Теми статей
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Про затвердження критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності суб’єктами господарювання у частині додержання вимог законодавства про працю та визначається періодичність здійснення планових заходів державного нагляду (контролю)

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Листопад, 2010/№ 95
Друк
Постанова від 17.11.2010 р. № 1059

Кабінет Міністрів України

 

Про затвердження критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності суб’єктами господарювання у частині додержання вимог законодавства про працю та визначається періодичність здійснення планових заходів державного нагляду (контролю)

Постанова від 17 листопада 2010 р. № 1059

 

Відповідно до статті 5 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» Кабінет Міністрів України

постановляє:

Затвердити критерії

, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності суб’єктами господарювання у частині додержання вимог законодавства про працю та визначається періодичність здійснення планових заходів державного нагляду (контролю), згідно з додатком.

 

Прем’єр-міністр України М. Азаров

 

 

Додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2010 р. № 1059

Критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності суб’єктами господарювання у частині додержання вимог законодавства про працю та визначається періодичність здійснення планових заходів державного нагляду (контролю)

 

1.

Критеріями, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності суб’єктами господарювання у частині додержання вимог законодавства про працю, є:

1) чисельність працівників;

2) стан оплати праці;

3) додержання вимог законодавства у разі звільнення працівників за ініціативою адміністрації суб’єкта господарювання;

4) порушення вимог законодавства про працю.

2. Відповідно до встановлених критеріїв суб’єкти господарювання незалежно від форми власності відносяться до одного з

трьох ступенів ризику — високого, середнього та незначного.

3.

До суб’єктів господарювання з високим ступенем ризику відносяться суб’єкти:

1) на яких працює більш як 201 особа;

2) які не дотримуються вимог законодавства щодо оплати праці;

3) які протягом минулого та поточного років провели вивільнення працівників за ініціативою адміністрації або прийняли рішення щодо скорочення їх чисельності;

4) які нараховують або виплачують заробітну плату, розмір якої менше встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати за виконану працівником місячну чи погодинну норму праці;

5) які використовують найману працю без належного оформлення трудових відносин;

6) у яких протягом попередніх 12 календарних місяців за результатами планових та позапланових перевірок виявлено грубі порушення вимог законодавства про працю, що мають ознаки злочинів, передбачених статтями 172, 173 і 175 Кримінального кодексу України;

7) які порушують вимоги законодавства про працю щодо використання праці жінок, неповнолітніх та осіб з обмеженими можливостями;

8) які не дотримуються умов генеральної, галузевої (регіональної) угоди та/або колективного договору;

9) які порушують вимоги законодавства про працю щодо тривалості робочого часу, часу відпочинку і праці молоді.

4.

До суб’єктів господарювання із середнім ступенем ризику відносяться суб’єкти:

1) на яких працює від 50 до 200 осіб;

2) які порушують строки виплати заробітної плати;

3) які нараховують або виплачують заробітну плату у мінімальному розмірі за кваліфіковану працю;

4) у яких протягом попередніх 12 календарних місяців за результатами планових та позапланових перевірок виявлено порушення вимог законодавства про працю, за якими посадові особи суб’єкта господарської діяльності притягалися до адміністративної відповідальності;

5) які не дотримуються вимог законодавства щодо надання гарантій і виплати компенсацій, передбачених законодавством про працю;

6) які не дотримуються вимог законодавства щодо надання гарантій під час притягнення працівників до матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі чи організації;

7) які не дотримуються порядку запровадження та зміни норм праці;

8) які порушують порядок застосування дисциплінарних стягнень.

5. До суб’єктів господарювання із

незначним ступенем ризику відносяться суб’єкти, що не віднесені до суб’єктів господарювання з високим і середнім ступенем ризику.

6.

Планові перевірки суб’єктів господарювання, пов’язані з державним наглядом (контролем) у сфері додержання вимог законодавства про працю, проводяться:

з

високим ступенем ризику — не частіше ніж один раз на рік;

із

середнім ступенем ризику — не частіше ніж один раз на два роки;

з

незначним ступенем ризику — не частіше ніж один раз на три роки.



коментар редакції

Критерії, від яких залежатиме періодичність «трудових» перевірок

Власне кажучи, документ, що коментується, мав з’явитися більше двох років тому. Необхідність розробки та прийняття відповідних критеріїв передбачена ст. 5 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 р. № 877-V (далі — Закон № 877 // див. «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 53; 2007, № 102). Відповідно до неї орган державного нагляду (контролю) визначає у віднесеній до його відання сфері

критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від здійснення господарської діяльності. За цими критеріями, які має бути затверджено постановою Кабміну, усі суб’єкти господарювання належать до одного з трьох ступенів ризику: високого, середнього або незначного. У свою чергу, від ступеня ризику залежать періодичність проведення планових перевірок та перелік питань, які можуть з’ясовуватися в ході таких перевірок.

Водночас, як зазначено в п. 3 Прикінцевих положень Закону № 877,

якщо критерії розподілу суб’єктів господарювання за ступенем ризику їх господарської діяльності, періодичність проведення планових перевірок та перелік питань для їх здійснення не затверджено, суб’єкти господарювання вважаються такими, що мають незначний ступінь ризику та підлягають державному нагляду (контролю) не частіше одного разу на п’ять років.

Як виглядає, саме із побоюваннями, що відсутність відповідних критеріїв призведе до неможливості проведення перевірок дотримання трудового законодавства, і пов’язана поява документа, що коментується. Тим більше, що в судовій практиці все частіше стали з’являтися рішення, які

визнають правомірним недопуск представників контролюючих органів до перевірки, якщо критерії розподілу суб’єктів господарювання залежно від ступеня ризику їх діяльності в певній сфері не затверджені й остання планова перевірка проводилася менш ніж п’ять років тому.

До речі, у Мінпраці було бажання вивести інспекції з праці зі сфери дії Закону № 877 (див., наприклад, лист Мінпраці від 16.01.2009 р. № 368/0/14-09/06). Однак для цього необхідно внести відповідні зміни до Закону № 877, що так і не було зроблено, а тому в частині, яка не врегульована міжнародними конвенціями, інспектори, як і раніше, вимушені діяти відповідно до вимог Закону № 877.

Про міжнародні конвенції у світлі документа, що коментується, слід сказати окремо. Специфіка перевірок інспекторами з праці полягає в тому, що Закон № 877 щодо них діє лише в тій частині, в якій не вступає у протиріччя з Конвенціями МОП. Так, у листі від 22.05.2008 р. № 013-0721-05 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 71, с. 12) Держнаглядпраці досить послідовно обґрунтовував позицію, згідно з якою в разі протиріччя між нормами Закону № 877 та Конвенціями МОП

пріоритет слід віддати міжнародному договору. Серед питань, в яких слід віддавати пріоритет міжнародним договорам, опинилося і питання про періодичність проведення «трудових» перевірок. Так, в одній із консультацій фахівці держінспекції з праці наполягали на тому, що вимоги Закону № 877 у частині формування плану контрольних заходів залежно від ступеня ризику господарської діяльності об’єкта перевірки для безпеки життя та здоров’я населення не відповідають вимогам ст. 16 Конвенції № 81 Міжнародної організації праці про інспекцію праці у промисловості та торгівлі (дата підписання: 11.07.47 р., дата набуття чинності: 07.04.50 р., дата ратифікації: 08.09.2004 р.), згідно з якою контрольні заходи проводяться так часто і так ретельно, як того вимагає забезпечення ефективного застосування відповідних положень законодавства. При цьому зазначеною нормою міжнародного права не передбачено врахування рівня впливу господарської діяльності об’єкта перевірки на життєдіяльність населення чи працівників, або будь-яких інших критеріїв (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 6, с. 60, а також лист Мінпраці від 11.07.2008 р. № 2906/0/10-08/013).

Але, як бачимо, документ, що коментується, як це і передбачено Законом № 877, усе ж вводить розподіл суб’єктів господарювання на три категорії з установленням такої періодичності планових перевірок дотримання законодавства про працю:

— з

високим ступенем ризику — не частіше ніж один раз на рік;

— із

середнім ступенем ризику — не частіше ніж один раз на два роки;

— з

незначним ступенем ризику — не частіше ніж один раз на три роки.

Слід зазначити, що контролюючі органи по-різному підходять до визначення того,

який характер повинні мати критерії, від яких залежить періодичність проведення перевірок. Так, одні з них беруть до уваги виключно об’єктивні показники (кількість працюючих, вид діяльності, обсяги виробництва тощо), інші як критерій ураховують рівень дотримання суб’єктом господарювання вимог законодавства у минулому. Як бачимо, розробники документа, що коментується, використовують обидва підходи. Але перевага усе ж таки надається критеріям, в основі яких — ступінь дотримання суб’єктами господарювання вимог трудового законодавства. На наш погляд, про наявність таких критеріїв може свідчити тільки прийняте судом рішення про застосування санкцій до самого суб’єкта господарювання або до його посадових осіб за встановлені факти порушень вимог законодавства про працю (постанова про накладення адміністративного стягнення, рішення про притягнення до кримінальної відповідальності тощо). Однієї лише скарги працівника чи іншої особи з повідомленням про те, що мають місце факти тих чи інших порушень, для того, щоб віднести суб’єкта господарювання до більш високого ступеня ризику, на наше переконання, недостатньо. Така скарга є підставою для позапланової перевірки (див. п.п. 1.4 Порядку проведення перевірки стану дотримання законодавства про працю та загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що проводиться посадовими особами Державного департаменту нагляду за дотриманням законодавства про працю та його територіальних органів, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 21.03.2003 р. № 72). І лише якщо в ході позапланової перевірки факти порушень підтвердяться, це може стати підставою і для зміни періодичності проведення планових перевірок суб’єкта господарювання.

Як би там не було, затверджені критерії, як можна припустити, буде покладено в основу планів перевірок на 2011 рік, які має бути затверджено Мінпраці до 1 грудня поточного року. Тому в суб’єктів господарювання вже сьогодні є орієнтовне уявлення про те, як часто їм доведеться зустрічатися з перевіряючими з інспекції з праці. У зв’язку з цим звернемо увагу на низку моментів, які встигла виявити судова практика при застосуванні інших, аналогічних тому, що коментується, документів:

— контролюючий орган не зобов’язаний окремо офіційно повідомляти кожного суб’єкта господарювання, контроль за діяльністю якого він здійснює, про те, який ступінь ризику має діяльність такого суб’єкта; суб’єкти господарювання мають можливість орієнтуватися на затверджені критерії та самостійно робити висновки щодо того, до якої категорії їх може бути віднесено;

— якщо в ході судового розгляду виникає спір про те, до якої категорії за ступенем ризику має бути віднесено суб’єкта господарювання, контролюючий орган зобов’язаний надати докази, на підставі яких ним було зроблено висновок про той чи інший ступінь його ризику суб’єкта господарювання; якщо він такі докази не надає,

суд може визнати проведення перевірки неправомірним;

— суб’єктам господарювання необхідно стежити за тим, щоб не порушувалася періодичність перевірок, установлена залежно від того, до якого ступеня ризику їх віднесено; так, наприклад, якщо суб’єкта господарювання згідно з документом, що коментується, віднесено до суб’єктів із середнім ступенем ризику і остання планова перевірка щодо дотримання ним законодавства про працю проводилася менше двох років тому, то до закінчення зазначеного періоду з черговою плановою перевіркою представники інспекції з праці прийти не можуть, в іншому разі — їх

можна не допустити до перевірки.

Звертаємо увагу,

ці обмеження періодичності проведення перевірок стосуються тільки планових перевірок . Позапланові перевірки проводяться незалежно від затверджених критеріїв у разі виявлення встановлених законодавством підстав для їх здійснення.

Утім, підстави для недопуску перевіряючих з інспекції з праці з появою документа, що коментується, формально і зараз не зникли: перелік питань, які можуть з’ясовуватися в ході таких перевірок, так і не затверджено, і якщо керуватися вже згаданим п. 3 Прикінцевих положень Закону № 877, то планові перевірки дотримання трудового законодавства мали б проводитися не частіше одного разу на п’ять років. Однак мусимо визнати, це процедурне порушення суди вважають не настільки істотним як відсутність критеріїв розподілу суб’єктів господарювання залежно від ступеня ризику і не визнають його достатньою підставою для недопуску до перевірки або для скасування прийнятих за її результатами рішень про застосування штрафних санкцій.

Графіки перевірок підприємств затверджуються начальниками територіальних інспекцій з праці. І хоча Мінпраці мало намір забезпечити розміщення плану-графіка перевірок на рік на своєму сайті, щоб суб’єкти господарювання мали можливість із ним ознайомитися, поки що такі наміри не реалізовано. У будь-якому разі відсутність на сайті такої інформації підставою для недопуску перевіряючих стати не може (див. лист Мінпраці від 21.08.2008 р. № 3572/0/10-08/013).

Зауважимо також, що документ, який коментується, як можна судити, поширюється тільки на перевірки дотримання законодавства про працю, що проводяться інспекціями з праці. На те, що податкові органи ним керуватимуться при проведенні позачергових «податкових перевірок дотримання трудового законодавства» (нагадаємо, зазначений вид перевірок було запроваджено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 20.05.2010 р. № 2275-VI // див. «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 50), розраховувати не доводиться. Тим більше, що ДПАУ продовжує неухильно відмовлятися від необхідності дотримання вимог Закону № 877 при здійсненні перевірок податковими органами. Ситуація може змінитися з набуттям чинності Податкового кодексу, у ст. 77 якого передбачена необхідність розподілу платників податків залежно від ступеня ризику та визначення залежно від нього періодичності планових перевірок, що проводяться податковими органами.

Постанова набрала чинності 24 листопада 2010 року.

 

Олена Уварова

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі