклінічні відділення оздоровлення. Роботодавці з кількістю водіїв менше 100 осіб із зазначеною метою можуть або укласти договір з територіальним медичним закладом на медичне обслуговування, або за наявності спеціально обладнаного робочого місця, оформити на роботу медичного працівника, який має право на проведення щозмінних передрейсових (післярейсових) медичних оглядів водіїв (з отриманням номерного штампу). Згідно з п.п. 1.3.1 Інструкції про порядок видачі та використання штампів медичних працівників, які проводять щозмінні передрейсові та післярейсові медичні огляди водіїв транспортних засобів, затвердженої наказом Державного підприємства «Український медичний центр безпеки дорожнього руху та інформаційних технологій» Міністерства охорони здоров’я від 03.03.2008 р. № 80/1-П, таке право мають особи, яким присвоєно кваліфікаційний рівень магістра, спеціаліста, бакалавра або молодшого спеціаліста за будь-якою медичною спеціальністю, підтверджений дипломом медичного навчального закладу відповідно до чинних норм.

До речі, згідно з думкою фахівців ДПАУ, опублікованою в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 34, с. 44, витрати підприємства на періодичне (1 раз на три роки) навчання медичних працівників, які здійснюють медичний контроль водіїв підприємства та є найманими працівниками цього підприємства, уключаються до складу валових витрат відповідно до

абзацу третього п.п. 5.4.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. № 334/94-ВР.

Щозмінний передрейсовий медичний огляд

проводиться для водіїв до виїзду на зміну. У разі виявлення ознак хвороби протягом зміни водії підлягають післярейсовому медичному огляду.

Згідно з

п. 5.2 Положення № 124 щозмінні передрейсові та післярейсові медичні огляди включають:

— збір анамнезу;

— визначення частоти пульсу;

— вимірювання артеріального тиску;

— проведення проби на алкоголь у повітрі, що видихається, одним із методів, визначених Міністерством охорони здоров’я України.

— вимірювання температури тіла (тільки в разі потреби).

Результат проведення щозмінного медичного огляду фіксується в Журналі щозмінного передрейсового та післярейсового медичних оглядів водіїв за ф. № 137-2/о, після чого

в подорожньому листі ставиться штамп з висновком про придатність до керування транспортним засобом.

У разі виявлення ознак непрацездатності

(патологічне підвищення частоти пульсу, артеріального тиску вище вікових норм, виявлення алкоголю в повітрі, що видихається, та інших ознак алкогольного сп’яніння чи сп’яніння іншого походження, наявності скарг на симптоми хвороби, що перешкоджають керуванню транспортом), водій до керування транспортним засобом не допускається.

У разі ухилення

водія від проходження обов’язкового медичного огляду роботодавець має право притягнути такого працівника до дисциплінарної відповідальності в установленому законодавством порядку та усунути його від роботи без збереження середнього заробітку (п. 3.9 Порядку проведення медичних оглядів працівників окремих категорій, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 21.05.2007 р. № 246).

Якщо кандидат у водії або водій не згоден з результатами проведеного обов’язкового медичного огляду, він може оскаржити рішення в місцевому органі охорони здоров’я або в судовому порядку (

пп. 2.10, 3.10, 5.5 Порядку № 124).

Крім зазначених видів медоглядів,

водії зобов’язані проходити:

попередні та періодичні (один раз на два роки) психіатричні огляди (обов’язковість проходження затверджена постановою КМУ «Про затвердження Порядку проведення обов’язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів і переліку медичних психіатричних протипоказань щодо виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби), що можуть становити безпосередню небезпеку для особи, яка провадить цю діяльність, або оточуючих» від 27.09.2000 р. № 1465). Після проходження попереднього або періодичного оглядів водію видається медична довідка про проходження обов’язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів, ф. № 122-2/о (додаток 3 до Інструкції про проведення обов’язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 17.01.2002 р. № 12), в якій указується наявність або відсутність у нього психіатричних протипоказань до керування транспортним засобом;

попередні та періодичні (один раз на два роки) наркологічні огляди (обов’язковість проходження затверджена постановою КМУ «Про обов’язковий профілактичний наркологічний огляд та порядок його проведення» від 06.11.97 р. № 1238). Після проходження наркологічного огляду водію видається сертифікат про проходження профілактичного наркологічного огляду, затверджений зазначеною постановою, в якому вказується наявність або відсутність у нього наркологічних протипоказань до керування транспортним засобом.

 

Матеріальна відповідальність

При здійсненні контролю роботи водіїв власник підприємства може виявити факти, пов’язані з псуванням ввіреного водію транспортного засобу, нестачею товарно-матеріальних цінностей, доставку яких здійснював водій, а також інші факти, які може бути розцінено роботодавцем як завдання шкоди підприємству з боку водія. У зв’язку з цим виникає питання про матеріальну відповідальність водіїв.

Згідно з нормами трудового законодавства матеріальна відповідальність для всіх працівників, уключаючи і

водіїв, настає тільки при одночасній наявності всіх перелічених далі умов, а саме:

— якщо

шкоду завдано внаслідок порушення покладених на працівника трудових обов’язків, визначених законодавством, колективним, трудовим договором, іншими локальними нормативними та індивідуальними актами (ч. 1 ст. 130 КЗпП). Невиконання незаконно покладених на працівника трудових обов’язків не може бути підставою для притягнення працівника до матеріальної відповідальності;

за пряму дійсну шкоду (ч. 2 ст. 130 КЗпП). працівник не несе матеріальну відповідальність за не отриманий підприємством прибуток;

— за наявності

вини працівника (ч. 2 ст. 130 КЗпП). При цьому під виною розуміють психічне ставлення особи до вчиненої дії або бездіяльності, її наслідкам, виражене у формі наміру або необережності;

— якщо

шкода не належить до категорії нормального виробничо-господарського ризику (ч. 4 ст. 130 КЗпП);

— якщо працівник, який заподіяв шкоду, не перебував у стані крайньої необхідності (

ч. 4 ст. 130 КЗпП);

— якщо власник або уповноважений ним орган створив працівнику умови, необхідні для нормальної роботи та забезпечення повного збереження дорученого йому майна (

ч. 1 ст. 131 КЗпП).

Притягнути водія до матеріальної відповідальності роботодавець має право незалежно від того, чи притягувався він до дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності (

ч. 3 ст. 130 КЗпП).

За загальним правилом

матеріальна відповідальність працівника обмежується розміром середньомісячного заробітку працівника (обмежена матеріальна відповідальність) та не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди (ч. 2 ст. 130, ч. 1 ст. 132 КЗпП). Тобто, якщо розмір шкоди, заподіяної водієм, перевищує його середній заробіток, то водій відшкодовує заподіяну шкоду тільки в межах свого середньомісячного заробітку, якщо ж розмір шкоди менше середньомісячного заробітку водія, то він нестиме матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної шкоди. Розрахунок середньомісячного заробітку для цих цілей здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.95 р. № 100.

Установлення матеріальної відповідальності

понад середньомісячний заробіток (повна матеріальна відповідальність) допускається тільки у випадках, зазначених у законодавстві. Їх перелік наведено у ст. 134 КЗпП. Розглянемо деякі з них стосовно робіт, що виконуються водіями. Отже, згідно з нормами ст. 134 КЗпП працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини роботодавцю, коли:

1) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами (накладною, відомістю тощо) (

п. 2 ст. 134 КЗпП). Наприклад, якщо водій отримав товарно-матеріальні цінності в іншого суб’єкта господарської діяльності за належно оформленою довіреністю, які в процесі перевезення було ним загублено;

2) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані (

п. 4 ст. 134 КЗпП). Наприклад, якщо водій, перебуваючи в нетверезому стані, завдав шкоди майну роботодавця. Причому такий стан водія може бути підтверджено як медичним висновком, так і іншими видами доказів (актами та іншими документами, поясненнями сторін і третіх осіб, показаннями свідків);

3) на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну роботодавцю при виконанні трудових обов’язків, у випадках, передбачених окремими законодавчими актами (

п. 6 ст. 134 КЗпП). Згідно з чинним законодавством таку відповідальність може бути покладено на водія за шкоду, заподіяну перевитратою пального на автомобільному транспорті (абзац другий п. 12 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям» від 29.12.92. № 14);

4) шкоди завдано не при виконанні трудових обов’язків (

п. 7 ст. 134 КЗпП). Наприклад, при самовільному використанні водієм в особистих цілях автотранспортного засобу.

Також серед випадків, коли працівники несуть повну матеріальну відповідальність, наведених у ст. 134 КЗпП, зазначено укладення між працівником та роботодавцем

письмового договору про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП). У зв’язку з цим виникає запитання: чи можна роботодавцю укласти з водієм договір про повну матеріальну відповідальність?

Згідно зі ст. 1351 КЗпП такий договір може бути укладено роботодавцем з працівниками, які досягли вісімнадцятирічного віку та обіймають посади або виконують роботи, уключені до Переліку № 447. Однак роботодавцю, який має намір укласти з водієм договір про повну матеріальну відповідальність, слід урахувати думку Мінпраці, висловлену в листі від 27.05.2008 р. № 146/06/186-88 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 61), яка полягає в тому, що такий договір може бути укладено з працівником тільки при одночасному дотриманні двох умов:

1) наявності посади, яку обіймає працівник, або роботи, яку він виконує, у Переліку № 447;

2) виконанні обов’язків згідно з посадою, виконання роботи за спеціальністю має бути безпосередньо пов’язане зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва довірених працівникам цінностей.

Цей висновок Мінпраці фактично звужує сферу дії ст. 1351 КЗпП.

Виходячи з того, що посаду водія в Переліку № 447 не зазначено, та керуючись наведеними роз’ясненнями Мінпраці, можна зробити висновок про те, що укладення з водієм договору про повну матеріальну відповідальність не має сенсу, оскільки він не матиме юридичної сили.

Водночас, якщо водій, який працює на підприємстві, здійснює перевезення товарно-матеріальних цінностей, суміщаючи посади водія й експедитора та отримуючи за це відповідну винагороду, то з ним можна укласти договір про повну матеріальну відповідальність як з експедитором, оскільки такі посаду і виконувану роботу зазначено в Переліку № 447.

Порядок та загальні правила відшкодування суми матеріальної шкоди визначено чинним законодавством.

Згідно з

ч. 5 ст. 130 КЗпП працівник, який заподіяв шкоди, може в добровільному порядку відшкодувати її повністю або частково грошовими коштами, або, якщо роботодавець не заперечує, рівноцінним майном . Також за домовленістю з роботодавцем працівник може відремонтувати (за свій рахунок) пошкоджене майно. Однак добровільне відшкодування працівником заподіяної роботодавцю шкоди не звільняє останнього від проведення службового розслідування за фактом заподіяння шкоди та видання розпорядження (наказу) за результатами розслідування, який і буде підставою для прийняття до каси підприємства грошових коштів для відшкодування збитків або для прийняття майна за актом приймання-передачі.

Якщо

працівник відмовляється від відшкодування шкоди в добровільному порядку, то:

1) якщо

розмір шкоди не перевищує середньомісячного заробітку (незалежно від підстави матеріальної відповідальності), відшкодування заподіяної шкоди здійснюється за розпорядженням (наказом) керівника підприємства про стягнення з винного працівника суми заподіяної ним шкоди шляхом відрахувань із його заробітної плати (ч. 1 ст. 136 КЗпП, п. 3 ч. 2 ст. 127 КЗпП). Зазначене розпорядження (наказ) має бути видано не пізніше двох тижнів із дня виявлення заподіяної шкоди та встановлення винної особи. Провадити відрахування із заробітної плати винного працівника можна не раніше ніж через сім днів із дня повідомлення про це працівника. Звертаємо увагу: загальний розмір проведених відрахувань при кожній виплаті заробітної плати працівнику не може перевищувати 20 %, а в деяких випадках, окремо передбачених законодавством (наприклад, при відрахуванні із заробітної плати за декількома виконавчими документами), — 50 % заробітної плати, що підлягає виплаті працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуваннями або їх розміром, трудовий спір за його позовною заявою розглядається судом (ч. 2 ст. 136 КЗпП);

2) якщо

розмір шкоди перевищує середньомісячний заробіток працівника, який заподіяв шкоду підприємству, то її відшкодування здійснюється шляхом подання роботодавцем позову до суду (ч. 3 ст. 136 КЗпП). Строк для звернення з позовом до суду в цьому випадку становить один рік та обчислюється з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (ст. 233 КЗпП). Якщо роботодавець не подав позов до суду, а працівник у добровільному порядку не відшкодував заподіяну шкоду, то після закінчення одного року з дня виявлення заподіяної шкоди (тобто після закінчення строку звернення до суду), сума шкоди вважатиметься доходом працівника. Причому якщо сума шкоди, за якою закінчився строк позовної давності (дохід працівника) перевищує суму, що дорівнює 50 % місячного прожиткового мінімуму, що діє для працездатної особи на 1 січня звітного року (у 2010 році — 434,50 грн.), то працівник повинен самостійно сплатити податок з доходів фізичних осіб з такого доходу та відобразити його в річній податковій декларації (п.п. 4.2.11 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. № 889-IV).

Отже, чинне законодавство висуває до професії водія чимало вимог, дотримання яких є обов’язком як для роботодавця, так і для працівника, який керує автомобілем.

В одному з наступних номерів нашої газети ми розглянемо питання організації праці та відпочинку водіїв, оплати часу роботи, а також порядок надання їм відпусток.

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі