Виплата дивідендів: юридичний аспект
Отримання прибутку — мета будь-якого господарюючого суб’єкта, отримання дивідендів — бажання кожного власника. Та в умовах, коли виплата дивідендів стає ще більш вигідною з точки зору оподаткування, можна очікувати, що податкові органи дуже скрупульозно відшукуватимуть недоліки в порядку виплати дивідендів, щоб позбавити їх цього статусу.
Олена УВАРОВА, юрист Видавничого будинку «Фактор»
Право на дивіденди
Брати участь у розподілі прибутку
— одне з прав учасника господарського товариства. Так, згідно зі ст. 10 Закону про госптовариства учасники мають право брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Аналогічні норми закріплено в п. 2 ч. 1 ст. 116 ЦКУ, ч. 1 ст. 88 ГКУ, а також п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону про АТ, в якому під дивідендами розуміється частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу.Важливо звернути увагу, по-перше, на те, що право на отримання дивідендів мають особи, які є учасниками товариства
на початок строку виплати дивідендів, по-друге, дивіденди виплачуються пропорційно частці кожного з учасників (ст. 10 Закону про госптовариства).Джерелом виплати дивідендів є прибуток господарського товариства. При цьому
встановлення порядку розподілу прибутку, визначення строків та порядку виплати дивідендів — компетенція загальних зборів учасників (ст. 15 Закону про госптовариства).Таким чином, для реалізації права на дивіденди необхідна
одночасна наявність певних обов’язкових умов:1.
Наявність джерела для виплати дивідендів у вигляді прибутку. З тексту ст. 15 Закону про госптовариства можна зробити висновок: за загальним правилом, на виплату дивідендів може бути спрямовано прибуток, що сформувався з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці, сплати процентів за кредитами банків та за облігаціями, податків та інших платежів до бюджету.За відсутності прибутку виплачені суми може бути не визнано такими, що мають статус дивідендів. Варто звернути увагу, що законодавство не висуває вимог про те, що дивіденди може бути виплачено лише за умови відсутності збитків минулих періодів. Подібні обмеження передбачено тільки для акціонерних товариств: відповідно до
ч. 3 ст. 158 ЦКУ акціонерне товариство не має права оголошувати та виплачувати дивіденди при зменшенні вартості чистих активів акціонерного товариства до розміру меншого, ніж розмір статутного капіталу і резервного фонду. Для інших суб’єктів господарювання аналогічних обмежень немає. Самого факту наявності прибутку достатньо для прийняття рішення про виплату дивідендів.Джерелом виплати дивідендів в акціонерному товаристві може бути прибуток звітного року або нерозподілений прибуток попередніх років.
Для власників привілейованих акцій передбачено додаткове джерело виплати дивідендів на випадок відсутності або недостатності чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку минулих років. У такому разі виплата дивідендів здійснюється за рахунок резервного капіталу АТ або спеціального фонду для виплати дивідендів.
2.
Прийняття загальними зборами відповідного рішення про розподіл прибутку між учасниками товариства. Без прийняття такого рішення учасник не може претендувати на виплату йому частини прибутку. Також таке рішення не може прийняти й суд (п. 35 постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2008 р. № 13). Як бачимо, з одного боку, кожному учаснику господарського товариства гарантовано право на участь у розподілі чистого прибутку товариства, з іншого — розподіл прибутку віднесено до виключної компетенції загальних зборів учасників.3.
Перебування у статусі учасника товариства на момент прийняття рішення про виплату дивідендів, а в приватних та публічних акціонерних товариствах — зазначення суб’єкта в переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, на дату його складання (ч. 4 ст. 30 Закону про АТ).
Переваги при виплаті дивідендів
Переважні права в отриманні дивідендів згідно з чинним законодавством мають тільки власники привілейованих акцій.
Усі власники простих акцій акціонерних товариств та всі учасники інших госптовариств мають рівні права на отримання дивідендів пропорційно їх частці у статутному фонді
. Тому рішення загальних зборів про виплату дивідендів тільки частині учасників, наприклад у зв’язку з «їх особистим внеском у діяльність товариства» чи іншими заслугами, або включення відповідної умови до статуту госптовариства буде визнано судом незаконними (п.п. 2.23 Рекомендацій Президії ВГСУ «Про практику застосування законодавства при розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» від 28.12.2007 р. № 04-5/14). Так само і застосування підвищуючих чи понижуючих коефіцієнтів щодо часток окремих учасників вважатиметься неправомірним.Непропорційне нарахування дивідендів для фізичних і юридичних осіб може призвести до того, що відповідні виплати не буде визнано дивідендами.
Чи можуть дивіденди бути обов’язковими?
У 2010 році ми стали свідками цікавої ситуації. Нагадаємо,
Законом про держбюджет-2010 було внесено зміни до Закону про госптовариства та Закону про АТ, що стосуються порядку виплати дивідендів. Унесені до Закону про АТ зміни фактично встановлювали обов’язковість спрямування частини прибутку на виплату дивідендів у розмірі, принаймні, 30 %. Рішення про нарахування дивідендів у меншому розмірі, за задумом законодавця, не могло бути прийняте загальними зборами. Останні могли лише збільшити норматив дивідендів. На наш погляд, унесені до Закону про АТ зміни первісно стосувалися виключно акціонерних товариств, що привели свою діяльність у відповідність до цього Закону (тобто публічних та приватних акціонерних товариств). Крім того, загальні збори в таких акціонерних товариствах мали бути проведені не пізніше 30.04.2010 р., а Закон про держбюджет-2010 набрав чинності саме на цю дату, і тому не давав підстав для перегляду вже прийнятих загальними зборами у 2010 році рішень про розподіл прибутку. У тих нечисленних рішеннях судів, які встигли зіткнутися з подібними спорами, відстоювалася саме така позиція (див., наприклад, постанову Донецького окружного адмінсуду від 21.12.2010 р. у справі № 2а-24635/10/0570).Але було і продовження цієї історії. 30 листопада 2010 року Конституційний Суд України своїм
рішенням від 30.11.2010 р. № 22-рп/2010 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 99) визнав окремі положення Закону про держбюджет-2010 неконституційними. Подібна доля вже спіткала закони про держбюджет на 2007 і 2008 роки. Підстава для таких рішень КСУ — закон про держбюджет призначено для регулювання виключно питань формування та використання фінансових ресурсів, установлення доходів та видатків держави на громадські потреби. Відповідно внесення змін або припинення дії інших законів, установлення додаткових обов’язків не може здійснюватися законом про держбюджет. Тому положення, в яких такі норми все ж закріплювалися, було визнано КСУ неконституційними.У рішенні КСУ були використані аналогічні аргументи для
визнання неконституційними окремих положень Закону про держбюджет-2010. Про те, що такий розвиток подій можливий, ми говорили, аналізуючи ту саму спірну норму про обов’язкову виплату дивідендів (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 36 —37, с. 40; 2010, № 49, с. 24). Ще більшої специфіки ситуації додало ще й те, що цього разу рішення про неконституційність низки норм закону про держбюджет було прийняте в момент, коли закріплені в них обов’язки вже давно мали бути виконані.Подальший розвиток подій виявився ще більш захоплюючим. Уперше парламент з небувалою оперативністю відреагував на зроблені КСУ висновки та вже через три дні після прийняття рішення про неконституційність низки норм
Закону про держбюджет-2010 відновив їх дію, прийнявши Закон України «Про деякі питання організації бюджетного процесу у 2010 році» від 03.12.2010 р. № 2774-VI.Утім, госптовариства, які на момент винесення рішення КСУ виплатили відповідні суми дивідендів, щось переграти вже все одно не змогли б. Витребувати у своїх акціонерів виплачені ним дивіденди, пославшись на визнання «дивідендних» положень
Закону про держбюджет-2010 неконституційними, було б неможливо. А от якщо рішення про виплату дивідендів на момент винесення рішення КСУ ще не було виконано і фактична виплата дивідендів не відбулася (хоча згідно з вимогами законодавства зробити це потрібно було не пізніше 01.07.2010 р.), то з’являлася надія: рішення КСУ давало загальним зборам можливість скасувати прийняте раніше рішення про виплату дивідендів.Згідно з чинним на сьогодні законодавством рішення про спрямування прибутку госптовариства на виплату дивідендів — виключна компетенція загальних зборів учасників товариства.
Зобов’язати товариство прийняти рішення про виплату дивідендів у примусовому порядку за наявності прибутку не можна, у тому числі й у судовому порядку.Слід зауважити, що на практиці часто виникають спори між учасниками госптовариства та самим госптовариством у випадках, коли на загальних зборах приймається рішення не розподіляти прибуток, а спрямувати його на розвиток товариства. Учасники таких господарських товариств звертаються до суду з вимогою
змусити госптовариство виплатити дивіденди, посилаючись при цьому на своє право брати участь у розподілі прибутку.Проте подібні вимоги не підлягають задоволенню в судовому порядку. Власне, учасник госптовариства реалізує своє право на участь у розподілі прибутку, маючи можливість брати участь у загальних зборах учасників при розгляді ними питання про розподіл чистого прибутку госптовариства. Якщо загальними зборами приймається рішення не розподіляти прибуток між учасниками, то вимагати виплати дивіденди через суд учасник не може.
Як указує ВГСУ,
питання про спрямування коштів на виплату дивідендів належить до компетенції загальних зборів і не може вирішуватися судом (постанови ВГСУ від 03.06.2008 р. у справі № 38/207-07, від 06.12.2007 р. № 2-356/05). Така правова позиція базується, у тому числі, на висновку ВСУ про те, що право учасника товариства на одержання частини прибутку та відповідний йому обов’язок товариства здійснити виплату частини прибутку виникає тільки після прийняття загальними зборами товариства рішення про виплату з чистого прибутку дивідендів (рішення ВСУ від 04.10.2006 р.). Законодавство не передбачає можливості виплати акціонеру (учаснику) дивідендів на підставі рішення суду (Узагальнення ВСУ практики розгляду судами корпоративних справ від 01.08.2007 р.).До суду учасник госптовариства може звернутися у випадку, якщо питання про розподіл прибутку не виноситься на розгляд загальних зборів учасників. У такій ситуації учасник господарського товариства може подати позов до господарського суду з вимогою зобов’язати госптовариство розглянути питання про розподіл прибутку на загальних зборах учасників*.
* Слід зауважити, що наразі зареєстровано проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про акціонерні товариства», яким запропоновано включити до Закону про АТ таку норму: «Рішення про спрямування всього прибутку на цілі, інші, ніж виплата дивідендів, приймається більш ніж трьома чвертями голосів акціонерів від загальної їх кількості». Автори законопроекту обґрунтовують це якраз тим, що чинне законодавство не передбачає обов’язкової виплати дивідендів та їх мінімального розміру, що на практиці призводить до зловживань з боку мажоритаріїв.
Крім того, підлягають судовому захисту права учасника господарського товариства у випадку, якщо рішення про виплату дивідендів було прийнято загальними зборами, але не виконується, і дивіденди в установлений строк не виплачуються. Так, як зазначає ВГСУ,
суд має право прийняти рішення про стягнення дивідендів тільки за наявності рішення загальних зборів про спрямування прибутку на виплату дивідендів, виходячи з якого визначається розмір дивідендів, що підлягають виплаті, строки та порядок їх виплати (п.п. 2.22 Рекомендацій Президії ВГСУ «Про практику застосування законодавства при розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» від 28.12.2007 р. № 04-5/14, п. 35 постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24.10.2008 р. № 13).Дещо інакше виглядає ситуація з держдивідендами. Як правило, питання про базовий норматив та строки виплати дивідендів господарськими товариствами, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, вирішувалося на рівні Закону про держбюджет на черговий бюджетний рік. 2011 рік — виняток. Питання держдивідендів-2011 урегульоване
постановою Кабміну «Про затвердження базового нормативу відрахувань частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2010 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави» від 05.01.2011 р. № 1. Зазначеною постановою, зокрема, передбачено базовий норматив відрахування частини прибутку в розмірі 30 %. У разі невиплати госптовариством дивідендів до 1 липня 2011 року суб’єктам управління корпоративними правами держави приписано вжити заходів щодо розірвання контракту з керівником госптовариства.Наведені приписи не слід сприймати так, що госптовариства зобов’язані спрямувати 30 % прибутку на виплату дивідендів. Ідеться лише про те, щоб держоргани, які представляють інтереси держави в госптоваристві, у статутному капіталі яких є частка держави, на загальних зборах голосували за виплату дивідендів у розмірі 30 %, а також ініціювали питання про припинення відносин з керівником госптовариства в разі незабезпечення прийняття такого рішення.
Порядок прийняття рішення про виплату дивідендів
Слід звернути увагу, що відповідно до
ст. 4 Закону про госптовариства установчі документи зокрема повинні містити відомості про порядок розподілу прибутку.Додаткові вимоги висуваються до відомостей, що включаються до статуту АТ. Так,
Закон про АТ вимагає, щоб статути акціонерних товариств містили інформацію про розмір* та черговість виплати дивідендів акціонерам — власникам привілейованих акцій (п. 1 ч. 2 ст. 26 Закону про АТ), порядок повідомлення акціонерів про виплату дивідендів (п. 9 ч. 2 ст. 13 Закону про АТ).* Для привілейованих акцій, як бачимо, Закон про АТ допускає можливість визначення фіксованого розміру дивідендів, які акціонери-власники таких акцій одержують незалежно від наявності чи відсутності чистого прибутку. В останньому випадку дивіденди виплачуються за рахунок резервного фонду АТ.
Крім того, щоб уникнути виникнення спорів,
у статуті також доцільно передбачити:строк виплати дивідендів після прийняття відповідного рішення загальними зборами про розподіл прибутку;
періодичність виплати дивідендів;
відповідальність виконавчого органу госптовариства в разі неповної та несвоєчасної виплати оголошених дивідендів.
Фахівці Міністерства юстиції України пропонують також уключати до статуту положення про обов’язковий розгляд один раз на рік на загальних зборах учасників питання про розподіл прибутку. На думку Мін’юсту, це дозволить створити додаткові гарантії прав міноритарних учасників госптовариств, які, по суті, практично не мають можливості впливати на вирішення питання про розподіл прибутку (див. http://www.minjust.gov.ua/0/10947).
Зазначаючи про порядок виплати дивідендів, слід відповісти на запитання про те,
як часто товариство може приймати рішення про виплату дивідендів.Якщо це товариство не є акціонерним, то воно нічим не обмежене щодо можливості визначати періодичність виплати дивідендів (див., наприклад,
постанову ВГСУ від 02.03.2010 р. № 5020-5/369), аж до щомісячної їх виплати. Обмеження щодо періодичності виплати дивідендів може бути встановлено тільки статутом товариства.Акціонерним товариствам у цьому плані складніше. Вони можуть виплачувати дивіденди тільки за результатами року.
Як уже зазначалося, прийняття рішення про розподіл прибутку госптовариства — компетенція загальних зборів учасників товариства.
Найбільш детально виписано порядок виплати дивідендів для акціонерних товариств. Відповідно до
ст. 30 Закону про АТ дивіденди виплачуються на акції, звіт про результати розміщення яких зареєстровано в установленому законодавством порядку.Виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк,
що не перевищує 6 місяців із дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів. Відповідні зміни було внесено до Закону про АТ зовсім недавно — Законом України від 23.12.2010 р. № 2856-VI. Раніше діяло загальне правило про виплату дивідендів не пізніше 30 червня. Оскільки провести загальні збори, на яких розглянути питання про розподіл прибутку, акціонерне товариство має не пізніше 30 квітня, то виплатити дивіденди воно повинне протягом наступних шести місяців, якщо на зборах буде прийнято рішення про розподіл прибутку.Для привілейованих акцій строк передбачено більш жорстко —
шість місяців після закінчення звітного року.Для кожної виплати дивідендів наглядова рада АТ установлює
дату складання переліку осіб, які мають право на одержання дивідендів. Дата складання списку таких осіб не може передувати даті прийняття рішення про виплату дивідендів*. Якщо після складання списку акціонер відчужує акції, то дивіденди все одно виплачуються йому, а не новому акціонеру.* Наразі на підпис Президенту передано Закон України, який передбачає, що перелік осіб, які мають право на одержання дивідендів за привілейованими акціями, має бути складено протягом місяця після закінчення звітного року.
АТ повідомляє осіб, які мають право на отримання дивідендів (порядок повідомлення має бути обов’язково передбачено статутом товариства), про дату, розмір, порядок та строки їх виплати. Протягом 10 днів після прийняття рішення про виплату дивідендів публічне АТ повідомляє про дату, розмір, порядок та строк виплати дивідендів фондову біржу (біржі), у біржовому реєстрі якої перебуває таке АТ.
Щодо інших госптовариств, то
чинне законодавство не встановлює для них обов’язкового строку для виплати дивідендів. Такий строк може бути визначено у статуті товариства або шляхом прийняття рішення загальними зборами.Якщо строк виплати дивідендів було встановлено, але дивіденди в цей строк не виплачено, із дня, наступного за останнім днем строку, установленого для виплати дивідендів, починає обчислюватися строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення дивідендів. У цьому випадку слід застосовувати загальний строк позовної давності у 3 роки. Звертатися з позовом про стягнення невиплачених дивідендів учасник повинен до господарського товариства (не до загальних зборів і не до виконавчого органу товариства, а до самого товариства). Подавати позов слід до господарського суду.
Більш проблемною виглядає ситуація, коли строк виплати дивідендів не було встановлено. Насамперед, слід зауважити, що в інтересах учасника докласти зусиль, щоб уникнути такої ситуації. Зокрема, він може виступити з ініціативою
про включення питання про визначення строку виплати дивідендів до порядку денного загальних зборів учасників.Якщо все ж строк виплати дивідендів визначено не було, учасник може
подати до виконавчого органу госптовариства заяву з вимогою виплатити дивіденди в розмірі, визначеному рішенням загальних зборів учасників, запропонувавши в ній строк такої виплати. Якщо від виконавчого органу не надійде у відповідь пропозицій в частині встановлення строку виплати дивідендів, строк позовної давності слід обчислювати з дня, наступного за днем після закінчення запропонованого учасником строку виплати.Більше того, керуючись загальними правилами зобов’язальних правовідносин, учасник може обмежитися поданням заяви з вимогою про виплату дивідендів без установлення строку для такої виплати. Тоді згідно зі
ст. 530 ЦКУ у госптовариства буде всього 7 днів для виконання такої вимоги, після чого почне спливати 3-річний строк позовної давності. Щоб уникнути подібних моментів, вважаємо все ж бажаним установлювати чіткі строки виплати дивідендів у статуті або у рішенні загальних зборів учасників.Звернемо увагу на ще одне запитання, що виникає на практиці:
яким законодавством слід керуватися при виплаті дивідендів нерезиденту? Виплата дивідендів учаснику господарського товариства — нерезиденту має здійснюватися відповідно до законодавства держави, в якій зареєстроване госптовариство, тобто в нашому випадку це буде законодавство України. Застерегти у статуті, що до відносин між учасником-нерезидентом та госптовариством застосовується право держави нерезидента, не можна.
Обмеження на виплату дивідендів
Серед
загальних обмежень, яких повинні дотримуватися всі господарські товариства при вирішенні питання про виплату дивідендів, слід назвати:1) обмеження, пов’язані із заборгованістю суб’єкта господарювання перед держбюджетом. Так, якщо активи суб’єкта господарювання перебувають у податковій заставі, то для виплати дивідендів необхідно погоджувати таку виплату з податковим органом. Із набуттям чинності
Податковим кодексом України ця вимога не змінилася;2)
дивіденди не нараховуються на частки у статутному фонді (акції), викуплені самим товариством.Водночас слід зауважити, що обмеження на виплату дивідендів не встановлено для випадків, коли учасник повністю не сплатив свою частку у статутному фонді. У такому разі розподіл прибутку здійснюється нарівні з учасниками, які повністю внесли свої частки, а не пропорційно сплаченій частці. Це в тому числі випливає із загальної норми, згідно з якою брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частину можуть особи, які є учасниками товариства на момент початку строку виплати дивідендів (
п. «б» ч. 1 ст. 10 Закону про госптовариства). Спеціальне застереження зроблено тільки для акціонерних товариств — для них установлено заборону розподіляти прибуток до повної оплати всього статутного фонду. Для інших госптовариств таких обмежень немає.Для акціонерних товариств чинним законодавством передбачено ще одне важливе обмеження —
акціонерні товариства можуть виплачувати дивіденди виключно грошовими коштами. Водночас, як і інші господарські товариства, акціонерні товариства можуть спрямовувати прибуток на збільшення свого статутного капіталу, здійснюючи тим самим реінвестицію. Незважаючи на те що Податковий кодекс України реінвестицію прирівнює до виплати дивідендів, для цілей цивільно-правового регулювання корпоративних відносин спрямування прибутку не на розподіл серед учасників товариства, а на збільшення статутного капіталу слід розмежовувати, у зв’язку з чим вимога про виключно грошову виплату дивідендів акціонерними товариствами не може трактуватися як заборона на реінвестицію.Щодо акціонерних товариств також передбачено таке обмеження: АТ не має права приймати рішення про виплату дивідендів та здійснювати таку виплату як за простими, так і за привілейованими акціями, якщо:
а) звіт про результати розміщення акцій не зареєстровано в установленому законодавством порядку;
б) власний капітал товариства менше, ніж сума його статутного капіталу, резервного капіталу та розміру перевищення ліквідаційної вартості привілейованих акцій над їх номінальною вартістю.
Крім того, акціонерне товариство не має права здійснювати виплату дивідендів за простими акціями в разі, якщо в товариства є зобов’язання з викупу акцій, а також якщо поточні дивіденди за привілейованими акціями не виплачено повністю.
Товариство не має права здійснювати виплату дивідендів за привілейованими акціями певного класу до виплати поточних дивідендів за привілейованими акціями, власники яких мають перевагу щодо черговості отримання дивідендів.
До речі, деякі учасники господарських товариств, указуючи на те, що перелік обмежень на виплату дивідендів є вичерпним, у такий спосіб намагаються обґрунтувати, що за відсутності таких обмежуючих підстав госптовариство не може відмовитися від прийняття рішення про виплату дивідендів. Однак суди обґрунтовано з такою позицією не погоджуються, зазначаючи, що цей перелік слід сприймати як такий, що встановлює ситуації, коли рішення про виплату дивідендів не може бути прийнято загальними зборами, але це не означає, що в усіх інших випадках у госптовариства виникає безумовний обов’язок здійснити таку виплату (див., наприклад,
постанову ВГСУ від 06.12.2006 р. № 19/29).Є і зворотні обмеження: коли акціонерне товариство обмежене в деяких своїх повноваженнях у зв’язку з невиплатою дивідендів. Так, згідно з
ч. 2 ст. 67 Закону про АТ акціонерне товариство не має права здійснювати викуп розміщених ним простих акцій до повної виплати поточних дивідендів за привілейованими акціями. Крім того, акціонерне товариство не має права здійснювати викуп розміщених ним привілейованих акцій до повної виплати поточних дивідендів за привілейованими акціями, власники яких мають пріоритет щодо черговості отримання дивідендів.
Відповідальність за невиплату дивідендів
Будь-яких спеціальних норм, що передбачають відповідальність господарського товариства за невиплату дивідендів, чинне законодавство не містить*. Зважаючи на відсутність таких спеціальних положень, у питанні про можливі санкції, що застосовуються до госптовариства, слід керуватися загальними нормами про відповідальність за невиконання грошових зобов’язань. Відповідно, учасник госптовариства може вимагати виплати дивідендів з урахуванням інфляційних та 3 відсотків річних**. Крім того,
у статуті товариства може бути передбачено додаткові санкції за несвоєчасне виконання рішення загальних зборів про виплату дивідендів.* Як, наприклад, це зроблено в законодавстві Російської Федерації. Так, згідно зі ст. 395 ЦК РФ у разі невиплати оголошених дивідендів у встановлений строк акціонер має право звернутися з позовом до суду про стягнення з товариства належної йому суми дивідендів, а також відсотків за прострочення виконання грошового зобов’язання. Відсотки підлягають нарахуванню за період прострочення виплати дивідендів, що обчислюється з дня, наступного за днем закінчення встановленого строку їх виплати (п. 16 постанови Пленуму ВАС РФ «Про деякі питання застосування Федерального закону «Про акціонерні товариства» від 18.11.2003 р. № 19).
** Визнають це і представники територіального управління Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку в неофіційних консультаціях.
Для акціонерних товариств існує також загроза того, що теруправлінням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку буде винесено припис про необхідність розглянути питання про розподіл прибутку на загальних зборах акціонерів, а якщо рішення про виплату дивідендів уже було прийнято, то припис про виплату дивідендів. Якщо в установлений у приписі строк акціонерне товариство не виконає передбачені в ньому вимоги, до товариства може бути застосовано штраф у розмірі від 1000 до 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (
від 17000 до 85000 грн.).Тепер перейдемо до розгляду питань про оподаткування дивідендів.
Виплата дивідендів: досвід судових спорів
| № з/п | Предмет спору | Позиція суду |
| 1 | 2 | 3 |
| 1 | Статут господарського товариства обов’язково має містити інформацію про порядок розподілу прибутку | «4.1. … підставами прийняття рішення про визнання недійсними установчих документів господарського товариства є порушення закону, які не можуть бути усунуті. |
| 2 | Господарські товариства (за винятком акціонерних) можуть на свій розсуд визначати періодичність виплати дивідендів | «… касаційна інстанція вважає правомірним висновок апеляційного господарського суду щодо того, що чинне законодавство не встановлює будь-яких обмежень щодо змісту установчих документів відповідача в частині періодичності виплати дивідендів учасникам товариства, загальні збори учасників господарського товариства вправі вирішувати питання виплати дивідендів, а відтак, рішення товариства про виплату дивідендів за підсумками кварталу законодавству не суперечить» (постанова ВГСУ від 02.03.2010 р. № 5020-5/369) |
| 3 | Учасники господарського товариства мають рівні права на отримання дивідендів. Виняток становлять тільки власники привілейованих акцій в акціонерних товариствах | «2.23. Право на отримання частини прибутку акціонерного товариства належить кожному власнику акцій цього товариства. Законодавством переважне право на отримання частини прибутку надано лише власникам привілейованих акцій. Усі власники простих акцій мають рівні права на отримання дивідендів, якщо загальними зборами акціонерів прийнято рішення про спрямування прибутку (частини прибутку) на їх виплату. При цьому прибуток (частина прибутку) розподіляється між усіма акціонерами пропорційно кількості належних їм акцій. Відтак рішення загальних зборів про нарахування і виплату дивідендів лише одному або частині акціонерів, які не є власниками привілейованих акцій, є таким, що порушує права інших акціонерів на отримання частини прибутку товариства» (Рекомендації Президії ВГСУ від 28.12.2007 р. № 04-5/14 |
| 4 | Суд не може зобов’язати господарське товариство прийняти рішення про виплату дивідендів. Він може лише покласти обов’язок розглянути питання про розподіл прибутку на загальних зборах учасників | «Право учасника на отримання частини прибутку і обов’язок товариства здійснити виплату частини прибутку виникають тільки після того, як загальними зборами товариства прийнято рішення про виплату з чистого прибутку дивідендів» (рішення ВСУ від 04.10.2006 р.) |
| 5 | Суд може зобов’язати господарське товариство виплатити дивіденди тільки в тому випадку, якщо рішення про виплату дивідендів було прийнято загальними зборами, | «35. Господарські суди вправі приймати рішення щодо виплати акціонеру (учаснику) частки прибутку (дивідендів) лише у разі невиплати господарським товариством дивідендів на підставі рішення загальних зборів або їх виплати в меншому розмірі, ніж передбачено відповідним рішенням. |
| 6 | У разі несвоєчасної виплати дивідендів суди визнають можливість стягнення інфляційних і трьох відсотків річних за період прострочення | «… Позивач на дату початку строку виплати дивідендів був акціонером, а отже, має право на отримання дивідендів. |
