Щодо окремих питань з організації та оплати праці та відпусток
Лист Міністерства праці та соціальної політики України від 17.06.2011 р. № 190/13/116-11
У Департаменті заробітної плати та умов праці розглянуто <…> звернення та в межах компетенції повідомляється.
1.
Проведення роботодавцем заходів щодо змін в організації виробництва і праці, в т. ч. зміни режиму роботи, належить виключно до його компетенції.Роботодавець має право на встановлення неповного робочого часу для всього підприємства, або окремих структурних підрозділів, або окремих працівників. При цьому він може встановити неповний робочий час лише у разі, якщо на підприємстві провадяться зміни в організації виробництва і праці, і за умови додержання процедури, передбаченої частиною третьою ст. 32 КЗпП. Про зміну істотних умов праці (встановлення або скасування неповного робочого часу) працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за п. 6 ст. 36 КЗпП.
Відповідно до статті 56 КЗпП неповний робочий час може встановлюватися шляхом зменшення тривалості щоденної роботи; зменшення кількості днів роботи протягом тижня; одночасного зменшення кількості годин роботи упродовж дня і кількості робочих днів продовж тижня.
У разі встановлення неповного робочого часу оплата праці провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.
Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень трудових прав працівників.
Отже, якщо неповний робочий час встановлено на підприємстві з дотриманням вищезазначених норм законодавства, то порушень законодавства про працю не вбачається.
2. Згідно з частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про відпустки» забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд.
Частиною другою статті 12 Закону України «Про відпустки» передбачено, що невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.
Статтею 9 Конвенції Міжнародної організації праці 132 (переглянутої) 1970 року про оплачувані відпустки (ратифікована Україною у травні 2001 року і відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України) передбачено, що безперервна частина щорічної оплачуваної відпустки надається і використовується не пізніше, як протягом одного року, і залишок щорічної оплачуваної відпустки не пізніше, як протягом вісімнадцяти місяців, рахуючи з кінця того року за який надавалася відпустка.
Отже,
ненадання працівнику щорічних відпусток у визначені законодавством терміни є грубим порушенням законодавства про працю, за що роботодавця в установленому порядку може бути притягнуто до відповідальності.Законодавством не передбачено терміну давності, після якого втрачається працівником право на щорічні відпустки, воно не містить заборони надавати щорічні відпустки у разі їх невикористання, а тому, якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на таку відпустку за декілька попередніх років, в тому числі і за 5 чи 10 років, то він має право їх використати, а в разі звільнення йому повинна бути виплачена компенсація за всі невикористані дні щорічних відпусток (стаття 24 Закону України «Про відпустки»).
3. Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки.
При обчисленні середньої заробітної плати для оплати часу відпусток включаються: основна заробітна плата; доплати та надбавки; премії, які не носять разового характеру; одноразова винагорода за підсумками роботи за рік та за вислугу років, виплати за час, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
Відповідно до пункту 1 статті 38 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке компенсує втрату заробітної плати (доходу) за період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами.
Зазначена допомога надається застрахованій особі у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати (ст. 39 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»).
Статтею 51 вищеназваного Закону визначено, що підставою для призначення допомоги по вагітності та пологах є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності.
Виходячи з вищевикладеного,
допомога по вагітності та пологам має включатись до виплат, які враховуються під час обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток.Нарахування виплат за час щорічної відпустки провадиться шляхом ділення сумарного заробітку (в тому числі і суми допомоги по вагітності та пологам) за останні перед наданням відпустки 12 місяців на відповідну кількість календарних днів року, за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством. Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.
4. Відповідно до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення (далі — Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078 (зі змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 17.05.2006 р. № 690, від 11.07.2007 р. № 913 та від 12.03.2008 р. № 170), індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.
Пунктом 5 Порядку передбачено, що місяць, в якому відбулося підвищення грошових доходів населення, в тому числі за рахунок виплат, передбачених п. 2 Порядку, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для проведення індексації. Грошові доходи, одержані за цей місяць, не індексуються. Обчислення індексу для подальшої індексації починається з наступного за базовим місяцем. При цьому сума збільшення грошових доходів мас перевищувати суму індексації, яка б мала бути нарахована за відповідний місяць.
Відповідно до пункту 7 Порядку,
особі, яка працює за сумісництвом, видається на її вимогу довідка з основного місця роботи про розмір доходу, що підлягає індексації, та проіндексованого доходу. На підставі цієї довідки провадиться індексація доходів від роботи за сумісництвом у межах суми, що не перевищує прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, з урахуванням отриманої заробітної плати за основним місцем роботи.
Директор Департаменту О. Товстенко
коментар редакції
Трудові гарантії працівників
Листи Мінсоцполітики, що коментуються, присвячено окремим питанням застосування норм трудового законодавства. Розглянемо їх по черзі.
1. Щодо можливості встановлення неповного робочого часу
з ініціативи роботодавця Мінсоцполітики повідомляє, що зробити це роботодавець має право тільки в разі, якщо на підприємстві проводяться зміни в організації виробництва і праці. Згідно з п. 10 постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.92 р. № 9 зміною в організації виробництва і праці визнається: раціоналізація робочих місць, запровадження нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну або на індивідуальну форму, впровадження передових методів, технологій тощо.При встановленні неповного робочого часу роботодавець зобов'язаний дотримати процедуру, передбачену ст. 32 Кодексу законів про працю України від 10.12.71 р. (далі — КЗпП).
Насамперед роботодавцю необхідно довести наявність змін в організації виробництва і праці, які спричинили необхідність установлення неповного робочого часу.
У зв'язку з тим, що встановлення неповного робочого часу є зміною істотних умов праці, працівник має бути повідомлений про це не пізніше ніж
за два місяці (ч. 3 ст. 32 КЗпП). Крім того, установлення неповного робочого часу роботодавець повинен погоджувати з профспілкою підприємства в разі її наявності (п. 4 ст. 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15.09.99 р. № 1045-XIV).Слід мати на увазі, що робота на умовах неповного робочого часу
не тягне за собою будь-яких обмежень трудових прав працівників, у тому числі скорочення тривалості щорічної відпустки.Якщо нинішні істотні умови праці не можуть бути збережені (у цьому випадку — повний робочий час), а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір із ним припиняється на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП. Щоб уникнути трудових спорів, роботодавцю слід отримати від працівника письмову відмову від продовження роботи в нових умовах.
2. У другій частині листа від 17.06.2011 р. № 190/13/116-11 (далі — лист № 190) Мінсоцполітики відповідає на запитання: чи має право працівник, який не був у відпустці декілька років, використати всі невикористані відпустки відразу?
Посилаючись на ст. 9 Конвенції Міжнародної організації праці 132 про оплачувані відпустки (переглянутої в 1970 році) від 24.06.70 р., ратифікованої Україною 29.05.2001 р., Мінсоцполітики зазначає: безперервна частина щорічної відпустки надається та використовується не пізніше ніж протягом одного року з кінця того року, за який вона надавалася. Невикористана частина відпустки надається працівнику не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який вона надавалася (ч. 2 ст. 12 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР).
Ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років поспіль забороняється
.Звертаємо увагу:
ненадання щорічної відпустки працівнику у зазначені строки кваліфікується як грубе порушення законодавства про працю. Тому в цьому випадку винним посадовим особам загрожує не адміністративна, а кримінальна відповідальність у вигляді штрафу до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (до 850 грн.) або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю строком до 3 років, або виправних робіт строком до 2 років (ч. 1 ст. 172 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 р. № 2341-III).Ненадання відпустки неповнолітнім працівникам, вагітній жінці або жінці, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, тягне за собою накладення штрафу від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 850 до 1700 грн.) або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю строком до 5 років, або виправні роботи строком до 2 років, або арешт строком до 6 місяців (ч. 2 ст. 172 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 р. № 2341-III).
Водночас, якщо на порушення законодавства про працю з якихось причин працівнику не надавалися щорічні відпустки протягом декількох років (кількість років не має значення), він має право використати всі такі відпустки, а в разі звільнення — отримати за них компенсацію згідно зі ст. 83 КЗпП і ст. 24 Закону про відпустки. Як розрахувати кількість днів відпустки, що підлягають компенсації, див. у листі від 24.06.2011 р. № 208/13/116-11 на с. 17.
Що стосується
можливості отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки в період роботи, то у згаданому листі Мінсоцполітики зазначає: працівник може претендувати на таку компенсацію тільки в разі, якщо загальна тривалість наданої йому щорічної та додаткової відпусток перевищує 24 календарні дні. Грошову компенсацію може бути виплачено тільки після використання працівником 24 календарних днів відпустки за відповідний рік.3. Третю частину листа № 190 присвячено порядку розрахунку середньої зарплати для визначення розміру відпускних. Мінсоцполітики підтверджує, що в розрахунку середньої зарплати бере участь сума допомоги по вагітності та пологах. Отже, і час перебування у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами включається до розрахункового періоду. Аналогічні роз'яснення надало Мінпраці в листі від 22.06.2006 р. № 4201/0/14-06/13 // «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 16. Звертаємо увагу: допомога по вагітності та пологах уключається до розрахунку в частині, що припадає на місяці розрахункового періоду.
Докладно про порядок розрахунку середньої зарплати для оплати відпусток читайте у статті «Зустрічаємо сезон щорічних відпусток: розрахунок та облік відпускних» // «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 41.
4. У завершальній частині листа № 190 надано роз'яснення щодо
індексації зарплати працівника-сумісника. За місцем роботи за сумісництвом зарплата індексується на підставі довідки з основного місця роботи про розмір доходу, що підлягає індексації, та проіндексованого доходу . При цьому загальний дохід, що індексується, отриманий за основним місцем роботи та за сумісництвом, не повинен перевищувати розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Тому дохід за сумісництвом індексується тільки в разі, якщо дохід за основним місцем роботи менше суми прожиткового мінімуму на працездатну особу. Отже, за місцем роботи за сумісництвом дохід індексуватиметься в межах суми, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом на працездатну особу та доходом за основним місцем роботи.Якщо працівник
не надав зазначену довідку з основного місця роботи, то зарплата за сумісництвом не індексується.
Катерина Скрипкіна
