Закон № 4014: що йшло на додачу до «спрощенки»
Навздогін за великою публікацією, присвяченою Закону № 4014, в якій ми ознайомили читачів з новими правилами роботи на єдиному податку (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 95, с. 26), пропонуємо статтю про менш помітні, але не менш важливі нововведення зазначеного Закону. Ітиметься про зміни до ПКУ, які з початку майбутнього року доведеться враховувати платникам податку на прибуток та платникам ПДВ.
Ігор ХМЕЛЕВСЬКИЙ, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор», i.khmelevskiy@id.factor.ua
Документи статті
ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.
Закон № 3609 — Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» від 07.07.2011 р. № 3609-VI.
Закон № 4014 — Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності» від 04.11.2011 р. № 4014-VI.
П(С)БО 16 — Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 р. № 318.
Податок на прибуток
Щодо цього податку Законом № 4014 унесено до ПКУ дві досить резонансні зміни, причому одна з них була довгоочікуваною (стисло про неї вже зазначалося в публікації, згаданій у преамбулі до цієї статті), а друга, навпаки, виявилася несподіваною. Але про все по черзі.
1. З наступного року з ПКУ буде вилучено п.п. 139.1.12. Власне, можна було б і не розшифровувати значення цієї події, оскільки сам номер підпункту, що виключається, став за рік свого існування прозивним.
Утім, для новачків нагадаємо, що з набуттям чинності розд. III ПКУ цим підпунктом установлювалася заборона на включення до «податкових» витрат тих витрат, які було понесено у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних і нематеріальних активів у фізичних осіб — підприємців, які сплачують єдиний податок. При цьому під зазначену заборону не потрапляли витрати, понесені у зв'язку з придбанням робіт, послуг у таких фізосіб, які провадять діяльність у сфері інформатизації.
Таким чином, починаючи з 1 квітня цього року будь-які ділові відносини з ФОП-єдиноподатниками (зокрема, оренда будь-якого майна, отримання послуг з тимчасового розміщення, перевезення тощо відряджених осіб, придбання ОЗ, НМА та інших необоротних активів, а також товарів, робіт, послуг, призначених для виготовлення та/або ремонту ОЗ і НМА) для суб'єктів господарювання — платників податку на прибуток ставали невигідними, оскільки не зменшували їх об'єкт оподаткування.
Завдяки Закону № 4014 з наступного року будь-які обмеження на бізнес-контакти з фізособами-підприємцями, які сплачують єдиний податок, буде знято. Хоча нам здається, що така поступка законодавця має тимчасовий характер, а остаточне рішення щодо повної відмови або, можливо, повторного відновлення виключеної норми прийматиметься за результатами моніторингу податковими органами характеру та інтенсивності взаємодії юросіб — платників податку на прибуток із зазначеними суб'єктами.
Підстави для такого припущення ми знаходимо в нових абзацах п. 152.3 ПКУ, відповідно до яких платників податку на прибуток разом з відповідною податковою декларацією зобов'язали подавати до органу ДПС перелік своїх доходів та витрат у розрізі контрагентів — платників єдиного податку, до якого включаються операції, здійснені таким контрагентом.
Форму та порядок складання такого переліку доходів та витрат ще потрібно буде встановити ДПСУ (а можливо, з урахуванням останніх тенденцій, Мінфіну) у порядку, визначеному ст. 46 цього Кодексу. Щоправда, не зовсім зрозуміло, як виконуватиметься цей припис, адже зазначеною статтею передбачено загальні правила затвердження форм податкових декларацій і окремої процедури для допоміжних форм у ній немає. Звісно, самостійною формою звітності, та ще й зі статусом декларації такий перелік бути не може, отже, доведеться вигадувати ще один додаток до нещодавно затвердженої Податкової декларації з податку на прибуток (нагадаємо, форму самої декларації, яка застосовуватиметься починаючи зі звітних періодів майбутнього року, затверджено наказом Мінфіну України від 28.09.2011 р. № 1213).
Що стосується розробки порядку складання переліку доходів та витрат, то це взагалі безпрецедентна вимога законодавця, оскільки навіть щодо податкових декларацій ПКУ обмежується тільки встановленням форми. А те, що такий порядок для складання переліку необхідний, сумнівів не викликає, оскільки, як нам здається, автори Закону № 4014 зовсім залишили поза увагою правила визнання доходів і витрат, що діють на сьогодні. Адже одна справа — показати доходи і витрати в розрізі контрагентів-єдиноподатників за надходженням грошей (найімовірніше, саме це й було метою складання зазначеного переліку), а зовсім інша — порівняти доходи, відображені в момент реалізації виготовлених товарів, виконаних робіт, наданих послуг, з витратами, які свого часу було понесено у зв'язку з придбаннями у єдиноподатників та з яких було сформовано собівартість таких товарів, робіт, послуг.
Словом, наразі в цій справі чимало незрозумілого, але часу в уповноважених держорганів ще достатньо (уперше подавати перелік доведеться разом із декларацією за I квартал 2012 року), щоб пролити світло на всі перелічені питання.
Зауважимо, що санкцій на кшталт невизнання витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг) у єдиноподатників, але не відображених у зазначеному переліку, Кодекс поки не містить . Мабуть, це справа майбутнього, а зараз податкові органи поступово накопичуватимуть та аналізуватимуть інформацію про масштаби оптимізації податку на прибуток, щоб за необхідності зробити більш рішучі кроки.
Звертає на себе увагу, що заборона, установлена п.п. 139.1.12 ПКУ, стосувалася тільки витрат від фізосіб-єдиноподатників, а, судячи з формулювання нових абзаців п. 152.3 ПКУ, розшифровувати доведеться як витрати, так і доходи, причому в розрізі не лише фізичних, а й юридичних осіб — представників спрощеної системи. При цьому вимогу щодо фіксації в договорі статусу контрагента законодавчо не встановлено (як це було в «докодексний» період щодо «нестандартних» платників податку на прибуток), тому не зовсім зрозуміло, на підставі якої інформації підприємства «відокремлюватимуть овець від козлищ» при складанні таких розшифровок.
І взагалі все це нагадує нам історію із запровадженням розшифровок податкових зобов'язань і податкового кредиту з ПДВ у розрізі контрагентів: спочатку такі розшифровки навіть не вважалися додатком до декларації, а на сьогодні перетворилися на потужний інструмент адміністрування цього податку.
Завершуючи обговорення наслідків скасування заборони на «єдиноподаткові» витрати, вкажемо на відсутність будь-яких перехідних положень, що супроводжували б таке скасування. Унаслідок цього податківці можуть по-своєму розтлумачити, як бути в тих випадках, коли:
— товари (роботи, послуги), що підлягають уключенню до собівартості, оплачено та отримано від ФОП-єдиноподатника в цьому році, а реалізація продукції, для виготовлення якої вони придбавалися (отже, і визнання витрат за такими придбаннями), відбудеться вже в наступному;
— аванс за товари (роботи, послуги), що мають бути віднесені платником податку на прибуток до інших витрат, перераховано підприємцю на єдиному податку зараз, а їх оприбуткування (виконання, надання) припаде на 2012 рік;
— необоротні активи придбано у фізосіб, які сплачують ЄП, у грудні, а починають амортизуватися із січня майбутнього року.
На нашу думку, у всіх цих випадках слід орієнтуватися на загальні правила визнання витрат згідно з ПКУ, ураховуючи, що, по-перше, аванси до «податкових» витрат не включаються, по-друге, витрати, що формують собівартість, визнаються в періоді реалізації та, по-третє, інші витрати є витратами того періоду, в якому вони понесені. Утім, пам'ятаючи дивну консультацію з ЄБПЗ за кодом 110.07.21 на тему першоквітневої інвентаризації, де дозволялося включати до витрат амортизацію тільки тих «старих» основних засобів, придбаних у ФОП-єдиноподатників, які й отримано, й оплачено до 01.04.2011 р., від ДПСУ можна очікувати будь-яких сюрпризів.
2. Літні зміни з податку на прибуток: з якого числа застосовувати? Попереднє масштабне коригування ПКУ, проведене Законом № 3609 («Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 64), у частині податку на прибуток багатьом ще тоді здалося не до кінця логічним.
Так, переважну більшість усіх «прибуткових» новацій, що містилися в пп. 40 — 53, 55 — 59 п. 1 розд. I того Закону (повний їх перелік свого часу наводився у статті «Строки набуття чинності окремими положеннями Закону № 3609» // «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 64, проте для зручності читачів повторимо їх тут знову), слід було застосовувати з 1-го числа звітного (податкового) місяця опублікування та набуття чинності Законом № 3609 , тобто з 1 серпня 2011 року.
| Норма п. 1 розд. I Закону № 3609
| Норма ПКУ, до якої внесено зміни
| Суть змін |
| 1 | 2 | 3 |
| п.п. 40 | п. 133.3 | Окремим нерезидентам дозволено провадити господарську діяльність без реєстрації у податковому органі |
| п.п. 41 | п. 136.1 | Підкориговано перелік доходів, що не враховуються для визначення об'єкта оподаткування |
| п.п. 42 | ст. 137 | Підкориговано порядок визнання доходу в окремих випадках |
| п.п. 43 | ст. 138 | Суттєво змінено склад витрат та порядок їх визнання. Зокрема, загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, є складовою «податкової» собівартості |
| п.п. 44 | п. 139.1 | Підкориговано перелік витрат, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку |
| п.п. 45 | ст. 140 | Зміни стосуються особливостей визнання витрат подвійного призначення та носять переважно редакційний характер |
| п.п. 46 | ст. 142 | Зміни редакційного характеру щодо особливостей визначення складу витрат на виплати фізичним особам згідно з трудовими договорами та договорами цивільно-правового характеру |
| п.п. 47 | п. 144. 1 | Підлягає амортизації вартість основних засобів, визначена на рівні звичайної ціни, отриманих в концесію |
| п.п. 48 | п.п. 145.1.1 | Для «безстрокових» нематеріальних активів строк дії права користування становить у податковому обліку 10 років безперервної експлуатації |
| п.п. 49 | ст. 146 | Урегульовано питання щодо нарахування амортизації об'єкта основних засобів у разі його виведення з експлуатації та після зворотного введення |
| п.п. 50 | ст. 148 | Правила амортизації витрат, пов'язаних з видобутком корисних копалин, приведено у відповідність до змін у складі витрат та порядку їх визнання |
| п.п. 51 | абз. другий п. 150.1 | Редакційна правка щодо порядку урахування від'ємного значення об'єкта оподаткування в результатах наступних податкових періодів |
| п.п. 52 | абз. другий п. 151.1 | Редакційна правка щодо ставки податку на прибуток |
| п.п. 53 | абз. восьмий п. 152.11 | Змінено порядок вилучення до бюджету використаних не за цільовим призначенням коштів при застосуванні ставки податку нуль відсотків |
| п.п. 55 | ст. 154 | 1. Запроваджено нові умови звільнення від оподаткування прибутку підприємств паливно-енергетичного комплексу.2. Звільнено від оподаткування прибуток суб'єктів господарювання водо-, теплопостачання та водовідведення |
| п.п. 56 | абз. перший ст. 155 | Редакційна правка, згідно з якою сільськогосподарська продукція для цілей цього податку визначається ст. 209 ПКУ |
| п.п. 57 | ст. 156 | Зміни стосуються особливостей оподаткування страховика |
| п.п. 58 | абз. другий п.п. 159.2.2 | Перехідний період для створення страхового резерву банками у розмірі 30 відсотків суми заборгованості продовжено до 01.01.2013 р. |
| п.п. 59 | п. 160.9 | Уточнено, хто з резидентів є агентами нерезидентів з метою оподаткування податком на прибуток |
Найважливішою з них, безумовно, став перегляд порядку податкового обліку загальновиробничих витрат (ЗВВ): вони мали відображатися в податковому обліку за бухобліковими правилами та включатися до «податкової» собівартості виготовленої та реалізованої продукції (робіт, послуг) відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, тобто після розподілу, що здійснюється згідно з п. 16 П(С)БО 16 (докладніше про формування «податкової» собівартості з урахуванням зазначених змін див. «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 73, с. 20).
Водночас частина «прибуткових» змін почала діяти заднім числом з дати набуття чинності розд. III «Податок на прибуток підприємств» ПКУ, тобто з 1 квітня 2011 року. Нагадаємо, що в їх числі опинилися зміни, внесені до ст. 153 цього Кодексу, які стосувалися валютних операцій, операцій з борговими вимогами та зобов'язаннями, операцій з торгівлі цінними паперами, а також зміни до підрозд. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ, що передбачали, зокрема, можливість перенесення дивідендного авансового внеску, нерезидентських процентів, коригування умов надання «готельної» пільги тощо (з переліком усіх таких змін також можна ознайомитися у згаданій вище статті // «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 64, с. 46). Отже, валютні, боргові, ціннопаперові зміни та зміни, що стосуються «прибуткових» перехідних положень ПКУ, мали поширюватися на весь звітний період II — III квартали 2011 року.
Нелогічність такої законодавчої техніки полягала навіть не в тому, що одним нормам надавалася зворотна сила в часі, а іншим — ні. Наприклад, щодо «валютних» новацій інакше й учинити було не можна, оскільки те, що зазначалося у ст. 153 ПКУ раніше, на практиці призводило до абсурдних результатів (правила відображення в податковому обліку витрат в інвалюті, що діють на сьогодні, обговорювалися у статті «Імпорт товару з післяплатою: «податкові» витрати — за курсом НБУ на момент купівлі» // «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 69, а також у тематичному номері газети, 2011, № 84).
Відсутність логіки вбачається нами в тому, що внаслідок зміни з 1 серпня поточного року порядку формування собівартості (пов'язаного з необхідністю розподілу ЗВВ) декларація з податку на прибуток за II — III квартали увібрала в себе наростаючим підсумком неспівставні показники: собівартість за квітень — липень складалася тільки з прямих витрат, а вже за серпень — вересень мала формуватися за класичними бухобліковими канонами.
Схоже, приймаючи Закон № 3609, законодавець частково готовий був змиритися з таким станом справ, оскільки первісно передбачалося, що опублікування та набуття чинності цим Законом відбудеться в липні, і тоді в поточному році за старими правилами відображатиметься собівартість тільки II кварталу, а за новими — решти. Однак відбулася якась накладка, Закон № 3609 було опубліковано в серпні, унаслідок чого III квартал виявився розділеним на відрізки до 1 серпня і після.
Виправити ситуацію мав Закон № 4014: п. 5 розд. I цього Закону вносяться корективи до абзацу першого п. 2 розд. II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3609, завдяки яким дата набуття чинності всіма «прибутковими» нововведеннями останнього виявилася перенесеною з 1 серпня на більш ранній строк — на «перше число звітного (податкового) періоду». Щоправда, дізнатися про це нам випаде не раніше 1 січня — дати набуття чинності самим Законом № 4014. Зроблено це, мабуть, для того, щоб дати зрозуміти: річну декларацію за 2012 рік (точніше, за II — IV квартали цього року) слід складати з урахуванням змін до ПКУ, унесених цим Законом. От тільки з якої дати повинні застосовуватися ці зміни?
Слід зауважити, що відповідь на це запитання доволі неоднозначна. З одного боку, пряме прочитання наведеного формулювання з урахуванням того, що встановлені у 2011 році звітні (податкові) періоди (II квартал, II — III квартали та II — IV квартали) розпочинаються з 1 квітня, спонукає до думки про необхідність застосування абсолютно всіх «прибуткових» новацій Закону № 3609 з однієї дати — 01.04.2011 р.
З іншого боку , можна спробувати обґрунтувати припущення про те, що законодавець у такий спосіб намагався всього лише перемістити початок дії «серпневих» норм на початок IІI кварталу, тобто на 1 липня. На користь такого трактування свідчить те, що в абзаці другому п. 2 розд. II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3609, де йдеться про зміни до ст. 153 ПКУ, а також до підрозд. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» цього Кодексу, для позначення початку дії цих змін, як і раніше, застосовується конструкція «з дня набуття чинності розд. III ПКУ». Виходить, що вказівка на одну і ту саму дату (1 квітня) у сусідніх абзацах Закону виконана двома різними способами. Тому логічніше було б вважати, що все ж ідеться про дві різні дати, тобто формулювання «з першого числа звітного (податкового) періоду» призначалося для позначення 1 липня, а формулювання «з дня набуття чинності розд. III ПКУ» означає 1 квітня.
Утім, тлумачення вітчизняного податкового законодавства — справа невдячна. Скажемо відверто, ми схиляємося до першого із запропонованих варіантів (як нам здається, головна його перевага — декларування підсумкового об'єкта оподаткування за рік, обчисленого в співставних та однакових для всіх умовах), проте щиро радітимемо, якщо податківці розтлумачать, що слід дотримуватися другого трактування (у цьому випадку бухгалтеру доведеться відкоригувати тільки липень, а показники II кварталу — уключити до річної декларації без змін).
Попутно нагадаємо, що зміна норм законодавства не спричинює необхідності виправлення помилки в розумінні ст. 50 ПКУ — потрібно всього лише врахувати результати таких коригувань у відповідних рядках річної декларації без заповнення Додатка ВП та без подання будь-яких уточнюючих розрахунків (див. про це «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 96, с. 43).
На завершення цього підрозділу акцентуємо увагу на ще одній серйозній зміні, яку було внесено свого часу до ПКУ Законом № 3609 та яка почала застосовуватися з 1 серпня. Ідеться про останній абзац п.п. 145.1.1 ПКУ, згідно з яким «безстрокові» нематеріальні активи, якщо строк дії права користування ними не визначено у правовстановлюючому документі, повинні амортизуватися в податковому обліку протягом 10 років безперервної експлуатації.
У зв'язку із зазначеною зміною багатьох зацікавило запитання, чи слід було у зв'язку з прийняттям Закону № 3609 починаючи з 01.04.2011 р. заднім числом перераховувати амортизацію НМА, що перейшли до нового податкового обліку за результатами «першоквітневої» інвентаризації та строк використання яких правовстановлюючими документами не встановлювався? Не так давно, відповідаючи на нього (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 90, с. 5), ми висловили тверду впевненість, що цього робити не слід, оскільки Законом № 3609 не запроваджувалося жодних перехідних норм для застосування нових правил амортизації «безстрокових» НМА, а також не надавалося цим правилам зворотної сили.
Тепер же, з прийняттям Закону № 4014, ситуація дещо змінилася. Адже якщо дотримуватися тієї думки, що всі «прибуткові» новації, унесені до ПКУ Законом № 3609, слід застосовувати з 1 квітня цього року, то це означатиме, що відповідного перерахунку амортизації «безстрокових» НМА заднім числом не уникнути.
ПДВ
1. Печатка на ПН: бути чи не бути? Як відомо, вимога завіряти ПН печаткою висувалася і в «докодексний» період, однак з початку поточного року цю вимогу було окремо закріплено не на рівні підзаконних актів, а безпосередньо в п. 201.1 ПКУ. Печатка продавця — платника ПДВ повинна проставлятися на всіх примірниках ПН, причому свого часу податківці вимагали, щоб на печатці був ідентифікаційний код підприємства або ідентифікаційний номер фізособи, а також забороняли завіряти податкові накладні печатками «Канцелярія», «Фінансовий відділ», «Для документів», «Для довідок» тощо (хоча, наприклад, печатка «Для податкових накладних» при дотриманні певних умов вважалася цілком легітимною; докладніше про це див. у редакційному коментарі до листа ДПАУ від 26.05.2011 р. № 14839/7/16-1517 // «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 45).
Більше того, хоча Інструкція про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затверджена наказом МВС від 11.01.99 р. № 17, з 21.02.2011 р. втратила чинність, але, як і раніше, відбиток печатки мав бути на ПН в обов'язковому порядку. Причому контролюючі органи продовжують наполягати (див. п. 33 додатка до листа ДПАУ від 06.04.2011 р. № 9497/7/16-1517 // «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 35) на своїй думці щодо скріплення податкових накладних основною печаткою продавця (тією, що використовується для платіжних документів).
Змінами, що вносяться п. 1 розд. II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4014 до п. 201.1 ПКУ, необхідність завірення печаткою податкової накладної ставиться в залежність від її наявності. Інакше кажучи, ті, у кого взагалі немає жодної печатки (не говоримо вже про спеціальну), отримують право при видачі ПН обходитися без неї. Однак не кваптеся тріумфувати: реалізацію такого права Закон № 4014 пов'язує з набуттям чинності законом щодо встановлення принципу провадження господарської діяльності суб'єктами приватного права без застосування печаток.
Отже, допоки такого закону немає, вимога про завіряння печаткою податкових накладних залишається в силі. Більше того, ПН без печатки, як і раніше, є недійсною та не дає покупцю права на відображення зазначеної в ній суми ПДВ у складі податкового кредиту .
2. Інше. Нарешті на законодавчому рівні вирішилося «питання питань» Закону № 3609: як саме слід було розставити дужки в абзаці першому п. 188.1 ПКУ, що визначає базу оподаткування, щоб ті, для кого призначалася ця норма, нарешті зітхнули спокійно.
Нагадаємо: «проблема з дужкою» зводилася до того, уключати чи ні до бази обкладення ПДВ збір на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку. З одного боку, буквальне дотримання норми, прописаної в Законі № 3609, призводило до необхідності нарахування ПДВ на суму такого збору (про що йшлося в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 65, с. 25). Причому питання про необхідність нарахування ПДВ на вартість послуг мобільного зв'язку з урахуванням збору до Пенсійного фонду в період з початку року і до 06.08.2011 р. (дати набуття чинності зазначеним Законом) начебто сумнівів не викликало (див., наприклад, лист ДПАУ від 12.04.2011 р. № 10374/7/16-1517 // «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 33).
З іншого боку, виникало резонне запитання: навіщо потрібні були в такому разі зміни до абзацу першого п. 188.1 ПКУ, якщо вони нічого не змінили? За роз'ясненнями податківців у листі ДПАУ від 05.09.2011 р. № 23838/7/15-3417 («Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 75), сенс у таких змінах усе ж був («починаючи з 06.08.2011 р. збір на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку не включається до бази оподаткування на додану вартість»), але зрозуміти його заважала злощасна дужка, що стояла не на своєму місці.
На сьогодні проблему з обкладенням ПДВ зазначеного збору вирішено остаточно: Законом № 4014 не лише належним чином кодифіковано спірний абзац п. 188.1 ПКУ, з якого тепер однозначно випливає, що «мобільний» збір до ПФ не включається до бази обкладення ПДВ, а й до п. 2 підрозд. 2 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ додано спеціальне застереження, згідно з яким початком дії норми про таке невключення є 1 січня 2011 року.
Виходить, що у році, який минає, на «мобільний» пенсійний збір узагалі не слід було нараховувати ПДВ, але дізнаємося ми про це тільки з 01.01.2012 р., коли Закон № 4014 набере чинності. Саме тоді (аж ніяк не раніше) постачальникам послуг стільникового рухомого зв'язку дозволено буде виписати відповідні коригування до своїх податкових накладних, в яких відобразити зменшення податкових зобов'язань. А одержувачі таких послуг вимушені будуть відкоригувати (теж у бік зменшення) свій податковий кредит. Причому, як наполягає ДПСУ у відповідній консультації з ЄБПЗ за кодом 130.10, здійснювати такі коригування слід синхронно, принаймні знімати ПЗ постачальнику дозволено не раніше, ніж буде знято в тій самій сумі ПК у одержувача.
Останнє, на що варто звернути увагу в цьому розділі, — з наступного року у ст. 197 ПКУ, що містить перелік операцій, звільнених від обкладення ПДВ, з'явиться нова «звільняюча» норма (п. 197.18) щодо ввезення на митну територію України племінних чистопородних тварин, племінних (генетичних) ресурсів за кодами УКТ ЗЕД 0101 10 10 00, 0102 10 10 00, 0102 10 30 00, 0103 10 00 00, 0104 10 10 00, 0511 10 00 00, 0511 99 85 10, якщо ці операції здійснюються суб'єктами спецрежиму, установленого ст. 209 цього Кодексу. При цьому операції з подальшої поставки зазначених племінних чистопородних тварин або племінних (генетичних) ресурсів обкладатимуться ПДВ у загальному порядку.
