Що має бути предметом оскарження в суді в разі неподання податковим органом відділенню Держказначейства висновку про суму бюджетного відшкодування з ПДВ

Початок

Попередній фрагмент

Певне поширення у судовій практиці мають спори, пов’язані з розглядом позовної вимоги платника податку до податкового органу про надання висновку, що підтверджує суму бюджетного відшкодування.

Правовий аналіз причин виникнення такої категорії спорів засвідчує таке

Виходячи із системного аналізу підпунктів 7.7.5, 7.7.6 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», право у платника податку на бюджетне відшкодування виникає через 40 днів після отримання відповідної декларації податковим органом. Зазначений строк може бути продовжено ще на 30 днів у разі прийняття податковим органом рішення про проведення позапланової виїзної (документальної) перевірки з підстав, передбачених підпунктом 7.7.5 пункту 7.5 статті 7 цього Закону.

Згідно з порядком бюджетного відшкодування, встановленим підпунктом 7.7.6 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», орган державного казначейства надає платнику податку суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п’яти операційних днів після отримання відповідного висновку податкового органу. Відповідно до абзацу другого підпункту 7.7.8 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження податковий орган протягом п’яти робочих днів, наступних за днем отримання відповідного рішення, зобов’язаний надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Зазначені положення встановлюють порядок взаємодії державних органів між собою. Тому в разі, коли податковий орган в установлений законом строк не надає відповідного висновку органу державного казначейства, платник податку має право скористатися своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів з державного бюджету. Такий же спосіб захисту слід застосовувати в разі безпідставної відмови платнику податку у бюджетному відшкодуванні.

Відповідачами у справах такої категорії виступають податковий орган та орган державного казначейства. При цьому позивач не зобов’язаний зазначати зміст позовних вимог окремо щодо кожного з них, оскільки податковий орган та орган державного казначейства діють як органи державної влади, як представники одного відповідача — держави, через які держава набуває і здійснює свої права та обов’язки. При цьому попереднє адміністративне або судове оскарження дій або бездіяльності органів державної податкової служби щодо надання висновку про суми податку на додану вартість, належні до відшкодування, не є необхідною передумовою для безпосереднього звернення платника податку з позовом про стягнення відповідної суми з Державного бюджету України.

Разом із тим, висновок податкового органу із зазначенням суми бюджетного відшкодування відповідно до підпункту 7.7.6 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є підставою для проведення відшкодування сум податку на додану вартість з державного бюджету. Отже, ненадання такого висновку також може порушувати права платника податку на бюджетне відшкодування.

Слід зазначити, що правове значення висновку про підтвердження суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість значно зросло після набрання чинності Законом України від 25 березня 2005 року № 2505-IV «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України». Цей Закон встановив розглядуваний вище порядок відшкодування сум податку на додану вартість з Державного бюджету України, згідно з яким відповідний висновок податкового органу є обов’язковим для перерахування коштів органами казначейства платникові податку.

Зважаючи на це, деякі адміністративні суди вважали, що платник податку не позбавлений права на звернення до суду з вимогою до органу державної податкової служби про зобов’язання надати органу державного казначейства висновок про суми податку на додану вартість, належні до відшкодування платнику податку. При цьому, на думку таких судів, платник податку має право на власний розсуд обирати спосіб судового захисту свого права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість — або шляхом безпосереднього звернення з вимогою про стягнення відповідних сум з державного бюджету, або шляхом зобов’язання податкового органу надати висновок органу державного казначейства.

Саме наведені обставини слід визнати причинами виникнення різної практики в адміністративних судах України

Правова позиція Верховного Суду України з цього питання викладена, зокрема, у постанові від 24 лютого 2009 року³⁵ у справі за позовом Закритого акціонерного товариства «А» до Державної податкової інспекції у Тисменицькому районі Івано-Франківської області, Головного управління Державного казначейства в Івано-Франківській області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення та спонукання до вчинення дій.

³⁵ Постанова Верховного Суду України від 24 лютого 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР — 3741893.

Як зазначено у вказаній постанові Верховного Суду України, рішення судів у частині задоволення позовної вимоги про зобов’язання відповідача надати органу державного казначейства висновок щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету, є помилковими, оскільки в цій частині провадження у справі підлягало закриттю у зв’язку з тим, що така вимога не є способом захисту прав платника податку на додану вартість і не підлягає розгляду в суді. У разі невідшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, тому способом захисту цього права повинна бути вимога про стягнення зазначених коштів (відшкодування заборгованості).

З урахуванням викладеного судам слід відмовляти у відкритті провадження в адміністративній справі за позовними вимогами платників податку про надання висновку про підтвердження суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на підставі пункту 1 частини першої статті 109 КАС, а відкрите провадження у справі належить закривати на підставі пункту 1 частини першої статті 157 зазначеного Кодексу

У деяких судових рішеннях Верховного Суду України провадження в адміністративних справах за позовами платників податку про надання висновку щодо суми бюджетного відшкодування не були закриті. Прикладом може бути справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «І» до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва, за участю третьої особи — Відділення державного казначейства у Солом’янському районі міста Києва, про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та зобов’язання надати органу державного казначейства висновок про відшкодування з бюджету податку на додану вартість. У цій справі Верховний Суд України залишив у силі всі судові рішення, що передбачали задоволення позовних вимог про надання висновку про підтвердження сум бюджетного відшкодування.

Таким чином,

Що має бути предметом оскарження в суді
в разі неподання податковим органом
відділенню Держказначейства висновку про суму
бюджетного відшкодування з ПДВ

Скільки років існує Закон про ПДВ, стільки років у платників податків є проблеми з відшкодуванням ПДВ з бюджету. Як усі ми розуміємо, ці проблеми виникають переважно не з їх вини.

Механізм відшкодування ПДВ прописано в п. 7.7 Закону про ПДВ. Так, відшкодування ПДВ з бюджету здійснюється органом Держказначейства на підставі отриманих від податкових органів висновків, у яких зазначено суму, що підлягає відшкодуванню. Такі висновки податкові органи зобов’язані направити органам Держказначейства у

* Нагадаємо, що згідно з п. 4.1 Порядку № 209 податкові органи повинні надати органам Держказначейства висновки не пізніше ніж за п’ять днів до закінчення строку відшкодування ПДВ, установленого законодавством.

Органи Держказначейства протягом п’яти операційних днів після отримання висновку податкового органу перераховують платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника в обслуговуючому банку.

Начебто нічого складного. Однак на практиці податкові органи, незважаючи на наявність усіх законних підстав для відшкодування ПДВ, не квапляться направляти висновки до органів Держказначейства в установлені строки, що змушує платників податків вирішувати питання повернення коштів у судовому порядку, тим більше, що таке право надано їм п. 6.2 Порядку № 209, де зазначено, що платник податку має право в будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у несвоєчасному відшкодуванні надмірно сплачених податків.

На сьогодні існує практика, коли платники податку у випадках невідшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ звертаються до суду:

— або з вимогою про стягнення відповідних сум із державного бюджету;

— або з вимогою зобов’язати податковий орган надати органу Держказначейства висновок щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету.

Проте ВАСУ у листі, що коментується, дає зрозуміти, що предметом для розгляду у суді можуть бути тільки вимоги платника податків про стягнення відповідних сум із держбюджету. При цьому відповідачами у таких справах виступають податковий орган та орган Держказначейства. Це можна пояснити тим, що платники ПДВ не є суб’єктами відносин, які виникають у результаті надання висновку про суми відшкодування ПДВ, оскільки згідно із Законом про ПДВ та Порядком № 209 такий висновок видається органом податкової служби органу Держказначейства, а

Отже, якщо ви хочете, щоб при вирішенні вашого питання з відшкодуванням бюджетної заборгованості з ПДВ було менше труднощів, як спосіб судового захисту свого права краще обрати звернення з вимогою про стягнення відповідних сум із бюджету.

Наталя Білова

Наступний фрагмент