Туристичний збір у готельному рахунку
До готельного рахунка, наданого працівником, який повернувся з відрядження, уключено суму туристичного збору, оскільки працівник не надав посвідчення про відрядження, хоча й повідомив готель про те, що перебуває у відрядженні. Чи повинне підприємство відшкодувати працівнику зазначену суму?
(м. Севастополь)
Ситуація неоднозначна.
Податковий кодекс України (далі — ПКУ) дійсно передбачає, що платниками туристичного збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибули на територію адміністративно-територіальної одиниці, де діє рішення сільської, селищної або міської ради про встановлення туристичного збору, та отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов'язанням залишити місце перебування в обумовлений строк (п.п. 268.2.1 ПКУ). Нагадаємо: згідно з п. 10.4 ПКУ встановлення туристичного збору не є обов'язком місцевої ради. Це питання повністю віднесено на розсуд органів місцевого самоврядування. Тому на сьогодні турзбір запроваджено далеко не в усіх населених пунктах України.Відповідно, рішенням місцевої ради визначаються податкові агенти (адміністрації готелів завжди потрапляють до їх числа). На податкового агента покладено обов'язок стягнути турзбір під час надання послуг, пов'язаних з тимчасовим проживанням, шляхом включення його суми окремим рядком до рахунка (квитанції) на проживання (
п.п. 268.6.1 ПКУ)*.* При цьому, оскільки турзбір має статус місцевого збору, до бази обкладення ПДВ послуг проживання, що надаються, він не включається (п. 188.1 ПКУ).
Це загальне правило. Із нього для окремих осіб, які прибувають до населеного пункту, зроблено виняток. Зокрема, серед осіб, які
не можуть бути платниками турзбору, названо осіб, які прибули у відрядження (абз. «б» п.п. 268.2.2 ПКУ).Перше запитання, що виникає: як саме особа повинна підтвердити, що прибула у відрядження, щоб готель мав правові підстави не включати турзбір до рахунка за проживання?
ПКУ не висуває будь-яких вимог до того, як податковий агент повинен установити, що особа перебуває у відрядженні. На практиці за звичкою просять надати посвідчення про відрядження. Однак їх використання перестало бути обов'язковим (див. «Службове відрядження: нові правила» // «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 29, с. 40). Тому в підприємства є вибір: або продовжувати використовувати посвідчення про відрядження (не стільки для віднесення коштів, витрачених на відрядження, до витрат, скільки для того, щоб уникнути зайвих з'ясувань з адміністраціями готелів), або видавати працівникам із собою копію наказу про направлення у відрядження. Такого доказу готелю також має бути достатньо (підтверджує це й лист ДПАУ від 29.04.2011 р. № 12291/7/15-0717 // див. на с. 5).Якщо працівник пред'явив докази того, що він перебуває у відрядженні, але турзбір усе одно було включено до рахунка, він може відмовитися оплачувати його суму та оплатити тільки вартість проживання. Однак учинити саме так на практиці не завжди вийде. І тоді перед підприємством постане запитання, як бути з уключеним до готельного рахунка туристичним збором. Така ситуація може виникнути й у випадку, якщо у працівника не було із собою документів, які підтверджують його перебування у відрядженні, а повірити йому на слово готель відмовився.
Уключити до витрат
суму відшкодованого працівнику турзбору, на наш погляд, підприємство не зможе, оскільки згідно з п.п. 140.1.7 ПКУ до витрат можна віднести документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування в місці відрядження, у тому числі будь-які збори та податки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат, а в нашій ситуації перебування у відрядженні не передбачає сплату туристичного збору.Водночас, на нашу думку, є підстави наполягати на тому, що сума такого відшкодування не є об'єктом обкладення ПДФО і радше має розглядатися як така, що помилково сплачена та підлягає поверненню контрагентом (у цьому випадку — готелем), оскільки правових підстав для стягнення турзбору в цій ситуації не було.
Олена Уварова, юрист
