Теми статей
Обрати теми

Приймаємо на роботу іноземця

Редакція ПБО
Стаття

Приймаємо на роботу іноземця

 

Напевно, кожен роботодавець стикався з проблемою пошуку кваліфікованих кадрів, які б повністю задовольняли його вимогам. Тому деякі з них, не знайшовши відповідних працівників в Україні, запрошують їх із-за кордону. У цій статті ми розглянемо, з якими труднощами може зіткнутися роботодавець, який працевлаштовує іноземця, а також розглянемо особливості оподаткування заробітної плати, що виплачується такій особі.

Лілія УШАКОВА, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»

 

Документи статті

ПКУ

— Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.

Закон № 3929

— Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 04.02.94 р. № 3929-XII.

Закон № 803

— Закон України «Про зайнятість населення» від 01.03.91 р. № 803-XII.

Декрет № 15-93

— Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.93 р. № 15-93.

Порядок № 322

— Порядок видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства, затверджений постановою КМУ від 08.04.2009 р. № 322.

Інструкція № 30

— Інструкція про порядок реєстрації представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності в Україні, затверджена наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України від 18.01.96 р. № 30 (у редакції наказу Міністерства економіки України від 15.06.2007 р. № 179).

Інструкція № 58

— Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Мінпраці, Мін’юсту та Мінсоцзахисту від 29.07.93 р. № 58.

Положення № 954

— Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків, затверджене наказом ДПАУ від 17.12.2010 р. № 954.

Лист № 6506

— лист ДПАУ від 05.04.2011 р. № 6506/6/17-0715.

 

Згідно зі

ст. 1 Закону № 3929 іноземець — це особа, яка не має громадянства України та є громадянином (підданим) іншої країни чи країн.

Працюючи в Україні, іноземці мають рівні з громадянами України права та обов’язки у трудових відносинах, якщо іншого не передбачено законодавством України та міжнародними договорами України.

Водночас, відшукавши потрібного фахівця за кордоном, запрошуючи його працювати в Україні за трудовим договором, роботодавець має враховувати низку особливостей. Зупинимося на них докладніше.

 

Дозвіл на працевлаштування

Роботодавець має право прийняти на роботу

на умовах трудового договору іноземця, який збирається приїхати в Україну на певний строк з метою працевлаштування, тільки за наявності виданого такому роботодавцю дозволу на використання праці іноземців (далі — дозвіл на працевлаштування), якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 2 ст. 8 Закону № 803, ч. 3 ст. 8 Закону № 3929).

Дозвіл на працевлаштування надає право роботодавцю

тимчасово використовувати працю іноземця на конкретному робочому місці чи визначеній посаді.

Дозвіл на працевлаштування

не потрібен у разі працевлаштування:

— іноземців, осіб без громадянства,

які постійно проживають в Україні (тобто в разі пред’явлення іноземцем роботодавцю паспортного документа з візами IM-2, ІМ-3 та виду на постійне місце проживання в Україні, його можна сміливо брати на роботу без отримання дозволу на працевлаштування) (ч. 2 ст. 8 Закону № 3929);

— осіб, яким надано статус біженця в Україні (у разі пред’явлення посвідчення біженця) (

ч. 2 ст. 8 Закону № 3929);

— іноземних громадян,

найнятих інвестором у межах і на посади (спеціальності), визначені угодою про розподіл продукції (ч. 3 ст. 8 Закону № 3929, п. 2 ст. 35 Закону України «Про угоди про розподіл продукції» від 14.09.99 р. № 1039-ХIV);

— іноземців, які працюють у

представництвах іноземних суб’єктів господарської діяльності в Україні (іноземці, які в’їхали на територію України на підставі ділової візи «Б») за умови реєстрації представництва іноземного суб’єкта господарської діяльності в установленому законодавством порядку, з отриманням Свідоцтва Міністерства економіки України про таку реєстрацію, у якому зазначається кількість іноземних працівників представництва — службовців, включаючи керівника представництва (див. лист Мінпраці від 24.03.2006 р. № ДЦ-12-1556/0/6-06). При цьому такі працівники мають право працювати без отримання дозволу на працевлаштування лише в цьому представництві.

Крім того, чинним законодавством України

не передбачено отримання дозволу на працевлаштування іноземців, які працюють за цивільно-правовими договорами.

Процедуру видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на працевлаштування встановлено

Порядком № 322.

Дозвіл на працевлаштування видається роботодавцю

Державним центром зайнятості або за його дорученням центром зайнятості АР Крим, обласними, Київським і Севастопольським міськими центрами зайнятості (далі — центр зайнятості), якщо:

1) роботодавець є

платником єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — ЄСВ);

2) роботодавець

не має заборгованості:

із внесків до Фонду соціального страхування на випадок безробіття за період до 01.01.2001 р.;

з ЄСВ;

3) у країні (регіоні)

відсутні вітчизняні фахівці, здатні виконувати відповідну роботу або у роботодавця є досить вагомі обґрунтування доцільності використання праці іноземця.

Офіційна вартість

розгляду центром зайнятості заяви про надання дозволу на працевлаштування іноземця становить 4 мінімальних зарплати (на сьогодні це 3840 грн. (960 грн. х 4). Таку саму суму в 4 мінзарплати доведеться сплатити в разі продовження строку дії дозволу.

Як бачимо, працевлаштувати іноземця в Україні можливо тільки в разі особливої необхідності та з відчутними матеріальними витратами. Крім того, роботодавцю доведеться застосувати свій дар переконання та творчу геніальність, викладаючи письмово доцільність використання праці саме закордонного громадянина на цьому робочому місці.

Однак, якщо ціна питання не бентежить роботодавця, йому для отримання дозволу на працевлаштування іноземця в загальному випадку слід

подати до відповідного центру зайнятості такі документи:

— заяву (складається в довільній формі);

— 2 кольорові фотографії іноземця розміром 3,5 х 4,5 см;

— документ під назвою «Обґрунтування доцільності використання праці іноземця та можливості створення для нього відповідних умов для перебування та роботи» (складається в довільній формі);

— документ (наказ, витяг із протоколу, довіреність тощо), що засвідчує право особи представляти інтереси роботодавця в центрі зайнятості;

— довідку органу ДПС про сплату роботодавцем податків і зборів (обов’язкових платежів);

— довідку центру зайнятості про відсутність у роботодавця заборгованості із внесків до Фонду соціального страхування на випадок безробіття за період до 01.01.2011 р.;

— довідку з Пенсійного фонду про відсутність заборгованості з ЄСВ;

— квитанцію про внесення плати за розгляд заяви (див. вище);

— копію проекту трудового договору (контракту), завірену роботодавцем;

— довідку, скріплену печаткою та завірену підписом роботодавця (у разі наявності на підприємстві режимно-секретного органу, також підписану його керівником), про те, що робоче місце чи посада, на яких використовуватиметься праця іноземця, відповідно до законодавства не пов’язані з належністю до громадянства України та не вимагають надання допуску до державної таємниці*;

— довідку органу внутрішніх справ про відсутність (наявність) судимості в іноземця, який на момент оформлення дозволу перебуває на території України;

— довідку уповноваженого органу країни походження (перебування) про те, що іноземець, який на момент оформлення дозволу перебуває за межами України, не відбуває покарання за скоєння злочину та не перебуває під слідством;

— копію статуту роботодавця, завірену в установленому порядку;

— копію свідоцтва про державну реєстрацію роботодавця, якщо суб’єкт господарювання зареєстрований до 07.05.2011 р. і зміни до відомостей, які містяться в Єдиному держреєстрі, не вносилися (див.

лист ДПАУ від 17.05.2011 р. № 13663/7/29-1017), або копію виписки з Єдиного держреєстру, завірену в установленому порядку;

— копії документів про освіту чи кваліфікацію іноземця;

— копії сторінок паспортного документа іноземця, де зазначено основні ідентифікаційні дані.

* Відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону № 3929 іноземці не можуть обіймати окремі посади чи займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади чи заняття такою діяльністю пов’язані з належністю до громадянства України. Так, іноземці не можуть обіймати посади державних службовців (ст. 4 Закону України «Про державну службу» від 16.12.93 р. № 3723-XII), суддів (ст. 7 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.92 р. № 2862-ХII), митників (ст. 412 Митного кодексу України від 11.07.2002 р. № 92-IV), міліціонерів (ст. 17 Закону України «Про міліцію» від 20.12.90 р. № 565-XII), кадрового складу СБУ (ст. 19 Закону України «Про службу безпеки України» від 25.03.92 р. № 2229-XII), прокурорів (ст. 46 Закону України «Про прокуратуру» від 25.03.92 р. № 1789-XII).

Звертаємо увагу: усі документи,

видані зарубіжною країною та складені іноземною мовою, мають бути перекладені українською мовою та легалізовані в МЗС, якщо іншого не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою.

Подані роботодавцем документи розглядаються спеціально створеною при центрі зайнятості комісією. Рішення про видачу чи відмову у видачі дозволу приймається директором або заступником директора центру зайнятості

у строк не пізніше 30 днів із дня отримання вище зазначених документів.

Про прийняте рішення центр зайнятості письмово повідомляє роботодавця.

Виданий центром зайнятості

дозвіл на працевлаштування є підставою для:

отримання іноземцем імміграційної візи ІМ-1 (у машинозчитувальній зоні — VA), що оформлюється особам, які в’їжджають в Україну з метою працевлаштування;

оформлення виду на тимчасове проживання на строк дії дозволу (оформлюється в територіальному органі чи підрозділі Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб на підставі візи ІМ-1 та дозволу на працевлаштування);

реєстрації місця тимчасового проживання іноземця в Україні (здійснюється відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 р. № 1382-IV відповідним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації).

Дозвіл на працевлаштування

видається в загальному випадку на строк до одного року. Після закінчення строку дії дозволу його має бути повернено роботодавцем до центру зайнятості.

У разі якщо роботодавець бажає

продовжити строк дії дозволу на працевлаштування йому необхідно не пізніше ніж за місяць до закінчення строку його дії заново подати до центру зайнятості всі перелічені вище документи та сплатити 4 мінзарплати за розгляд заяви.

Продовження строку дії дозволу є підставою

для звернення роботодавця та іноземця до територіального органу чи підрозділу Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, щодо продовження строку перебування іноземця на території України та оформлення нового виду на тимчасове проживання в Україні.

Отримавши дозвіл на працевлаштування та уклавши з іноземцем трудовий договір (контракт), роботодавець зобов’язаний повідомити до центру зайнятості письмово

протягом трьох робочих днів від дати початку та припинення роботи іноземця про дату початку та припинення роботи іноземця відповідно (п. 17 Порядку № 322). Також протягом 5 робочих днів центр зайнятості слід проінформувати про проведення реєстрації паспортного документа іноземця у відповідному органі чи підрозділі Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб.

У разі якщо іноземець без поважних причин

не приступив до роботи в передбачений трудовим договором (контрактом) строк, роботодавець протягом трьох робочих днів має повідомити про це письмово до відповідних органів внутрішніх справ, державної прикордонної служби та центру зайнятості. У такому випадку іноземця може бути видворено за межі України. Видворення загрожує також у разі, якщо дозвіл на його працевлаштування анульовано. При цьому роботодавець, який запросив на роботу такого іноземця, зобов’язаний відшкодувати державі витрати, пов’язані з видворенням.

Звертаємо увагу:

за використання праці іноземців без дозволу державна служба зайнятості з роботодавця стягує штраф за кожного такого іноземця у двадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, установленої законом (п. 19 Порядку № 322) (на сьогодні — 19200 грн. (960 грн. х 20).

Роботодавець, який отримав дозволи на працевлаштування іноземних громадян і який уклав із ними трудові договори (контракти),

зобов’язаний вести їх трудові книжки в загальному порядку. Цей висновок випливає з положень ст. 48 КЗпП та п. 1.1 Інструкції № 58, які встановлюють, що трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації всіх форм власності чи у фізичної особи — підприємця більше п’яти днів.

 

Реєстраційний номер облікової картки платника податків

Укладення трудового договору з іноземцем припускає виплату такому іноземцю доходу у вигляді зарплати.

Для відображення зазначеної інформації у звітності підприємству знадобиться

реєстраційний номер облікової картки платника податків — іноземця (ідентифікаційний номер).

Необхідність отримання іноземними громадянами реєстраційного номера платника податків у разі виплати їм доходів із джерелом їх походження в Україні встановлено

ст. 70 ПКУ та п. 2 розд. IV Положення № 954.

У разі якщо іноземець раніше не отримував ідентифікаційного номера або реєстраційного номера облікової картки платника податку і його не включено до Державного реєстру фізичних осіб — платників податків (далі — Державний реєстр), то він може отримати його

в органах ДПС в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі залежно від місця отримання доходів чи місцезнаходження об’єкта оподаткування, подавши відповідні документи особисто чи через законного представника або уповноважену особу.

Реєстрація

іноземців здійснюється після виконання вимог Правил в’їзду іноземців та осіб без громадянства до України, їх виїзду з України та транзитного проїзду через її територію, затверджених постановою КМУ від 29.12.95 р. № 1074 (п. 6 Положення 954).

Момент, коли іноземець має пройти реєстрацію, на законодавчому рівні чітко не визначено. Водночас, ураховуючи, що інформація про реєстраційний номер зазначається у трудовому договорі (контракті), що укладається з іноземцем, можна дійти висновку про те, що його необхідно отримати до моменту укладення такого договору.

Перелік документів, які необхідно подати до відповідного органу ДПС для реєстрації в Державному реєстрі та отримання іноземцем реєстраційного номера облікової картки платника податків наведемо в таблиці.

 

Перелік документів, необхідних для реєстрації в Державному реєстрі

Документи подаються іноземцем особисто

Документи подаються через законного представника чи уповноважену особу

1. Облікова картка за формою № 1ДР (додаток 1 до Положення № 954), яка є заявою для реєстрації в Державному реєстрі.
2. Паспортний документ, який засвідчує особу та одночасно містить необхідні для реєстрації реквізити, а саме: прізвище, ім’я, по батькові (за наявності), дату народження, місце народження, місце проживання, громадянство (повертається іноземцю).
3. Засвідчений у встановленому законодавством порядку переклад українською мовою зазначеного в п. 2 паспортного документа

1. Облікова картка за формою № 1ДР (додаток 1 до Положення № 954), яка є заявою для реєстрації в Державному реєстрі.
2. Паспортний документ реєстрованого іноземця чи його ксерокопія (із чітким зображенням).
3. Засвідчений у встановленому законодавством порядку переклад українською мовою паспортного документа.
4. Паспортний документ законного представника чи уповноваженої особи реєстрованого іноземця.
5. Довіреність, завірена в нотаріальному порядку, на проведення реєстрації фізичної особи в Державному реєстрі

 

Реєстрація здійснюється протягом

10 робочих днів із дня подання до органу ДПС облікової картки та необхідних документів.

Документом, що засвідчує проведення реєстрації фізичної особи — іноземця в Державному реєстрі, є

картка платника податків за формою додатка 2 до Положення № 954, в якій зазначається реєстраційний номер платника податків.

Звертаємо увагу: процедуру відмови від реєстраційного номера згідно з

Положенням № 954 передбачено тільки для громадян України. У зв’язку з цим податківці (див. роз’яснення в Єдиній базі податкових знань на офіційному сайті ДПАУ www.sta.gov.ua за кодом 040.11) доходять висновку про те, що відмовитися від отримання реєстраційного номера іноземці не можуть. Незважаючи на очевидну несправедливість, на практиці органи ДПС враховувати релігійні переконання іноземців не будуть, і отримати номер доведеться.

Також роботодавцям слід ураховувати, що

п. 119.3 ПКУ передбачено фінансову відповідальність, що накладається на підприємство за оформлення документів, які містять інформацію про об’єкти оподаткування фізичних осіб чи про сплату податків без зазначення реєстраційного номера облікової картки платника податків або з використанням недостовірного реєстраційного номера облікової картки платника податків, крім випадків, визначених п. 119.2 ПКУ, яка полягає в накладенні штрафу в розмірі 170 гривень.

Крім того, у податкового агента, який виплачує дохід працівнику-нерезиденту, який не має реєстраційного номера, можуть виникнути проблеми із заповненням та поданням Податкового розрахунку за формою № 1ДФ, форма якого передбачає зазначення таких номерів. А згідно з

п. 119.2 ПКУ неподання, подання з порушенням установлених строків, подання не в повному обсязі, із недостовірними відомостями чи з помилками звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, і суми утриманого з них податку тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 грн. Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, — тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 грн.

 

Валюта, у якій виплачується заробітна плата працівнику-іноземцю

Вибір валюти, у якій здійснюватиметься виплата заробітної плати працівнику-іноземцю має велике значення. Адже не виключена ситуація, коли закордонний працівник, якого запрошують на вакантну посаду, захоче отримувати свою заробітну плату не у гривні, а в іншій валюті. Чи можливо це на законодавчому рівні?

Згідно зі

ст. 23 Закону України «про оплату праці» від 24.03.95 р. № 108/95-ВР заробітна плата працівників підприємств на території України виплачується у грошових знаках, які мають законний обіг на території України. Статтею 3 Декрету № 15-93 визначено, що єдиним законним засобом платежу на території України є валюта України, якщо іншого не передбачено цим Декретом чи іншими актами валютного законодавства України.

Щодо оплати праці іноземців, то якраз такий виняток установлено:

п. 5.1 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою НБУ від 30.05.2007 р. № 200, який засвідчує, що юридичні особи — резиденти можуть використовувати готівкову іноземну валюту з поточних рахунків для оплати праці, виплати премій і призів працівникам-нерезидентам, які працюють в Україні за контрактом;

Інструкцією про порядок відкриття, використання та закриття рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженою постановою НБУ від 12.11.2003 № 492, у п. 5.4 якою зазначено, що з поточного рахунку в іноземній валюті юридичних осіб — резидентів за розпорядженням власника рахунка здійснюються, зокрема, операції з оплати праці працівникам-нерезидентам, які згідно з укладеними, трудовими договорами (контрактами) працюють в Україні (виплата готівкою чи перерахування на рахунки цих осіб, відкриті в уповноважених банках України).

Таким чином, юридичні особи, які є резидентами України,

мають право виплачувати заробітну плату іноземним працівникам — нерезидентам в іноземній валюті. Звертаємо увагу: у разі виплати заробітної плати працівнику-нерезиденту в безготівковій формі, її перерахування здійснюється на рахунок, відкритий ним в українському банку.

Щодо

іноземців, які є резидентами України, то таким особам заробітна плата може нараховуватися та виплачуватися виключно у валюті України, тобто гривні.

Визначення резидентського статусу працівника — іноземця для цілей вибору валюти, у якій здійснюватиметься оплата його праці, слід здійснювати відповідно до положень

Декрету № 15-93.

Згідно з

п. 6 ст. 1 Декрету № 15-93 нерезидентами є фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі які тимчасово перебувають на території України.

Резиденти, у свою чергу, — це фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які

мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, які тимчасово перебувають за кордоном (п. 5 ст. 1 Декрету № 15-93).

Тобто для вирішення питання про валюту, у якій здійснюватиметься оплата праці іноземця, роботодавцю слід визначитися з місцем постійного проживання працівника-іноземця.

Резидентський статус також важливий і для цілей обкладення доходу, що виплачується нерезиденту за трудовим договором, податком на доходи фізичних осіб, про що йтиметься далі.

 

Резидентський статус іноземного громадянина для цілей ПКУ

Відповідно до

п.п. 14.1.122 ПКУ для цілей оподаткування нерезидентом є особа, яка не є резидентом України.

Резидент, у свою чергу, — це фізична особа, яка

постійно проживає в Україні (п.п. 14.1.213 ПКУ).

Якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа

має місце постійного проживання в Україні, а якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, то вона вважається резидентом, якщо має тісніші особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні.

У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити або якщо фізична особа

не має місця постійного проживання в жодній із держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду чи періодів податкового року. При цьому відповідно до роз’яснень ДПАУ, наведених у листі № 6506, під податковим періодом слід розуміти календарний рік.

Достатньою (але не винятковою) умовою визначення місцезнаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є

місце постійного проживання членів її сім’ї чи його реєстрації суб’єктом підприємницької діяльності.

Крім того, фізична особа вважається резидентом, якщо вона

є громадянином України.

Якщо ж усупереч закону фізична особа — громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування така особа

вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбачений ПКУ чи нормами міжнародних угод України.

Якщо фізична особа є

особою без громадянства, то її статус визначається згідно з нормами міжнародного права.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є

самостійне визначення нею основного місця проживання на території України в порядку, установленому ПКУ, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Таким чином, у загальному випадку, іноземець, для якого оформлюється в центрі зайнятості

дозвіл на працевлаштування і який в’їжджає в Україну з імміграційною візою ІМ-1 (у машинозчитувальній зоні — VA), для цілей оподаткування буде нерезидентом, оскільки не має постійного місця проживання в Україні (нагадаємо, що в територіальному органі чи підрозділі Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб для нього оформлюється вид на тимчасове проживання).

Однак якщо роботодавець прийняв на роботу

іноземця, у паспортному документі якого проставлено візи IM-2 ІМ-3, і який має вид на постійне місце проживання в Україні (як уже зазначалося вище, такий іноземець має право працювати в українських роботодавців без оформлення дозволу на працевлаштування), то є варіанти: цей іноземець може бути резидентом України, а може і не бути ним. Річ у тім, що, на думку ДПАУ (див. лист6506), виданий іноземцю відповідно до Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 р. № 2491-III вид на постійне місце проживання в Україні є лише дозволом на постійне проживання в Україні та не підтверджує факту проживання (постійного проживання) іноземця в Україні і, отже, не може бути документом, що засвідчує резидентський статус платника податку в Україні. Тобто іноземець має документально підтвердити факт свого проживання в Україні (див. лист № 6506). При цьому якими конкретно документами слід цей факт підтверджувати, податківці скромно змовчали, не забувши вказати на те, що в ПКУ вимога про необхідність отримання іноземцями від ДПС документів, що підтверджують статус резидента України, відсутня. Водночас, згідно з положеннями ПКУ, саме роботодавець є особою, відповідальною за правильність обчислення, нарахування та сплати податку, який буде утримано із суми доходу, нарахованого працівнику — іноземцю. І, як випливає із роз’яснень ДПАУ, що містяться в листі № 6506, саме на роботодавця податківці покладають обов’язок визначення статусу резидента України. Ми з такими висновками ДПАУ не згодні та вважаємо, що відповідно до п.п. 14.1.213 ПКУ, який установлює процедуру визначення резидентського статусу, має бути розроблено порядок визначення статусу резидента України. Причому визначати резидентський статус має безпосередньо ДПАУ, а не роботодавець.

У ситуації, що склалася, до появи відповідного порядку (а він може і не з’явитися) роботодавцю є сенс звернутися до органу ДПС за місцем реєстрації для отримання індивідуальної податкової консультації щодо того, якими конкретно документами нерезидент може підтвердити свій резидентський статус.

Далі розглянемо особливості оподаткування заробітної плати, у тому числі, яке значення має резидентський статус в оподаткуванні доходів працівників.

 

Оподаткування заробітної плати

Податок на доходи фізичних осіб.

Доходи фізичної особи — іноземця у вигляді заробітної плати обкладаються податком на доходи фізичних осіб (далі — ПДФО) за загальними правилами, установленими розд. IV ПКУ, незалежно від резидентського статусу такої особи (п.п. 170.10.1 ПКУ).

Виняток передбачено тільки для випадків застосування податкової соціальної пільги (далі — ПСП).

До зарплати нерезидента, як і раніше, ПСП застосовувати не можна. Це випливає із положень п.п. 169.3.4 ПКУ. Якщо іноземний працівник бажає скористатися правом на ПСП, йому слід підтвердити свій статус резидента України (див. вище). При цьому, цей працівник має враховувати, що в разі встановлення йому статусу резидента України, він зобов’язаний буде за результатами звітного податкового року, в якому він отримав такий статус, подати річну податкову декларацію, в якій зазначити доходи із джерелом їх походження в Україні та іноземні доходи (п.п. 170.10.4 ПКУ). У такому випадку йому доведеться сплатити ПДФО з усіх задекларованих доходів, незалежно від країни їх походження. Якщо ж іноземець є нерезидентом України, то обов’язок зі сплати ПДФО в нього виникає тільки щодо доходів із джерелом їх походження в Україні.

Отже, у разі нарахування іноземцю доходу у вигляді заробітної плати

база оподаткування зменшуватиметься на суму єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (якщо іноземець є його платником, про що розповімо нижче) та ПСП (якщо працівник є резидентом України).

Оподаткування зарплати іноземця здійснюється за ставками, установленими

п. 167.1 ПКУ 15 (17) % (крім зарплати шахтарів, яка згідно з п. 167.4 ПКУ обкладається за ставкою 10 %).

Звертаємо увагу: при укладенні договору з нерезидентом, умови якого передбачають отримання таким нерезидентом доходу із джерелом його походження в Україні, резидент зобов’язаний

зазначити в договорі ставку податку, яку буде застосовано до таких доходів (п.п. 170.10.3 ПКУ). Причому, ДПАУ в листі від 07.02.2011 р. № 2544/6/17-0715 зауважує, що в договорі необхідно зазначити обидві ставки, установлені п. 176.1 ПКУ
(15 та 17 %)
, які застосовуються залежно від суми нарахованого працівнику доходу у вигляді заробітної плати.

Згідно з

п. 164.4 ПКУ при нарахуванні (отриманні) доходів, отриманих у вигляді валютних цінностей чи інших активів (вартість яких виражено в іноземній валюті чи міжнародних розрахункових одиницях), такі доходи перераховуються у гривні за валютним курсом Національного банку України, що діє на момент нарахування (отримання) таких доходів.

Єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI (далі — Закон № 2464), що регулює порядок нарахування, обчислення та сплати, платниками ЄСВ є, зокрема, наймані працівники, у тому числі іноземці, та їх роботодавці — юридичні особи, створені відповідно до законодавства України, а також фізичні особи — підприємці.

До бази для справляння ЄСВ

включається нарахована найманим працівникам:

заробітна плата за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються згідно із Законом про оплату праці

оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця;

допомога по тимчасовій втраті працездатності.

Розміри ЄСВ

установлено у ст. 8 Закону № 2464 залежно від платника та об’єкта обкладення і було наведено у статті «Єдиний соціальний внесок: основи» // «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 6, с. 6.

Будь-яких пільг для працівників-іноземців, працевлаштованих у

юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, а також у фізичних осіб — підприємців, ні щодо визначення бази справляння ЄСВ, ні щодо розміру ЄСВ Законом № 2464 не встановлено.

Таким чином, ЄСВ за зазначених осіб сплачується

на загальних підставах.

У разі виплати заробітної плати працівникам-іноземцям

в іноземній валюті, роботодавцям слід ураховувати вимогу ч. 1 ст. 9 Закону № 2464 здійснювати обчислення ЄСВ виключно в національній валюті.

Обчислення ЄСВ із сум доходу, нарахованого в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахунку таких сум у національну валюту України за офіційним курсом, установленим Національним банком України

на день обчислення ЄСВ.

Як бачимо, процедура працевлаштування іноземців вимагає витрат і часу, і грошей. Однак, якщо такі витрати можуть обернутися отриманням суттєвого прибутку, роботодавець згоден буде їх понести. А розібратися з особливостями працевлаштування іноземних громадян в Україні допоможе матеріал цієї статті.

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі