Теми статей
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Звичайні ціни: практика застосування

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Листопад, 2010/№ 90
Друк
Стаття

Звичайні ціни: практика застосування

 

Досить поширене застосування звичайних цін завжди привертало до себе увагу контролюючих органів. Щоправда, податківці в таких випадках часто-густо намагаються визначати звичайні ціни по-своєму. Наскільки законні подібні дії перевіряючих і як платнику податків підтвердити, що встановлена договором ціна є звичайною, розглянемо в цій статті.

Людмила СОЛОШЕНКО, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»

 

Звичайна ціна та митна вартість

Іноді у випадках застосування звичайних цін (ЗЦ) податківці орієнтиром «звичайності» вважають митну вартість. Так, приміром, у разі подальшої реалізації на території України раніше імпортованих товарів контролюючі органи наполягають на тому, що база обкладення ПДВ повинна визначатися виходячи з договірних цін з урахуванням звичайних, але

не нижче задекларованої при імпорті митної вартості (див., наприклад, п. 16 листа ДПАУ від 18.05.2009 р. № 10191/7/16-1517 // «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 47, с. 31; п. 14 листа ДПАУ від 07.11.2007 р. № 22703/7/16-1117 // «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 15, с. 20; лист ДПАУ від 09.04.2008 р. № 7310/7/16-1517 // «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 45, с. 6). Таку свою позицію податківці вибудовують, спираючись чомусь на п. 4.3 Закону про ПДВ, що регулює особливості визначення бази оподаткування в «імпортному» випадку (та дійсно передбачає визначення бази оподаткування при імпорті виходячи з договірної, але «не нижче митної вартості»), спеціальні норми якого, на думку перевіряючих, нібито також потрібно використовувати й у цій ситуації (очевидно тим самим, за задумом податківців, податкові зобов’язання, що нараховуються в такий спосіб, повинні компенсувати всю суму податкового кредиту, раніше відображеного при ввезенні).

Однак подібні

вимоги податкових органів не відповідають законодавству. Адже правила «імпортного» п. 4.3 Закону про ПДВ стосуються визначення бази оподаткування та нарахування ПДВ-зобов’язань власне за операціями ввезення та розмитнення імпортних товарів (тобто операціями, що є об’єктом оподаткування згідно з п.п. 3.1.2 Закону про ПДВ), тоді як для подальших оподатковуваних поставок товарів на митній території України (п.п. 3.1.1 Закону про ПДВ) працюють свої правила і база оподаткування визначається відповідно до положень п. 4.1 Закону про ПДВ він, як відомо, жодних умов про «рівняння» на митну вартість не висуває). Тому норму, установлену п. 4.3 Закону про ПДВ, для подальших операцій перепродажу імпортних товарів не можна вважати «спеціальною», оскільки нею регулюється не поставка, а імпорт (тобто придбання).

Таким чином, при нарахуванні ПДВ-зобов’язань при продажу імпортних товарів повинні працювати загальні правила

п. 4.1 Закону про ПДВ, згідно з якими база оподаткування визначається виходячи з договірної вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче звичайних цін (з урахуванням, звісно, 20 % межі). При цьому для підтвердження «звичайності» платнику податків у такому випадку має сенс послатися на загальний п. 1.20 Закону про податок на прибуток, згідно з яким за загальним правилом ціна, установлена за домовленістю сторін, і вважається звичайною. Причому на її формування можуть впливати такі фактори, як сезонні коливання попиту, закінчення строку придатності (зберігання, реалізації), маркетингова політика тощо, і митна вартість до них не має жодного відношення. Та й, точно кажучи, продаж імпортних товарів на території України здійснюється в умовах, не співставних з умовами, за яких формується митна вартість, тому використовувати її як якийсь орієнтир у цьому випадку просто не коректно.

Радує, що платника податків у цьому питанні підтримує і

судова практика. Як зазначають у ході розгляду справ суди, позиція ДПІ про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною, не заснована на нормах законодавства, адже жодним з його положень не передбачено, що митна вартість товарів (яка визначається в межах митного законодавства при ввезенні товарів на митну територію Україну та використовується в цілях сплати митних платежів на митниці) є звичайною ціною для такого товару, що реалізується в подальшому на митній території України (див. ухвалу ВАСУ від 27.05.2009 р. у справі № К-394/07 // «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 66, с. 5 з редакційним матеріалом «Реалізація імпортних товарів — не привід для використання митної вартості при нарахуванні ПДВ»; ухвалу ВАСУ від 27.04.2010 р. у справі № К-55570/09; постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 07.05.2009 р. у справі № 2а-3797/09/1770). До того ж і сам ВАСУ, узагальнюючи практику застосування судами окремих норм Закону про ПДВ, був щодо цього об’єктивним, зазначаючи, що (див. п. 2 довідки ВАСУ від 15.04.2010 р. // «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 48, с. 25):

— застосування для визначення рівня звичайних цін положень

Митного кодексу України не передбачено чинним законодавством;

— тому

митна вартість раніше імпортованих до України товарів не може бути підставою звичайного рівня цін таких товарів при подальшій їх поставці на території України.

А от з прийняттям

Податкового кодексу ситуація буде іншою (див. статтю «Визначення звичайних цін у проекті Податкового кодексу» на с. 19).

 

Продаж нижче ціни придбання

«Дешеві» продажі завжди були об’єктом підвищеної уваги контролюючих органів. Тому не дивно, коли проводячи перевірку та стверджуючи, що в «дешевому» випадку договірна ціна не відповідає рівню звичайних цін, перевіряючі часто або донараховують платнику податкові зобов’язання виходячи зі звичайних цін, або сторнують податковий кредит (обґрунтовуючи це тим, що товари нібито використовувалися не в господарській діяльності).

Говорячи про «дешеві» продажі (та передбачаючи, звісно, що такі операції здійснюються платником податків через обставини, що склалися, без злого наміру), слід визнати, що подібні операції часом є невід’ємним супутником господарської діяльності. На те може існувати низка цілком

об’єктивних причин, таких наприклад, як:

— намагання платника податків уникнути ще більших збитків, пов’язаних зі зміною кон’юнктури ринку;

— втрата товаром унаслідок тривалого зберігання своїх корисних якостей та властивостей;

— термінова потреба в оборотних коштах;

— зміцнення конкурентного положення платника податків на ринку, розширення ринків збуту (проведення акцій) тощо.

Тому враховуючи, що чинним

законодавством не передбачено заборону на продаж товарів за ціною нижче ціни придбання і відносини сторін вибудовуються на взаємній домовленості (тобто ціна на товар є договірною), у цьому випадку слід виходити з того, що ціна, установлена в договорі, вважається звичайною. А отже, виходячи з неї і повинні виникати ПДВ-зобов’язання. При цьому раніше відображений при придбанні податковий кредит коригувати не потрібно, адже продаж «дешевих» товарів, як і раніше, передбачає їх використання в господарській діяльності (тобто умови п.п. 7.4.1 Закону про ПДВ, як і раніше, дотримуються), а отже, і необхідності в коригуванні податкового кредиту не виникає (у тому числі й у разі, коли попередньо для цього було проведено уцінку, яка, утім, як зазначав ВАСУ в довідці від 15.04.2010 р., див. «Податки та бухгалтерський облік», 2010. № 48, с. 42, при «дешевих» продажах не є обов’язковою; докладніше про уцінку див. також статтю «Залежався товар: проведіть уцінку» // «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 38).

Додамо: підійшовши досить зважено до «дешевих» продажів (що здійснюються знову ж таки за розумними економічними мотивами), ВАСУ в згаданому документі дійшов висновку про

відсутність в подібних діях платників податків будь-яких порушень законодавства. Адже чинне законодавство гарантує суб’єктам господарювання вільне здійснення господарської діяльності на власний ризик та дозволяє самостійно визначати вартість продукції, призначеної до продажу. Тому неотримання прибутку не може вважатися порушенням за умови економічної доцільності цих дій суб’єкта господарювання (п. 6 довідки ВАСУ від 15.04.2010 р. // «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 48, с. 40; ухвала ВАСУ від 11.02.2009 р. у справі № К-27001/06).

У зв’язку з цим варто, мабуть, пригадати і

постанову ВГСУ від 03.08.2005 р. у справі № 32/585 // «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 44, де розглядалася схожа ситуація, коли платник податків дешево (за ціною «1 грн.») продавав покупцям акційний товар у ході проведення рекламної акції. Так, отримавши від платника податків Звіт, який підтверджує, що проведені «дешеві» акції в результаті спричинили збільшення обсягів реалізації товарів та розширення кола споживачів, суд дійшов висновку, що рекламна акція була спрямована на отримання доходу та здійснення платником податків господарської діяльності, а отже, і встановлена акційна «дешева» ціна продажу товарів була при цьому звичайною.

 

Звичайна ціна та «дешева» оренда: якщо сума орендної плати нижче суми амортизації

Ще одна ситуація, що привертає увагу контролюючих органів, — «дешева» оренда. Як правило, у такому разі податківці при перевірках порівнюють суму орендної плати із сумою амортизації і якщо плата за оренду виявляється менше, донараховують платнику податків валові доходи та ПДВ-зобов’язання виходячи зі звичайних цін (вочевидь перевіряючі в цьому випадку не бажають миритися з тим, що сума амортвідрахувань перевищує суму валових доходів, отриманих платником податків від надання майна в оренду).

Уточнимо:

орієнтуватися на звичайні ціни в «орендному» випадку дійсно потрібно при нарахуванні ПДВ-зобов’язань (п. 4.1 Закону про ПДВ, з урахуванням 20 % коридору) за операціями оренди, а також при відображенні доходів від орендних операцій у разі надання майна в оренду пов’язаним особам, неплатникам податку на прибуток (у тому числі фізособам), а також нестандартним платникам податку на прибуток (пп. 7.4.1, 7.4.3 Закону про податок на прибуток).

Водночас, вважаємо, що при визначенні звичайної ціни в цьому випадку працюватимуть загальні «звичайноцінові» правила з

п. 1.20 Закону про податок на прибуток, згідно з якими, якщо не встановлено інше, вважається, що звичайною є ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. При оренді ж, як відомо, про суму орендної плати сторони домовляються самостійно (виняток, мабуть, становить «регульований» випадок оренди державного та комунального майна). До того ж жодних умов щодо розміру орендної плати (скажімо, що вона обов’язково повинна перевищувати суму амортизації) чинне законодавство не містить. Та й податкове законодавство жодного порівняння орендної плати із сумою амортвідрахувань не передбачає. Отже, вимоги перевіряючих щодо дотримання суб’єктом господарювання якогось співвідношення між орендною платою та величиною амортвідрахувань є безпідставними. Тому орендна плата за договором оренди майна приватної форми власності може встановлюватися за угодою сторін в будь-якому розмірі та такий її розмір у цьому випадку і буде «звичайним» (про це йшлося і в ухвалі ВАСУ від 22.05.2008 р. у справі № 07/918 к/с № К-16323/06).

А

обґрунтувати «звичайність» ціни в такій ситуації допоможуть знову ж таки відомі способи з п. 1.20 Закону про податок на прибуток. Так, застосовуючи правила п.п. 1.20.2 Закону про податок на прибуток для підтвердження «звичайності» орендної плати, можна використовувати інформацію про укладені договори з ідентичними (однорідними) орендними послугами у співставних умовах. Тому, наприклад, поцікавившись величиною орендної плати у суб’єктів господарювання, які надають аналогічне майно в оренду у співставних умовах (а в разі відсутності таких операцій — які здають в оренду об’єкти зі схожими основними характеристиками на схожих умовах), платник податків може обґрунтувати звичайну ціну власної оренди. При цьому, як роз’яснювалося в консультації «Як визначити звичайні ціни за договорами оренди» (див. рубрику «Думка фахівців офіційних органів» у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 48, с. 43), відомості про ціни на аналогічні орендні послуги платник податків у цьому випадку може отримати з прайс-листів, рекламних оголошень, середньостатистичних цін, інформація про які надається державними органами статистики. Хоча, слід зауважити, використовувати статистичні дані для підтвердження «звичайності» орендної плати в цьому випадку навряд чи вдасться, оскільки інформації про ціни на орендні послуги статистика не має. У зв’язку з цим зацікавлений платник податків за запитом може отримати в органів статистики офіційну довідку про відсутність інформації про дані статспостережень у сфері оренди та орендної плати, яка в цьому випадку також може підтверджувати унікальність наданої їм орендної послуги та бути підтвердженням того, що звичайною ціною при оренді є ціна, установлена в договорі.

Також звичайність ціни може підкріплюватися маркетинговою політикою підприємства, тобто в цьому випадку можна говорити, що сума орендної плати зумовлена рекламними акціями підприємства та просуванням товару на ринок (так, наприклад, реалізуючи продукти харчування, підприємство може при цьому здавати «дешево» в оренду роздрібним продавцям і необхідне для належного зберігання такої продукції фірмове холодильне устаткування).

Ще одним способом обґрунтування «звичайності» орендної плати може бути (

п.п. 1.20.3 Закону про податок на прибуток) розміщене платником податків у засобах масової інформації (у друкованих ЗМІ, в Інтернеті, шляхом трансляції по телебаченню та радіо тощо) публічне оголошення про надання майна в оренду, що містить у тому числі, крім інших умов, і відомості про розмір орендної плати. Оскільки таке оголошення адресоване невизначеному колу осіб (тобто всім покупцям) і пропонує при цьому однакові для всіх умови оренди, то зазначена в ньому ціна і вважатиметься звичайною.

 

ЗЦ: виписування податкової накладної, відображення в реєстрі та декларації

Особливості відображення податкових зобов’язань, що виникають, та виписування податкової накладної в разі, коли

звичайна ціна перевищує договірну, обумовлені п. 19 Порядку № 165. Так, у цьому випадку платник податків (продавець) повинен виписати 2 податкові накладні:

— першу — на суму, виходячи з фактичної (договірної) ціни поставки (за загальними правилами); один примірник такої податкової накладної видається покупцю;

— другу —

на суму перевищення звичайної ціни над фактичною. При цьому в номері такої податкової накладної через дріб проставляється відмітка «ЗЦ», а у графі 3 «Номенклатура поставки товарів (послуг) продавця» вказується «перевищення звичайної ціни над фактичною за товарами, послугами, указаними в податковій накладній № ____» (указується номер першої ПН, виписаної на суму поставки таких товарів (послуг), визначену виходячи з їх договірної (контрактної) вартості; п. 12.2 Порядку № 165). Така податкова накладна покупцю не видається, а обидва її примірника залишаються у продавця.

Окремо, мабуть, варто зупинитися на

нумерації таких податкових накладних. Так, якщо перша ПН мала номер, наприклад, «157», то, за ідеєю, наступна за нею податкова накладна (виписана на суму перевищення звичайної ціни над фактичною) могла б нумеруватися, скажімо, як «157/ЗЦ». Водночас у консультації в журналі «Вісник податкової служби», 2010, № 23, с. 14 було наведено приклад заповнення податкових накладних у подібному випадку, де за першою ПН з номером «№ 157» ішла друга ПН (виписана на суму перевищення звичайної ціни над фактичною) з наступним номером «№ 158/ЗЦ». І хоча, великою мірою, вважаємо, цей момент не принциповий, платникам податків, усе ж для спокою краще орієнтуватися на варіант, запропонований у консультації. Укажемо ще на одну деталь: у прикладі податківців рядки «умова поставки» та «форма проведених розрахунків» другої ПН були при цьому заповнені з прокресленнями, тоді як реквізити покупця в ній (як і в першій ПН) заповнювалися у звичайному порядку.

У Реєстрі отриманих та виданих податкових накладних та декларації з ПДВ виписані в такий спосіб податкові накладні відображаються з урахуванням таких особливостей:

 

Облік податкових накладних, що виписуються в разі застосування звичайних цін

Податкові накладні

Відображення в:

реєстрі

декларації з ПДВ та додатку 5

Перша ПН (на договірну вартість)

Відображається в розділі II Реєстру в звичайному порядку

Уключається до рядка 1 декларації з ПДВ; у розділі I «Податкові зобов’язання» додатка 5 розшифровується у звичайному порядку (тобто з проставлянням ІПН покупця)

Друга ПН (на суму перевищення звичайної ціни над договірною)

При відображенні в розділі II Реєстру у графі 4 «вид документа» проставляється відмітка «ЗЦ» (п. 11.2 Порядку № 244)

Уключається до рядка 1 декларації з ПДВ; у розділі I «Податкові зобов’язання» додатка 5 потрапляє до рядка «Інші» (п. 4 листа ДПАУ від 03.07.2009 р. № 13995/7/16-1117 // «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 59)

 

Приклад.

За умови, що підприємство (платник податку на прибуток) реалізувало фізичній особі (неплатнику податку на прибуток) товар за договірною вартістю 1200 грн. (у тому числі ПДВ — 200 грн.), тоді як звичайна ціна на нього склала 1800 грн. (у тому числі ПДВ — 300 грн.), в обліку підприємства операції відобразяться так:

 

Продаж товару за ціною нижче звичайної

Зміст операції

Бухгалтерський облік

Сума,грн.

Податковий облік

дебет

кредит

ВД

ВВ

1. Реалізовано товар покупцю

361

702

1200

1500*

* У податковому обліку валові доходи відображено виходячи зі звичайних цін.

2. Нараховано податкові зобов’язання з ПДВ:

— виходячи з договірної (фактичної) вартості (виписано першу ПН)

702

641

200

— на суму перевищення звичайної ціни над фактичною (виписано другу ПН)

949

641

100

3. Списано собівартість реалізованого товару

902

28

700
 (умовно)

4. Отримано оплату від покупця

311

361

1200

 

Процедура донарахування податкових зобов’язань на підставі звичайних цін податковими органами

Як правило, при перевірках, стикаючись зі звичайними цінами, податківці донараховують платнику податків податкові зобов’язання виходячи зі звичайних цін. У такому разі, якщо у перевіряючих виникають будь-які сумніви щодо «звичайності» ціни, насамперед, слід пам’ятати таке. Згідно з

п.п. 1.20.8 Закону про податок на прибуток обов’язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на податковий орган. При цьому при проведенні перевірки податковий орган має право направити запит платнику податків, на що платник податку, у свою чергу, зобов’язаний обґрунтувати рівень договірної ціни або послатися на положення абзацу першого п.п. 1.20.1 Закону про податок на прибуток (тобто про «звичайність» ціни, установленої договором).

Якщо ж платник податків відмовляється обґрунтувати рівень договірних цін або підтвердження «звичайності» виглядають непереконливими, то незгідний з положенням справ

податковий орган, як правило, донараховує податкові зобов’язання виходячи зі звичайних цін самостійно.

У зв’язку з цим варто звернути увагу на такі моменти.

По-перше, згідно з

п.п. 1.20.10 Закону про податок на прибуток донарахування податкових зобов’язань податковим органом унаслідок застосування звичайних цін має відбуватися за процедурою, установленою законом для нарахування податкових зобов’язань непрямими методами (а отже, у порядку, обумовленому п. 4.3 Закону № 2181 ). Якщо ж звернутися до п.п. 4.3.1 цього пункту, то можна побачити, що він містить вичерпний перелік підстав для донарахування податкових зобов’язань за непрямими методами, серед яких будь-яка згадка про звичайні ціни відсутня (при цьому, як уточнюється в п.п. 4.3.4 Закону № 2181, застосування непрямих методів для визначення податкових зобов’язань в інших, не обумовлених Законом, випадках не дозволяється).

По-друге, дотримуючись

п.п. 4.3.3 Закону № 2181, визначення суми податкових зобов’язань за непрямими методами має відбуватися за особливою затвердженою законом методикою, що є загальною для всіх платників податків (а на сьогодні такої методики, затвердженої законом, який регулював би непрямі методи визначення податкових зобов’язань, як відомо, не існує, на що звертали увагу Держкомпідприємництва в листі від 03.03.2010 р. № 2674 та ВАСУ в п. 14 інформаційного листа від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 // «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 82, с. 29).

До того ж згідно з правилами, установленими

п.п. 4.3.5 Закону № 2181, рішення про сплату донарахованих з використанням непрямих методів податкових зобов’язань має прийматися в судовому порядку за зверненням до суду керівника (заступника) податкового органу.

Проте всі ці контраргументи, що надають підстави говорити про неможливість застосування на сьогодні непрямих методів у ситуації зі звичайними цінами, схоже, не зупиняють контролюючі органи і

ДПАУ в листі від 30.09.2009 р. № 21255/7/15-0217 // «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 80 роз’яснила, що донарахування податкових зобов’язань платника податків податковим органом у результаті застосування звичайних цін наразі відбувається за такою процедурою:

— у ході перевірки податковий орган приймає

рішення про застосування звичайних цін при донарахуванні податкових зобов’язань (посилання на таке рішення також наводиться в акті перевірки);

— за результатами перевірки податковий орган готує та подає

позовну заяву про сплату нарахованих із застосуванням звичайних цін податкових зобов’язань до адміністративного суду;

рішення про сплату донарахованих виходячи зі звичайних цін податкових зобов’язань приймається в судовому порядку.

Таким чином, як пояснювалося в

листі, керівник (заступник) податкового органу приймає рішення про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов’язань, тоді як безпосередньо рішення про їх сплату (за поданням керівника (заступника) податкового органу) уже виносить суд. Тим самим, погоджуючись з положеннями п.п. 4.3.5 Закону № 2181, ДПАУ визнала необхідність сплати платником податків донарахованих із застосуванням звичайних цін податкових зобов’язань тільки після прийняття рішення про їх сплату в судовому порядку. А отже, податковий орган має право донарахувати податкові зобов’язання із застосуванням звичайних цін, але змусити сплатити їх платника податків без рішення суду не в змозі. В іншому випадку платник податків має право оскаржувати дії перевіряючих.

Щоправда, дещо пізніше податківці все ж не упустили можливості запропонувати і «свій» варіант вирішення ситуації (в обхід судових інстанцій). Як роз’яснювалося в

листі ДПАУ від 11.08.2010 р. № 16188/7/23-4017, з метою уникнення перевантаження судових органів позовними заявами, що подаються на виконання вимог п.п. 4.3.5 Закону № 2181, платнику податків, який погоджується в усьому з перевіряючими, не забороняється добровільно сплачувати суму донарахованих із застосуванням звичайних цін податкових зобов’язань (на підставі відповідного листа довільної форми, отриманого від податківців). Звісно, запропонований податківцями «добровільний» варіант сплати донарахованих податкових зобов’язань не має нічого спільного із законодавством, адже згідно із Законом, повторимо, рішення про їх сплату має виноситися тільки через суд. А про те, як контролюючі органи донараховуватимуть податкові зобов’язання на підставі звичайних цін у майбутньому, з появою Податкового кодексу, див. наступну статтю «Визначення звичайних цін у проекті Податкового кодексу».

Завершуючи розмову, хочемо вказати на неоднозначність ситуації, що склалася зі звичайними цінами у судовій практиці. Так, одні суди, зважаючи на відсутність затвердженої законом методики визначення податкових зобов’язань за непрямими методами, виступали на боці платників податків, вважаючи, що податківці не мають права застосовувати звичайні ціни та здійснювати донарахування податкових зобов’язань (див., наприклад, ухвали ВАСУ від 26.02.2008 р.; від 19.07.2007 р.; Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.10.2006 р. у справі № А38/125; Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.07.2006 р. у справі № 2-25/5122-2006А). Інші — були солідарні в цьому питанні з контролюючими органами, визнаючи правомірність таких їх дій (постанова ВСУ від 08.12.2009 р. № 09/235). На таку неоднозначність у цьому питанні, що виникла внаслідок різного трактування судовими інстанціями норм законодавства, звертав увагу і ВАСУ (п. 14 інформаційного листа від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 // «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 82, с. 29). А тому, щоб спокійніше себе почувати при перевірках, краще до обґрунтування звичайної ціни підготуватися заздалегідь. Однак не забувати при цьому, що доведення того, що договірна ціна не відповідає рівню звичайних цін, є все ж обов’язком податкового органу.

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі