Теми статей
Обрати теми

Водії автотранспортних засобів: на все свій час

Редакція ПБО
Стаття

Водії автотранспортних засобів: на все свій час

 

В одному з попередніх номерів нашої газети ми розглянули вимоги, що висуваються чинним законодавством до професії «водій» (див. статтю «Праця водіїв автотранспортних засобів» // «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 87, с. 20). Обов’язком роботодавця, у якого у штаті є водії автотранспортних засобів, є організація режиму їх праці та відпочинку відповідно до вимог чинного законодавства. Саме про цей обов’язок роботодавця, а також про оплату праці водіїв та порядок надання їм відпусток ітиметься в цій статті.

Лілія УШАКОВА, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»

 

Документи статті

КЗпП

— Кодекс законів про працю України від 10.12.71 р.

Закон про відпустки

— Закон України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР.

Закон про оплату праці

— Закон України «Про оплату праці» від 24.03.95 р. № 108/95-ВР.

Положення № 340

— Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затверджене наказом Міністерства транспорту України від 07.06.2010 р. № 340.

Постанова № 13

— постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.99 р. № 13.

Методичні рекомендації

— Методичні рекомендації щодо застосування підсумованого обліку робочого часу, затверджені наказом Мінпраці від 19.04.2006 р. № 138.

Інструкція № 59

— Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена Мінфіном України від 13.03.98 р. № 59.

Лист № 148

— лист Мінпраці України від 15.06.2007 р. № 148/13/133-07.

Лист № 265

— лист Мінпраці України від 26.08.2010 р. № 265/13/116-10.

 

Основним документом, що регулює питання організації праці та відпочинку водіїв, є

Положення № 340 (див. с. 11). Цей нормативно-правовий акт розроблено з урахуванням національних та міжнародних законодавчих норм, які регулюють час роботи та відпочинку водіїв автотранспортних засобів.

Вимоги

Положення № 340 поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів та/або вантажів колісними транспортними засобами.

Це

Положення не поширюється на перевезення пасажирів та/або вантажів, які здійснюються:

— фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв;

— під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій;

— для потреб МВС, Міноборони, Генпрокуратури, СБУ, а також МНС і МОЗ;

— сільськогосподарськими підприємствами або підприємствами лісового господарства, якщо ці перевезення виконуються тракторами або іншою технікою, призначеною для місцевих сільськогосподарських робіт чи робіт у галузі лісового господарства, та призначені виключно для цілей експлуатації цих підприємств;

— автомобільними перевізниками та водіями при міжнародних перевезеннях.

Для осіб, на яких поширюється дія

Положення № 340, режим праці та відпочинку, передбачений цим документом, є обов’язковим при складанні графіків роботи водіїв.

 

Тривалість робочого часу водіїв

Тривалість щоденної роботи (зміни) визначається

правилами внутрішнього трудового розпорядку, установленими на підприємстві.

Нормальна тривалість робочого часу.

Нормальна тривалість робочого часу водія не повинна перевищувати 40 годин на тиждень (ч. 1 ст. 50 КЗпП, п. 2.2 Положення № 340). Зауважимо, що під робочим часом водія розуміється час, протягом якого водій зобов’язаний виконувати свої обов’язки, визначені трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку, а під тижнем — період часу від 00.00 годин у понеділок до 24.00 години у неділю.

Тривалість щоденної роботи (зміни)

для водіїв:

— з

п’ятиденним робочим тижнем визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджуються роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) (далі — профспілка), з дотриманням установленої тривалості робочого тижня;

— із

шестиденним робочим тижнем не може перевищувати 7 годин (напередодні вихідних днів — 5 годин).

Відповідно до

ст. 73 КЗпП напередодні святкових та неробочих днів тривалість роботи водіїв скорочується на одну годину як при п’ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні.

Розподіл робочого часу на частини.

Для водіїв автобусів, зайнятих на міських, приміських та міжміських регулярних пасажирських маршрутах, за їх згодою може встановлюватися робочий день (зміна) з розподілом на дві частини, причому кожна частина не повинна перевищувати 4 годин з урахуванням часу, необхідного для повернення на місце стоянки (ст. 60 КЗпП, п. 2.9 Положення № 340). Перерва між частинами зміни повинна бути не менше 2 годин без урахування часу на відпочинок та харчування. Час перерви між двома частинами зміни до робочого часу не включається.

Підсумований облік робочого часу.

Відповідно до ст. 61 КЗпП і п. 2.3 Положення № 340, якщо за умовами роботи не може бути додержана встановлена водію щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, за погодженням з профспілкою допускається встановлення підсумованого обліку робочого часу за обліковий період за умови, що тривалість робочого часу за обліковий період не перевищуватиме нормальної кількості робочих годин.

Згідно з роз’ясненнями, наведеними в

листі Мінпраці від 13.06.2003 р. № 18-403 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 5) обліковим періодом є календарний період, протягом якого має бути в середньому додержана встановлена тривалість робочого дня, робочого тижня. Обліковий період установлюється в колективному договорі і, як правило, дорівнює місяцю. В окремих випадках, у зв’язку з особливостями виконуваної роботи, він може складати квартал, півріччя, рік тощо. Обліковий період охоплює як робочий час, так і години роботи у вихідні та святкові дні й години відпочинку.

Години роботи, що перевищують робочий час, передбачений в обліковому періоді, вважаються надурочними.

При встановленні

підсумованого обліку робочого часу праця водіїв регулюється графіками змінності водіїв транспортних засобів (додаток 1 до Положення № 340 ). Складаючи такі графіки, роботодавцю необхідно враховувати вимоги п. 2.3 Положення № 340, згідно з якими нормальна тривалість щоденної роботи (зміни) водія не повинна перевищувати 10 годин. Якщо нормальна тривалість робочого дня охоплює тривалі періоди простою, очікування у транспортному засобі чи на робочому місці або якщо водію необхідно дати змогу доїхати до відповідного місця відпочинку, тривалість робочого дня може бути збільшена до 12 годин за умови, що час безпосереднього керування транспортним засобом протягом робочого дня (зміни) не перевищує 9 годин.

Порядок застосування підсумованого обліку робочого часу регламентується

Методичними рекомендаціями.

Ненормований робочий день.

Водіям легкових автомобілів (крім водіїв таксі) у разі виробничої необхідності може встановлюватися ненормований робочий день. При цьому робота понад нормальну тривалість для таких водіїв надурочною не вважатиметься. Додаткова оплата перепрацьованого часу для таких осіб не здійснюється.

На водіїв, які працюють на умовах ненормованого робочого дня, поширюється встановлений на підприємстві режим робочого часу

. Отже, роботодавець не має права систематично залучати працівників, які працюють у такому режимі, до роботи понад установлену тривалість робочого часу (лист № 265 див. на с. 18).

Кількість годин перепрацьованого часу при роботі з ненормованим робочим днем може визначатися в колективному договорі, укладеному на підприємстві (

п. 2.10 Положення № 340, лист Мінпраці від 04.06.2008 р. № 143/13/116-08).

Робота в нічний час.

Згідно з ч. 3 ст. 54 КЗпП нічним вважається час з 22.00 до 6.00. При роботі в нічний час тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину як при п’ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні. Зауважимо: у деяких випадках трудове законодавство допускає можливість зрівнювання тривалості нічної та денної роботи, наприклад, на безперервних виробництвах, на змінних роботах при шестиденному робочому тижні. Однак при складанні графіків змінності необхідно враховувати заборону на залучення окремих категорій громадян до роботи в нічний час, що міститься у ст. 55 КЗпП.

Надурочні роботи.

Згідно з ч. 1 ст. 62 КЗпП надурочними вважаються роботи понад установлену тривалість робочого дня (ст. 52, 53 і 61 КЗпП). Роботодавець може залучити працівників до надурочних робіт тільки у виняткових випадках, визначених законодавством та ч. 3 ст. 62 КЗпП, і лише з дозволу профспілки. У решті випадків залучення працівників до надурочних робіт не допускається. Крім того, залучаючи працівників до надурочних робіт, роботодавцю слід ураховувати обмеження, установлені ст. 63 КЗпП щодо осіб, яких може бути залучено до таких робіт.

Звертаємо увагу на те, що не вважається надурочною робота водія:

з неповним робочим днем понад передбачений трудовим договором час, але в межах установленої законодавством тривалості повного робочого дня (абзац другий п. 16 постанови № 13).

з ненормованим робочим днем понад установлену норму робочого часу, крім випадків виконання за дорученням роботодавця роботи, що не входить до переліку його обов’язків (абзац третій п. 16 постанови № 13);

— виконувана

в порядку відпрацювання днів відпочинку, наданих відповідно до ч. 3 ст. 73 КЗпП.

При підсумованому обліку робочого часу

не є надурочною робота, що виконується понад норму робочого часу, передбаченого графіком в окремі дні, тижні, місяці облікового періоду, при збереженні норми робочого часу за обліковий період. Згідно з абзацом третім п. 10 Методичних рекомендацій переробіток норми робочого часу, що виникає в окремі дні при підсумованому обліку, при збереженні норми робочого часу за обліковий період, може компенсуватися додатковими днями відпочинку або відповідним зменшенням тривалості роботи в інші дні облікового періоду.

Згідно зі

ст. 65 КЗпП та п. 2.11 Положення № 340 надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного водія 4 годин протягом двох днів поспіль або 120 годин на рік, крім випадків настання непередбачених обставин (технічної несправності транспортного засобу, зупинки руху транспортного засобу в рейсі (на маршруті), несприятливих погодних умов тощо).

Робота у вихідні дні.

Трудовим законодавством заборонено залучення працівників до роботи у вихідні дні. Водночас з дозволу профспілки роботодавець може залучити окремих водіїв до роботи у вихідні дні у виняткових випадках, визначених ч. 2 ст. 71 КЗпП, а саме:

— для запобігання або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків;

— для запобігання нещасним випадкам, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна;

— для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у подальшому нормальна робота підприємства в цілому або його окремих підрозділів;

— для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення та призначення.

Слід мати на увазі, що забороняється залучати до роботи у вихідні дні вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до трьох років

(ст. 176 і 192 КЗпП).

Робота у святкові та неробочі дні.

Робота у святкові та неробочі дні, як правило, не допускається, крім випадків, зазначених у ст. 73 КЗпП, а саме:

— якщо припинення роботи неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства);

— у зв’язку зі здійсненням робіт, пов’язаних з:

необхідністю обслуговування населення;

виконанням ремонтних робіт;

виконанням вантажно-розвантажувальних робіт;

— при настанні виняткових випадків, визначених

ст. 71 КЗпП.

Крім того, залучати водіїв до роботи в святкові та неробочі дні роботодавець має право тільки за згодою

профспілки.

При цьому якщо на підприємстві ведеться підсумований облік робочого часу, то передбачена графіком змінності робота у святкові та неробочі дні включається до розрахунку норми робочого часу облікового періоду.

 

Структура робочого часу

Згідно з

п. 2.1 Розділу II Положення № 340 до складу робочого часу водія включається:

1)

змінний період керування. У загальному випадку змінний період керування водія, уключаючи надурочні роботи, не повинен перевищувати 9 годин, а при перевезенні великовагових, та/або великогабаритних, та/або небезпечних вантажів — 8 годин. Положенням № 340 дозволено збільшення тривалості змінного періоду керування водія (не планового, а фактичного) тільки у випадках виникнення непередбачених обставин.

Якщо тривалість автобусного маршруту складає більше 500 км, роботодавець зобов’язаний направити в рейс (на маршрут) двох водіїв. Причому період керування кожного з водіїв має становити половину загального періоду керування.

Загальна

тривалість керування водієм автотранспортним засобом на тиждень, уключаючи надурочні роботи, не повинна перевищувати 48 годин;

2)

підготовчо-заключний період. Час, необхідний водію для виконання підготовчо-заключних робіт (час для виконання робіт перед виїздом на маршрут (у рейс) та після повернення), та їх склад установлюються роботодавцем за погодженням з профспілкою;

3)

час простоїв не з вини водія;

4)

час простоїв у пунктах навантаження та розвантаження вантажів;

5)

час проведення медичних оглядів водія перед виїздом на маршрут (у рейс) та після повернення. Установлюється роботодавцем за погодженням з профспілкою;

6)

час проведення робіт з усунення технічних несправностей транспортного засобу на маршруті (у рейсі);

7)

час охорони транспортного засобу з вантажем або без нього під час стоянки на кінцевих та проміжних пунктах при здійсненні міжміських перевезень у разі, якщо такі обов’язки передбачені трудовим договором, укладеним з водієм. Час охорони транспортного засобу з вантажем або без нього зараховується водію до робочого часу в розмірі 1/3 робочого часу. Конкретна тривалість часу охорони вантажу та транспортного засобу, що зараховується водію до робочого часу, установлюється роботодавцем за погодженням з профспілкою;

8)

половина часу, передбаченого завданням на рейс міжміського сполучення, при роботі двох водіїв на транспортному засобі, обладнаному спальним місцем. Час присутності на робочому місці водія, коли він не керує ТЗ, при направленні в рейс двох водіїв, зараховується йому в розмірі не менше 50 % робочого часу. Конкретна тривалість такого часу встановлюється роботодавцем за погодженням з профспілкою;

9)

інший час, передбачений чинним законодавством України.

Крім того, до складу робочого часу водіїв уключаються

перерви для короткочасного відпочинку від керування транспортним засобом, які надаються тривалістю не менше 15 хв. водіям, які працюють:

— на автобусних маршрутах загального користування протягом робочого часу не рідше ніж через кожні 2 години керування;

— на автобусних маршрутах нерегулярних перевезень при перевезенні небезпечних вантажів та для водіїв, які керують великоваговими або великогабаритними транспортними засобами, через кожні 2 год. 30 хв. керування.

Якщо водію

надається перерва для відпочинку та харчування, то перерви для короткочасного відпочинку не передбачаються (п. 4.4 Положення № 340).

 

Облік робочого часу

Облік робочого часу водіїв здійснюється на підставі:

табеля обліку використання робочого часу (форма № П-5), типову форму якого затверджено наказом Держкомстату України від 05.12.2008 р. № 489 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 1 — 2, с. 18);

графіка змінності водіїв (додаток 1 до Положення № 340), в якому визначається тривалість щоденної роботи (зміни), робочих днів (змін) та вихідних днів. Графік складається на весь обліковий період, що дорівнює, як правило, місяцю, та доводиться до відома кожного водія не менше ніж за 2 тижні до початку облікового періоду;

відомості обліку робочого часу та відпочинку водіїв (додаток 2 до Положення № 340), в яких за кожною робочою зміною вказуються планові та фактичні дані щодо маршруту, початку та кінця робочої зміни.

Робочий час водіїв, які працюють щодня у визначені години, установлені правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, ураховується щодня.

Робочий час водіїв

з ненормованим робочим днем ураховується в робочих днях (крім роботи у святкові дні, яка враховується в годинах).

Якщо на підприємстві встановлено

підсумований облік робочого часу, то норма робочого часу за обліковий період визначатиметься шляхом множення норми тривалості робочого часу, установленої законодавством для водіїв транспортних засобів, на кількість робочих днів за календарем п’ятиденного робочого тижня, що припадають на обліковий період, з урахуванням її скорочення напередодні святкових, неробочих та вихідних днів.

 

Установлення контрольних приладів (тахографів)

З метою здійснення контролю за виконанням водіями покладених на них обов’язків і за дотриманням ними режимів праці та відпочинку роботодавцями можуть встановлюватися на транспортних засобах контрольні прилади — тахографи.

Сьогодні встановлення таких контрольних приладів

на транспортні засоби, що здійснюють внутрішні перевезення пасажирів та вантажів, провадиться в добровільному порядку. Однак нормами Положення № 340 визначено строки, після закінчення яких роботодавці зобов’язані оснастити певні види транспортних засобів тахографами.

Згідно з

Положенням № 340 в обов’язковому порядку тахографами має бути обладнано такі транспортні засоби:

автобуси, що використовуються для нерегулярних та регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 500 км до 01.06.2012 р.;

вантажні автомобілі для перевезення небезпечних вантажів до 01.06.2012 р.;

вантажні автомобілі з повною масою понад 12 т — до 01.06.2013 р.;

вантажні автомобілі з повною масою від 3,5 до 12 т до 01.06.2015 р.

Аналізуючи дані тахографа, роботодавець зможе визначити швидкість руху транспортного засобу, його пробіг, період праці та відпочинку водія.

Як бачимо, вимога про необхідність установлення тахографів на легкові автомобілі (у тому числі таксі) та вантажні автомобілі з повною масою до 3,5 т в

Положенні № 340 відсутня.

Зразки карток водія, підприємства, майстерні, контролера, які повинні використовуватися в тахографах, та їх опис затверджено

наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 17.08.2010 р. № 600.

Водії, які керують транспортними засобами, не обладнаними тахографами, зобов’язані вести індивідуальні контрольні книжки (додаток 3 до 

Положення № 340).

 

Оплата праці водіїв

Порядок оплати праці водіїв, як і інших працівників, регулюється

КЗпП, Законом про оплату праці, іншими законодавчими актами, а також колективним договором та трудовим договором, укладеним з працівником.

Водночас оплата праці водіїв має деякі особливості, які ми зараз розглянемо.

Оплата праці на роботах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров’я.

Водіям, які працюють на важких роботах, роботах зі шкідливими та небезпечними умовами праці, на роботах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров’я, установлюється підвищена оплата праці.

Оплата роботи в нічний час.

Робота водіїв у нічний час оплачується в підвищеному розмірі, але не нижче 20 % тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи в нічний час (ст. 108 КЗпП). Конкретний розмір оплати встановлюється в колективному договорі, що діє на підприємстві, або іншому локальному документі. Також колективним договором може бути передбачено встановлення для водіїв доплати (надбавки) за роботу в нічний час.

Оплата роботи в надурочний час.

Згідно зі ст. 106 КЗпП робота водіїв понад нормальну тривалість робочого часу оплачується так:

1)

у подвійному розмірі годинної ставки — якщо на підприємстві встановлено погодинну оплату праці водія;

2) у вигляді

доплати в розмірі 100 % тарифної ставки водія відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, за всі відпрацьовані надурочні години — якщо на підприємстві водію встановлено відрядну оплату праці.

Увесь час, відпрацьований

понад нормальну тривалість робочого часу в обліковому періоді, підлягає оплаті як надурочний у порядку, зазначеному в пп. 1 і 2, — якщо на підприємстві встановлено підсумований облік робочого часу.

Таким чином, для визначення розміру доплати за роботу в надурочний час роботодавцю необхідно знати

годинну тарифну ставку водія. Якщо водію встановлено денну тарифну ставку, то для визначення розміру годинної тарифної ставки необхідно розділити денну тарифну ставку на денну норму робочого часу, установлену для такого працівника, а якщо місячний оклад — то місячний оклад працівника на місячну норму робочого часу.

Звертаємо увагу:

компенсація надурочних робіт шляхом надання водіям відгулів не допускається через заборону, що міститься в ч. 4 ст. 106 КЗпП.

Оплата праці у вихідні дні.

Згідно зі ст. 72 КЗпП робота у вихідний день може компенсуватися:

шляхом надання іншого дня відпочинку;

у грошовій формі в подвійному розмірі, аналогічно оплаті праці за роботу у святкові та неробочі дні.

Спосіб компенсації за роботу у вихідний день визначається

за домовленістю сторін.

Звертаємо увагу: компенсації підлягають тільки ті вихідні дні, які є для працівника вихідними відповідно до графіка роботи підприємства або графіка змінності.

У разі направлення водія у відрядження у вихідний день після повернення з відрядження йому має бути надано інший день відпочинку. Якщо наказом про відрядження передбачено повернення водія з відрядження у вихідний день, то йому може бути надано інший день відпочинку (

абзаци дванадцятий і тринадцятий «Загальних положень» Інструкції № 59).

Оплата праці у святкові та неробочі дні.

Оплата праці водіїв у святкові та неробочі дні (ст. 73 КЗпП) здійснюється:

відрядникам — за подвійними відрядними розцінками;

працівникам, праця яких оплачується за погодинними або денними ставками, — у розмірі подвійної годинної або денної ставки;

працівникам, які одержують місячний оклад, — у розмірі одинарної годинної або денної ставки понад оклад, якщо робота у святковий та неробочий день провадилася в межах місячної норми робочого часу та у розмірі подвійної годинної або денної ставки понад оклад, якщо робота провадилася понад місячну норму робочого часу.

Звертаємо увагу: оплата в зазначеному розмірі здійснюється

за фактично відпрацьовані години у святковий та неробочий день.

Оскільки працівникам, праця яких оплачується за місячними окладами, годинні ставки, як правило, не встановлюються, для здійснення оплати їх роботи у святкові та неробочі дні необхідно провести розрахунок годинної тарифної ставки в порядку, наведеному вище.

За бажанням працівника, який працював у святковий та неробочий день (

ст. 73 КЗпП), йому може бути надано інший день відпочинку за умови, що робота в цей день здійснювалася понад установлену місячну норму робочого часу (абзац п’ятий постанови № 13).

У разі встановлення працівнику

підсумованого обліку робочого часу робота у святкові та неробочі дні згідно з графіком уключається до норми робочого часу за обліковий період, установлену на підприємстві. Години роботи, що перевищують цю норму, вважаються надурочними та оплачуються в подвійному розмірі. При підрахунку надурочних годин щодо такого працівника робота у святкові та неробочі дні, виконана понад установлену на підприємстві норму робочого часу, за обліковий період не враховується, оскільки її вже оплачено в подвійному розмірі. На це звертає увагу і Мінпраці в листах № 148 та від 13.11.2006 р. № 158/0/13/118-06.

Оплата праці водіїв,

які спеціально відряджаються для роботи у святкові та неробочі дні, здійснюється також у подвійному розмірі (абзац одинадцятий розділу «Загальні положення» Інструкції № 59).

Оплата праці при суміщенні професій та виконанні обов’язків тимчасово відсутнього працівника.

Водіям, які виконують на тому самому підприємстві разом зі своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (наприклад, працівник суміщає посади водія та експедитора), або обов’язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, роботодавець зобов’язаний провадити доплату за суміщення посад або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника.

Розмір такої доплати встановлюється колективним договором, укладеним на підприємстві.

Оплата часу простою.

Згідно зі ст. 113 КЗпП час простою не з вини працівника підлягає оплаті в розмірі, установленому колективним договором, що діє на підприємстві, але не нижче 2/3 тарифної ставки встановленого працівнику розряду (окладу). Якщо простій зумовлено виникненням виробничої ситуації, небезпечної для життя чи здоров’я працівника або для людей, які його оточують, та навколишнього природного середовища не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток (частина третя ст. 113 КЗпП). Не підлягає оплаті простій, що виник з вини працівника. Однак у будь-якому разі він має бути документально оформлений. Докладно порядок бухгалтерського та податкового обліку витрат підприємства на оплату праці працівників за період простою було розглянуто у статті «Відображення в обліку витрат на оплату простою» // «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 20, с. 36.

Доплати за класність.

На підприємствах, що використовують практику присвоєння класів водіям, може бути встановлено доплати водіям за класність. Мінімальні розміри таких доплат визначено Генеральною угодою між КМУ, всеукраїнськими об’єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб’єднаннями на 2008 — 2009 рр. від 15.04.2008 р., яка продовжує діяти і сьогодні до прийняття нової угоди, та становлять: водіям II класу — 10 %, водіям I класу — 25 % тарифної ставки (окладу) за відпрацьований водієм час. Положення зазначеної Генеральної угоди безпосередньо діють і є обов’язковими для тих суб’єктів, які перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. На підприємства, що при її підписанні не були представлені хоча б однією зі сторін (власник або уповноважений ним орган як одна сторона або зі сторони трудового колективу — профспілка), норми угоди не діють і не є обов’язковими. Такі підприємства самостійно вирішують питання встановлення водіям доплат за класність та їх розмірів у колективному договорі або іншому документі, що регулює оплату праці на підприємстві (лист Мінпраці від 06.09.2007 р. № 556/13/155-07).

Оплата праці за сумісництвом.

Водії, які працюють за сумісництвом, отримують заробітну плату за фактично виконану роботу (ст. 1021 КЗпП). Працювати за сумісництвом водії можуть як на тому самому підприємстві, яке є їх основним місцем роботи (так зване внутрішнє сумісництво), так і на іншому, у вільний від основної роботи час. Звертаємо увагу: при внутрішньому сумісництві робота, що виконується за сумісництвом після закінчення роботи за основним місцем роботи (наприклад, при роботі на 1,5 або 1,75 ставки), не вважається надурочною. Також не можна встановити внутрішньому суміснику ненормований робочий день, оскільки, приступаючи після закінчення своєї основної роботи до виконання обов’язків за сумісництвом, водій фактично не має можливості виконувати свою роботу за основним місцем роботи понад установлену тривалість робочого часу. Аналогічну думку висловило Мінпраці в листі № 265.

 

Час відпочинку водіїв

Час відпочинку водіїв визначений

Розділом V Положення № 340 і включає:

— перерви протягом робочої зміни для відпочинку і харчування;

— щоденний (міжзмінний) відпочинок;

— щотижневий відпочинок;

— відпочинок у святкові та неробочі дні, передбачені

ст. 73 КЗпП;

— щорічні основну та додаткові відпустки, установлені чинним законодавством, колективним та трудовим договором;

— відпочинок в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.

Розглянемо кожну із зазначених складових докладно.

Перерви для відпочинку і харчування.

Кожний водій протягом робочої зміни має право на перерву для відпочинку і харчування. Така перерва встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку та надається не пізніше ніж через 4 години після початку роботи. Конкретна тривалість перерви для відпочинку і харчування встановлюється роботодавцем за узгодженням з профспілкою, за умови, що її тривалість становитиме не менше 45 хвилин і не більше 2 годин.

Якщо тривалість щоденного робочого часу водія становить більше 8 годин, роботодавець може надати водію

дві перерви для відпочинку і харчування, однак їх загальна тривалість не повинна перевищувати 2 годин.

Час перерви водій використовує на свій розсуд і має право відлучатися зі свого робочого місця, яким вважається місце за кермом транспортного засобу або місце, де водій здійснює виконання своїх зобов’язань, визначених трудовим договором

Щоденний (міжзмінний) відпочинок.

Під щоденним (міжзмінним) відпочинком розуміється час з моменту закінчення роботи до початку наступного робочого дня (зміни). Тривалість його залежить від тривалості робочого часу та визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, графіками змінності. Установлюючи тривалість робочого часу водія, роботодавцю необхідно враховувати вимоги п. 5.5 Положення № 340, згідно з якими тривалість щоденного (міжзмінного) відпочинку водія протягом будь-якого двадцятичотиригодинного періоду, рахуючи від початку робочого дня (зміни), має бути не менше 10 послідовних годин, а якщо протягом робочої зміни транспортним засобом керують два водії, кожен водій повинен мати щоденний відпочинок тривалістю не менше 8 послідовних годин.

Нормами

Положення № 340 допускається зменшення щоденного (щозмінного) відпочинку в окремі періоди до 8 послідовних годин протягом будь-якого двадцятичотиригодинного періоду, рахуючи від початку робочої зміни, водіям, яким установлено підсумований облік робочого часу. При цьому робочий час протягом облікового періоду не повинен перевищувати норму робочого часу, установлену законодавством.

Щоденний (міжзмінний) відпочинок водіїв транспортних засобів має здійснюватися поза робочим місцем, крім випадків, коли:

— автобусом керують два водії та в салоні автобуса є місце для відпочинку водія (

п. 5.10 Положення № 340);

— у вантажному автомобілі є спальне місце для відпочинку водія (

п. 5.11 Положення № 340).

Однак навіть у таких випадках роботодавець зобов’язаний забезпечити зазначеним особам протягом щоденного (міжзмінного) відпочинку належні умови для відпочинку (ліжко або місце для відпочинку в салоні автобуса, коли автобусом керують два водії, ліжко або спальне місце для відпочинку в кабіні вантажного автомобіля, якщо водій керує вантажним автомобілем, користування туалетом, можливість харчування гарячими стравами).

Невикористані години щоденного (міжзмінного) відпочинку підсумовуються та надаються водію у вигляді додаткових, вільних від роботи протягом облікового періоду, годин у порядку, передбаченому графіком змін.

Щотижневий відпочинок.

Згідно зі ст. 67 КЗпП при п’ятиденному робочому тижні водіям повинні надаватися два вихідні дні на тиждень, при шестиденному один вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п’ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства за узгодженням з профспілкою. Таким днем, як правило, є субота.

Якщо святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, то останній переноситься на наступний після святкового або неробочого день.

На безперервно діючих підприємствах вихідні дні надаються в різні дні тижня по черзі кожній групі працівників згідно з графіком змінності (

ст. 69 КЗпП).

Згідно з

п. 5.8 Положення № 340 тривалість щотижневого відпочинку водія має становити не менше 45 послідовних годин. Визначається вона правилами внутрішнього розпорядку, установленими на підприємстві, та графіком змінності водіїв.

Відпочинок у святкові та неробочі дні

. Перелік святкових та неробочих днів визначено ст. 73 КЗпП. У такі дні працівники звільняються від виконання своїх виробничих (трудових) обов’язків, за винятком зазначених вище випадків.

Щорічні основна та додаткові відпустки, установлені чинним законодавством, колективним та трудовим договором.

Порядок надання відпусток водіям, так само як і іншим працівникам підприємств, регулюється нормами КЗпП та Закону про відпустки.

У загальному випадку

щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менше 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік, що обчислюється з дня укладення трудового договору з працівником (ст. 75 КЗпП, ст. 6 Закону про відпустки).

Крім основної щорічної відпустки,

КЗпП та Законом про відпустки передбачено надання щорічних додаткових відпусток:

1) за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (

ст. 76 КЗпП, ст. 7 Закону про відпустки). Право на цей вид відпустки мають водії, зайняті на роботах, пов’язаних з негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів, відповідно до списку, наведеного в додатку 1 до постанови КМУ від 17.11.97 р. № 1290;

2) за особливий характер праці (

ст. 76 КЗпП, п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону про відпустки). Право на цей вигляд відпустки мають:

— водії, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я за списком, наведеним у додатку 2 до

постанови КМУ від 17.11.97 р. № 1290;

— водії з ненормованим робочим днем відповідно до списку посад і професій, визначених колективним договором (угодою).

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки, що надається водіям відповідно до

ст. 76 КЗпП та ст. 7 і 8 Закону про відпустки, установлюється в колективному договорі.

Докладно про порядок надання, оформлення та розрахунку щорічних відпусток див. у тематичному блоці «Час у відпустку» // «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 40.

Сподіваємося, що ця стаття допоможе роботодавцям, які використовують у своїй господарській діяльності автотранспорт, правильно організувати працю водіїв та оплатити їх роботу, дотримуючись вимог, що висуваються чинним законодавством.

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі