Теми статей
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Якщо на підприємстві утворюються відходи: дотримуємося порядку розміщення

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Листопад, 2010/№ 95
Друк
Стаття

Якщо на підприємстві утворюються відходи: дотримуємося порядку розміщення

 

Сьогодні проблема відходів, а вірніше, їх збору, вивезення та утилізації, є однією з найгостріших у світі. Адже все, що людина добуває, виробляє, вирощує, споживає, у результаті перетворюється на сміття. Наприклад, тільки в Україні щорічно утворюється більше мільярда тонн твердих відходів. Суб’єкти підприємництва, в яких у процесі ведення господарської діяльності накопичуються відходи, можуть розміщувати їх самостійно або залучати до цього спеціалізовані організації, що беруть за свої послуги певну плату. Чи потрібно отримувати дозвіл на таке розміщення? В яких випадках сплачується збір за розміщення відходів? Якщо придбали талони на вивезення побутових відходів, який порядок їх обліку? Відповіді на ці та деякі інші запитання ви знайдете у запропонованій статті.

Наталя БІЛОВА, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»

 

Документи статті

Закон про податок на прибуток

— Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції від 22.05.97 р. № 283/97-ВР.

Закон про ПДВ

— Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97-ВР.

Закон про систему оподаткування

— Закон України «Про систему оподаткування» від 25.06.91 р. № 1251-XII.

Закон про відходи

Закон України «Про відходи» від 05.03.98 р. № 187/98-ВР.

Закон № 1264

— Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.91 р. № 1264-XII.

Порядок № 303

— Порядок встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затверджений постановою КМУ від 01.03.99 р. № 303.

Порядок № 1218

— Порядок розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затверджений постановою КМУ від 03.08.98 р. № 1218.

Інструкція № 162

— Інструкція про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, ДПАУ від 19.07.99 р. № 162/379.

Інструкція № 291

Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 р. № 291.

П(С)БО 9

— Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 20.10.99 р. № 246.

 

Загальні поняття про відходи

Ще якихось 150 років тому більша частина людства не лише не знала про проблеми відходів, але навіть не вживала такого слова. У Тлумачному словнику живої великоросійської мови, складеному Володимиром Івановичем Далем у середині XIX століття, слово «мусор» тлумачиться як «остатки, сор от каменной кладки и печной работы; битый камень, кирпич, глина, известь, иногда с золою и угольем, окалиной, черепками; сор, мелкие остатки каменного, древесного уголья».

У наш час поняття «відходи» широко використовується і згідно зі

ст. 1 Закону про відходи включає будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукцію), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості та не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

У свою чергу,

побутові відходи — це відходи, що утворюються в процесі життя і діяльності людини в житлових та нежитлових будинках (тверді, великогабаритні, ремонтні, рідкі, крім відходів, пов’язаних з виробничою діяльністю підприємств) і не використовуються за місцем їх накопичення.

Детальний же перелік об’єктів, що належать до відходів, наведено в

Державному класифікаторі відходів ДК 005-96, затвердженому наказом Держстандарту України від 29.02.96 р. № 89.

Виробниками відходів є фізичні або юридичні особи, діяльність яких

призводить до утворення відходів (ст. 1 Закону про відходи)

 

Варіанти розміщення відходів

Підприємства мають право відходи, що утворилися у них:

самостійно розміщувати у спеціально відведених місцях або об’єктах (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів або здійснення інших операцій з відходами, дотримуючись при цьому санітарних норм та правил утримання території;

передавати спеціалізованим підприємствам — виконавцям послуг з вивезення побутових відходів з метою їх подальшої переробки, утилізації, знищення або захоронення на підставі договору, укладеного відповідно до типового договору, наведеного в додатку 1 до Правил надання послуг з вивезення побутових відходів, затверджених постановою КМУ від 10.12.2008 р. № 1070;

передавати спеціалізованим підприємствам, що мають ліцензію на право здійснення діяльності, пов’язаної зі збором та заготівлею окремих видів відходів як вторинної сировини, — виконавцям послуг з вивезення інших відходів (зокрема, пов’язаних з виробничою діяльністю підприємства) з метою їх подальшої утилізації або переробки;

передавати спеціалізованим підприємствам, що мають ліцензію на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами, — виконавцям послуг з вивезення небезпечних відходів (наприклад, списаних акумуляторів, шин, люмінесцентних ламп) на зберігання, обробку, утилізацію, видалення. Зберігати такі відходи на території підприємства без відповідної ліцензії до передачі їх спеціалізованому підприємству можна не більше 6 місяців (див. лист Міністерства екології та природних ресурсів України від 02.04.2003 р. № 2798/26-8).

 

Порядок отримання дозволу та встановлення ліміту на розміщення відходів

У

п. «а» частини першої ст. 32 Закону про відходи зазначено, що здійснення будь-якої господарської діяльності, пов’язаної з утворенням відходів, без одержання від спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів забороняється .

Згідно з

п. 2 Порядку № 1218 ліміт на утворення відходів — це максимальний обсяг відходів, на який у їх власника є документально підтверджений дозвіл на передачу їх іншому власнику (на розміщення, утилізацію, знешкодження тощо) або на утилізацію або розміщення на своїй території.

Ліміт на розміщення відходів

є обсягом відходів (окремо за кожним класом небезпеки), на який у власника відходів є дозвіл на їх розміщення, виданий органами Мінекоресурсів на місцях. У п. 7 Порядку № 1218 зазначено: власникам відходів, які здійснюють тільки їх розміщення, затверджується ліміт на розміщення відходів .

У свою чергу, виявлений обсяг відходів, на які такого

дозволу немає, але які підлягають обов’язковому розміщенню за окремим дозволом органів Мінекоресурсів на місцях, є понадлімітним розміщенням відходів.

Ліміт на утворення відходів розраховується на підставі нормативів утворення для кожного виду відходів за класами їх небезпеки і повинен дорівнювати сумарному обсягу відходів, розміщених на своїй території та переданих іншому власнику.

Перелік суб’єктів, які зобов’язані одержати ліміт на утворення і розміщення відходів на майбутній рік, складається до 1 лютого поточного року місцевими держадміністраціями і до 1 березня доводиться територіальними органами Мінекоресурсів до відома цих суб’єктів (див.

пп. 10 і 11 Порядку № 1218).

Власники відходів, які здійснюють тільки їх розміщення, до 1 квітня, а власники відходів, які утворюють та розміщують їх на своїй території, до 1 червня поточного року подають до органів Мінекоресурсів на місцях заяви

на одержання дозволу на розміщення відходів наступного року (з додаванням до неї низки документів, перелічених у п. 12 Порядку № 1218).

Після отримання такого дозволу та проходження процедури погодження суб’єктам господарювання

встановлюється ліміт . Як правило, цей ліміт установлюється строком на один рік і доводиться до власника відходів до 1 жовтня поточного року (п. 18 Порядку № 1218).

У разі перевищення затвердженого в установленому порядку ліміту на розміщення відходів або за його відсутності в підприємства виникає обов’язок зі сплати збору за розміщення відходів

у 5-кратному розмірі. Цей коефіцієнт передбачено ст. 39 Закону про відходи. Щоправда, п. 8 Порядку № 303 та п. 5.4 Інструкції № 162 для таких випадків визначено понадлімітний коефіцієнт на рівні 10, що наразі суперечить Закону про відходи. Проте податкові органи на місцях вимагають застосування саме 10-кратного коефіцієнта.

Зверніть увагу: вимога про необхідність отримання лімітів на утворення та розміщення відходів стосується

не всіх підприємств. Так, відповідно до п. 8 Порядку № 1218 від цього обов’язку звільнені:

— власники відходів, для яких платежі за розміщення відходів всіх класів небезпеки

не перевищують 10 грн. на рік;

— власники

побутових відходів, які уклали договори на розміщення відходів з підприємствами комунального господарства;

— власники відходів,

які отримали ліцензію на збір та заготівлю окремих видів відходів як вторсировини.

Зауважимо, що прийнятим Верховною Радою України

Податковим кодексом планується унесення змін до ст. 44 Закону № 1264, згідно з якими екологічний податок (так називатиметься збір за забруднення навколишнього природного середовища) обчислюватиметься без застосування понадлімітного коефіцієнта. Крім того, сума цього податку за розміщення відходів розраховуватиметься за іншою формулою, ніж передбачена сьогодні Порядком № 303. А ст. 39 Закону про відходи і зовсім буде вилучено.

 

Плата за розміщення відходів = збір за розміщення відходів

Поки ж

Податковий кодекс не набрав чинності за розміщення відходів (тобто за їх зберігання та захоронення у спеціально відведених для цього місцях або об’єктах) із суб’єктів підприємницької діяльності справляється плата відповідно до ст. 39 Закону про відходи.

З позиції податкового законодавства

така плата є нічим іншим, як складовою частиною збору за забруднення навколишнього природного середовища (див. п. 2 Порядку № 303), об’єктом обчислення якого в цьому випадку є обсяги відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях або об’єктах (абзац другий п. 3.1 Інструкції № 162).

Суми збору за розміщення відходів обчислюються платником самостійно щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року на підставі затверджених лімітів, виходячи з фактичних обсягів розміщення відходів, нормативів збору та коригуючих коефіцієнтів (див.

п. 4 Порядку № 303 і п. 6.4 Інструкції № 162).

Таким чином, платниками зазначеного збору є суб’єкти, які

безпосередньо здійснюють розміщення відходів. Виняток становлять лише суб’єкти господарської діяльності, які мають ліцензію на збирання та заготівлю відходів як вторинної сировини та які здійснюють статутну діяльність зі збирання та заготівлі таких відходів (надають послуги в цій сфері). Плата за розміщення відходів на території таких суб’єктів не справляється (останній абзац ст. 39 Закону про відходи).

Як правило, з метою вивезення та утилізації побутових відходів підприємства укладають

договір зі спеціалізованими організаціями, що передбачено ст. 17 і 351 Закону про відходи. У такому разі збір за розміщення відходів сплачуватиме не само підприємство — виробник відходів, а спеціалізована організація, з якою укладено цей договір.

У зв’язку з цим заслуговує на увагу

лист Міністерства екології та природних ресурсів України від 14.05.2003 р. № 4914-к/26-11/115-11, в якому зазначено: відходи, передані на договірних засадах іншим суб’єктам господарської діяльності, більше не є власністю суб’єкта, який їх передав, і тому не повинні враховуватися в розрахунках збору за розміщення відходів. При цьому для уникнення сплати збору після закінчення кожного звітного кварталу в межах року мають виконуватися такі умови (про них Міністерство охорони навколишнього природного середовища України говорить у листі від 22.05.2008 р. № 6540/20/10-08 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 58):

— обсяг відходів, що утворилися,

не повинен перевищувати ліміт на утворення відходів;

— відходи, що утворилися протягом року, необхідно передати спеціалізованій організації

до закінчення року.

Однак це роз’яснення, як ви зрозуміли, адресоване підприємствам, які заздалегідь отримали ліміт на утворення відходів на наступний рік.

Стосовно побутових відходів, ліміти на утворення або розміщення яких

не одержуються, то тут потрібно стежити, щоб утворення та передача таких відходів для утилізації спеціалізованим організаціям на підставі укладених з ними договорів здійснювалася в межах того самого календарного кварталу.

Якщо

відходи в установлені договором строки виявилися невивезеними спеціалізованою організацією та залишилися в підприємства на кінець звітного кварталу, вважається, що суб’єкт господарювання протягом певного часу здійснював розміщення відходів на власних об’єктах.

За обставин, що склалися, такому суб’єкту доведеться сплатити збір за розміщення відходів, за їх фактичні обсяги та відповідно подати звітність з цього збору. На цьому наполягає ДПАУ в

листі від 28.05.2008 р. № 6208/5/15-0215 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 58) та в консультації, опублікованій у журналі «Вісник податкової служби України», 2008, № 31, с. 37.

На наш погляд, у ситуації, що розглядається, збір повинен сплачуватися в

однократному розмірі, тобто без урахування коефіцієнта кратності, оскільки платник податків, який уклав договір на розміщення побутових відходів з підприємством комунального господарства, звільнений від отримання лімітів на створення та розміщення відходів і в принципі не є платником цього збору. Такий висновок непрямо підтверджує і консультація податківців, опублікована в журналі «Вісник податкової служби України», 2008, № 40, с. 38.

Якщо відходи буде вивезено в одному з наступних кварталів поточного року, у підприємства буде можливість

відсторнувати суму нарахованого збору. Зробити це дозволяє п. 6.4 Інструкції № 162, де зазначено: суми збору, що справляються за розміщення відходів, обчислюються наростаючим підсумком з початку звітного року. До того ж, як говорять самі податківці, збір повинен сплачуватися за фактичні обсяги відходів, що дійсно розміщувалися на об’єктах підприємства протягом певного часу.

Хоча заради справедливості варто звернути увагу ще на один випадок. Це стосується підприємств, які

звільнені від отримання ліміту у зв’язку з незначними обсягами утворення відходів (сума збору за розміщення відходів не перевищує 10 грн. на рік). Щодо них у фахівців податкового відомства така позиція: якщо суми збору за розміщення відходів за результатами діяльності підприємства за квартал, півріччя, 9 місяців, рік перевищать 10 грн., таке підприємство повинно буде сплатити збір з урахуванням понадлімітного коефіцієнта (див. консультацію, опубліковану в журналі «Вісник податкової служби України», 2008, № 49, с. 24).

Як бачите, щоб уникнути незапланованих витрат у вигляді сплати збору за розміщення відходів, краще не допускати їх накопичення на кінець звітного кварталу.

І ще один момент. На практиці трапляються ситуації, коли умовами договору з підприємством комунального господарства або за рішенням органів місцевого самоврядування встановлюється інший порядок сплати збору за розміщення відходів, ніж передбачено чинним законодавством. Цей порядок передбачає, що цей збір сплачує власник побутових відходів, а не підприємство комунального господарства, що безпосередньо здійснює видалення відходів на спеціальні місця або об’єкти на підставі укладеного договору.

ДПАУ із зазначеним порядком цілком згодна і роз’яснює, що за таких обставин власники відходів, які уклали договори на їх розміщення з підприємствами комунального господарства,

набувають статусу платників збору за забруднення навколишнього природного середовища і повинні сплачувати його виходячи з фактичних обсягів розміщення відходів відповідно до Порядку № 303 в однократному розмірі (див., зокрема, консультації, опубліковані в журналі «Вісник податкової служби України», 2008, № 40, с. 38; № 49, с. 26).

На жаль, підтримує цю ідею і Держкомпідприємництва (див.

лист від 02.03.2010 р. № 2602 // «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 75).

Однак ми проти такого підходу, оскільки практика встановлення інших правил сплати збору за розміщення відходів, ніж ті, що передбачені чинним законодавством, протизаконна. Ні рішеннями місцевих рад, ні договорами не можуть запроваджуватися будь-які норми, що змінюють законодавчо встановлений порядок сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища.

До того ж самі представники ДПАУ вже давно абсолютно чітко визначили, хто в подібних ситуаціях є платником збору —

комунальне підприємство, що експлуатує або має у власності полігон для видалення відходів та приймає на договірних засадах відходи для захоронення від інших власників відходів. При цьому збір сплачується за розміщення всього обсягу відходів: як утворених у процесі його власної діяльності, так і переданих йому для розміщення іншими власниками (див. консультацію, опубліковану в журналі «Вісник податкової служби України», 2004, № 17).

Оскільки відтоді законодавство про відходи в частині сплати збору за забруднення спеціалізованими організаціями не змінювалося, вважаємо, що саме так слід діяти і сьогодні.

 

Збір за розміщення відходів та валові витрати

Вважаємо, що

вся сума збору за розміщення відходів (як у межах ліміту, так і понадлімітна) має включатися до валових витрат підприємства на підставі п.п. 5.2.5 Закону про податок на прибуток. Адже збір за забруднення навколишнього природного середовища входить до складу загальнодержавних податків і зборів (п. 1.14 Закону про систему оподаткування).

Працівники ж податкового відомства з цього приводу висловлюють іншу думку. Так, у

листі від 24.04.2008 р. № 8682/7/15-0217 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 90) вони зазначають, що сума збору за розміщення відходів, обчисленого за понадлімітні обсяги, не включається до валових витрат. Обґрунтуванням такої позиції є частина четверта ст. 44 Закону № 1264 та п. 12 Порядку № 303, згідно з якими збір за розміщення відходів у межах лімітів відноситься на валові витрати виробництва та обігу, а в разі перевищення цих лімітів — справляється за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства.

Такий підхід аж ніяк не можна назвати справедливим, оскільки встановлення додаткових обмежень щодо включення витрат підприємства до складу валових витрат, крім тих, які встановлені

Законом про податок на прибуток, заборонено п. 5.11 цього Закону. При цьому 5-кратний розмір збору за розміщення відходів не потрібно розглядати як штрафну санкцію. Він є платою, що справляється з суб’єкта господарської діяльності за певних умов, установлених п. 5.5 Інструкції № 162.

Те, що підприємство має право надати валововитратний статус усій сумі збору за забруднення навколишнього природного середовища (як у межах ліміту, так і понадлімітній), підтверджує й

постанова ВГСУ від 31.03.2005 р. у справі № 6/100.

Ще раз підкреслимо, що

Податковим кодексом уносяться зміни до ст. 44 Закону № 1264 та вилучається ст. 39 Закону про відходи, унаслідок чого вимоги про застосування понадлімітного коефіцієнта при розрахунку екологічного податку буде скасовано.

 

Талони на вивезення побутових відходів: податковий та бухгалтерський облік

Вище зазначалося, що з метою збору, вивезення та утилізації відходів підприємства найчастіше вдаються до послуг спеціалізованих організацій (як правило, комунальних підприємств), з якими укладають відповідні договори. Такі послуги переважно надаються на умовах попередньої оплати, тобто підприємство заздалегідь оплачує обсяг відходів, які передбачається утилізувати, а натомість отримує певну кількість

талонів , що відповідає такому обсягу.

У такому разі у спеціалізованої організації фактично придбаваються

не талони, а послуги на збір, вивезення та утилізацію відходів, право на отримання яких підтверджується талонами.

Одержані талони зберігаються в бухгалтерії або в касі підприємства та в міру необхідності видаються відповідальній особі, яка залежно від умов договору зі спеціалізованою організацією передає їх:

— або водіям свого підприємства, які самостійно вивозять відходи, що утворилися, у спеціально відведені місця чи об’єкти (сховища, полігони, комплекси, споруди тощо), зазначені в договорі. У цьому випадку талон на утилізацію відходів є своєрідним пропуском на такі об’єкти, де його відбирають;

— або водіям автомобілів спеціалізованих організацій, які здійснюють вивезення відходів.

Використані талони списуються за актом, складеним у довільній формі та затвердженим керівником підприємства.

Бухгалтерський облік.

На думку Міністерства фінансів України, викладену в листі від 13.06.2007 р. № 31-34000-30-10/12154 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 37), талони на вивезення відходів слід класифікувати як грошові документи та відображати на субрахунку 331 «Грошові документи в національній валюті».

Однак відповідно до

Інструкції № 291 рахунок 33 призначено для відображення інформації про наявність та рух таких грошових документів, що знаходяться в касі підприємства, як поштові марки, марки гербового збору, оплачені проїзні документи, оплачені путівки до санаторіїв, пансіонатів, будинків відпочинку тощо. Відмітною особливістю цих документів є зазначення на них їх номінальної вартості. На талонах же номінальна вартість не вказується, на них проставляється тільки кількість відходів, що підлягає вивезенню. Отже, талони не повинні обліковуватися на субрахунку 331, оскільки не виконують ролі грошових документів.

Не відповідають талони на вивезення відходів і ознакам запасів, наведеним у

п. 4 П(С)БО 9, тому не повинні відображатися у складі таких активів.

На наш погляд, для ведення обліку талонів більше підійде

позабалансовий рахунок 08 «Бланки суворого обліку». Отримані від спеціалізованої організації талони на вивезення відходів зараховуються на рахунок 08 у сумі, що дорівнює вартості послуг з вивезення відходів. Списуються талони із зазначеного рахунка після подання до бухгалтерії відривної частини (корінців) талонів та акта виконаних робіт.

Також для відображення в обліку витрат на оплату послуг з вивезення відходів слід орієнтуватися на

субрахунок 371 «Розрахунки за виданими авансами». Так, при перерахуванні спеціалізованій організації передоплати за вивезення відходів збільшується дебіторська заборгованість (Дт 371). У міру використання талонів (передачі їх спеціалізованій організації) відображаються витрати діяльності (Дт 91, 92, 93, 94), а заборгованість списується (Кт 371).

Податковий облік.

Витрати, пов’язані з утилізацією відходів, уключаються до складу валових витрат згідно з п.п. 5.2.1 Закону про податок на прибуток за умови, що вони пов’язані з госпдіяльністю платника податків.

Датою збільшення валових витрат є:

— дата перерахування передоплати спеціалізованій організації — якщо вона є платником податку на прибуток на загальних підставах;

— дата фактичного отримання результатів робіт (підписання акта виконаних робіт) — якщо спеціалізована організація — неплатник податку на прибуток.

Оскільки талони на вивезення відходів не є запасами, їх вартість

не бере участі в перерахунку за п. 5.9 Закону про податок на прибуток.

Господарська спрямованість зазначених витрат дає можливість урахувати суму «вхідного» ПДВ за ними у складі податкового кредиту на підставі

п.п. 7.4.1 Закону про ПДВ за наявності податкової накладної.

Приклад.

Підприємство «Техносервіс» у листопаді 2010 року перерахувало спеціалізованій організації (платнику податку на прибуток) передоплату за послуги зі збирання, вивезення та утилізації відходів, що утворилися у процесі діяльності, у сумі 600 грн. (без ПДВ — 500 грн.; ПДВ 20 % — 100 грн.). Натомість отримано 50 талонів на вивезення відходів.

Ці талони використано у грудні 2010 року.

Факт надання послуг зі збирання, вивезення та утилізації відходів підтверджено актом виконаних робіт.

У податковому та бухгалтерському обліку підприємства ці операції відображаються такими записами:

 

Порядок обліку талонів на вивезення побутових відходів

№ з/п

Зміст господарської операції

Сума,грн.

Бухгалтерський облік

Податковий облік

Дт

Кт

ВД

ВВ

Листопад 2010 року. Перерахування передоплати за послуги зі збирання, вивезення та утилізації відходів та отримання талонів

1

Перераховано передоплату спеціалізованій організації за послуги зі збирання, вивезення та утилізації відходів

600

371

311

500

2

Відображено суму податкового кредиту з ПДВ у складі передоплати

100

641/ПДВ

644

3

Отримано талони від спеціалізованої організації (відображено в позабалансовому обліку)

600

08

Грудень 2010 року. Отримання послуг зі збирання, вивезення та утилізації відходів

1

Надано спеціалізованою організацією послуги зі збирання, вивезення та утилізації відходів (підписано акт виконаних робіт)

500

91

631

2

Списано раніше відображену суму податкового кредиту з ПДВ

100

644

631

3

Списано талони з позабалансового обліку

600

08

4

Здійснено залік заборгованостей з виконавцем

600

631

371

5

Віднесено на фінансовий результат витрати зі збирання, вивезення та утилізації відходів

500

791

91

 

От ми і розглянули деякі нюанси розміщення відходів, що утворюються на підприємстві. Сподіваємося, що тепер вам буде легше орієнтуватися в питаннях дотримання екологічних норм та пов’язаних із цим податково-бухгалтерських моментах.

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі