Щодо виплати дивідендів
Лист Міністерства юстиції України від 10.06.2011 р. № 379-0-2-11-8.1
<…>
У зв'язку з <…> зверненням <…> Міністерство юстиції розглянуло лист <...>
щодо обов'язковості зазначення в установчих документах господарського товариства відомостей стосовно порядку розподілу прибутків та можливості господарських товариств (за винятком акціонерних товариств) самостійно визначати періодичність виплати частки прибутку Міністерство юстиції повідомляє.1. Щодо обов'язковості зазначення в установчих документах господарського товариства відомостей стосовно порядку розподілу прибутків
Частиною першою статті 88 Цивільного кодексу передбачено, що у статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом.
Згідно з частиною другою статті 57 Господарського кодексу
в установчих документах повинні бути зазначені найменування суб'єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про господарські товариства»
установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного (складеного) капіталу, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.Отже, відповідно до вимог чинного законодавства установчі документи господарського товариства мають містити відомості щодо порядку розподілу прибутку.
2. Щодо можливості господарських товариств (за винятком акціонерних товариств) самостійно визначати періодичність виплати частки прибутку
Виходячи із системного аналізу чинного законодавства,
вимога щодо періодичності виплати частки прибутку відсутня, оскільки рішення з цього питання віднесено до компетенції вищого органу управління товариства з обмеженою відповідальністю та товариства з додатковою відповідальністю.Так, зокрема, відповідно до статті 58 Закону України «Про господарські товариства» вищим органом
товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників.До компетенції зборів
товариства з обмеженою відповідальністю належить, зокрема, затвердження порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (стаття 59 Закону України «Про господарські товариства»).Наведена норма застосовується і до товариства з додатковою відповідальністю відповідно до частини третьої статті 65 Закону України «Про господарські товариства».
Тоді як щодо розподілу прибутку у повному та командитному товаристві слід зазначити, що відповідно до частини першої статті 123 Цивільного кодексу прибуток та збитки повного товариства розподіляються між його учасниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі, якщо інше не передбачено засновницьким договором або домовленістю учасників.
Згідно із частиною третьою статті 133 Цивільного кодексу до командитного товариства застосовуються положення про повне товариство, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншим законом.
Міністр юстиції України О. Лавринович
коментар редакції
ТОВ можуть визначати періодичність виплати дивідендів на власний розсуд
У листі, що коментується, Мін'юст розглянув два питання: про те, чи обов'язково зазначати в установчих документах відомості про порядок розподілу прибутку, і про можливість госптовариств самостійно визначати періодичність виплати дивідендів. Проаналізуємо відповіді на кожне з поставлених питань.
1. Мін'юст у листі з посиланням на Цивільний і Господарський кодекси України, а також на Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.91 р. № 1576-XII наполягає
на необхідності включення до установчих документів господарських товариств відомостей про порядок розподілу прибутку між учасниками товариства.Цей висновок дійсно базується на приписах нормативно-правових актів. Але, на жаль, вони не конкретизують, які саме відомості повинні розкривати порядок розподілу прибутку і наскільки детально вони мають бути наведені в установчих документах. Наприклад, чи буде достатнім простої вказівки у статуті, що питання про розподіл прибутку з певною періодичністю розглядається на загальних зборах учасників товариства? Ми, розглядаючи аналогічне запитання у статті «Виплата дивідендів: юридичний аспект» («Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 16), рекомендували з метою уникнення виникнення спорів між учасниками госптовариства
зазначати у статуті:строк виплати дивідендів після прийняття відповідного рішення загальними зборами про розподіл прибутку;
періодичність виплати дивідендів;
відповідальність виконавчого органу госптовариства в разі неповної та несвоєчасної виплати оголошених дивідендів.
Немає в листі й відповіді на запитання, якими можуть бути для госптовариства наслідки невключення до статуту відомостей про порядок розподілу прибутку. У першу чергу, на наявність у статуті зазначених відомостей повинен звернути увагу держреєстратор ще на стадії державної реєстрації юридичної особи. Якщо у статуті їх не буде, то це може стати підставою для відмови в держреєстрації до усунення цього недоліку.
Якщо ж держреєстратор зазначений недолік залишив без уваги, то виникає загроза того, що це питання стане предметом судового спору. Слід зауважити, що загроза швидше гіпотетична: вищі судові інстанції у своїй практиці виходять з того, що відсутність в установчих документах тієї чи іншої інформації не є неусувним недоліком, а тому госптовариство може внести відповідні зміни до статуту (див. рекомендації Президії ВГСУ від 28.12.2007 р. № 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин»).
Зазначимо: додаткові вимоги висуваються до відомостей, що включаються до статуту АТ. Так, Закон України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 р. № 514-VI (далі — Закон про АТ) вимагає, щоб статути акціонерних товариств містили інформацію про розмір (для привілейованих акцій Закон про АТ допускає можливість визначення фіксованого розміру дивідендів, які акціонери-власники таких акцій отримують незалежно від наявності або відсутності чистого прибутку; в останньому випадку дивіденди виплачуються за рахунок резервного фонду АТ) і черговість виплати дивідендів акціонерам — власникам привілейованих акцій (п. 1 ч. 2 ст. 26 Закону про АТ), порядку повідомлення акціонерів про виплату дивідендів (п. 9 ч. 2 ст. 13 Закону про АТ).
2. Друге питання, розглянуте в листі, що коментується, — питання про можливу періодичність виплати дивідендів. Як зазначає Мін'юст,
вимог щодо періодичності виплати частини прибутку для товариств з обмеженою і додатковою відповідальністю в законодавстві немає. Це означає, що вказане питання може вирішуватися самим госптовариством на власний розсуд. Аналогічного висновку доходили й ми: якщо це товариство не є акціонерним, то воно нічим не обмежене в можливості визначати періодичність виплати дивідендів (див., наприклад, постанову ВГСУ від 02.03.2010 р. № 5020-5/369), аж до щомісячної їх виплати. Обмеження щодо періодичності виплати дивідендів може бути встановлено тільки статутом товариства (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 16).Зазначимо, цей висновок, що випливає з листа, Мін'юст не поширює на повні та командитні товариства, але і не вказує на те, що для таких товариств установлено законодавчу заборону на самостійне визначення періодичності виплати дивідендів.
Додамо, що фахівці Мін'юсту в роз'ясненнях, розміщених на сайті міністерства, пропонують також уключати до статуту положення про обов'язковий розгляд з певною періодичністю (наприклад, один раз на рік) на загальних зборах учасників питання про розподіл прибутку. На їх думку, це дозволить створити додаткові гарантії прав міноритарних учасників госптовариств, які, по суті, практично не мають можливості впливати на вирішення питання про розподіл прибутку (див. http://www.minjust.gov.ua/0/10947).
Водночас не можна забувати про те, що обмеження в законодавстві в частині періодичності виплати дивідендів є для акціонерних товариств. Вони можуть виплачувати дивіденди тільки за результатами року. Виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року і нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк,
що не перевищує 6 місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів. При цьому, на нашу думку, вирішувати, виплачувати дивіденди тільки з чистого прибутку звітного року або також і з нерозподіленого прибутку за його наявності, — компетенція загальних зборів. Тобто навіть за наявності нерозподіленого прибутку госптовариство може спрямувати на виплату дивідендів тільки чистий прибуток звітного року. Для зворотних заяв податківців, які інколи мають місце, законодавчих підстав немає. Більше того, податкові органи не уповноважені на здійснення контролю своєчасності та повноти виплати дивідендів. Вони можуть тільки проконтролювати сплату авансового внеску з податку на прибуток.Зобов'язати товариство прийняти рішення про виплату дивідендів у примусовому порядку за наявності прибутку не можна, у тому числі в судовому порядку
. Як зазначає ВГСУ, питання про спрямування коштів на виплату дивідендів належить до компетенції загальних зборів і не може вирішуватися судом (постанови ВГСУ від 03.06.2008 р. у справі № 38/207-07, від 06.12.2007 р. № 2-356/05). До суду учасник госптовариства може звернутися в тому випадку, якщо питання про розподіл прибутку не виноситься на розгляд загальних зборів учасників. У такій ситуації може бути подано позов до господарського суду з вимогою зобов'язати госптовариство розглянути питання про розподіл прибутку на загальних зборах учасників.Крім того, підлягають судовому захисту права учасника господарського товариства в тому випадку, якщо рішення про виплату дивідендів було прийнято загальними зборами, але не виконується і дивіденди в установлений строк не виплачуються. Так, як зазначає ВГСУ,
суд має право прийняти рішення про стягнення дивідендів тільки за наявності рішення загальних зборів про спрямування прибутку на виплату дивідендів, виходячи з якого визначається розмір належних виплаті дивідендів, строки та порядок їх виплати (п.п. 2.22 Рекомендацій Президії ВГСУ від 28.12.2007 р. № 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин», п. 35 постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2008 р. № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів»).
Олена Уварова
