Теми статей
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Мовне питання в господарській діяльності

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Жовтень, 2010/№ 79
Друк
Стаття

Мовне питання в господарській діяльності

 

Питання про статус української мови та можливість використання інших мов у різних сферах діяльності вже давно набуло політичного забарвлення. Однак стикатися з ним доводиться суб’єктам далеким від політики. Те, які документи і в яких випадках необхідно складати державною мовою, розглянемо в цій статті.

Олена УВАРОВА, юрист Видавничого будинку «Фактор»

 

Документи статті

Хартія

— Європейська хартія регіональних мов або мов меншин, ратифікована Законом України від 15.05.2003 р. № 802-IV.

Закон про мови

— Закон України «Про мови в Українській РСР» від 28.10.89 р. № 8312-XI.

Закон про ПДВ

— Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97-ВР.

Закон № 755

— Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» від 15.05.2003 р. № 755-IV.

Положення № 88

— Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88.

Порядок № 165

— Порядок заповнення податкової накладної, затверджений наказом ДПАУ від 30.05.97 р. № 165.

Інструкція № 17

— Інструкція про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об’єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затверджені наказом МВС України від 11.01.99 р. № 17.

 

Мова документів при створенні підприємства

 

Якою мовою має бути оформлено документи при створенні госптовариства? Чи може статут бути складено російською?

Як відомо, створення господарського товариства включає такі етапи:

— прийняття рішення про створення госптовариства на загальних зборах засновників;

— розробка та затвердження статуту господарського товариства;

— державна реєстрація юридичної особи.

Спершу зробимо одне загальне зауваження. Державна (офіційна) мова, як на це звернув увагу КСУ в

рішенні у справі про застосування української мови від 14.12.99 р. № 10-рп/99, — це мова, якій надано статус обов’язкового засобу спілкування в публічних сферах громадського життя. Тому, наприклад, держава не може на рівні законодавства обмежувати суб’єктів у виборі мови, яка використовуватиметься ними в повсякденному житті, при особистому спілкуванні, вихованні дітей тощо. Однак у разі, якщо суб’єкт вступає у відносини, які можуть зачіпати інтереси всього суспільства, держави або третіх осіб, держава повинна знайти компромісне рішення та встановити прийнятні для всіх сторін правила. Складність у тому, що межа між відносинами, у які держава втручатися не повинна, і тими, які потрапляють до сфери її регулювання, завжди залишається дуже невизначеною, і часто призводить до дискусій, крапку в яких доводиться ставити судовим інстанціям.

Проте загальний принцип такий: суб’єкти вільні у виборі мови, що використовується, за винятком випадків, коли відповідні обмеження прямо обумовлено в законодавстві. Подивимося, як цей принцип працює при створенні підприємства.

Прийняття рішення, створювати підприємство чи ні, про напрям його діяльності та організаційно-правову форму — це та сфера, до якої держава не втручається аж до стадії державної реєстрації юридичної особи. Тому проведення загальних зборів засновників, ведення протоколу загальних зборів може здійснюватися будь-якою зручною для всіх учасників мовою. За необхідності для участі може залучатися перекладач.

Метою державної реєстрації є підтвердження факту створення юридичної особи та ведення Єдиного державного реєстру, призначеного насамперед для того, щоб інформацію з нього могли використовувати органи державної влади та треті особи. Тому на цій стадії держава вже втручається у процедуру створення підприємства та висуває вимоги, виконання яких є необхідним, щоб така інформація була повною та доступною.

Як зазначено у

ст. 8 Закону № 755, документи, які подаються державному реєстратору, має бути викладено державною мовою.

Перелік документів, необхідних для проведення держреєстрації юридичної особи, наведено у

ст. 24 Закону № 755. До нього входять:

— заповнена реєстраційна картка на проведення державної реєстрації юрособи;

— примірник оригінала або нотаріально посвідчена копія рішення засновників про створення юрособи;

— два примірники установчих документів;

— документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи;

— інформація з документами, що підтверджують структуру власності засновників — юридичних осіб, яка дає змогу встановити фізичних осіб — власників істотної участі цих юросіб (таку інформацію можна отримати, наприклад, зі статуту господарського товариства, в якому буде зазначено частки його учасників);

— документ, що підтверджує внесення засновниками вкладу (вкладів) до статутного фонду в розмірі, установленому законом;

— у разі державної реєстрації юридичної особи, засновником (засновниками) якої є іноземна юрособа, додатково подається документ про підтвердження реєстрації іноземної особи у країні місцезнаходження.

Відповідно,

усі ці документи необхідно або первісно складати українською мовою, або потім здійснювати їх переклад. Якщо цього не зробити, у держреєстратора будуть підстави залишити документи без розгляду (ч. 11 ст. 24 Закону № 755). Це правило діє і при виконанні будь-яких реєстраційних дій надалі.

 

Чи може на печатці підприємства використовуватися іноземна мова?

Відповідно до

ч. 3 ст. 10 Закону про мови написи на печатках, штампах, штемпелях, офіційних бланках підприємств, установ та організацій виконуються українською або українською і російською мовами.

Цей припис конкретизовано в

п.п. 3.3.4 Інструкції № 17, згідно з яким на печатках і штампах кожний реквізит зазначається українською або одночасно українською і російською мовами. Іноземна мова в написах на печатках і штампах може використовуватися відповідно до законодавства, діючих міжнародних договорів та норм міжнародного права.

Як бачимо, за загальним правилом

у тексті печаток і штампів може використовуватися або тільки українська, або українська і російська мови. Але Інструкція № 17 допускає, що з цього правила може бути зроблено винятки. Так, зокрема, один із таких винятків передбачено самою Інструкцією № 17: згідно з п.п. 3.3.2 Інструкції № 17 печатки з емблемами, товарними знаками тощо з відповідним описом може бути виготовлено тільки у випадку, якщо їх зареєстровано в установленому законодавством України порядку або передбачено у статуті або положенні підприємства, установи, організації, суб’єкта підприємницької діяльності, зареєстрованому відповідним міністерством чи іншим центральним органом виконавчої влади або місцевою державною адміністрацією чи органом місцевого самоврядування. Напис на печатках і штампах має відповідати назві, яку зазначено у свідоцтві про державну реєстрацію (п.п. 3.3.3 Інструкції № 17). При цьому відповідно до Вимог до написання найменування юридичної особи або його відокремленого підрозділу, затверджених наказом Держкомпідприємництва від 09.06.2004 р. № 65, найменування юрособи викладається державною мовою (п. 1.1), зазначається в установчих документах та вноситься до Єдиного держреєстру (п. 1.7). При написанні найменування використовуються літери українського алфавіту (п. 2.2).

Із викладеного можна зробити такі висновки:

1) на печатках і штампах назву підприємства має бути зазначено українською мовою;

2) решта тексту вказується або українською, або українською і російською мовами;

3)

печатка може містити зображення або напис з використанням іноземних слів чи літер іноземного алфавіту, якщо вони як емблема або логотип підприємства зазначені в його статуті або ж зареєстровані як товарний знак.

 

Мова договорів і первинних документів

 

Чи обов’язково текст договору має бути викладено українською мовою?

Як зазначено у

ст. 11 Закону про мови, в Україні мовою роботи, діловодства та документації, а також взаємовідносин державних, громадських органів, підприємств, установ та організацій є українська мова.

Водночас у місцях проживання більшості населення інших національностей допускається використання паралельно з українською й інших національних мов. Це такі мови, як російська, білоруська, болгарська, гагаузька, грецька, єврейська, кримськотатарська, молдавська, німецька, польська, румунська, словацька і угорська, оскільки вони визнані мовами національних меншин України (

ст. 2 Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» від 15.05.2003 р. № 802-IV).

Однак конкретної процедури визначення того, чи є той чи інший населений пункт «місцем проживання більшості населення певної національності» законодавство не пропонує. У деяких регіонах місцеві ради взяли на себе функцію визначення того, яка з мов може використовуватися нарівні з українською в різних сферах діяльності, однак суди такі дії визнають неправомірними, посилаючись на те, що згідно з

Конституцією України питання мовної політики мають вирішуватися на рівні закону, а тому місцеві ради приймати відповідні рішення не мають права (ухвали ВАСУ від 13.01.2009 р. № К-10405/07, від 03.07.2008 р.). Ситуація зміниться, якщо буде ухвалено новий Закон про мови, проект якого 07.09.2010 р. було подано до парламенту. Ним органам місцевого самоврядування відповідні повноваження вже надано.

На наш погляд, вирішуючи питання про мову договору, українські суб’єкти господарювання можуть використовувати будь-яку з перелічених мов, посилаючись на те, що Україна відповідно до

Хартії взяла на себе зобов’язання запобігати практиці, спрямованій на відмову від використання регіональних мов або мов меншин в економічній та соціальній діяльності (п.п. «c» п. 1 ст. 13 Хартії).

Більше питань виникає при укладенні договорів, однією зі сторін яких є нерезидент. Відповідно до

ст. 24 Закону про мови мовою угод між підприємствами України та підприємствами інших держав є українська мова і мова іншої сторони договору. Мінекономіки цей припис трактує як такий, що зобов’язує складати договір двома мовами — українською та мовою, прийнятною для другої сторони договору (див. лист Мінекономіки від 05.07.2002 р. № 83-20/864).

У деяких випадках законодавство встановлює спеціальні вимоги щодо мови договору. Так, наприклад, відповідно до

п. 1.11 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Правління Нацбанку України від 24.03.99 р. № 136, банки мають право вимагати від резидентів перекладу українською договорів з нерезидентами (переклад має бути завірено нотаріально, див. п. 3 роз’яснення Нацбанку від 03.04.2008 р. № 13-121/1456-4193), які складено іноземною мовою, та інших документів, необхідних для здійснення контролю за своєчасністю розрахунків за експортними, імпортними операціями їх клієнтів. Виняток зроблено тільки для документів, складених російською мовою, а також для документів, які викладено іноземною мовою з одночасним викладенням українською або російською мовами. Крім того, не перекладаються українською мовою документи, складені іноземною мовою за умови, що вони відрізняються тільки цифровою інформацією та/або даними щодо конкретних фізичних осіб (прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання) або юридичних осіб (найменування, місцезнаходження) від зразка, перекладеного з іноземної мови.

 

Чи можуть первинні документи заповнюватися російською мовою? Чи може це бути не російська, а інша мова?

Відповідно до

п. 1.3 Положення № 88 усі первинні документи, облікові регістри та бухгалтерська звітність повинні складатися українською мовою. Поряд з українською може застосовуватися інша мова в порядку, визначеному ст. 11 Закону про мови. Як уже вказувалося, ст. 11 цього Закону передбачає, що мовою роботи, діловодства та документації в Україні, а також взаємовідносин державних та громадських органів, підприємств, установ і організацій є українська мова. Однак із цього правила зроблено винятки, які вже згадувалися вище:

по-перше, у місцях проживання більшості громадян інших національностей спільно з українською можуть використовуватися також і їхні національні мови (

ч. 2 ст. 3 Закону про мови);

по-друге, у випадках, коли громадяни іншої національності, які становлять більшість населення окремих адміністративно-територіальних одиниць, населених пунктів (міста, села, району тощо) не володіють у належному обсязі національною мовою або коли в межах адміністративно-територіальних одиниць, населених пунктів компактно проживає декілька національностей, жодна з яких не становить більшості населення цієї місцевості, у роботі органів та організацій може використовуватися українська мова або мова, прийнятна для всього населення (

ч. 3 ст. 3 Закону про мови).

Як бачимо, якщо в першому випадку інші мови можуть використовуватися

спільно з українською (утім, законодавець не пояснив, що слід вважати спільним — чи то одночасний виклад кожного документа двома мовами — українською та мовою національної меншини, чи то окреме їх використання залежно від ситуації), то в другому йдеться про те, що вибирається одна прийнятна для всіх мова, яка використовується в різних сферах діяльності.

На жаль, у

Законі про мови не вказано, які органи та в якому порядку повинні визначати, чи може в тому чи іншому населеному пункті використовуватися спільно з українською або самостійно та чи інша мова в роботі органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, і чи повинен взагалі такий порядок бути визначений або це правило діє автоматично за розсудом самих учасників відповідних відносин. На цю проблему звертають увагу і держоргани, яким така неоднозначність формулювань також дуже ускладнює роботу (див., наприклад, лист Мінекономіки від 05.07.2002 р. № 83-20/864).

Отже, у цьому питанні, ураховуючи його заполітизований характер, радше слід орієнтуватися на практику застосування наведених вище норм

Закону про мови.

Так, зокрема Мін’юст визнавав можливість застосування інших, крім української, мов при заповненні договорів та первинних документів, не конкретизуючи при цьому, в яких випадках це допускається (

лист від 18.06.2002 р. № 21-44-840).

Мінфін же двозначності у приписах законодавства не побачив, підкресливши у своєму

листі від 22.07.2002 р. № 043-512/13-6449, що при складанні українськими підприємствами первинних бухгалтерських документів має застосовуватися українська мова. Із такою позицією не погодився відомий ліберальністю своїх поглядів Держкомпідприємництва, який зазначив, що чинне законодавство не містить заборони на складання документів російською мовою (лист від 03.07.2002 р. № 75/9).

Як можна зробити висновок із

листа ДПАУ від 15.08.2003 р. № 12846/7/15-2317-22 // «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 68, податкові органи допускають можливість складання документів російською мовою. Так, зокрема, ДПАУ визнала за можливе заповнення податкової накладної як українською, так і російською мовою без будь-яких негативних податкових наслідків. Що ж до податкової накладної, заповненої будь-якою іншою мовою, то маємо побоювання, що це викличе нерозуміння податкових органів, які можуть відмовити у визнанні такої податкової накладної підставою для формування податкового кредиту.

І навіть до складання податкової накладної російською мовою слід поставитися обережно у зв’язку з тим, що, як ми свого часу звертали увагу, у

п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону про ПДВ як реквізит податкової накладної вказується назва підприємства, зазначена в його установчих документах. Отже, щоб убезпечити себе, підприємство, яке отримало податкову накладну, має врахувати вимоги Закону про ПДВ щодо назви підприємств і вимагати від постачальника вказувати назву українською мовою, якщо у статутних документах її зафіксовано українською (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2005, № 95, с. 55; 2009, № 67, с. 21).

 

Чи може номенклатура товарів у податковій накладній містити назви іноземною мовою, наприклад, «телевізор Sаmsung» тощо?

Закон про ПДВ

установлює вимоги до реквізитів податкової накладної. Так, згідно з п.п. 7.2.1 Закону про ПДВ у податковій накладній окремими рядками має бути зазначено:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи, або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ;

г) податковий номер платника податку (продавця і покупця);

ґ) місце знаходження юрособи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ;

д) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та кількість (обсяг);

е) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах одержувача;

є) ціну поставки без урахування податку;

ж) ставку податку та відповідну суму податку в цифровому значенні.

Як уже зазначалося, ДПАУ допускає можливість заповнення податкової накладної як українською, так і російською мовами, однак до такої можливості все ж слід підходити обережно. Податкові органи також не проти того, щоб торговельні марки, під якими реалізується товар, указувалися в номенклатурі іноземною мовою* (див. консультацію в газеті «Податковий, банківський, митний КОНСУЛЬТАНТ», 2005, № 45; «Вісник податкової служби України», 2010, № 23, с. 2).

* Хоча Мінфін свого часу наполягав на необхідності наявності автентичного перекладу будь-якого тексту, викладеного в податковій накладній іноземною мовою (див., наприклад, листи від 14.03.2008 р. № 31-28000-03-21/8604, від 13.06.2007 р. № 31-34000-10/23-3986/4424).

 

Мова реклами та інформації для споживачів

 

Чи можна розміщувати рекламу у східних регіонах України російською мовою, а, наприклад, у Закарпатській області — угорською? Чи допускає законодавство України можливість уключення до реклами фраз, написів іноземною мовою?

Закон України «Про рекламу» від 03.07.96 р. № 270/96-ВР

передбачає, що в рекламі мови застосовуються відповідно до законодавства про мови (ст. 6). У свою чергу, згідно зі ст. 35 Закону про мови тексти офіційних оголошень, повідомлень, плакатів, афіш, реклами тощо виконуються українською мовою. Поряд із текстом, викладеним українською мовою, може бути поміщено його переклад іншою мовою.

