Щодо екологічного податку за відходи
Лист Державної податкової адміністрації України від 06.05.2011 р. № 12789/7/15-0817
(витяг)
<…> Відповідно до пункту 240.1 статті 240 Кодексу платниками екологічного податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюється, зокрема, розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини (підпункт 240.1.3 пункту 240.1 статті 240 Кодексу).
<…> Відповідно до підпункту 242.1.3 пункту 242.1 статті 242 Кодексу об'єктом та базою оподаткування податку є, зокрема, обсяги та види (класи) відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах протягом звітного кварталу, крім обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів.
Досліджуючи терміни, які наявні в підпункті 240.1.3 Кодексу, зазначимо, що відповідно до статті 1 Закону України «Про відходи» від 5 березня 1998 року № 187/98-ВР із змінами і доповненнями:
—
відходи — це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення;—
спеціально відведені місця чи об'єкти — це місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.Підпунктом 14.1.223 пункту 14.1 статті 14 Кодексу визначено поняття «
розміщення відходів» — це зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.У зв'язку з цим обов'язком платника податку є обчислення, нарахування та сплата до бюджету податку, а також складання податкової звітності у разі наявності факту розміщення відходів, відповідно зберігання (тимчасового розміщення до утилізації чи видалення) протягом звітного кварталу, крім розміщення обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів в умовах, визначених підпунктом 242.1.3 пункту 242.1 статті 242 Кодексу.
Тобто в умовах Кодексу,
починаючи з 01.01.2011 р., у підприємства є об'єктом та базою щоквартального оподаткування відходи (в тому числі <…> відходи виробництва: макулатура, металевий брухт (чорний та кольоровий), відходи деревини, поліетилену та поліпропілену, люмінесцентні лампи та побутові відходи тощо), що тимчасово розміщуються (зберігаються) в т. ч. на кінець звітного кварталу на власній території підприємства (до їх передачі на утилізацію або розміщення іншому суб'єкту господарювання (спеціалізованому підприємству тощо) в місця видалення відходів. Зауважимо, що виняток складають обсяги та види (класи) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів.Зауважимо, що клас небезпеки відходів, характер місця розміщення відходів та зони розміщення відходів у навколишньому природному середовищі встановлюються органами МОЗ, за погодженням органів Мінекоресурсів.
Щодо наявних залишків відходів на підприємстві станом на 01.01.2011 р., то оподаткуванню екологічним податком
не підлягає частка виробничих відходів, яка залишилась на початок року (залишки відходів, які оприбутковані в матеріально-сировинному балансі виробництва тощо), і за розміщення яких сплачено збір за забруднення навколишнього природного середовища впродовж 2010 р., що документально підтверджено. Це стосується виробничих відходів, видалених та накопичених відходів станом на 01.01.2011 р. (шахтні (кар'єрні) води, мули тощо) на власних територіях підприємства, за розміщення яких сплачено збір за забруднення навколишнього природного середовища впродовж попередніх років, що документально підтверджено.Водночас пунктом 15 Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 року № 1218, із змінами і доповненнями (далі — Порядок), передбачено, що дозвіл набирає чинності після затвердження лімітів на утворення та розміщення відходів. Ліміти на утворення та розміщення відходів встановлюються терміном на один рік (пункт 18 Порядку).
Відповідальність за правильність визначення нормативів утворення відходів, визначення лімітів утворення та розміщення відходів, несвоєчасне затвердження або незатвердження лімітів утворення та розміщення відходів несе власник відходів (пункт 20 Порядку). Контроль за правильністю визначення лімітів на утворення та розміщення відходів, їх дотриманням здійснюють органи Мінекоресурсів на місцях (пункт 21 Порядку).
Заступник голови комісії з проведення реорганізації ДПА України,
заступник Голови ДПА України О. Любченко
коментар редакції
Плата за відходи
Питання про те, хто та в яких випадках є платником екозбору за розміщення відходів (попередника екоподатку), не могло отримати однозначної відповіді протягом усього часу існування цього збору (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 58, с. 40). У його обговоренні брали участь і ДПАУ, і Мінприроди, і навіть Мінпромполітики, але виробити єдину точку зору щодо цієї проблеми їм так і не вдалося. Суб'єктам господарювання в такій ситуації доводилося вибирати менше лихо та погоджуватися на запропонований податковим відомством підхід: обов'язок зі сплати екозбору виникав у випадку, якщо суб'єкт господарювання своєчасно не передав відходи іншим спеціалізованим підприємствам в установлені договором строки із власної вини або з вини цих підприємств, унаслідок чого
на кінець звітного кварталу відходи залишилися в такого суб'єкта господарювання.Набуття чинності Податковим кодексом України, що супроводжувалося внесенням вельми незначних змін до Закону України «Про відходи» від 05.03.98 р. № 187/98-ВР, які не могли призвести до зміни базових принципів урегулювання відносин у сфері поводження з відходами, здавалося б, і підходу до вирішення питання про справляння податкових платежів за їх розміщення зачепити не мали. Власне, донедавна всі з цього й виходили, у тому числі й місцеві органи державної податкової служби, які продовжували на запитання суб'єктів господарювання про необхідність сплати ними екоподатку відповідати, що такого обов'язку для них немає за наявності договору на вивезення сміття зі спеціалізованим підприємством.
Першим сигналом, що викликав занепокоєння, стала консультація Єдиної бази податкових знань. У ній на запитання,
чи є платником екологічного податку суб'єкт господарювання, в якого є договір на вивезення та утилізацію відходів з переробним підприємством і який протягом звітного кварталу здійснює тимчасове розміщення (зберігання) відходів, інформаційно-довідковий департамент ДПАУ відповів, що суб'єкт господарювання (незалежно від отримання дозволу на створення та розміщення відходів і наявності договору з переробним підприємством) повинен нараховувати та сплачувати екологічний податок за тимчасове розміщення (зберігання) відходів протягом звітного кварталу на загальних підставах. При цьому в консультації також зазначалося, що під таким тимчасовим розміщенням (зберіганням) слід розуміти календарні дати податкового (звітного) періоду.Лист, що коментується, підтверджує побоювання, що виникли: податкові органи виходять з того, що ПКУ змінив підхід до плати за відходи і «
починаючи з 01.01.2011 р., у підприємства об'єктом та базою щоквартального оподаткування є відходи (уключаючи відходи виробництва та побутові відходи), що тимчасово розміщуються (зберігаються), у тому числі на кінець звітного кварталу, на власній території підприємства (до їх передачі на утилізацію або розміщення іншому суб'єкту господарювання)». Інакше кажучи, платником екоподатку фактично стає будь-який суб'єкт господарювання, в діяльності якого утворюються відходи. Виняток, з урахуванням прямої норми ПКУ (п. 240.5), ДПАУ готова зробити лише для спеціалізованих підприємств, які займаються заготівлею вторсировини.Така позиція податкових органів породжує відразу низку нових запитань, на які в листі, що коментується, відповідей немає:
—
як вести облік побутових відходів, адже навіть Закон про відходи відповідний обов'язок передбачає тільки щодо відходів виробництва (пункт «г» ст. 17) та оплата послуг з вивезення побутових відходів розраховується не шляхом визначення обсягу фактично вивезених відходів, а виходячи з норм, затверджених органом місцевого самоврядування?—
чи має той самий обсяг відходів потрапляти до бази оподаткування кожного кварталу протягом усього періоду свого перебування на території підприємства (тобто повинні відходи, за які було сплачено податок у попередньому кварталі та які не було передано спеціалізованому підприємству, знову потрапити до бази оподаткування в наступному кварталі)?*— чи буде обсяг відходів, які були передані спеціалізованому підприємству, що не має ліцензії на заготівлю вторсировини, у тому самому кварталі входити до бази оподаткування і для суб'єкта господарювання, у діяльності якого вони утворилися, і для такого спеціалізованого підприємства?
* Схоже, що ДПАУ готова дати позитивну відповідь на це запитання, роблячи виняток тільки для залишків відходів на підприємстві станом на 01.01.2011 р., за розміщення яких уже сплачено екозбір.
Виникнення перелічених запитань, на наш погляд, пов'язане з помилковістю вихідного посилання: платником екоподатку за розміщення відходів мають бути виключно спеціалізовані підприємства або суб'єкти господарювання, виробнича діяльність яких зумовлює необхідність отримання дозволів на спеціальні місця зберігання відходів від власної діяльності (полігони, сховища тощо). До решти суб'єктів господарювання повинні висуватися вимоги виключно в межах санітарних норм. Якщо на території підприємства знаходяться відходи (побутові чи виробничі) і при цьому не дотримуються вимоги санітарного законодавства, то це має спричинювати для суб'єкта господарювання застосування до нього екологічних санкцій, а не призводити до виникнення податкових наслідків.
Основний аргумент, що використовується податковими органами, — поняття
«розміщення відходів» з п.п. 14.1.223 ПКУ як зберігання (тимчасового розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.Слід зауважити, що аналогічне розуміння розміщення відходів випливало з наведених у Законі про відходи понять і до 01.01.2011 р., однак не спричиняло таких фіскальних висновків податкових органів. Більше того, якщо виходити з приписів Закону про відходи, то діяльність звичайних суб'єктів господарювання здебільшого призводить лише до утворення відходів (тому трактування норм ПКУ, запропоноване ДПАУ, — це фактично податок на
утворення відходів, а не на їх розміщення). Такі ж дії як збирання, перевезення, зберігання, обробка, утилізація, видалення, знешкодження та захоронення відходів — спеціалізовані види діяльності у сфері поводження з відходами. Тому сам факт утворення відходів та перебування їх на території підприємства не має призводити до виникнення податкових зобов'язань. Платниками екоподатку за розміщення відходів повинні бути виключно ті суб'єкти, діяльність яких спеціально спрямована на розміщення відходів у відведених для цього місцях, на які отримано дозволи.Що робити в ситуації, яка склалася? Тим, хто готовий сперечатися з підходом ДПАУ, викладеним у листі, що коментується, наразі нічого. Не виключено, що історія з екоподатком на будь-які відходи, що утворилися в діяльності підприємства, у тому числі на будь-яке побутове сміття в урні підприємства, повторить долю декларації з ПДФО: масове подання звітності з екоподатку з копійчаними значеннями, цілком можливо, змусить ДПАУ переглянути свою позицію. Якщо ж податкові органи опиратимуться — доведеться оспорювати їх позицію в суді.
Олена Уварова
