Теми статей
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Комерційне найменування, або Як підприємству стати впізнаваним?

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Жовтень, 2010/№ 86
Друк
Стаття

Комерційне найменування, або Як підприємству стати впізнаваним?

 

Найменування має бути в усіх юридичних осіб, як і ім’я в кожної людини. Але в тих суб’єктів господарювання, які беруть активну участь у торговельному обігу, виникає необхідність у наявності, умовно кажучи, комерційного «псевдоніма». Чим може бути корисним підприємству комерційне або, як його ще називають, фірмове найменування і як ним можна скористатися у своїй діяльності, розповімо в цій статті.

Юрій ЯГУНОВ, консультант газети «Податки та бухгалтерський облік»
Олена УВАРОВА, юрист Видавничого будинку «Фактор»

 

Комерційне найменування, на відміну від «простого», обов’язкового для всіх найменування, є об’єктом інтелектуальної власності, так званим

засобом індивідуалізації. Надамо йому стислу характеристику.

 

Засоби індивідуалізації: види та призначення

У

ст. 420 ЦКУ названо такі засоби індивідуалізації, як:

— комерційні (фірмові) найменування;

— торговельні марки (знаки для товарів і послуг);

— географічні зазначення (найменування місць походження товарів).

Як збірна назва для перелічених об’єктів інтелектуальної власності саме й використовується таке поняття, як «засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту та продукції, що ними виробляється» (далі —

засоби індивідуалізації).

Насправді арсенал термінів, що використовуються для позначення засобів індивідуалізації, і недостатньо чітке їх законодавче врегулювання часто призводять на практиці до розгубленості суб’єктів господарювання. Перед ними постає питання про те, з чим саме вони мають справу: з найменуванням юрособи, комерційним або фірмовим найменуванням, торговельною маркою, товарним знаком або знаком для товарів та послуг.

У спеціальній літературі обґрунтовується точка зору, згідно з якою відмітною рисою засобів індивідуалізації є те, що законодавство не розглядає їх як результати творчої діяльності, а отже, не виділяє такого суб’єкта прав на них, як автор комерційного найменування, торговельної марки, іншого засобу індивідуалізації (на відміну, наприклад, від літературного твору, комп’ютерної програми, винаходу тощо).

При цьому основною та загальною для всіх названих об’єктів інтелектуальної власності функцією є

забезпечення індивідуалізації виробників та їх товарів, робіт, послуг : так, товарний знак індивідуалізує товари конкретного суб’єкта господарювання та допомагає відрізняти їх від товарів його конкурентів, комерційне (фірмове) найменування дозволяє відрізнити самого суб’єкта господарювання від його конкурентів, а вказівка географічного походження товару служить для позначення існуючих місцевостей, міст, районів або країн, з якими в тісному зв’язку перебуває вироблений товар.

Основними міжнародними актами в цій сфері є

Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків та Протокол до неї, Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків, Договір про закони щодо товарних знаків, Найробський договір про охорону Олімпійського символу, ЦКУ, Закон про знаки на товари, Закон № 752 тощо.

Тепер докладніше власне про комерційне найменування.

 

Комерційне та «просте» найменування юрособи

ЦКУ

не дає визначення поняттю «комерційне найменування», однак вказує, що правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності (ч. 1 ст. 489 ЦКУ).

Як вказує

ГКУ, суб’єкт господарювання — юридична особа або громадянин-підприємець може мати комерційне найменування. При цьому громадянин-підприємець має право заявити як комерційне найменування своє прізвище або ім’я (ч. 1 ст. 159 ГКУ).

Як бачимо, законодавством надається суб’єктам господарювання саме

право на комерційне найменування, а не обов’язок його мати.

Зауважимо, що до 01.01.2004 р. в Україні продовжувало діяти

Положення про фірму, затверджене постановою Ради народних комісарів СРСР від 22.06.1927 р. Як указав ВГСУ у своєму листі від 14.01.2004 р. № 05-3/31С, припинення дії цього Положення на території України пов’язане з прийняттям ЦКУ та ГКУ , якими врегульовано питання про право інтелектуальної власності на комерційне найменування. На жаль, і після прийняття кодексів правове регулювання цього питання залишається досить неоднозначним та суперечливим.

Одне з найбільш дискусійних — питання про співвідношення комерційного найменування та найменування юридичної особи. Так, деякі фахівці вказують на тотожність комерційного найменування та найменування суб’єкта господарювання. Інші говорять про те, що вони зовні можуть збігатися (хоча і необов’язково), однак правовий режим у них різний.

Якщо звернутися до

ст. 90 ЦКУ, можна чітко побачити, що вона виходить з розуміння комерційного найменування та найменування юридичної особи як самостійних позначень. Так, у ч. 1 ст. 90 ЦКУ вказується, що юридична особа повинна мати найменування, яке містить інформацію про його організаційно-правову форму. І саме найменування юридичної особи вказується в її установчих документах та вноситься до Єдиного державного реєстру (ч. 3 ст. 90 ЦКУ).

У

ч. 2 ст. 90 ЦКУ зазначено, що юридична особа, яка є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування. Комерційне найменування юридичної особи може бути зареєстроване в порядку, установленому законом.

Як бачимо,

ЦКУ явно не прирівнює комерційне (фірмове) найменування до найменування юридичної особи. І якщо останнє зобов’язана мати кожна юридична особа, то володіння комерційним (фірмовим) найменуванням передбачено як право і лише для підприємницьких товариств.

Окремо звернемо увагу: оскільки згідно з

абзацом першим ч. 2 ст. 90 ЦКУ комерційне (фірмове) найменування може мати тільки юридична особа, яка є підприємницьким товариством, інші юрособи бути суб’єктами права на комерційне найменування не можуть. Як приклад із судової практики можна навести адвокатське об’єднання, яке не змогло обґрунтувати в суді своє право на комерційне найменування, оскільки не є підприємницьким товариством (п. 4 листа ВГСУ від 14.12.2007 р. № 01-8/974).

 

Реєстрація комерційного найменування

Щодо реєстрації комерційного (фірмового) найменування, то, як уже зазначалося, аналіз

ст. 90 ЦКУ свідчить, що внесення найменування юрособи до Єдиного держреєстру не є реєстрацією комерційного (фірмового) найменування.

ЦКУ

згадує про те, що порядок реєстрації комерційного (фірмового) найменування має бути передбачено окремим законом. ГКУ також вказує, що відомості про комерційне найменування суб’єкта господарювання вносяться за його поданням до реєстрів, порядок ведення яких установлюється законом. Однак на сьогодні такий закон не прийнято. А тому поки що залишається мертвою норма про те, що суб’єкт господарювання, комерційне найменування якого було включено до реєстру раніше, має пріоритетне право захисту перед будь-яким іншим суб’єктом, тотожне комерційне найменування якого включено до реєстру пізніше. Водночас відсутність системи спеціальної реєстрації комерційних найменувань цілком відповідає Паризькій конвенції про охорону промислової власності.

При цьому оскільки спеціальний закон, що передбачає реєстрацію комерційних найменувань, так і не прийнято, виникає запитання, як отримати охорону комерційного найменування. Перший шлях — зареєструвати в установленому порядку комерційне найменування як елемент торговельної марки. Другий — оскільки законодавством передбачено, що право на комерційне найменування виникає з моменту його першого використання, то можна використовувати незареєстроване комерційне найменування.

Слід зауважити, що

зареєстрована торговельна марка, тотожна або схожа до ступеня змішування з фірмовим найменуванням іншого суб’єкта господарювання, є неохороноздатною (див. лист ВГСУ від 17.04.2006 р. № 01-8/847).

Правова охорона може надаватися не лише повному комерційному найменуванню, а й скороченому, якщо воно фактично використовується в господарському обороті.

 

Комерційне найменування: яким воно має бути?

Із цього приводу є дві основні концепції:

1. Комерційне найменування складається з двох складових частин, а саме: з корпусу і відповідного доповнення, яке, власне, і вирізняє цю юридичну особу з-поміж інших. Це означає, що до комерційного найменування входить і вказівка на організаційно-правову форму юридичної особи, і індивідуалізуюча частина, що її вирізняє (наприклад, ТОВ «Веселка»).

2. Відповідно до іншої позиції комерційним найменуванням слід вважати саме індивідуалізуючу частину (у наведеному нами прикладі це «Веселка»).

Якщо виходити із того ж змісту

ст. 90 ЦКУ, то можна зробити висновок, що український законодавець дотримується саме другої концепції, оскільки якщо відносно найменування юридичної особи ч. 1 ст. 90 ЦКУ містить пряму вказівку на необхідність включення до нього вказівки на організаційно-правову форму юрособи, то ч. 3 ст. 90 ЦКУ щодо комерційного (фірмового) найменування такої вказівки не містить. Суди також вказують на те, що будь-які додаткові вимоги до складу комерційного найменування, крім тих, які випливають безпосередньо з терміна «найменування», чинним законодавством не висуваються. Тому комерційним (фірмовим) найменуванням може бути індивідуалізуюче (вирізняюче) позначення, яке фактично використовується юридичною особою в комерційній (господарській) діяльності для вирізнення свого підприємства з-поміж інших осіб (див., наприклад, постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2008 р. № 12/295).

Це, наприклад, означає, що може існувати
АТ «ВЕСЕЛКА» і ТОВ «ВЕСЕЛКА», якщо вони здійснюють діяльність у різних сферах і однакові назви не призводять до змішування суб’єктів господарювання та не вводять в оману споживачів (див.

постанову ВГСУ від 03.11.2009 р. № 18/94).

Право на комерційне найменування виникає з моменту першого використання

цього найменування та охороняється без обов’язкового подання заявки на нього або його реєстрації та незалежно від того, чи є комерційне найменування частиною торговельної марки. Це положення дозволяє виділити ще одну відмінність комерційного (фірмового) найменування від найменування юридичної особи, оскільки останнє отримує правову охорону саме з моменту реєстрації. Однак якщо комерційним найменуванням є така частина найменування юридичної особи, як його назва, початок його використання суди пов’язують з моментом державної реєстрації юридичної особи (див. постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2008 р. № 12/295, постанову ВГСУ від 31.08.2010 р. № 22/284/08-28/289/09).

Незважаючи на всі наведені відмінності, комерційне найменування та найменування юридичної особи здебільшого можуть збігатися.

Фірмові (комерційні) найменування слід відрізняти від торговельних марок

. Проблема полягає в тому, що іноді має місце частковий збіг окремих елементів торговельної марки та фірмового (комерційного) найменування того самого суб’єкта господарювання або різних суб’єктів господарювання. Крім того, торговельна марка та фірмове (комерційне) найменування схожі за функціями, які вони виконують, оскільки вони мають, по суті, однакову мету, а саме: пов’язують виріб (товари, послуги) з конкретним суб’єктом господарювання. Однак якщо торговельна марка завжди прив’язана до конкретного товару (послуги) та покликана вказати, що виробником цього товару (послуги) є певний суб’єкт господарювання, то комерційне найменування призначено насамперед для ідентифікації суб’єкта господарювання, а не для розкриття того, які товари він виробляє (послуги надає). Певний ступінь схожості торговельної марки та фірмового (комерційного) найменування може ввести в оману споживачів. Саме з цієї причини забороняється реєструвати як торговельну марку позначення, схоже до ступеня змішування з фірмовим (комерційним) найменуванням, що належить іншому суб’єкту господарювання. Водночас комерційне найменування суб’єкта господарювання може бути елементом його торговельної марки. У цьому випадку здійснюється правова охорона і комерційного найменування, і торговельної марки (докладніше про торговельні марки див. статтю на с. 14).

Отже, суб’єкту господарювання можуть належати майнові права на одне або декілька позначень, які йому потрібні для того, щоб відрізняти свої товари і послуги від товарів і послуг своїх конкурентів. Такі позначення мають статус товарних знаків (знаків для товарів і послуг). Щоб вирізнятися самому від інших суб’єктів господарювання, підприємство використовує фірмове (комерційне) найменування. На відміну від товарних знаків, фірмові найменування вирізняють одне підприємство від інших абсолютно незалежно від товарів або послуг, які виробляє або реалізує це підприємство.

Ще один момент, на який слід звернути увагу: у різних суб’єктів господарювання можуть бути однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізують, та послуг, які ними надаються.

 

Реалізація права на комерційне найменування

Отже, право на

комерційне найменування виникає з моменту його першого використання та припиняється в разі ліквідації юридичної особи (ст. 491 ЦКУ).

На особливу увагу заслуговує питання про долю комерційного найменування в разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) юридичної особи.

При перетворенні, тобто зміні організаційно-правової форми юридичної особи, до нової особи за загальним правилом, передбаченим ч. 2 ст. 108 ЦКУ, переходить усе майно, а також усі права та обов’язки попередньої юридичної особи. Відповідно, при перетворенні до юридичної особи з новою організаційно-правовою формою перейдуть і права на комерційне найменування. При виділенні юридична особа, реорганізація якої проводиться, сама визначає, яке майно включати до розподільного балансу. Питання про долю комерційного найменування в разі злиття, приєднання, поділу також вирішується в загальному порядку вирішення питань про майно юридичної особи, яка реорганізується.

Під використанням комерційного найменування фахівці пропонують розуміти застосування такого комерційного найменування з вигодою для власника. Так, використовуючи своє комерційне найменування, власник виступає в господарському обороті. Використанням також вважається застосування такого найменування в діловій документації, у рекламі тощо. Передавати іншим особам можливість використовувати своє комерційне найменування суб’єкт господарювання може за договором комерційної концесії разом із торговельною маркою, тому про це докладніше розповідатиметься у статті на с. 14.

Законодавство не передбачає можливості правомірного використання чужого комерційного найменування

: будь-яка особа, яка використовує чуже комерційне найменування, на вимогу власника такого найменування зобов’язана припинити таке використання та відшкодувати завдані збитки.

Так, згідно зі

ст. 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.96 р. № 236/96-ВР неправомірним є використання імені, комерційного (фірмового) найменування, торговельної марки (знаку для товарів і послуг), рекламних матеріалів, оформлення упаковки товарів та періодичних видань, інших позначень без дозволу (згоди) суб’єкта господарювання, який почав використовувати їх або схожі на них позначення раніше у своїй господарській діяльності, що може призвести або призвело до змішування з діяльністю такого суб’єкта господарювання. При цьому при встановленні «схожості» словесних позначень ураховується звукова (фонетична), графічна (візуальна) та смислова (семантична) схожість (постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.07.2009 р. № 2а-4936/09/2670).

Суди звертають увагу на те, що для визнання використання комерційного найменування неправомірним достатньо встановити, що таке використання тільки може призвести до змішування з діяльністю іншого суб’єкта, а не обов’язково вже призвело до нього (див.

постанову ВГСУ від 20.02.2007 р. № 38/210). При цьому сам суд не повинен установлювати схожість або тотожність комерційних найменувань на власний розсуд: для цього призначається судова експертиза (див. п. 2 Оглядового листа ВГСУ від 17.04.2006 р. № 01-8/845).

Якщо суб’єкт господарювання вважає, що його права на комерційне найменування порушені, йому слід подати позов до господарського суду з вимогою зобов’язати суб’єкта, який використовує його комерційне найменування, припинити таке використання та внести відповідні зміни до установчих документів (

п. 54 рекомендацій Президії ВГСУ від 10.06.2004 р. № 04-5/1107).

 

Порівняння засобів індивідуалізації юридичної особи

Проведемо порівняння засобів індивідуалізації юридичної особи, використавши такі критерії:

— суб’єкти права на найменування, комерційне найменування, торговельну марку (суб’єктний склад);

— умови правової охорони;

— умови використання.

 

 

Найменування

Комерційне найменування

Торговельна марка

1

2

3

4

Суб’єктний склад

Усі юридичні особи

— юридична особа, що є підприємницьким товариством;
— некомерційні юридичні особи в межах здійснення підприємницької діяльності;
— фізичні особи — підприємці

Усі суб’єкти господарювання

Умови правової охорони

Правова охорона найменування починається з моменту державної реєстрації юридичної особи — унесення відомостей про неї до ЄДР

Правова охорона комерційного найменування починається з моменту його першого використання та не потребує реєстрації

Правова охорона торговельної марки починається з моменту її реєстрації в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, що підтверджується відповідним свідоцтвом. Право на торговельну марку є строковим — становить 10 років з моменту подання заяви про реєстрацію торговельної марки. За бажанням власника торговельної марки цей строк можна неодноразово продовжувати на наступні 10 років

Умови використання

Право на найменування невід’ємно пов’язано з юридичною особою і за жодних умов не може бути передано у користування, відчужено в інший спосіб

Комерційне найменування може бути надано в користування на підставі договору комерційної концесії

Торговельна марка може бути надана в користування одній чи кільком особам на підставі договору комерційної концесії чи ліцензійного договору; право інтелектуальної власності на торговельну марку може бути передано як внесок до статутного (складеного) капіталу суб’єкта господарювання.
Торговельна марка може бути відчужена. При цьому таке відчуження не передбачає обов’язкового продажу і бізнесу — продавець торговельної марки і надалі може виробляти (продавати) товари, надавати послуги щодо яких була зареєстрована торговельна марка, але не матиме права позначати їх товарним знаком (якщо, звісно, не укладе ліцензійного договору після такого продажу), права на який набула інша особа

 

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі