Щодо сплати екозбору за розміщення відходів на міському сміттєзвалищі
Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 02.03.2010 р. № 2602
Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва розглянув лист щодо сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища за розміщення відходів на міському сміттєзвалищі та в межах своєї компетенції повідомляє таке.
Питання сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища регулюються положеннями Закону України від 05.03.98 р. № 187 «Про відходи» (далі — Закон № 187), постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.99 р. № 303 «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору» (далі — Постанова № 303) та наказу Мінекології України та ДПА України від 19.07.99 р. № 162/379 (далі — Наказ № 162/379).
Відповідно до статті 1 Закону № 187
розміщення відходів — це зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах.Об’єктом обчислення збору для стаціонарних джерел забруднення, зокрема, є обсяги відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах (Наказ № 162/379).
Суми збору, який справляється за розміщення відходів, обчислюються платниками самостійно щокварталу наростаючим підсумком з початку року на підставі затверджених лімітів, виходячи з фактичних обсягів розміщення відходів, нормативів збору та коригуючих коефіцієнтів, наведених у таблицях 2.4, 2.5 додатка 2 до Постанови № 303.
Згідно з пунктом 2 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої Наказом № 162/379, платниками збору є суб’єкти господарювання незалежно від форм власності, юридичні особи, що не здійснюють господарської (підприємницької) діяльності; бюджетні, громадські та інші підприємства, установи і організації, постійні представництва нерезидентів, які зареєстровані в Україні, або нерезиденти, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, громадяни, які здійснюють на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів.
Відповідно до листів ДПА України від 28.05.2008 р. № 197/2/15-0210 та від 28.05.2008 р. № 6208/5/15-0215 збір за забруднення навколишнього природного середовища повинна сплачувати організація, яка
безпосередньо виконує операцію видалення відходу на звалище (тобто власник або орендар), якщо у договорі про передачу відходів від утворювача до іншої організації не передбачено іншого порядку сплати цього збору.Згідно з договором, зазначеним у додатку до листа, виконавцем, що надає послуги щодо прийому та захоронення на міському звалищі побутових відходів, є ТОВ.
Враховуючи норми чинного законодавства та інформацію, надану у листі, вважаємо, що ТОВ зобов’язане сплачувати збір за забруднення навколишнього природного середовища за розміщення відходів на міському сміттєзвалищі.
Проте
у зв’язку з тим, що у ТОВ укладений договір з Головним управлінням з питань життєдіяльності м. Херсона, повідомляємо, що у сфері поводження з відходами існують випадки, коли за умовами договору про передачу побутових відходів від їх власника (утворювача) до іншої організації (підприємства комунального господарства) чи за рішенням місцевої державної адміністрації встановлено інший порядок сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, не передбачений чинним законодавством, у частині його сплати власником побутових відходів, а не підприємством комунального господарства, яке безпосередньо виконує операцію видалення відходів на звалище.У цьому разі власники побутових відходів
, що уклали договори на розміщення відходів з підприємствами комунального господарства, належатимуть до платників збору за забруднення навколишнього природного середовища та сплачуватимуть збір виходячи з фактичних обсягів розміщення відходів, нормативів збору та коригуючих коефіцієнтів, наведених у таблицях 2.4, 2.5 додатка 2 до Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого Постановою № 303, в однократному розмірі.Окремо зауважуємо, що відповідно до ст. 2 Закону України від 04.12.90 р. № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні» та п.п. 4.4.2 ст. 4 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (із змінами і доповненнями) роз’яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків надаються органами державної податкової служби України.
Згідно з пп. «г», «і» п.п. 4.4.2 ст. 4 Закону № 2181 податкове роз’яснення є оприлюдненням офіційного розуміння окремих положень податкового законодавства контролюючими органами у межах їх компетенції. Платник податків може оскаржити до суду рішення органу державної податкової служби щодо видання інструкцій чи податкових роз’яснень, які за висновком такого платника податків суперечать нормам або змісту відповідного податку, збору (обов’язкового платежу). Визнання судом інструкції або податкового роз’яснення податкового органу недійсними є підставою для відповідної зміни положень інструкцій чи роз’яснень з цього питання.
Заступник голови М. Приступа
коментар редакції
Збір за розміщення відходів: дискримінаційний підхід Держкомпідприємництва
Неможливо втриматися від того, щоб перед цим коментарем не навести без перебільшення шокуючу інформацію. За повідомленням двотижневої давності в одному з електронних ЗМІ, Україна завалена сміттям. На території нашої держави розміщено приблизно 35 млрд тонн відходів, при цьому близько 2,5 млрд тонн — високотоксичні.
Вражаючі цифри, чи не так?! І це при тому, що
захист навколишнього природного середовища та здоров’я людини від негативного впливу відходів проголошено в країні одним із пріоритетних принципів державної політики у сфері поводження з відходами (див. ст. 5 Закону України «Про відходи» від 05.03.98 р. № 187/98-ВР, далі — Закон про відходи).На реалізацію цього принципу на практиці спрямовано низку організаційно-економічних заходів щодо забезпечення утилізації відходів та зменшення обсягів їх утворення. І найважливіше місце серед них, безумовно, посідає
механізм установлення та справляння плати за розміщення відходів, регламентований ст. 39 Закону про відходи.Зауважимо, що з позиції податкового законодавства
така плата є складовою частиною збору за забруднення навколишнього середовища, об’єктом обчислення якого в цьому випадку є обсяги відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях або на об’єктах (докладніше див. статтю «Збір за розміщення відходів: найактуальніші запитання» // «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 28).Довкола окремих нюансів справляння цього збору зламано чимало списів, що, зрозуміло, не підвищує ефективність цього процесу, а зрештою призводить до тих страхітливих наслідків, про які йшлося вище. Не сприяє підвищенню зазначеної ефективності і лист, що коментується сьогодні, в якому йдеться про сплату
збору за розміщення відходів на міському сміттєзвалищі.Документ, по суті, розпадається на
дві окремі частини:— ту, що
відповідає законодавству (перші дев’ять абзаців листа), де зазначається, що збір за забруднення навколишнього природного середовища повинна сплачувати організація, яка безпосередньо виконує операцію видалення відходів на звалище , тобто власник або орендар такого звалища,— та ту,
що суперечить йому (частина листа, що залишилася). Причому автори листа неначе хизуються цим, заявляючи, що «у сфері поводження з відходами існують випадки, коли за умовами договору про передачу побутових відходів від їх власника (утворювача) до іншої організації (підприємства комунального господарства) чи за рішенням місцевої державної адміністрації встановлено інший порядок сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, не передбачений чинним законодавством».Отже, на думку Держкомпідприємництва, договором або рішенням місцевого органу влади можна запросто перекреслити встановлений законодавством механізм справляння збору — і нівроку! Навіть незважаючи на те, що це прямо заборонено ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.91 р. № 1251-XII (далі — Закон № 1251). Аби мета була добра (а з листа випливає, що в такий спосіб мають намір звільнити від сплати збору за забруднення підприємство комунального господарства, яке безпосередньо виконує операцію видалення відходів на звалище, змусивши замість нього сплачувати такий збір тисячі підприємств різних форм власності, які користуються його послугами, але
не є платниками збору за розміщення відходів).Головна проблема, яку розкриває цей документ, — кричуща дискримінація платників збору залежно від форми власності, що, звісно, неприпустимо з точки зору принципів побудови вітчизняної системи оподаткування, перелічених у ст. 3 Закону № 1251. Проте Держкомпідприємництва чомусь такий стан справ вважає цілком нормальним та не заперечує проти нього.
Результат такого підходу легко спрогнозувати. За розміщення сміття не платитиме ніхто: ні комунальне підприємство, яке згідно із законом зобов’язане це робити, незважаючи на подібні листи, договори чи рішення місцевої влади, ні жоден із власників відходів, які цілком законно не вважають себе платниками зазначеного збору. Навряд чи внаслідок цього зменшаться сміттєві еверести, що виросли довкола наших міст та містечок, на утилізацію яких, у принципі, і мали б спрямовуватися отримані кошти.
Наостанок зазначимо, що Держкомпідприємництва, як і Мінприроди, що своєрідно витлумачило порядок справляння ресурсних платежів при видобуванні мінеральних вод (див. лист на с. 10 сьогоднішнього номера та редакційний коментар до нього), теж постраждало від власної некомпетентності.
Варто зауважити, що підклали йому таку свиню самі податківці, які, з одного боку, неначебто відстоюють законний підхід до сплати збору за розміщення відходів (свідчення тому — листи ДПАУ від 28.05.2008 р. № 197/2/15-0210 та від 28.05.2008 р. № 6208/5/15-0215 // «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 58, про які згадується в першій частині документа, що коментується, та консультація в журналі «Вісник податкової служби України», 2007, № 48), а з іншого — проштовхують ідею про можливість існування «
іншого порядку сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, не передбаченого чинним законодавством » (див. «Вісник податкової служби України», 2008, № 40 і 49).При цьому
підприємствам — власникам побутових відходів, які уклали договори на розміщення відходів з підприємствами комунального господарства, унаслідок чого звільнені від отримання лімітів на утворення та розміщення відходів (див. п. 8 Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого постановою КМУ від 03.08.98 р. № 1218), а заразом — і від сплати відповідного збору, милостиво дозволяється сплачувати такий збір в однократному розмірі замість п’ятикратного через відсутність ліміту, що прямо передбачено ст. 39 Закону про відходи.Не замислюючись, підхоплюють цю фіскальну позицію й автори листа, що коментується, — і цілком даремно! Адже відомі й інші консультації податківців, присвячені цій темі, які повністю відповідають законодавству. Так, відповідь на запитання «хто є платником за розміщення відходів: підприємство, що здійснює таке розміщення на виділеній під сміттєзвалище земельній ділянці, чи підприємства, які уклали договори на вивезення побутових відходів?» була викладена свого часу цілком зрозуміло:
комунальне підприємство, яке експлуатує або має у власності полігон для видалення відходів та приймає на договірних засадах відходи для захоронення від інших власників відходів, є платником збору за розміщення всього обсягу відходів, як утворених у процесі власної діяльності, так і переданих йому для розміщення іншими власниками (див. «Вісник податкової служби України», 2004, № 17).Оскільки відтоді законодавство про відходи в частині сплати збору за забруднення такими підприємствами не змінювалося, вважаємо, саме так і слід вчиняти до цього дня. А все інше — від лукавого…
Ігор Хмелевський
