Теми статей
Обрати теми

Екологічний податок: загальні моменти

Редакція ПБО
Стаття

Екологічний податок: загальні моменти

 

Екологічний податок, як і збір за забруднення навколишнього природного середовища, що існував раніше, — економічний важіль, за допомогою якого держава намагається компенсувати негативний вплив господарської діяльності людини на природу. Однак, користуючись таким важелем, слід дотримувати розумний баланс природоохоронних та виробничих інтересів. Наскільки вдалося законодавцю реалізувати це в ПКУ, обговоримо в сьогоднішньому тематичному номері, присвяченому новому порядку справляння екоподатку. І перша стаття циклу — огляд головних нововведень, на які платникам податків варто звернути особливу увагу.

Ігор ХМЕЛЕВСЬКИЙ, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор», i.khmelevskiy@id.factor.ua

 

Екоподаток — «правонаступник» збору за забруднення

Відповідно до

п.п. 14.1.57 ПКУ екологічний податок — це загальнодержавний обов'язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів:

викидів в атмосферне повітря;

скидів у водні об'єкти забруднюючих речовин;

розміщення відходів;

— радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками;

— утворених радіоактивних відходів;

— радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 року.

Порівнюючи наведену норму

ПКУ з п. 2 Порядку № 303, відповідно до якого до набуття чинності ПКУ справлявся збір за забруднення навколишнього природного середовища (попередник нинішнього екоподатку), можна дійти висновку, що значних відмінностей на рівні визначень між ними майже немає. Незначних редакційних правок зазнали лише ті види екоподатку, які стосуються радіоактивних відходів, однак зважаючи на специфічність таких відходів та особливий порядок поводження з ними в цьому тематичному номері докладно про це не говоритимемо.

Таким чином, як і збір за забруднення,

екоподаток повинен сплачуватися за:

1)

викиди в атмосферу, які, у свою чергу, здійснюються:

пересувними джерелами забруднення;

стаціонарними джерелами забруднення;

2)

скиди у водні об'єкти;

3)

розміщення відходів;

4) зберігання та утворення радіоактивних відходів.

Зосередимося на різновидах екоподатку, перелічених у пп. 1 — 3, причому особливу увагу звернемо на ті, щодо яких законодавець, залишивши колишню назву, кардинально змінив порядок обчислення та сплати (як у випадку з

екоподатком, що сплачується за викиди в атмосферу пересувними джерелами забруднення), а також ті, яким податківці самочинно приписують неіснуючі новації, нібито внесені ПКУ до колишнього порядку обчислення та сплати аналогічного різновиду збору за забруднення (як у випадку з екоподатком за розміщення відходів).

Кожному із зазначених видів екологічного податку присвячено окрему статтю в сьогоднішньому номері. Мета ж цієї статті — надати загальне уявлення про цей податок у цілому, а також описати загальні моменти, властиві кожному з його різновидів.

 

 

Платники екоподатку…

Платникам екоподатку присвячено два окремі

пункти ПКУ, об'єднавши які, можна отримати вичерпний перелік осіб, зобов'язаних його сплачувати.

Згідно з

пп. 240.1 і 240.2 ПКУ платниками екологічного податку є:

(1)

суб'єкти господарювання;

(2)

юридичні особи, які не провадять господарську (підприємницьку) діяльність;

(3)

бюджетні установи;

(4)

громадські та інші підприємства, установи та організації;

(5)

постійні представництва нерезидентів, уключаючи ті, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників;

(6)

громадяни України, іноземці та особи без громадянства.

При цьому всі перелічені

особи (1) — (6) вважаються платниками тільки у випадку, якщо вони здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення в разі використання ними палива. Однак — і в цьому полягає принципова відмінність нині чинного порядку від колишнього — безпосередньо до бюджету екоподаток за такі викиди вони не сплачують. За них це роблять податкові агенти, визначені п. 241.2 ПКУ, які, крім того, подають відповідну звітність (докладніше про суб'єктів, наділених статусом податкових агентів, а також про їх обов'язки йтиметься у статті на с. 23).

Якщо ж під час провадження діяльності на території України та в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються:

викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення;

скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти;

розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини;

утворення радіоактивних відходів (уключаючи вже накопичені);

тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк,

то обов'язок зі сплати відповідного виду екоподатку покладається безпосередньо

на осіб (1) — (5). У таких випадках зазначені особи (зауважимо, що фізосіб — громадян України, іноземців та осіб без громадянства серед них немає) самостійно сплачують його до бюджету, а також подають до податкового органу необхідну звітність.

Принагідно обговоримо в цьому розділі необхідність сплати екологічного податку суб'єктами господарської діяльності, які обрали спрощену систему оподаткування, обліку та звітності. Як ми пам'ятаємо, раніше і платники єдиного податку (див.

лист ДПАУ від 28.07.2005 р. № 14820/7/17-3117), і платники фіксованого сільськогосподарського податку були зобов'язані сплачувати збір за забруднення навколишнього природного середовища, що існував у той час, та подавати відповідну податкову звітність.

Що стосується

єдиноподатників на сьогодні, то з 1 січня 2011 року до внесення змін до розд. XIV ПКУ в частині оподаткування суб'єктів малого підприємництва перелік податків і зборів, від сплати яких вони звільнені, міститься в п.п. 1 п. 1 підрозд. 8 розд. ХX «Перехідні положення» цього Кодексу. Екоподаток у цьому переліку, на жаль, не вказано, отже, за наявності об’єкта та бази обкладення цим податком (скажемо про них далі) його доведеться сплачувати у загальному порядку*. Зроблений нами висновок підтверджується і консультацією податківців з ЄБПЗ за кодом 300.01.

* До речі, законопроект № 8521, про який ми писали у статті «Нова «спрощенка»: готовність № 1» («Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 45), не вносить до цього питання жодних змін.

Із

платниками ФСП ситуація аналогічна — у п. 307.1 ПКУ серед нечисленних податків і зборів, від яких вони звільнені, екологічного податку теж немає, отже, сплачувати його, як і раніше, необхідно. До того ж, теперішнє становище деяких з них (зокрема, сільськогосподарських підприємств, зайнятих виробництвом продукції тваринництва та птахівництва) погіршується посиленням пресингу з боку податкових органів щодо сплати екоподатку за розміщення відходів сільгоспвиробництва (докладніше про це можна прочитати у статті на с. 11).

 

…та його неплатники

У

ПКУ окремо перелічено осіб, які не є платниками екоподатку (не є взагалі, тобто не зобов'язані сплачувати його за жодних умов: ні самостійно, ні через податкових агентів). Серед них:

суб'єкти господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю відходів як вторинної сировини, провадять статутну діяльність зі збирання і заготівлі таких відходів, що розміщуються на власних територіях (об'єктах), та надають послуги в цій сфері. Згідно з п. 240.5 ПКУ такі суб'єкти не є платниками податку за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах. Як зазначається в консультації, розміщеній на офіційному сайті ДПС України в Єдиній базі податкових знань (ЄБПЗ) за кодом 300.01, у питанні, про які ж види вторсировини йдеться, слід, як і раніше, орієнтуватися на Перелік № 183. Зауважимо, що на сьогодні в ньому фігурують тільки відходи полімерні та відходи гумові, у тому числі зношені шини. Отже, особам, які займаються збиранням і заготівлею таких видів вторсировини, як макулатура, склобій, матеріали текстильні вторинні, використана металева тара (ящики, фляги, каністри, банки, зокрема алюмінієві банки з-під напоїв, балончики), які сьогодні вилучено з Переліку № 183, доведеться розділити долю платників екоподатку, оскільки мати ліцензію для проведення такої діяльності їм більше не потрібно;

суб'єкти діяльності у сфері використання ядерної енергії, які:

а)

до останнього календарного дня (включно) звітного кварталу, в якому придбано джерело іонізуючого випромінювання, уклали договір про повернення відпрацьованого закритого джерела іонізуючого випромінювання за межі України підприємству — виробнику такого джерела;

б) здійснюють поводження з радіоактивними відходами, що утворилися внаслідок Чорнобильської катастрофи, в частині діяльності, пов'язаної з такими відходами. Такі суб'єкти не є платниками податків за утворення радіоактивних відходів (уключаючи вже накопичені) згідно з

п. 240.3 ПКУ;

— державні спеціалізовані підприємства з поводження з радіоактивними відходами, основною діяльністю яких є зберігання, переробка та захоронення радіоактивних відходів, що перебувають у власності держави, а також дезактивація радіаційно-забруднених об'єктів. Ці підприємства звільняються від сплати екоподатку, що справляється за утворення радіоактивних відходів (уключаючи вже накопичені) та/або тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк, на підставі

п. 240.4 ПКУ.

У світлі визначення платників екоподатку, наведеного в попередньому розділі, звертаємо увагу, що

суб'єктами господарювання згідно з ч. 2 ст. 55 ГКУ є:

1)

господарські організації — юридичні особи, державні, комунальні та інші підприємства, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2)

громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Із цього випливає, що

філії, представництва та інші відокремлені підрозділи суб'єктів господарювання відповідно до ГКУ не мають статусу суб'єктів господарювання, а є лише структурними одиницями підприємства. Отже, і самостійними платниками екоподатку філії бути не можуть. У зв'язку з цим юридичні особи та інші платники екоподатку, у складі яких є філії та інші відокремлені підрозділи, що мають стаціонарні джерела забруднення, здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря чи здійснюють викиди або скиди забруднюючих речовин та розміщують відходи, повинні звітувати та сплачувати податок за викиди, скиди та розміщення відходів у таких підрозділах (пп. 250.8 і 250.10 ПКУ). Про порядок такої сплати та подання звітності поговоримо далі, а зараз зауважимо, що висловлену нами думку поділяють і податківці (див. консультацію з ЄБПЗ за кодом 300.06).

Зазначимо, що філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, які не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої територіальної громади, ніж головне підприємство, були позбавлені статусу самостійних платників збору за забруднення ще з 31 липня 2009 року (див.

лист ДПАУ від 22.10.2009 р. № 23120/7/15-0817 // «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 88), тому з переходом до сплати екоподатку для них у цій частині нічого не змінилося.

Крім того, за роз'ясненнями ДПАУ,

не є платниками екологічного податку фізичні особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність (адвокати, нотаріуси тощо). Таку думку висловлено у відповідній консультації з ЄБПЗ за кодом 300.01 і аргументовано тим, що згідно з визначенням, наведеним у п.п. 14.1.226 ПКУ, діючи в межах своєї незалежної професійної діяльності, така особа не є фізособою-підприємцем, тобто суб'єктом господарської діяльності.

 

Об'єкт та база оподаткування, ставки екоподатку

Об'єктом та базою обкладення екоподатком відповідно до

ст. 242 ПКУ, як і раніше, є обсяги та види (класи, категорії):

забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (докладніше див. на с. 32);

забруднюючих речовин, що скидаються безпосередньо у водні об'єкти;

відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах протягом звітного кварталу, крім обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання та заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність зі збирання і заготівлі таких відходів (докладніше див. на с. 11);

палива, у тому числі виробленого з давальницької сировини, реалізованого або ввезеного на митну територію України податковими агентами (за деякими винятками, про які розповімо докладніше у статті на с. 23). Зауважимо, що в такій редакції ця норма почала діяти з 01.10.2011 р., а до зазначеної дати в ній ішлося тільки про паливо, реалізоване податковими агентами (новації, які привнесла така зміна об’єкта і бази екоподатку в частині його сплати за викиди в атмосферу пересувними джерелами забруднення, також розглянемо у зазначеній статті);

радіоактивних відходів, що утворюються в результаті діяльності суб'єктів господарювання та/або тимчасово зберігаються їх виробниками понад строк, установлений особливими умовами ліцензії;

електричної енергії, виробленої експлуатуючими організаціями ядерних установок (атомних електростанцій).

Зазначаючи про

ставки екологічного податку, вочевидь, немає сенсу наводити їх тут, достатньо обмежитися вказівкою про те, що такі ставки встановлено ст. 243 — 248 ПКУ знову ж таки в розрізі кожного з його різновидів. Докладніше про порядок їх застосування розповімо в наступних статтях цього тематичного номера, а зараз обговоримо кілька загальних моментів.

По-перше

, як уже зазначалося раніше (див. «Податки та бухгалтерський облік» № 102, с. 46), порівняно з проіндексованими ставками збору за забруднення навколишнього природного середовища, що діяли у 2010 році, ставки екологічного податку, що підлягають застосуванню з початку поточного року, підвищено в середньому у 3,6 раза*. Таке підвищення ставок викликано тим, що віднині при розрахунку екоподатку не доведеться використовувати низку коригувальних коефіцієнтів, які вже враховані у величині відповідних ставок податку, причому в максимальному розмірі.

* Таке підвищення стосується лише ставок, установлених ст. 243 — 246 ПКУ для найбільш поширених різновидів екоподатку. При цьому ставки для «радіоактивників» (див. ст. 247 — 248 ПКУ) залишилися на колишньому рівні, передбаченому Порядком № 303.

У зв'язку з цим законодавець передбачив поступову адаптацію платників податків до таких підвищених ставок. Згідно з

п. 2 підрозд. 5 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ за податковими зобов'язаннями з екологічного податку, що виникли:

з 1 січня 2011 року до 31 грудня 2012 року включно, ставки податку становлять 50 % від ставок, передбачених ст. 243 — 246 цього Кодексу;

з 1 січня 2013 року до 31 грудня 2013 року включно, ставки податку становлять 75 % від ставок, передбачених ст. 243 — 246 цього Кодексу;

з 1 січня 2014 року ставки податку становлять 100 % ставок, передбачених ст. 243 — 246 цього Кодексу.

По-друге

, у ПКУ відсутній окремий механізм індексації ставок екологічного податку — замість цього п. 4 розд. XIX «Прикінцеві положення» Кодексу уряду доручено щорічно до 1 червня вносити до парламенту проект закону про внесення змін до нього щодо таких ставок з урахуванням індексів споживчих цін та індексів цін виробників промислової продукції.

Таким чином,

ПКУ звільнив платників податків від обов'язку з проведення індексації ставок екологічного податку (багато хто пам'ятає, скільки клопоту свого часу завдавала така індексація), поклавши його на законодавців. Проте останні чомусь не квапляться виконувати свої обов'язки — строк для внесення зазначеного законопроекту давно пропущено, у зв'язку з чим наразі незрозуміло, за якими ставками сплачуватиметься екоподаток наступного року. Слід зауважити, що індексація ставок екологічного податку в поточному році , тобто в тому, в якому набрав чинності ПКУ, не здійснюється — на це вказується в одній з консультацій, розміщених в ЄБПЗ за кодом 300.04.

 

Порядок розрахунку екоподатку

Відповідно до

п. 249.1 ПКУ суми екологічного податку обчислюються за податковий (звітний) квартал** його платниками (крім тих, замість яких це зобов'язані робити податкові агенти, — про них розповімо у статті на с. 23 сьогоднішнього номера) та податковими агентами самостійно. У зв'язку з цим не слід забувати про нововведення, що з’явилися в ПКУ дякуючи Закону № 3609 та почали діяти з 1 жовтня цього року. Якщо коротко, то суть їх зводиться до поділу податкових агентів на дві категорії та впровадження для кожної з категорій власного механізму обчислення, подання звітності та сплати екоподатку. Про це також розповідатиметься у статті на с. 23. Отже, щоб не повторюватися, подальший виклад стосуватиметься тільки тих різновидів екоподатку, за обчислення та сплату яких відповідальні безпосередньо його платники.

** Про всяк випадок нагадаємо, що збір за забруднення до 01.01.2011 р. розраховувався

щоквартально з дотриманням принципу наростаючого підсумку з початку звітного року .

Якщо під час провадження господарської діяльності платником податків здійснюються різні види забруднення навколишнього природного середовища та/або забруднення різними видами забруднюючих речовин, такий платник зобов'язаний визначати суму податку окремо за кожним видом забруднення, а також за кожним видом забруднюючої речовини (

п. 249.2 ПКУ).

Аналізуючи формули, за якими розраховується екоподаток відповідно до

ПКУ (вони містяться у ст. 249 цього Кодексу і для основних різновидів екоподатку будуть наведені та проаналізовані нами далі), можна помітити їх істотне спрощення порівняно з тими, що застосовувалися раніше для розрахунку збору за забруднення. Крім відсутності в них низки другорядних коефіцієнтів, звертає на себе увагу що ПКУ не передбачено використання понадлімітних коефіцієнтів при розрахунку екоподатку за скиди та розміщення відходів. Як зазначається у відповідній консультації з ЄБПЗ за кодом 300.05, наявність або відсутність затверджених лімітів, зокрема на утворення та розміщення відходів у платника екологічного податку, не впливає на порядок його обчислення. Розмір такого податку в разі перевищення затверджених лімітів або в разі їх відсутності не збільшується.

Раніше, нагадаємо, тільки в разі дотримання встановлених лімітів збір за забруднення справлявся в однократному розмірі, а в разі перевищення такого ліміту (або його невстановлення) — сплачувався

в підвищеному (у п’ять чи десять разів) розмірі.

Важливо розуміти, що відсутність у

ПКУ норми про вплив дотримання ліміту на розмір екоподатку не звільняє платників цього податку від їх отримання, оскільки обов'язок отримувати ліміти скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, утворення та розміщення відходів промислового, сільськогосподарського, будівельного та іншого виробництва* встановлено ст. 44 Закону № 1264. Просто тепер відповідальність за недотримання таких лімітів виведена з податкової площини, але залишилася незмінною в межах природоохоронного, водного, земельного законодавства, а також законодавства про охорону атмосферного повітря.

* Зверніть увагу, що зазначеним Законом передбачено отримання лімітів тільки щодо виробничих відходів, на побутові відходи ця вимога не поширюється (до обговорення проблеми зі сплатою екоподатку за побутове сміття ми повернемося у статті на с. 11).

Що стосується розрахунку екоподатку

за утворення радіоактивних відходів (уключаючи вже накопичені) та за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад строк, установлений особливими умовами ліцензії, то методика його розрахунку нічим не відрізняється від розрахунку збору за забруднення — використовувати при розрахунку потрібно ті самі формули, які колись містилися в п. 4 Порядку № 303, а тепер — у пп. 249.7 і 249.8 ПКУ.

 

Подання звітності та порядок сплати екоподатку

Перейдемо до розгляду

порядку подання податкової звітності та сплати екоподатку, визначеного ст. 250 ПКУ. Із викладеного вище вже можна було зрозуміти, що базовий податковий (звітний) період для нього дорівнює календарному кварталу (див. п. 250.1 цього Кодексу). Платники податку (податкових агентів ми домовилися поки не розглядати) складають податкові декларації за формою, затвердженою наказом ДПАУ від 24.12.2010 р. № 1010, та подають їх до органів ДПС протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) кварталу. Сплата екоподатку відбувається протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, при цьому, нагадаємо, граничний строк сплати податку не переноситься, якщо він припадає на вихідний або святковий день.

До якого бюджету

(державного чи місцевого) сплачується екологічний податок? Відповідь на це запитання прописана в пп. 250.5 і 250.6 ПКУ (крім того, за відповіддю на нього можна звернутися також до консультації з ЄБПЗ за кодом 300.06). Так, податок, що справляється за викиди стаціонарними джерелами забруднення, скиди забруднюючих речовин та розміщення відходів перераховується одним платіжним дорученням на рахунки, відкриті в територіальних органах Держказначейства, які самі здійснюють розподіл цих коштів у співвідношенні, визначеному законом*.

* Мається на увазі Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 р. № 2456-VI, п. 51 розд. VI «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено пропорції розподілу екоподатку між спецфондами державного та місцевих бюджетів.

А от екологічний

податок, що справляється за утворення радіоактивних відходів (уключаючи вже накопичені) та/або тимчасове зберігання таких відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк, перераховується повністю до державного бюджету. До речі, за рішенням платників цього різновиду екоподатку його можна сплачувати щомісячно в розмірі однієї третини частини планового обсягу за квартал з перерахунком за результатами базового податкового (звітного) періоду.

Куди

ж конкретно слід сплачувати екоподаток та подавати звітність за ним? Гадаємо, що для тих, хто протягом останніх років сплачував збір за забруднення, не стане новиною нинішній порядок, оскільки до нього вони встигли звикнути ще до запровадження ПКУ. Для новачків наведемо вимоги, що висуваються п.п. 250.2.1 цього Кодексу, згідно з яким за:

викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення;

скиди забруднюючих речовин у водні об'єкти;

розміщення протягом звітного кварталу відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах

звітність подається та податок сплачується

за місцем розміщення таких стаціонарних джерел забруднення та спеціально відведених для цього місць чи об'єктів .

У разі

утворення радіоактивних відходів та тимчасового зберігання таких відходів понад установлений особливими умовами ліцензії строк подання звітності та сплата податку здійснюються за місцем перебування платника на податковому обліку в податковому органі (див. п.п. 250.2.3 ПКУ).

При цьому не слід забувати і про обов'язок

подавати копії відповідних податкових декларацій, що виникає у платників податків у разі, якщо місце подання звітності, визначене за наведеними вище правилами, не збігається з місцем їх перебування на податковому обліку. Відповідно до п. 250.8 ПКУ подавати зазначені копії потрібно до органу ДПС, де такі платники податків, які отримали в установленому порядку дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, спеціальне водокористування та розміщення відходів, перебувають на обліку, протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем податкового (звітного) періоду.

Не можна залишити без уваги ще один важливий момент, знайомий платникам збору за забруднення «зі стажем». Як раніше щодо цього збору, так і тепер щодо екоподатку, існує можливість протягом усього звітного року не подавати податкову звітність,

якщо платник податків не планує в такому звітному році здійснення викидів, скидів забруднюючих речовин, розміщення відходів, утворення радіоактивних відходів (свого часу ми писали про це у статті «Чи подається звітність з екозбору за відсутності джерел забруднення?» // «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 102).

Щоб у сьогоднішніх умовах скористатися зазначеною можливістю, такому платнику податків необхідно повідомити про це до відповідного податкового органу за місцерозташуванням джерел забруднення та

скласти заяву про відсутність у нього у звітному році об’єкта обчислення екологічного податку. В іншому разі, тобто якщо така заява не подається, доведеться подавати податкові декларації з прокресленнями в загальному порядку (див. п. 250.9 ПКУ).

Слід зазначити, що оскільки наведена вище норма майже в тому ж вигляді існувала і раніше, то і запитання щодо її застосування залишилися тими самими. Наприклад, так і не зрозуміло,

в який строк та за якою формою необхідно подавати цю заяву. Нагадаємо, що в згаданій вище статті ми радили скласти заяву в довільній формі та подати її до відповідного податкового органу не пізніше граничного строку подання податкового розрахунку збору за забруднення за I квартал звітного року. Водночас, як нам здається, не можна вважати помилкою подання такої заяви ще до початку звітного року, в якому не планується господарська діяльність, що спричинятиме забруднення навколишнього середовища.

Про те, що думають із цього приводу податківці, можна дізнатися з

листа ДПАУ від 06.05.2011 р. № 8565/6/15-0816. У ньому головне податкове відомство пропонує використовувати для повідомлення органів ДПС спеціальну форму № 20-ОПП (додаток 11 до Порядку № 979 ). Пунктом 8.5 цього Порядку передбачається, що в разі зміни відомостей про об'єкти оподаткування необхідно подати зазначену форму до податкового органу за місцем розміщення таких об'єктів. Отже, якщо у структурі платника податків є декілька місць розташування джерел забруднення, необхідно подавати відповідну кількість таких форм. На додаток до цього ДПАУ рекомендує скласти ще й заяву про факт відсутності об’єкта обчислення екологічного податку в довільній формі і також подати її до органів ДПС.

Щоправда, у цьому

листі чомусь стверджується, що така заява повинна подаватися до 1 січня того року, в якому не планується здійснювати забруднення навколишнього середовища. Ми з такою вимогою не згодні та продовжуємо вважати, що, оскільки у ПКУ не зазначено інше, то граничний строк її подання має збігатися з граничним строком подання податкової звітності за I квартал року, в якому у платника відсутній об'єкт обкладення екологічним податком. До речі, ДПАУ сама не має єдиної думки з цього приводу — можна згадати, що тим, хто був торік тільки платником збору за забруднення пересувними джерелами і цього року не збирався більше нічого забруднювати, податківці рекомендували подавати заяву тільки після подання розрахунку зі збору за забруднення навколишнього природного середовища за ІV квартал 2010 року та сплати цього збору (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 11, с. 45).

Крім того, не до кінця зрозумілою наразі залишається також відповідь на запитання:

чи повинні подавати заяву про відсутність об’єкта обкладення екоподатком ті, хто раніше ніколи не здійснював забруднення навколишнього природного середовища жодним з можливих способів та не планує мати об'єкти обкладення екологічним податком у звітному році? Так, досить ліберально відповідають на нього податківці в ЄБПЗ (див. консультацію за кодом 300.03). Зокрема, з неї можна зрозуміти, що вимогу п. 250.9 ПКУ про подання зазначеної заяви повинні виконувати не всі без винятку суб'єкти господарювання, а тільки ті, які в попередньому році сплачували екологічний податок (до набуття чинності ПКУ — збір за забруднення навколишнього природного середовища), тобто були раніше платником цього податку (збору) у розумінні ст. 240 Кодексу.

У зв'язку з цим звертає на себе увагу ще одна консультація податківців з ЄБПЗ за кодом 300.07 (див. також «Вісник податкової служби України», 2011, № 34, с. 37) про

відповідальність суб'єкта господарювання, який був платником збору за забруднення у 2010 році (у тому числі й за пересувні джерела забруднення), але не подав заяву про відсутність у нього об’єкта обкладення екологічним податком у 2011 році та при цьому не подає декларацію з екоподатку за відповідні податкові періоди поточного року. У світлі позиції податкових органів, висловленої в попередній консультації, їх відповідь здається нам цілком логічною та передбачуваною: таким суб'єктам господарювання загрожує штраф, установлений п. 120.1 ПКУ:

за неподання або несвоєчасне подання податкових декларацій (розрахунків), — у розмірі 170 грн. за кожен такий випадок неподання або несвоєчасного подання;

за ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року вже застосовувався штраф за таке порушення, — у розмірі 1020 грн. за кожне неподання або несвоєчасне подання (див. також «Податки та бухгалтерський облік», 2011, спецвипуск № 8, с. 15).

Продовжуючи розмову про порядок подання «екозвітності», зазначимо ще про одну відому нам доволі давно норму (див., наприклад, про неї в

листі ДПАУ від 14.04.2009 р. № 7787/7/15-0817 // «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 34), яку тепер наведено в п.п. 250.10.3 ПКУ: якщо платник збору перебуває на податковому обліку в місті з районним поділом, то такий платник може подавати одну податкову декларацію за викиди, скиди всіма своїми джерелами забруднення та/або розміщення відходів, якщо ці джерела та/або спеціально відведені місця для розміщення відходів розташовані на території зазначеного міста. При цьому в декларації необхідно вказати код згідно з Класифікатором об'єктів адміністративно-територіального устрою України (КОАТУУ) за місцем перебування платника збору на податковому обліку (міської ради).

 

Крім того, у випадку якщо:

— платник податків має

кілька стаціонарних джерел забруднення або спеціально відведених для розміщення відходів місць чи об'єктів у межах декількох населених пунктів (сіл, селищ або міст) або за їх межами (коди згідно з КОАТУУ різні), то декларації до відповідного податкового органу подаються щодо кожного стаціонарного джерела забруднення або спеціально відведеного для розміщення відходів місця чи об’єкта окремо (п.п. 250.10.1 ПКУ);

— платник податків має

декілька стаціонарних джерел забруднення або спеціально відведених для розміщення відходів місць чи об'єктів в межах одного населеного пункту (села, селища або міста) або за його межами (код згідно з КОАТУУ той самий), то такий платник податків може подавати до відповідного органу ДПС одну податкову декларацію за такі джерела забруднення (п.п. 250.10.2 ПКУ).

На завершення статті зауважимо: оскільки податківці в більшості своїй не можуть розрахувати фактичні обсяги викидів стаціонарними джерелами забруднення, скидів та розміщення відходів (та й не повинні цього робити), то вони мають право залучати працівників спеціальних підрозділів Мінприроди для перевірки правильності таких розрахунків, здійснених платниками податків. Така норма прописана в п. 250.12 ПКУ, та у принципі вона може добре прислужитися суб'єктам господарювання у випадку, якщо контролери наполягатимуть на незаконній сплаті екоподатку, як, наприклад, у випадку з побутовими та іншими відходами. Але про це — у наступній статті.

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі