Теми статей
Обрати теми

Договір оренди: базові положення

Редакція ПБО
Стаття

Договір оренди: базові положення

 

Оренда — один із договорів, що використовуються найчастіше. Знайомий він і господарюючим суб’єктам, і пересічним фізособам. Погодьтеся, складно знайти підприємство, яке б жодного разу не вступало в орендні відносини. Тому сьогодні хочемо зупинитися на деяких базових питаннях, що стосуються оренди.

Олена УВАРОВА, юрист Видавничого будинку «Фактор

 

Оренда: загальна характеристика

Основна ознака оренди — одна особа (орендодавець) передає іншій особі (орендарю) майно в тимчасове володіння та користування (або тільки в користування) за плату.

Термін «найм», що часто використовується, тотожний поняттю «оренда». Як із цього приводу зазначається в юридичній літературі, вживання то одного, то іншого терміна пов’язано не стільки з відмінностями видів таких договорів, скільки з практикою їх найменування, що склалася в певних сферах.

Отже, базові характеристики договору оренди:

1. Договір оренди

вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди за його істотними умовами . Інакше кажучи, момент набуття договором чинності не пов’язується з передачею орендованого майна орендарю. Передача зданого в оренду майна орендарю є виконанням укладеного договору оренди, що набрав чинності, з боку орендодавця. Цей нюанс має важливе значення в тому плані, що вже після підписання договору (або його нотаріального посвідчення / нотаріального посвідчення і держреєстрації) для сторін може наставати передбачена договором відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, у тому числі за непередачу майна в користування або несплату орендних платежів. Водночас правочин, за яким здійснюватимуться тільки орендні платежі, а майно в користування так і не буде передано, не виключено, що може бути перекваліфіковано в інший вид договору або визнано недійсним.

2. Договір є

відплатним. На відміну, наприклад, від такого договору, як позичка (див. «Основні фонди в безоплатному користуванні: юридичні та податково-бухгалтерські нюанси» // «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 27), договір оренди завжди передбачає відплатність. При цьому якщо однією зі сторін договору є проста фізособа і текст договору не містить вказівки на розмір орендних платежів, то він визначатиметься з урахуванням споживчих характеристик речі та інших обставин, що мають істотне значення. Якщо ж це договір оренди між двома суб’єктами господарювання, то відсутність у договорі розміру орендних платежів може спричинити визнання такого договору недійсним.

Щоправда, через свою специфіку недійсність договору оренди має свої особливості. За загальним правилом, недійсність договору тягне за собою необхідність повернення сторін договору в їх первісний (переддоговірний) стан. Однак «можливість використання майна» фізично повернути не можна. Вона споживається одночасно з її наданням. Тому договір оренди може бути визнано недійсним тільки на майбутнє. Як зазначив ВГСУ в

постанові від 03.08.2010 р. № 18/418, фактичне користування майном на підставі договору оренди, унеможливлює, у разі його недійсності, проведення між сторонами реституції, оскільки використання майна є неповоротним і відновити стан сторін неможливо. У зв’язку з цим договір повинен визнаватися недійсним та припинятися тільки на майбутнє.

Умовно кажучи, з юридичної точки зору кожен залишиться при своєму. Виняток, безумовно, становлять випадки, коли з позовом про визнання договору недійсним та вимогою про стягнення одержаного за договором звертаються податкові органи. Тут обійтися «малою кров’ю» не вдасться.

Сторони мають право в договорі найму передбачити на свій розсуд одну з форм оплати:

грошову чи натуральну. На практиці найбільш поширеною є саме грошова форма оплати, яка застосовується у вигляді встановлених у твердій грошовій сумі платежів. Можлива також оплата у вигляді встановленого відсотка від доходів, отриманих наймачем за рахунок використання орендованого майна, та інші форми оплати.

Згідно з

ч. 5 ст. 762 ЦКУ плата за користування майном за договором найму вноситься щомісячно. Сторона також має право в договорі найму (оренди) передбачити іншу періодичність внесення плати за користування майном.

Виходить, якщо в договорі оренди не встановлено строк виконання орендарем його обов’язку з унесення орендної плати,

ст. 530 ЦКУ не застосовується, як це буває в загальному випадку, коли не встановлено строк виконання цивільно-правового зобов’язання. Нагадаємо: відповідно до названої статті зобов’язання, строк виконання якого не встановлено, підлягає виконанню протягом семи днів із дня пред’явлення вимоги до боржника. Висновок про незастосування ст. 530 ЦКУ в орендних відносинах підтверджують і судові інстанції (див. постанову ВГСУ від 15.01.2009 р. № 2/329-08).

Проте одне зазначення в договорі розміру орендної плати за певний період (наприклад, за рік) ще не може вважатися встановленням строку внесення плати за використання майна. Тому багато що залежатиме від конкретних формулювань договору. Якщо в договорі чітко зазначено, що орендна плата за використання предмета оренди (приміщення, транспортного засобу) вноситься щорічно (при цьому необхідно вказати, з якого моменту обчислюється цей строк — з моменту укладення договору, передачі майна за актом приймання-передачі, починаючи з конкретної дати тощо), таку вказівку можна вважати встановленням строку внесення плати за договором.

Якщо сторони обмежилися зазначенням загальної суми орендних платежів за рік, то слід виходити з того, що

орендна плата повинна вноситися щомісячно. Водночас, відкритим залишається питання, з якого моменту слід відлічувати місяць (ЦКУ не вказує, що вважати таким відправним моментом). Суди переважно початком зазначеного місячного строку вважають момент укладення договору (див. постанову ВГСУ від 15.01.2009 р. № 2/329-08), хоча більш обґрунтованим виглядає варіант, коли строк внесення плати за використання переданого в оренду майна обчислюється з моменту передачі такого майна орендарю (див. постанову ВГСУ від 12.02.2009 р. № 8/81-08).

Цей момент важливий для визначення початку перебігу

строку позовної давності за орендними платежами та передбаченими договором штрафними санкціями за їх несвоєчасну сплату.

Нагадаємо також, що

з юридичної точки зору складання акта, який підтверджує, що протягом певного періоду часу орендарем використовується майно, є необов’язковим. Досить наявності правильно оформленого договору та акта, за яким майно було передано в користування (див. постанову ВГСУ від 19.02.2009 р. № 10/443/08). У свою чергу, якщо акт було складено, але орендна плата не відображалася у складі доходів (валових доходів), у контролюючих органів будуть підстави кваліфікувати це як заниження доходів (валових доходів), якщо ж акт навіть не складався — як неправильне оформлення господарської операції, унаслідок чого відсутній підтверджуючий документ, що, у свою чергу, унеможливлює відображення сплачених сум у складі витрат.

Зауважимо, що на практиці іноді використовується такий варіант оформлення відносин, коли укладається договір купівлі-продажу на певний об’єкт, проте застерігається, що право власності на нього перейде тільки в разі настання визначених умов (найчастіше такою умовою є оплата повністю або в певному розмірі вартості такого об’єкта). Але на період, поки право власності на об’єкт ще не перейшло, він передається набувачу в користування. Хочемо застерегти, що відсутність у договорі умови про платежі за таке користування може стати підставою для висновку контролюючих органів про безоплатне користування майном.

3. Договір оренди є

строковим, майно передається в користування наймачу на визначений строк.

Якщо строк найму не встановлено, кожна зі сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це іншу сторону

за один місяць, а в разі найму нерухомого майна — за три місяці. Сторони в договорі найму можуть передбачити інший строк для попередження контрагента про бажання розірвати договір найму, укладеного на невизначений строк.

Як уже зазначалося, для окремих видів майна може передбачатися особливе правове регулювання. Так, спеціальним законодавством може бути встановлено обмеження максимального строку договору найму. Наприклад,

строк дії договору оренди землі визначається за угодою сторін, але не може перевищувати 50 років (ст. 19 Закону про оренду землі).

Обмеження максимального строку договору найму є імперативною вимогою законодавця, яка не може бути змінена за згодою сторін. У такому разі, навіть якщо сторони уклали договір на більш тривалий строк, ніж це дозволяється спеціальним законом, вважається, що договір укладено на строк, що є максимальним згідно із законом.

Якщо між сторонами було укладено договір найму на невизначений строк, однак спеціальним законом установлено обмеження максимального строку договору найму, то договір припиняється після закінчення максимальних строків договору, якщо сторони до цього не відмовилися від договору.

Водночас

ЦКУ встановлює правові наслідки продовження наймачем користування майном після закінчення строку дії договору найму. Так, договір найму (оренди) може бути продовжено на строк, який було раніше встановлено договором, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, а наймодавець не пред’являє заперечень проти цього протягом одного місяця.

Якщо в наймодавця є заперечення проти пролонгації дії договору найму, він зобов’язаний повідомити про це наймача протягом місяця. В іншому разі договір буде продовжено автоматично на строк, визначений у договорі (див.

постанову ВГСУ від 26.01.2010 р. № 11/162).

Окремо необхідно звернути увагу на дію цього правила при оренді комунальної та державної землі. ВГСУ доходить висновку, що

відсутність заперечень сторін автоматично не продовжує оренду державної або комунальної землі. Цю позицію вищих судових інстанцій узяли на озброєння й держоргани (див. лист Держкомзему від 09.07.2009 р. № 8842/17/11-09, в якому висловлено аналогічну до займаної судами позицію).

На наш погляд, основна ідея, закладена в законодавчому регулюванні відносин оренди, полягає в такому:

якщо сторони договору оренди не заявляють про своє бажання припинити договірні відносини у зв’язку із закінченням установленого в договорі строку або змінити умови оренди, використання майна має здійснюватися далі на тих самих умовах та без необхідності переоформлення відносин. Це значно спрощує завдання сторонам такого договору та не створює загрози виникнення тимчасової прогалини, коли дія старого договору закінчилася, а новий ще не укладено, що в разі оренди землі особливо важливо.

Ситуація повинна змінитися після набуття чинності змінами, які було внесено до

ст. 33 Закону про оренду землі. Так, тепер вона передбачає, що орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди на новий строк, зобов’язаний повідомити про це орендодавця не пізніше ніж за місяць до закінчення договору оренди землі. До листа-повідомлення при цьому він додає проект додаткової угоди, умови якої можуть і відрізнятися від договору оренди землі, що діяв до цього. Орендодавець, у свою чергу, протягом місяця розглядає отриманий проект додаткової угоди та підписує його або направляє орендарю свої заперечення. У разі відсутності відповіді від орендодавця договір вважається продовженим на той самий строк та на тих самих умовах. У цьому випадку орендодавець (для земель комунальної та державної власності — уповноважений керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення самим таким органом, як це було раніше) зобов’язаний підписати відповідну додаткову угоду протягом місяця. Відмова від підписання може бути оскаржена в суді, але при цьому вважається, що користування землею здійснюється на достатніх правових підставах.

4. Предметом договору найму може бути

неспоживна річ, яка визначена індивідуальними ознаками та зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (приміщення, устаткування, автомобілі). Законодавством України в окремих випадках установлюються види майна, яке не може бути предметом договору найму. У цьому випадку може йтися про майно, вилучене з цивільного обігу, а також речі з обмеженою оборотоздатністю.

5. Основний обов’язок орендодавця за договором оренди —

надати орендарю майно у стані, що відповідає умовам договору оренди та призначенню цього майна, разом з усіма його пристосуваннями та документами, що до нього відносяться. Майно, здане в оренду, має бути передано орендарю в строк, передбачений договором, а за його відсутності — у розумний строк. При невиконанні цього обов’язку орендодавцем орендар отримує право витребувати орендоване майно та вимагати від орендодавця відшкодувати збитки, завдані внаслідок несвоєчасної передачі орендованого майна. Якщо ж орендар у результаті затримки в передачі майна втратив інтерес до виконання договору оренди, він може вчинити інакше: заявити вимоги про розірвання договору та про відшкодування орендодавцем збитків, завданих невиконанням договірних зобов’язань.

Слід зауважити, що орендодавець не несе відповідальності за недоліки орендованого майна, про які він

попереджав при укладенні договору оренди або які були заздалегідь відомі орендарю. Не відповідає орендодавець також і за ті недоліки, які орендар мав виявити під час огляду майна або перевірки його справності при укладенні договору чи передачі майна в оренду.

У решті випадків відповідальність за недоліки зданого в оренду майна покладається на орендодавця. Ідеться про такі недоліки, які перешкоджають використанню орендованого майна за його призначенням як повністю, так і частково.

У подібних ситуаціях орендар може скористатися наданими йому

ЦКУ способами захисту порушеного права, а саме:

1) вимагати від орендодавця:

— безоплатного усунення недоліків майна;

— відповідного зменшення орендної плати;

— відшкодування витрат, здійснених ним для усунення недоліків орендованого майна;

2) безпосередньо утримати суму понесених ним витрат з усунення таких недоліків з орендних платежів, що належать орендодавцю, за умови попереднього повідомлення про це орендодавця;

3) вимагати дострокового розірвання договору.

ЦКУ

не виключає можливості здачі в оренду майна, обтяженого правами третіх осіб (сервітут, право застави тощо), які зберігають свою силу і в період дії договору оренди. Однак, ураховуючи, що реалізація третіми особами своїх прав на здане в оренду майно може спричинити негативні наслідки для орендаря (наприклад, звернення стягнення на орендоване майно, що є одночасно предметом застави), ЦКУ зобов’язав орендодавця попередити орендаря про права третіх осіб на майно, що здавалося в оренду. В іншому разі орендар може вимагати від орендодавця зменшення розміру орендної плати або розірвання договору та відшкодування збитків.

6. За загальним правилом, для укладення договору оренди землі досить простої письмової форми. Однак законодавство в окремих випадках може передбачати більш суворі вимоги. Наприклад, договір оренди транспортного засобу, укладений з простою фізичною особою (не підприємцем), підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню, договір оренди об’єкта нерухомості строком на три і більше роки необхідно нотаріально посвідчити та пройти його держреєстрацію.

 

Суборенда як вид діяльності

Основна особливість договору суборенди — орендодавцем за таким договором виступає особа, яка сама є орендарем майна. У свою чергу, суборендар перебуває у правовідносинах тільки з орендарем за основним договором і не має жодного правового зв’язку з орендодавцем.

Строк дії договору суборенди не може перевищувати строку дії договору оренди. Відповідно, припинення договору оренди, у тому числі дострокове, спричинює і припинення договору суборенди.

За загальним правилом, договір суборенди укладається тільки з відома орендодавця. В окремих випадках спеціальним законом може прямо заборонятися передача майна в суборенду.

Здавання об’єктів нерухомості в суборенду — досить популярний серед фізосіб-підприємців вид діяльності, але при цьому в них часто виникають запитання, як цей вид діяльності має бути визначено згідно з КВЕД. Код КВЕД 70.20.0 має назву «Здавання в оренду власного нерухомого майна». Однак саме в його межах фізичні особи — підприємці можуть передавати орендовані ними об’єкти нерухомості в оренду, оскільки цей підклас уключає також і передачу в суборенду житлової та нежитлової нерухомості, земельних ділянок.

 

Ремонт об’єкта, що орендується

ЦКУ

розподіляє між сторонами договору обов’язки з утримання майна, що перебуває в оренді. Так, за загальним правилом, на орендодавця покладається обов’язок з проведення капітального ремонту. При цьому, щоб уникнути спірних ситуацій, доцільно передбачити в договорі строки, в які має проводитися капітальний ремонт. В іншому випадку орендарю необхідно буде обґрунтовувати перед орендодавцем необхідність проведення капітального ремонту у зв’язку з неможливістю повноцінного використання майна за його призначенням.

Якщо орендодавець не проводить капітальний ремонт у строки, передбачені договором, або, якщо такі строки договором не застерігалися, відмовляється проводити ремонт на вимогу орендаря, останній може:

1) самостійно провести капітальний ремонт та:

— або стягнути з орендодавця його вартість;

— або зарахувати його вартість у рахунок орендної плати;

— або вимагати відповідного зменшення орендної плати;

2) вимагати дострокового розірвання договору та відшкодування збитків.

Але, ще раз зазначимо, у договорі питання про те, на яку зі сторін покладено обов’язок з проведення капітального ремонту, може вирішуватися інакше та, наприклад, покладати відповідний обов’язок на орендаря або обумовлювати спільне його проведення орендодавцем та орендарем.

На орендаря ж покладено обов’язок підтримувати орендоване майно у справному стані, проводити за свій рахунок

поточний ремонт, тобто такий, що запобігає передчасному зносу та виходу з ладу об’єкта оренди), а також нести витрати з утримання майна (наприклад, з прибирання приміщення, що орендується, оплати комунальних послуг тощо). Від цього правила сторони також можуть відхилитися, розподіливши обов’язки в договорі іншим чином.

Крім того, відхилення від наведених вище загальних правил може бути передбачено в самому

ЦКУ або в інших спеціальних законодавчих актах. Так, наприклад, ст. 791 ЦКУ, що передбачає особливості регулювання договору прокату, установлює правило, згідно з яким капітальний та поточний ремонт речі здійснює орендодавець за свій рахунок, якщо він не доведе, що пошкодження речі сталося з вини орендаря.

Від ремонту слід відрізняти

поліпшення речі, тобто певні зміни в предметі найму, які підвищують можливості щодо його використання, але при цьому не були необхідними для того, щоб річ могла використовуватися за призначенням. Питання про те, на кого має бути віднесено витрати, пов’язані з невіддільними поліпшеннями, тобто тими, які не можуть бути відокремлені без шкоди для майна, вирішується залежно від того, проведені вони з відома орендодавця чи без нього.

Якщо поліпшення предмета договору оренди було проведено з відома орендодавця, то орендар має право вимагати від орендодавця відшкодування вартості цих поліпшень після припинення договору. Якщо ж згоду отримано не було, усі понесені витрати несе орендар, вимагати їх відшкодування від орендодавця він не може, оскільки не мав права вносити будь-які зміни до орендованого майна на свій розсуд.

Але знову ж таки, слід зауважити, що так звучить загальне правило, від якого сторони за угодою між собою можуть відступити:

— первісно в договорі може бути передбачено, як саме розподіляються витрати, пов’язані з поліпшенням орендованого майна з відома орендодавця;

— уже після проведення поліпшень вони можуть бути схвалені орендодавцем, після чого він відшкодовує понесені на такі поліпшення витрати.

Якщо ж ідеться про віддільне поліпшення, то орендар має право на його вилучення, і тоді питання про відшкодування вартості такого поліпшення не ставиться.

 

Особливості оренди земельних ділянок

Оформлення відносин з передачі земельних ділянок в оренду має відбуватися з дотриманням вимог

ЦКУ, ГКУ, ЗКУ, Закону про оренду землі, а також — у частині передачі в оренду земельних ділянок державної та комунальної форм власності — Закону про оренду державного і комунального майна.

Почнемо із загальних положень

ЦКУ.

Відповідно до

ст. 792 ЦКУ за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов’язав передати наймачу земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом із насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.

ЗКУ

закріплює порядок передачі земельних ділянок в оренду у ст. 124. Відповідно до ч. 1 цієї статті ЗКУ передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Для передачі в оренду земельних ділянок, які перебувають

у приватній власності громадян та юридичних осіб, укладається договір оренди між власником земельної ділянки та орендарем (ч. 4 ст. 124 ЗКУ).

У разі отримання права оренди земельної ділянки на конкурсних засадах підставою для

укладення договору оренди є результати аукціону або конкурсу (ч. 2 ст. 6 Закону про оренду землі). Держкомзем із цього приводу зазначає, що до прийняття Закону «Про ринок земель» та затвердження загальнообов’язкового порядку проведення земельних торгів, порядок їх проведення може бути визначено органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, які уповноважені здійснювати розпорядження землями державної та комунальної власності з урахуванням відповідних положень ЗКУ (лист Держкомзему від 22.09.2006 р. № 14-17-2-П930/6940).

Особа, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки

заяву (клопотання). У разі надходження двох чи більше заяв (клопотань) на оренду тієї самої земельної ділянки, що перебуває в державній або комунальній власності, відповідні органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування проводять аукціон або конкурс з придбання права оренди земельної ділянки, якщо законом не встановлено інший порядок.

Орендодавцями земельних ділянок, які перебувають у державній власності, виступають районні, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом. Орендодавцями земельних ділянок комунальної власності — сільські, селищні, міські, районні та обласні ради, Верховна Рада АРК.

Звертаємо увагу, що право на оренду земельної ділянки виникає

після укладення договору оренди та державної реєстрації прав на земельну ділянку (ч. 1 ст. 125 ЗКУ, ст. 18 Закону про оренду землі). При цьому приступати до використання земельної ділянки при її оренді, як і при отриманні у власність, до встановлення її меж у натурі (на місцевості), отримання документа, що засвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. При цьому документом, що засвідчує право на оренду земельної ділянки, є договір оренди. Порядок державної реєстрації договорів оренди землі затверджено постановою КМУ від 25.12.98 р. № 2073.

Завдання суб’єктів господарювання в частині визначення змісту договору оренди землі значно полегшується існуванням

Типового договору оренди землі, затвердженого постановою КМУ від 03.03.2004 р. № 220.

Згідно зі

ст. 15 Закону про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є :

— об’єкт оренди (місцерозташування та розмір земельної ділянки);

— строк дії договору оренди;

— орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення та перегляду, відповідальності за її несплату;

— умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду;

— умови збереження стану об’єкта оренди;

— умови та строки передачі земельної ділянки орендарю;

— умови повернення земельної ділянки орендодавцю;

— існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки;

— визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження чи знищення об’єкта оренди або його частини;

— відповідальність сторін;

— умови передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених

ст. 15 Закону про оренду землі, є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, визнання договору недійсним згідно із законом, а також відмови в нотаріальному посвідченні договору.

За угодою сторін у договорі оренди землі можуть вказуватися

інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов’язань сторін, порядок страхування об’єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони та поліпшення об’єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, які можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо (ч. 3 ст. 15 Закону про оренду землі).

Однією з істотних умов договору оренди земельної ділянки є

орендна плата, що є платежем, який орендар сплачує орендодавцю за користування земельною ділянкою незалежно від результатів своєї господарської діяльності (ч. 1 ст. 21 Закону про оренду землі, ч. 1 ст. 286 ГКУ)

Невід’ємною частиною договору оренди землі є

(ч. 4 ст. 15 Закону про оренду землі):

— план або схема земельної ділянки, що передається в оренду;

— кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) щодо її використання та встановлених земельних сервітутів;

— акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

— акт приймання-передачі об’єкта оренди;

— проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених

Законом про оренду землі.

З приводу останнього з названих документів зазначимо таке. Відповідно до

ст. 16 Закону про оренду землі передача земельної ділянки, межі якої визначено в натурі (на місцевості), в оренду без зміни її цільового призначення здійснюється без розробки проекту її відведення. У разі ж зміни цільового призначення земельної ділянки, яка передається в оренду, здійснюється за проектом відведення.

Якщо договором оренди землі передбачається здійснити заходи, спрямовані на охорону та поліпшення об’єкта оренди, до договору додається угода про відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

Передача об’єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, визначених у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі (

ст. 17 Закону про оренду землі).

Це базові вимоги до договорів оренди. Далі йтиметься про питання, що найчастіше виникають у практиці договірних відносин, податковий та бухгалтерський облік орендних операцій.

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі