Обираємо нульову ставку податку на прибуток: важливі перехідні моменти

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Березень, 2011/№ 20
В обраному У обране
Друк
Стаття

Обираємо нульову ставку податку на прибуток: важливі перехідні моменти

 

Обираючи з II кварталу 2011 року ставку податку на прибуток 0 %, суб’єкти господарювання повинні пам’ятати про дотримання певних умов та критеріїв перебування на нульовій ставці. Яких вимог необхідно дотримуватися «нульовим» платникам податку на прибуток, розглянемо в цій статті.

Людмила СОЛОШЕНКО, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»

 

Насамперед нагадаємо, хто із суб’єктів господарювання та за яких умов може починаючи з II кварталу 2011 року обрати ставку податку на прибуток 0 %.

 

Хто може перейти на ставку 0 %

Згідно зі

ст. 154.6 ПКУ на період з 1 квітня 2011 року до 1 січня 2016 року (тобто строком на 5 років) запроваджується ставка податку на прибуток 0 % для суб’єктів підприємництва, які відповідають одному з таких критеріїв:

— а) «

новачків» (суб’єктів господарювання, створених після 01.04.2011 р.);

— б) уже

діючих платників податків, у яких при цьому протягом 3 послідовних попередніх років (або протягом усіх попередніх періодів, якщо з моменту їх утворення минуло менше 3 років) щорічний обсяг доходів не перевищував 3 млн грн., а середньооблікова кількість працівників не перевищуваа 20 осіб;

— в) колишніх

юросіб-єдиноподатників (зареєстрованих такими до набуття чинності ПКУ), у яких за останній календарний рік обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) становив до 1 млн грн., а середньооблікова кількість працівників — до 50 осіб.

Отже, ті з підприємств, які опинилися в будь-якій із перелічених категорій, мають шанс з 01.04.2011 р. стати «нульовими» платниками податку на прибуток. При цьому окремо звернемо увагу на «розрахунковий» період, дані якого важливі і є свого роду «перепусткою» на нульову ставку. Так, у цілях переходу на нульову ставку особам з

п.п. «б» п. 154.6 ПКУ, судячи з усього, потрібно орієнтуватися на показники 3 останніх років (тобто 36 календарних місяців, що передують моменту переходу на нульову ставку).У них протягом кожного року такого трирічного періоду щорічна сума доходу не повинна перевищувати 3 млн грн., а середньооблікова кількість працівників — 20 осіб. А от колишні єдиноподатники (п.п. «в» п. 154.6 ПКУ) обирають нульову ставку з оглядкою на попередній календарний рік, за умови, звичайно, що за такий річний період виручка у них не перевищила 1 млн грн., а середньооблікова кількість працівників була не більше 50 осіб.

У подальшому, уже опинившись у числі «нульових» платників податку на прибуток, суб’єктам господарювання також слід пам’ятати про дотримання низки

умов: гранично допустимий розмір річного доходу не більше 3 млн грн., виконання «зарплатної» вимоги (докладніше про яку поговоримо дещо пізніше), а також цільове використання вивільнених завдяки нульовій ставці коштів. Розглянемо ці моменти докладніше.

 

Цільове використання коштів, вивільнених (не перерахованих до бюджету) завдяки нульовій ставці

Свої умови застосування нульової ставки також обумовлює

п. 152.11 розд. III ПКУ. Загалом їх можна охарактеризувати як «правила використання несплаченої (через застосування нульової ставки) суми податку на прибуток».

Так, з 01.04.2011 р. «нульовим» платникам слід мати на увазі, що:

1) кошти, не перераховані до бюджету через застосування нульової ставки (у розмірі несплаченого податку на прибуток), повинні спрямовуватися виключно на переоснащення матеріально-технічної бази, повернення кредитів, використаних із цією метою, сплату за ними процентів та/або поповнення власних обігових коштів (тобто «

використовуватися» саме за таким цільовим призначенням);

2) причому «використовуючи» таким чином вивільнені кошти та

відображаючи за ними витрати, «нульовий» платник податків згідно з вимогами п. 152.11 ПКУ одночасно на аналогічну суму (тобто в розмірі понесених витрат) повинен буде визнати і доходи (вочевидь, така компенсація витрат доходами задумана для того, щоб використання вивільнених коштів не вплинуло на оподаткування, адже кошти, що витрачаються, дісталися платнику податків «в особливий спосіб» — повернулися у вигляді несплаченого податку на прибуток);

3) до того ж використати (витратити) вивільнену суму

потрібно в межах звітного року. Якщо ж виявиться, що сума таких вивільнених коштів використана не за цільовим призначенням (тобто не на цілі, обумовлені вище) або не використана «нульовим» платником податків протягом річного звітного періоду, то сума коштів, використана не за цільовим призначенням або залишок невикористаних коштів зараховується (має бути сплачена «нульовим» платником) до бюджету в І кварталі наступного звітного року.

Саме про

таке використання протягом року суми несплаченого податку на прибуток (підкреслимо: саме коштів у межах цієї суми, а не будь-якого витрачання коштів у ході ведення діяльності) слід пам’ятати «нульовим» платникам. Зупинимося на окремих пов’язаних із цим моментах, що заслуговують на увагу.

Поповнення власних обігових коштів.

Серед можливих способів використання суми податку, що залишається в розпорядженні «нульових» платників, п. 152.11 ПКУ називає «поповнення власних обігових коштів». Тут варто уточнити: незважаючи на можливість розуміння під «коштами» виключно грошових коштів (п.п. 14.1.93 ПКУ), у цьому випадку, напевно, законодавець усе ж не мав наміру вважати «поповненням власних обігових коштів» тільки появу (накопичення) грошових коштів на рахунках або в касі «нульового» платника податків. За ідеєю, завдання ставилося набагато більше: змусити вивільнені кошти «працювати» на платника податків, а отже, розплачуватися з їх допомогою з постачальниками за товари, роботи, послуги, придбаваючи необхідні для ведення господарської діяльності цінності та активи, тим самим припускаючи переведення грошей у товарну форму, дебіторську заборгованість та інші обігові кошти (у широкому розумінні цього слова). Тим більше, що далі у тексті п. 152.11, як зазначалося, уже прямо говориться про витрати, здійснені за рахунок таких коштів та про необхідність використання (тобто витрачання) цієї суми в межах поточного року. А отже, «поповненню власних обігових коштів» у цьому випадку не слід надавати суто «грошовий» відтінок та тлумачити фразу занадто вузько. Цілком можливо, що законодавець у цьому випадку мав на увазі «оборотні засоби», згадані в ч. 4 ст. 139 ГКУ, під якими розуміються сировина, матеріали, МШП, а також інше майно, що належить за законодавством до оборотних засобів.

Одночасні доходи та витрати за використаними сумами.

У цьому випадку важливими є такі два моменти.

По-перше

, згідно з п. 152.11 ПКУ, витрачаючи вивільнені кошти (несплачений податок на прибуток), визнавати за ними витрати потрібно з одночасним відображенням у такій самій сумі й доходів.

Приклад.

За підсумками звітного періоду у «нульового» платника податків показники діяльності були такими:

— доходи — 100000 грн.;

— витрати — 80000 грн.;

— об’єкт оподаткування (прибуток) — 20000 грн.;

— відповідно «розрахунковий» податок на прибуток (з урахуванням ставки 23 %) становитиме: 20000 грн.

х 23 % = 4600 грн. Ця сума (що виявилася несплаченою через застосування платником податків ставки 0 %) у цьому випадку і є коштами, тимчасово вивільненими у «нульового» платника, витрачати які слід з урахуванням положень п. 152.11 ПКУ.

Припустимо, ці кошти (4600 грн., без ПДВ) «нульовий» платник вирішив витратити на придбання товару, який потім буде продано за 5000 грн. (без ПДВ). Тоді в податковому обліку

при реалізації товару (оскільки відображення доходів та витрат «за нарахуванням» згідно з правилами п. 137.1, п.п. 138.1.1 ПКУ прив’язане саме до моменту реалізації, тобто передачі покупцю права власності на товар) «нульовий» платник покаже:

— доходи (у звичайному порядку — у розмірі продажної вартості товару) — 5000 грн.;

— витрати (у розмірі купівельної вартості — собівартості реалізованого товару) — 4600 грн. з одночасним (з урахуванням вимог п. 152.11) відображенням у такому самому розмірі і доходів у сумі 4600 грн.

У підсумку фінрезультат від операції становитиме:

5000 грн. (доходи) - [4600 (витрати) + 4600 (одночасні доходи)] = 5000 грн.

Таким чином, ураховуючи, що товар, який реалізується, було придбано за рахунок «вивільнених» коштів, у зв’язку з чим витрати компенсувалися доходами, у результаті у платника податків за операцією виникли «чисті» доходи в розмірі продажної вартості товару (5000 грн.).

По-друге

, слід ураховувати, що вимога про одночасне визнання (разом з витратами в аналогічній сумі) і доходів спрацьовує, звісно, за умови, що за самою операцією згідно з вимогами ПКУ в податковому обліку при цьому виникають (визнаються) «податкові» витрати. А от якщо «податкові» витрати за операцією згідно з правилами ПКУ не визнаються, то і «одночасні» доходи в цьому випадку визнавати також не потрібно (адже компенсувати доходами в цьому випадку нема чого). До речі, на неможливість цього непрямо вказує і сам п. 152.11, де зазначається про відображення доходів «у розмірі таких витрат», а враховуючи, що останніх у цьому випадку в податковому обліку не виникає, отже, без визнання витрат і розмір відповідних доходів визначити неможливо. Таким чином, «окремі» доходи без витрат у цьому випадку показуватися не повинні, оскільки це суперечитиме задуманим правилам.

Розглянемо приклад.

Приклад

. Вивільнені кошти «нульовий» платник податків одночасно спрямовує як на погашення кредиту (скажімо, його частини в розмірі 10000 грн.), так і на сплату процентів за ним (припустимо, у сумі 3000 грн.).

У цьому випадку, як відомо, згідно з правилами ПКУ

основна сума кредиту не впливає на податковий облік платника податків та в ньому не відображається, тобто при отриманні не включається до доходів (пп. 136.1.20, 153.4.1 ПКУ), а при поверненні — до витрат (пп. 139.1.4, 153.4.2 ПКУ), тоді як проценти за кредитом включаються до складу «податкових» витрат платника податків (будучи фінансовими витратами у складі інших витрат діяльності, пп. 138.5.2, 138.10.5, 138.10 ПКУ). Отже, у цьому випадку за основною (і «невитратною» в податковому обліку) сумою кредиту, що погашається (10000 грн.), «нульовому» платнику «одночасні» доходи також показувати не потрібно. А от
при включенні до витрат нарахованих процентів (що погашаються за рахунок вивільнених коштів) (3000 грн.) платнику податків, дотримуючись положень п. 152.11 ПКУ, одночасно доведеться відобразити в такій самій сумі (3000 грн.) і доходи.

Або ще один приклад — «невитратні» купівлі у фізичних осіб —

підприємців, які сплачують єдиний податок (за якими починаючи з 01.04.2011 р., нагадаємо, згідно з п.п. 139.1.12 ПКУ «податкові» витрати не виникатимуть).

Приклад.

«Нульовий» платник придбав у підприємця-єдиноподатника товар вартістю 1000 грн. і в подальшому продає його за 1500 грн. Ураховуючи, що до «податкових» витрат вартість такого товару (1000 грн.) не потрапляє (витрати згідно з положеннями п.п. 139.1.12 ПКУ в податковому обліку не визнаються), то правила п. 152.11 ПКУ не працюють, і одночасні «податкові» доходи в аналогічній сумі (1000 грн.) «нульовому» платнику в цьому випадку визнавати не потрібно. А от звичайні «податкові» доходи з продажу в сумі 1500 грн. показати доведеться. Отже, у цьому випадку в податковому обліку «нульового» платника за операцією виникнуть доходи в розмірі 1500 грн.

Зауважимо: якщо порівнювати обидва розглянутих приклади, то привабливішою для платника податків, мабуть, буде перша ситуація — з виключно «витратними» процентами (адже компенсація за ними витрат доходами призводить у результаті до нульового результату), тоді як, наприклад, «витратно-прибуткові» операції, за якими в податковому обліку також виникають і податкові доходи (як у другому випадку з придбанням за рахунок вивільнених коштів товару, подальший продаж якого утворює в податковому обліку податковий дохід), перетворюються для платника податків зрештою на податкові доходи.

І ще один момент. У разі спрямування вивільнених коштів, наприклад, на переоснащення матеріально-технічної бази та придбання «нульовим» платником податків основних засобів, «одночасні» доходи в податковому обліку, вочевидь, виникатимуть у міру нарахування «витратної» амортизації за такими основними засобами.

Устигнути витратити до кінця року.

У цьому випадку також важливо, щоб вивільнена сума виявилася витраченою «нульовим» платником податків до кінця поточного року, інакше недовитрату або кошти, використані не на ті цілі, доведеться «віддати» (заплатити) до бюджету в I кварталі наступного року. Причому в цьому випадку, судячи з усього, важливий саме факт витрачання вивільнених коштів (тобто перерахування оплати до кінця року за товари, роботи, послуги постачальникам, а не, скажімо, отримання від них товарів, робіт, послуг з подальшим розрахунком, що виходить за межі звітного року).

 

Середньооблікова кількість працівників

«Свої» обмеження для «нульових» платників податку на прибуток установлено і щодо чисельності працівників. Причому фактично з положень

п. 154.6 ПКУ випливає, що середньооблікова кількість працівників:

— не більше 20 осіб протягом року (

п.п. «б») — установлюється для діючих підприємств, що переходять на нульову ставку;

— не більше 50 осіб на рік (

п.п. «в») — зберігається для колишніх єдиноподатників-юросіб, які обирають ставку 0 %;

— узагалі не обмежується (

п.п. «а») — для «новачків» (новостворених осіб — «нульових» платників податку на прибуток), утворених після 1 квітня 2011 року (за винятком, мабуть, створених шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення), приватизації та корпоратизації, які обирати ставку 0 % не мають права).

Щоправда, водночас у

п. 154.6 ПКУ застерігається: якщо показник середньооблікової чисельності не відповідає таким критеріям, то платники втрачають право на застосування нульової ставки та зобов’язані з прибутку, отриманого в такому періоді, сплатити податок на прибуток (нарівні з його звичайними платниками) за базовою ставкою, установленою п. 151.1 ПКУ. У зв’язку з цим стає не зовсім зрозумілим: якого ж критерію щодо чисельності в цьому випадку слід дотримуватися новоствореним «новачкам », які обрали нульову ставку? Адже, судячи з положень п.п. «а» п. 154.6 ПКУ, формально для них кількість працівників не обмежується. Проте не виключено, що податківці можуть говорити про поширення на них також критерію середньооблікової чисельності в 20 осіб. Тому попервах (у всякому разі до появи із цього приводу офіційних роз’яснень контролюючих органів) новоствореним «нульовим» платникам податків безпечніше працювати все ж з оглядкою на такий граничний показник чисельності.

При цьому варто звернути увагу на

п.п. 14.1.227 ПКУ, де уточнюється, що середньооблікова кількість працівників для цілей розд. III ПКУ — це кількість працівників в юридичних осіб, визначена за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади у сфері статистики, з урахуванням усіх найманих працівників та осіб, які працюють за цивільно-правовими договорами та за сумісництвом більше ніж один календарний місяць, а також найманих працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів в еквіваленті повної зайнятості, крім найманих працівників, які перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами й у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею передбаченого законодавством віку (тобто середньооблікова кількість працівників, розрахована за правилами п. 4 Інструкції № 286).

Ураховуючи також, що положення

п. 154.6 ПКУ вимагають дотримуватися допустимої середньооблікової кількості працівників (для колишніх єдиноподатників — не більше 50, а для діючих суб’єктів господарювання — не більше 20 осіб) у будь-якому звітному періоді (а такими з урахуванням наростаючого підсумку з податку на прибуток є квартал, півріччя, 3 квартали та рік), то відповідно «нульовому» платнику податку на прибуток важливо, щоб за підсумками кварталу, півріччя, 3 кварталів та року середньооблікова кількість працівників не виходила за межі гранично допустимого розміру (не перевищувала встановленої величини).

 

Зарплата найманим працівникам — у розмірі не нижче двох мінзарплат

Серед інших умов перебування на нульовій ставці запроваджується і «зарплатна» умова —

нарахована за кожний місяць звітного періоду найманому працівнику заробітна плата (дохід) має бути не менше 2 мінімальних зарплат (тобто у 2011 році відповідно не менше:

з 01.04.2011 р. — 2 х 960 грн. = 1920 грн.;

з 01.10.2011 р. — 2 х 985 грн. = 1970 грн.;

з 01.12.2011 р. — 2 х 1004 грн. = 2008 грн.).

Інакше знову ж таки за недотримання цієї вимоги в періоді порушення (який з податку на прибуток, повторимо, побудований наростаючим підсумком) розплачуватися доведеться «повноцінною» сплатою податку на прибуток за базовою ставкою. Щоправда, водночас

абзац четвертий п. 154.6 ПКУ вже чомусь говорить про необхідність відповідності «двомінімальному рівню» показника «середньої» заробітної плати (який, нагадаємо, згідно з п. 4 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату від 13.01.2004 р. № 5, визначається шляхом ділення суми нарахованого ФОП штатних працівників на середньооблікову кількість таких працівників за відповідний період — місяць, квартал, півріччя рік). Отже, для спокою «нульовому» платникові податків доведеться перевіряти на відповідність також і цей усереднений показник.

Разом із тим, хотілося б вірити, що при цьому все ж допустимими є

винятки з правил. Так, оскільки в цьому випадку йдеться про «нараховану» працівникам заробітну плату, то виникає запитання: а як таке обмеження працюватиме на практиці в нестандартних ситуаціях — коли, наприклад, працівник хворів, брав відпустку за свій рахунок, працював на умовах неповного робочого дня або ж, припустимо, не виконав норму виробітку тощо? Вважаємо, що в таких «особливих» випадках оплата праці (дохід) працівника з цілком об’єктивних причин може виявитися і нижче граничної («двомінімальної») величини. І порушенням (що спричинює необхідність сплати податку на прибуток у такому періоді) у цьому випадку це вважатиметься.

Адже, як відомо, згідно зі

ст. 3 Закону про оплату праці мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче за який не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Тому в цьому випадку говорити про відповідність нарахованої зарплати «двомінімальному» рівню, вважаємо, справедливо тільки за умови, що працівник при цьому відпрацював повний календарний місяць (виконав норму виробітку). А от якщо працівник брав відпустку за свій рахунок, хворів або, наприклад, не виконав норму виробітку, то оплата праці повинна здійснюватися пропорційно фактично відпрацьованому часу (фактичному відсотку виробітку), а отже, може відповідно виявитися і менше «подвійного» розміру.

 

Нульова ставка та «заборонені» види діяльності

Досить обширним є перелік «заборонених» видів діяльності (усього 17 видів), при провадженні яких платники податків не зможуть перейти на нульову ставку. Тому для застосування нульової ставки важливо повністю виключити зі своєї роботи «заборонені» види діяльності. На деяких із них зупинимося докладніше.

Діяльність у сферах права, бухобліку, інжинірингу; надання послуг підприємцям.

Перелічені види діяльності (зазначені в «заборонному» списку п. 154.6 ПКУ останніми) наводяться при цьому з посиланням на групу 74 КВЕД. Слід зауважити, що таке їх формулювання в позиції 2.17 п. 154.6 ПКУ фактично дублює загальну назву самої групи, з чого можна зробити «обережний» висновок, що «забороненими» виявилися всі види діяльності, що потрапляють до цієї групи. Отже, ураховуючи, що ця група, у свою чергу, містить досить значний перелік (у якому, зокрема, адвокатська діяльність, нотаріальна та інша юридична діяльність, діяльність у сфері бухобліку та аудиту, діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, рекламна діяльність, підбір та забезпечення персоналом, секретарські послуги та послуги з перекладу, фотопослуги тощо), виходить, що в разі здійснення видів діяльності, що потрапляють до цієї групи, платник податків в числі «нульових» платників податку на прибуток опинитися не зможе.

Оптова торгівля та посередництво в оптовій торгівлі.

У цьому випадку ситуація ускладнюється відсутністю єдиного та універсального визначення опту в підприємницькій діяльності. Зокрема, як варіант його можна зустріти в ДСТУ 4303: 2004 «Роздрібна і оптова торгівля. Терміни та визначення понять». Свого часу на тлумаченні визначення «оптова торгівля» з цього стандарту ми зупинялися у статті «Юридична особа може бути роздрібним покупцем» // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 21, с. 45. Щоправда, як відомо, контролюючі органи частенько в цьому питанні полюбляють орієнтуватися на «свої» визначення із Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.95 р. № 481/95-ВР.

Водночас якщо за аналогією з іншими позиціями із «забороненого» списку

п. 154.6 ПКУ звернутися до КВЕД (який, вочевидь, у цьому випадку використовується як орієнтир, але чомусь у кінці пп. 2.15 і 154.6 ПКУ в дужках не згадується), то можна побачити, що «оптова торгівля і посередництво в оптовій торгівлі» в ньому наведено окремою групою 51. При цьому, як пояснюється в загальному описі групи 51 КВЕД, оптовою торгівлею вважається перепродаж (продаж без переробки) нових або вживаних товарів роздрібним торговцям, підприємствам та організаціям або іншим оптовикам, що здійснюється оптовими торговцями, оптовими фірмами зі збуту промислових товарів, оптовими базами, власниками складів, експортерами, імпортерами, кооперативними організаціями, що займаються заготівлею і збутом сільгосппродукції, іншими заготівельними організаціями тощо. Для порівняння зауважимо, що роздрібну торгівлю КВЕД визначає як перепродаж (продаж без переробки) нових або вживаних товарів, призначених переважно для вживання приватними особами або домогосподарствами.

Таким чином, ураховуючи, що

п. 154.6 ПКУ, повторимо, використовує в цьому випадку як орієнтир щодо видів діяльності саме КВЕД, то відповідно платники податків, які здійснюють «заборонені» оптову торгівлю» та «оптове посередництво» (що потрапляють до групи 51 КВЕД) «нульовими» платниками податку на прибуток бути не можуть.

І ще один момент. У цьому випадку може виникнути таке запитання: а чи вважатиметься оптовим продавцем, наприклад, виробник, який реалізує партіями випущену продукцію? Ураховуючи, що в цьому випадку оптовою торгівлею вважається перепродаж товарів (

без переробки), тоді як виробники по суті займаються перетворенням (переробкою) сировини на готову продукцію, виробники до категорії оптовиків не потрапляють. Отже, їх діяльність «забороненим» оптом вважатися не може і в разі відповідності іншим умовам вони можуть обрати нульову ставку податку на прибуток. До речі, примітно також, що само «виробництво» у КВЕД при цьому «розкидано» за різними кодами (залежно від виду продукції, що виготовляється) та, проте, в «оптовій» групі 51 не зустрічається.

Виробництво та продаж ПММ.

Також згідно з п. 154.6 ПКУ в числі «заборонених» присутні: виробництво, оптовий та роздрібний продаж ПММ . У зв’язку з чим, мабуть, окремо варто розглянути ситуацію, коли підприємство, наприклад, ПММ безпосередньо в роздріб не продає, однак при цьому здійснює техобслуговування автомобілів із заправленням автотранспорту мастилом. У цьому випадку хочемо пригадати консультацію контролюючих органів в журналі «Вісник податкової служби України», 2005, № 41, с. 51, де роз’яснювалося, що при технічному обслуговуванні автомобілів операції з придбання автомобільного мастила з подальшою його заміною в автотранспорті не є торгівлею (оскільки такі операції є складником послуг, що надаються суб’єктом господарювання, при яких автомобільне мастило реалізується не як товар, а як невід’ємна частина послуги, що надається). Тому здійснення таких операцій (що не є за своєю суттю ПММ-торгівлею) цілком допустимо на нульовій ставці, і «заборонний» п.п. 2.3 п. 154.6 ПКУ, що забороняє, зокрема, роздрібний продаж ПММ, не повинен тому перешкоджати.

До речі, те саме можна сказати, наприклад, і щодо ремонтних операцій, тобто заміну в ході ремонту запчастин не можна вважати торгівлею такими запчастинами, а отже, зарахувати такі операції, наприклад, до «забороненої» оптової торгівлі (

п.п. 2.15 п. 154.6 ПКУ), вважаємо, також не вийде.
Оформи передплату та читай все Передплатити журнал

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
Завантажуйте наш мобільний додаток iFactor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Закрити
icon-block
Заважає реклама?
Ви маєте можливість її відключити!
Бажаєте побачити, як сайт буде виглядати без реклами?
Вимкнути на 10 секунд