Чим запам'ятався 2011 рік

Чим запам’ятався 2011 рік

Ось і минув перший рік широкомасштабної податкової реформи. Перший рік роботи за новими правилами, продиктованими ПКУ, які, щоправда, протягом року, довелося багато разів доповнювати та вдосконалювати. Нове дихання отримали цього року й національні стандарти бухобліку, що намагалися «зблизитися» з новим податковим обліком. Не давав нудьгувати і парламент, приймаючи чимало законів, «хороших і різних», та намагаючись тим самим започаткувати реформи в різних сферах економіки та суспільного життя. Для досягнення поставлених цілей, напевно, доведеться подолати довгий шлях, але перш ніж крокувати ним, присядемо за традицією «на доріжку». Озирнемося назад, пригадаємо головні «податковобухгалтерськоюридичні» віхи 2011 року, забудемо дрібні негаразди та непорозуміння і підемо далі. Уперед, друзі!

Михайло ВИШНЕВСЬКИЙ, Ніна КОСТЕНКО, економісти-аналітики Видавничого будинку «Фактор»

Податки у 2011 році

2011 рік ознаменувався насамперед набуттям чинності ПКУ. Так, з 01.01.2011 р. відбулися зміни цілої низки податків і зборів, лише норми ПКУ, що визначають порядок справляння податку на прибуток, запрацювали з 01.04.2011 р.

Перелічимо основні норми, що набрали чинності протягом 2011 року.

Обов'язкова реєстрація платником ПДВ. З 01.01.2011 р. під обов'язкову реєстрацію платником ПДВ підпадають тільки особи, які:

— перевищили обсяг оподатковуваного постачання товарів/послуг за останні 12 календарних місяців 300 тис. грн. (без урахування ПДВ);

— здійснюють операції з постачання конфіскованого майна, майна, визнаного безхазяйним, незалежно від досягнення 300-тисячного обсягу.

Добровільна реєстрація платником ПДВ. Завдяки змінам, унесеним Законом № 3609 до ПКУ, до переліку підстав для добровільної реєстрації платником ПДВ, зазначеного в п. 182.1 ПКУ, додано ще дві.

Так, з 01.08.2011 р. можливість стати ПДВ-платником за власним бажанням з'явилася в особи, незалежно від наявності здійснених нею оподатковуваних операцій та обсягів постачання товарів/послуг іншим платникам податку (а також незалежно від часу роботи до моменту ПДВ-реєстрації — більше чи менше 12 календарних місяців):

1) статутний капітал якої перевищує 300 тис. грн. ;

2) балансова вартість активів (основних засобів, нематеріальних активів, запасів) якої перевищує 300 тис. грн.

Цю «добровільну» умову тепер закріплено й у Положенні про реєстрацію платників на додану вартість, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 07.11.2011 р. № 1394.

Докладніше питання реєстрації ПДВ-платником розглянуто в тематичному номері « Реєстрація платником ПДВ» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 76).

Отримання послуг від нерезидента неплатником ПДВ. З 1 січня 2011 року отримувач послуг від нерезидента, не зареєстрований платником ПДВ, декларує зобов'язання у спеціальному розрахунку податкових зобов'язань отримувача послуг, форму якого затверджено наказом № 41.

Консультаційні, бухгалтерські, юридичні послуги, інжиніринг, постачання ПЗ та інші послуги з п.п. «в» п. 186.3 ПКУ. Відповідно до п.п. 196.1.14 ПКУ операції з постачання послуг, визначених у п.п. «в» п. 186.3 цього Кодексу, у період з 01.01.2011 р. по 30.06.2011 р. не були об'єктом обкладення ПДВ. Нагадаємо, що в числі таких послуг консультаційні, інжинірингові, інженерні, юридичні (у тому числі адвокатські), бухгалтерські, аудиторські, актуарні та інші подібні послуги консультаційного характеру, а також послуги, пов'язані з інформатизацією.

Однак Закон № 3387 уніс зміни до ПКУ, якими, зокрема, було вилучено п.п. 196.1.14 ПКУ. У зв'язку з цим з 01.07.2011 р. операції з постачання резиденту послуг, визначених у п.п. «в» п. 186.3 ПКУ, у тому числі надання таких послуг нерезидентом, є об'єктом обкладення ПДВ.

Посередницькі операції. З 01.01.2011 р. платникам податків довелося забути про спеціальні правила оподаткування посередницьких договорів, установлені спеціальним «посередницьким» п. 4.7 Закону про ПДВ. Щодо таких операцій п. 189.4 ПКУ приписав застосовувати загальні правила розд. V цього Кодексу.

Докладніше у статтях « Посередництво в Україні: що нового в новому році?» та « Оподаткування посередництва у ЗЕД: стисло про головне» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 23, 25 відповідно).

Єдиний реєстр податкових накладних. З 1 січня 2011 року запроваджено Єдиний реєстр податкових накладних (ЄРПН), призначений для «дорогих» податкових накладних, сума ПДВ у яких більше ніж:

— з 01.01.2011 р. — 1 млн грн.;

— з 01.04.2011 р. — 500 тис. грн.;

— з 01.07.2011 р. — 100 тис. грн.;

— з 01.01.2012 р. — 10 тис. грн.

З 06.08.2011 р. зареєструвати податкову накладну або розрахунок коригування до податкової накладної в ЄРПН потрібно протягом 20 календарних днів, наступних за датою їх виписки. За податковою накладною, не включеною до ЄРПН, покупцю не можна відобразити податковий кредит.

Для податкових накладних з меншою сумою ПДВ реєстрацію в ЄРПН не передбачено.

А от з 1 січня 2012 року реєстрації в ЄРПН підлягатимуть і податкові накладні, виписані на постачання підакцизних товарів та постачання товарів, увезених на митну територію України (імпортних товарів), незалежно від зазначеної в них суми ПДВ (тобто навіть якщо вона виявиться менше 10 тис. грн.).

Докладніше про ЄРПН див. статтю « Усе про Єдиний реєстр податкових накладних» у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 69.

Механізм розподілу «вхідного» ПДВ. З 01.01.2011 р. запрацював новий механізм розподілу «вхідного» ПДВ (див. ст. 199 ПКУ), який у загальному випадку полягає в такому. Частка використання сплаченого (нарахованого) ПДВ за придбаними (ввезеними) товарами (послугами) між оподатковуваними та неоподатковуваними операціями визначається у відсотках як відношення обсягів постачання оподатковуваних операцій (без урахування сум ПДВ) за попередній календарний рік до сукупних обсягів постачання оподатковуваних і неоподатковуваних операцій (без урахування сум ПДВ) за цей же попередній календарний рік.

Розрахунок такої частки використання здійснюється в таблиці 1 Додатка Д7 до декларації з ПДВ. Ця величина застосовується протягом поточного календарного року при заповненні рядка 15.1 (колонка Б) декларації.

За підсумками календарного року платник ПДВ повинен здійснити перерахунок частки використання товарів (за винятком необоротних активів) / послуг в оподатковуваних операціях виходячи з фактичних обсягів здійснених протягом року оподатковуваних та неоподатковуваних операцій. Відповідно до п. 4.5 розд. V Порядку № 41 такий перерахунок здійснюється за правилами та за формою згідно з таблицею 2 Додатка Д7 (докладно про заповнення зазначеної таблиці див. «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 28, с. 50).

Обчислена наприкінці року зазначеним способом частка використання застосовується для проведення коригування сум ПДВ, віднесених протягом року до податкового кредиту. Результати перерахунку сум податкового кредиту відображаються в податковій декларації за останній податковий період року. Для цього значення проведеного коригування податкового кредиту з відповідним знаком переноситься з колонки 10 таблиці 2 Додатка Д7 до рядка 16.4 декларації за останній податковий період року.

Таким чином, платник податків, який здійснював у 2011 році одночасно операції, що обкладаються ПДВ, і такі, що цим податком не обкладаються, та застосовував при цьому механізм розподілу «вхідного» ПДВ, повинен:

1) провести перерахунок сум податкового кредиту та відобразити його результати в таблиці 2 Додатка Д 7 до декларації за грудень/IV квартал 2011 року з перенесенням результату такого перерахунку до рядка 16.4 самої декларації;

2) розрахувати частку використання (як відношення обсягів з постачання оподатковуваних операцій (без урахування сум ПДВ) до сукупних обсягів постачання оподатковуваних і неоподатковуваних операцій (без урахування сум ПДВ)) за 2011 рік в таблиці 1 Додатка Д 7 до декларації за грудень/IV квартал 2011 року. Цей показник (з колонки 5 цієї таблиці) «перекочує» до рядка 15.1 декларації з ПДВ за січень/I квартал 2012 року та використовуватиметься платником податків при розподілі «вхідного» ПДВ протягом усього 2012 року.

Докладніше принципи розподілу «вхідного» ПДВ розглянуто в тематичному номері « Податковий кредит з ПДВ: формування та розподіл» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 40) та у статті « Нюанси розподілу ПК з ПДВ» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 99).

Обов'язковий реквізит у податковій накладній для підакцизних та імпортних товарів. Для підакцизних товарів і товарів, увезених на митну територію України (імпортних товарів), у податковій накладній Законом № 3609 запроваджено новий обов'язковий реквізит — «код товару згiдно з УКТ ЗЕД» (п. 201.1 ПКУ доповнено новим підпунктом «і»). При цьому самі реквізити податкової накладної з п. 201.1 ПКУ названо обов'язковими.

Див. із цього приводу статтю « Код за УКТ ЗЕД: новий реквізит податкової накладної» у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 77.

Форма податкової накладної. Міністерство фінансів України наказом від 01.11.2011 р. № 1379 затвердило нову форму податкової накладної (застосовується з 16.12.2011 р.) та Порядок заповнення податкової накладної.

Тепер на виконання вимоги Закону № 3609 у формі податкової накладної присутня графа «Код товару згідно з УКТ ЗЕД». Крім того, звернемо увагу на окремі нюанси складання податкової накладної:

— заповнюється тільки державною мовою;

— заповнюється тільки одним із двох способів: а) роздруковується порожня форма, а показники заповнюються ручкою; б) роздруковується форма разом із заповненими в електронному вигляді показниками. Друкована податкова накладна може бути як з клітинками, так і без них;

— при складанні філією вказується назва головного підприємства згідно зі статутними документам та найменування філії;

— реквізити заголовної частини вирівнюються по правому краю;

— дата виписки податкової накладної та дата укладення договору заповнюються в такому форматі: наприклад, «05012012» — без крапок, ком та інших розділових знаків;

— порядковий номер податкової накладної, крім цифр, не може містити літер та інших символів;

— податкові адреси продавця та покупця вказуються з урахуванням вимог ст. 45 ПКУ, ст. 29 і 93 ЦКУ;

— вид цивільно-правового договору відповідає виду договірних зобов'язань, визначених ЦКУ;

— додано 3 коди причин, за яких оригінал виписаної податкової накладної залишається у продавця: 12 «Виписана на вартість безоплатно поставлених товарів/послуг, обчислену виходячи з рівня звичайних цін»; 13 «Використання виробничих або невиробничих засобів, інших товарів/послуг не у господарській діяльності»; 14 «Виписана покупцем (отримувачем) послуг від нерезидента»;

— для скріплення може бути виготовлено окрему печатку «Для податкових накладних».

ПДВ-пільга на зерно (тимчасова до 01.01.2014 р.). З 01.01.2011 р. ПКУ було запроваджено суцільну ПДВ-пільгу на зерно. Її суть полягала у звільненні від ПДВ операцій з продажу на митній території України (крім першого продажу сільгосппідприємствами-виробниками) та імпорту зернових (товарних позицій 1001 — 1008 згідно з УКТ ЗЕД, крім товарної позиції 1006 і товарної підкатегорії 1008 10 00 00) і технічних культур (товарних позицій 1205 і 1206 згідно з УКТ ЗЕД). Щодо експорту зазначених вище категорій зернових (крім товарної позиції 1006 і товарної підкатегорії 1008 10 00 00 згідно з УКТ ЗЕД) та технічних культур, то він продовжував оподатковуватися за ставкою 0 % аж до 01.07.2011 р., після чого також ставав пільгованим.

Водночас, як можна помітити, зазначена пільга не стосувалася зернових культур товарної позиції 1006 (рис) і товарної підкатегорії 1008 10 00 00 (гречка) — з 01.01.2011 р. операції (продаж, експорт, імпорт) з ними оподатковувалися в загальному порядку.

У подальшому законодавець дещо змінив свою позицію та в  Законі № 3609 вивів з-під пільги певні операції. Зокрема, з 06.08.2011 р. під загальне ПДВ-оподаткування потрапили в тому числі й операції з продажу на території України зазначених вище зернових (крім товарної позиції 1006 і товарної підкатегорії 1008 10 00 00) та технічних культур підприємствами, що купили їх безпосередньо в сільгосппідприємств-виробників (тобто посередниками). Крім того, із цієї ж дати перестав пільгуватися й імпорт зазначених товарів.

«Туристичний» ПДВ. Протягом 2011 року порядок обкладення ПДВ туристичної діяльності двічі зазнав змін. Так, з 01.01.2011 р. ст. 207 ПКУ умови обкладення ПДВ туроперацій було фактично поставлено в залежність від категорії суб'єкта туристичної діяльності — туроператор чи турагент, а також від виду договору — прямий чи посередницький.

Однак Закон № 3609, що набрав чинності з 06.08.2011 р., розставив усе по своїх місцях: із цієї дати (тобто з 6 серпня 2011 року) оновлена ст. 207 ПКУ охопила вже всі можливі способи реалізації туристичного продукту (туристичних послуг) — як за прямими, так і за посередницькими договорами, а об'єктом обкладення ПДВ і для туроператора, і для турагента стала сума винагороди.

Докладніше про це у статтях « Туристична діяльність: особливості обкладення ПДВ» та « Турдіяльність: зміни у правилах обкладення ПДВ» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 43, 67 відповідно).

База обкладення ПДВ та «мобільний» збір до Пенсійного фонду. У зв'язку зі змінами, унесеними до п. 188.1 ПКУ Законом № 3609, до бази обкладення ПДВ стали включатися також і суми пенсійного збору з послуг стільникового мобільного зв'язку (згадку про збір було поміщено до заключної частини першого абзацу п. 188.1). Виходило, що ПДВ у 2011 році потрібно було нараховувати на вартість мобільних послуг з урахуванням збору до Пенсійного фонду.

Проте завдяки Закону № 4014 проблему з обкладенням ПДВ зазначеного збору вирішено: з кодифікованого належним чином абзацу п. 188.1 ПКУ однозначно випливає, що «мобільний» збір до Пенсійного фонду не включається до бази обкладення ПДВ. При цьому згідно з доданим до підрозд. 2 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ пункту 24 початком дії норми про таке невключення є 1 січня 2011 року.

Повторимо, що розд. III «Податок на прибуток» ПКУ набрав чинності з 01.04.2011 р. Із цієї дати платники податку на прибуток почали жити за новими правилами.

Ставка податку на прибуток. З 01.04.2011 р. по 31.12.2011 р. ставка податку становить 23 %.

Для платників податку на прибуток, у яких розмір доходів кожного звітного податкового періоду наростаючим підсумком з початку року не перевищує трьох мільйонів гривень та нарахованої за кожний місяць звітного періоду заробітної плати (доходу) працівників, які перебувають з платником податку у трудових відносинах, є не меншим ніж дві мінімальні заробітні плати, розмір якої встановлено законом, на період з 1 квітня 2011 року по 1 січня 2016 року (тобто строком на 5 років) запроваджено ставку податку на прибуток 0 %. Скористатися правом застосування нульової ставки можуть лише суб'єкти господарювання, які відповідають певним критеріям, наведеним у п. 154.6 ПКУ.

Читайте із цього приводу статті « Вибираємо нульову ставку податку на прибуток: важливі перехідні моменти» («Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 20); « Ставка податку на прибуток 0 %» («Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 32); « Пільга з податку на прибуток для «нульовиків» («Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 90).

Правила визначення об’єкта оподаткування. На зміну «валовим доходам» та «валовим витратам» з 01.04.2011 р. прийшли «доходи» та «витрати». Об'єкт оподаткування став визначатися, як і в бухобліку, — шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів (виконаних робіт, наданих послуг) та суму інших витрат звітного періоду.

«Податкові» витрати. Закон № 3609 переглянув порядок податкового обліку загальновиробничих витрат, запроваджених розд. III ПКУ з 01.04.2011 р., та встановив, що вони відображаються в податковому обліку за бухобліковими правилами та включаються до «податкової» собівартості виготовленої та реалізованої продукції (робіт, послуг) відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку (тобто після розподілу, що проводиться згідно з п. 16 П(С)БО 16; докладніше про розподіл загальновиробничих витрат див. статті « Загальновиробничі витрати: принципи розподілу» // «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 86, « Загальновиробничі витрати в податковій собівартості» // «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 73).

Адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати Закон № 3609 перевів у податковому обліку з «інших» до «операційних».

Пунктом 2 розд. II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3609 було передбачено, що ці зміни, які вносяться до ПКУ, діють з 1 серпня 2011 року.

Однак Закон № 4014 вніс корективи до п. 2 розд. II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3609, завдяки яким дата набуття чинності всіма «прибутковими» нововведеннями останнього виявилася перенесеною з 1 серпня на більш ранній термін — на «перше число звітного (податкового) періоду», тобто на 1 квітня 2011 року. Див. із цього приводу статтю « Закон № 4014: що йшло на додачу до «спрощенки» у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 97.

Основні засоби. Підвищено вартісний критерій при зарахуванні об'єктів до складу основних засобів — з 1000 грн. до 2500 грн. Проте на 2011 рік збережено колишній вартісний критерій у розмірі 1000 грн.

З набуттям чинності розд. III ПКУ платникам податків належало перевести об'єкти основних фондів, що в них значаться, з колишніх 4 груп у майбутні «податкові» 16 груп основних засобів.

Для розподілу об'єктів основних засобів за новими податковими групами платники податків повинні були провести станом на 1 квітня 2011 року їх інвентаризацію.

Див. статтю « Основні засоби: перехідні моменти» у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 20, с. 4.

Витрати без колишніх обмежень. З 01.04.2011 р. витрати на паркування, стоянку, оренду легкового автотранспорту та придбання для нього ПММ (п.п. 138.10.2 ПКУ), на проведення рекламних заходів (п.п. 140.1.5 ПКУ), а також на навчання працівників та непрацівників (п.п. 140.1.3 ПКУ) з 01.04.2011 р. уключаються до витрат у повному обсязі без відсоткових обмежень.

Докладніше у статті « Відсоткові обмеження в розділі III ПКУ» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 32, с. 21), тематичних номерах « Витрати на навчання» та « Новорічні акції» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 74, 98 відповідно).

Обмеження на відображення витрат при взаємовідносинах з фізособою-єдиноподатником. Витрати на придбання товарів (робіт, послуг) та інших активів у фізосіб-єдиноподатників (підприємців) з 01.04.2011 р. не можна було включати до витрат (п.п. 139.1.12 ПКУ), за винятком витрат, понесених у зв'язку з придбанням робіт, послуг у фізособи — платника єдиного податку, яка провадить діяльність у сфері інформатизації.

Торішні збитки. З 1 січня 2011 року частину збитків, що виявилися «замороженими» до кінця 2010 року, разом із сумою збитків 2010 року платники податків змогли відносити на збільшення валових витрат I кварталу 2011 року, записавши їх до рядка 04.9 першоквартальної декларації.

Якщо ж за підсумками I кварталу 2011 року в декларації знову виникло від’ємне значення, то п. 3 підрозд. 4 розд. XX ПКУ дозволив його суму також перенести — уключити до витрат II кварталу 2011 року та подальших податкових періодів до повного погашення такого від’ємного значення.

Проте податківці висловили думку, що в рядку 06.6 прибуткової декларації за II квартал 2011 року слід відображати від’ємне значення I кварталу без урахування від’ємного значення об’єкта оподаткування, отриманого за підсумками 2010 року (див., зокрема, лист ДПАУ від 08.09.2011 р. № 828/3/15-1212 // «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 77). Ми виступили з критикою позиції ДПСУ (див. статтю «Про відображення збитків минулих років у 2011 році» // «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 77).

Комітет ВР з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики надіслав на адресу ДПСУ лист від 10.11.2011 р. № 04-39/10-1160 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 95), в якому однозначно висловився за можливість перенесення старих збитків, підтримавши тим самим позицію нашої редакції у спорі з контролюючими органами.

Пільга на 10 років для готелів та деяких інших підприємств. Тимчасово, строком на 10 років, починаючи з 1 січня 2011 року будь-який готель категорій «5/4/3 зірки» може розраховувати на пільгу, що полягає у звільненні від оподаткування прибутку, отриманого від надання готельних послуг (група 55 КВЕД ДК 009:2005), за умови, що дохід від реалізації послуг з розміщення шляхом надання номера для тимчасового проживання становить не менше 75 % сукупного доходу такого суб'єкта господарської діяльності за відповідний податковий (звітний) період (п.п. «а» п. 17 підрозд. 4 розд. XX ПКУ).

Докладніше про це читайте у статтях « Податковий кодекс: вивчаємо заново (коментар до змін, унесених Законом № 3609)» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 65, с. 14), « Пільги для готелів» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 71).

Крім того, згідно з пп. «б» — «д» п. 17 підрозд. 4 розд. XX ПКУ строком на 10 років звільнено від оподаткування:

— прибуток, отриманий від основної діяльності підприємств легкої промисловості (група 17 — група 19 КВЕД ДК 009:2005), крім підприємств, що виробляють продукцію на давальницькій сировині. При цьому на перехідний період до 1 січня 2012 року підприємствам легкої промисловості, що мають на момент набуття чинності положеннями ПКУ укладені договори на виробництво продукції на давальницькій сировині, строк виконання яких закінчується протягом установленого періоду, дозволялося застосовувати положення зазначеного пункту;

— прибуток підприємств галузі електроенергетики (клас 40.11 група 40 КВЕД ДК 009:2005) від продажу електричній енергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії;

— прибуток, отриманий від основної діяльності підприємств суднобудівної (клас 35.11 група 35 КВЕД ДК 009:2005) промисловості;

— прибуток підприємств літакобудівної промисловості, отриманий від основної діяльності (підклас 35.30.0 клас 35.30 група 35.3 розділ 35 КВЕД ДК 009:2005), а також від проведення такими підприємствами науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (підклас 73.10.2 клас 73.10 група 73.1 розділ 73 КВЕД ДК 009:2005), що виконуються для потреб літакобудівної промисловості;

— прибуток підприємств машинобудування для агропромислового комплексу (класи 29.31 і 29.32 групи 29.3 розділу 29 КВЕД ДК 009:2005).

З 1 січня 2011 року порядок оподаткування доходів фізичних осіб регулюється розд. IV ПКУ. Із цієї ж дати втратив чинність Закон № 889, згідно з яким доходи фізичних осіб оподатковувалися в період з 2004 по 2010 роки.

Принцип оподаткування доходів фізичних осіб залишився тим самим, проте без змін не обійшлося. Крім того, зміни вносилися до розд. IV ПКУ протягом 2011 року. Нагадаємо основні з них.

Ставки податку на доходи. Ставки податку на доходи фізичних осіб установлено ст. 167 ПКУ. Для доходів у вигляді зарплати, інших заохочувальних і компенсаційних виплат або інших виплат та винагород, що виплачуються (надаються) платнику у зв'язку з відносинами трудового найму та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграшу гравця (учасника), отриманого від організатора азартної гри, установлено диференційовані ставки:

— до суми зазначених вище доходів, що не перевищують 10-кратного розміру мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня звітного податкового року (у 2011 році — 9410 грн.*), застосовується ставка 15 % (абз. 1 п. 167.1);

— до частини доходів, що перевищує 10-кратний розмір мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня звітного податкового року (у 2011 році — 9410 грн.), застосовується ставка 17 % (абз. 2 п. 167.1).

* Відповідно до ст. 22 «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 23.12.2010 р. № 2857-VI розмір мінімальної заробітної плати в січні 2011 року становив 941 грн.

До зарплати шахтарів, а також працівників державних воєнізованих аварійно-рятувальних служб (формувань), у тому числі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту, у вугільній промисловості — за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим постановою КМУ від 16.01.2003 р. № 36, застосовується ставка податку на доходи в розмірі 10 % (п. 167.4 ПКУ).

За ставкою 5 % оподатковуються такі види доходів (п. 167.2 ПКУ):

— дохід, який виплачується компанією, що управляє активами інституту спільного інвестування, на розміщені активи відповідно до закону;

— дохід за іпотечними цінними паперами (іпотечними облігаціями та сертифікатами) відповідно до закону;

— дохід у вигляді відсотків (дисконту), отриманий власником облігацій від їх емітента відповідно до закону;

— дохід за сертифікатом фонду операцій з нерухомістю та дохід, отриманий платником податку внаслідок викупу (погашення) управителем сертифікатів фонду операцій з нерухомістю в порядку, визначеному в проспекті емісії сертифікатів;

— дохід у вигляді дивідендів;

— дохід в інших випадках, прямо визначених розд. IV ПКУ (п. 167.2).

Максимальна ставка податку на доходи (30 %) застосовується щодо доходів, нарахованих на користь резидентів або нерезидентів у вигляді виграшу чи призу (крім виграшу в державну та недержавну грошову лотерею та виграшу гравця (учасника), отриманого від організатора азартної гри) (п. 167.3 ПКУ).

Порядок оподаткування заробітної плати та винагород за договорами цивільно-правового характеру.

Відповідно до п. 164.6 ПКУ при визначенні бази оподаткування дохід у вигляді заробітної плати зменшується на суму єдиного соціального внеску (далі — ЄСВ) у частині утримань та на суму податкової соціальної пільги (далі — ПСП) за її наявності.

Правом на ПСП зможуть скористатися працівники, чия заробітна плата не перевищує граничного розміру доходу, який дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, що діє для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженому на 1,4 та округленому до найближчих 10 грн. (у 2011 році — 1320 грн.). До 06.08.2011 р. особливий порядок визначення граничного розміру доходу (кратно кількості дітей) застосовувався тільки для одного з батьків, який утримує двох і більше дітей віком до 18 років. Але після внесення змін до абзацу другого п.п. 169.4.1 ПКУ згідно із Законом № 3609, а саме з 06.08.2011 р., граничний дохід кратно кількості дітей визначається і для платників податків, які є одинокою матір'ю (батьком), удовою (удівцем) чи опікуном, піклувальником та мають дітей віком до 18 років або утримують дітей-інвалідів віком до 18 років. Оскільки ПСП застосовується до доходу за місяць, при визначенні права на ПСП за серпень 2011 року для зазначених вище осіб граничний дохід уже потрібно було визначати за новими правилами.

ПСП може застосовуватися тільки за одним місцем роботи, яке платник податків визначає самостійно. З 1 січня 2011 року ПСП застосовується й у місяці звільнення. Це випливає з положень п.п. 169.3.4 ПКУ.

Довідкову інформацію «Розмір ПСП на 2011 рік та перелік документів, необхідних для її отримання» наведено в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 10.

Докладніше про порядок оподаткування зарплати читайте у статті «Новий порядок оподаткування зарплати» // «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 09.

З 06.08.2011 р. згідно із Законом № 3609 п. 164.6 ПКУ було доповнено новим абзацом, згідно з яким база оподаткування доходів фізичних осіб у вигляді винагороди за договорами цивільно-правового характеру (далі — ЦПД) за виконання робіт (надання послуг) визначається так само, як і для заробітної плати, тобто сума винагороди зменшується на суму ЄСВ у частині утримань. Інакше кажучи, ставки податку на доходи фізичних осіб, установлені п. 167.1 ПКУ (15 і 17 %), застосовуються до суми винагороди за ЦПД після зменшення на утриманий ЄСВ. Докладно про оподаткування винагород за договорами цивільно-правового характеру читайте у статті «Цивільно-правові договори: ПДФО та ЄСВ» // «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 87.

Виплати приватним підприємцям. Порядок оподаткування доходів підприємців на загальній системі оподаткування встановлено ст. 177 ПКУ. Норма, що регулює порядок оподаткування підприємницьких доходів, нарахованих (виплачених) суб'єктом господарювання (п. 177.8 ПКУ), зазнала декількох змін протягом 2011 року. Востаннє п. 177.8 ПКУ було викладено в новій редакції відповідно до Закону № 3609.

Згідно з останньою версією для неоподаткування доходу підприємця при виплаті його суб'єктом господарювання цей підприємець повинен надати копію документа, що підтверджує його державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності. Таким документом є витяг або виписка з Єдиного держреєстру. Крім того, підтвердити статус можна й копією Свідоцтва про держреєстрацію, якщо підприємець зареєструвався до 07.05.2011 р. та не змінював відомості в Єдиному держреєстрі.

Для підтвердження системи оподаткування, а за необхідності й видів діяльності підприємець надає довідку, видану органом ДПС. Докладно про особливості роботи з приватними підприємцями читайте у статті «Якщо контрагент — фізична особа — підприємець» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 62), ураховуючи зазначені вище зміни.

ПДФО з нарахованих, але невиплачених доходів. Порядок сплати податку на доходи фізичних осіб установлено ст. 168 ПКУ. До 06.08.2011 р. нез’ясованим залишалося питання щодо сплати податку на доходи з нарахованих, але невиплачених доходів, оскільки спеціальної норми не було. Ураховуючи те, що Податковий розрахунок за формою № 1ДФ має статус податкової декларації та в ньому зазначаються суми узгодженого податкового зобов'язання, а також усні роз'яснення податківців, ми рекомендували сплачувати податок з невиплачених доходів протягом 10 календарних днів, наступних за граничним строком подання Податкового розрахунку за формою № 1ДФ.

Після набуття чинності змінами, унесеними до п. 168.1 ПКУ Законом № 3609 (у ньому з'явився новий п.п. 168.1.5), сплата податку з нарахованих, але невиплачених доходів має здійснюватися у строки, установлені для місячного податкового періоду, тобто протягом 30 календарних днів, наступних за останнім днем місяця нарахування доходу.

Реалізувати право на податкову знижку можна до кінця наступного року. Законом № 3609 було внесено зміни до п.п. 166.4.3 ПКУ, відповідно до яких фізичні особи зможуть скористатися правом на податкову знижку до кінця податкового року, наступного за звітним. Нагадаємо: податкова знижка є аналогом податкового кредиту, який було передбачено Законом № 889. Перелік витрат, які платник податків має право включити до податкової знижки, наведено в п. 166.3 ПКУ. Підстави для нарахування податкової знижки відображаються в річній податковій декларації.

Згідно з підкоригованим п. 164.1 ПКУ в разі використання права на податкову знижку базою оподаткування буде чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням п. 164.6 ПКУ (тобто за вирахуванням ЄСВ у частині утримань) на суми податкової знижки.

Отже, щоб реалізувати право на податкову знижку за 2011 рік, подати річну податкову декларацію можна буде протягом усього 2012 року.

Оподаткування операцій з продажу (обміну) рухомого майна. Протягом 2011 року, а точніше з 06.08.2011 р., Законом № 3609 було внесено зміни до ст. 173 ПКУ , що встановлює порядок оподаткування операцій з продажу (обміну) рухомого майна.

Нагадаємо: ст. 173 ПКУ встановлює спеціальний порядок оподаткування об'єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля, мотоцикла, моторолера. У разі продажу одного з таких об'єктів рухомого майна не частіше одного разу протягом звітного податкового року доходи продавця обкладаються ПДФО за ставкою 1 %. Дохід, отриманий при другому та подальших продажах легкового автомобіля, мотоцикла, моторолера, оподатковується за ставкою, установленою п. 167.2 ПКУ, тобто 5 %.

До внесення змін Законом № 3609 дохід від продажу таких об'єктів рухомого майна визначався виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об'єкта та не нижче 25 % вартості такого самого нового об'єкта рухомого майна.

Після внесення змін до п. 173.2 ПКУ (з 06.08.2011 р.) для доходу від продажу легкового автомобіля, мотоцикла, моторолера залишилася тільки одна межа — оціночна вартість цих об'єктів. Крім того, з'явилася норма, згідно з якою інформація про черговість продажів рухомого майна вказується платником податків у договорі купівлі-продажу або в окремій заяві.

Оподаткування доходів за періоди до 2011 року. Згідно із Законом № 3609 з 06.08.2011 р. було внесено зміни до підрозд. 1 розд. XX ПКУ — у ньому з'явився п. 6, згідно з яким оподаткування доходів, нарахованих за підсумками податкових періодів до 01.01.2011 р., здійснюється за ставками та згідно з нормами, що діяли до 01.01.2011 р., незалежно від дати їх фактичної виплати (надання).

Однозначного тлумачення цієї норми немає, та, мабуть, податківці самі не можуть дійти єдиної думки. Наприклад, щодо дивідендів, нарахованих за підсумками 2010 року після 06.08.2011 р., податківці, посилаючись на п. 6 підрозд. 1 розд. XX ПКУ, стверджують, що оподатковувати їх потрібно за ставкою, установленою Законом № 889, — 15 %, а не за ставкою, установленою ПКУ для дивідендів, — 5 % (див. лист від 18.11.2011 р. № 5929/6/17-1115). Водночас Сергій Наумов, заступник директора Департаменту — начальник управління адміністрування податків на доходи фізичних осіб Департаменту оподаткування фізичних осіб ДПС України, вважає, що дивіденди, нараховані у 2011 році за 2010 рік, оподатковуються за ставкою 5 % (див. консультацію в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 91, с. 44).

Замість податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, який раніше з певною періодичністю справлявся з юридичних та фізичних осіб протягом усього строку перебування транспортного засобу в їх власності, з 01.01.2011 р. розд. VII ПКУ запроваджено збір за першу реєстрацію транспортного засобу.

Проходити першу реєстрацію, а отже, і сплачувати збір за першу реєстрацію транспортного засобу потрібно у випадках, коли суб'єкт господарювання придбав:

— новий транспортний засіб у вітчизняного виробника;

— транспортний засіб, який ввезений з-за кордону та не проходив в Україні реєстрацію (незалежно від того, новий це транспортний засіб чи вживаний).

Із цього приводу див. статті « Збір за першу реєстрацію транспортного засобу» // «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 102, « Транспортний збір замість транспортного податку: що змінилося?» // «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 15.

На зміну збору за забруднення навколишнього природного середовища з 01.01.2011 р. прийшов екологічний податок (див. розділ VIIІ ПКУ).

При цьому податківці вважають, що необхідність сплати екологічного податку поширюється на кожного, у кого утворюються відходи, і не тільки виробничі, а в тому числі й побутові. А оскільки такі відходи в тій чи іншій кількості утворюються в усіх, отже, усі стають платниками «сміттєвого» різновиду екоподатку та респондентами відповідної звітності.

Порівняно з проіндексованими ставками збору за забруднення навколишнього природного середовища, що діяли у 2010 році, ставки екологічного податку, які встановлені ст. 243 — 246 ПКУ для найбільш поширених різновидів екоподатку та почали застосовуватися з 01.01.2011 р., підвищено в середньому в 3,6 раза .

Водночас згідно з п. 2 підрозд. 5 розд. XX ПКУ за податковими зобов'язаннями з екологічного податку, що виникли з 1 січня 2011 року до 31 грудня 2012 року включно, ставки податку становлять 50 % від ставок, передбачених ст. 243 — 246 ПКУ.

ПКУ звільнив платників податків від обов'язку з проведення індексації ставок екологічного податку, поклавши його на законодавців.

Індексація ставок екологічного податку у 2011 році, тобто в тому, в якому набрав чинності ПКУ, не повинна була здійснюватися.

Докладно порядок справляння екологічного податку розглянуто в тематичному номері « Екологічний податок» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 82).

З 1 січня 2011 року порівняно з порядком, що діяв раніше, значно звузився перелік місцевих податків і зборів, які справляються в Україні.

Якщо в докодексний період було передбачено справляння 14 видів місцевих податків, зборів (обов'язкових платежів), то з 01.01.2011 р. завдяки набуттю чинності ПКУ цей довгий перелік канув у Лету, і на сьогодні список місцевих податків і зборів уключає лише 5 видів платежів:

а) місцеві податки:

— податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (початок його справляння Законом № 3609 заплановано на 01.07.2012 р.);

— єдиний податок;

б) місцеві збори:

— збір за місця для паркування транспортних засобів;

— збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

— туристичний збір.

Докладнішу інформацію про перелічені платежі наведено у статтях « Місцеві податки і збори по-новому: знайомимося та готуємося до сплати» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 1 — 2), « Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності — нова назва плати за торгові патенти в Податковому кодексі» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 21), « Податковий кодекс: вивчаємо заново (коментар до змін, унесених Законом № 3609)» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 65, с. 42), тематичний номер « Торгові патенти» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 72).

З 01.01.2011 р. у соціальному страхуванні відбулися зміни — усі внески до Пенсійного фонду та інших соцфондів замінено єдиним соціальним внеском — ЄСВ. При цьому єдиноподатників зобов'язали сплачувати ЄСВ у повному розмірі.

З урахуванням таких обставин ПКУ дозволив підприємствам-єдиноподатникам сплачувати єдиний податок не в повному розмірі, а лише ту його частину, яка належить бюджету (див. підрозд. 8 розд. ХХ ПКУ, ст. 2 Указу № 727).

Нагадаємо: згідно зі ст. 2 Указу № 727 до бюджету зараховувалися 43 % від суми єдиного податку. Решта 57 % від загальної суми єдиного податку, виходячи з вимог ПКУ, нікуди перераховуватися не мала.

Див. із цього приводу статтю « Єдиний податок у бухгалтерському обліку юросіб-єдиноподатників» у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 13.

З набуттям чинності ПКУ підхід до плати за землю, закріплений у розд. XIII цього Кодексу, практично нічим не відрізняється від прийнятого раніше: і зараз це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Що стосується першої форми плати за землю, то основні зміни, які слід було враховувати платникам земельного податку з початку цього року, зводилися до того, що:

— зникла необхідність у разі придбання земельної ділянки на підставі цивільно-правової угоди приймати за базу для розрахунку земельного податку величину, яка не має бути меншою, ніж ціна земельної ділянки, зазначена в такій угоді. Базу оподаткування зараз чітко визначено ст. 271 ПКУ;

— було врегульовано питання про момент початку сплати земельного податку за земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території, при переході права власності на такі будівлі, споруди (їх частини). Відповідно до п. 287.6 ПКУ податок має сплачуватися на загальних підставах з дати держреєстрації права власності на нерухоме майно;

— запроваджено обов'язок власника нежитлового приміщення (його частини) у багатоквартирному житловому будинку сплачувати земельний податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами), з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території, з дати держреєстрації права власності на нерухоме майно (див. п. 287.8 ПКУ);

— пом’якшилася вимога про необхідність сплати земельного податку на загальних підставах землекористувачами, які мають відповідні пільги з цього податку, але здають в оренду земельні ділянки, окремі будівлі або їх частини. Згідно з п. 284.3 ПКУ з цього року вона не поширюється на бюджетні установи в разі надання ними будівель, споруд (їх частин) у тимчасове користування (оренду) іншим бюджетним установам (про подальше пом'якшення зазначеної вимоги з 01.01.2012 р. ідеться у статті на с. 35).

Про якісь специфічні нововведення ПКУ, що стосуються орендної плати за землю, говорити не доводиться, зважаючи на вкрай скупе врегулювання порядку справляння цього різновиду плати за землю — у Кодексі їй присвячено всього одну статтю (ст. 288).

Головною новинкою поточного року для плати за землю в цілому стала зміна порядку декларування податкових зобов'язань з цього податку: п. 286.3 ПКУ дозволено річну декларацію не подавати, однак у цьому випадку потрібно щомісячно, протягом 20 календарних днів місяця, наступного за звітним, подавати нову звітну податкову декларацію.

Крім того, при поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом із нею необхідно подавати довідку (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що теж стало новим для платників податків. У подальшому така довідка подається в разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі (див. п. 286.2 ПКУ).

На завершення цього розділу зазначимо про зміни щодо плати за землю, унесені в ПКУ Законом № 3609, які почали діяти вже цього року. Так, друге дихання отримали:

— пільга із земельного податку для фізичних осіб — власників земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачів, які передали їх в оренду платнику фіксованого сільськогосподарського податку на період дії цього податку (див. п. 281.3 ПКУ);

— пільга із земельного податку для суб'єктів суднобудівної промисловості, установлена п. 4 підрозд. 6 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ.

З усіма нюансами оподаткування землі в поточному році та перспективами її оподаткування на рік майбутній можна ознайомитися в тематичному номері газети «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 88.

У ПКУ немає норми про незмінність застосування ФСП протягом визначеного для його дії строку. А тому відповідно до п.п. 308.6.2 ПКУ при виявленні за результатами документальної перевірки порушення вимог ФСП платник ФСП зобов'язаний з наступного місяця після місяця, в якому було встановлено таке порушення, перейти на сплату податків за загальною системою оподаткування починаючи з наступного місяця після місяця, в якому було встановлено таке порушення.

Отже, за наявності порушень реєстрацію сільгосптоваровиробника платником ФСП може бути скасовано за рішенням податкового органу ще до закінчення звітного (податкового) року.

У докодексний період такий перехід протягом року не допускався та перехід на загальну систему оподаткування відбувався тільки з наступного року.

Докладніше див. статтю « Що принесе Податковий кодекс ФСПшникам» у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 89.

Звертаємо увагу, що в питанні подання звітності сільськогосподарськими товаровиробниками існує колізія норм ПКУ: у п. 306.1 зазначається, що податкова декларація з ФСП на поточний рік подається не пізніше 20 лютого, тоді як у п. 308.1 для подання такої декларації названо інший строк — до 1 лютого поточного року. Оскільки жодних роз'яснень із цього приводу податківці не дали, радимо вибрати безпечний варіант та подати декларацію на 2012 рік до 1 лютого 2012 року.

Рік почався з вивчення в екстреному режимі положень Податкового кодексу, і не в останню чергу тих із них, що стосуються адміністрування податків та зборів. Серед найістотніших змін — надання розрахунку за формою № 1ДФ статусу податкової декларації, установлення обов'язку для платників податків, які належать до великих та середніх підприємств, подавати податкові декларації в електронній формі, скасування правила, згідно з яким якщо день закінчення строку сплати податкових зобов'язань припадає на вихідний або святковий день, строки сплати переносилися на наступний робочий день, поява нового виду перевірок (фактичні перевірки), розмежування камеральних і документальних невиїзних перевірок, а також запровадження такого окремого контрольного заходу, як зустрічні звірки.

До цих та інших передбачених ПКУ нововведень у сфері адміністрування податків та зборів ми не раз поверталися протягом поточного року на сторінках нашого видання.

Серед інших законодавчих новел 2011 року, мабуть, запам'яталося і повернення легального статусу узагальнюючим письмовим податковим консультаціям. Нагадаємо: спочатку ПКУ, на відміну від чинного раніше законодавства, прямо не передбачав право податкових органів видавати узагальнюючі податкові консультації (про податкові консультації за ПКУ див. статтю «Вам лист, або Який статус податкових консультацій?» // «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 45).

Завдяки Закону № 3609 у ПКУ з'явилася норма (п. 52.6), згідно з якою «центральний орган контролюючого органу проводить періодичне узагальнення податкових консультацій, що стосуються значної кількості платників податків або значної суми податкових зобов'язань, та затверджує наказом узагальнюючі податкові консультації, що підлягають оприлюдненню». З'явилося і визначення узагальнюючої письмової податкової консультації як оприлюднення позиції контролюючого органу, що склалася за результатами узагальнення податкових консультацій, наданих платникам податків ( п.п. 14.1.173 ПКУ в його оновленій редакції). Щоправда, за час дії зазначеної норми (з 06.08.2011 р.) ДПСУ так жодного разу й не скористалася наданим повноваженням на видання узагальнюючих податкових консультацій. Подивимося, що нам принесе рік прийдешній.

2011 рік запам'ятався не лише запровадженням ПКУ з новими або дещо зміненими фінансовими санкціями, перехідними положеннями, які передбачають застосування одногривнєвого штрафу або взагалі звільнення від відповідальності (див. «Чи можна розраховувати на амністію щодо штрафів?» // «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 85), але і тим, що деякі штрафні санкції, що не «відпрацювали» в повну силу і двох місяців, було скасовано. Серед іншого законодавець скасував штраф за завищення збитків. Крім того, фактично тепер відсутній штраф за завищення від’ємного значення суми ПДВ (відповідні корективи внесено до п. 123.1 ПКУ ), а з п. 123.1 ПКУ виключено санкцію в розмірі 75 % від суми недоїмки за податкове порушення, виявлене у платника втретє протягом 1095 днів.

Нагадаємо також, що за порушення вимог податкового законодавства, допущених у період з 1 січня по 30 червня 2011 року, незалежно від того, коли такі порушення буде виявлені, має застосовуватися штраф у розмірі 1 грн. за кожне порушення.

З 1 січня 2012 року закінчується період, до якого застосовується п. 6 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ, що звільняє від відповідальності, згідно з яким не застосовуються фінансові санкції до платників податку на прибуток та платників податків, які перейшли на загальну систему оподаткування, за порушення податкового законодавства за результатами діяльності у другому — четвертому календарних кварталах 2011 року. Звернемо увагу на основні особливості застосування цієї норми:

1. Основне запитання, що виникає при її застосуванні, — це запитання про те, за які порушення та за якими податковими зобов'язаннями вона звільняє від відповідальності. Є надія, що неоднозначність формулювань п. 6 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ тлумачитиметься на користь платників податків, як того й вимагає п. 56.21 ПКУ.

2. Пункт 6 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ звільняє від відповідальності, однак у разі якщо податковим органом буде виявлено заниження податкових зобов'язань за результатами другого — четвертого кварталів та надіслано платнику податків податкове повідомлення-рішення з донарахованою сумою, то в подальшому при виявленні аналогічного порушення вже за результатами відповідних звітних періодів у 2012 — 2014 роках податковий орган зможе застосовувати підвищений розмір санкцій за п. 123.1 ПКУ. Відповідно до нього при повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання застосовується штраф у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання (замість 25-відсоткового штрафу, який було б застосовано при першому донарахуванні, якби не звільняюча норма п. 6 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ).

3. Пункт 6 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ:

— не поширюється на штрафи, що підлягають застосуванню до посадових осіб відповідно до КпАП;

— не означає, що до майна платника податків не може бути застосовано адміністративний арешт або податкову заставу за наявності для цього достатніх підстав;

— не звільняє від нарахування пені в разі заниження податкового зобов'язання або виникнення у платника податків податкового боргу;

— має діяти не лише у випадках застосування штрафних санкцій за податковими повідомленнями-рішеннями, але і в разі самовиправлення виявлених платником податків помилок замість три- (при самовиправленні через уточнюючий розрахунок) або п'ятивідсоткового (якщо виправлення допущеної помилки відбувається через поточну податкову декларацію) штрафу.

Питання про строки оскарження податкових повідомлень-рішень із набранням чинності ПКУ не відразу набуло свого остаточного врегулювання. Суперечності у тлумаченні було усунено тільки з прийняттям Закону № 3609: унесені ним до п. 56.18 ПКУ зміни дозволяють упевненіше говорити про те, що строк оскарження податкових повідомлень-рішень становить 1095 днів (замість, нагадаємо, місячного строку на оскарження, установленого ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України). Хочемо звернути увагу, що п. 56.18 ПКУ передбачає 1095-денний строк на судове оскарження лише для тих рішень податкових органів, якими визначено грошові зобов'язання платника податків. Якщо оскаржується якийсь інший акт податкового органу (навіть ту саму податкову консультацію), то для визначення строків оскарження слід звертатися до ст. 99 КАСУ, що передбачає строк у шість місяців для подання до суду подібних позовів.

Якщо ж платник податків перед зверненням до суду використовував процедуру адміністративного оскарження (звертався до податкового органу вищого рівня зі скаргою), то для подання позову до суду в нього є місяць від дня отримання остаточного рішення за результатами розгляду його скарги.

Починаючи з 01.01.2011 р. податкові органи активно висувають до платників податків вимоги про необхідність надання повідомлення про «всі об'єкти оподаткування та об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, у тому числі про ті з них, які зареєстровані, створені або відкриті до 2011 року», обґрунтовуючи їх посиланням на п. 63.3 ПКУ і на розд. VIIІ Порядку обліку платників податків та зборів, затвердженого наказом ДПАУ від 22.12.2010 р. № 979. Причому особливо активно такі вимоги почали звучати ближче до кінця року, одночасно з погрозами застосування доволі значних штрафів за неподання подібного повідомлення (на самозайнятих осіб, у тому числі на фізичних осіб — підприємців, може бути накладено штраф у розмірі 170 грн., на юридичних осіб — 510 грн.). Більш того, за переконанням податківців, повідомляти потрібно не тільки про ті об'єкти, що «створюються, відкриваються, реєструються» у 2011 році, а й про ті, які з'явилися у платника податків до 01.01.2011 р. Про наше бачення проблеми див. статтю «Форма № 20-ОПП: чи обов'язково її подавати?» // «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 95.

Бухоблік

Починаючи з 01.01.2011 р. оновлені норми п. 4 П(С)БО 31 унеможливили визнання витратами звітного періоду тих фінансових витрат, які стосуються активів, що потребують суттєвого часу для їх створення, підготовки до використання за призначенням або продажу, — так званих кваліфікаційних активів. Більше того, у 2011 році відповідно до п. 4 П(С)БО 31 фінансові витрати, що стосуються кваліфікаційного активу, слід капіталізувати, тобто включати до собівартості цього активу, під якою в п. 3 цього Положення розуміються витрати на придбання, будівництво, створення, виготовлення, виробництво, вирощування та доведення кваліфікаційного активу до стану, придатного для використання із запланованою метою або продажу.

Інакше кажучи, з 1 січня 2011 року підприємства більше не можуть самостійно визначати, капіталізувати фінансові витрати, пов'язані зі створенням кваліфікаційних активів, чи відносити їх до витрат того поточного звітного періоду, в якому їх було понесено, оскільки з цієї дати П(С)БО 31 містить імперативну норму, згідно з якою фінансові витрати, якщо вони пов'язані зі створенням кваліфікаційних активів, збільшують собівартість останніх. Докладніше на цю тему можна прочитати у статті «Без права вибору: капіталізація фінансових витрат» («Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 18).

За правилами останнього абзацу п. 26 П(С)БО 7 (у редакції, що діяла до 22 квітня цього року) підприємства мали право застосовувати нарівні з «бухгалтерськими» методами нарахування амортизації (прямолінійним, зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивним, виробничим) норми та методи нарахування амортизації основних засобів, передбачені податковим законодавством (нюанси такого застосування ми описували у статті «Якщо в бухобліку застосовується «податковий» метод амортизації…» // «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 20).

У зв'язку з набуттям чинності з 1 квітня розд. III «Податок на прибуток підприємств» ПКУ зазначена норма потребувала певного коригування. Завдяки наказу № 372 («Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 33) останній абзац п. 26 П(С)БО 7 викладено в новій редакції, відповідно до якої нарахування амортизації може тепер здійснюватися з урахуванням мінімально допустимих строків корисного використання основних засобів, установлених податковим законодавством (крім випадку застосування виробничого методу). Виняток, зроблений для виробничого методу, цілком логічний, адже він не дозволяє врахувати мінімально допустимі строки корисного використання основних засобів, установлені п. 145.1 ПКУ, а заснований, нагадаємо, на передбачуваному обсязі продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об’єкта основних засобів.

Як відомо, порядок бухгалтерського обліку витрат на поліпшення та ремонти об'єктів основних засобів суттєво відрізняється від визначеного ПКУ. Завдяки доповненням, унесеним наказом № 372 до п. 14 П(С)БО 7, підприємства тепер мають право збільшувати первісну (переоцінену) вартість основних засобів на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням та ремонтом об’єкта, визначену в порядку, установленому податковим законодавством.

Більше того, як регламентовано оновленим п. 16 П(С)БО 7, первісна (переоцінена) вартість об’єкта основних засобів може бути збільшена на суму проведеної в порядку, визначеному податковим законодавством, індексації з відображенням у бухгалтерському обліку за правилами пп. 19 — 21 цього П(С)БО.

Згідно з підправленими наказом № 372 пп. 9 і 12 П(С)БО 30 при первісному визнанні додаткові біологічні активи і сільськогосподарську продукцію може бути оцінено за розсудом підприємства одним із двох способів:

— за справедливою вартістю, зменшеною на очікувані витрати на місці продажу;

— за виробничою собівартістю (або собівартістю за прямими витратами) відповідно до П(С)БО 16.

Відповідно до зміненого п. 10 П(С)БО 30 на дату балансу біологічні активи слід оцінювати за справедливою вартістю, зменшеною на очікувані витрати на місці продажу, крім випадків, передбачених його п. 11. Про ці та інші зміни, унесені в поточному році до правил бухгалтерського обліку у зв'язку з прийняттям наказу № 372, читайте у статті «Зближення бухгалтерського та податкового обліку: зміни в П(С)БО» («Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 33).

Ця основоположна категорія бухобліку піддавалася змінам протягом поточного року кілька разів, причому то в один, то в інший бік. З початку року діяв класичний порядок визначення собівартості, установлений п. 11 П(С)БО 16. Потім, щоб зблизити бухгалтерський та податковий облік, було додатково до зазначеного порядку дозволено також визначати собівартість за прямими витратами, пов'язаними з виробництвом продукції, виконанням робіт, наданням послуг (див. п.п. 11.1 П(С)БО 16 у редакції наказу № 372), тобто аналогічно тому, як на той час визначалася «податкова» собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг згідно з п. 138.8 ПКУ (варіанти визначення в той період виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) описано у статті «Бухгалтерська собівартість за податковими правилами у Звіті про фінрезультати» // «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 57).

Нарешті, після змін, що відбулися в податковому обліку у зв'язку з прийняттям Закону № 3609, п.п. 11.1 П(С)БО 16 було вилучено, і сьогодні (як, власне, і до квітня 2011 року) у розпорядженні підприємств є єдиний варіант обчислення фактичної виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), обумовлений його п. 11, згідно з яким до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), як і раніше, уключаються всі прямі витрати, а також змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати. (докладніше про це див. у статті «Зближення бухобліку з податковим: назад у майбутнє» // «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 87).

Наступним масштабним документом, що серйозно вплинув на бухоблікові правила в поточному році, був наказ № 664 («Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 55). Зокрема, Мінфін визначився із субрахунком для обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування — субрахунок 651 було перейменовано, і він став призначатися для обліку розрахунків з ЄСВ. Для поелементного обліку відрахувань у вигляді ЄСВ тепер служить субрахунок 821 «Відрахування на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Разом з цим субрахунки 653 «За страхуванням на випадок безробіття», 822 «Відрахування на соціальне страхування» і 823 «Страхування на випадок безробіття» як непотрібні було вилучено із загального Плану рахунків та Інструкції № 291.

Для ведення обліку розрахунків з державними цільовими фондами, зокрема з тимчасової непрацездатності, до рахунка 37 «Розрахунки з різними дебіторами» наказом № 664 запроваджено спеціальний субрахунок 378 «Розрахунки з державними цільовими фондами». Отже, саме на цьому субрахунку слід вести облік розрахунків з Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві щодо сум допомог, які перераховуються роботодавцям.

Крім того, до рахунку 48 «Цільове фінансування і цільові надходження» було запроваджено чотири субрахунки, про призначення одного з яких, субрахунку 481, скажемо окремо: на ньому підлягають обліку вивільнені від оподаткування кошти у зв'язку з наданням пільг з податку на прибуток та відображається їх використання на реалізацію заходів цільового призначення відповідно до законодавства.

Сума податку на прибуток, не сплачена до бюджету внаслідок звільнення, показується записом за дебетом субрахунку 981 «Податок на прибуток від звичайної діяльності» у кореспонденції з кредитом субрахунку 481 «Кошти, вивільнені від оподаткування». Такою кореспонденцією наказ № 664 доповнив пояснення до рахунків 48 «Цільове фінансування і цільові надходження» і 98 «Податок на прибуток» в Інструкції № 291.

Зважаючи на те що у формах № 2-м і № 2-мс витрати групуються за витратами діяльності, а не за елементами витрат, наказом № 664 зі спрощеного Плану рахунків вилучено рахунки 84 «Витрати операційної діяльності» і 85 «Інші витрати». Замість цього введено два рахунки обліку витрат діяльності — 90 «Собівартість реалізації» і 96 «Інші витрати». Крім того, спрощений План рахунків поповнився рахунками 48 «Цільове фінансування і цільові надходження» і 74 «Інші доходи». Про призначення кожного з перелічених рахунків, а також про інші «бухоблікові» нововведення, що з’явилися у поточному році завдячуючи наказу № 664, можна дізнатися, звернувшись до статті в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 55, с. 21.

З найбільш значних бухгалтерських новинок 2011 року варто відзначити нову редакцію П(С)БО 25 («Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 39), якою було запропоновано до застосування відразу два різновиди форм фінансової звітності:

— Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва, що включає Баланс (форма № 1-м) та Звіт про фінансові результати (форма № 2-м), тобто та скорочена за показниками фінансова звітність, яка традиційно використовувалася суб'єктами малого підприємництва (СМП) і раніше (див. ч. 3 ст. 11 Закону про бухоблік);

— Спрощений фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва, що складається з Балансу (форма № 1-мс) та Звіту про фінансові результати (форма № 2-мс). Його призначено для обмеженого кола СМП, які відповідають критеріям, визначеним п. 154.6 ПКУ, тобто для «нульовиків».

Нюанси складання обох звітних форм описано у статті, опублікованій у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 39, с. 19.

Трудове законодавство

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оплати одноразової відпустки у зв'язку з усиновленням дитини» від 21.12.2010 р. № 2824-VI, який набрав чинності 11.01.2011 р., було внесено зміни до ст. 182 КЗпП та до ст. 18¹ Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР щодо тривалості та умов надання відпустки у зв'язку з усиновленням дитини.

Так, особі, яка всиновила дитину з числа дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування, старше трьох років, надається одноразова оплачувана відпустка у зв'язку з усиновленням дитини тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів — при всиновленні двох і більше дітей) без урахування святкових та неробочих днів після набрання законної сили рішенням про всиновлення дитини (якщо всиновлювачами є подружжя — одному з них на їх розсуд). До внесення змін не було передбачено надання відпустки більшої тривалості для осіб, які всиновили двох і більше дітей.

Витрати, пов'язані з оплатою такої відпустки, здійснюються за рахунок коштів підприємств, призначених на оплату праці, або за рахунок коштів фізичної особи, в якої працюють за трудовим договором працівники.

Як і раніше, особа, яка всиновила дитину, має право на відпустку у зв'язку з усиновленням дитини за умови, що заява про надання відпустки надійшла не пізніше трьох місяців від дня вступу до законної сили рішенням про всиновлення дитини.

Законом України «Про внесення змін до статті 67 Кодексу законів про працю України» від 11.01.2011 р. № 2914-VI, який набрав чинності 29.01.2011 р., було доповнено ст. 67 КЗпП, що регулює порядок установлення на підприємствах вихідних днів.

Згідно з ч. 4 ст. 67 КЗпП Кабмін з метою створення сприятливих умов для святкування та раціонального використання робочого часу може рекомендувати керівникам підприємств для працівників, яким установлено п'ятиденний робочий тиждень із двома вихідними днями в суботу та неділю, здійснювати перенесення робочих та вихідних днів. Розпорядження Кабміну про перенесення робочих днів має бути прийнято не пізніше ніж за 3 місяці до таких днів.

Оскільки ці розпорядження Кабміну мають рекомендаційний характер, рішення про перенесення робочих днів приймається роботодавцем самостійно шляхом видання наказу чи іншого розпорядчого документа. Наказ (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу має бути видано не пізніше ніж за 2 місяці до перенесення та погоджено з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).

Нагадаємо: розпорядженням Кабміну від 15.11.2010 р. № 2130-р у 2011 році рекомендовано перенести робочий день з понеділка 7 березня — на суботу 12 березня, з понеділка 27 червня — на суботу 25 червня.

При цьому слід мати на увазі, що в разі перенесення робочого дня, що передує святковому або неробочому дню, на інший день для збереження балансу робочого часу за рік тривалість роботи в цей перенесений робочий день повинна відповідати тривалості передсвяткового робочого дня, як це передбачено ст. 53 КЗпП (див. лист Мінпраці від 25.08.2010 р. № 9111/0/14-10/13 // «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 73, с. 13). Оскільки перенесення робочих днів у 2011 році рекомендовано проводити в межах одного і того самого місяця, на баланс робочого часу як безпосередньо цих місяців, так і року в цілому таке перенесення не впливає. Приклад розрахунку норми робочого часу для працівників з п'ятиденним робочим тижнем із двома вихідними днями в суботу і неділю наведено в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 10, с. 35.

У 2011 році для бухгалтерів не пройшла непоміченою втрата Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Мінфіну від 13.03.98 р. № 59, обов’язкової сили для госпрозрахункових підприємств. Сам Мінфін у своїх неофіційних роз’ясненнях зазначає, що Інструкція № 59 може використовуватися госпрозрахунковими підприємствами у своїй діяльності як акт, що має лише рекомендаційний характер. Аналогічної позиції дотримуються і податкові органи.

Не зупиняючись докладно на запитаннях, які виникли у зв’язку із зазначеними законодавчими змінами (про них див. «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 80), звернемо увагу на найбільш суттєві моменти, пов’язані з направленням працівника у відрядження:

— використання посвідчень про відрядження стало необов’язковим, суми добових визначаються згідно із наказом про відрядження та відповідними первинними документами, відсутність же посвідчення про відрядження вже не буде підставою для зняття витрат платника податків;

— спірним залишається питання про мінімальний розмір добових: на нашу думку, підприємствам не слід установлювати добові в розмірі, меншому ніж передбачено постановою Кабміну від 02.02.2011 р. № 98 для працівників бюджетних організацій;

— для податкових цілей має значення лише верхня межа розміру добових (при відрядженнях у межах України — не більше 0,2 розміру мінзарплати на 1 січня звітного року, при відрядженнях за кордон — 0,75 мінзарплати), в якому витрати на їх виплату може бути включено до витрат, сума добових, що перевищує зазначену верхню межу, обкладається ПДФО та не включається до витрат;

— звіт про використання коштів у відрядженні слід подати до закінчення п’ятого банківського дня, наступного за днем прибуття до місця постійної роботи (раніше встановлювався строк у три банківські дні), а якщо під час відрядження було отримано готівкові кошти з використанням платіжної картки, то до закінчення третього банківського дня слід і подати звіт, і повернути невитрачений залишок готівкових коштів;

— знято питання, що існувало весь цей час, про строки відшкодування заборгованості працівнику, якщо у відрядженні він був змушений витрачати свої кошти. Виплатити працівнику відповідну суму коштів роботодавець повинен до закінчення третього банківського дня після затвердження керівником звіту про використання наданих на відрядження коштів.

Проте цим нововведення у сфері регулювання відряджувальних питань не обмежилися. Редакція ст. 121 Кодексу законів про працю, що діяла тривалий час, передбачала, що за працівником, направленим у відрядження, протягом усього часу відрядження зберігається середній заробіток. Такий середній заробіток обчислюється виходячи з виплат за два календарні місяці, що передували місяцю, в якому почалося відрядження, тобто працівник виїхав у відрядження (див. абзац третій п. 2 розд. ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабміну від 08.02.95 р. № 100). Це означало, що за виконання трудових обов’язків у відрядженні працівник міг отримати нижчу оплату порівняно зі своєю ж заробітною платою. Більш справедливим урегулюванням цього питання законодавець визнав установлення обов’язку роботодавця з виплати за виконувану під час відрядження роботу заробітної плати в повному розмірі, передбаченому трудовим або колективним договором (див. також «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 35, с. 3).

Діяльність суб’єктів господарювання

Слід зауважити, що його запровадження відбулося у 2011 році практично непоміченим. Нагадаємо: мораторій на перевірки суб'єктів спрощеної системи оподаткування було запроваджено Законом № 3609. Так, ст. 22 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 р. № 877-V було доповнено приписом, згідно з яким до набрання чинності положеннями ПКУ щодо спрощеної системи оподаткування встановлюється мораторій на перевірки, причому не лише податкові, а і з боку інших органів державної влади та місцевого самоврядування. Серед суб'єктів, стосовно яких у зазначений період не повинні проводитися перевірки, названо лише дві категорії: 1) фізичні особи — підприємці, яких не зареєстровано платниками ПДВ та діяльність яких не віднесено до високого ступеня ризику; 2) юридичні особи, які застосовують спрощену систему оподаткування та діяльність яких не віднесено до високого ступеня ризику.

Стосовно осіб із середнім ступенем ризику перевірки також було дозволено проводити органам Пенсійного фонду — як планові, так і позапланові.

Як бачимо, до Нового року дія мораторію має припинитися одночасно з набуттям чинності нормами ПКУ про спрощену систему оподаткування. Однак в останні тижні ДПСУ активно розповсюджує інформацію про «продовження мораторію на перевірки» для представників малого та середнього бізнесу. Мусимо звернути увагу, що жодних законодавчих підстав подібні заяви під собою не мають та ґрунтуються виключно на «добрій волі» самих податківців. Якщо завтра їх настрій у цьому питанні зміниться, то платнику податків не буде на що послатися.

7 червня 2011 року набрали чинності зміни щодо господарських товариств. Серед них, зокрема, правило, згідно з яким на момент створення ТОВ тепер не обов'язково вносити 50 відсотків статутного капіталу; інакше кажучи, почати роботу можна, не маючи нічого, навіть 1 грн.

Серед нововведень цього року — і збільшення максимально можливої кількості учасників ТОВ з 10 до 100 осіб.

За необхідності збільшення розміру статутного капіталу у зв'язку з перетворенням ТОВ в акціонерне товариство формування такою юридичною особою статутного капіталу здійснюється протягом п'яти років.

Крім того, не можна не відзначити, що поточний рік багато в чому пройшов під гаслом спрощення умов ведення господарської діяльності. Так, серед найважливіших законодавчих нововведень варто відзначити:

— запровадження можливості для засновників юридичних осіб (крім акціонерних товариств) створювати статутні фонди в розмірах та у складі, необхідних їм для заснування власної справи; інакше кажучи, вимогу про обов'язкову наявність статутного фонду у визначеному законом мінімальному розмірі скасовано;

— установлення можливості працювати на підставі модельного статуту, що затверджується Кабміном. Поки що Кабмін створив умови для реалізації такої можливості тільки для товариств з обмеженою відповідальністю (див. постанову Кабміну від 16.11.2011 р. № 1182). Постанова набрала чинності 23.11.2011 р. Отже, засновники товариств з обмеженою відповідальністю, які проходять держреєстрацію після цієї дати, можуть уже не турбуватися про розробку власних статутних документів, скориставшись затвердженим урядом документом. Утім, засновникам надано можливість самостійно вирішувати, чи здійснювати діяльність на підставі запропонованого урядом модельного статуту, чи розробляти для себе індивідуальний;

— передбачено можливість провадити державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців в електронному вигляді. Наказом Мін'юсту від 19.08.2011 р. № 2010/5 затверджено Порядок, яким установлено загальні принципи подання електронних документів для проведення держреєстрації суб'єктів господарювання з використанням телекомунікаційних мереж загального користування та обігу цих документів;

— запроваджується доступ фізичних та юридичних осіб до відомостей Єдиного державного реєстру через веб-сайт ЄДР.

Кредиторам юридичних осіб унаслідок унесення змін до Цивільного кодексу України надано можливість при отриманні повідомлення про початок процедури припинення юридичної особи — боржника вимагати не лише припинення або дострокового виконання зобов'язання (така можливість у них була й раніше), а й забезпечення виконання такого зобов'язання (ч. 1 ст. 107).

Ще одне нововведення — у порядку та умовах розподілу зобов'язань між юридичними особами — правонаступниками ліквідованої юрособи-боржника. Тепер розподіл зобов'язань припиненої юридичної особи між її правонаступниками відбуватиметься таким чином:

— за зобов'язаннями, що перейшли до правонаступника згідно з розподільним балансом, така юрособа-правонаступник несе, як і раніше, індивідуальну відповідальність, однак до цього додається субсидіарна відповідальність за зобов’язаннями, що перейшли до інших юросіб-правонаступників (ч. 5 ст. 107 ЦКУ);

— за тими зобов'язаннями, щодо яких точно визначити правонаступника неможливо, усі юридичні особи — правонаступники, як і до внесення змін до ЦКУ, несуть солідарну відповідальність (ч. 6 ст. 107 ЦКУ). Але до цієї норми з'явилося важливе доповнення: учасники (засновники) припиненої юридичної особи, які відповідно до закону або згідно з установчими документами несли відповідальність за її зобов'язаннями, відповідають за зобов’язаннями правонаступників, що виникли до моменту припинення такої юридичної особи, у тому самому обсязі, якщо більший обсяг відповідальності учасників (засновників) за зобов’язаннями правонаступників не встановлено законом або їх засновницькими документами.

Схожі гарантії прав кредиторів законодавець передбачив і на випадок проведення такої форми реорганізації, як виділення.

Основою нововведень, що мають на меті спростити механізм ліквідації юридичних осіб та фізичних осіб— підприємців, є «принцип мовчазної згоди у сфері державної реєстрації». Сутність принципу полягає в тому, що юридична особа (фізична особа — підприємець), яка припиняється (після закінчення строку пред'явлення кредиторських вимог та здійснення ними всіх потрібних від них дій), отримують право надати пакет документів для держреєстрації факту свого припинення (як шляхом реорганізації — злиття, поділу, приєднання, перетворення, так і шляхом ліквідації) навіть без довідок контролюючих органів, яких не вистачає, якщо такі органи ухиляються від призначення, проведення позапланової перевірки та складання довідки (акта); від підписання керівником та видачі довідки про відсутність заборгованості; від здійснення інших потрібних від них дій згідно з порядком проведення ліквідації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців.

2 березня 2011 року набрали чинності зміни стосовно діяльності акціонерних товариств. Тепер перелік акціонерів для участі в загальних зборах має складатися за три дні до їх проведення, усі акціонери зобов'язані публікувати відомості про проведення загальних зборів за 30 днів до їх проведення, а переведення акцій у бездокументарну форму відкладено до 30 квітня.

Серед новел також потрібно назвати запровадження норми, згідно з якою статусу контрольного набуває пакет, що складається більш ніж із 50 % простих акцій АТ (раніше для цього було достатньо вже 50 %), але при цьому для його визначення враховуватимуться акції, що належать не тільки самій особі, а й її афільованим особам, у тому числі членам сім'ї; виключення із Закону про АТ правила, де передбачається, що якщо після закінчення другого та кожного наступного фінансового року вартість чистих активів АТ виявляється меншою від розміру статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити про його зменшення; якщо ж вартість чистих активів стає меншою, ніж установлений Законом мінімальний розмір статутного капіталу, товариство або має усунути таку невідповідність, або воно підлягає ліквідації; зняття обмеження на виплату дивідендів у тих випадках, коли власний капітал товариства менше суми його статутного капіталу, резервного капіталу та розміру перевищення ліквідаційної вартості привілейованих акцій над їх номінальною вартістю тощо.

Важливою для акціонерних товариств датою у 2011 році стало набуття чинності вимогою про обов'язкове переведення акцій у бездокументарну форму до 30.04.2011 р. Водночас штрафи за її невиконання почали застосовуватися лише з 30 жовтня 2011 року (див. рішення ДКЦПФР від 25.05.2011 р. № 568).

З 7 травня 2011 року при реєстрації нових суб'єктів господарської діяльності їм перестали видавати свідоцтва про державну реєстрацію, на зміну яким прийшли виписки та витяги з держреєстру (докладно див. «Скасування свідоцтва про держреєстрацію: чи стане працювати простіше?» // «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 39).

Відповідно до змін, унесених до Закону про захист прав споживачів, покупець має право протягом чотирнадцяти днів, не враховуючи дня купівлі непродовольчого товару (раніше — з моменту передачі йому непродовольчого товару) належної якості, якщо триваліший строк не оголошено продавцем, обміняти його в місці купівлі чи інших місцях, оголошених продавцем, на аналогічний товар інших розміру, форми, габариту, фасону, комплектації тощо. У разі виявлення різниці в ціні покупець здійснює необхідний перерахунок з продавцем.

Крім того, було підвищено мінімальний розмір штрафу, що застосовується в разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єктами господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства. Тепер за відмову споживачу в реалізації його прав, установлених ч. 1 ст. 8 (стосовно права споживача на обмін або ремонт, або повернення товару неналежної якості), ч. 1 ст. 9 (щодо права споживача на обмін непродовольчого товару належної якості на аналогічний товар), ч. 3 ст. 10 (щодо прав споживача при виявленні недоліків у виконаній роботі/наданій послузі) Закону, такі суб'єкти господарювання несуть відповідальність у десятикратному розмірі вартості продукції виходячи з цін, що діяли на момент придбання цієї продукції, але не менше 5 нмдг (раніше — 2 нмдг).

Важливим нововведенням стала також заборона на розгляд третейськими судами справ у спорах про захист прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), що набрала чинності з 11 березня 2011 року.

У сфері захисту прав споживачів у 2011 році докладніше було також урегульовано відносини з приводу відповідальності за шкоду, заподіяну постраждалому внаслідок дефекту у продукції, уведеній в обіг в Україні. За шкоду, заподіяну постраждалому внаслідок дефекту продукції, відповідає виробник. Якщо виробника продукції не може бути встановлено, кожен її постачальник (продавець) несе відповідальність як виробник, якщо він протягом 30 днів не повідомить постраждалого про найменування та місцезнаходження виробника чи особи, яка поставила йому цю продукцію.

Постраждалий має право вимагати від виробника надання документації на продукцію, унаслідок дефекту в якій йому заподіяно шкоду.

Що стосується дозвільної процедури, то слід звернути увагу на зміни, що відбулися у 2011 році:

1. Посилено заходи впливу на дозвільні органи з метою забезпечення дотримання ними вимог та строків з видачі дозвільних документів, зокрема запроваджено додатковий штраф, який може бути накладено на посадових осіб дозвільного органу в разі невиконання ними приписів спеціально уповноваженого органу про усунення порушень порядку видачі документів дозвільного характеру, — від 340 до 850 грн. (ст. 188³⁸ КпАП).

Крім того, суб'єктам господарювання слід пам'ятати про те, що в разі порушення їх прав із боку дозвільного органу вони можуть надіслати відповідну скаргу до спеціально уповноваженого органу з питань дозвільної системи у сфері господарської діяльності або до його територіального органу. Така скарга є підставою для проведення позапланової перевірки діяльності дозвільного органу.

Статтю 41 КЗпП доповнено новою частиною, згідно з якою власник чи уповноважений ним орган із власної ініціативи зобов'язаний розірвати трудовий договір у разі повторного порушення посадовою особою вимог законодавства у сфері ліцензування та з питань видачі документів дозвільного характеру, передбачених ст. 166¹⁰, 166¹² КпАП. У ст. 166³КпАП підвищено максимальний розмір штрафу до 50 нмдг (раніше — 15 нмдг) за дискримінацію підприємців органами влади та управління. Також підвищено штрафи за порушення законодавства про ліцензування певних видів господарської діяльності та запроваджено штрафи за видачу органом ліцензування ліцензії за відсутності рішення органу ліцензування про її видачу тощо.

2. Визначено підстави для переоформлення, анулювання та видачі дублікатів дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки (далі — дозвіл), зокрема, передбачено, що строк дії дозволу становить:

— на виконання робіт або на експлуатацію машин, механізмів та устаткування підвищеної небезпеки — п'ять років (із подальшим його продовженням);

— на застосування машин, механізмів та устаткування підвищеної небезпеки — безстроково.

Переоформлення, видача дубліката дозволу здійснюються на безоплатній основі.

3. Установлено адмінвідповідальність за порушення строку видачі держакта на право власності на земельну ділянку. Так, КпАП доповнено ст. 53⁵, згідно з якою порушення посадовою особою встановленого законодавством строку видачі державного акта на право власності на земельну ділянку тягне за собою накладення штрафу від 20 до 50 нмдг (від 340 до 850 грн.). Розглядати справи про зазначені адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів державного контролю за використанням та охороною земель.

4. Оптова торгівля цукром тепер може здійснюватися без отримання ліцензій.

Ще 16 вересня 2010 року Міжнародна торгова палата — Всесвітня організація бізнесу оголосила про випуск нової редакції Правил щодо використання національних та міжнародних торговельних термінів Incoterms®-2010 із набуттям ними чинності з 01.01.2011 р. Однак відповідно до Указу Президента України «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» від 04.10.94 р. № 567/94 в Україні зазначені правила починають діяти через 10 днів після їх опублікування в газеті «Урядовий кур'єр». Оскільки цей документ опубліковано не було, виникла суперечлива ситуація щодо можливості застосування Incoterms-2010 суб'єктами господарювання України. 26 травня 2011 року набрав чинності Указ Президента України від 19.05.2011 р. № 589/2011, яким, зокрема, визнано таким, що втратив чинність, Указ від 04.10.94 р. № 567/94, що остаточно зняло перешкоди для застосування Incoterms-2010 в Україні до застосування договірних відносин.

Застосування Incoterms здійснюється шляхом унесення відповідних умов до текстів договорів, предметом яких є товари (продукція), виражені в матеріальній формі. Інакше кажучи, ці правила не поширюються, наприклад, на операції з передачі майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності (нематеріальні активи), такі, зокрема, як програмне забезпечення.

Як показує судова практика, незастосування Incoterms не призводить до визнання договорів поставки недійсними або неукладеними. Більш того, якщо умови договору та положення Incoterms не збігаються, пріоритет мають умови договору (див. постанову ВГСУ від 25.12.2007 р. у справі № 29/375-07).

Таким чином, сторони договору поставки можуть установлювати додаткові й навіть такі, що змінюють Incoterms, умови поставки, і саме вони будуть обов'язковими для виконання в межах цього договору.

Змінено правило розрахунку мінімальної величини витрат на охорону праці: якщо раніше вони мали становити не менше 0,5 відсотка від суми реалізованої продукції (при цьому не вказувалося, про реалізацію продукції за який період ідеться), то тепер необхідно витратити не менше 0,5 відсотка від фонду оплати праці за попередній рік (ч. 3 ст. 19 Закону про охорону праці).

Законом установлено тільки мінімальну межу витрат на охорону праці. Її конкретний розмір за погодженням із трудовим колективом (в особі профспілки за її наявності на підприємстві) необхідно застерегти в колективному договорі або, за її відсутності, — у положенні про охорону праці. Крім того, установлено відповідальність за невиділення коштів на охорону праці в передбаченій сумі у вигляді штрафу в розмірі 25 відсотків від різниці між розрахунковою мінімальною сумою витрат на охорону праці у звітному періоді та фактичною сумою цих витрат за такий період (ст. 43 Закону про охорону праці). Але при цьому максимальний розмір штрафу не може перевищувати 5 відсотків середньомісячного фонду заробітної плати за попередній рік (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 57, с. 7).

2011 рік ознаменувався також запровадженням нового виду контрольного заходу — ринкового нагляду, основа якого — перевірки характеристик продукції (у тому числі відбір зразків та їх експертиза) та обмежувальні (коригувальні) заходи (обмеження, заборона надання продукції на ринку, вилучення продукції з обігу, відкликання продукції) (ст. 22 Закону про ринковий нагляд).

Перевірки характеристик продукції можуть бути плановими та позаплановими, виїзними та невиїзними (за місцем розташування органу ринкового нагляду). У розповсюджувачів продукції проводяться як планові, так і позапланові перевірки, а у виробників — тільки позапланові.

Законом України від 17.02.2011 р. № 3039-VI було внесено зміни до Закону України «Про державне регулювання виробництва та реалізації цукру» від 17.06.99 р. № 758-XIV, якими останній доповнено положеннями щодо обов'язкового декларування наявності цукру суб'єктами підприємницької діяльності, які виробляють цукор та зберігають його для подальшої реалізації, здійснюють оптову або роздрібну торгівлю цукром.

Порядок декларування наявності цукру затверджено постановою Кабміну від 10.08.2011 р. № 851. Декларування є щомісячним. Уперше «цукрова» декларація подавалася за серпень 2011 року.

У разі неподання або несвоєчасного подання суб'єктами підприємницької діяльності декларації про обсяг цукру, що перебуває в їх власності, або зазначення в декларації неповних або недостовірних даних з таких суб'єктів стягується штраф у розмірі від 10 до 200 нмдг (від 170 грн. до 3400 грн.).

Реєстрація баз персональних даних

З 1 січня 2011 року діє Закон України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 р. № 2297-VI, керуючись положеннями якого з 01.07.2011 р. Державна служба України з питань захисту персональних даних почала реєстрацію баз персональних даних у Держреєстрі баз персональних даних.

Кожний суб'єкт господарювання в останні тижні поточного року зіткнувся з питанням про те, чи використовує він у своїй діяльності горезвісні бази персональних даних та чи потрібно йому їх реєструвати. Річ у тім, що інформаційна кампанія, розгорнута Державною службою із захисту персональних даних останнім часом і спрямована на ознайомлення суб'єктів господарювання із законодавчими вимогами в частині захисту персональних даних, призвела до загальної «персоналізації» країни. Усі масово кинулися в буквальному розумінні знаходити в себе персональні дані та думати над тим, яку ще базу та за якою назвою зареєструвати. Але тут, на наш погляд, необхідно провести розмежування між персональними даними, які так чи інакше неминуче використовуються в діяльності будь-якого суб'єкта господарювання (інформація про працівників, про посадових осіб контрагентів, які підписують договори, про фізосіб-клієнтів тощо), та базою персональних даних, тобто про іменовану сукупність упорядкованих персональних даних в електронній формі та/або у формі картотек персональних даних.

Утім, для багатьох визначальним виявився підхід Державної служби із захисту персональних даних до цього питання. На її думку, «кожне підприємство (організація) є власником, як мінімум, двох баз персональних даних, а саме бази персональних даних працівників, яка ведеться з метою забезпечення вимог трудового законодавства, реалізації податкових відносин та відносин у сфері бухгалтерського обліку й аудиту, та бази персональних даних клієнтів або інших осіб, персональні дані яких обробляються в цілях господарської діяльності». До переліку з бази персональних даних «Працівники» та бази «Клієнти» найбільш старанні платники податків додають також такі бази даних, як «Засновники» та «Контрагенти».

Темі реєстрації баз персональних даних ми присвятили відразу декілька матеріалів: «Персональні дані: запитання роботодавця» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 90, с. 45), «Персональні дані: алгоритм дій» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 97, с. 26), «Використання персональних даних працівника: якою датою оформити згоду?» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 99, с. 43), «Заява про реєстрацію бази персональних даних: як правильно заповнити?» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 101, с. 32).

Інше

Одночасно з ПКУ набрав чинності і документ, що його «супроводжує», — Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» від 02.12.2010 р. № 2756-VI (див. докладніше «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 103, с. 19). Ним, зокрема, із Закону про РРО було вилучено норму, що передбачає відповідальність за невиставляння цінників на товари (меню, прейскуранти або тарифи на послуги, що надаються), які реалізуються, у вигляді штрафу в розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (17 грн.) за кожен невиставлений цінник.

Важливим моментом стало також те, що з 01.01.2011 р. почали діяти нові штрафи за порушення порядку використання РРО. Так, п. 1 ст. 17 Закону про РРО після внесення до нього змін передбачає, що в разі встановлення протягом календарного року під час перевірки будь-якого з таких фактів, як:

1) проведення розрахункових операцій з використанням РРО або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг);

2) невідповідність суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, зазначеній у денному звіті, а в разі використання розрахункової книжки — загальній сумі продажів за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня;

3) нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об'єкті суб'єкта господарювання;

4) непроведення розрахункових операцій через РРО з фіскальним режимом роботи, —

застосовуються такі штрафи:

— якщо порушення вчинено вперше, штраф становитиме 1 грн.;

— при повторному вчиненні порушення — 100 відсотків вартості товарів, проданих з одним із перелічених вище порушень;

— за кожне подальше (протягом року) вчинення порушення — у п'ятикратному розмірі вартості товарів, проданих із порушеннями.

При цьому під вчиненням порушення вперше законодавець має на увазі «уперше протягом календарного року», а не вперше за весь період діяльності підприємства. Повторним потрібно вважати порушення, вчинене вдруге протягом року. Нагадаємо: раніше за кожне з перелічених вище порушень відразу застосовувався п'ятикратний штраф.

Але й це не все. З 1 липня 2011 року в населених пунктах із чисельністю населення понад 100 тис. осіб почала діяти вимога про обов'язкову наявність платіжних терміналів у суб'єктів господарювання (крім суб'єктів малого підприємництва), які працюють у сфері торгівлі, ресторанного господарства та послуг і використовують РРО.

З 1 січня 2011 року набрав чинності новий Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 р. № 2456-VI. Серед основних змін:

— чітко регламентовано цільове обмеження бюджетних призначень; окремо виділено визначення державних та місцевих запозичень;

— установлено, що залишок бюджетних коштів визначається на кінець звітного періоду, а не на кінець дня, як це було передбачено в чинному раніше БКУ;

— розширено поняття «видатки бюджету». До видатків бюджету, крім витрат бюджету і коштів на погашення основної суми боргу, відносять надання кредитів з бюджету, розміщення бюджетних коштів на депозитах та придбання ціних паперів;

— під «кошиком доходів місцевого бюджету» розуміють усі доходи загального фонду, закріплені БКУ за місцевими бюджетами, а не лише податки та збори, як це було передбачено раніше.

У новому БКУ також було надано визначення таким важливим поняттям, як «бюджетні кошти», «власні надходження бюджетних установ», «кошторис», «одержувач бюджетних коштів».

У БКУ визначено вичерпний перелік питань, що регулюються законом про держбюджет (ст. 40). На відміну від свого попередника, новий БКУ не містить докладних вимог щодо розгляду і підготовки проекту зазначеного Закону. БКУ встановив, що до набуття чинності законом про держбюджет діють норми закону про держбюджет на попередній бюджетний період, крім норм, якими визначено загальні показники державного бюджету, бюджетні призначення головним розпорядникам коштів державного бюджету та обсяги трансфертів між державним та місцевими бюджетами.

Усі пам'ятають, яка непроста ситуація склалася на початку 2010 року при визначенні рівня мінімальної заробітної плати і прожиткового мінімуму у зв'язку з несвоєчасним прийняттям закону про держбюджет на 2010 рік. Надалі таких ситуацій, якщо на початок року закон про держбюджет не прийнято, виникати не повинно, оскільки новим БКУ передбачено, що соціальні стандарти і соціальні гарантії, у тому числі прожитковий мінімум, рівень його забезпечення, мінімальна заробітна плата, надання пільг, компенсацій та гарантій населенню, у поточному бюджетному періоді застосовуються в розмірах та на умовах, що діяли у грудні попереднього бюджетного періоду.

1 липня 2011 року набрало чинності нове антикорупційне законодавство. До переліку суб'єктів корупційних правопорушень увійшли аудитори, нотаріуси, оцінювачі, директори та головні бухгалтери.

Суб'єктам господарювання також слід пам'ятати, що тепер на рівні закону встановлено заборону на безоплатне надання послуг або передачу майна на користь органів державної влади і місцевого самоврядування.

Водночас у нових антикорупційних законах немає заборони на заняття фізичними особами — підприємцями та керівниками госптовариств іншою оплачуваною діяльністю.

9 березня 2011 року набрала чинності нова редакція Закону про виконавче провадження. Основні нововведення:

1. Вексель тепер відсутній у переліку виконавчих документів.

2. З'явився новий спосіб забезпечення позову — припинення продажу заарештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно та про зняття з нього цього арешту.

3. Запроваджено відповідальність за КпАП за несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника. За це порушення, а також за невиконання законних вимог держвиконавця щодо усунення порушень законодавства про виконавче провадження, ненадання або надання недостовірних відомостей про доходи і майновий стан боржника, неповідомлення боржником про зміну місця проживання або місцезнаходження чи місця роботи (отримання доходів), а також нез'явлення без поважних причин за викликом держвиконавця встановлено штраф у розмірі від 20 до 70 нмдг, тобто від 340 грн. до 1190 грн. (раніше було від 2 до 10).

4. Чинення опору держвиконавцю під час виконання ним службових обов'язків, застосування до нього насильства, втручання в діяльність у вигляді будь-якого впливу з метою перешкоджання виконанню ним службових обов'язків може спричинити кримінальну відповідальність за ст. 342 або ст. 343 Кримінального кодексу України.

5. Установлено порядок вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України за поданням держвиконавця. Таке питання вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби негайно, без виклику та повідомлення сторін за участі держвиконавця.

6. Якщо раніше арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснювався виключно за рішенням суду, то тепер підставою для таких заходів може стати постанова держвиконавця.

7. Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 р. № 2346-ІІІ тепер передбачає, що в разі відкриття рахунка клієнтом, стосовно якого існує публічне обтяження рухомого майна, накладене держвиконавцем, банк припиняє витратні операції на такому рахунку на суму обтяження та повідомляє держвиконавця про відкриття рахунка.

Посадові особи суб'єктів господарювання мали звернути увагу на те, що в поточному році було ужорсточено відповідальність за окремі правопорушення у сфері житлово-комунального господарства, зокрема, за знищення або пошкодження зелених насаджень чи інших об'єктів озеленення населених пунктів. Так, за вказане порушення може бути застосовано штраф на громадян від 10 до 30 нмдг (раніше — від 1 до 3 нмдг) і на посадових осіб або фізичних осіб — підприємців — від 30 до 50 нмдг (раніше — від 3 до 7 ннмдг).

У 2011 році було внесено зміни до КпАП та Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.93 р. № 3353-XII, якими скасовано талон до посвідчення водія транспортного засобу. Тепер право на керування транспортним засобом відповідної категорії підтверджується лише посвідченням водія транспортного засобу з установленим строком дії.

Не меншу увагу суб'єктів господарювання привернуло до себе і скасування вимоги про обов'язкову наявність у водія подорожнього (маршрутного) листа, а також нотаріально засвідченої довіреності на керування транспортним засобом. Однак, на нашу думку, для цілей бухгалтерського та податкового обліку використовувати подорожні листи необхідно, як і раніше (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 90, с. 42).

З 1 січня 2011 року податкові органи отримали повноваження на стягнення штрафу в розмірі 3400 грн. за відсутність у приміщеннях таблички з написом «Куріння заборонено!» та відповідним графічним зображенням. У зв'язку з цим питання про те, чи дійсно вимога про необхідність розміщення табличок з відповідними написами та графічними зображеннями поширюється на всіх суб'єктів господарювання, стало актуальним.

Практика, що існує на сьогодні, дозволяє говорити про те, що в тексті відповідних табличок краще не відхилятися від законодавчих формулювань: у табличках про заборону куріння вказувати «Куріння заборонено!», у табличках, що розміщуються в місцях, відведених для куріння: «Місце для куріння. Куріння шкодить Вашому здоров'ю!», використовуючи при цьому написи, виконані українською мовою (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 73, с. 43).

З 16.10.2011 р. запрацювали певні нововведення щодо споживчих кредитів:

1) запроваджено заборону на надання споживчих кредитів в іноземній валюті на території України;

2) деталізовано показники, за допомогою яких має розкриватися сукупна вартість кредиту для споживача;

3) у договорі споживчого кредиту обов'язково повинні вказуватися умови, за яких можливе його дострокове розірвання;

4) передбачено заборону ускладнювати в будь-який спосіб прочитання споживачем тексту докладного опису сукупної вартості споживчого кредиту, наведеного в договорі про надання споживчого кредиту або в додатку до нього, у тому числі шляхом написання його кеглем меншим від кегля шрифту основного тексту, зливання кольору шрифту з кольором фону;

5) закріплено низку гарантій на випадок дострокового повернення позичальником споживчого кредиту;

6) застережено умови та порядок здійснення реструктуризації кредиту.

1 листопада 2011 року набрав чинності Закон про судовий збір. Як найуніверсальніший він використовує такий спосіб визначення розміру судового збору, як його встановлення у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати в місячному розмірі, передбаченому законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Слід зауважити, що в цілому звернення до суду стало відчутно дорожчою процедурою. Так, якщо раніше при зверненні до загального суду з майновою вимогою позивач мав сплатити як держмито 1 відсоток ціни позову, але не менше 51 грн. і не більше 1700 грн., то тепер при тій самій базовій ставці (1 відсоток від ціни позову) мінімальна та максимальна межі істотно збільшилися (не менше 188,2 грн. і не більше 2823 грн.). Ціна за подання позову про розірвання шлюбу зросте з 8,50 грн. до 94,1 грн.