Виняток зроблено тільки для знаків для товарів та послуг: вони наводяться в рекламі в тому вигляді, в якому їм надано охорону в Україні. Справа в тому, що знак для товарів і послуг (товарний знак), навіть якщо в ньому використані слова, охороняється як зображення, а тому переклад щодо нього здійснюватися не може.

На практиці розміщення реклами мовою іншою, ніж українська, спричинює застосування санкцій до рекламодавців та розповсюджувачів реклами, передбачених

Законом про рекламу (див. наприклад, постанови Одеського окружного адмінсуду від 21.12.2009 р. у справі № 2а-10353/09/1570, Донецького окружного адмінсуду від 11.05.2010 р. у справі № 2а-6254/10/0570).

Державний комітет телебачення і радіомовлення визнає можливість розміщення реклами іншою, ніж українська, мовою тільки для тих засобів масової інформації, які є регіональними та при реєстрації як мову своєї роботи вказали відповідну мову, наприклад, російську (див.

листи від 22.04.2004 р. № 2041/34/5-1, від 24.12.2004 р. № 11733-3-11/17, від 13.10.2004 р. № 9251-3-11/17).

 

Чи буде порушенням прав споживача розміщення інформації про товар або режим роботи підприємства не українською мовою? Чи обов’язково на цінниках усі написи мають бути українською?

Здебільшого нормативні акти, що регулюють відносини між виробником (продавцем) та споживачем, лише відсилають до законодавства про мови. Так робить

Закон України «Про захист прав споживачів» (див. ч. 1 ст. 15), Правила роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, затверджені наказом Мінекономіки від 19.04.2007 р. № 104 (див. п. 16).

Так, наприклад, в

Інструкції про порядок позначення роздрібних цін на товари народного споживання на підприємствах роздрібної торгівлі та в закладах ресторанного господарства, затвердженій наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі від 04.01.97 р. № 2, передбачається, що всі засоби інформування про ціни на товари має бути оформлено відповідно до законодавства про мови (п. 13).

Аналогічним посиланням обмежується

Порядок провадження торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування населення, затверджені постановою Кабміну від 15.06.2006 р. № 833. Згідно з п. 12 цього Порядку на фасаді торговельного об’єкта має бути розміщено вивіску із зазначенням найменування суб’єкта господарювання та інформацією про режим роботи. Ці відомості оформляються відповідно до законодавства про мови.

У свою чергу,

Закон про мови передбачає, що в усіх сферах обслуговування громадян використовується українська чи інша мова, прийнятна для сторін (ст. 17).

Часто продавці та інші суб’єкти господарювання, які працюють у сфері обслуговування громадян, посиланням на цю

статтю обґрунтовують можливість розміщення інформації, призначеної для споживача, російською чи іншою мовою, що широко використовується населенням тієї чи іншої місцевості.

Однак при цьому такі суб’єкти господарювання ризикують наразитися на скарги споживачів, які вважають ту чи іншу мову для себе «неприйнятною». І суд у всіх випадках надання інформації споживачу іншою мовою, ніж українська, буде на його боці. Єдине, що може врятувати, — більш спеціальні норми, що стосуються окремих видів інформації про товари, роботи, послуги, що допускають можливість використання інших, крім української, мов.

Тепер про маркування товарів та інструкції з їх використання. Щодо цього питання

ст. 36 Закону про мови категорична: маркування товарів, етикетки на товарах, інструкції з використання товарів, виготовлених в Україні, виконуються українською мовою. Маркування товарів для вивезення за межі України здійснюється українською і російською мовами. Це правило поширюється не лише на товари, вироблені в Україні, а й на всі товари, що реалізуються в Україні: маркування таких товарів, етикетки на них, а також інструкції з їх використання мають виконуватися українською мовою.

 

Деякі аспекти спілкування з державними органами

 

Чи може державний орган відмовити у прийнятті заяви чи скарги, складеної не українською мовою?

За загальним правилом, звертатися до того чи іншого органу державної влади або місцевого самоврядування, як і до підприємства, установи, організації, із заявою або скаргою можна українською або будь-якою іншою мовою, прийнятною для сторін. З урахуванням

п.п. «b» п. 2 ст. 10 Хартії, що надає можливість для осіб, які використовують регіональні мови або мови меншин, подавати усні або письмові заяви цими мовами, можна припустити, що залежно від регіону, прийнятним для сторін може бути російська, білоруська, болгарська, гагаузька, грецька, єврейська, кримськотатарська, молдавська, німецька, польська, румунська, словацька та угорська мови.

Рішення ж по суті звернення оформляється українською мовою чи мовою роботи органу або організації, до якої звернулася особа. Як зазначено в

ч. 4 ст. 5 Закону про мови, за бажанням громадянина рішення може бути видано йому в перекладі російською мовою. Думаємо, тепер ця норма повинна тлумачитися в світлі положень Хартії як така, що надає можливість при зверненні до органів держвлади або місцевого самоврядування вказувати на те, що відповідь може бути викладена одною із перелічених мов.

Обійти ж приписи, які спеціально вказують на необхідність перекладу того чи іншого документа, посиланням на загальні норми

Закону про мови не вийде. Тому, наприклад, заява про звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерел у зарубіжній державі або заява про відшкодування вже сплачених податків на території зарубіжної держави мають подаватися з перекладом українською мовою, крім заяв, оформлених російською мовою (п. 3 наказу ДПАУ «Про підтвердження статусу податкового резидента України» від 12.04.2002 р. № 173).

Зауважимо, що Нацбанк завжди особливий статус визнавав за російською мовою, не вимагаючи, навіть без спеціальних застережень у законодавстві, перекладу документів, складених російською мовою (див.

лист від 23.05.2003 р. № 28-111/2563-3707). Така позиція згодом знайшла відображення і в офіційних документах Нацбанку. Він, зокрема, не вимагає перекладу українською мовою документів, які подаються з метою отримання індивідуальних ліцензій на розміщення резидентами (юридичними та фізичними особами) валютних цінностей на рахунках за межами України (див. п. 2.5 Положення, затвердженого постановою Правління Нацбанку від 14.10.2004 р. № 485), індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон (п. 3.2 Інструкції, затвердженої постановою Правління Нацбанку від 16.03.99 р. № 122), якщо документи складено російською. Більше того, Нацбанк допускає, щоб назви іноземних юридичних осіб або імена та прізвища фізичних осіб, а також їх місцезнаходження/місце проживання були зазначені іноземною мовою (див. лист від 23.04.2010 р. № 13-214/2198-6590).

 

Мова судових розглядів

 

Чи може суд відмовити у прийнятті позову, складеного російською мовою чи іншою мовою національної меншини?

Кожний із процесуальних кодексів передбачає, що судочинство здійснюється державною мовою

. Судові документи складаються українською мовою (ст. 7 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 15 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 19 Кримінально-процесуального кодексу України, ст. 3 Господарського процесуального кодексу України). Утім суди за відсутності заперечень сторін вважають за можливе ведення судових засідань російською мовою чи іншою мовою національної меншини (див., наприклад, постанову ВГСУ від 05.06.2008 р. № 2-8/16590-2007).

Особам, які беруть участь у справі, гарантується право використовувати рідну мову або мову, якою вони володіють, а також користуватися послугами перекладача. При цьому суди визнають, що викладення позову не українською мовою не є підставою для відмови у прийнятті його до розгляду (

ухвала ВСУ від 29.10.2003 р. у справі № 6-3993кс02, постанова ВГСУ від 06.07.2006 р. № 05-6-22/31) або для того, щоб зобов’язати позивача зробити переклад поданого позову для відповідача (див. постанова ВСУ від 12.04.2005 р.).

Зауважимо, що у випадках, коли підприємству через законодавчі вимоги доводиться здійснювати переклад документів і для цього звертатися до послуг перекладача, витрати на оплату таких послуг може бути віднесено до складу валових на підставі

п.п. 5.2.1 Закону про податок на прибуток. За наявності належно оформленої податкової накладної підприємство — платник ПДВ має право на податковий кредит. У бухгалтерському обліку витрати на послуги перекладача відображають у складі адміністративних витрат підприємства на підставі п. 18 П(С)БО 16.

У статті ми намагалися приділити увагу найбільш поширеним мовним питанням, з якими підприємство може зіткнутися у своїй діяльності. Залишається побажати завжди знаходити порозуміння, незалежно від того, якою мовою ви говорите.

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі